Бюлетень "Права Людини", 2004, #25

“З 11-го вересня проблеми нетолерантності та дискримінації проти мусульман стали надзвичайно гострими в деяких країнах ЄС. З початку боротьби з тероризмом та концентрації уваги на ісламському екстремізмі, мусульманські громади зазнають зростаючого тиску в цих країнах та повсюди” – зазначив Аарон Родс, виконавчий директор Міжнародної Гельсінської федерації.

В більшості країн, згаданих у звіті, погляди неповаги до мусульман посилилися після 11 вересня. Зросла кількість нападів на мусульман – від очорнення та образ на вулиці до вандалізму та серйозного фізичного насильства. Крім цього, в Великобританії та Німеччині мусульмани обшуковувалися та піддавалися арештам поліцією, при цьому порушувалися права мусульман не пов’язаних з тероризмом.

В Італії та Данії посадовці високого рангу відкрито зображали мусульман як загрозу. В цих випадках, помірковані та мирні мусульмани піддавалися переслідуванням з причин поглядів та дій екстремістської меншості, яка пропагує насилля та нетерпимість.

Зі звітом можна ознайомитися на сайті Федерації

11 серпня в м. Чернігові відбувся розгляд апеляційної скарги щодо законності обрання запобіжної міри для В.Лабазова (деталі справи дивіться у “ПЛ” № 22). За рішенням Прилуцького міськрайонного суду він утримувався в Чернігівському СІЗО. Резонанс справи Лабазова пояснювався присутністю у залі суду 9 народних депутатів України від опозиційних фракцій, представників центральної та місцевої преси, телебачення, регіональних лідерів опозиційних політичних партій, правозахисних організації. В своїх виступах адвокати вказували на порушення норм вітчизняного законодавства, а також статей 6, 10 та п.3.Протоколу №1 Європейської Конвенції щодо захисту прав людини та основних свобод. Дякуючи незалежній позиції суду, рішення про негайне звільнення В.Лабазова з під варти було сприйнято як відновлення порушеної законності. Після оголошення рішення колона пікетувальників вирушила до СІЗО де відбувся мітинг, на якому виступали народні депутати України І.Сподаренко, Б.Тарасюк, Л.Григорович та інші. Народний депутат України Ю.Кармазін в своєму виступі озвучив тему дотримання прав людини в Україні, наголосивши на порушенні в поточному виборчому процесі не тільки вітчизняних норм але й міжнародних стандартів. Звільненого В.Лабазова присутні зустріли оплесками та квітами. Однак кримінальна справа проти В.Манька, В.Лабазова та М.Кірєєва не припинена. На сьогодні слідство вже закінчене і звинувачені допущені до ознайомлення з матеріалами справи. ЧГКЗПЛ надав одному з звинувачених адвоката, який буде представляти його інтереси в судовому процесі.

У відповідь на своє переслідування В.Лабазов звернувся до представників Міжнародної Гельсінської Федерації з прав людини Аарона Роудса та Володимира Вайсмана з приводу порушення норм вітчизняного законодавства та статей Євроконвенції у виборчому процесі в Україні.

13 серпня Черніговом пройшла колона людей, висловлюючи протест органам державної влади та міліції проти фактів порушень нею норм виборчого законодавства та прав людини. Акція була влаштована представниками коаліції “Сила народу”. В ній також прийняли участь соціалісти. Щодо недопустимості порушень законності і прав людини владою і правоохоронними органами, учасники акції прийняли два звернення – до облдержадміністрації і міліції. В акції приймали участь народні депутати України – І.Драч, В.Атрошенко. В.Лабазов не міг бути присутнім на акції, бо в цей час був викликаний на допит в прокуратуру.

В цілому ж “справа Лабазова” змусила політичні сили гучно заговорити про стан дотримання прав людини в Україні під час виборчого процесу 2004 р. і привернула увагу української та міжнародної громадськості до можливих порушень в ході виборів та переслідування представників опозиції. Як і мукачівські події, політичний конфлікт у Прилуках може свідчити про обрання владою силового варіанту для досягнення поставленої мети.

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

Но более существенным является то, что организацию избирательной кампании Виктора Януковича в Луганской области целиком взяли на себя органы местной власти и местного самоуправления. Уже 7 июля председатель ОГА Александр Ефремов и председатель облсовета Виктор Тихонов председательствовали на конференции ЛООО “Регион”, участие в которой приняли все руководители городов и районов области. Конференция проводилась в рабочее время, на ней присутствовали около 500 человек. Конференция приняла обращение к избирателям о поддержке Януковича и решение об организации работы в его поддержку. Именно после этого и развернулся массовый процесс создания штабов Януковича и началось проведение агитационных мероприятий.

Даже формальный областной штаб “единого кандидата” возглавил начальник главного управления культуры облгосадминистрации Михаил Голубович. Во главе аналогичных штабов в некоторых городах и районах стоят руководители органов местного самоуправления, например секретарь городского совета Северодонецка. Тем не менее, и там, где штабами руководят пенсионеры, фактически управляют их деятельностью соответствующие исполкомы и функционеры ЛООО “Регион”.

Следствием этого стало широкое использование админресурса во время проведения агитационных мероприятий, и в особенно – при сборе подписей в поддержку Виктора Януковича.

Так, газета “Луганчане” опубликовала известные ей факты использования админресурса на Луганщине. По утверждению газеты, в рабочее время во многих трудовых коллективах были проведены собрания, где медицинские работники, учителя, госслужащие и милиционеры узнали, что они единодушно поддерживают Януковича. 21 июля в областном управлении МВД генерал Крижановський собрал своих подчиненных и сообщил им, на чьей стороне милиция. Из числа ветеранов МВД была срочно создана агитбригада, которой предоставили автомобиль. На предприятия и учреждения приходят разнарядки относительно того, сколько лиц необходимо “поставить” для участия в митингах. Там же изготовляются стенды и плакаты в пользу “единого кандидата”. Естественно, за счет этих самых предприятий и учреждений... Газета рассказала также о диком случае в селе Кременского района, где председатель, собрав крестьян, лаконично сообщил им о потребностях момента: “Если хотя одна б... не проголосует за Януковича – всех закопаю”.

За счет использования возможностей органов местной власти и местного самоуправления агитационная кампания Януковича оказалась наиболее мощной: она имеет почти стопроцентную поддержку коммунальных СМИ, большие преимущества в коммерческих СМИ, начала выходить распространяемая бесплатно газета “Регион-Post” (с тиражом 600 тыс. экземпляров), которая публикует материалы в его пользу. В каждом городе и поселке высятся в большом количестве перетяжки, биг-борды и щиты с рекламой за Януковича. Внешняя реклама в Луганской области размещается исключительно в пользу “единого кандидата”, хотя источники ее финансирования не раскрываются. Наконец, в августе началось раскидывание в почтовые ящики избирателей листовок в поддержку премьера. Властью или при поддержке власти в трудовых коллективах проводятся собрания в поддержку Януковича, а для агитации за него используются различные служебные совещания.

В пользу Виктора Януковича проведены многочисленные массовые мероприятия, к слову, тождественные по технологии организации. Например, 26 июля на Театральной площади Луганска состоялся областной форум демократических сил Луганской области, после чего аналогичные форумы прокатились по всем городам и райцентрам области. Правда, при этом не обошлось и без местных “изобретений”. Например, перед открытием форума демократических сил в Кременном была проведена своеобразная регистрация участников: организаторы записывали наименование “коллективного участника” (предприятия или учреждения) и фиксировали, сколько людей от этого коллектива прибыло на форум.

26 июля в 16 часов возле здания ГП “Луганскуголь” состоялся митинг приверженцев Виктора Януковича, участников которого доставляли бесплатно автобусами коммунального автотранспортного предприятия. После этого аналогичные митинги прошли во всех городах и райцентрах области. По информации, объявленной во время форума демократических сил председателем Луганской областной организации НДП Андреем Черкасовим, на многих предприятиях областного центра состоялись собрания трудовых коллективов в поддержку Януковича. В пользу других кандидатов такие митинги не проводились.

Но особенно “отметился” админресурс при сборе подписей в поддержку В. Януковича. 500 тысяч подписей в Луганской области были собраны фактически за две недели! Образцом “адаптированного” к требованиям закона использование ресурса в проведении “подписной” кампании может служить Северодонецкое объединение “Азот”, работники которого ставили свои подписи не по месту своей работы, а непосредственно вблизи него – возле проходных предприятия. До этого работников предупредили, что списки сначала попадут в отдел кадров. В результате процесс сбора подписей происходил достаточно живо – возле палаток выстроились очереди. Здесь же, на “Азоте”, работников предупредили о недопустимости подписывания за других кандидатов. Таким образом, сбор подписей за Януковича был завершен в кратчайшие сроки.

