Бюлетень "Права Людини", 2005, #14

26 листопада рішенням Суду за апеляційною скаргою було скасовано рішення слідчого про відкриття кримінальної справи проти Олександра Ломаки, 1984 року народження, який є членом громадської кампанії ПОРА. Він був затриманий 20 жовтня в місті Чернігові за незаконне збереження вибухових речовин (частина перша статті 263 Кримінального Кодексу України), спочатку на 2 години, а потім на 10 діб. Рішення слідчого було скасовано через недостатню кількість даних про причетність обвинуваченого до злочину. Тобто було визнано, що кримінальна справа була порушена без достатніх на те підстав. Правозахисники розглядали цей випадок як переслідування за вираження власних політичних поглядів.

Нагадаємо, в ході обшуку в помешканні Олександра була знайдена речовина світло-коричневого кольору, яка, згідно з довідкою експерта №37 (Вт) є вибуховою речовиною – тротилом, а також відрізок шнура, який є детонатором.

Але, за апеляційною скаргою адвоката Герасиміва А.Й., «хоча ця речовина і була знайдена в помешканні Ломаки О.А., однак це в жодній мірі не вказує на причетність останнього до зберігання вказаних речовин. Окрім підозрюваного в указаній квартирі проживає ще одна особа. Вказана речовина була знайдена не серед особистих речей Ломаки, а в схованці під газовою плитою, а на вилучених речах не було знайдено жодних відбитків пальців обвинуваченого».

«Більш того», – зазначив адвокат Герасимів, – «на момент проведення обшуку Ломако винаймав квартиру тільки місяць й доступ до вказаної квартири був відкритий також й для власників вказаної квартири, працівників агентств нерухомості, що були посередниками в укладенні договору найму, а також іншим особам, причетність яких до вказаного злочину слідством не перевірялась».

Інший суттєвий факт, що дозволив скасувати рішення слідчого про порушення кримінальної справи, – це те, що «згідно із статтею 130, ч.2 КПК України у постанові про порушення кримінальної справи зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій проводиться слідство і обґрунтування прийнятого рішення, а також стаття закону, на підставі якої прийнято рішення.»

Адвокат Герасимів наголосив, що такі дані в постанові від 20 жовтня відсутні, що вказує на її незаконність. Також незаконним був сам обшук у квартирі Ломаки, який відбувався в нічний час, що порушує вимоги статті 180 КПК України, а вимоги Олександра Ломаки забезпечити захист його прав і надати адвоката не були виконані, що також є порушенням вимог ст.. ст.. 59, 62 Конституції України, а також ст.ст. 44, 47, 43-1 КПК України.

Захист Олександра Ломаки здійснював адвокат Арсеній Герасимів, який працював за підтримки Фонду правової допомоги жертвам порушень прав людини Української Гельсінської спілки з прав людини.

Олександр Помиткін, мешканець Харківської області – письменник-публіцист, автор ряду статей про корупцію в Україні. У вересні 2003 р. вийшла у світ його друга книга – «Мафія в Україні. Від «понять» до політики». У цій книзі О. Помиткін висвітив незаконну діяльність вищих посадових осіб України як колишніх, так і в той час діючих, навів численні приклади злочинної діяльності деяких з них. Серед «героїв» книги – такі відомі особи, як діючі на той час Президент України Л.Кучма, Прем’єр-міністр і лідер від провладних політичних сил В.Янукович, губернатор Харківської області Євген Кушнарьов і багато керівників Управління Міністерства внутрішніх справ у Харківській області, народні депутати України, у тому числі – депутат від Харківського регіону С.Гавриш.

Після надходження в продаж тираж книги був вилучений з реалізації співробітниками правоохоронних органів, а референт народного депутата України С.Гавриша К.Зайцева подала заяву в прокуратуру про порушення кримінальної справи за фактом втручання в діяльність народного депутата. З цього часу О.Помиткіна та людей, що мали відношення до видання його книги, допитували як свідків по цій справі. Самого автора книги нескінченно викликали на допити, загрожуючи йому серйозними для нього наслідками у випадку, якщо він не відмовиться від написаного в книзі і не напише спростування. Його забирали в міліцію з місця його проживання, короткочасно тримали під вартою, загрожували фізичною розправою, якщо він не відмовиться від написаного у своїй книзі.

Починаючи з квітня 2004 р., протягом двох місяців, за заявами приватних осіб були послідовно порушені п’ять кримінальних справ з обвинуваченням О.Помиткіна, в одному випадку – за крадіжку бувшого у вживанні посуду і косметики, в інших випадках – «за шахрайство». Заяви в міліцію про притягнення до кримінальної відповідальності О.Помиткіна збиралися співробітниками обласного управління внутрішніх справ у різних місцях м. Харкова та Харківської області і, скоріше за все, були написані громадянами з ініціативи співробітників правоохоронних органів. Громадяни, що звернулися до міліції, просили притягти до відповідальності О.Помиткіна в зв’язку з подіями, що мали місце, в одному випадку – за три роки, а у двох інших – за п’ять років до написання заяв потерпілими.

Усі зазначені заяви громадян були негайно спрямовані до обласного управління внутрішніх справ, хоча розслідування кожного зі злочинів, в яких обвинувачують О.Помиткіна, входить до компетенціъ районних відділів міліції. До виробництва в справі залучалися навіть співробітники управління з боротьби із організованою злочинністю, хоча в жодному з епізодів кримінальної справи не було даних про здійснення злочину організованою групою.

23.05.2004 р. О.Помиткін був затриманий співробітниками міліції. Слідчим двічі направлялося представлення до суду про обрання О.Помиткіну запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Перше представлення про це було відхилено суддею, і О.Помиткіна повинні були звільнити з-під варти в залі суду. Однак цього не було зроблено, а сам він знову був затриманий слідчим. На підставі запропонованої слідчим у повторному представленні до суду явно завищеної кваліфікації дій О.Помиткіна, іншим суддею він був ув’язнений під варту. З тих пір він утримується у слідчому ізоляторі.

Об’єктивно кажучи, особа О.Помиткіна доволі скандальна. Раніше (ще за радянських часів) він вже був засуджений до тривалого терміну ув’язнення за фінансове правопорушення. В його книзі багато матеріалу, який ґрунтується лише на чутках та не має доказів. Але, досить характерним є те, що якраз після виходу «Мафії в Україні» сучасні правоохоронці заповзято кинулись розслідувати його «організовану злочинну діяльність». Крім того, досить дивно, що людина, яку звинувачують у крадіжці каструль, мусить цілий рік утримуватись під вартою у СІЗО. З червня 2004 р. О.Помиткін хворіє на туберкульоз, стан здоров’я постійно погіршується, тому що нормальне лікування не проводиться. До того ж, судове розслідування просувається напрочуд мляво: із серпня 2004 р. його справа знаходиться в Орджонікідзевському суді, за цей час пройшло тільки два судових засідання. На одне засідання не з’явився прокурор, два засідання перенесли в зв’язку з «завантаженістю конвою». Невідомо, наскільки втомився конвой, але людина, яка тяжко хворіє, чия провина не встановлена, суд над якою виглядає інспірованим, вже понад рік позбавлена волі. Може дійсно, «мафія в Україні» всесильна?

Перші три місяці діяльності нової влади в Україні дають можливість проаналізувати основні тенденції в розвитку ситуації в Україні, у тому числі в сфері захисту прав людини. Три місяці тому ми звернулися до Президента Україні із листом, у якому виклали позицію правозахисних організацій з приводу тих змін та реформ, що мають бути здійснені для мінімізації порушень прав людини в Україні. Фактично жодна з наших пропозицій не була взята до уваги у повному обсязі.

