Бюлетень "Права Людини", 2011, #04

Хвиля абсолютно неадекватних дій МВС в політичній площині не аби як різнобарвна і неосяжна: це і переслідування учасників податкового майдану, і наїзди на журналістку Ольгу Білозірську, і переслідування, хай і короткочасне, однієї з найвідоміших письменниць Марії Матіос – юридично абсолютне безпідставне, безглузде. А чого вартий арешт членів організації «Тризуб» за пошкодження в Запоріжжі пам’ятника Сталіну? 9 тризубівців відпиляли Сталіну голову – і тепер проти них порушено кримінальну справу за ст. 296 ч.2 «хуліганство». Хоча хуліганство – це аморальні дії чи дії, спрямовані на знущання над моральними цінностями. У даному випадку, хто більше знущався над суспільною мораллю: ті, хто поставив пам’ятник вбивці мільйонів українців, чи ті, хто хотів висловити протест такому брутальному свинству – невідомо. Але всюди тут тхне політикою. І влада стає на бік сталіністів. І, взагалі, працює проти суспільства. Саме тому МВС не допускає, вже вкотре, автоперевізників з мітингувальниками до Києва і залякує їх

Але за цією політичною завісою, за всіма цими вочевидь жандармськими діями, якось суспільство не дуже помічає вражаючий рівень падіння захисту прав людини в МВС. Те, що робиться в міліції з пересічними громадянами, ніяк не пов’язаними з політикою, нагадує страшний сон. Здається, що керівництво МВС або остаточно втратило контроль над регіональними структурами, або пошепки натякнуло їм, що чим гірше буде з правами людини – тим краще – більше боятись будуть.

В Харкові та Харківській області за листопад 2010 – січень 2011 р. відбулися події, неможливі не тільки за часів Луценка і Цушка, а і за часів очільників МВС епохи Кучми.

Ми вже писали про жахливу історію Якова Строгана, яка «прославила» Україну на весь світ, бо зрозуміло, що країна, де міліція б’є людину безкарно на очах у преси, правозахисників, всього міста Харкова, і потім про це дізнається уся Україна – і ніхто, ані прокуратура, ані керівництво МВС на це не реагує, - така країна не є демократичною.

І ось – в січні – за 10 днів в м. Лозова Харківської області дві надзвичайні події в міськвідділі. 9 січня з 4 поверху цього райвідділу вистрибнув 40-річний чоловік, ром, якого слідчі звинувачували у розповсюдженні наркотиків. Міліціянти пояснили, що чоловік знаходився в стані наркотичного збудження, був неадекватним і тому вистрибнув з вікна. Треба зазначити, що це пояснення аж ніяк не знімає зі слідчих провину. Бо, якщо вони бачили збудженість і неадекватний стан чоловіка, то мали подбати про його безпеку. Чоловік з важкими травмами був направлений до Лозівської центральної районної лікарні, де через декілька днів помер.

 Мати загиблого має дещо іншу версію трагедії. В інтерв’ю АТН вона сказала, що впевнена: її син помер від тортур, а падіння з вікна було імітоване. Також вона розповіла, що сина катували на очах у восьмирічної онуки, яка з того моменту перестала говорити. Жінка сказала, що буде добиватись засудження винних у смерті сина. Прокуратура порушила кримінальну справу за ст. «Перевищення службових повноважень невідомими особами»?!

Але минуло 10 днів і в цьому ж міськвідділі, в тому ж м. Лозова, тільки вже з 3-го поверху, з вікна стрибає жінка і потрапляє до тієї самої лікарні з переламом ребра, яке ушкодило легеню. За версією міліції вона прийшла на допит, зізналась у скоєнні крадіжки, але коли їй запропонували «відтворити події злочину», жінка попросилась в туалет, відчинила вікно і стрибнула з нього! Тепер, за версією слідства, жінка була в стані алкогольного сп’яніння. Вона пробула у райвідділі п’ять з половиною годин. Мала б за цей час отямитись. Чи її допитували у вкрай неадекватному стані? Чи наприкінці допиту самі напоїли? Як бачите, версія не витримує критики. Але про це ніхто не дбає. Минуло кілька днів, і жінка теж помирає!