Следует отметить, что в августе штабы Януковича на Луганщине начали применять инновационные подходы. Это и создание общественных приемных с системой ежедневной отчетности, которая позволяет оперативно получать проблемные срезы и, что главное, приобретать благосклонность у патерналистски настроенного электорального сегмента. Интересная новая идея начала реализовываться в конце августа. Это проект “Новое взаимодействие”, который может привлечь внимание активного электората с коллективистскими установками.

Таким образом, у нас есть основания утверждать, что луганская областная власть сумела мобилизовать на поддержку Виктора Януковича весь возможный админресурс. И у нас нет оснований считать, что команда Александра Ефремова “положила яйца в разные корзины” – какая–либо реальная информация о контактах представителей ОГА с “Нашей Украиной” отсутствует.

Тем не менее отметим, что, несмотря на “положительное” вмешательство власти в избирательный процесс на Луганщине, действия, которые бы создавали препятствия для деятельности команд поддержки других кандидатов на должность Президента Украины, почти не фиксировались. Как следствие, областной штаб Виктора Ющенко, возглавляемый бывшим городским головою Луганска Алексеем Даниловым, осуществил несколько успешных агитационных проектов. Среди них следует выделить кампанию “Правда из рук у руки” (подписка и разноска изданий, которые поддерживают Ющенко), проект “Град” (мобильные группы, которые ведут агитацию в сельской местности) и кампанию собирания подписей за Виктора Ющенко. По мнению А. Данилова, эти мероприятия позволили повысить уровень доверия луганчан к Ющенко в несколько раз, и сегодня за него готовы проголосовать 19-20% избирателей (рейтинг Януковича составляет 27-28%). Кое-кто из представителей регионального истеблишмента признает, что рейтинг Ющенко оказался неожиданно высоким для Луганщины, однако данные, которые при этом приводятся, существенно ниже, чем результаты расчетов руководителя штаба Виктора Андреевича.

Конечно, Луганская область остается одной с наиболее “красных” в Украине, и количество голосов, отданных за Симоненко, здесь будет значительным, хотя агитационная кампания коммунистов в этом году достаточно пассивна.

Під час презентації Севастопольського міського громадського штабу кандидата в Президенти В.Януковича було заявлено “про діяльність координаторів районів, партій, релігійних конфесій, зв’язкам зі ЗМІ і т.п.”.

Те, що міський громадський штаб В.Януковича заслуховує звіти про погоджену діяльність “координаторів” з “релігійних конфесій”, свідчить про порушення принципів законності виборчого процесу.

В силу частини 8 статті 5 Закону України “Про свободу совісті та релігійних організацій” релігійні організації не мають права брати участь у діяльності політичних партій і вести агітацію. Жодна з Церков України, жодна з релігійних організацій не можуть брати участі у виборчому процесі та в політичному житті країни в цілому. Залучення Церкви до виборчого процесу неприпустимо, це суперечить конституційному принципу про відокремлення Церкви та релігійних організацій від держави (ч. 3 ст. 35 Конституції України).

Церква не є політичною організацією, і вона не повинна втягуватись у виборчу кампанію. Залучення релігійних організацій до передвиборчої гонки, використання їхнього залежного положення – не тільки не законно, але й аморально.

Виборчий процес повинен здійснюватися на принципах законності і заборони незаконного втручання в цей процес, неупередженості організацій і їхніх керівників до кандидатів на посаду Президента України (ч. 2, п.п. 1, 7, ст. 11 Закону України “Про вибори Президента України”).

Ми звертаємося з відкритою заявою про дотримання принципів верховенства права учасниками виборчого процесу і закликаємо до проведення дійсно чесних виборів.

18 вересня близько 20.00 на вул. Університетській міста Харкова активісти регіонального штабу Віктора Ющенка виявили розклеєні листівки націонал-фашистського змісту, які дискредитують Віктора Ющенка та спіймали на гарячому “виконавців” провокації. Вихідні дані про тираж та адресу друкарні на листівках були відсутні. Разом з нарядом міліції, який чергував неподалік, їм вдалося одразу схопити “розклеювачів”, у яких не виявилось документів. Вони пояснили міліціонерам, що розклеїти листівки сумнівного змісту їх попросили незнайомі люди, запропонувавши за це 20 гривень. Проте, доки правоохоронці з’ясовували всі обставини, до одного з представників штабу Ющенка підійшов молодик. Думаючи, що перед ним міліціонер, він показав активісту службове посвідчення штабу Віктора Януковича з реєстраційним номером 505. Його теж було затримано. “№505” змушений був показати правоохоронцям в якості документа, що засвідчує особу, дозвіл на носіння вогнепальної зброї та підтвердив, що “розклеювачі” – його люди.

Харківська влада, яка останні 10 років проводила толерантну та досить виважену політику в області, в цій виборчій кампанії поводить себе не тільки брутально, а, як на нашу думку, ще й чіпляється за невеличкі, окремі проблеми, при цьому демонстративно порушуючи українське законодавство.

9 вересня 2004 року під час проведення Українською Народною партією масового заходу (благодійного концерту на підтримку кандидата у Президенти України Ющенка В.А.) у селі Волоська Балаклія Шевченківського району Харківської області до сільського будинку культури увірвалася група осіб кримінальної зовнішності у складі 10-12 осіб, яка вчинила хуліганські дії щодо присутніх на концерті мешканців села, артистів та допоміжного персоналу, чим грубо порушила громадський порядок.

Зокрема, хулігани закидали артистів і глядачів сирими яйцями і помідорами, пошкодили озвучувальну апаратуру, чим зірвали запланований виступ артистів. У цей час серед глядачів виникла паніка. Люди, серед яких було багато престарілих осіб та дітей, почали неорганізовано залишати залу, деякі з них падали на підлогу. А тим часом хулігани безперешкодно залишили приміщення будинку культури сіли у два автомобілі й зникли з місця злочину. За 30-50 метрів від будинку культури з автомобіля “ДЕУ” здійснили чотири постріли у бік мікроавтобусів, якими приїхала концертна бригада. Інший автомобіль “Газель”, на якому пересувалися хулігани, був без номерних знаків.

Народний депутат України Сергій Олексіюк надіслав депутатське звернення до Прокурора Харківської області Синчука В.Л., Начальника Управління СБУ в Харківській області Ситника С.С. “Про скоєння злочину та бездіяльність посадових осіб Чугуївського МРВ та Шевченківського РВ УМВС України у Харківській області”, в якому виклав події, що трапилися 9 вересня. У зверненні також зазначено, що “Не зважаючи на те, що 9 вересня 2004 року мій помічник-консультант Козоріз В.П. письмово повідомив начальника Шевченківського РВ УМВСУ в Харківській області про проведення масового заходу у с.Волоська Балаклія, (вх.№18/2 від 9.09.04), останнім не було вжито належних заходів для охорони громадського порядку у цьому населеному пункті. Більше того, присутні на початку концерту заступник начальника Шевченківського РВ УМВС Морозко В.В. та дільничний міліціонер Літовко С.М. за 5 хвилин до початку хуліганського погрому залишили приміщення будинку культури і з’явилися там тільки тоді, коли хулігани зникли з місця злочину.

На вимогу потерпілих вжити заходів для негайного перехоплення учасників погрому заступник начальника Шевченківського РВ УМВС Морозко В.В. та дільничний міліціонер Літовко С.М не відреагували.

Я маю свідчення, що за кілька хвилин до погрому у будинку культури Літовко С.М. попередив свою знайому щоб вона забрала звідти свою дитину і сама залишила будинок культури. Також я маю інформацію, що хуліганський погром у селі Волоська Балаклія, який супроводжувався особливою зухвалістю, був вчинений групою “перевертнів” з числа працівників міліції, метою яких є залякування виборців та осіб, що підтримують кандидата у Президенти України Ющенка В.А. Подібні дії порушують охоронювані Конституцією України права і свободи громадян та підпадають під ст.ст. 293 та 296 Кримінального Кодексу України, але в повідомленні, яке 9 вересня 2004 року зареєстрував черговий Шевченківського РВ УМВС, вказано, що під час випадку в селі Волоська Балаклія громадського порядку не було порушено. Тому моїм помічником-консультантом Козорізом В.П. до Шевченківського РВ УМВС була подана заява про скоєння злочину (реєст.№686 за ЖРЗПЗ).

Також звертаю Вашу увагу, що це не перша провокація за участю хуліганів, спрямована проти агітаційно-концертної групи Української Народної партії, яка працює в Харківській області. 7 вересня 2004 року під час проведення концерту у селищі Есхар Чугуївського району, невідомі особи вчинили напад на мікроавтобус “Мерседес” концертної групи, розбили каменем бокове скло і зникли з місця злочину. З цього приводу 7 вересня 2004 року у Чугуївському МРВ УМВС була зареєстрована заява про скоєння злочину, який на сьогодні не розслідується.