Ми вважаємо в цілому позитивним притягнення до відповідальності багатьох осіб, хто брав участь у фальсифікації результатів голосування під час нещодавніх президентських виборів та здійснював тиск на виборців. Але не можна не бачити, що караються тільки поодинокі рядові виконавці злочинних наказів щодо фальсифікації виборчого процесу, тоді як організатори залишаються безкарними. Водночас, бракує рівності підходів до порушень у різних регіонах України та системних дій, спрямованих на покращення умов проведення виборів. Вважаємо, що у випадку порушення права на вільні вибори безкарність є запорукою подальшого порушення виборчих прав і спотворення народного волевиявлення, зокрема, на парламентських виборах.

Ми вітаємо намір влади адекватно реалізувати право, передбачене статтею 46 Конституції України, на пенсійне забезпечення та інші види соціального забезпечення у розмірі, що забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Бідність великої частини населення держави була ганебним явищем за часів попередньої влади. У той же час фіскальна політика держави не змінюється. Податкова міліція, як основний порушник прав людини та символ політичних переслідувань у минулому, мала б припинити своє існування, про що й обіцяли багато високих посадовців, але вона продовжує здійснювати широкий спектр діяльності, у тому числі оперативно-розшукові заходи, що часто призводить до необґрунтованого втручання в приватне життя та обмеження інших свобод у країні.

Правозахисні організації України вітають зміни, що відбулися в середовищі ЗМІ, хоча не було встановлено жодних гарантій щодо закріплення чи розвитку цієї позитивної тенденції. У всіх медійних секторах наявний плюралізм думок, більшість загальнонаціональних телерадіомовників дотримуються збалансованості в поданні інформаційних матеріалів, хоча елементи маніпулювання інформацією залишаються. Нам не відомі факти тиску на журналістів з боку центральної влади, державні ЗМІ поступово позбавляються традиційного для них виключно упереджено-позитивного ставлення до влади. Місцева влада й далі продовжує чинити тиск на ЗМІ. На жаль, до цього часу не вироблено зрозумілої позиції з приводу створення суспільного мовлення та приватизації державних ЗМІ. Вважаємо за доцільне, щоб до початку виборчої кампанії 2005 року відповідні реформи у сфері теле- радіомовлення були проведені.

10 питань, що викликають особливу стурбованість правозахисних організацій:

1. Конституційна система України потребує змін, але не тих, що передбачені прийнятим проектом закону № 4180. Ми підтримуємо розширення функцій парламентського контролю (хоча проект № 4180 його реально не посилює), але заперечуємо імперативний мандат і радянський рудимент у вигляді прокурорського нагляду. Також необхідно внести зміни до Конституції для ратифікації Статуту Міжнародного кримінального суду. Вважаємо нелогічним та безвідповідальним кроком подальше утримання Юлією Тимошенко та Олександром Турчиновим зібраних підписів народних депутатів під поданням до Конституційного Суду України з цього приводу. Очевидне порушення процедури ухвалення конституційних змін має отримати відповідну оцінку з боку Конституційного Суду України.

2. З обуренням ми сприйняли накладання вето Президентом України на ухвалений Верховною Радою України Кодекс адміністративного судочинства. Аргументи Президента зводяться до необхідності обмеження права особи на оскарження нормативних рішень Президента України. За умови відсутності в Україні права на пряму індивідуальну конституційну скаргу в разі порушення конституційного права особи, вважаємо таку позицію неприйнятною і підтримуємо рішення Комітету Верховної Ради України з правової політики про подолання вето Президента. Закликаємо Президента України переглянути свою позицію та ухвалити необхідні кадрові рішення щодо діяльності власного Секретаріату, що спричинив впровадження політики несумісної з правами людини та даних його дій, зокрема.

3. Обіцянки інформаційної відкритості, прозорості та підзвітності влади суспільству, що давалися на Майдані під час Помаранчевої революції, значною мірою лишилися нереалізованими. Президент та Уряд України й надалі незаконно використовують обмежувальні грифи «не для друку» та «опублікуванню не підлягає», відмовляються відкрити незаконно приховані рішення влади часів кучмізму. Прокуратура й надалі не публікує свої нормативні рішення і не реєструє їх у Міністерстві юстиції України. Такі дії змушують нас вдатися до активних дій з проведення кампанії за інформаційну відкритість влади, що включає судовий захист права на інформацію.

4. Відсутність поваги влади до права власності посилює недовіру до власної держави як з боку українських громадян, так і міжнародної спільноти. Кожна зміна влади не має означати перерозподіл власності. Вважаємо неадекватними і неправовими заяви керівників держави про повернення майна у державну власність без відповідних рішень суду, що набрали чинності, а тим більше створювати списки підприємств для реприватизації, що порушує принцип невинуватості особи до того часу, поки це не доведено у суді.

5. Бракує розуміння важливості незалежності судової системи, а її фінансування лишається незадовільним. Запропонована прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко ініціатива залучення спонсорів до фінансування судів явно демонструє відсутність концептуального розуміння механізмів функціонування судової влади та ставлення до суду як незалежної повноцінної гілки влади. До того ж фінансування судів, як і за період правління Л.Кучми, знаходиться під повним контролем виконавчої гілки влади, що істотно порушує принцип розподілу гілок влади. Також, порушенням принципу розподілу влад вважаємо включення Указом Президента до складу Ради національної безпеки та оборони України Голови Верховного суду України.

6. У галузі кримінального судочинства відсутні ініціативи із системного реформування правоохоронних органів. Кадрове оновлення не здатне демократизувати систему за відсутності змін функцій та повноважень системи МВС, СБУ, прокуратури. Нажаль, у більшості випадків таке «оновлення» призвело лише до невеликої ротації кадрів, зокрема, на місцевому рівні. Про це говорять випадки призначення новою владою на відповідальні посади осіб, що приймали участь протягом 2004 року у переслідуванні представників опозиції. Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронних органів і надалі «проштовхується» розроблений урядом проект Кримінально-процес­уального кодексу, побудований на основі моделі радянського інквізиційного кримінального судочинства. Правоохоронні органи й надалі ставлять собі в заслугу широке застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, особливо в резонансних справах за участю відомих політиків. Вважаємо такою, що суперечить сучасним європейським стандартам дотримання права на свободу і особисту недоторканність, практику попереднього ув’язнення особи лише на підставі пред’явлення обвинувачення у скоєнні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

7. Голова Служби Безпеки України Олександр Турчинов заявив про встановлені факти незаконного прослуховування телефонних розмов лідерів політичної опозиції за часів кучмізму. Водночас, відсутні будь-які ініціативи, які би могли зробити діяльність правоохоронних органів підзвітними суспільству, у тому числі в питаннях контролю за інформаційним обміном. СБУ і надалі впроваджує системи моніторингу телекомунікацій через кількох Інтернет-провайдерів. Наказ Державного комітету зв’язку № 122, який впроваджує контроль за користувачами мережі Інтернет і далі лишається чинним через прагнення СБУ зберегти цю форму контролю за суспільством. СБУ і надалі користується «чорними списками» небажаних для відвідування України осіб, куди потрапляють опоненти авторитарних режимів, наприклад, буддійський монах Дзюнсей Терасава, відомий своєю критикою військових злочинів російських військ у Чечні, щодо якого лише під тиском громадськості був дозволений в’їзд до України.

8. Правозахисні організації й надалі отримують скарги на застосування катувань та жорстокого поводження під час дізнання та попереднього слідства. Допоки не запроваджені ефективні заходи із протидії катуванням у міліції. Скарги на дії правоохоронних органів як правило розглядаються поверхово та упереджено. Показовим є те, що найбільша кількість звернень громадян до Міністерства внутрішніх справ України надходить у формі скарг на дії органів МВС і значно перевищує кількість заяв про злочини.

9. Вважаємо принципово невірною заявлену Міністром юстиції України Романом Зваричем позицію про збереження існуючої системи правової допомоги, коли держава фактично не оплачує працю адвоката у випадку надання послуг на безоплатній основі. Нинішня система потребує негайного і докорінного реформування, бо порушує право на доступ до правосуддя та ефективну правову допомогу малозабезпечених верств населення.