Цього разу версія міліції і матері загиблої теж відрізнялися. Журналісти АТН зняли потерпілу в реанімаційному відділенні лікарні, де вона з великою напругою сказала, що зробила це сама. Водночас ті ж журналісти дізналися від матері, що дочка їй відповіла на її питання, навіщо вона вистрибнула з вікна: «якщо не скажу, що я це зробила сама, вони мене вб’ють».

Той самий відділок. Прокуратура веде слідство по першій справі. Ой, як її бояться в райвідділі! Ой, як вони бояться свого начальства! Слів немає… У всякому разі таких, що друкують.

За часів Кучми першого розголосу про катування було б достатньо, щоб усе керівництво РВВС пішло у відставку. Катування у райвідділах були в ті часи звичайною справою, але розголос про них свідчив про непрофесійність кадрів – і висновки не примушували довго на себе чекати.

Те, що відбувається зараз – можна назвати одним словом – «бєспрєдєл». Можна декількома: повна руйнація правової держави в структурах МВС. Божевільня, неадекватність керівництва МВС і влади взагалі.

На нашу думку, влада ставить перед міліцією завдання політичні: зачистка території від нелояльних елементів. Але поводить себе так, начебто вона це робить на Марсі, де ані світова спільнота, ані власне громадянське суспільство – дуже різнобарвне в порівнянні, припустимо, з Білоруссю і Росією – нічого не помітять.

Не помітять такого дивного міськвідділу, із страшної казки, де чомусь з вікон стрибають, за чиєїсь чаклунської волі, люди. А прокуратура підтверджує ці потойбічні ознаки подій, порушуючи кримінальну справу проти невідомих осіб, які перевищили свої службові повноваження. Тобто, крадькома увійшли до РВВС і крадькома перевищили. Дивно, що оточення Президента, зокрема, пані Ганна Герман, яка нещодавно піддала керівництво МВС жорсткої критики, не звертає його уваги на те, що зараз міліція наявно загрожує національній безпеці країни, в райвідділах загинуло більше 50 осіб, а катування відбуваються просто як на конвеєрі. А крім того, це псує усі досягнення України в галузі прав людини за останні 10 років. І що це дуже негативно відбивається й на іміджі країни. І на іміджі її очільників.

Саме всі ці події у Харківській області примусили ХПГ звернутися з Відкритим листом до Президента України.

Наразі чекаємо відповіді.

Після президентських виборів 2010 року нова адміністрація поступово перейшла до політичних переслідувань своїх опонентів та критиків. Про це багато повідомляють засоби масової інформації, зарубіжні та вітчизняні експерти. Тому правничому та правозахисному співтовариствам необхідно виробити визначення категорій «в’язень сумління», «політичний в’язень», «переслідування за політичними мотивами» в сучасній Україні. При цьому будемо спиратися на досвід «Міжнародної Амністії» та радянського правозахисного руху 60-х – 80-х років, що визначили вказані поняття, які отримали подальший розвиток в численних документах Ради Європи, ОБСЄ та інших міжнародних організацій.

Узагальнюючи міжнародно-правову практику, що склалася, враховуючи українські соціально-політичні реалії та досвід радянського, і зокрема, українського правозахисного руху, української історії, виходячи з категоричного неприйняття насильства як засобу відстоювання своїх прав та інтересів, здійснення політичного або соціального протесту, пропонуємо такі визначення.