У зв’язку з цим та відповідно до ст. 16, п.5 ст.17 Закону України “Про статус народного депутата України” прошу Вас порушити кримінальну справу за фактом вчинення хуліганських дій у селищі Есхар та селі Волоська Балаклія та притягнути до відповідальності посадових осіб Чугуївського та Шевченківського РВ УМВС України в Харківській області, які не вживають належних заходів для охорони громадського порядку під час проведення масових заходів.

Про хід розгляду цього звернення прошу оперативно інформувати мене та Комітет законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України, членом якого я є.”

А ввечері 11 вересня близько 20:30, на в’їзді до Харкова з боку Києва, на посту ДАІ “Пісочин”, співробітниками Державної автоінспекції був зупинений вантажний автомобіль марки “МАЗ”, що перевозив тираж загальноукраїнського суспільно-політичного щотижневика “Без цензури”.

Даїшники перевірили документи у водія, документи на вантаж, оглянули автомобіль і, хоча, ніяких претензій до водія не було, і нічого не знайшли, але автомобіль затримали. Ніяких пояснень міліціонери дати не могли, але в приватній бесіді пояснили, що їм не подобається картинка на першій сторінці. Невеличка така картинка, на якій біг-борд з портретом В.Януковича, сфотографований через ґрати забору. Міліціонерам здалося, що В. Янукович виглядає “як за тюремними ґратами” й отже, їхньої точки зору (але не закону) – це є образою посадової особи.

На місце інциденту прибули помічники народного депутата Володимира Філенко, працівники і юристи регіонального штабу В. Ющенка, намагалися з’ясувати причину затримки. Однак біля десятка “великих міліцейських чинів”, що прибули в Пісочин з Харкова, не змогли нічого толком пояснити.

На КП приїхали співробітники правоохоронних органів та Служби безпеки України, які затримали машину до 3 години ранку 12 вересня. Потім автомобіль був опломбований та доставлений у районне відділення внутрішніх справ Жовтневого району Харкова.

Ранком наступного дня народний депутат Володимир Філенко звернувся із запитом до прокурора та начальника МВС Харківської області щодо арешту машини.

Того ж ранку до штабу зателефонували працівники ДАЇ, вибачилися і повідомили, що машину і весь тираж газет повертають.

На пам’ять міліціонери попросили для себе особисто по примірнику тижневика “Без цензури”. Ну що ж  - це теж можливий спосіб розповсюдження опозиційної преси серед працівників міліції.

Заява Чернігівського громадського комітету захисту прав людини з приводу випадків використання представниками органів державної влади та державних установ засобів адміністративного тиску на виборців

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини (далі – ЧГКЗПЛ) звертається до представників органів державної влади та місцевого самоврядування, української та міжнародної громадськості, висловлюючи своє занепокоєння збільшенням фактів, що дають право говорити про тиск з боку представників районних державних адміністрацій Чернігівської області на керівників органів місцевого самоврядування, зокрема сільських та селищних рад, з метою організації політичної підтримки на виборах Президента України єдиного кандидата від влади. До того предметом нашої тривоги є збільшення кількості ознак тиску на студентів та застосування адмінресурсу в стінах вищих навчальних закладів України під час проведення передвиборчої агітації. Окреслені тенденції можуть завдати шкоди проведенню вільних та справедливих виборів Президента України, призвести до недотримання міжнародних стандартів під час їх проведення.

За інформацією, яка надходить до нас з багатьох районів області, останні два місяці на керівників органів місцевого самоврядування чиниться істотний адміністративний тиск. Як повідомили комітету деякі з цих посадових осіб, їх подальше перебування на посаді ставиться в залежність від результатів президентських виборів. Працівники органів місцевого самоврядування скаржаться на те, що в телефонних та особистих розмовах їх залякують звільненням з роботи та репресивними діями в разі незабезпечення пріоритетних умов для кандидата, якого підтримує адміністрація у населеному пункті. Є кілька звернень про залучення до тиску на громадян представників міліції.

З середини липня кількість таких звернень різко зросла. На нашу думку, це співпало у часі зі збором підписів на підтримку кандидатів в Президенти та активізації передвиборчих змагань.

ЧГКЗПЛ вважає, що застосування подібних методів тиску на виборців, порушує права людини, призводить до зростання атмосфери страху та несвободи в суспільстві, обмежує право людини на вільний вибір.

Наголошуємо, що примусове залучення до участі в агітаційній кампанії представників органів місцевого самоврядування, використання методів тиску на виборця суперечить ст. 34, 38 Конституції України, Закону України “Про вибори Президента України”, а також порушує п.1 ст. 10 Європейської конвенції з прав людини та ст. 3 Протоколу до цієї ж конвенції.

Одночасно комітет останні місяці отримує численні повідомлення від студентів щодо застосування до них та викладацького складу адміністративного тиску з боку адміністрації закладів з метою перешкоди вільній та незалежній участі студентської молоді у виборчому процесі. Зафіксовано випадки використання приміщення і ресурсів освітніх закладів для потреб виборчих штабів окремих кандидатів, пов’язаних з органами державної влади.

Можна констатувати, що останнім часом в діяльності представників органів державної влади та працівників державних освітніх закладів, чітко окреслилась тенденція до обмеження реалізації студентами політичних прав та свобод: свободу думки та слова, свободу вибору та права на мирні збори, мітинги та демонстрації (ст.39 Конституції України). Йде використання подвійних стандартів у випадках таких обмежень, коли з одного боку виходять у світ адміністративні обмеження щодо участі молоді у одних політичних рухах, при цьому йде примусове їх залучення до інших.

Наприклад, до ЧГКЗПЛ звернулась Чернігівська обласна організація Української студентської спілки з заявою про обмеження свободи вибору. Зокрема, наводяться факти застосування адміністративного тиску на студентів у Ніжинському державному педагогічному університеті (НДПУ) ім. М.В.Гоголя. Ректор НДПУ ім. М.В. Гоголя, В.П.Яковець, який є довіреною особою кандидата в Президенти України В.Ф.Януковича по виборчому округу №211, на зустрічі з викладацьким складом заявив про неприпустимість проведення політичної агітації під час виборчої кампанії в стінах вищого навчального закладу, який він очолює.

ЧГКЗПЛ вважає, що зазначений факт може свідчити про порушення адміністрацією ВНЗ ст. 34,39,67 Конституції України; ст. 10 Європейської конвенції з прав людини; ст.3 Протоколу №1 Європейської конвенції з прав людини. Заборона агітації в стінах ВНЗ у передвиборчий період обмежує конституційні права громадян на свободу слова і думки, поглядів і переконань, свободу вибору. Згідно ст. 64 Конституції України конституційні права людини і громадянина можуть бути обмежені лише за рішенням суду та у випадках прямо передбачених законодавством.

Крім того, заборона на проведення агітації під час виборів може розглядатися як обмеження права на інформацію, що з боку ректора – довіреної особи кандидата в Президенти України може виглядати як спроба створити умови, за яких агітація за інших кандидатів була б неможливою.

Наведені вище факти дають підстави для стурбованості представників нашої організації щодо рівня демократичності та прозорості виборчого процесу, дотримання прав людини, пов’язаних з їх волевиявленням.

Україна, яка є учасником Європейської конвенції з прав людини, Прикінцевого акту Гельсінської домовленості 1975р. і Копенгагенського Договору 1990р., взяла на себе зобов’язання виконувати міжнародні домовленості, в т.ч. стосовно стандартів проведення виборів. Ми переконані, що тільки вільні вибори, позбавлені атмосфери страху, відмова влади від методів адміністративного тиску засвідчать виконання Україною високих міжнародних стандартів прав людини.

Зазначаємо також, що безперешкодна участь в агітаційній кампанії відповідно до своїх поглядів та переконань, вільне вираження і розповсюдження їх є ознакою демократичних виборів в демократичній державі.

Ми засуджуємо адміністративні спроби використання потенціалу органів місцевого самоврядування та освітніх закладів на користь одного кандидата.

Ми закликаємо представників органів державної влади, місцевого самоврядування та адміністрацій освітніх закладів не керуватися у своїх діях тимчасовими політичними цілями, дотримуватися законодавства України, поважати основні права і свободи, дати громадянам України зробити вільний вибір!

8 вересня 2004 року
Члени Чернігівського громадського комітету захисту прав людини

Комітет нагадує, що в січні цього року Парламентська Асамблея просила українську владу утриматися від неконституційних рішень чи дій при проведенні конституційної реформи, а також провести вільні й справедливі президентські вибори в жовтні. В іншому разі, українська влада може наразитись на зупинення повноважень української делегації і, можливо, поставлення під запитання статусу країни як члена Ради Європи. Комітет також нагадує про свою Заяву від 22 червня 2004 року, що закликала органи української влади провести виборчий процес з абсолютною неупередженістю та дотриманням стандартів Ради Європи, дозволити всім кандидатам змагатись на чесній і рівноправній основі.

