MENU

Денис Волоха: Вища освіта для 80% людей не буде хорошою, тому що більшість її просто не потягне

30.05.2021 | link.medium.com
Інтерв'ю студентського медіа NLU Live

Ден є одним із небагатьох харківських студентів, який не боїться називати речі своїми іменами. Зараз він навчається в НЮУ та ХПІ, працює журналістом у Харківській правозахисній групі та підкорює гірські вершини.

 — Ми познайомилися з тобою випадково, коли ти захищав права студентів у ХПІ. Потім виявилося що ти ще і студент НЮУ. Цікаве поєднання. Розкажи, для чого тобі технічна та юридична освіта?)

Перш за все, у Політеху я навчаюсь на економфаку, не на технічній спеціальності. Захищав права — гучно сказано. Були собі двоє студентів і один колишній студент, яким, м’яко кажучи, не подобалось те, що відбувалось навколо. Якоїсь миті вони познайомилися і почали інформаційне хуліганство. Юрка з’явилася вже коли я працював у Харківській правозахисній групі, ніби як навздогін. Хоча, звичайно, академічна освіта в Україні — досить сумнівна річ.

 — А давай якраз про академічну освіту в Харкові. Чому взагалі обрав Харківський Політех? І чому обрав НЮУ? Тільки чесно. На твій погляд, у чому схожість цих двох ЗВО, а в чому принципова відмінність?

Перше питання я сам собі ставив ще на першому курсі і досі не готовий на нього впевнено відповісти. Економічна освіта в пострадянській країні дуже упереджена і просто відстала, тут немає особливої різниці, який універ обрати, аби не зовсім ноунейм. А в ХПІ дешевий контракт (принаймні був). Із НЮУ інше. Я все ж думаю, що серед фабрик із випуску юристів Юрка — передова.

На рейтинги не потрібно дивитись — ХПІ постійно хвалиться перед абітурою, що вони на сімсот-якомусь місці у світовому рейтингу, але я можу показати імейл, де доктор наук і завідувач кафедри цього найкращого технічого вишу країни робить 4 помилки в шести словах.

Ти не повіриш, але різниця суттєва і на користь НЮУ. У ХПІ про освіту взагалі не йдеться, десь півтора року тому відвідуваність на одному факультеті була 4%. Такого поняття як іспит там майже не існує. У НЮУ це трохи більше нагадує вищу освіту, але це все одно навіть не рівень хорошого центральноєвропейського універу.

 — У листопаді 2020 року в нас було обрано «нового» ректора. У своїй промові після обрання він сказав, що стратегічна мета — увійти до ТОП-1000 універів світу. На твій погляд, чого бракує Юрці сьогодні щоб дотягти хоча б до рівня гарних центральноєвропейських універів? Взагалі, це можливо в українських реаліях?

Ця радянська любов до кількісних показників тут показова. До кампусу західного університету будь-хто може увійти безперешкодно, а що ви бачите при вході до НЮУ? Правильно, турнікети. І таких приколів багато, хоча за інфраструктурою, думаю, Юрка десь на рівні. Але хороші гуртожитки і відремонтовані аудиторії — це, очевидно, далеко не те, що визначає якість освіти, хоча здебільшого українські універи не можуть похизуватись і цим.

Проблеми Юрки це проблеми радянської освіти в молодій ринковій економіці. Вища освіта для 80% людей не може бути хорошою, тому що більшість із цих людей її просто не потягнуть. А найслабша ланка (у нашому випадку — найбільш нездарний студент) визначає загальний рівень системи.

У реаліях, коли всі за кількома винятками університети в країні належать державі, розвиток майже неможливий. Я взагалі думаю, що продуктивніше було б продати більшість університетів, а на зекономлені гроші оплачувати здібним студентам навчання в умовному Гарварді, з обов’язком якийсь час після навчання жити в Україні.

 — До речі, якщо у гуртожитках зимою холодно та немає гарячої води, то навряд чи їх можна повністю назвати хорошими) Я так зрозумів, ти віриш тільки у приватні університети? Чому?