10. В Україні й надалі порушується право на мирні зібрання, гарантоване Конституцією України. Особливо вразливими до критичних висловлювань під час мирних зібрань є органи влади м. Києва. Напади на наметове містечко, адміністративне затримання громадських активістів не лишилися лише хронікою незаконних дій старої влади, а здійснюються в Києві в травні 2005 року. Активна реалізація українцями права на вільне вираження поглядів та мирні зібрання призвела до зміни влади в 2004 році. Ми закликаємо Президента, Уряд, місцеву владу поважати ці фундаментальні права.

Голова Правління УГСПЛ Євген Захаров

Коротка довідка про Українську Гельсінську спілку з прав людини Метою створення та діяльності УГСПЛ є реалізація та захист прав і основних свобод через сприяння практичному виконанню гуманітарних статей Заключного акту Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) 1975 року, інших прийнятих на його розвиток міжнародних правових документів, а також усіх інших зобов’язань України в сфері прав людини та основних свобод.

Засновниками УГСПЛ є 15 громадських правозахисних організацій:

1. Вінницька міська громадська організація «Вінницька правозахисна група»

2. Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих

3. Громадський комітет захисту конституційних прав та свобод громадян (м. Луганськ)

4. Екологічний клуб «ЕОЛ» (Одеська область)

5. Інститут економіко-соціальних проблем «Республіка» (м. Київ)

6. Конгрес Національних Громад України (КНГУ)

7. МГО Центр правових та політичних досліджень «СІМ» (м. Львів)

8. Міська громадська організація «За професійну допомогу» (Полтавська область)

9. Севастопольська правозахисна група

10. Харківська обласна спілка солдатських матерів

11. Харківська правозахисна група 12. Херсонська міська асоціація журналістів «Південь»

13. Херсонська обласна організація Комітету виборців України

14. Центр досліджень регіональної політики (м. Суми)

15. Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

Спостережна Рада УГСПЛ складається із відомих учасників правозахисного руху в Україні: Зиновія Антонюка, Миколи Горбаля, Йосипа Зісельса, Василя Лісового, Василя Овсієнка, Євгена Пронюка та Евгена Сверстюка.

Міністерство внутрішніх справ порушило 500 кримінальних справ за фактами порушень під час виборів президента 2004 року, з них 111 направлено до суду.

Про це міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив під час зустрічі з послом США Джоном Гербстом.

«У справах про порушення проходить 6 тисяч чоловік, зокрема, 70 осіб, які були організаторами порушень», сказав він, додавши, що «більшість порушень були пов’язані з повторним використанням відкріпних талонів».

Зі слів Луценка, «зараз у Верховній Раді перебуває законопроект, що передбачає амністію виконавцям порушень під час виборів, а також передбачає покарання для організаторів цих порушень».

«Ми плануємо суворо покарати організаторів», сказав Луценко.

Він також додав, що «за перші 100 днів роботи нового складу міністерства було викрито 250 працівників міліції, причетних до порушень під час виборів».

«Зокрема, серед них 40% – представники середньої й вищої ланки міліції», сказав Луценко.

Українські новини

В отношении директора одной из сельских школ Шосткинского района Сумской области возбуждено уголовное дело.

Как сообщает ЦОС областного УВД, в ходе проведения оперативно-розыскных мероприятий выяснилось, что педагог, бывший во время президентских выборов главой участковой избирательной комиссии, получил 10 тысяч гривен от одного из представителей кандидата в Президенты Украины. За эти деньги директор школы должен был совершить действия, которые бы повлияли на конечные результаты выборов. Расследование продолжается.

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

13 мая 2005 г.

Местный Орджоникидзевский районный суд г. Харькова в составе: председательствующего – судьи Клименко А.Н., при секретаре – Валковской Л.Л., с участием:

прокурора – Ярмак К.Б., защитника – Токарева Г.В., следователя СО – Куц Т.А., рассмотрев в открытом судебном заседании в г. Харькове жалобу адвоката Токарева Геннадия Владимировича в интересах подзащитного X.на незаконность задержания подозреваемого в совершении преступления,

УСТАНОВИЛ:

Органом досудебного следствия Х. обвиняется в совершении преступления, предусмотренного ч. 3 ст. 187 УК Украины. 6 мая 2005 г. постановлением Орджоникидзевского районного суда г. Харькова в отношении X. избрана мера пресечения в виде содержания его под стражей в СИЗО № 27 Харьковской области.

10 мая 2005 г. защитником обвиняемого X. – адвокатом Токаревым Г.В. в суд подана жалоба на незаконность задержания подозреваемого в совершении преступления, в которой он просил признать незаконным задержание работниками Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области его подзащитного X., ссылаясь на то, что:

 – нормами УПК Украины не предусмотрено полномочие органа дознания или следователя задерживать лицо по подозрению в совершении преступления после его совершения без разрешения судьи, и задержание следователем его подзащитного по подозрению в совершении преступления, совершенного задолго до момента задержания, является очевидным нарушением ст. 29 Конституции Украины;

 – фактическое задержание X. имело место вечером 1 мая 2005 г. по месту его жительства, после чего он непрерывно содержался под стражей в течение 120 часов до его доставления в суд около 17 часов 6 мая 2005 г. без соблюдения процессуального порядка задержания лица, как в порядке производства по делам об административных правонарушениях, так и в порядке уголовного производства;

 – в протоколе задержания X. в порядке ст. 115 УПК Украины указано не предусмотренное законом основание его задержания.

Прокурор доводы жалобы считал необоснованными, а саму жалобу не подлежащей удовлетворению, и пояснил, что 1 мая 2005 г. Х. был доставлен работниками милиции в Орджоникидзевский РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области в связи с семейным скандалом, происшедшим по месту его жительства. При личном досмотре в карманах одежды Х. было обнаружено и изъято вещество растительного происхождения, в связи с чем, в 22 часа 1 мая 2005 г. он был задержан на срок до 3-х суток в порядке ст. 263 КоАП Украины как лицо, подозреваемое в хранении наркотических средств. 4 мая 2005 г. в НИИЭКЦ при УМВД Украины в Харьковской области было получено заключение специалиста о том, что изъятое у Х. вещество наркотическим и психотропным средством не является, в связи с чем, 4 мая 2005 г. около 20 часов он был освобожден и сразу же задержан следователем СО Куц Т.А. в порядке ст. 115 УПК Украины как лицо, подозреваемое в совершении преступления, предусмотренного ч. 2 ст. 187 УК Украины.

Следователь СО Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области Куц Т.А. также считала жалобу необоснованной и пояснила суду, что непосредственно после задержания ею Х. в порядке ст. 115 УПК Украины, в 20 часов 10 минут ему были разъяснены все его конституционные и процессуальные права, в том числе и право иметь свидание с защитником с момента задержания, о чем были составлены соответствующие протоколы, после чего он был допрошен в качестве подозреваемого.

Обвиняемый X. в судебное заседание доставлен не был в связи с тем, что для доставления подследственного из СИЗО № 27 Харьковской области необходима подача об этом следователем заявки за трое суток до момента его доставки, а уведомление о рассмотрении настоящей жалобы было получено следователем только 11 мая 2005 г.

Выслушав заявителя, прокурора, следователя, в производстве которого находится уголовное дело по обвинению X., исследовав материалы дела, проверив и оценив собранные доказательства, суд считает, что жалоба обоснованна и подлежит удовлетворению.

