Бюлетень "Права Людини", 2004, #07

Министерство юстиции Украины провело проверку в Министерстве внутренних дел, Госкомсвязи и Госкомнацмиграции на соблюдение этими ведомствами законодательства о государственной регистрации нормативно-правовых актов. Как сообщил Министр юстиции Украины Александр Лавринович, от 15 до 28,5 процентов из проверенных актов оказались незарегистрированными, а значит их применение этими ведомствами было незаконным.

В частности, в МВД Украины за 2003 год и январь 2004 года было выявлено 12 незарегистрированных актов. Это составляет 28,5% от количества изданных этим ведомством актов, которые подлежали государственной регистрации. В Госкомсвязи Украины за этот же период выявлено 6 незарегистрированных нормативно-правовых актов - 15% от количества изданных актов, которые содержали в себе правовые нормы. В Госкомнацмиграции Украины за период с марта 2002 по январь 2004 года выявлены 2 нормативно-правовых акта - 25% от количества изданных актов, которые подлежали государственной регистрации, а также 2 письма, которые содержали правовые нормы.

Как сообщили ЛІГАБізнесІнформ в пресс-службе Министерства юстиции Украины, выявленные незарегистрированные нормативные акты задевали права, свободы и законные интересы граждан или имели межведомственный характер.

А.Лавринович также отметил, что в ходе проверки все ведомства приняли необходимые меры для устранения нарушений. Выявленные незарегистрированные акты были или представлены на государственную регистрацию или упразднены.

В 2003 году Министерством юстиции было проверено состояние государственной регистрации в восьми центральных органах исполнительной власти. В ходе проверок Минюстом было выявлено 45 незарегистрированных нормативно-правовых актов. Это на 30 актов меньше, чем в 2002 году. Областными управлениями было выявлено 348 незарегистрированных нормативно-правовых актов (против 822 в 2002 году), районными 1216 (против 1773 в 2002 году). В прошлом году все проверенные органы, где были выявлены нарушения, кроме Киевской городской госадминистрации, приняли меры относительно полного устранения нарушений. Относительно Киевской горгосадминистрации Министерство юстиции направило представление в Генеральную прокуратуру Украины.

27.02.2004
http://liga.net

Комітет Міністрів Ради Європи 11 лютого прийняв проміжну резолюцію стосовно виконання судового рішення в справі "Совтрансавто Холдинг" проти України. Проміжна, тому що Україна ще не виконала дане рішення у повному обсязі.

Відповідно до правила № 7 Правил, прийнятих Комітетом Міністрів для застосування частини 2 статті 46 Європейської конвенції з захисту прав людини та основних свобод (обов’язковість рішень суду та повноваження Комітету міністрів щодо нагляду за його виконанням), проміжна резолюція приймається в основному для того, щоби надати інформацію про прогрес у виконанні країною рішення і там, де це необхідно, виразити зауваження та зробити відповідні рекомендації щодо виконання певного рішення.

Нещодавно, після того як парламент у черговий раз не прийняв закону щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини, Міністр Юстиції Олександр Лавринович заявив, що, не зважаючи на відсутність такого закону, рішення і так виконуються. У певному сенсі він мав рацію. Але дана резолюція показує хибність таких заяв.

Рішення Європейського суду з прав людини має два обов’язкові шляхи виконання: стосовно жертви (індивідуальні заходи - відшкодування належних сум, перегляд справи за ново виявленими обставинами, відновлення прав тощо), а також виконання рішення у ширшому розумінні - тобто внесення змін до законодавства чи адміністративної практики з метою попередити майбутні подібні порушення (загальні заходи).

І коли міністр казав про виконання рішення суду у повному обсязі, то мав на увазі виключно першу частину - більш вузьку щодо індивідуальних заходів. Щодо другої, то в Україні на сьогодні відсутня система впровадження необхідних загальних заходів для попередження майбутніх подібних порушень. Про це яскраво свідчить наведена тут резолюція.

Рада Європи

Комітет Міністрів

Проміжна резолюція ResDH(2004)14 стосовно судового рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року (остаточне від 6 листопада 2002 року) в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України

(прийнято Комітетом Міністрів 11 лютого 2004 року на 81-ій зустрічі міністрів)

Відповідно до положень п. 2 статті 46 Конвенції захисту прав людини та основних свобод, із змінами, внесеними Протоколом 11 (тут і далі Конвенція), Комітет Міністрів;

Розглядаючи рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг", переданого до Комітету Міністрів після набрання ним чинності відповідно до статті 44 Конвенції;

Нагадуючи, що підставою для розгляду справи стала скарга за номером 48553/99, що була подана до Суду 11 травня 1999 року російською компанією "Совтрансавто-Холдинг" відповідно до статті 34 Конвенції, і те, що Суд визнав прийнятними скаргу Компанії щодо:

- по перше, порушення права Компанії на справедливий судовий розгляд справи неупередженим та незалежним судом через неодноразові спроби української влади, включаючи Президента України, вплинути на рішення національного суду за допомогою процедури винесення протестів прокурора ("процедура загального нагляду", що дозволяє зупиняти судове рішення, що набрало чинності без жодних обмежень), і через відмову судів дослідити надані Компанією докази по суті справи в відкритому засіданні, а також через відсутність належного обґрунтування прийнятих судових рішень, і

- по друге, порушення права Компанії на ефективне розпорядження своєю власністю через те, в якій спосіб ці судові справи велися та закінчилися, і через невизначену ситуацію в якій опинилась Компанія в зв’язку з цим;

І що в своєму рішенні від 15 липня 2002 року Суд:

- одноголосно постановив, що мало місце порушення п. 1 статті 6 Конвенції;

- вирішив, шістьма голосами проти одного, що мало місце порушення статті першої 1 Протоколу до Конвенції;

- одноголосно постановив, що немає необхідності вирішувати питання щодо того, чи заявник був жертвою дискримінації на ґрунті національності;

- одноголосно постановив, що не готовий прийняти рішення щодо застосування статті 41, і як наслідок відклав прийняття такого рішення;

Наголошуючи на зобов’язанні кожної держави, закріпленому в п. 1 статті 46 Конвенції, щодо виконання рішень Суду;

Нагадуючи, що це зобов’язання передбачає прийняття індивідуальних заходів з метою припинити наявні порушення та усунути так швидко, як це можливо, їхні наслідки для заявника, так само як і прийняття заходів загального характеру, покликаних попередити нові порушення Конвенції, подібні до тих, що, відповідно до рішень суду, мали місце раніше, включаючи, там, де це необхідно, забезпечення існування ефективних засобів захисту порушеного права, до часу вступу в силу необхідних змін;

Підкреслюючи, що прийняття заходів загального характеру є особливо важливим в справах, під час розгляду і винесення рішення по яких виявлено існування структурних проблем, що можуть привести до великої кількості нових, подібних порушень Конвенції;

Запросивши Уряд України проінформувати Комітет про прийняття заходів на виконання рішення Суду;

Вивчивши надану українською владою інформацію щодо прийнятих або запланованих до прийняття заходів для виконання рішення суду (як зазначено в Додатку до цієї резолюції);

Зауважуючи про становище компанії-заявника те, що 19 серпня 2003 року Верховний Суд України прийняв рішення про поновлення зупинених проваджень і наголошуючи на потребі гарантувати те, щоб нові провадження велися з врахуванням положень Конвенції та практики Європейського Суду;

Зауважуючи, що 2 жовтня 2003 року Європейський Суд, на підставі статті 41, прийняв рішення щодо справедливого відшкодування, і що це рішення набере чинності відповідно до положень п. 2 статті 44 Конвенції;

Вітаючи (щодо заходів загального характеру) той факт, що процедура загального нагляду (протест), яку Суд потім визнав головною структурною проблемою у визначенні порушення, була скасована ще до винесення Судом рішення по справі, шляхом багатосторонньої судової реформи від 21 червня 2001 року, і наголошуючи на тому, як важливо позбавити прокурорів повноважень, подібних до права протесту, в цивільних справах, розпочатих на підставі інших норм законодавства;

Вітаючи реформи, що були проведені в 2002 році з метою зміцнення незалежності судової системи, зокрема, утворення Державної судової адміністрації і нові положення, відповідно до яких суди фінансуються з загальнодержавного, а не з місцевих бюджетів;

Вітаючи Указ Президента України від 12 липня 2003 року, покликаний забезпечити безумовне застосування усіх юридичних норм, в тому числі і Конвенції, гарантувати незалежність судової системи; вітаючи прийняття з цією метою подальшого законодавства і покращення навчальних (тренінгових) заходів за програмою співпраці з Радою Європи та Європейським Союзом для забезпечення того, що при здійсненні правосуддя суди керуватимуться чинним законодавством та міжнародними нормами, включаючи Конвенцію;