Ситуація з гарячою водою мені нагадує фрактал. Міська влада вважає, що парки-зоопарки матимуть кращий ефект для її іміджу, ніж заміна труб. У більшому масштабі, на рівні універів, приблизно так само: Політех не встановлює бойлери в гуртожитках, але витрачає десятки мільйонів на будівництво нового кампусу (яких у нього й так забагато) та інші сумнівні речі, про які може написати пресслужба, де працює аж 5 людей. Хоча мені відомо про деякі гуртожитки ХПІ, де бойлери встановили, але не за рахунок універу.

Серед економістів є дискусія про те, чи має освіта бути чимось, що продається на вільному ринку, як інші товари чи послуги. Я схиляюсь до того, що так. Ринкова конкуренція стимулює розвиток, а яка конкуренція може бути, коли всіма навчальними закладами монопольно володіє держава? Керівникам таких закладів начхати на те, чи хоче там хтось навчатись; у них немає стимулів, тому про потреби студентів вони навіть не слухатимуть.

Зрештою, на Заході є державні університети, і непогані. Але вони можуть бути такими, тому що існує ринок, а держава досить заможна, щоб платити професорам конкурентну зарплату. Зарплата американського професора обраховується сотнями тисяч доларів на рік, а зарплата професора НЮУ — 20 тисяч гривень на місяць це вже дуже непогано. Тому лекції в Гарварді я слухаю з відкритим ротом, а на лекціях у НЮУ — засинаю за столом. Хоча, звісно, є ще багато інших факторів, чому так.

«Потрібно не зубрити закони, а намагатися зрозуміти фундаментальні речі»

 — Що думаєш про якість освіти та контингент студентів у НЮУ, коли бачиш ось такі пости? У чому проблема, на твій погляд: у дистанційній освіті, мотивації?

Дмитро Вовк тут описує те, що під час сесії я сам бачу щодня. Це знову про те саме: більшості людей тут не потрібна вища освіта, але вони опиняються в університетах внаслідок різних причин. Мій одногрупник на іспиті з історії держави і права не зміг розшифрувати СРСР. Жодної літери. Але іспит склав.

Зараз прийнято кидати помідорами в дистанційку, але відкрию таємницю: для отримання знань необов’язково приходити в аудиторії, слухати, як викладач читає кодекс та здійснювати інші ритуальні дії. У Західних університетів були чудові онлайн-курси ще задовго до пандемії. Можна отримати MBA через Coursera.

Недолік дистанційки у меншій соціалізації. Як не крути, для людей важлива фізична близькість, спілкування віч-на-віч, приналежність до спільноти.

 — Дивись, виглядає так, що ми штампуємо юристів як на фабриці, які не знають елементарних речей. Деякі викладачі роблять вигляд, що чомусь навчають, а студенти роблять вигляд, що вчаться. Хто тут винен? Викладачі, студенти, адміністрація?

Якщо влаштовувати полювання на відьом (це зараз знову в тренді), то доведеться спалити всіх. Ми такі, як є, тому що 70 років жили в умовах мерзенного антилюдського строю. Багато найінтелігентніших людей просто знищили, а решту вишколили жити в постійному страху або незнанні. Нам це досі відгукується, і ми цього навіть не розуміємо. Я називаю це темною комуністичною сутністю.

— Ну ок. Але є і інший тренд, коли ми списуємо проблеми на радянській спадок. Наприклад, як радянський спадок (при якому я не жив) заважає мені здобувати знання та ставати кращим? Я більше мав на увазі, що можна робити просто зараз, щоб змінити ситуацію з якістю підготовки правників. Щоб ти міг порадити тим студентам, які зараз на 1–2 курсі, щоб не провтикати свої роки в універі? Декілька порад: простих, але водночас не банальних та прикладних.

Не треба списувати проблеми, треба розуміти їхню природу. Відповідальність за себе це і є те, що відрізняє західне суспільство від посткомуністичного, і навіть американців від європейців.

Ніякі поради не допоможуть не провтикати роки в універі, тому що в самому універі шукати особливо нічого. Треба розвиватись поза універом уже з першого курсу, інакше це втрата часу. Вивчити англійську, подаватись на цікаві тематичні школи/тренінги, спробувати попрацювати в хорошій юрфірмі чи неурядовій організації. Не зубрити закони, а намагатися зрозуміти фундаментальні речі. Загальна декларація прав людини нікуди не дінеться, а в Кримінальний кодекс внесуть мільйон змін ще до того, як ви станете бакалавром.