Как установлено судом, 1 мая 2005 г. около 16 часов работниками Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области, выехавшими по вызову по месту жительства X. на семейный скандал, Х. был доставлен в дежурную часть Орджоникидзевского РО. В ходе его личного досмотра в карманах его одежды оперуполномоченным ОУР Орджоникидзевского РО Бондаревым было обнаружено и изъято вещество растительного происхождения, о чем был составлен протокол изъятия. В соответствии со ст. 263 КоАП Украины 1 мая 2005 г. в 22 часа X. был задержан на срок до 3-х суток как лицо, подозреваемое в нарушении правил оборота наркотических средств. Изъятое вещество 3 мая 2005 г. было направлено на исследование в НИИЭКЦ при УМВД Украины в Харьковской области. Согласно заключению специалиста № 1270 от 4 мая 2005 г. вещество, изъятое у X., наркотическим и психотропным средством не является, в связи с чем, 4 мая 2005 г. в 20 часов X., как задержанный в порядке производства по делам об административных правонарушениях, был освобожден, но сразу же был задержан следователем СО Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области в порядке ст. 115 УПК Украины по подозрению в совершении преступления, предусмотренного ч. 2 ст. 187 УК Украины. Основанием задержания явилось то, что подозреваемый был «застигнут после совершения преступления», мотивом задержания – предупреждение возможности подозреваемого скрыться. 6 мая 2005 г. около 18 часов постановлением Орджоникидзевского районного суда г. Харькова было удовлетворено представление следователя СО Орджоникидзевского РО, и в отношении X. была избрана мера пресечения в виде содержания его под стражей.

Задержание лица, подозреваемого в совершении преступления, осуществляется следователем в порядке ст. 115 УПК Украины с соблюдением требований, предусмотренных ст. 106 УПК Украины.

В ст. 106 УПК Украины приведен исчерпывающий перечень обстоятельств, которые могут являться основаниями для задержания лица, подозреваемого в совершении преступления. Одним из таких оснований является задержание лица непосредственно после совершения преступления. Согласно предъявленному X. обвинения он совершил преступление, предусмотренное ч. 3 ст. 187 УК Украины, 12 апреля 2005 г. Задержание X. следователем в порядке ст. 115 УПК Украины имело место 4 мая 2005 г., что ни при каких обстоятельствах не может быть признано задержанием лица непосредственно после совершения им преступления.

Согласно протоколу задержания X. в порядке ст. 115 УПК Украины, мотивом его задержания явилось то обстоятельство, что Х.   может скрыться от следствия и суда. Данное обстоятельство не предусмотрено ст. 106 УПК Украины в качестве основания для задержания лица, подозреваемого в совершении преступления. Каких-либо данных, свидетельствующих о том, что на момент его задержания следователем – 20 часов 4 мая 2005 г. X. пытался убежать от работников милиции, суду не представлено, а, наоборот, в ходе судебного разбирательства было установлено, что до этого момента X. уже в течение трех суток содержался в помещении Орджоникидзевского РО в качестве лица, задержанного в порядке производства по делам об административных правонарушениях, и, согласно книги регистрации задержанных Орджоникидзевского РО, фактически 4 мая 2005 г. в 20 часов не освобождался, а сразу же был передан следователю СО Куц Т.А.

При таких обстоятельствах суд считает, что задержание X., подозреваемого в совершении преступления, следователем СО Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области 4 мая в 20 часов в порядке ст. 115 УПК Украины проведено с нарушением требований ст. 106 УПК Украины и является незаконным.

Руководствуясь ст. ст. 106, 115, 165-2 УПК Украины, ст. 29 Конституции Украины, суд-

ПОСТАНОВИЛ:

Жалобу адвоката Токарева Геннадия Владимировича в интересах подзащитного X. на незаконность задержания подозреваемого в совершении преступления – удовлетворить.

Признать задержание 4 мая 2005 г. в 20 часов следователем Следственного отдела Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области в порядке ст. 115 УПК Украины Х., подозреваемого в совершении преступления, предусмотренного ч. 3 ст. 187 УК Украины, незаконным.

На постановление может быть подана апелляция в Апелляционный суд Харьковской области через районный суд в течение 7 суток.

Судья: А.Н.Клименко

Комментарий ХПГ: В жалобе на незаконность задержания в порядке ст.115 подозреваемого в совершении преступления были приведены такие основания, которые были отражены в постановлении судьи:

1) нарушение положений ст.29 Конституции Украины;

2) задержание подозреваемого по основанию, не предусмотренному законом.

По первому основанию жалобы следует отметить следующее. Ст.5 (пункт 1с) Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод допускает лишение свободы в случае законного ареста или задержания лица с тем, чтобы оно предстало перед компетентным судебным органом по обоснованному подозрению в совершении правонарушения или в случае, когда имеются основания полагать, что необходимо предотвратить совершение им правонарушения или чтобы помешать ему скрыться после его совершения.

Статья 29 Конституции Украины предусматривает больший объем гарантий прав человека на свободу и личную неприкосновенность, чем ст.5 Конвенции. Так в ч. 2 ст.29 КУ сформулировано общее правило лишения лица свободы – не иначе как по мотивированному решению суда и только на основании и в порядке, установленном законом. Эта норма имеет очевидное сходство с правилом, установленным 4-й поправкой к Конституции США в части предоставления права на арест лица лишь при наличии обоснованного ордера суда. В ч.3 ст.29 Конституции Украины дано исключение из общего правила: уполномоченному органу предоставлено право на содержание лица под стражей в качестве временной меры пресечения. Однако, в ч.3 статьи установлены и необходимые условия для применения такой меры посредством указания цели ее применения – предотвратить преступление или пресечь его. Тем самым в неявном виде этой нормой Конституции Украины установлены временные пределы полномочий органов государства по применению такой меры.– до совершения преступления (при предотвращении преступления) либо в момент его совершения (при его пресечении). И хотя в ст.29 Конституции Украины не используется термин «задержание», который применен в статье 106 УПК Украины, которая и регулирует задержание подозреваемого в совершении преступления, ч.2 ст.29 Конституции Украины охватывает все случаи лишения лица свободы, в т.ч. и при задержании подозреваемого.

Таким образом, Конституция Украины не допускает применения временной меры пресечения в виде содержания под стражей после совершения преступления. В таком случае уполномоченным огрганам следует руководствоваться общим правилом (ч.2 ст.29 КУ) – обращаться за разрешением суда на задержание лица, находящегося на свободе, и эта процедура урегулирована ч.4 ст.165-2 УПК.

В соответствии со ст.19 Конституции Украины все государственные органы и их должностные лица должны действовать только на основании, в пределах полномочий и способами, которые предусмотрены ею и законами Украины. При чтении текста ч.1 ст. 106 УПК Украины может показаться, что она предоставляет уполномоченным органам право задержать лицо, подозреваемое в совершении преступления в том числе и после его совершения. Однако, поскольку Конституция Украины в силу ее ст.3 имеет высшую юридическую силу, никакой иной нормативный акт не может расширить полномочия государственных органов, предусмотренные ею. Поэтому все основания для задержания лица, подозреваемого в совершении преступления, изложенные в ст.106 УПК, могут применяться лишь при соблюдении требований, установленных ч.3 ст.29 Конституции Украины, т.е. только для предотвращения или пресечения преступления.

Событие инкриминируемого преступления, вменяемое подозреваемому произошло за три недели до его задержания следователем в порядке ст.115 УПК Украины. Таким образом, у следователя не было необходимости ни предотвращать преступление, ни пресекать его. Из этого следует, что следователь, задержав подозреваемого, явно вышел за пределы полномочий, предоставленных Конституцией Украины. И хотя такая практика задержания подозреваемых после совершения ими преступления является общепринятой для правоохранительных органов, тем не менее, есть прямое нарушение ч.3 ст.29 Конституции Украины. Итак, только на основании нарушения ч.3 ст.29 КУ рассматриваемое судом задержание следует признать незаконным.

Что касается второго основания жалобы, то ч.1 ст.106 УПК Украины предусматривает в качестве одного из оснований задержания подозреваемого такое: «когда лицо застигнуто при совершении преступления или непосредственно после его совершения». Т.е. эта норма в соответствии с положением ч.3 ст.29 Конституции Украины («предотвратить преступление») предоставляет право на задержание подозреваемого в момент совершения преступления или в процессе преследования подозреваемого «по горячим следам». В протоколе задержания подозреваемого следователем указано, что подозреваемый «застигнут после совершения преступления». Разумеется, понятие «после» никак не охватывается понятием «непосредственно после», и как отметил судья в своем постановлении, задержание подозреваемого через три недели после совершения преступления ни при каких обстоятельствах не может быть признано задержанием непосредственно после совершения преступления.