Наголошуючи про важливість швидких та дієвих заходів для реалізації цього Указу з метою відвернути спроби впливу на систему правосуддя та забезпечення застосування адекватних санкцій до осіб, які здійснюють такі спроби, а також застосування інших відповідних заходів для гарантування незалежності судочинства;

Підкреслюючи в зв’язку з цим на відповідальності влади забезпечити проведення адекватних тренінгів та забезпечення рівня розуміння судової практики Європейського суду суддями, прокурорами та іншими посадовими та службовими особами;

Наголошуючи на важливості проведення тренінгових програм для суддів, особливо з питань Конвенції, в рамках Програми співпраці між Європейською Комісією і Радою Європи, покликаною зміцнити стабільність демократії в Україні;

Зауважуючи, що відповідно до Указу Президента від жовтня 2002 року була створена Академія Суддів України, основним завданням якої є первинне навчання суддів та підвищення їхньої кваліфікації, включаючи тренінги з питань Конвенції;

Вітаючи практику публікацій рішень Європейського Суду, в тому числі і рішення по даній справі, в Офіційному Віснику і Бюлетені Міністерства Юстиції України;

Заохочує українську владу забезпечити якнайшвидше прийняття необхідних заходів, які б гарантували дотримання принципу незалежності суду усіма державними органами і установами, забезпечуючи зокрема:

- накладення ефективних санкцій на посадових і службових осіб, які будь-яким способом втручаються або роблять спробу втрутитися у розгляд справи судом;

- прийняття усіх необхідних заходів на виконання Указу Президента від 12 липня 2003 року з метою гарантувати дотримання норм Конституції і Конвенції;

- скасування повноважень прокурорів ставити під сумнів рішення судів у цивільних справах, що набули чинності;

Закликає компетентні державні органи і установи продовжувати проведення тренінгів з питань Конвенції, включаючи практику її застосування Європейським Судом, під час початкового навчання та тренінгів по підвищенню кваліфікації суддів і прокурорів, і забезпечити їм можливість доступу до такої практики;

Заохочує подальший розвиток тренінгових програм для суддів, зокрема в рамках співпраці з органами Ради Європи;

Закликає Уряд України довести до відома положення цієї Резолюції, перекладеної українською, до міністерств, органів прокуратури, органів місцевого самоврядування та судів;

Очікує отримати незабаром інформацію щодо додаткових заходів, прийняття яких заплановано з метою забезпечити виконання рішення у даній справі;

Приймає рішення продовжити розгляд цієї справи до остаточного виконання рішення.

Додаток до Проміжної Резолюції ResDH(2004)14

Інформація, надана Урядом України Комітетові Міністрів, під час розгляду справи "Совтранавто-Холдинг"

Щодо індивідуальних заходів

Верховний Суд України 19 серпня 2003 року задовольнив клопотання Компанії-заявника про поновлення поставленого під сумнів судового процесу з метою відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції. Справа була передана на нове слухання до суду першої інстанції (Господарський Суд м. Луганська, колишній "арбітражний суд"). Очікується прийняття рішення у цьому провадженні.

Щодо заходів загального характеру

До цього часу українська влада вжила наступних заходів загального характеру:

- в рамках судової реформи 21 червня 2001 року було скасовано процедуру загального нагляду (протесту);

- Закон "Про судочинство", прийнятий у лютому 2002 року, передбачає створення Державної судової адміністрації. Ця спеціалізована установа є незалежною від виконавчої влади і відповідає за управління національною судовою системою; крім того, відповідно до закону усі національні суди фінансуватимуться з державного бюджету і що управління бюджетом того чи іншого суду здійснюватиметься верховними судами України.

- з метою виконання рішення Суду, 12 червня 2003 року Президент України доручив:

Прем’єр-Міністру України, а також Генеральній прокуратурі, забезпечити беззастережне виконання законів України та Конвенції (що має статус закону в Україні) щодо недопустимості втручанн.я в судочинство в будь-якій формі, у справи, провадження по яких ще незавершене, чи іншим чином з метою вплинути на суд чи суддів;

Міністерству Юстиції України проаналізувати законодавство України, що гарантує незалежність судової системи з метою подання, у разі необхідності, пропозицій щодо вдосконалення законодавства, і відповідних адміністративних і фінансових заходів, а також, разом з Міністерством закордонних справ і в співпраці з Радою Європи та Європейським Союзом, розробити та запровадити тренінгові програми, спрямовані на забезпечення того, щоб українське управління правосуддям здійснювалося у відповідності до чинного законодавства та міжнародних угод, в тому числі й положенням Конвенції;

- 26 серпня 2003 року, Кабінет Міністрів України видав розпорядження міністерствам та іншим центральним і регіональним органам виконавчої влади вжити всіх необхідних заходів на виконання вищезгаданого Указу Президента;

- результатом систематичних тренінгів українських суддів між 2001 та 2003 роками в рамках спільної Програми Ради Європи та Європейської Комісії (складалися з одноденного тренінгу з Конвенції для всіх суддів, два семінари для тренерів у Києві та 73 семінари в різних регіонах України) стало біль частіше застосування місцевими судами Конвенції та судових рішень Європейського Суду (доказом цього є численні рішення Конституційного Суду - рішення № №°9-zp від 25/12/97, рішення № 6-rp/99 від 24/06/99, рішення № 11-rp/99 від 29/12/99, думка № 2-v/2000 від 11/07/00, рішення № 11-rp/2000 від 18/10/00, рішення № 13-rp/2001 від 10/10/01 та рішення № 15-rp/2001 від 14/11/01).

- рішення Європейського Суду були перекладені українською та опубліковані в Офіційному Віснику України, № 44/2003, в Бюлетені Міністерства Юстиції, № 9/2003, на його веб-сторінці в Інтернеті (www.minjust.gov.ua), у журналі Практика Європейського Суду з прав людини № 3/2002, а також були надіслані до державних органів, діяльності яких воно безпосередньо стосується, а саме до Верховного суду і Вищого господарського суду України (листи Міністерства юстиції від 6 серпня 2002 року №44-5/793 та № 44-5/794), міністерств, генеральної прокуратури, в місцеві органи влади та суди.

Уряд України підтверджує зобов’язання України беззастережно виконувати Рішення Суду у цій, та інших справах, і державні органи вживатимуть усіх необхідних заходів з метою запобігти подібним порушенням положень Конвенції. У зв’язку з цим, Уряд особливо заохочує суди, органи прокуратури та інші державні органи й ще більше прямо застосовувати, керуватися у своїй діяльності положенням Конвенції та практики Європейського Суду.

Переклад Секретаріату Ради українських правозахисних організацій

Про це йдеться у зверненні народного депутата України Сергія Олексіюка ( фракція "Наша Україна"), яке він направив на адресу Генерального прокурора України Геннадія Васильєва. Приводом для цього стала скарга мешканця села П’ятигірськ Балаклійського району Харківської області Василя Вишнякова та його сина Володимира, з якою вони звернулися до громадської приймальні народного депутата у Харкові. Причому, Володимир був у такому стані, що не міг говорити, а його батько повідомив, що 9 березня близько 20-ї години вечора його сина жорстоко побили троє співробітників Балаклійського міськрайвідділу міліції. Після цього Володимира в наручниках доставили у приміщення Балаклійського районного відділення міліції, де на нього був сфабрикований адмінпротокол і наступного дня за цим протоколом суддя місцевого суду Носов виніс рішення про адмінарешт затриманого на три доби.

"Мене на судове засідання не допустили, а суддя навіть не поцікавився, чому у молодого хлопця розбите все обличчя, розірване вухо і він ледь тримається на ногах", - сказав Василь Вишняков. Він також розповів, що у райвідділі міліції, куди він прибув разом з дружиною, щоб з’ясувати причини затримання свого сина, йому не дали написати скаргу на неправомірні дії працівників міліції, які, за його словами, були у нетверезому стані…

- На жаль, це вже не перший випадок, коли до мене звертаються мешканці Харківщини зі скаргами на неправомірні дії працівників міліції, - говорить член парламентського комітету законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Сергій Олексіюк, - але останній випадок мене просто вразив, адже двоє з тих міліціонерів, що били Володимира, були його ровесниками, більше того - однокласниками, і це їх не зупинило. С.Олексіюк також сказав, що вимагатиме від Гепрокурора дати правову оцінку діям міліціонерів, які перевищили свої службові повноваження, адже такі дії дискредитують не тільки правоохоронні органи, а всю виконавчу владу в Україні.