«…Щоб бути правозахисником — треба бути божевільним»

 — Наступне питання, якраз про можливості поза універом. Я знаю, що ти активіст Харківської правозахисної групи. Розкажи для читачів, які ще можливо не чули, що це, як ти туди потрапив і чим конкретно там займаєшся. І, якщо можна, про декілька найбільш цікавих кейсів із твоєї роботи там.

Я не люблю слово ‘активіст’, та і я ним не є й ніколи не був. ХПГ — це найкрутіша в Україні правозахисна організація, і одна з найстаріших. У ній працює десь півсотні чи більше людей. ХПГ надає безкоштовну правову допомогу, захищає права ув’язнених, виграла приблизно 150 справ у Європейському суді з прав людини (це найбільше в Україні), причому жодної не програла. Досить багато відомих юристів — це ‘таємні або відкриті ХПГшники’, як висловився суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко. Він якраз один із таких, як і, наприклад, Іван Ліщина — представник України в ЄСПЛ.

Умовно, в організації є два великі напрями: юридичний і медіа. Я займаюсь медіа, PR. Потрапив я туди, що називається, за оголошенням. Організація шукала журналіста, який би міг писати про права людини і довкола. Я тоді був на 2-му курсі економфаку, але до того 3 роки тусувався в МАНі на секціях права й журналістики, і мав шкільний блог, через який директорка назвала мене Наполеоном (не тортом) і хотіла вигнати зі школи.

Як розповідав уже згодом директор ХПГ Євген Захаров, я нагадав йому про давню статтю американського адвоката Джеймса Голдстона, у якій він пише, що для того, щоб бути правозахисником — треба бути божевільним.

Я — автор кількасот текстів на сайті ХПГ; там є мій блог із деякими відібраними. Наприклад, я написав серію статей про різні заборонені в Україні речовини, остання – про ЛСД. Торік я організував краудфандинг, і ХПГ вдалося зібрати 75 000 ₴ якраз на роботу медіаплатформи.

Для студіків-лоєрів, до речі, раджу посерфити сайтом ХПГ і онлайн-бібліотекою. Там багато того, що допоможе з розумінням права, прав людини. У моєму курсачі з конституційки більшість посилань були на сайт ХПГ, зокрема на мої власні статті, що дотепно.

 — Круто. Уявімо, зараз я студент 1-2-3 курсу юридичного університету. Як можна стати волонтером ХПГ чи наприклад пройти практику там? До кого можна звертатися?

Скажу одразу, що це буде в кращому випадку волонтерство, але я думаю,, що зараз ми не зможемо взяти й волонтера. По-перше, робота в офісі ускладнена через карантин. По-друге, треба розуміти, чому ти хочеш працювати в правозахисті, ну й мати певний хист, володіти англійською.

Звернутись можна до директора або до голови приймальні. Найпростіше написати нам на сторінку у ФБ або на імейл, так дехто й робить.

Гора Казбек, Грузія, 5054 метри над рівнем моря. Травень 2021 р.

 — Бачив нещодавно твій пост на Facebook. Ти пишеш про наступ на Конституційний Суд та санкції, які стали новою іграшкою в руках влади. Зараз Федір Веніславський фактично є головним провідником та «адвокатом» усіх сумнівних з точки зору Конституції штук. Що думаєш з приводу таких «вчених-конституціоналістів»?

Веніславський відстрілюється, як може. Йому більше нічого не залишається в ролі представника президента: або піти, або захищати забавки Зеленського. А хто йому все це радить робити, чи сам Веніславський, чи хтось інший, — я не знаю.

Із Конституцією є ще одна цікава штука: юридично чинною зараз є редакція 1996-го року, а не та, що висить на сайті Ради зі змінами. Але на це всі закривають очі, зокрема й судді КСУ. Є такий цікавий чоловік Сергій Щетинін, який намагається із цим боротися, а його всі футболять, зокрема й КСУ і ВС. Це було принципово, коли Зеленський розпустив Раду одразу після своєї інавгурації, тому що за Конституцією 96-го року він цього зробити не міг.