Из содержания ч.3 статьи 106 УПК, хотя и в косвенном виде, следует, что для задержания лица в качестве подозреваемого нужны не только основания, но и мотивы задержания. В качестве мотива задержания в протоколе задержания указано: «может скрыться от следствия и суда». При рассмотрении жалобы судья установил, что в деле не имеется данных, свидетельствующих в пользу такого вывода следователя.

В жалобе также ставился вопрос о несоблюдении установленного законом порядка при задержании подозреваемого, поскольку он фактически был задержан оперативными работниками за трое суток до момента составления протокола задержания в порядке ст.115 УПК Украины, и, соответственно, был нарушен установленный Конституцией Украины предельный 72-часовый срок задержания. По этому поводу прокурором был представлен целый ряд документов об административном задержании лица по подозрению в нарушении правил оборота наркотических средств, а также постановление об отказе в возбуждении уголовного дела за совершение преступлений в сфере оборота наркотических средств, достоверность которых опровергнуть без предварительного их детального изучения не представлялось возможным. Поэтому задержание в части содержания задержанного под стражей в течение первых трех суток не было признано судьей неправомерным.

Заслуживает внимания ссылка в конце мотивировочной части постановления на статью 29 Конституции Украины, что свидетельствует о признании судом нарушения положений этой статьи.

Європейський суд з прав людини оприлюднив своє рішення у справі за заявою Сергія Чіжова проти України (заява № 6962/02). Він скаржився на Україну щодо невиконання рішення суду про виплату йому компенсації за незаконний арешт, чим порушувалося його право на справедливий суд. І Європейський суд підтримав заявника.

Ця справ розпочалася ще у жовтні 1997 року в Запоріжжі, коли двоє міліціонерів затримали Чіжова та помістили його у витверезник. При цьому вони його трохи побили, а потім його було навіть доставлено до лікарні. А наступного дня міліціонери надумали довести справу до кінця і звинуватили Чіжова в тому, що він намагався їх підкупити. Проте через три тижні Ленінський районний суд Запоріжжя виправдав Чіжова.

Відповідно, Чіжов звернувся до Прокуратури щодо незаконних дій міліціонерів, оскільки його було повністю виправдано.

Поки реакції не було, він у лютому 1998 року подав цивільний позов проти районного відділу міліції щодо відшкодування йому шкоди, заподіяної незаконними діями міліції. І аж у березні прокуратурою було відкрито кримінальну справу проти двох міліціонерів.

Результатом цього став вирок Ленінського районного суду Запоріжжя від 29 січня 1999 року, яким було засуджено до трьох років умовно двох міліціонерів за перевищення службових повноважень та нанесення тілесних ушкоджень Чіжову. Поряд з цим Чіжову була присуджена компенсація за незаконні дії міліції у розмірі 3 709, 13 гривні (831 Євро). Обласний суд підтримав винесений вирок.

Проте це рішення суду не виконувалося. Державне казначейство підтвердило, що у районного відділку міліції грошей на це немає. На клопотання заявника про арешт майна боржника (відділка міліції) суд постановив, що це заборонено законом, а пізніше, що майна немає. Потім почалася тяганина у виконавчій службі, казначействі та судах.

Не знайшовши правди в своїй країні у 2002 році Чіжов подав заяву до Європейського суду з прав людини. Тоді в Україні заворушилися й рішення про компенсацію таки було виконано аж 14 серпня 2003 року, хоча фактично Чіжов при цьому втратив з-за інфляції приблизно 200 Євро.

Європейський суд з прав людини вирішив, що такий значний термін (понад 4 роки) виконання рішення суду позбавляє сенсу право на справедливий суд, тобто було порушення статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Іншими словами, звернення до суду перетворюється на фікцію з-за невиконання його рішень. «Держава є відповідальною за створення механізмів виконання судових рішень таким чином, щоби вони виконувалися без затримки на практиці», – зазначено у рішенні Суду.

Крім того, Суд визнав, що в Україні відсутні будь-які ефективні механізми захисту цього права людини, зокрема, щодо впливу на виконання судових рішень. Тому також визнав порушення Україною й статті 13 Конвенції.

Також, цим одноголосним рішенням Суд присудив Чіжову сплатити компенсацію у розмірі 2 500 Євро за понесені матеріальні та нематеріальні збитки.

ГРАФИК

доставки задержанных и взятых под стражу лиц в районные суды к учреждения отдельным батальоном конвойной службы милиции ХГУ УМВД Украины в Харьковской области

1.  Доставка подсудимых в районные суды будет производиться ежедневно к 10.00 час, по четвергам в дни занятий батальона к 12.00 часам.

2.  Заявки в СИЗО должны поступать за пять дней до начала слушания уголовного дела.

3.  Допускается доставка подсудимых в суд сверх установленного количества подсудимых по согласованию с командованием батальона, с учетом условий содержания подсудимых и технической укрепленности судов.

4.  Доставка подсудимых позже 14.00 час. производиться не будет, слушание уголовных дел должно прекращаться в 16.00 час. для своевременной сдачи подсудимых в СИЗО и принятие ими пищи.

Комментарий ХПГ: График, подписанный командиром отдельного батальона конвойной службы милиции (ОБКСМ) Харьковского городского управления (ХГУ) УМВД Украины в Харьковской области, утвержден начальником управления Министерства юстиции Украины в Харьковской области. С 2003 г. в соответствии с Законом Украины «О судоустройстве Украины» функция организационного обеспечения деятельности судов возложена на Государственную судебную администрацию Украины с ее территориальными управлениями. Однако несмотря на то, что у органов Министерства юстиции изъята функция организационного обеспечения деятельности судов, все перечисленные в графике районные суды г.Харькова продолжают руководстоваться им в своей деятельности.

До введения этого графика отсутствовали ограничения на количество подсудимых, доставляемых в районные суды г Харькова.

Примечательно, что для органов прокуратуры и органов внутренних дел, которые обслуживаются конвойной службой, лимиты по количеству доставляемых подсудимых не установлены.

Что касается апелляционного суда (на время введения Графика – областной суд), конвоирование подсудимых, содержащихся под стражей, не регулируется этим графиком. Соответственно, количество подсудимых, которое доставляется в апелляционный суд, не лимитировано и определяется потребностью апелляционного суда на каждый день его работы.

График, исходя из его содержания, является нормативно-правовым актом (НПА) областного уровня и устанавливает правила доставки (конвоирования) лиц, содержащихся под стражей, в судебные органы и некоторые другие учреждения г.Харькова и Харьковской области. В связи с названием, построением и содержанием Графика необходимо отметить следующее.

1. Во-первых, как следует из имеющихся подписей их начальников, это совместный НПА ХГУ УМВД Украины в Харьковской области и управления Министерства юстиции Украины в Харьковской области. Согласно ст.6 Закона Укарины «О местных государственных администрациях» руководители управлений областных государственных администраций (в данном случае – управления юстиции) во исполнение своих полномочий издают приказы. И такой приказ должен быть подписан руководителем управления облгосадминистрации. Издание же иных актов нормативного характера законодательством не предусмотрено. Из графика даже не следует, в каком статусе на нем наложены подписи начальников вышеуказанных управлений (юстиции и ХГУ). Полномочия же руководителей органов внутренних дел по изданию нормативных актов, обязательных для исполнения всеми юридическими лицами, их должностными лицами и гражданами, действующим законодательством вовсе не предусмотрен. Таким образом, вызывает сомнение законность применения Графика даже по одному такому «внешнему» признаку, как его ненадлежащее название и подписание.