До речі, після того, як Володимир Вишняков відсидів три доби і звернувся за допомогою до Балаклійської райлікарні, його тут відмовилися госпіталізувати, не зважаючи на те, що у потерпілого зафіксували струс мозку. І лише завдяки втручанню помічника-консультанта народного депутата Василя Третецького Володимира госпіталізували у Харківській обласній клінічній лікарні, де він знаходиться і понині. Відповідне звернення з цього приводу Сергій Олексіюк також направив Міністру охорони здоров’я України.

Віктор Козоріз, м.Харків.
17 березня 2004 р.
E-mail: [email protected]

До Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової звернулися громадяни з різних регіонів України з проханням захистити їхнє право на відмову від ідентифікаційного номера.

Омбудсман занепокоєна невиконанням положень Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів", що призводить до порушень прав громадян. Вона звернулася з поданням до Прем’єр-міністра України, в якому пропонує уряду прискорити розробку механізму альтернативної форми обліку фізичних осіб - платників податків.

Приводом для внесення подання стало те, що останнім часом до Уповноваженого з прав людини почастішали звернення громадян України, які зустрічаються зі значними труднощами та перешкодами у реалізації свого права на відмову від прийняття індивідуального ідентифікаційного номера платників податків та інших обов’язкових платежів і на користування раніше встановленими формами обліку. Зокрема, з цього питання до Омбудсмана звернулося понад 11 тисяч громадян з різних регіонів України. Найбільше звернень надійшло з Вінницької, Луганської, Донецької, Рівненської, Волинської, Запорізької, Херсонської, Хмельницької, Харківської, Черкаської, Дніпропетровської, Одеської областей, міста Києва.

Уповноважений з прав людини зазначає, що на практиці відсутність механізму альтернативної форми обліку платників податків призводить до виникнення багатьох проблем в осіб, які відмовляються від ідентифікаційного номера. Це, зокрема, проблема працевлаштування, пенсійного забезпечення, реалізації права на освіту, отримання стипендій та допомоги з безробіття, оформлення субсидій, відкриття банківських рахунків, реєстрації суб’єктом підприємницької діяльності тощо.

Ніна Карпачова підкреслює, що альтернативна форма обліку фізичних осіб - платників податків була запроваджена за клопотанням Уповноваженого у 1999 році Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів" та у відповідь на масовий і надзвичайно активний рух протесту православних віруючих.

Проте, за словами Омбудсмана, положення цього закону до цього часу, тобто вже протягом 4-х років, належним чином не виконуються, оскільки не розроблено механізму обліку, що фактично унеможливлює реалізацію громадянами свого права на відмову від ідентифікаційного номера.

Ситуація ускладнюється позицією Державної податкової адміністрації України, яка виступає за скасування альтернативної форми обліку і фактично блокує розробку такого механізму. ДПА вважає, що її запровадження означає надання привілеїв окремим категоріям громадян за релігійними переконаннями і таким чином порушується вже діюче законодавство.

Будучи глибоко занепокоєною численними зверненнями громадян, справедливо обурених неможливістю реалізувати своє право, а також вважаючи, що дотримання прав і основних свобод людини, душевний спокій наших співвітчизників та громадянський мир у суспільстві, як і неухильне додержання законодавства України, мають бути головними пріоритетами у демократичній державі, Уповноважений з прав людини звернулася з відповідним поданням до Прем’єр-міністра України.

Омбудсман пропонує уряду невідкладно розробити механізм реалізації положень Закону "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів", зокрема, обліку платників податків без використання ідентифікаційного номера. На думку Ніни Карпачової, для цього також необхідно привести у відповідність нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, міністерств та відомств, інших органів виконавчої влади.

Прес-служба Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

"На підставі ст. 27 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", Кремінська районна державна адміністрація не дає погодження на акредитацію журналіста газети Кремінської міської ради "Міські вісті".

Відповідь такого змісту за підписом керівника апарату райдержадміністрації Л.Колесніченко отримана днями на заяву редактора газети "Міські вісті" Ірини Чорнобай щодо акредитації видання при Кремінській РДА. Відмовились акредитувати журналіста газети і в районному відділі УМВС - порадили звернутися до прес-центру УМВС по Луганській області.

Газета "Міські вісті" зареєстрована наприкінці минулого року, засновником газети є Кремінська міська рада, яка має перманентно складні відносини з керівництвом райдержадміністрації.

Доволі часто виникають ситуації, коли комунальні служби не виконують норм законодавчих актів, і громадянам доводиться доводити свої права, хоча вони закріплені вже на рівні держави.

Така ситуація виникла і у мешканців нашого району, сини яких померли при проходженні військової служби. Ці люди мають право на пільги по оплаті житлово-комунальних послуг, але чомусь їх не отримують.

За роз’ясненнями з цього приводу ми звернулися до заступника начальника Зміївського районного управління праці та соціального захисту населення Ольги Володимирівни Тимченко, яка зазначила:

- Згідно з пунктом 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", батькам та членам сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти або стали інвалідами при проходженні військової служби, надається 50%-ва знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електроенергію, теплову енергію та інші) в жилих будинках усіх форм власності у межах норм, передбачених чинним законодавством.

На управління праці та соціального захисту населення, відповідно до законодавства, покладено функції головних розпорядників коштів за надані пільги лише ветеранам війни і праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За надання пільги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" розпорядник законодавством ще не визначений, але це не означає, що житлово-комунальні служби мають право порушувати гарантовані державою права цієї категорії громадян. У разі порушення цих прав громадяни мають право звернутися до суду із скаргою на дії посадових осіб житлово-комунальних служб.

Співголові Харківської обласної спілки солдатських матерів Шутальовій М.М.

За дорученням Міністра оборони України у Головному організаційно-мобілізаційному управлінні Генерального штабу Збройних Сил України розглянуто Вашого листа щодо обов’язкового обстеження призовників на маркери гепатитів "В" і "С".

Поділяючи Вашу стурбованість зростанням захворюваності військовослужбовців строкової служби хронічними гепатитами, з метою удосконалення медичного обстеження призовників Міністерство оборони України звернулося до Міністерства охорони здоров’я України з пропозицією щодо обов’язкового проведення призовникам обстеження на маркери гепатитів "В" і "С".

26 лютого 2004 року у Генеральному штабі Збройних Сил України, за участю заступників голів обласних державних адміністрації, проведено нараду на якій розглянуто питання щодо покращання заходів з медичного огляду (обстеження) призовників та надання з боку місцевих органів виконавчої влади допомоги військовим комісаріатам у якісному проведенні цих заходів.

Крім того Департаментом охорони здоров’я Міністерства оборони України відпрацьовується нова редакція "Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України", в якій передбачається посилення вимог до стану здоров’я призовників з метою запобігання направлення хворих у війська.

Коментар "ПЛ": На відміну від нашого медичного керівництва, Міністерство оборони відреагувало так, як і повинні відреагувати небайдужі до своєї справи фахівці, що добре розуміють, з якою важливою проблемою вони мають справу під час кожного нового призову.

За нашими даними, ситуація рік від року погіршується, і робити щось треба терміново.

На жаль, Збройні сили вкотре стають заручниками непрацюючої системи охорони здоров’я і небажання чиновників Мінздраву дивитися правді в очі.

І ось - останнє наше відвідування військової частини. За 2003 рік було комісовано 47 осіб. З них двадцять три з гепатитом "С" і "Б". Що можна до цього додати?

Це вже проблема не тільки збройних сил, а й Ради національної безпеки, депутатів.

Ми віримо в те, що Міноборони зможе отримати кошти на попереднє обстеження призовників на гепатити.

Але наші дані свідчать, що епідемія гепатитів розповсюджується. Ніхто, приміром, не перевіряє дівчат, яких не оглядає медична комісія РВК, а підліткова лікарняна служба майже зруйнована.

І виконавча, і законодавча влади повинні визнати наявність епідемії і докласти зусиль, щоб знайти кошти для боротьби з цим лихом.