Причому присягнув він саме на цій Конституції. Я про це теж писав:

Перший день Ради: порушення регламенту та присяга на нечинній Конституції

 — Веніслаславський більше 20 років викладав конституційне право в НЮУ. Такі науковці як пан Федір нівелюють цінність юридичної освіти в Україні чи ні?

Вони нівелюють цінність права, що значно суттєвіше. Вишка нівелює сама себе просто фактом свого існування, Веніславський тут не в змозі на щось суттєво вплинути навіть усією вагою своєї фігури.

Почати треба з того, що в цивілізованих країнах Конституцією зазвичай не прийнято гратися, як пластиліном, а в нас це вважається нормальним, і суспільство це підтримає, якщо у влади буде переконливий маркетолог.

У розвинених країнах система більш стала і в політику не так часто заносить людей із інших сфер, хоча останнім часом цього побільшало. Щоб переконливо викладати суспільні науки, треба бути незаангажованим, а політика вимагає протилежного. На Заході й журналістика після політики не сприйматиметься серйозно: максимум вести прогноз погоди. А в Україні?

 — Я пам’ятаю студентські акції протесту проти агресивних дій охорони саду Шевченка та заборони відпочивати на газонах. Розкажи бдл, чим завершилася ця історія? У сухому залишку, чого вдалося/не вдалося досягти?

На початку року Харківська міськрада провела тендер, і охоронна фірма ‘Антирейдер’, працівників якої звинувачують у побиттях, його програла. Зараз сад Шевченка та пару інших парків охороняє фірма ‘Зубр’. Я б назвав це просто ребрендингом, тому що обличчя охоронців ті ж самі, і підходи до роботи теж не змінилися, як я бачу. Мої друзі, які виходили на ці акції, вважають це здобутком, тому що хоча б формально міськрада замінила стару зашкварену фірму новою.

Я так не вважаю. Думаю, що охорони там не має бути взагалі. Це насправді достатньо тупо — витрачати 14 млн на охорону парку від вандалів. Потрібен цілий полк організованих хуліганів, щоб розтрощити лавок чи вкрасти бруківки на таку суму на рік. Але суттєвіше, що ці сумнівні охоронні фірми грубо обмежують особисту свободу, яку не можна оцінити ніякими грошима.

Денис в оточенні охорони саду Шевченка

 — Я багато разів був у саду Шевченка, жодного разу не бачив якихось агресивних дій із боку охорони. Ти не думав, що якщо не буде достатнього контролю, то в наших реаліях, місця відпочинку можуть швидко перетворюватися на смітник? Якщо ти досліджував це питання, що каже українське законодавство? Можна сміливо відпочивати на газонах?

‘Социализм — это учёт и контроль’ (c)

Ти не бачив, а я відчув на собі і більше не хочу. Для мене сад Шевченка це не місце відпочинку, бо інстинкт самозбереження змушує мене уникати тривалого перебування там. Та й що там робити, я не знаю: сидіти й дивитися на доглянуту траву? Мені його теперішня композиція нагадує текстуру в якійсь старій відеогрі: все грубе і абсолютно однакове. А фонтан з мавпами і божевільною музикою це окрема історія.

У КУпАПі є відповідальність за псування зелених насаджень і ігри на газонах (смішно, але так). Нічого, що забороняло б вам лежати на травичці, у законодавстві немає. Але, звичайно, не робіть цього в саду Шевченка: охорона не знає відмінностей між своїми бісовими табличками і статтею 33 Конституції. Але має кийки.

 — Давай завершимо на оптимістичній ноті :) Міг би порадити читачам добірку чогось максимально корисного та цікавого — подивитися або почитати. Для юристів чи про юристів. Ну щось на твій смак.

  • Є цікава окрема думка судді Бущенка, уже майже класика.
  • Є канал JustTalk на YouTube.
  • Ще у ХПГ є п’ятитомники рішень Верховного Суду США — вони скорочені й перекладені українською, досить захопливе чтиво. Можна написати мені, я допоможу дістати.
  • Найкращий юрфільм за моєю версією — Мій кузен Вінні, із Джо Пеші. Дуже бажано в оригіналі. А так, знаходите Харківський юридичний кіноклуб у ФБ, відкриваєте список рекомендованих фільмів — і вперед :)
 Поділитися