Переслідування можуть спиратися на закон, коли проти особи порушують кримінальну справу (або її права обмежують у зв’язку з порушенням кримінальної справи за фактом вчинення злочину), або проти особи безпідставно застосовують примусові заходи медичного характеру, зокрема психіатричні, чи обвинувачують у скоєнні адміністративного правопорушення, або особа стає об’єктом позовів в порядку цивільного чи господарчого судочинства. Переслідування може бути цілком незаконним. Йдеться, наприклад, про залякування в ході профілактичних розмов; погрози звільнення з роботи або навчального закладу; позбавлення роботи і легальних доходів; незаконні дії правоохоронних органів (побиття; незаконний збір інформації про особу; незаконні стеження, затримання та обшуки; тощо); перешкоджання поширенню інформації; примушення до вступу до певної політичної партії; примушення до участі в заходах певної політичної сили і т. ін. Ці дії можуть здійснюватися як державними посадовцями, так і недержавними групами чи приватними особами за толерування таких дій державою.

Переслідування особи має політичні мотиви, якщо дії державних органів та їх посадових і службових осіб викликані: а) нелегітимними міркуваннями суспільно-політичного характеру; або б) діями переслідуваної особи із захисту прав, свобод і законних інтересів громадян.

Політичним в’язнем ми пропонуємо вважати будь-якого ув’язненого, у кримінальному чи адміністративному переслідуванні якого істотно значущу і достовірно визначену роль відіграють політичні мотиви влади, – і тільки такого ув’язненого[1]. При цьому не має значення, чи саме політичні причини спонукали до діяння, що інкримінується в якості злочину чи правопорушення; значимо лише наявність політичного інтересу влади в результаті справи. Оскільки в сфері правозастосування принципово не допустимі позаправові оцінки і судження, політична мотивація у судочинстві може тягнути за собою процесуальні і матеріальні порушення, такі як:

– Елементи фальсифікації в обвинуваченні;

– Необґрунтовано жорстокі запобіжні заходи або покарання;

– Неправосудні вироки або рішення про адміністративні правопорушення;

– Тенденційність суду в оцінці доказової сили доводів захисту й обвинувачення;

– Різноманітні обмеження у можливості захищати себе, у тому числі за допомогою захисника;

– Свавілля у виборі доказів, ігнорування очевидних фактів;

– Застосування нерелевантних до вчиненого норм права;

– Вибірковий (дискримінаційний) характер судового переслідування в порівнянні з аналогічними випадками інших осіб.

Вважаємо безсумнівним, що належить вимагати повного усунення політичної мотивації зі сфери правосуддя, незалежно від тяжкості та наслідків злочинів.

Слід зауважити, що окрім дискримінації за політичними мотивами тих, кого влада вважає своїми опонентами, вона іноді вдається до переслідування своїх прихильників або виконавців своїх репресивних рішень – внаслідок внутрішніх суперечок або щоб замаскувати вибіркові репресії. Такі переслідування також мають політичні мотиви і так само неприпустимі.

В’язнем сумління пропонується вважати особу, позбавлену волі за свідомо неправовими, з точки зору міжнародних стандартів, підставами або за безпідставним обвинуваченням у зв’язку з:

– переконаннями або їх публічним вираженням, громадської або політичної діяльності ненасильницького характеру, що не містить вимог дискримінувати кого-небудь;

– пошуком, зберіганням і розповсюдженням відкритої або суспільно-важливої інформації;

– відмовою за переконаннями або з релігійних міркувань від несення військової служби чи від участі в насильницьких діях.

При цьому в’язнями сумління не вважаються люди, які вдаються до насильства або пропагують насильство і ворожнечу.

Для порівняння наведемо визначення «Міжнародної Амністії»: в’язень сумління – це людина, позбавлена волі виключно за те, що мирно висловлювала свої політичні, релігійні або наукові погляди. Так визначив це поняття на початку 1960-х років засновник «Міжнародної Амністії» британський юрист і правозахисник Пітер Бененсон.