2. Название документа – «График …» соответствует содержанию только п.1 и п.4 документа.. Пункты 1 и 4 документа накладывают ограничения на продолжительность слушания уголовных дел с участием подсудимых, содержащихся под стражей, в течение рабочего дня, п.2 повторяет норму соответствующей инструкции по конвоированию подсудимых (осужденных) по требованию судебных органов, а п.3 – право конвойной службы на доставку подсудимых сверх установленного лимита.

3. Таблица, в которой установлены лимиты по доставке в судебные органы лиц, содержащихся под стражей, для каждого суда г.Харькова, расположена сразу после названием документа, не отвечает названию документа, не охвачена нумерацией пунктов документа и по смыслу не относится ни к одному из них. Главным образом именно эта таблица и является инструментом для нарушения права подсудимых, содержащихся под стражей, на судебное разбирательство в течение разумного срока (п.1 ст.6, п.3 ст.5 Европейской конвенции). Дело в том, что предельное количество подсудимых, установленное для доставки конвойной службой в районные суды, в два раза меньше (а в некоторых судах и более) штатного количества судей. С учетом того, что в уголовных делах может быть несколько подсудимых, такая ситуация приводит к длительным задержкам в рассмотрении уголовных дел. С появлением Графика в судах стали использоваться так называемые «конвойные» журналы. В этих журналах судьи делают заявки на доставку подсудимых, учитывая все заявки, ранее сделанные всеми судьями суда. На каждый день работы суда все судьи суммарно могут дать заявку на доставку количества подсудимых, не превышающего установленный Графиком лимит для этого суда. Соответственно судья, председательствующий в судебном заседании, вынужден назначать дату следующего слушания уголовного дела по обвинению подсудимого, содержащегося под стражей, на ближайший день работы суда, в котором всеми судьями суда не исчерпан лимит доставки подсудимых, да еще и с учетом количества подсудимых по этому делу, содержащихся под стражей.

В ч.2 ст.257 УПК Украины установлена императивная норма об обязанности проводить судебное заседание непрерывно: «Судебное заседание по каждому уголовному делу происходит непрерывно, кроме времени, назначенного для отдыха». По существу это положение является правовым обеспечением гарантированного Европейской Конвенцией права на судебное разбирательство в течение разумного срока. Из этой нормы УПК Украины следует, что если судебное разбирательство по уголовному делу не закончено за один день работы суда, то судья обязан назначить слушание дела на следующий день работы суда. С другой стороны, Графиком установлены лимиты на количество подсудимых, которое может быть доставлено в суды. Эти лимиты существенно меньше количества судей в каждом суде, обслуживаемом конвойной службой, и соответственно, заведомо меньше потребности судов в количестве подсудимых, которое требуется судам для ежедневной доставки для участия в судебных заседаниях, тем более, что это число различно в разные дни работы суда. Следовательно, с введением в действие и использованием Графика все судьи всех судов, обслуживаемых конвойной службой, лишены возможности назначать слушание по незаконченному уголовному делу на следующий рабочий день и вынуждены нарушать требования ч.2 ст.257 УПК Украины о непрерывности судебного заседания.

Таким образом, установление в Графике дневных лимитов доставки подсудимых в судебные органы (таблица перед пунктом 1 Графика), заведомо меньших потребностей судов, обслуживаемых конвойной службой, в доставке подсудимых, содержащихся под стражей, не соответствует положению ч.2 ст.257 УПК Украины о непрерывности судебного заседания по каждому уголовному делу, накладывая ограничения на реализацию этого положения закона. Одновременно применение Графика приводит к нарушению п.1 ст.6 и п.3 ст.5 Европейской конвенции.

Практически заявки на доставку подсудимых, с учетом установленного лимита, сделаны судьями в журналах доставки подсудимых в большинстве судов на длительный период времени вперед. Соответственно, ближайшие «вакансии» на доставку подсудимых имеются в «конвойных» журналах на дни, отстоящие от даты объявления перерыва в судебном заседании на 1 – 1,5 месяца и более.

Кроме того, вследствие применения Графика подсудимые, содержащиеся под стражей, если судебное заседание по их делам не закончилось за один день работы суда (а обычно так часто бывает, когда подсудимый не признает свою вину), вынуждены длительно содержаться под стражей в ожидании следующего слушания дела. В силу ст.62 Конституции Украины лицо считается невиновным в совершении преступления до оглашения обвинительного приговора. Поэтому, представляется, практика содержания под стражей подсудимых без реального рассмотрения дел по их обвинению содержит также и признаки нарушения права на свободу и личную неприкосновенность. Ведь заключение лица под стражу в силу ст.149 УПК Украины является одной из мер пресечения, целью применения которых является предотвращение уклонения, в т.ч., от суда, т.е. для обеспечения судебного производства по делу. В случае, когда судебное разбирательство не проводится непрерывно, нарушается целевая направленность применения заключения под стражу, а следовательно, содержание под стражей без суда не соответствует требованиям закона. Поэтому в практике рассмотрения уголовных дел с подсудимыми, содержащимися под стражей с длительными перерывами в судебном заседании усматривается также и нарушение ст.29 Конституции Украины и ст.5 Европейской конвенции.

За словами нового міністра праці та соціальної політики В’ячеслава Кириленка під час парламентських слухань у травні 2005р. «вперше мінімальна пенсія сягнула рівня прожиткового мінімуму для непрацездатних – 332 гривні.» (див. посилання на слова міністра на сайті Міністерства праці: http://mlsp.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=40591&cat_id=34928)

Слово «вперше» із уст міністра виглядає великим досягненням нової влади! Але чому пенсія сягнула лише «прожиткового мінімуму для непрацездатних»?

Адже прожитковий мінімум на 2005 рік становить 423 грн. на одну особу! (Закон «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік», Відомості Верховної Ради (ВВР), 2005, N 6, ст.131)

Конституція не говорить про «прожитковий мінімум для непрацездатних»! Тому пенсія і далі не відповідає вимогам Конституції, не говорячи про інші соціальні виплати!

Міністр Праці заявив у квітні 2005 р., що з 1 квітня 2005 року «мінімальний розмір допомоги по безробіттю для застрахованих осіб підвищено від 125 до 135 грн.» (http://mlsp.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=40265&cat_id=34928 ) Це черговий першоквітневий жарт влади! Влада вміє лише смішити до сліз народ! А Конституції ніби і не існує!

В протилежність до 46 статті Конституції в законах фігурує злочинне поняття «Рівня забезпечення прожиткового мінімуму (РЗПМ)», який набагато нижчий від прожиткового мінімуму, і який, на моє розуміння, фактично лягає в основу багатьох соціальних виплат, замість самого Прожиткового Мінімуму!

Має відбутися перегляд норм продуктів та непродовольчих товарів і послуг, на основі яких формується Прожитковий Мінімум, які влада і надалі намагатиметься утримувати заниженими, я в цьому впевнений.

На сьогодні усі ці принизливі норми не відповідають достойному життю, гарантованого Конституцією! Найбільше у норми закладено хліба (97 кг на рік на одну працездатну людину), картоплі (95 кг/рік), капусти (28 кг/рік) та цукру (24 кг/рік) , які вибрані недаремно, бо найдешевші, але в основному найкалорійніші. Таких продуктів, як рис (2,5кг/рік), макарони (4 кг/рік) та гречка (2 кг/рік), чи яловичина (14 кг/рік) влада затвердила народу на «блокадн ому» рівні і вони «пішли» у Державному бюджеті 2005р.! Така ж ситуація і щодо непродовольчих товарів та квартплати, що закладені у Прожитковий Мінімум (постанова Кабміну від 14 квітня 2000 р. N 656). І я, особисто, не бачу, щоб нова влада спішила міняти ці норми!

Міністр Праці Кириленко визнає, що «...розміри цієї (соціальної) допомоги в дуже стислі терміни мають підвищитися настільки, щоб жоден громадянин не отримував доходів, нижчих за прожитковий мінімум.»