Комітет висловлює жаль з приводу того, що його заклики, схоже, були проігноровані. Співдоповідачки Комітету для України, пані Северинсен та пані Вольвенд, нещодавно повернулись з чергової поїздки для збору фактів у Донецьк та Дніпропетровськ, і їхні висновки стосовно поточної передвиборчої ситуації залишають підстави для серйозної стурбованості.

У зв’язку з цим, Комітет знову закликає органи влади України:

терміново внести зміни до Закону “Про вибори Президента України” для того, щоб надати місцевим непартійним громадським організаціям, для яких спостереження за виборами є статутною метою, право спостерігати за виборами, рівнозначне правам міжнародних спостерігачів та представників кандидатів; забезпечити справедливий(баланс між кандидатами у складі керівництва територіальних та дільничних виборчих комісій;

визначити в законі про вибори Президента, які наслідки для представництва кандидатів у складі виборчих комісій має відмова кандидатів від балотування;

гарантувати вчасне поновлення списків виборців на території всієї країни;

ухвалити роз’яснення прав українських виборців, які проживають за кордоном, та відповідних виборчих процедур;

забезпечити, щоб жоден з кандидатів не обмежувався у представленні громадянам своїх поглядів та здобутків, у тому числі шляхом проведення публічних зборів та інших заходів по всій країні, а також розміщення зовнішньої реклами; забезпечити, щоб всі кандидати мали безперешкодний доступ до телебачення, радіо і друкованих засобів масової інформації на недискримінаційній основі; організувати на державному телебаченні неупереджені дебати між кандидатами;

гарантувати відсутність утисків засобів масової інформації і журналістів та, зокрема, дотримання усіма контролюючими органами мораторію на перевірки ЗМІ під час виборчої кампанії;

припинити практику участі державних службовців у виборчій кампанії та використання державних ресурсів у цих цілях;

забезпечити виборчі комісії, у відповідності до Закону, необхідним обладнанням, приміщеннями, навчанням тощо;

утримуватись від будь-якого втручання у процес вирішення судами виборчих спорів та провести необхідне навчання суддів щодо Закону про вибори.

Будучи переконаним, що виконання вище наведеного є необхідною гарантією відповідності майбутніх виборів демократичним стандартам, Комітет заохочує делегацію Парламентської Асамблеї, що братиме участь у передвиборчому візиті до Києва 26-29 вересня, поставити зазначені питання перед відповідними органами влади України під час візиту та надати на початку жовтневої сесії ПАРЄ Бюро Парламентської Асамблеї звіт про досягнутий прогрес у цих сферах.

Україна є однією з найбільших країн Європи: вона має близько 33 тисячі виборчих дільниць. Тому шкода, що питання правового статусу місцевих непартійних спостерігачів не потрапило до порядку денного поточної сесії Верховної Ради. Комітет також дуже стурбований малою кількістю міжнародних спостерігачів, що будуть направлені міжнародними організаціями та іноземними державами (близько 800 для всієї країни).

Комітет уважно вивчатиме результати незалежного всеукраїнського опитування на виході з виборчих дільниць (“екзит-пол”), що в минулому, на думку Комітету, надало достовірне відображення результатів виборів.

Комітет хотів би повторити, що результати президентських виборів та висновки міжнародної спільноти стосовно того, як вони були проведені, стануть важливою перевіркою рішучості України по-справжньому дотримуватись європейських стандартів та цінностей.

“Політична Україна” з посиланням на ПАРЄ, КВУ, Київ 16.9.2004)

Не менш жахливий випадок трапився в Оржиці. Приятель 32-річного Сергія Дмитренка, з яким вони дружили з дитинства, а потім пробували займатися бізнесом, та “побили горшки”, якось заявив йому, що помститься, причому за допомогою людей у погонах. Сергій зробив заяву про погрози районному прокурору. Але, незважаючи на це, о 6-й ранку 9 липня на обійстя Сергія та Юлії Дмитренків налетів обласний УБОЗ: 10 оперативників, наче збиралися брати банду головорізів.

Сергія, мов собаку, виволокли з будинку, прикували наручниками біля туалету й проводили обшук у присутності привезених з... Полтави понятих. І в комірчині, куди попередньо поліз співробітник УБОЗу, Геннадій Бендрик, через 5 хвилин він раптом знайшов... пістолет та 9 патронів. Малі діти, перелякані, плакали, а дружині Сергія – Юлії, з дозволу сказати, наші захисники увесь час, а особливо, коли відмовилася підписувати протокол обшуку, грубили й обливали найдобірнішим матюччям. І навіть сказали Юлії, що якщо не підпише, то зразу ж знайдуть у хаті ще один пістолет або “наркоту”. Після обшуку квартира виглядала як після чорносотенного погрому.

Звісно, С.Дмитренка УБОЗівці забрали з собою у Полтаву. Але по дорозі, розповів Сергій адвокату, якого довгий час до нього не допускали, завезли у ліс, сильно побили, а потім обклали хмизом і підпалили. Люди добрі, де ми живемо?! Вже не бандитів треба боятися, а оплачених з кишені платників податків правоохоронців!!!

На цьому муки молодого чоловіка не закінчилися. Як це у нас заведено, суд на першу ж вимогу силовиків, незважаючи на те, що С.Дмитренко завив про підкинутий пістолет та боєприпаси, а також застосування до нього методів фізичного впливу, визначив Сергію міру запобіжного заходу – утримання під вартою. Хоча адвокат О.Козленко звертав увагу суду на те, що за цією ж кримінальною справою був затриманий громадянин. Д., у якого знайшли цілий арсенал: десятки патронів, гвинтівку системи Мосіна, карабін системи “Вепр”, гранату РГ-42, але тільки взяли підписку про невиїзд.

І хоч С.Дмитренко мав перебувати під арештом у Полтавському СІЗО, звідти його на кілька днів вивозили. Начальник СІЗО №23 В.Міщенко каже, що не може цьому перешкодити, адже міліція оформляє це, як для проведення слідчих дій. А вже в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ), що знаходиться при Київському РВВС м.Полтави, знущалися як хотіли. Недарма, ті, хто хоч раз побував там, чи чув від рідних і знайомих про тамтешні порядки, називають її “катівнею”. Опери, які, звісно, не представляються, приходили в ІТТ щодня, катували й били Сергія, вимагаючи зізнатися у скоєнні тяжких злочинів, яких він не скоював. Він через адвоката вимагав судмедекспертизи, скаржився в органи прокуратури, але після цього його мучителі приходили й били ще дужче...

Дружина Сергія Дмитренка надіслала десятки телеграм – Президенту України, прем‘єр-міністру, Генпрокурору, Уповноваженому з прав людини, начальнику УМВС у Полтавській області – з проханням припинити беззаконня й захистити гідність, здоров‘я та життя чоловіка, батька двох дітей, які можуть залишитися сиротами. Але відчутного поліпшення становища С.Дмитренко не відчув.

Юлія Миколаївна звернулася й до преси, правозахисників. Я одразу ж зателефонувала начальнику Полтавського обласного УБОЗу Олександру Плужнику. Та цей хам, лише почувши, що йдеться про катування його підлеглими С.Дмитренка, почав кацапською мовою “відчитувати” мене, мовляв, це я своїми статтями (а не він своїми діями, виявляється!), ганьблю державу, а потім кинув слухавку...

Найвищі посадові особи облУМВС обіцяли мені “розібратися”. Принаймні після цього Сергія перестали катувати. Але не припинили не менш брутальний психологічний тиск. В разі, якщо не підпише документи, що не має претензій до міліції стосовно тортур та про причетність до злочинів, яких не скоював, тобто, сам себе обмовить, УБОЗівці пригрозили підкинути недозволені предмети дружині.

Про ці погрози Юлія Миколаївна дізналася від чоловіка 26 серпня, коли привезла йому продуктову передачу в Полтавське СІЗО. І в неї опустилося серце, коли по дорозі на Оржицю при виїзді з Полтави її “Жигулі” підрізали люди в чорному камуфляжі, й заявили, що машина “в орієнтирові” як така, якою можуть перевозити наркотики й недозволені предмети. Дві години тривав обшук. Тричі перевернули все уверх дном – нічого. Незважаючи на те, що пасажиром ВАЗу був старший дільничний інспектор міліції з Оржиці разом зі своїми малолітніми доньками, міліціонери за третім разом нагло й відкрито кинули в багажник сірникову коробку з якоюсь трав‘яною сумішшю. І етапували в облУБОЗ для складення протоколу. Вийшовши, Юлія Дмитренко побачила, що її машина на подвір‘ї УБОЗу розкрита і в ній копирсаються кілька правоохоронців. До автомобіля їй не дозволили навіть наблизитися, не пояснили, чому машина “описана й арештована” без її власника. Добу Юлині “Жигулі” простояли на штрафному майданчику ДАІ. Забираючи машину, Ю.Дмитренко виявила, що з салону зникла баретка і двоє сонцезахисних окулярів. “На який кримінальний злочин міліція цього разу підкине барсетку й окуляри з відбитками моїх пальців? Хто захистить мене й мою сім‘ю від узаконених бандитів?” – риторично запитує Юлія Миколаївна у скаргах і телеграмах на ім‘я головних міліціонерів країни й області, Генерального прокурора України і прокурора Полтавської області, нагадуючи їм, що до цього часу не отримала відповідей на свої розпачливі листи щодо долі чоловіка, адресовані цим державним службовцям ще у липні...