Інна Сухорукова

Коли на початку 2004-го - "Року Польщі в Україні", читаєш рядки цього листа, по спині пробирає мороз, і якось не віриться, що мова йде про події у незалежній, європейській державі початку ХХІ століття. Лист складений "зарубіжним інвестором, прогресивним економістом і патріотом України", а також донедавна володарем вельми процвітаючої кременчуцької фірми "Маркетинг" та розкішної яхти "Робінзон" - Мечиславом Гумулінські. "Кременчуцька мафія, на рівні примітивізму" - пише у своєму останньому листі пан Мечислав, - вже рік інтенсивно знищує мене... Виявляється, що законодавство України - це "пусте місце" для них, а крадіжки, наклепи, тероризм та катування - звичайна практика не лише проти мене, а й проти мешканців міста". А далі неврівноваженим читачам "України Бізнес" раджу не читати "Лист - прощання" шановного інвестора: "Поки я живий прошу одного - поховайте мене, як це личить людині ... за рахунок держави...". Яка ж прірва відділяє успішного польського підприємця від пошарпаного жалюгідного дядька з сильним акцентом, що сидів того дн6я поряд зі мною? Бувала у бувальцях торба сповнена кілограмами "компромату на кременчуцьких катів" та пара несвіжих сорочок - ось і весь нехитрий скарб Мечислава Гумулінські, взятий із собою до столиці - "правду шукати". Їдучи до Києва розраховував бізнесмен Гумулінські на допомогу друзів із польського консульства, бізнес-партнерів й безперечно ж держави. Але натомість отримав чиновницьку тяганину та збайдужіле мовчання "компетентних органів", яке сповна замінило йому кременчуцький безкрай.

А ВСЕ ТАК ГАРНО ПОЧИНАЛОСЬ...

Ще у роки романтичної юності польсько - української "теплохідної" дружби, пан Мечислав Гумулінські, спортсмен - комсомолець і до того ж спритний ділок, хутко зрозумів перспективність велетенського українського ринку, і маючи дружиною кременчужанку, вирушив до наших берегів, як тоді казали "за довгим карбованцем". І треба сказати, це йому непогано вдавалося. Гумулінські був одним з перших в Україні підприємців, які займалися екзотичними тоді охоронними системами для офісів, ксеротиражуванням, побутовою електронікою. Далі - більше, пан Мечислав зареєстрував у Кременчуці декілька бізнес-структур, був вельми відомий в бізнес-колах міста. В тому числі й на внески від його фірми "Маркетинг" існувала зареєстрована в місті ще 23 квітня 1999 року "Асоціація сприяння міжнародному бізнесу і розвитку". Загалом свої інвестиції бізнесмен оцінює понад 150 тисяч доларів. Але найкращою квіткою у своєму букеті пан Мечислав небезпідставно вважав яхту - "Робінзон". Її він сконструював та зробив сам, своїм коштом. Яхта була океанського класу, обладнана супутниковою навігацією, опріснювачем води, вітрилами, шкіряними меблями, словом, як кажуть "повний фарш" і могла три місяці не причалювати до берега. Роботі над своєю красунею, польський "лівша" віддав вісім років життя. Здавалося б, живи собі та радій! Та де там... На заваді всьому стала "велика українська зелена жаба". Комусь, мабуть закортіло мати й собі таку яхту. А тим більше, що, по їхньому розумінню, людина, яка живе в нашій країні без громадянства й прав ніяких не має. Зрештою так воно й відбулося.

БЕЗКРАЙ ПО КРЕМЕНЧУЦЬКІ

Ну, як кажуть, "підставити" людину в нашій країні можна елементарно. Версій щодо початку "чорної смуги" в житті пана Мечислава та його дружини в Кременчуці існує безліч. Деякі з учасників цієї драми кажуть про якісь позичені поляком гроші, котрі, втім ніхто ніколи й ніде офіційно не довів. Безперечно, що не існувало й жодного судового рішення щодо неправомірності будь яких дій або вчинків бізнесмена. Нема претензій щодо форм і методів ведення ним бізнесу і у податкової інспекції міста. А ось що однозначно відомо, так це те, що проти Гумулінські було застосовано розбій, побиття, грабунок та міліційний безкрай, а проти його дружини спробу зґвалтування. Безперечно, як законослухняний європеєць польський громадянин Мечислав Мечиславович Гумулінські неодноразово звертався по допомогу до начальника Крюковського райвідділу міліції, підполковника Сергія Шаповалова. Просив він про захист і прокурора міста - Олександра Михайлика. У своїй заяві до міліції, датованої ще 14 березня 2003 року він повідомляв, що від визначених осіб із кримінальним минулим (один з них - громадянин Я., що ніде не працює, не прописаний і, знаходиться у розшуку) йому йдуть безкінечні погрози і вимоги забратися із власного будинку. Далі, у черговій заяві Гумулінські повідомляє про напад на нього 4-х людей, серед яких знову фігурує цей - громадянин Я.

"31 березня цього року приблизно в 22.00, коли я проходив по вулиці Шкільній, вони напали на мене," - скаржиться пан Мечислав до міліції - "та почали бити, загрожувати убивством, намагалися відрубати мені пальці рук, пояснювали, що я вже не житель Кременчука й України. Усі вони були у стані сильного алкогольного сп’яніння". Через деякий час вже дружина бізнесмена пані Бородіна у заяві прокуророві міста Кременчука зазначає: "Прошу вас ужити заходів щодо мого захисту, тому що 19 березня 2003 р. близько 15.00 у мій будинок почали ломитися двоє чоловіків. На мої питання, хто там, вони дали таку відповідь: "Відкривай, суко, це міліція". Але відмовилися назвати свої прізвища і посади. Спроби зламати двері продовжувалися дуже довго... Після чергової з них їх відлякали сусіди, що зібралися навколо будинку. На прощання бандити сказали: "Передайте цим гадам, що їм кінець, сіли в червону машину марки ВАЗ 21-10 і виїхали. Мій чоловік швидко одягся і побіг у міліцію по допомогу". Згодом життя Мечислава у Кременчуці стало неможливим. Його квартиру та яхту розікрали. Нині вже після третього нападу і безкінечного звертання із заявами до правоохоронних органів з проханням про надання захисту, Мечислав Гумулінські перебуває у неадекватному стані. Ще влітку йому було встановлено й діагноз - важка черепно-мозкова травма. Візити до Кременчука польського консула з Харківського консульства Республіки Польща - Леха Вдовські, вже стали буденною подією у житті цього провінційного міста. У свій останній приїзд дипломат був змушений привезти із собою до Кременчука тисячу гривень для лікування громадянина своєї держави! Після чого відбув до Харкова готувати ноту протесту з приводу цього дикунського інциденту. Але власне, найголовнішим, на сьогодні лишається питання не чому били і грабували поляка, а те, як цивілізовано "розрулити" цю ситуацію? Як вийти з неї ні, не із збереженою національною гідністю нашої держави (говорити про це просто не етично), а принаймні якось на правових, законних підставах допомогти цій людині?

ВИХОДУ НЕМАЄ?

У цій історії й досі існує багато нез’ясованого. Чому Мечислав Гумулінські й Н. Бородіна не отримували захисту ні від міліції, ні від прокуратури? Чи дійсно їхню оселю "відвідували" працівники міліції, чи це був бандитський напад якихось перевертнів у погонах? Де опитування свідків, очні ставки, де збір доказів, інші слідчі дії? За словами начальника Кременчуцького міськвідділу міліції А. Кононенка, ще навесні минулого року, по всіх зазначених фактах були порушені кримінальні справи, але міліційні та прокурорські відписки вражають своєю безсердечністю та бездіяльністю. Ще 13 листопада минулого року, начальник УКР УМВС України в Полтавській області О.І. Шевченко, у своїй відповіді № 6/4 - 1001295, пообіцяв Мечиславу Гумулінські "до винних працівників міліції, які допустили тяганину при розгляді вашого повідомлення про крадіжку, вжити дисциплінарного впливу. Керівництву Крюківського РВ, надані відповідні вказівки, щодо активізації роботи по розкриттю злочину". Приблизно такі самі цяцянки надавав пану Гумулінські й А.М. Ткаченко, в.о. начальника відділу прокуратури області: "кримінальна справа по звинуваченню Б., який заподіяв вам тяжкі тілесні ушкодження... направлена до місцевого крюківського райсуду". Але хура й нині там. Нині пан Мечислав Гумулінські, блукає просторами нашого великого міста, шукаючи правду-матку в стольних "високих" кабінетах. Побував він вже де тільки міг - в Адміністрації Президента, відповідних комісіях Верховної Ради, МВС, Генпрокуратурі, Мінюсті... а також і Еврокомісії, МЗС, польській амбасаді. Де "відфутболювали", де годували обіцянками, де радили "полікувати голову", а земляки запропонували "вивезти до Польщі, покинувши своє майно у цій варварській країні". Як завжди уважно поставилися в Секретаріаті Уповноваженого із прав людини - "взяли справу на контроль". Справу М.Гумулінскі, на контроль передано правозахисним організаціям Фундації "Чинність закону" та Кременчуцькому відділенню "Міжнародної амністії". Та їсти, спати, ну словом, жити, треба сьогодні, зараз... І пан Мечислав Гумулінські, польський бізнесмен, яхтсмен-конструктор, а ще економіст, журналіст й невиправний європеєць, вже нікому не вірить. "Україна це "бермудський трикутник у європейському праві" - каже він. "Плюнути в душу людині, замість подяки - тут норма" - сказав, і пішов темним коридором далі шукати правди і притулку. Не буду скривати, мені боляче було чути такі слова на адресу своєї батьківщини та ще болісніше було розуміти, що, можливо, вперше у моїй журналістській кар’єрі я пишу про людину, котрої, можливо вже немає в живих...