Приведемо також визначення поняття «політичний в’язень», надане експертами Ради Європи[2]:

Особа, позбавлена волі, підпадає під поняття «політичний в’язень», якщо:

а) позбавлення волі було застосоване в порушення одного з основних прав, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини (ЄКПЛ) та протоколами до неї, зокрема, свободи слова, совісті і релігії, свободи вираження поглядів та інформації, а також свободи зібрань і асоціацій:

б) позбавлення волі було застосоване за явно політичних причин без зв’язку з будь-яким правопорушенням;

в) з політичних мотивів тривалість ув’язнення і його умови є явно невідповідними по відношенню до правопорушення, в якому особа була визнана винною або підозрюється;

г) особа позбавлена волі за політичними мотивами на дискримінаційній основі в порівнянні з іншими особами;

д) позбавлення волі є результатом розгляду з явними порушеннями процесуальних гарантій, що пов’язано з політичними мотивами влади.

Тягар доведення

Припущення, що особа є «політичним в’язнем», має бути підтверджено prіma facie («первинними») доказами; вслід за цим, державі, яка застосовує позбавлення волі, слід доводити, що ув’язнення повністю відповідає вимогам ЄКПЛ, як вони інтерпретуються Європейським судом з прав людини по суті справи, що вимоги пропорційності і недискримінації були дотримані і що позбавлення волі було результатом справедливого процесуального розгляду.

Виходячи з наведених визначень, можна зробити такі висновки.

В’язнів сумління в Україні наразі немає. А осіб, незаконно переслідуваних із політичних мотивів, доволі багато: це учасники протестних заходів, яких залякують в різний спосіб, іноді в поєднанні з насильством – підприємці, студенти, члени громадських організацій, політичних партій, профспілок тощо; журналісти та громадські активісти, з якими працівники МВС та СБУ проводили профілактичні бесіди, або відносно яких проводили демонстративне стеження; працівники бюджетних установ, яких під загрозою звільнення з роботи примушують до членства в партіях, участі в мітингах тощо.

На нашу думку, до політичних переслідувань відносяться кримінальні справи проти учасників підприємницького Майдану, членів «Тризубу» та ВО «Свобода», колишніх високопосадовців – Юрія Луценка та Євгена Корнійчука. Усі обвинувачені в цих кримінальних справах, що позбавлені волі, є політичними в’язнями. Цей висновок випливає з аналізу рішень про обрання запобіжного заходу та обставин цих арештів. Політичним в’язнем був колишній міністр економіки Богдан Данилишин, який отримав політичний притулок в Чехії. З високою долею впевненості до політичних переслідувань можна віднести також справи Валерія Іващенка, Ігоря Діденка, Анатолія Макаренка та інших колишніх урядовців, позбавлених волі під час слідства.

Також політично вмотивованими є кримінальні справи проти координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана та вінницького активіста профспілкового руху Андрія Бондаренка. Безсумнівне політичне підґрунтя має поновлення старих кримінальних справ проти членів УНА-УНСО щодо подій 9 березня 2001 року (усі обвинувачені вже відбули покарання, окрім нардепа Андрія Шкіля) та керівника секретаріату Меджлісу кримськотатарського народу Заіра Смедляєва (його обвинуватили в участі у масових заворушеннях та спротиві працівникам правоохоронних органів під час мітингу кримських татар 22 червня 2006 року).

Політичними переслідуваннями були також рішення судів в Харкові про адміністративні арешти і штрафи протестувальників проти вирубки дерев у центральному парку в травні-червні 2010 р. за ст. 185 КУпАП,  – нібито, за злісну непокору законному розпорядженню міліції. При цьому двох молодих харків’ян, ув’язнених на 15 діб, «Міжнародна Амністія» визнала в’язнями сумління – вперше за останні 6 років в Україні (єдиний такий випадок за 20 років незалежності був в 2004 р.)

Практично всіх громадських активістів, хто отримав адміністративні покарання за статтями 185 та/або 185-1 КУпАП (порушення порядку організації мирного зібрання) після проведення мирного зібрання, можна апріорі вважати жертвами політичних переслідувань. Для певності кожен такий випадок слід розглянути окремо.

Наведений перелік політичних переслідувань жодним чином не претендує на повноту.