Поки не зміниться влада, поки силові структури й судова система служитимуть не закону, а бандитам при владі, доки в цій країні надто важко буде знайти справедливість...

Многие из нас удивляются, когда речь заходит о проблемах связанных с нарушением свободы совести и вероисповедания в Украине. Эта тема настолько загнана под спуд, что большинство из нас не только не относятся к этой проблеме серьезно, но и, зачастую, вообще отказываются признавать ее существование. Или же все сводится к противостоянию между московским и киевским патриархатами православной церкви. Это действительно серьезный конфликт, за годы обросший многими политическими спекуляциями, на фоне которого все прочие аспекты этой проблемы предлагается считать несущественными. И очень может быть, что это делается намеренно, чтобы отвлечь наше внимание от того, что действительно опасно для всего украинского. Речь идет о все более тесном (хотя и негласном пока) объединении власти с православной церковью.

Понимаю, насколько трудно будет поднять эту тему в нашем, мягко говоря, не слишком демократичном обществе. Редкий редактор осмелится опубликовать посвященный ей материал в своем издании. Особенно сейчас, в предвыборный год, когда каждая из соперничающих политических сил стремится заручиться поддержкой православного большинства. Но, так или иначе, сделать это необходимо.

Вероятно, для многих православных будет странно узнать, что последователи других, менее массовых конфессий имеют с ними равные права. Православное духовенство, заявляя о своем учении как об исконно украинской религии (становясь, таким образом, еще и под знамена возрождения культурных традиций), открыто претендует на некую “духовную монополию”. Излишне говорить, что это само по себе антидемократично, но эта тенденция тем более опасна, что, продвигая свой “бренд” на украинский духовный рынок, “большинство” беззастенчиво использует админресурс. Не слишком порядочные политики и чиновники разных уровней, в свою очередь, еще более беззастенчиво, в ущерб религиозным меньшинствам, лоббируют информационные, имущественные и финансовые интересы “большинства” в обмен на его электоральную поддержку. Монополизация духовной власти, по этому сценарию, будет способствовать дальнейшей монополизации власти светской. Это не ново, подобная духовная монополия в Российской империи на протяжении многих веков, наряду с полицией и армией служила инструментом подавления масс. Схема выглядит по-домашнему привычно, и поэтому сегодня возрождение этой тенденции не вызывает в угнетаемых массах ни тени тревоги. Но любая монополия ущербна, прежде всего, потому, что нарушает естественную саморегуляцию будь то финансовых, или социальных отношений. И этим самым не только ущемляет права более слабых участников этих отношений, позволяя монополистам диктовать им свою волю, но и всегда является причиной масштабных социальных потрясений в будущем. Именно во избежание подобных потрясений в цивилизованных странах и приняты антимонопольные законодательства и обеспечены права всех субъектов общества. Такое же равноправие гарантировано нашим законодательством всем легальным участникам украинского “духовного рынка”. Но давайте посмотрим, насколько надежны эти гарантии.

Например, земельный вопрос. Любая легальная конфессия, как мы знаем, имеет право взять у государства в безвозмездное пользование земельный участок для постройки на нем своих культовых сооружений. Но оглянитесь вокруг и посмотрите, скольким конфессиям удается реализовать это право. Одной? Или двум? А ведь наверняка в каждом областном центре их зарегистрировано не менее ста! Земельный вопрос – это наиболее яркий, но далеко не единственный пример “соблюдения” свобод религиозных меньшинств. Практически для всех “посторонних” конфессий ограничен доступ к средствам массовой информации. Попробуйте опубликовать информацию о какой-либо “нетрадиционной” религиозной организации в провинциальной прессе. Каким бы интересным ни было сообщение, вам вряд ли это удастся. Вашей статье не найдется места в газетах, пестрящих фотографиями православных иерархов, лобызающихся с главами администраций, заголовками типа “Станут ли политика и религия сестрами?” и постоянными рубриками вроде “Как правильно молиться”. Похоже, станут, но “сестры” это не совсем точно. Скорее они станут супругами. Хотя не совсем понятно кто будет играть активную роль в их отношениях. Или же они обе будут активны, а пассивную роль опять сыграем многострадальные мы, им преданный народ? Известны случаи, когда “нетрадиционно-ориентированным” конфессиям негласно чинились препятствия в проведении массовых мероприятий. Руководители государственных культурных учреждений отказывают им в предоставлении помещения, ссылаясь на плотный график, но иногда после приватно признаются, что истинная причина отказа – возможное недовольство православных священников и непосредственного руководства. Информация, что называется, из первых уст. Мне довелось участвовать в качестве интервьюера в социологическом исследовании, посвященном этой теме, проводившемся Радой Украинских Правозащитных Организаций (РУПОР). Я вполне получил представление о том, насколько сложна эта тема. Несмотря на обилие нарушений, о которых говорят представители религиозных организаций, лишь немногие из них готовы открыто заявлять об этом. Немногие готовы протестовать против дискриминации. Это объясняется и определенными моральными убеждениями, и страхом перед репрессивными мерами со стороны “большинства”. Похоже, что многие конфессии готовы поступиться частью своих прав во избежание возможного конфликта с православными. В любом случае “большинство” и обслуживающие его интересы чиновники не гнушаются использовать эти мотивы для еще большего дистанцирования нетрадиционных конфессий от общества.

Можно ли в данной ситуации говорить о равноправном доступе к материальным и информационным ресурсам для всех религиозных организаций? А ведь это равноправие гарантировано Конституцией. И, похоже, чем глубже провинция, тем консервативнее громада и грубее нарушения.

Их можно условно разделить на несколько категорий. Представители конфессий, которые у нас стало принято называть “нетрадиционными”, часто говорят о скрытом противодействии чиновников в земельных вопросах, в вопросах регистрации религиозных организаций, внесения изменений в их уставы, в выдаче разрешений на публичные богослужения или иные массовые мероприятия. Руководитель одной из луганских протестантских миссий рассказывал, например, как служащий исполкома, вместо того, чтобы дать консультацию о порядке подачи документов на землепользование, с трогательной непосредственностью поинтересовался, есть ли у миссии разрешение на строительство своего храма от московского патриархата. И был совершенно убежден, что такое разрешение действительно необходимо. То, что шокирует европейцев, для нас норма. А что? Мы же возрождаем традиции! Однако интересно, воссоздание традиционного крепостного права уже есть или только будет включено в Генеральный План Культурного Возрождения? Как атеист, подходящий к данной проблеме без трепета, нахожу, что православная традиция сегодня реформируется как инструмент манипулирования массами, как инструмент подавления инакомыслия. Сейчас очень многие госслужащие, причем чаще всего даже не по указке сверху, а – что не менее опасно – по “велению сердца”, при принятии решений действуют с оглядкой не на закон, а на мнение местных патриархов. С каждым годом это мнение все весомее, все непререкаемее. И именно по нему нивелируется отношение к иным духовным традициям. Нельзя не признать, что некоторые религиозные организации определенно деструктивны, и мы имеем право оградить себя от их влияния. Но принятие таких решений отнюдь не в компетенции ни православной, ни какой-либо другой церкви. Это прерогатива государства.

Само использование термина “нетрадиционные” по отношению к религиозным организациям я считаю не этичным по определению. Создается впечатление, что этот уже весьма заполитизированный термин вводится в обиход намеренно, чтобы дистанцировать от общества нежелательных конкурентов. Так же и с термином “секта”. Оба эти ярлыка смело пускаются в ход, когда власти или политикам необходимо очернить ту или иную организацию. Наверняка для представителей многих конфессий такая классификация является унизительной. И нам следует быть более внимательными к религиозным чувствам наших сограждан и, по крайней мере, в официальных документах отказаться от употребления этих терминов.

Еще одно. Использование религиозной символики в кабинетах чиновников. Спорный вопрос. Насколько этично по отношению к нам атеистам и последователям других религиозных традиций такое обилие православных символов в официальных приемных. Не является ли это еще одним элементом некоего властного корпоративного стиля. Безусловно, каждый из нас вправе выбирать себе религию и пропагандировать свои религиозные взгляды. Но насколько это уместно на рабочем месте, в учреждении, представляющем власть светскую, закон. Это наводит на мысль, что нередко наши обращения рассматриваются не с точки зрения закона, а согласно личных соображений того или иного чиновника о “богоугодности” или “небогоугодности” рассматриваемой просьбы. Хорошо, если это только иконы. Такого рода эстетика понятна. Но когда иностранец, посетивший, к примеру, луганский горисполком, видит на стенах кабинетов выкопченные свечами замысловатые кресты, у него наверняка напрашиваются параллели с какими-нибудь шаманскими ритуалами. Вряд ли это полезно для имиджа исполнительной власти и державы в целом.