Для 71,9% пенсионеров Харьковской области пенсии в результате перерасчета повысились менее чем на 10 грн., - сообщили ИА "Контекст-медиа" в Главном управлений Пенсионного фонда Украины в Харьковской области.

Всего в результате массового перерасчета по материалам пенсионных дел, завершенного в декабре 2003 г., пенсии повышены 723 тыс. человек из 795,5 тысяч пенсионеров Харьковской области. Пенсии 72,5 тыс. человек подлежат перерасчету после 1 января 2004 года, поскольку начисляются по специальным Законам Украины ("О науке и научно-технической деятельности", "О государственной службе", "О прокуратуре" и др.).

Согласно данным Пенсионного фонда, для 427,7 тыс. пенсионеров области пенсии повышены на оснований Закона Украины "Об общеобязательном государственном пенсионном страховании"; для 341,6 тыс. пенсионеров размер пенсии увеличился на 4,2% в соответствии с постановлением Кабинета Министров Украины №1783 от 20 ноября 2003 г.

По состоянию на 1 января 2004 г. 10,3% пенсионеров области получали пенсию менее 100 грн., 16,8% - от 100 грн. до 149,9 грн., 52,7% - от 150 грн. до 199,9 грн., 11% - от 200 грн. до 249,9 грн., 9,2% - от 250 грн. до 4000 грн.

ИА "Контекст-медиа"
26.02.2004

Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" був прийнятий, як то кажуть, для широкого загалу.

За ним мають йти на пенсію більшість громадян України з 2004 року. Тим, хто до 1 січня 2004 року вже був пенсіонером, мали перерахувати раніш призначені пенсії за нормами цього закону. Люди чекали Нового року, бо обіцяно було в середньому підвищення пенсій на 25%.

Тут потрібно зробити першу зупинку перед стрибком у щасливе пенсійне майбутнє та згадати, що до одного "загального" Закону, дія якого фінансово мала підтримуватися внесками до Пенсійного Фонду України всіх працюючих громадян та роботодавців, додається щонайменше півтора десятка так званих "спеціальних" пенсійних законів.

Інакше кажучи, у "всеукраїнський пенсійний казан" збирають гроші, виходячи з нарахованих зарплат, а потім розподіляють, виходячи з того, до якої "касти" відноситься майбутній пенсіонер. І при такому розподілі "можуть бути варіанти".

Щоб не дражнити гусей, при затвердженні Державного бюджету на 2004 рік малось на увазі, що частку пенсійних виплат, яка склалася від внесків у Пенсійний Фонд на загальних для всіх умовах, будуть сплачувати коштом Пенсійного Фонду. Різниця ж між, умовно кажучи, "елітною" пенсією та "загальноукраїнською" повинна була компенсуватись за рахунок бюджету.

Але вже наприкінці минулого року керманичі відповідних держустанов почали розказувати в ЗМІ, що бюджетні кошти на компенсацію спеціальних пенсій до Пенсійного Фонду не надходять. Остання цифра дефіциту, спричиненого такою ситуацією, яку я чула - близько 2-х мільярдів гривень.

Газета "Зеркало недели" 29 листопада 2003 року писала:

"… Минфин не додал, как нам сообщили в Минтруда и соцполитики, около полутора миллиардов гривень на разграничение в 2004 году полномочий по финансированию выплат между Пенсионным фондом и госбюджетом. Видимо, когда в Пенсионном фонде намекнули, что если необходимых сумм из казны не будет, то и выплаты надбавок всяческим льготникам не будет, - ко второму чтению бюджета появилась ст.84-1: "Установить, что в случае недостаточности выделенных из Государственного бюджета средств по бюджетным программам, связанным с разграничением источников выплаты пенсий между Государственным бюджетом Украины и Пенсионным фондом Украины, пенсии, определенные законодательством для соответствующих категорий граждан, выплачиваются в полном объеме за счет средств Пенсионного фонда…

И министр труда Михаил Папиев, и председатель Пенсионного фонда Борис Зайчук убеждали, что в окончательной редакции бюджета такой статьи уже не будет - дескать, ее откорректировали. Но в проголосованном депутатами постановлении о принятии бюджета во втором чтении так и не оказалось ни откорректированного текста, ни упоминаний о том, что статья изъята…"

Закон України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", чинна редакцiя вiд 27.11.2003:

Стаття 90. Установити, що в разі недостатності виділених з Державного бюджету України коштів по бюджетних програмах, пов’язаних з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Кабінет Міністрів України, якому давно до вподоби так зване "ручне керування" економічними процесами, миттєво зорієнтувався в ситуації і видав Постанову від 20.11.2003 № 1783 "Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян"

Оскільки вказана Постанова мала на меті зовсім інші речі, ніж "поліпшення пенсійного забезпечення громадян", то вищому органу виконавчої влади в країні прийшлось вдатися, по-перше, до фальсифікації статистичних даних щодо середньої зарплати працівників у 1958-1991 роках, збільшивши їх від 5 до 20 гривень на рік, а, по-друге, "в ручному режимі" змінити "середню заробітну плату" за 2002 рік, про яку йдеться в ст. 43 Закону №1058 на "показник середньої зарплати", вигаданий Постановою №1783 від 20 листопада 2003 року.

За статистикою Держкомстату України, середня заробітна плата 2002 року складала 376 гривень. За Постановою Кабміну - "показник" зменшився до 306,45 гривень (тобто, на 20%).

Всі пенсійні розрахунки "до Януковича" проводились, виходячи з неоподаткованих сум нарахованих виплат зарплати.

Саме такий підхід покладений в основу Конвенції №102 Міжнародної організації праці, яку наші керманичі теж намагаються трактувати "за Януковичем".

Вже перераховують раніше призначені пенсії, вже плачуть обдурені пенсіонери, вже вишикувались черги у районних відділах Пенсійного Фонду, а в деяких "продвинутых" відділеннях поруч з кімнатами інспекторів чергує лікар…

До Постанови №1783 додається Наказ Держкомстату України від 13.01.2004 № 5 "Про затвердження Інструкції зі статистики заробітної плати" та Наказ Держкомстату України, Мінпраці та соцполітики, Мінекономіки, євроінтеграції від 31.12.2003 № 472/352/398 і Постанова Пенсійного фонду від 31.12.2003 № 22-1 "Про затвердження Тимчасової методики визначення показників середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки, для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"

Все, як завжди, все в "ручному режимі", а до черги "старих" пенсіонерів підтягуються "молоді"…

Що робити, які заказувати довідки? Люди не знають, інспектори не знають, де межа підзаконної фантазії виконавчих структур. Вже в деяких районних відділеннях вимагають від тих, хто на момент призначення (перерахунку) пенсії не працював, довідку, що шукач пенсії не є підприємцем. Люди добрі! Чи ж підприємці не можуть мати основного місця роботи хоч би й у Верховній Раді, жити у Жмерінці (за місцем реєстрації), мати приватне підприємство "для душі" та морального, а то й матеріального задоволення там, де є "криша", у Дзержинському районі Харкова, приміром.

Я вже не кажу про сам Закон №1058.

Якою логікою керувались законодавці, коли середня заробітна плата за 1991 рік - 495 радянських карбованців - зараховується в 2002 році, як 306,45 гривень? Як зрозуміти, що людина, яка заробляла в 2002 році 306,45, (тобто, "за Януковичем", середню зарплату), має за цей рік коефіцієнт зарплати, менший 1, бо насправді середня заробітна плата у 2002 році - 376 гривень? При цьому людина із зарплатою 376 гривень у 2002 році вважається такою, що отримує 306,45, а зарплата 462 гривні у 2003 році теж обертається у 306,45 при перерахунку згідно ст.43. При цьому внески до Пенсійного Фонду були сплачені відповідно з сум у 376 та 462 гривні. Можна зрозуміти, коли радянські зарплати "осучаснюють" до рівня 2002 або 2003 років, пояснюючи це інфляцією. Але яку голову треба мати, щоб витримати таку логіку законодавця!