Слід зауважити, що часто застосовується технологія, коли влада переслідує людей, які не є опонентами влади як такі, але яких влада вважає афілійованими з опонентами (наприклад, людей, які з погляду влади можуть надавати, або надають чи надавали, фінансову, організаційну або технічну підтримку опонентам). Іноді людей також переслідують для того, щоб отримати інформацію та підстави для переслідування «потрібної» особи. Тоді масштаб переслідувань стає більш широким, і важко визначити саме політичне підґрунтя для такого переслідування, оскільки зв’язок переслідування з політичними поглядами жертви може бути взагалі відсутнім, але опосередковано він пов’язаний із політичними поглядами «потрібної» особи і намірами її переслідувати. Прикладами можуть слугувати перебіг подій навколо екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та чинного голови Верховного Суду України Василя Онопенка.

[1] Це визначення належить відомому російському правозахиснику, першому омбудсману РФ Сергію Адамовичу Ковальову.

[2] Стефан Тречел, колишній президент Європейської комісії з прав людини; Еверт Алкема, член Державної ради Нідерландів, колишній член Європейської комісії з прав людини; Олександр Арабаджи, колишній суддя Конституційного Суду Болгарії і колишній член Європейської комісії з прав людини. З документу Ради Європи SG/Inf(2001)34 / 24 Оctober 2001. Переклад ХПГ.

У січні 2011 року країною прокотилася хвиля затримань, обшуків, допитів членів ВО «Свобода», ВО «Тризуб» та інших подібних організацій. Спочатку йшлося про підозри у здійсненні вибуху погруддя Сталіна в Запоріжжі пізно ввечері 31 грудня, але пізніше вони були відкинуті, і повідомлень  про знайдення організаторів цього вибуху ще не було. На кінець січня під вартою перебувало 9 членів «Тризубу» за спиляння голови погруддя Сталіна 28 грудня: Василь Лабайчук, Андрій Зануда, Едуард Андрющенко, Роман Хмара, Пилип Таран, Юрій Пономаренко, Віталій Вишнюк, Анатолій Онуфрійчук та Василь Абрамів. Усі вони були затримані в період з 8 по 19 січня, обвинувачені за ч.2 статті 296 КК України (хуліганство, здійснене групою осіб). Повідомлялося, що у затриманих конфіскували усі їхні речі і видали замість них чужу легку одежу, що їх майже не годували, а деяких з них – били, що міліція чинила ним перепони у спілкуванні з адвокатами. Питання про запобіжний захід замість відведених законом трьох діб розглядалося значно довше. Усім дев’яти обвинуваченим суд обрав запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.

10 січня був затриманий член запорізької організації ВО «Свобода» Юрій Гудименко – за поновленою обласним прокурором кримінальною справою за тою ж ч.2 статті 296 КК України. Справа була відкрита ще в травні 2010 року за фактом облиття фарбою пам’ятника Ф.Дзержинському, але тоді була закрита за відсутністю в діях Гудименка складу злочину. Слідчий звернувся до суду з проханням застосувати утримання під вартою, але суд спочатку не погодився на арешт, а подовжив термін затримання до 10 діб. Проте 20 січня вже була ухвалена постанова про перебування Гудименка в СІЗО протягом двох місяців. Артем Матвієнко, який також обвинувачується в облитті фарбою пам’ятника разом з Гудименком, знаходиться на підписці про невиїзд.

Декількох членів «Тризубу» було затримано та звільнено. Ще четверо перебувають під вартою: Андрія Стемпицького та Степана Бичека обвинувачують у незаконному зберіганні зброї, Ігоря Загребельного та Артема Циганка – у підпалі офісу компартії в Запоріжжі ще у 2009 році.

Говорити напевно  про названі кримінальні справи на даному етапі важко: слідство ще не закінчено, деталі обвинувачення невідомі. Проте деякі речі апріорі  вже можна розглянути.