Я глубоко уважаю и само это учение, и людей его исповедующих. Но мне непонятны претензии православного духовенства на исключительную роль в украинском обществе, на абсолютное духовное господство. Если мы не остановим этот процесс – медленного, но неуклонного слияния власти и церкви – то однажды все наши выстраданные конституционные свободы могут быть упразднены. По причине все той же “небогоугодности”. И обновленная власть не станет утруждать себя объяснением значения этой сакральной формулы.

Вряд ли власть станет защищать конституционные права меньшинств, если большинство проголосует против них. Конституция и демократия номинальны. Власти сейчас необходима обязательная для всех, формообразующая идеология (причем лучше всего, если массы сами признают ее обязательность), и к участию в этом тендере допущены, по сути, только православные. В некоторых регионах доминирует киевский, в некоторых московский патриархат, но в любом случае, идеологическая ниша зарезервирована за православными. И пока все призывы к духовному примирению, исходящие от властей, носят скорее декларативный характер. В то время, как власти организовывают шумные предвыборные марши единения всех религий, глубинка становится все нетерпимее к неправославным общинам. С молчаливого согласия все тех же властей.

Мы помним, что политики не заинтересованы в наших свободах. Они так же хорошо понимают, что самостоятельными, свободомыслящими людьми манипулировать гораздо труднее, чем единодушным пассивным стадом. Нынешняя власть воспитывает в нас именно пассивность, пытается формировать закрытое, полное условностей общество, готовое принять как руководство к действию любое, даже самое абсурдное утверждение авторитетного лидера. Это не сложно, ведь мы даже и не пытаемся им противостоять. В нашей культурной традиции принято быть стадом.

Так гибли все демократии, начиная с античной римской и кончая нынешней российской, за которой все явственнее проступает силуэт грядущей диктатуры. В массах последовательно формируется единое неумолимое мнение, подавляющее собой все прочие. И не терпящая возражений “народная воля”, умело управляемая сверху, сокрушает любое инакомыслие. Нет ничего страшнее такого единства. Единства узколобых, морально слабых индивидов, оправдывающих свою подлость своей массовостью. Именно это единство возвело на престол Сталина и убило миллионы ни в чем не повинных. Именно такое единство всегда выгодно и тем, кто уже властвует, и тем, кто только стремится к власти. Созданное на этой основе общество никогда не признает ценности личности, не будет уважать ее свободу и считаться с ее правами, даже самыми неотъемлемыми, такими как право на жизнь. Демократия – это баланс, уравновешивающий полярные мнения, подобный балансу экологическому, от которого зависит существование человека как вида. Полное единодушие в обществе можно создать только искусственно. Только ложью или насилием.

Еще раз повторю, что ничего не имею против православного христианства, как религиозной доктрины. Ничего не имею против православных общин, как способа сосуществования. Но я решительно против навязывания нам православных ценностей, без предложения какой бы-то ни было альтернативы. Они далеко не абсолютны и не могут быть обязательными для всех. Например, ксенофобия и сексизм православных общин – это то, что трудно принять современному европейцу. Это несколько несовременно и, на мой взгляд, немного отдает мрачным средневековьем. Это как раз те тенденции, которые современное общество пытается всеми силами нейтрализовать. Я выступаю против искусственно формируемого единодушия, всегда слишком чреватого диктатурой. И не важно, на какой идеологии оно базируется.

Смотреть на эту проблему нужно холодным взглядом хирурга. И ни в коем случае не с точки зрения симпатий или антипатий к тем или иным конфессиям. Только через призму закона. Тогда мы увидим сколь многочисленны и вопиющи нарушения.

Практически у всех лекарств есть побочное действие. И производителей фармакологической продукции обязывают предупреждать о побочных действиях препаратов. Было бы хорошо, если бы и авторы долгосрочных государственных программ могли предсказывать также и их негативные последствия, и имели смелость предупреждать нас об их побочном действии. Пусть бы и мелким шрифтом. Хотя бы на обратной стороне лозунгов. Ведь зачастую это побочное действие сводит на нет весь положительный эффект от их внедрения.

Такова в общих чертах сегодняшняя ситуация с соблюдением прав религиозных организаций, с той самой пресловутой “Свободой совести и вероисповедания”, одним из краеугольных камней нашей Конституции – едва ли не самой совершенной европейской конституции (как гордо заявляют неизменно оптимистичные проправительственные аналитики). Кому-то такая точка зрения может показаться предубежденной, но я имею на это право. Она отнюдь не произвольна, это результат изучения и анализа ситуации. Но пока это все-таки мое личное мнение. И я буду счастлив, если результаты исследования проблемы конфессиональной дискриминации убедят меня в обратном. В любом случае как атеист и как гражданин я вправе противиться любым попыткам навязать мне взгляды, не отвечающие и моей сложившейся ценностной системе, и принятым во всем цивилизованном мире принципам свободы и взаимоуважения. Будучи противником любой унификации, я хочу жить в открытом, динамичном обществе и приложу все усилия для того, чтобы сделать его таковым.

Інститут “Республіка” нещодавно підготував доповідь про дотримання в Україні права на мирні зібрання протягом травня-серпня поточного року, перша частина якої розміщена на сайті інтернет-видання “ЗМІНА”. Згідно з даними доповіді найбільше порушень цього конституційного права громадян з боку силових органів зафіксовано під час проведення масових заходів соціального спрямування.

15 травня київська міліція застосувала силу для розгону пікету акції “SOS”, який проходив біля Верховної Ради України. Учасники “SOS” – батьки незаконно засуджених (як вони вважають) дітей, завчасно повідомили місцеву владу про свій захід, і цей захід не був заборонений у судовому порядку. Проте пікет – кілька десятків немолодих жінок та чоловіків – було розігнано. Учасники пікету отримали травми, що підтвердили медичні установи, але Печерська районна прокуратура у м. Києві відмовилась порушити кримінальну справу за фактом побиття людей.

Найбільше судових заборон, силових дій міліції та переслідувань учасників стосувалися протестів студентів сумських університетів, спрямованих проти об’єднання кількох місцевих ВНЗ та призначення ректором об’єднаного університету депутата парламенту О. Царенка.

25 серпня кілька тисяч торговців ринку “Троєщина” в Києві, протестуючи проти закриття цього ринку, перекрили транспортний рух через Московський міст. Міліція не втручалася у події навіть тоді, коли виникали сутички між учасниками мітингу та водіями авто. Проте наступного дня кілька десятків учасників мітингу (в основному – громадян країн Сходу) було притягнуто до адміністративної відповідальності терміном до 15 діб. Натомість акції протесту торговців Центрального ринку Харкова, які тривали у травні, пройшли без ексцесів.

В жодному з випадків з боку учасників масових заходів не зафіксовано насильницьких дій ні щодо правоохоронців, ні щодо інших громадян.

Давно, але жоден з мітингів з політичним забарвленням (в тому числі і передвиборчого характеру) не був розігнаний міліцією.

Інформації про їх чисельність у офіційних джерелах немає. Наймасовішими з них були демонстрації 1 травня, організовані партіями різної політичної спрямованості, та масові зібрання 4 липня у Києві – висування кандидата В. Ющенка – та у Запоріжжі – висування кандидата В. Януковича. За оцінками “Республіки” таких заходів у різних містах України відбулося понад тисячу, за участі близько 200 тис. громадян. У багатьох випадках суди першої інстанції за поданням органів місцевого самоврядування забороняли такі мітинги (як правило – мітинги опозиційних партій, але у окремих випадках (Львів) – мітинги провладної СДПУ (о)). Найбільше судових заборон припало на мітинги 1 травня (Київ, Львів, Мукачеве та ін.), але заборони тривали й після цієї дати.

Так, наприклад, Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя заборонив захід опозиційної “Нашої України” 15 травня, Суворівський районний суду м. Херсон задовольнив заяву Херсонського міськвиконкому про обмеження права Херсонської організації Української народної партії та інших організацій на проведення 17 червня мітингу, Городнянський районний суд Чернігівської області заборонив Чернігівській організації Соціалістичної партії України та Чернігівській профспілці підприємців розгорнути наметове містечко в селі Сеньківка 26-27 червня під час міжнародного фестивалю “Дружба-2004”.