І все це при тому, що навіть у липні 2003 року, коли пан Янукович був, здається, не такий "продвинутий", Кабінет Міністрів України видав Постанову від 24 липня 2003 р. № 1151 "Про порядок визначення заробітку для обчислення пенсії та нарахування надбавки до пенсії", згідно з яким "… У разі, коли заробіток (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини третьої статті 65, статті 69 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 22 травня 2003 р. № 854-IV "Про внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення", середньомісячна заробітна плата (дохід) визначається шляхом ділення загальної суми заробітку (доходу) за ці місяці на кількість календарних місяців, які враховані у заробітку (доході)…". Мається на увазі ситуація, коли довідка про зарплату подається за останні два роки, що визначалось нормами зміненого 22 травня 2003 року Закону "Про пенсійне забезпечення".

А тепер виникла ситуація, коли, з одного боку, листом Пенсійного Фонду від 3 грудня 2003 року з №03/9645 пенсіонерам для перерахунку пенсій згідно нового Закону продовжено право подати довідку про роботу за два роки після призначення пенсії, а з іншого - замість логічного середньоарифметичного обчислення людина губить чималі суми зарплати, бо таке прийнято "осучаснення". Для прикладу: пенсіонер після призначення пенсії пропрацював 2002 і 2003 роки з подвійною відносно середньої зарплатою, тобто отримував 750 та 920 гривень відповідно. Обрахування пенсії буде проведено на основі 306,45 гривень. Тобто, "за Януковичем", людина два роки одержувала 612 гривень, а 750 та 920 їй просто примарилися.

Таке ж диво буде продовжуватись і для тих, хто вперше звернеться за призначенням пенсії у 2004 році.

Одночасно діє Постанова Пенсійного фонду від 31.12.2003 № 22-1 "Про затвердження Тимчасової методики визначення показників середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки, для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". За цією Постановою статистичні дані про заробітну плату повинні враховувати лише ті суми, з яких сплачувались внески до Пенсійного Фонду. Балачки про те, що треба враховувати і прибуткові податки - безпідставні і незаконні, і навіть керівник ПФ Борис Зайчук вже про це не згадує.

Коли приймали Постанову №1783, нам пояснювали:

"… Раньше в качестве средней зарплаты за 2002 год фигурировала иная сумма - 376 гривень 38 копеек. Однако правительство (учитывая то, что пенсия является своего рода компенсацией заработка) сочло необходимым принимать во внимание не начисленную среднюю зарплату, а ту, которую люди реально получают на руки. Не секрет, что из наших заработков удерживают налоги и сборы. Так, из зарплаты в 376 гривень 38 копеек отчисляется подоходный налог (60 гривень 83 копейки), а также сборы в Пенсионный фонд, в фонд занятости населения и в фонд социального страхования по временной потере трудоспособности. После вычета всех этих отчислений и получилась "чистая" средняя зарплата - 306 гривень 45 копеек"

("Факты и комментарии",4 декабря 2003 г.)

Ще одна родзинка Постанови КМ від 20 листопада 2003 року:

"… Збільшити на 4,2 відсотка розмір трудових пенсій (з урахуванням цільової грошової допомоги), призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку з втратою годувальника з цих же причин), особам, які не одержали право на підвищення розміру пенсій після їх перерахунку відповідно до статті 43 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

Особам, які одержали право на підвищення розміру пенсій після їх перерахунку відповідно до статті 43 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", зазначене підвищення здійснюється не менш як на 4,2 відсотка…"

Як виявилось, цей пункт Постанови у відділеннях Пенсійного Фонду розуміють таким чином, що особа, яка менше працювала та менше заробляла, але по раніше діючому законодавству якимось чином "вписалась" в 150 гривень пенсії, вийшовши після перерахунку десь на рівень 100-110 гривень, не тільки зберегла свої 150 гривень, але милістю Кабміну була "премійована" знаменитими 6 грн.30 коп.

Особа ж, яка, скажімо, одержала підвищення (167 гривень - в мене є такий приклад), маючи відносно пристойні коефіцієнти стажу та зарплати, (бо за середньої - 306,45 це вже досягнення) не отримала навіть такої прибавки, хоча "особам, які одержали право на підвищення розміру пенсій після їх перерахунку відповідно до статті 43 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", зазначене підвищення здійснюється не менш як на 4,2 відсотка…".

Оце така арифметика…

За Постановою Пенсійного фонду від 31.12.2003 № 22-1 "Про затвердження Тимчасової методики визначення показників середньої заробітної плати…" повинні "очистити" і зарплати по місяцях відповідних років. Не ясно тільки, які роки будуть обраховуватись з такою очисткою - 2002, 2003 і далі, бо вони є базовими для нарахувань (перерахунків), чи всі роки незалежності, чи, починаючи з 2000 року, тобто з початку так званої "персоніфікації".

А час іде, черги не скорочуються, нормативної бази як не було, крім сумнозвісної Постанови від 20 листопада 2003 року, так і немає…

Шановний Олеже Петровичу!

Доводжу до Вашого відома, що 12 березня 2004 року під час співбесіди зі старшим слідчим Прокуратури Кіровоградської області Корженко Д.О. я був шокований інтер’єром його кабінету. Вивішений на почесному місці портрет одного з найбільших злочинців двадцятого століття, творця ЧК Дзержинського Ф.Е. та розвішана всюди на стінах "наочність" зразка 1937 року не може не ображати мої громадянські почуття та громадянські почуття всіх людей для яких не є порожнім звуком святі поняття: незалежність, свобода, права людини.

Мабуть, не треба доводити, що такий символізм кабінету, запозичений із тоталітарного минулого, неминуче справляє серйозний негативний вплив на ментальність його господарів та ганьбить в очах відвідувачів імідж правоохоронних органів нашої держави.

З огляду на вище сказане, звертаюся до Вас, як громадянин і як депутат обласної ради, з проханням привести у відповідність з Конституцією України та рекомендаціями комісії обласної ради з питань геральдики оформлення кабінетів Прокуратури Кіровоградської області.

Прошу також роз’яснити Вашим підлеглим, що оформлення службових кабінетів у державній установі не є приватною справою чи виявом політичних ідеалів їх господарів. Стіни службових кабінетів правоохоронних органів мають "говорити" про загальноєвропейські норми правосуддя, відображати офіційну політику української держави, спрямовану на побудову цивілізованого правового суспільства.

Хочу також запевнити Вас у тому, що колектив гімназії, і я особисто, готові в будь-який час провести культурно-просвітницьку роботу з працівниками прокуратури Кіровоградської області, з тим, щоб допомогти їм здолати "розруху в головах" (М. Булгаков), допомогти "подолати минуле".

З повагою
депутат Кіровоградської обласної ради, директор гімназії імені Тараса Шевченка
В. Громовий

"Віхрова демократія!" - це дуже влучне визначення відомого журналіста Володимира Золотарьова - нам дуже сподобалось. Так і згадуєш бурю в пустелі, коли все навколо несе у повітря: гілки дерев, сміття, шматки дахів, переляканого курча. Ані складу, ані ладу. Ще б маленький землетрус і невеличке виверження вулкану - а так все у нас є. Автор, п. Золотарьов, не сказав тільки, що цей шабаш, цей хаос хтось дуже розумно спланував, а точніше, побачивши його зародиш, дав розгорнутися на повну силу.

Україну б’є лихоманка скандалів. То майор Мельниченко, то генерал Кравченко, то - ракети, то - комети, то масові викрадення дітей із пологових будинків, то продаж зброї державам всупереч санкціям ООН. І всі вірять всьому... Навіть, якщо скажуть, що кожен день хтось з верхніх ешелонів влади - чи президент, чи спікер, чи прем’єр-міністр або лідер якоїсь фракції у парламенті починає ранок із сніданку смажениною із співгромадянина - багато хто повірить в це. Бо ніхто нічого не бачить крім безладдя та безглуздя у діях нашої влади, а дехто бачить просто злочини. Якщо вже в парламенті держави звучить: "Так що сьогодні працюємо не за регламентом та Конституцією, а "по понятиям", то що ж думати пересічному громадянину. Якщо вже комуністичні часи з їхніми чергами, відсутністю товарів і ліків, повновладдям чиновників, суцільною залежністю від держави, безглуздою афганською війною, багато хто згадує з ностальгією, говорячи, що за радянських часів хоч якийсь лад був. Хоч яка не яка, а була управа на чиновників різного масштабу - від комунального господарства до освіти та медицини. Можна було звернутися до партійних органів, і, якщо справа не стосувалася безпосередньо партійних або ідеологічних інтересів, то приборкати окремого чиновника, що зовсім зарвався, вдавалося. Біда тільки в тому, що комуністична влада і створила сьогоднішнє безладдя собі на користь, а нам всім на біду.