Ми вже переконались, що міністр має на увазі неконституційний прожитковий мінімум. Тому я нічого доброго не очікую від його представника у експертній комісії, яка затверджуватиме норми наборів продуктів для визначення прожиткового мінімуму.

Лише наша з вами активність, участь громадських організацій у перегляді прожиткового мінімуму та пильна увага ЗМІ до рішень 12 чоловік, що складатимуть науково-громадську експертизу (по 1 чол. будуть з Мінпраці, Мінфіну, Мінекономіки та МОЗ, решта – від профспілок та роботодавців» (олігархів)), дозволить змінити фундамент системи, яка завжди базувалась на брехні та обмані. Від рішення цієї комісії залежатиме майбутній бюджет країни та проводитимуться виплати пенсіонерам, безробітним, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам, і т.д.! Реальний прожитковий мінімум дасть змогу правильно оцінити діяльність нової влади, змусить її діяти ефективніше, щоб показати позитивні результати у роботі.

Отже, висновок із усього наведеного – порушення Статті 46 Конституції триває і далі із-за соціальних виплат нижче від прожиткового мінімуму, який суттєво занижений. Нова влада (зокрема в особі Міністра праці) оперує підставними поняттями Прожиткового Мінімуму, лише імітуючи позитивні зрушення в даній проблемі.

Тоді, хоча б психологічно, 14 років незалежності не поставали б перед очима, як якісь облуда і шахрайство, найцінніші поняття: народ, суспільство, мораль… Перші 4 роки незалежності давали якусь надію. Неоднозначні, важкі, але живі і динамічні. Здавалось, от-от запрацюють закони, такі, як в розвинених країнах, от-от життя буде кращим. Дивно – невже бути першим Президентом такої країни, як наша, – це не вершина кар’єри? Виходить, що ні. Безжалісна і безпристрасна історія не поставить крапку там, де забажає людина, тільки там, де схоче сама. Тому післяпрезидентське життя нашого першого Президента затьмарило перші роки незалежності.

Я не перебільшую роль особистості в історії. Просто на перших кроках відновлення державності дуже важливо, хто і як цю державність репрезентує. І як будуть інші держави, дружні, і не дружні, ставитися до України, якщо самому екс-президенту Кравчуку начхати на своє історичне призначення, а загалом і на країну, якою він керував, як і його наступнику – тепер теж екс-президенту Кучмі, під час правління якого країна 10 років потопала у хаосі, підкилимових схемах політичного і економічного напівзабуття. Зараз, коли нація обрала Президентом людину зовсім не байдужу і до історії, і до ролі в ній України, і до ролі в ній самого Президента, можна сподіватися, що нова команда буде поводити себе принципово інакше з усіма ступенями державотворення. А починати треба майже спочатку. Ми маємо нагоду з’ясувати основні напрямки державотворення на прикладі рідного міста Харкова, який справді є взірцем пострадянського мегаполісу, що не має ані столичних амбіцій, ані національних уподобань. Мені здається, що наше керівництво не дуже вірно оцінює ситуацію, вирішивши, що найскладніші регіони в Україні – Донбас і Крим. Харків відрізняється тим, що залишається такою собі загадковою чорною дірою, зі своїми загадковими примхами у будь-які часи.

Вірно, що в Харкові були чи не найпотужніші мітинги помаранчевих на Сході України, і насправді «за Ющенко» проголосувала більш ніж третина виборців, бо підробки і фальсифікації з’їли певну частину голосів прихильників кандидата від опозиції.

Але минули бурхливі революційні місяці, і сіра реальність, як завжди, зімкнула хвилі. І Харків, на відміну від Донецька, Одеси, Криму і Києва став жити так, нібито ніяких змін у владі й не було. Це не провина нової опозиції – її якщо і чути, то так, аби перехожі посміхалися. Це не провина нової влади країни, бо, мені здається, вона досі перебуває в стані ейфорії, навіть не підозрює, який спадок їй дістався. «Мій уряд не буде красти!» – чітко пообіцяв Президент, вступаючи на високу посаду. Та й хто сумнівається стосовно Тимошенко, або силовиків – Луценко і Турчинова, та ще декількох прізвищ. Вони – нові люди з історичними амбіціями: великому кораблю – велике плавання. А країна наша, та й моє улюблене місто, мій native city? Як ми ще в школі на уроках англійської мови говорили, – таке старе, і таке радянське. Примхам його навіть не 10-15 років, а більше 80. І ще, коли я була маленькою дівчинкою, всі дорослі харків’яни знали, що треба мати знайомих лікарів, педагогів, викладачів ВУЗів, юристів, бо інакше тебе не вилікують, не навчать, не захистять.

За значенням Харків був 3-м або 4-м містом у Радянському Союзі, він мав найпотужніший не тільки в Україні, а й на усій Європейській території СРСР промисловий і науковий потенціал, безліч заводів, НДІ, учбових закладів. Все це якось трималось в загальносоюзній системі соціалістичної держави. В наші медичні НДІ їхали хворі з усіх республік СРСР, наші інженери літали у відрядження на Далекий Схід.

Але ось накрився соціалізм, разом з СРСР, стара система впала, залишивши нас під своїми руїнами. Під уламками опинилися не тільки стратегічні заводи і НДІ, а й медицина, освіта. Саме те, чим славилося наше місто.

При цьому незмінними залишилися правоохоронні органи. Скільки себе пам’ятаю, батько, який в 40-і роки отримав юридичну освіту, і всі його знайомі адвокати скаржилися на побиття підслідних, на здирництво у судах і під час слідства. В моїй пам’яті гучні справи 60 – 70-х років, які через порушення з боку правоохоронців набули загальносоюзного розголосу. Справедливості тоді шукали у Москві, часто недаремно.

З набуттям незалежності і завалом систем життєдіяльності СРСР, Харків зажив ніби сам по собі. Зменшилося фінансування на НДІ, перш за все, на медичні. Вони стали мати чи то обласне, чи то східноукраїнське значення. Відповідно – відтік кадрів і різке зниження рівня медичної допомоги. Саме в цей час радянська безкоштовна (або, краще сказати, малокоштовна) система медичної допомоги розвалилася, а на її місце не з’явилося нічого нового, ніякої іншої системи. Все це призвело до того, що негативні тенденції, які завжди існували у нашому місті, вийшли на перший план. Медицина стала платною, дорогою, і при цьому малоефективною і безвідповідальною. Саме такою вона і є сьогодні.

З ВУЗами теж проблема. Студенти, які навчаються на контрактній основі, здебільшого якщо хочуть – вчаться, якщо не хочуть – не вчаться. Все рівно нікому з викладачів не дозволять підірвати економічну основу ВУЗу. Не важко уявити, як це відіб’ється на професійній підготовці майбутніх спеціалістів всіх спеціальностей, але перш за все медиків і вчителів, які безпосередньо мають справу з людськими долями, навіть життям.

Що ж до судової системи і правоохоронних органів, то тут, здається, Харків вийшов на перше місце серед великих міст України по повному контролю міліції над суспільством. Правозахисні організації завалені скаргами на катування під час дізнання, на винесення невмотивованих вироків тощо. Знайомий міліціонер, який під час революції попереджав одного з наших юристів про провокації з боку влади, зараз перебуває у розпачі – ті ж гроші йдуть нагору, правда не міністру і його найближчому оточенню, а начальникам обласного рангу, але це нічого суттєво не змінило. У Харкові начальником УБОЗу був призначений Михайло Притула – немовби порядна людина і фахівець у своїй справі, але протримався він у Харкові лише місяць – саме до того моменту, поки не вийшов на якісь факти корупції в УМВС в Харківській області. Після цього його відразу зняли з посади, порушуючи чинне законодавство. Сам по собі цей факт досить красномовний.