“Республіка” зафіксувала лише два випадки, коли суди першої інстанції не задовольнили заяви органів місцевої влади про “обмеження права на мирні зібрання” (зазвичай термін “обмеження права” у рішеннях судів означає просто заборону): 19 травня Луцький міськрайонний суд відмовив у задоволенні заяви Луцького міськвиконкому, а 9 червня суд Ленінського району м. Кіровограда відмовив Кіровоградському міськвиконкому у задоволенні його заяви. В обох випадках місцеві влади намагалися заборонити акції “Нашої України”.

У більшості випадків політичні організації не виконали рішень судів, вважаючи їх такими, що порушують статтю 39 Конституції України, яка гарантує право мирних зібрань, і міліція не застосовувала до них силових методів. Натомість низка учасників опозиційних акцій вже після їх завершення зазнала переслідувань. Так двоє активістів опозиційної “Нашої України” – Іван Варченко та Євген Золотарьов – 5 травня Київським районним судом м. Харкова були засуджені відповідно до 10 та 15 діб адмінарешту за статтею 185 Кодексу про адміністративні правопорушення в Україні (“незаконна хода” під час проведеної ними 1 травня акції “Остання сорочка для Януковича”). Згодом, постановою судді Київського районного суду м. Харкова області В.Плєтньова від 7 травня, термін адміністративного арешту І.Варченка та Є.Золотарьова був скорочений до 3 діб. 22 травня в Мукачевому було затримано Костянтина Сидоренка, який раніше брав участь у протестних акціях. 25 травня Мукачівський міськрайонний суд засудив його за ст.185 адмінкодексу (“непокора правоохоронцям”) до 5 діб адмінарешту.

Окремо у цій категорії масових заходів слід виокремити мітинг у Сімферополі, присвячений 60-ї річниці депортації кримських татар (за оцінками правоохоронців у мітингу взяли участь близько 25 тис. чоловік) та низку мітингів проти війни в Іраку, які пройшли у травні – червні (Київ, Суми, Хмельницький та ін.) і які були організовані громадськими та політичними (КПУ та СПУ) організаціями (чисельність учасників невелика). Ці мітинги пройшли без ексцесів і їх учасників влада не переслідувала.

За даними Департаменту зв’язків з громадськістю МВС України, від 1 травня до 1 вересня 2004 року в Україні відбулося понад 10 тисяч масових заходів у дні державних свят, у яких взяли участь понад 7 мільйонів громадян. Всі ці зібрання пройшли практично без ексцесів (за виключенням затримання кількох футбольних фанатів після матчу “Шахтар” – “Дніпро” та осіб у стані сп’яніння).

Протягом травня – серпня відбулися понад 40 засідань судів першої інстанції, які розглядали заяви органів місцевого самоврядування (міськвиконкомів) та місцевих органів державної виконавчої влади (обласних державних адміністрацій) про обмеження права громадян, громадських та політичних організацій на мирні зібрання. Крім двох випадків (Луцьк та Кіровоград) суди першої інстанції задовольнили заяви місцевих органів влади. У всіх випадках, які були проаналізовані Інститутом “Республіка”, такі рішення були безпідставними. Ці факти – яскраве свідчення залежності судів першої інстанції від місцевих влад. У кількох випадках (Мукачеве, Суми) організатори заходів за юридичної допомоги Інституту “Республіка” подали скарги до Апеляційних судів.

Апеляційні ж суди, як правило, відміняли (у випадку заборони мітингів) або пом’якшували (у випадку адмінарешту учасників мітингів) рішення районних та міськрайонних судів, що черговий раз свідчить про безпідставність цих рішень. У більшості випадків суди першої інстанції порушили низку процесуальних норм. Так Роменський міськрайсуд провів своє засідання у присутності лише однієї сторони – представника Сумської облдержадміністрації і за відсутності представника студентів. Відтак суд вислухав лише аргументи влади, чим порушив принципи неупередженості та змагальності. У багатьох випадках суд нехтував презумпцією невинуватості. Рішенням судів обмежено права громадян – тобто покарано – не за реальні порушення, а за “ймовірність” (на думку позивачів і суду) порушень, інакше кажучи, за порушення, які громадяни не здійснили.

Судові рішення про заборону мирних зібрань базувалися на неконституційних підставах, зокрема, на Указі Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 р. “Про порядок організації проведення зборів, мітингів, вуличних заходів і демонстрацій в СРСР”, який суперечить ст. 39 Конституції України, та рішеннях місцевих рад щодо організації та проведення масових заходів на території відповідних громад, які згідно з Конституцією не можуть визначати права та свободи громадянина.

Секретаріат ради правозахисних організацій

У Києві 29-30 вересня 2004 року відбудеться конференцiя “Етичнi орiєнтири третього сектору”. Мета конференцiї – пiдбити пiдсумок обговорення проекту Декларацiї етичних засад дiяльностi органiзацiй громадянського суспiльства в Українi, що нинi триває в усiх регiонах України; узгодити дiєвий механiзм приєднання органiзацiй до Декларацiї етичних засад.

Проект Декларацiї етичних засад дiяльностi органiзацiй громадянського суспiльства в Українi було розроблено за рiшенням мiжнародної конференцiї “Етичнi засади дiяльностi органiзацiй громадянського суспiльства в Українi”, яка вiдбулася 29-30 вересня 2003 року в м. Києвi (з детальною iнформацiєю про конференцiю, матерiалами пленарних засiдань та робочих груп можна ознайомитися на Iнтернет-сайтi проекту UCAN за адресою http://ucan-isc.org.ua/ukr/what_we_do/events).

Компакт диск з матеріалами конференції (виступи, презентації, звіти робочих груп, перелік учасників) можна замовити за телефоном (044) 494-45-97 або eлектронною поштою [email protected] .

На порталі http://etyka.org.ua розміщено детальну інформацію щодо обговорення проекту декларації в регіонах України.

ДЕКЛАРАЦІЯ ЕТИЧНИХ ЗАСАД ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА УКРАЇНИ

Преамбула

Ми, організації громадянського суспільства (ОГС) України, які приєдналися до цієї Декларації:

усвідомлюючи свою роль активних учасників у процесах розвитку безпечного, збалансованого та дбайливого суспільства, а також трансформації українського суспільства на шляху до демократії, в якій панують верховенство права та повага до прав і свобод людини;

прагнучи зробити свій внесок у становлення демократичного суспільства в Україні, зокрема шляхом впровадження програм з громадянської освіти, захисту прав громадян та інших напрямів;

погоджуючись, що базовими цінностями роботи ОГС є незалежність, автономність та здатність діяти заради суспільного блага, пріоритетність потреб та проблем цільової групи та/або місцевої громади, рівність та повага до особистості, визнання соціокультурної різноманітності; приймаємо цю Декларацію, якою ми будемо керуватися у своїй діяльності.

ОСНОВНІ ЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОГС

Ми погоджуємося, що принципи відкритого демократичного суспільства є провідними для здійснення нашої діяльності, та беремо на себе відповідальність за дотримання таких засад у своїй роботі:

1. ДЕМОКРАТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА УЧАСТЬ В ПРОЦЕСІ ПРИЙНЯТТЯ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ РІШЕНЬ

Виходячи з того, що ОГС виражає, представляє та працює з метою задоволення множинних інтересів та потреб суспільства,

1.1. ОГС докладає всіх можливих зусиль до того, щоб різноманітні інтереси та потреби суспільства були враховані в процесі розробки та впровадження державної політики;

1.2. ОГС забезпечує демократичне управління організацією шляхом залучення членів організації, представників цільової аудиторії та громади до своєї діяльності та процесу прийняття рішень.

2. ВІДКРИТІСТЬ ТА ПРОЗОРІСТЬ В ДІЯЛЬНОСТІ ОГС

Визнаючи відкритість та прозорість одними з основних принципів становлення та розвитку демократичного суспільства,

2.1. ОГС прагнуть дотримуватися цих принципів у своїй роботі та у відносинах з іншими сторонами, зокрема з членами організації, цільовою групою, органами державної влади та місцевого самоврядування, донорськими структурами та іншими ОГС.

Оприлюднення річного та фінансових звітів про роботу ОГС та регулярне інформування громадськості про свою діяльність – можливі засоби дотримання принципів відкритості та прозорості в роботі ОГС;

2.2. ОГС вважають чесну конкуренцію за необхідну умову діяльності та пропагують конкурсний підхід для реалізації певних програм ОГС.

На таких засадах вони самі приймають участь у конкурсах, а також проводять відкриті конкурси та поширюють інформацію про них.