У диспозиції статті 296 КК України в редакції 2001 р. хуліганство – це «грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом». Але у обвинувачених не було наміру образити суспільство, виразити йому неповагу, оскільки суспільство в переважній більшості вкрай негативно ставиться до Сталіна та Дзержинського як організаторів масових вбивств і протестувало проти встановлення запорізькими комуністами погруддя Сталіна.[1] В обох випадках мотив був цілком чіткий – висловити своє ставлення до Сталіна і Дзержинського.

Отже, ці дії були ні чим іншим, як вираженням своїх поглядів. Цікаво провести паралель цих форм вираження поглядів із значно більш зухвалою формою – спаленням державного прапора на знак протесту проти політики держави. Відповідно до статті 65 Конституції України шанування її державних символів є  обов’язком громадян України, а стаття 338 КК карає за публічну наругу над державними символами України або іноземної держави. Інша ситуація в США, де стандарти свободи вираження поглядів значно вищі.

Практика спалення державного прапора отримала поширення в США в період масових протестів проти війни у В’єтнамі в кінці 60-х рр. XX століття. У 1968 році в США був прийнятий федеральний закон про повагу до прапора США. Аналогічні закони були прийняті в більшості штатів. Ці закони кваліфікували публічне спалення державного прапора або наругу над ним як кримінальний злочин. Після застосування цих законів справа дійшла до Верховного суду США. У 1989 році Верховний суд США у своєму рішенні у справі «Техас проти Джонсона» ухвалив, що спалювання прапора як форма вираження протесту гарантовано Першою поправкою до Конституції США, і отже, всі закони, що забороняють подібні дії, неконституційні. Президент США Джордж Буш, який відстоював протилежний погляд, поставив перед конгресом питання про прийняття спеціального федерального закону, який встановлює кримінальну відповідальність за наругу над прапором. Закон був ухвалений. Проте Верховний суд США одразу визнав його антиконституційним, оскільки закон порушував право американців виражати свої погляди. З тих пір захисники прапора намагаються обійти зазначену постанову Верховного суду шляхом прийняття нової поправки до Конституції, спеціально присвяченої захисту прапора. За минулі роки проект такої поправки вносився на розгляд Конгресу не менше 12 разів, однак, прийнята ця поправка так і не була.

Ми також можемо скористатися європейськими механізмами захисту прав людини: свободу вираження поглядів захищає стаття 10 Європейської конвенції. Дії обвинувачених у хуліганстві підпадають під захист цієї статті. А дії агентів держави у відповідь є втручанням у здійснення права на свободу вираження поглядів і, у відповідності зі статтею 10, повинні бути засновані на законі «в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду» і бути «необхідними в демократичному суспільстві».

Зауважимо, що реакція комуністів та їх прихильників на облиття фарбою пам’ятника Дзержинському, встановлення погруддя Сталіну,   реакція на спиляння голови Сталіна – це також форми вираження поглядів. Тобто в цих випадках йдеться про політичну дискусію і пов’язані з нею дії. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини в області політичних дискусій «стаття 10 зовсім не залишає місця для обмежень свободи вираження поглядів». Європейський суд зазначив це у зв’язку із численними курдськими справами проти Турції (1994-1999 рр.) – заявники Аслан, Полат, Сюрек, Караташ, Башкай, Ібрагім Аксой, Абдулла Айдін, Окутан, Кюрчю, Варлі та багато інших.

Щоб з’ясувати, чи мало місце порушення статті 10, необхідно визначити, чи було це втручання обґрунтованим. Тобто, по-перше, чи переслідувало воно законну мету?  Якщо так, то, по-друге,  чи було воно пропорційним переслідуваній меті? І, по-третє, якщо так, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві (зокрема, чи було воно адекватною реакцією на невідкладну суспільну необхідність)?  