В нас немає (ще не народилося) нормального політичного середовища. Частково ті, хто у влади - це ті ж колишні комуністи, але саме ті, хто з легкістю зрадив своїм попереднім переконанням. Сучасні комуністи, що називають себе опозицією, це люди з відповідним мисленням, відповідним ставленням до Радянського Союзу і України, як незалежної держави, до Заходу, НАТО та інших сучасних проблем та орієнтирів. Молодше покоління тих, хто добралися до влади - це зовсім жах. Це - або колишні комсомольські лідери кінця 80-х - початку 90-х, з їхньою нахабністю і безвідповідальністю, або "нові українці" - тобто кримінальні авторитети. За часів Радянського Союзу "стара гвардія" була хоч якось обмежена власною ідеологією і, відповідно, ієрархічними зв’язками. Нова влада, нові політики не обтяжені ані мораллю, ані ідеологією. Для них має значення тільки процес збагачення, чого б це не коштувало. І такі політики роблять заручниками всіх нас...

Чому депутати, які приймають найважливіші закони для країни - такі, як бюджет держави або програму уряду, - навіть без обговорення, не кажучи вже про внесення змін, бозна яку кількість законів (частину не читаючи зовсім - за їх визнанням), не взялися досі за основи державного будування: за місцеве самоврядування, за справжню судову реформу, за освіту і медицину? Чому саме ці галузі гірше за всіх фінансуються? Можливо, саме тому, що нашій владі вигідно і зручно мати неосвічене населення, бо таким легше керувати? Може, дійсно, владі вигідно, щоб населення скорочувалося, бо так легше красти, бо з меншою кількістю потрібно ділитися? Може, чим менше живих непрацездатних - пенсіонерів або дітей, то для влади добре, бо не потрібно про них піклуватися? А продавати за кордон можна сировину, і поки що набивати собі кишені. Поки що...

Чому ми маємо "безкоштовні" медицину та освіту, за послуги яких потрібно платити стільки, що пересічним громадянам це зовсім не по кишені. І при цьому ніхто не несе відповідальності за низький рівень освіти, недостатню матеріальну базу навчальних закладів. Нікого не хвилює, що завтра наших дітей будуть навчати та лікувати не спеціалісти, що наші дома будують не тільки не спеціалісти, але й ті, хто спокійно нехтують всіма будівельними нормами, що наші агрономи не тільки не вміють вирощувати високі врожаї, не знають нових технологій, але й не дотримуються елементарних екологічних норм. Хто відповідає за те, що немає безкоштовного лікування навіть "за життєвими показниками", ані для хворих на туберкульоз, ані діабет і багато чого іншого. Дані, які назвав начальник Харківського міського управління охорони здоров’я Олександр Галацан, просто жахливі: в день на одного хворого у харківських лікарнях у бюджеті закладено 1 гривню 30 копійок. З них 30 копійок на харчування, залишок на все про все. І, як на нашу думку, дуже добре, що ввечері ми маємо можливість послухати виступ прем’єр-міністра пана Януковича про нечуваний у світі розвиток нашої економіки, приріст ВВП і виконання бюджету. А чого ж не виконувати такі бюджети, в які на лікування закладена 1 гривня 30 копійок? Здається, що в Україні знову епідемія радянської хвороби - "вухо-глаз". Чекаємо новий закон про страхову медицину, але, якщо він буде таким же, як ті, що зараз приймає наша парламентська більшість, що взяла на себе відповідальність за розвиток країни, то краще вже відразу як в старому радянському анекдоті: загорнутися в біле простирадло і повзти на кладовище, згідно з новим законом, який обговорює Верховна Рада - "Про похоронну справу".

Наші закони підпорядковані цілком і повністю сьогоденному моменту, а цим моментом керує, як халіф на годину, якийсь конкретний владний клан чи владна на цей момент група, які вирішують конкретні, коротко життєві інтереси саме для себе.

Отже, державотворення йде не за законами і логікою створення тієї чи іншої потрібної суспільству структури, а тільки заради безпосередньої вигоди конкретних людей. І отакі маленькі групи та клани спричиняють структурний хаос в державі.

І, на жаль, опозиція, замість того, щоб доводити до населення, які реформи, перш за все, в медицині, освіті, житлово-комунальному секторі та інших важливих для існування народу і держави, вони будуть проводити, якщо отримають владу, інтригуюче мовчить, і тільки каже, що ця влада погана. Цього для суспільства на сьогодні вже явно недостатньо.. Адже, перш ніж голосувати, ми хочемо знати, якими бачить медицину, освіту, армію, судову систему і інші державні структури той чи інший претендент на посаду президента чи прем’єр-міністра.

А ця влада, яка немає довіри ні власного народу, ні інших поважних держав світу, ще почала політичну реформу, і якщо її не зупинити, то схоже ми не будемо мати держави взагалі. І, навіть, деякі підготовчі кроки для цього вже зроблені. Вже й Голова Національного банку України Сергій Тигіпко випустив в світ і рекламує 20-ти гривневі купюри, на яких немає назви держави, яка випускає в обіг ці гроші. Така собі невинна економія? Або може пан(?) Тигіпко вже знає, що керований ним банк буде регіональним відділенням Центрального банку Росії або ..ЄЕП? Тоді, дійсно, на що фарбу витрачати...

Складається враження, що тимчасові інтереси і інтересики, інтриги та кухонні чвари на рівні державотворення можуть привести до соціального вибуху, бо напруга у суспільстві надто велика. Вже збираються 150-тисячні збори в Мукачеві, перекривають залізничні колії в Тернополі, виходять на вулиці підприємці у Хмельницькому. Навіть, вкрай принижені як матеріально, так і морально українські письменники провели "неугодний" владі та адміністрації президента з’їзд просто неба у центрі Києва.

Насправді, ми не такі дикі, як населення Південної Африки за часів панування бурів. І, голову дамо на відсіч, що ані Президент, ані спікер, ані Прем’єр міністр, навіть, голова Адміністрації Президента не їдять підсмажених громадян на сніданок. Але дуже не поважають свій народ, їм просто байдуже до цієї країни, бо не тут полягають їх інтереси.

Просто тут всі настільки звикли брехати один одному і самому собі, і настільки заплуталися і в брехні, і в вигадуванні своїх інтересів, що у всієї країни почалося стійке запаморочення. Ладу в такому стані не буває, а війна, міжнаціональні і громадянські конфлікти і, не дай Боже, розпад країни - це запросто. І, хай не ображається Президент, стабільність у стані запаморочення - це поганий діагноз... І чи є лікар, який нас врятує? І, варто задуматися, чи заслуговуємо ми на це, і що ми для цього врятування робимо. Кожний із нас.

Тернопільському обласному історико-просвітниць-кому товариству "Меморіал" виповнюється п’ятнадцять років. Це перша офіційно зареєстрована у нашій області громадська правозахисна організація, яка була опозиційною до комуністичного режиму. У ті бурхливі часи "мирної революції" вона зуміла об’єднати найбільш свідомих людей, яким ціною відчайдушної боротьби, у протистоянні із загниваючою системою вдалося відстояти тогочасні ідеали, право на правду.

Наш кореспондент зустрівся з директором державного архіву Тернопільської області Богданом Хаварівським, який нині очолює обласне товариство "Меморіал", і попросив його розповісти про участь цієї громадської організації у суспільно-політичних процесах нашого краю.

- Спочатку хочу відзначити, що наше товариство створене 24 лютого 1989 року на зібранні представників обласної організації Спілки письменників України і товариства української мови імені Т.Шевченка. Очолила "Меморіал" Марія Куземко. На другому з’їзді Всеукраїнського товариства ухвалено рішення, що воно функціонуватиме надалі на незалежних від Всесоюзного "Меморіалу" засадах і носитиме ім’я знищеного у більшовицькому концтаборі видатного сина України поета Василя Стуса.

Яка основна мета нашої організації. Насамперед відтворювати історичну правду, захищати законні права та інтереси колишніх політв’язнів і репресованих. Розшукуємо замордованих у тюрмах і полеглих в часи національно-визвольної боротьби без вісти пропавших українських патріотів, допомагаємо літнім людям і малозабезпеченим сім’ям. Не залишаємо поза увагою відродження української національної культури, духовності і наших славних традицій.

- Якими конкретними справами звітують меморіальці напередодні п’ятнадцятиріччя цієї організації?

- За роки своєї діяльності наше товариство організувало і провело сотні розкопок місць, де лежали останки українських патріотів. Усі вони перепоховані урочисто і з почестями. Майже в усіх населених пунктах спільно з органами місцевої влади споруджено пам’ятники, меморіальні комплекси, встановлено пам’ятні знаки, насипано символічні могили. Зведено пам’ятники командирам УПА, які прославилися героїзмом і мужністю, Климу Савурі із Збаража, Рену Мізерному із Вербова Підгаецького, Круку з Мечищева Бережанського, Осипу Дякову-Горновому з Олесино Козівського районів. Прикро лише, що не всюди останнім часом за святинями організували дбайливий догляд - подекуди вони руйнуються і заростають травою, "зникають" огорожі.