3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Усвідомлюючи свою відповідальність за становлення та розвиток безпечного, збалансованого та дбайливого суспільства, та можливий вплив на трансформаційні процеси,

3.1. ОГС діє відповідно до своєї місії та задекларованих цілей і принципів;

3.2. ОГС веде діяльність та надає послуги в межах своїх прав та компетентності та прагне досягнення вищих стандартів якості та професіоналізму;

3.3. ОГС у повсякденній роботі проявляє повагу до принципу верховенства права та сприяє підвищенню правової свідомості громадян;

3.4. ОГС складає чесний та прозорий бюджет, дотримується його виконання, а також звітує про фінансову діяльність перед усіма зацікавленими сторонами;

3.5. ОГС відповідально та максимально ефективно використовує фінансові, матеріальні, людські, природні та інтелектуальні ресурси задля реалізації своєї місії та досягнення цілей;

3.6. ОГС керується в діяльності принципом поваги до авторства та власності ідей та проектів. Пропагування відповідального використання інтелектуальних ресурсів серед партнерів та

запобігання плагіату – важливі складові роботи ОГС.

4. СПІВРОБІТНИЦТВО ТА РІВНОПРАВНЕ ПАРТНЕРСТВО

Визнаючи співробітництво та взаємоповагу важливими факторами у розвитку громадянського суспільства,

ОГС прагне будувати свої відносини з іншими суб’єктами (ОГС, органами влади, донорами, клієнтами, громадою) на засадах доброзичливого та рівноправного партнерства, толерантності, розуміння та поваги;

ОГС виконує письмові та усні зобов’язання перед партнерами, клієнтами та суспільством загалом.

КІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Приєднання організацій до Декларації свідчить про прийняття організацією та їх співробітниками і членами проголошених цінностей та принципів, яких вони зобов’язуються дотримуватися на словах та на дії.

Президентские инициативы вызывают смешанные чувства. Назначение губернаторов – это совершенно антиконституционное наступление на избирательное право. Наша Конституция предусматривает прямые выборы, а не опосредованные, через законодателей.

Конечно, такое изменение может быть внесено в Конституцию, потому что “Единая Россия” имеет в Думе конституционное большинство. Но в любом случае я не могу относиться к этому одобрительно, потому что это будет усечение прав граждан.

К тому же избрание руководителей регионов по представлению президента означает окончательное подчинение региональной власти федеральному центру, это убивает сам смысл федерации.

А мы, между прочим, именно федерация, а не унитарное государство. И поэтому регионы должны сами выбирать популярных у них людей. Вот пока был в Ингушетии Руслан Аушев, пусть ершистый, пусть неудобный Москве, но пока он там был, не было таких бандитских рейдов, как при посаженном сверху Зязикове.

Выборы в Госдуму по партийным спискам уже отделят избирателей от депутатов. Все-таки одномандатники людям ближе. Например, кого знают от партии Жириновского, кроме самого Жириновского? Вот разве что теперь Малышев засветился, а больше никого не знают даже по фамилиям. Кого мы знаем из “Родины” кроме Рогозина и Глазьева? А вот одномандатники как раз хорошо известны избирателям, каждый – это фигура.

Задумка с общественной палатой, которая бы контролировала действия бюрократии, благая. Лучше такой орган, чем ничего. Потому что какую-то возможность высказываний по поводу принимаемых законов, каких-то действий власти эта палата сможет себе позволить.

Но поскольку создаваться этот орган, очевидно, будет по приглашению Кремля, то есть тех, кого надо контролировать, я думаю, в ее состав неудобные люди не попадут.

К тому же реальный общественный контроль – это даже не создание органа контроля. Это когда деятельность государственных органов, силовых структур прозрачна, когда каждый гражданин имеет право получить любую несекретную информацию, и ее ему дадут во-время, и это не будет отпиской.

Я могу привести единственный пример реального механизма общественного контроля за деятельностью силовых органов – это комитеты солдатских матерей. Они выросли снизу, туда люди приходят по зову сердца, а не по предложению сверху. И они добились, что военным приходится с матерями считаться.

15.09.2004

Международная Амнистия (AI)
Международная Лига прав человека (ILHR)
Международная Хельсинкская Федерация (IHF)
Международная Федерация лиг прав человека (FIDH)
Хьюман Райтс Уотч (HRW)
Московская Хельсинкская группа
Общероссийское движение за права человека
Правозащитный центр “Мемориал”

В знак уважения к жертвам бесланской трагедии и членам их семей, а также в связи с двухдневным национальным трауром выпуск заявления перенесен на 8 сентября 2004г.

Коалиция российских и международных правозащитных организаций самым жестким образом осуждает захват заложников и убийство сотен детей, их родителей и учителей вооруженной группировкой в г. Беслан Северной Осетии.

Точкой отсчета для этого кризиса стало 1 сентября, когда группа вооруженных людей, в которую входили мужчины и женщины, ворвались в здание школы №1, где около тысячи детей, родителей и учителей отмечали начало нового учебного года. Состав вооруженной группировки еще не прояснен, но согласно поступавшей с места событий информации, их требования имели отношение к вооруженному конфликту в Чеченской Республике. Они держали заложников без пищи и воды более двух суток, после чего, около 13.00 3 сентября, российский спецназ взял штурмом здание школы (обстоятельства приведшие к началу штурма до сих пор не вполне ясны). Согласно официальным данным, погибло около 325 человек (почти 50% из которых – дети), и в больницы поступили сотни человек с ранениями разной степени тяжести.

Захват заложников, в особенности такого числа детей (включая самых маленьких) – самых уязвимых членов общества – лишение их воды и пищи в течение более 48 часов, многочисленные угрозы расправы, преднамеренное убийство большого числа заложников – все это является грубейшим нарушением международного права и национального законодательства.

Эта чудовищная, хорошо спланированная и просчитанная вооруженная операция по захвату заложников в бесланской школе указывает на полное пренебрежение жизнью мирных граждан. Речь идет о покушении на самое фундаментальное право человека – право на жизнь. Наши организации безоговорочно осуждают этот акт насилия.

Мы также серьезно обеспокоены тем, что власти скрывали истинный масштаб кризиса, в том числе дезинформируя общественность в отношении числа заложников. Мы призываем российские власти к тому, чтобы всестороннее расследование обстоятельств бесланских событий включало в себя расследование того, каким образом властями предоставлялась информация – и обществу в целом и семьям заложников. Мы призываем к тому, чтобы результаты расследования были преданы гласности.

Захват заложников в Беслане имел место в контексте длящихся уже пять лет повсеместных, непрерывных и в высокой степени безнаказанных нарушений прав мирных жителей российскими силовыми структурами в Чечне, а также вопиющими нарушениями прав человека со стороны боевиков. Безнаказанность за эти преступления приводит к затягиванию конфликта и проявлениям жестокости с обеих сторон. С нашей точки зрения, достижение стабильного мира в Чечне невозможно, пока законность и права человека не будут обеспечены для всех граждан. Мы призываем российские власти принять меры для того, чтобы обеспечить привлечение к ответственности в рамках независимого и беспристрастного судебного разбирательства и в соответствии с международными стандартами виновных в нарушениях прав человека в Чечне, вне зависимости от того, какую сторону они представляют. 

Мы напоминаем российским властям о том, что они несут позитивное обязательство защитить уязвимые группы от возможных спонтанных проявлений ответного насилия в Северной Осетии, Ингушетии, Чечне и других регионах РФ. Мы также призываем власти гарантировать, чтобы действия правоохранительных органов, направленные на приведение к ответственности виновных в бесланских событиях, были проведены в полном соответствии с международными стандартами в области прав человека.

В этот трагический момент мы выражаем наше самое искренне сострадание жертвам, их родным и близким и всем жителям г. Беслан.

Справка:

Заложничество осуждается во всем мире, что зафиксировано в целом ряде международно-правовых документов. В частности, Конвенция ООН 1979г. “Против захвата заложников”, квалифицирует заложничество как “преступление, вызывающее глубокую озабоченность у всего международного сообщества”, и требует, чтобы “любое лицо, совершившее захват заложников, подверглось правовому преследованию или экстрадиции”. Совет безопасности ООН 1 сентября 2004г. осудил в самых жестких выражениях захват заложников в Северной Осетии и призвал государства к сотрудничеству в деле привлечения виновных к ответственности.

Для дополнительных комментариев:

Правозащитный центр “Мемориал”, Арсений Рогинский, +7 095 209 7883

Московская Хельсинкская Группа, Татьяна Локшина, Директор программ, +7 095 207 6069, +7 916 624 1906 (моб.)

Общероссийское Общественное Движение “За права человека”, Лев Помономарев, Исполнительный Директор, +7 095 203 5010, + 7 916 690 8310 (моб)

Международная Амнистия, Лидия Аройо, Пресс секретарь по Европе и Центральной Азии, тел. +44 20 7413 5599, моб +44 (0)7771 796 350

Хьюман Райтс Уотч, Дидерик Лохман, Старший научный сотрудник, +1 212 290 4700

Международная Федерация по правам человека (FIDH), Пресс секретарь, +33 (0) 1 43 55 25 18

Международная Хельсинкская Федерация по правам человека, Аарон Роудз, Исполнительный директор, +43-676-635-6612 (моб.)

Международная лига по правам человека, Алексей Коротаев, Представитель Женевы, +41 78-769-8390

8 сентября 2004г.