Розглядаючи ці питання, можна провести аналогію з відомою справою Салов проти України. Нагадаємо її фабулу. Донецький адвокат Сергій Салов був довіреною особою кандидата в Президенти України Олександра Мороза на виборах 1999 року. 30 та 31 жовтня він розповсюдив 8 примірників спеціального випуску газети «Голос України» від 29 жовтня, в якому стверджувалося, що чинний Президент Леонід Кучма помер 24 жовтня. Цей випуск був фальшивкою. 31 жовтня 1999 р. прокуратура Київського району м. Донецька порушила кримінальну справу проти Салова за фактом перешкоджання здійсненню виборчого права громадян (п. 2 статті 127 КК України). 1 листопада 1999 р. Салов був затриманий за поширення неправдивої інформації, 3 листопада вміщений в СІЗО, де він утримувався під час слідства та судового процесу до 1 червня 2000 р., коли йому змінили запобіжний захід з утримання під вартою на підписку  про невиїзд. 6 липня 2000 р. районний суд визнав С.Салова винним у перешкоджанні, шляхом обману, здійсненню громадянами своїх виборчих прав, з метою вплинути на результати виборів Президента України. Районний суд присудив заявнику п’ять років умовного позбавлення волі, з дворічним випробувальним терміном в зв’язку з тим, що дії Салова «не спричинили фактичних серйозних наслідків». Обласний та Верховний суди залишили вирок без змін. Салов звернувся до Європейського суду з заявою про порушення п.3 статті 5, п.1 статті 6 та статті 10 Європейської  конвенції. Суд визнав ці порушення.

Розглядаючи питання, чи було порушення статті 10, Суд погодився, що газета, яку поширював Салов, містила неправдиву інформацію, і визнав, що втручання держави переслідувало законну мету – забезпечення виборців правдивою інформацією в ході президентської кампанії 1999 р. Але з огляду на незначний вплив, який міг бути спричинений поширенням 8 екземплярів газети, та серйозністю покарання, яке було застосоване до заявника, Суд визнав втручання держави непропорційним переслідуваній законній меті. Розгляд питання про те, чи було необхідним таке втручання в демократичному суспільстві, вже не здійснювався.

В справах про облиття фарбою пам’ятника Дзержинському та спиляння голови погруддя Сталіна пропорційність втручання та необхідність у демократичному суспільстві так само є вочевидь недотриманими. Більше того, втручання держави не було засновано на законі, оскільки правова кваліфікація правопорушення як хуліганства є некоректною і притягнута з метою застосувати максимально жорстку міру покарання.

Таким чином, можна впевнено прогнозувати, що, якщо обвинувачені в хуліганстві члени «Тризубу» та ВО «Свобода» напишуть заяву до Європейського суду з прав людини, то в обох випадках він встановить порушення державою статті 10. Вочевидь порушена також стаття 5 Конвенції, яка захищає право на свободу та особисту недоторканність. Ніяких законних причин для позбавлення волі під час слідства, які за практикою Європейського суду за статтею 5 вважаються обґрунтованими, в даних випадках не спостерігається.  

Водночас є очевидним, що облиття фарбою та спиляння голови наносить шкоду, і якби правоохоронні органи поставили би питання про відшкодування нанесеної шкоди,  то це було б  адекватною реакцією. 

З нашого аналізу випливає, що десять обвинувачених у хуліганстві за спиляння голови Сталіну та облиття фарбою пам’ятника Дзержинському є політичними в’язнями відповідно до наданого нами визначення. Політичні переслідування мають бути припинені! Необхідно зняти обвинувачення у хуліганстві та звільнити їх з під-варти.

[1] Нагадаємо, соціологічні дослідження показали різке неприйняття цієї ідеї більшістю українців – 56.7% опитаних негативно ставляться до цієї ініціативи.

Дорогі друзі!

Змушена попередити вас про нову небезпеку. 
Схоже, влада відпрацьовує гранично примітивний механізм репресій проти націоналістів. Він складається лише з двох ланок:

1. Анонімний дзвінок з попередженням, що десь щось заміноване.

2. Виклики на допити громадських діячів і активістів, відомих своєю проукраїнською позицією, обшуки і вилучення у них техніки.