- Чорною сторінкою в історії нашого народу, зокрема, західного регіону України, вписані жахливі події влітку 1941 року, коли напередодні вступу на наші землі німецьких військ, каральними радянськими органами було знищено тисячі українських патріотів, які на той час за політичними мотивами томилися у тюрмах.

- Пам’ять про більшовицькі звірства у липні сорок першого ще досі витає страшним кошмаром в очевидців цього жахливого злочину проти власного народу. На початку Другої світової війни, втікаючи від німецького нашестя, енкаведисти залишили після себе у тюрмах гори трупів. Про це свідчать документальні факти, фотографії, спогади очевидців, інші архівні матеріали, які зібрані і зберігаються нині у "Меморіалі". Наприклад, за неповними підрахунками у Тернопільській тюрмі знищено майже півтори тисячі в’язнів. У кременецькій - понад двісті, у Бережанській - більше ста. Серед них були лікарі, вчителі, священнослужителі, громадські діячі, студенти. Аби заглушити крики і зойки нещасних жертв, у дворах тюрем, де була влаштована м’ясорубка, цілодобово працювали потужні дизелі. А 954 в’язні в Чортківській тюрьмі, яких очевидно не встигли знищити, етапом повели до Умані Черкаської області. Частину з них розстріляли по дорозі, решту - на місці призначення. Пам’ять про них увічнена в музеї, що створений з ініціативи меморіальців у Чорткові.

- На жаль, більшовицька карально-репресивна машина нищила свій народ і в післявоєнний період. У західних областях України, зокрема на Тернопільщині, практично немає такої родини, якої б не зачепило хижацьке жало репресій.

- Справді, досить сказати, що протягом сорокових - п’ятдесятих років з нашого краю насильно вивезено на "перевиховання" у концтабори ГУЛАГу і сибірські мерзлоти понад 215 тисяч чоловік. Багато з них загинуло на каторжних роботах, а чимало з тих, хто повернувся на рідну землю, назавжди залишилися каліками, морально і фізично спустошеними. Заходи щодо державної підтримки колишніх політв’язнів і репресованих, визначені постановою Верховної Ради України ще за радянських часів, практично застаріли і потребують змін та доповнень з врахуванням реалій сьогодення. Прагнучи встановити історичну справедливість про злодіяння комуністичного режиму, "Меморіал" буде ставити вимогу провести суд над організаторами і злочинцями терору. З цією метою у багатьох населених пунктах області провели громадські слухання: "Комунізм - ворог народу, глухий кут цивілізації". Зібрано велику кількість письмових і записаних на плівку свідчень очевидців, документальних матеріалів, але через матеріальну скруту не можемо видати книги, аби донести їх до широкого загалу. Активно співпрацюємо з редакцією Книги пам’яті Тернопільщини, а три члени правління нашого товариства входять до складу редколегії видавництва книг із серії "Реабілітовані історією".

- Богдане Васильовичу, вже сама назва "Меморіалу" - історико-просвітницьке товариство - говорить про його функціональні обов’язки та призначення. Яка участь меморіальців у цьому важливому напрямку виховної роботи?

- Активісти "Меморіалу" роблять багато добрих справ. Спільно з іншими демократичними організаціями та державницькими структурами відзначаємо українські національні дати і ювілеї, проводимо вечори пам’яті визначних людей нашого краю та українських патріотів, презентації книг, які розкривають героїчну боротьбу українського народу за свою державу. Скажімо, на високому рівні пройшла науково-практична конференція "Роман Шухевич - постать на тлі нашої епохи", присвячена легендарному командиру УПА. Щорічно спільно з Тернопільською міською радою проводимо похід на Микулинецьке кладовище, де біля братської могили українських патріотів відбуваються траурний мітинг і поминальна панахида. Велику роль у національно-патріотичному вихованні відіграє газета "Дзвін", яка виходить з часу заснування нашої організації. До речі, це єдиний часопис, який ще зберігся серед осередків Всеукраїнського "Меморіалу".

Кожне звернення відвідувачів до "Меморіалу" є своєрідним віддзеркаленням реалій нашого життя. Одні приходять за допомогою чи порадою, інші - просто поговорити про наболіле, як кажуть, відвести душу.

З якими проблемами звертаються до вас люди, що їх найбільше хвилює?

- Контингент наших відвідувачів різний за віком. У переважній більшості їх турбує нинішня економічна нестабільність, соціальні негаразди, непроста суспільно-політична ситуація у країні. Часто звертаються колишні репресовані з проханням встановити їх законні права, вирішити соціальні проблеми, надати матеріальну допомогу. Багато людей досі розшукують своїх рідних, які загинули в тюрмах або пропали безвісти у роки національно-визвольної боротьби, зі своїми проблемами звертаються і учасники Другої світової війни, колишні "остарбайтери". Щоб надати їм дієву допомогу, підтримуємо тісні зв’язки із органами прокуратури, СБУ, державними архівами, військкоматами. Допомагають нам в цьому наші колеги - меморіальці з інших областей України.

Зрозуміло, що вирішити самотужки усі питання ми не змогли б без активної співпраці з нашими районними осередками, державними структурам ми, іншими громадськими організаціями. Підтримуємо тісні зв’язки з органами місцевої влади, представники яких беруть участь у проведенні заходів, надають допомогу. Скажімо, Тернопільська міська рада виділила кошти на реконструкцію меморіального комплексу "Могили українських січових стрільців", допомогла виготовити та встановити пам’ятний знак жертвам політичних репресій на приміщенні колишнього КДБ у Тернополі.

Користуючись нагодою, хочу висловити щиру подяку активістам "Меморіалу" за їх плідну і безкорисливу працю, усім, хто нас розуміє і підтримує у реалізації наших статутних завдань.

Розмову вів Антон Грицишин

Російський сегмент Інтернету незабаром перестане бути "вільною зоною" - держава претендує на те, щоб здійснювати контроль за всіма мешканцями Мережі.

Як повідомляє сайт russia№law.№et з посиланням на закриту інформацію агентства IT-daily з’явилися відомості про те, що в Держдумі розглядається законопроект "Про Інтернет".

Цей документ, розробка якого велася в найсуворішому секреті, уже схвалено профільними комітетами Думи і МЗС. У Міністерстві закордонних справ запропонували додати до законопроекту рекомендації ООН і ЮНЕСКО в області Інтернету.

За іншою версією, існує дві редакції законопроекту. Саме перша була схвалена в профільних комітетах Думи, а друга перемогла в конкурсі на кращу законодавчу ініціативу в області захисту прав і свобод людини.

Цей конкурс був оголошений Фондом розвитку парламентаризму в Росії. Автором ініціативи став юрисконсульт компанії "Об’єднана Енергія", кандидат юридичних наук Петровський.

Думський варіант закону буде регламентувати діяльність як провайдерів, так і звичайних користувачів. При цьому останнім для регулярного доступу до Мережі прийдеться обзавестися спеціальним дозволом. На яких умовах його збираються видавати, поки залишається таємницею.

Декілька років тому Думою було відхилено варіант законопроекту "Про Інтернет", який був доповненням до закону "Про інформацію, інформатизацію і захист інформації".

Той документ припускав, що робота в Мережі буде регулюватися винятково нормами федерального і міжнародного законодавства. У 2000 делегація Держдуми і Міністерства зв’язку й інформатизації їздила в США, щоб ознайомитися з досвідом американського законодавства в області Інтернету. Однак після цієї поїздки в Росії так і не з’явилося нового закону про Інтернет.

Варіант Петровського припускає, що держава буде втручатися в справи Інтернету тільки у випадку погрози інформаційної безпеки країни або прав її громадян і юридичних осіб. Документ припускає, що збір, збереження і поширення інформації про користувача Інтернету буде здійснюватися тільки з його згоди.

При цьому оператор зв’язку повинен дотримувати таємниці повідомлень , що проходять через нього. Законопроект також детально регламентує порядок надання послуг у Мережі - підключення, електронної пошти, хостингу і т.д.

У "ліберальному" законопроекті дається визначення поняттю "масова інформація". Інформація є масовою, якщо вона надходить протягом дня по більш ніж тисячі адрес. При цьому враховуються тільки адреси, що знаходяться на території Росії. Сайти, що передають інформацію, визнану масовою, повинні бути зареєстровані в якості ЗМІ.