Ця ситуація відразу нагадала мені початок 80-х, коли я працювала в медичній бібліотеці. Завідувачкою нашого відділу інформації була щира комуністка, яку перевели до Харкова з далекого міста Обнінська разом з її чоловіком, який був призначений директором медичного НДІ. В Обнінську він теж працював на такій же посаді. Наша завідувачка—тиха, ввічлива і мила за характером дама – сатаніла, коли хтось ніс антирадянщину, чи щось робив не за «заветами Ильича». Раз від разу вона приходила на роботу заплакана і казала: «В Харкові немає радянської влади!» і далі йшла розповідь про те, як мужньо її чоловік, теж праведний комуніст, бореться з корупцією і вже, майже, поборов. У хірургів – витягає гроші із кишені, що хворі заплатили за операцію, у медсестер – забирає цукерки або щось інше. «В нас такого зроду не було!», і з ностальгією згадувала Обнінськ. Мужня боротьба її чоловіка продовжувалась роки з два. Потім харківські колеги тихо з’їли його. Директора, виснаженого нерівною боротьбою, повернули до Росії, з ним повернулася і його вірна комуністична пані.

Після зміни української влади у 2004 році подібна ситуація прокрутилася за півтора місяці (не суттєво, що галузі різні).

Але, скажуть мені,—нове керівництво тільки бере владу в свої руки. Так, тільки бере. І в цьому відмінність оксамитових революцій від того, що ми вже неодноразово бачили в історії. Немає ані репресій, ані розправ (щоб там не волали представники вчорашньої влади—сьогоднішньої опозиції).

Якщо пан Ківалов сидить в своєму кріслі ректора – то всі волання Медведчука та Шуфрича такі ж правдиві, як і все попереднє царювання в країні. Але ж на своїх місцях залишилися не тільки п. Ківалов, а й ректори Харківського Національного університету і Харківського Державного Політехнічного університету, в яких були всім відомі і зафіксовані порушення під час виборів. Сидять на своїх місцях і директори шкіл і лікарняних закладів, які порушували закон про вибори. Але не тільки в цьому справа. Справа в тому, що при владі у Харкові, і, перш за все, на середньому рівні залишилися ті самі чиновники, дії яких саме й привели до того, що народ проголосував «за Ющенко». І, зважаючи на те, що пересічний харків’янин, перш за все, стикається с діями саме чиновників середньої ланки, то їх «внесок» в те, що люди вийшли на майдани, може, значно більший, ніж Кучми чи Януковича. Народ голосував проти кучмівської влади, маючи на увазі звичайне життя і звичайні, повсякденні проблеми, проти тих чиновників, які тільки і знають, що він «начальник», а громадянин, якого він бачить перед собою—«дурак». Те ж саме він знає про себе, коли не він в ролі «начальника», а хтось над ним. І в цій системі «начальнику» «дураки» щось винні – а що конкретно, то вже залежить від часів та апетиту. І так було у часи розвинутого сталінізму, брежневізму, кучмізму і т.і.

І як новому керівництву за таких умов брати владу? Гнати геть усіх – від голів райвиконкомів до прибиральниць в школах і виховательок в дитячому садку? Де брати нових? А якщо і є кого брати, то хто дасть гаранті, що вони не запрацюють за тією ж схемою? Тобто, що робити – віковічне волання інтелігенції, яка й прийшла зараз до влади. Так, міняти системи, уважно придивляючись не тільки до того, як працює галузь за новою запропонованою системою, а й як співпрацює і коригується з іншими галузями.

Добровільне медичне страхування, система лікарняних кас, що прийняті в усьому світі позбавлять медицину від багатьох системних вад і недоліків.

Докорінне реформування судової системи підлікує правоохоронні органи. Контроль громадянського суспільства в цій галузі зробить зловживання рідкішими (зовсім силові структури навряд чи можна вилікувати від насильства – ця проблема залишається в найрозвинутіших демократіях).

Тільки системні, законодавчо обґрунтовані перетворення можуть зламати стереотипи, збереження яких спаплюжать будь-яку владу і зведе нанівець будь-які зусилля. Це вам не іграшки у вигляді старорежимного пам’ятника Іллічу, про якого молоді харків’яни і не знають, хто це був. А втім, як пам’ятник незламної радянської системи, яка залишилася у нашому місті (тільки з новенькими витребеньками) – посмертне буття цього монументу – є дуже красномовним!

20 травня 20 активістів ГО «Галицький Вибір» тримаючи в руках транспаранти з написами: «Не потерпимо знущання над жертвами НКВД», «Синки енкаведистів не знущайтесь над вашими жертвами», «Сьогоднішнє СБУ – спадкоємець традицій НКВД» проводять пікетування Управління Служби Безпеки України у Львівській області з вимогою припинити будівництво по вул. Бандери 1, де відбувалися катування українців та поляків співробітниками НКВД.

«У випадку, якщо СБУ проігнорує наші вимоги, ми свої акції продовжуватимемо і на наступний раз наші акції будуть більш масштабними» – зазначив колишній політ­в’язень Юрій Шухевич, виступаючи перед пікетниками.

Окрім цього, активісти ГО «Галицький Вибір» підготували звернення, яке буде передано СБУ та до органів місцевої влади. До пікетувальників ніхто з представників СБУ не вийшов.

Тим часом на вулиці Степана Бандери, 1 пропонується створити меморіал «Музей терору окупантів» – така думка була висловлена під час «круглого столу» за участю депутатів Львівської обласної ради, міської ради, представників ОДА, представників прокуратури, СБУ, членів сімей загиблих від рук енкаведистів та громадських діячів. Результатом засідання має стати звернення до Президента України, голови ЛОДА, керівника СБУ, прокуратури.

Керівник прес-групи УСБУ у Львівській області Володимир Кривошия під час свого виступу наголосив, що СБУ не є правонаступником НКВД. У зв’язку із відсутністю коштів УСБУ використало земельну ділянку, яка знаходилась в їх розпорядженні для будівництва житла для своїх працівників. Він зазначив, що необхідно провести остаточну експертизу землі, яка є на місці новобудови і зазначив, що людські останки, які були знайдені під час будівництва, могли бути завезені разом із землею з Парку культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького.

УСБУ проводить будівництво житлового будинку за адресою вулиця Степана Бандери, 1. Під час будівництва було знайдено людські останки. У передвоєнні часи на цьому місці знаходилась пересильна тюрма НКВД, яка за колишньою назвою вулиці отримала назву «тюрма на Лонського». Саме тут, за свідченням очевидців НКВД замордувало кілька тисяч людей.

інформаційна аґенція Гал-info, Львів
22-05-2005

17 травня 2005 р. заступник голови Харківської облдержадміністрації Василь Третецький та завідуюча редакційно-видавничої групи Харківського тому «Реабілітовані історією» Ніна Лапчинська презентували журналістам першу частину Першого тому науково-документальної серії «Реабілітовані історією», що вийшла друком у Харкові. У ній зібрані біографічні довідки 5 тисяч 786 осіб, що були репресовані у період з 1919-по 1934 рік. А всього, за словами пані Лапчинської, до першого тому увійдуть майже 13 тисяч біографічних довідок осіб, що стали безвинними жертвами червоного терору.

У свою чергу Василь Третецький відзначив, що науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією» – унікальне видання, яке не має аналогів у світовій практиці, воно покликане повернути народові України незаслужено забуті імена його державних діячів, майстрів культури, науковців, ушанувати пам’ять мільйонів наших співвітчизників, які стали жертвами політичних репресій. На думку заступника голови обладміністрації, науковий проект «Реабілітовані історією», сприятиме поглибленому вивченню теми, що тривалий час була під забороною радянської влади. Василь Третецький також висловився за те, щоб у Харкові був збудований меморіальний пам’ятник усім жертвам політичних репресій, голодомору та визвольних змагань, який би відповідав масштабам нашої національної трагедії.

Віктор Козоріз,прес-служба Харківської обласної організації УНП