Це зараз відбувається у кількох містах України, майже одночасно. Про Черкаси багато хто чув, про Харків, вочевидь, почуєте завтра. Думаю, будуть інші міста теж.

Тризубівці хоча б дійсно спиляли голову Сталіну. У київський офіс Партії регіонів якісь ліваки дійсно кинули пляшку із горючою сумішшю, і наше агенство дійсно першим повідомило про це. Наступні обшук у мене і вилучення техніки були незаконними, але хоча б якась мінімальна причіпка, привід перевіряти мене у ментів був.

Ці ж хлопці, яких зараз тягають за анонімні дзвінки "телефонних терористів", взагалі ніяк ні до чого не причетні.
"Телефонні терористи" або просто попереджають про вибухи, або вимагають грошей (а не, наприклад, встановити на центральній площі міста пам"ятник Бандері). Це міг би бути або кримінал, або чиїсь дурнуваті жарти - якби це не відбувалося у кількох містах майже одночасно, і якби після цього не починали "перевіряти", передусім, саме націоналістів, які, дурню зрозуміло, тут ні до чого.

Отже: або дзвінків взагалі не було, або дзвонили самі мєнти, або (найменша імовірність) це дійсно жарти, які, вочевидь, були завжди, але до преси потрапляли рідко, і політичні переслідування після них не розгорталися.

Через підконтрольні ЗМІ у голови населення вбивають: "націоналісти=вибухи". Чому? Бо так у Москві навчили. Росіяни понад усе бояться вибухів. Але ж у Росії вони дійсно були. Хто їх насправді робив - інша річ.
В Україні ж вибухів із масовими жертвами не було, а українські націоналісти, бандерівці, на відміну від кавказьких моджахедів - навіть ніколи не асоціювалися з тротилом чи гексогеном :) Але влада копіює Москву навіть у цьому.

Якщо зараз не дати добряче по руках ініціаторам цієї практики - є імовірність, що, оскільки за ці дзвінки посадити когось все-таки неможливо, можна лише потріпати нерви і вилучити комп’ютери, а вказівка саджати може прийти будь-якої миті - то якісь силові структури почнуть влаштовувати і справжні вибухи, з людськими жертвами, організовані за перевіреним сценарієм північного сусіда. А треба нам воно?

До речі, подумалося сьогодні. Колись Тарасові Шевченку заборонили писати і малювати. Якби він жив зараз, йому б заборонили виходити в Інтернет.

http://bilozerska.livejournal.com/387875.html

10-02-2011

За його обезголовлення в СІЗО зараз сидять 9 (дев’ять!) громадян України. Їх катували, до них по 10 днів не допускали адвокатів.

Міф №1. Пам’ятник збудувала місцева громада

"Місцева громада має право будувати за свої гроші пам’ятник кому вона забажає. Влада не має права забороняти людям поклонятися будь-яким ідеологічним канонам, хоча повинна присікати спроби нав’язувати ці канони іншим", - сказав Табачник.

Брехня. Місцева громада не будувала цей пам’ятник. І не давала дозволу на будівництво. Його збудував за свій кошт Запорізький обком КПУ.

Міськвиконком Запоріжжя офіційно визнав, що цей монумент стоїть незаконно і може бути знесений за рішенням суду. Ось документ - перша та друга сторінка.

Голова Запорізької ОДА Борис Петров також визнав, що пам’ятник незаконний.

Міф №2. Це не пам’ятник, а бюст.

"Во-первых, это не памятник, а бюст", - сказал Дмитрий Табачник в эфире Шустер Live.

"Не йдеться про жодний пам’ятник", - наголосила вона. Герман пояснила, що члени КПУ на подвір’ї власного офісу намагалися встановити бюст Сталіна, який вважається малою архітектурною формою.

Брехня. В жодному українському законі немає поняття "бюст". Бажаючі можуть переконатися самі пошуком на слово "бюст"

Запорізький міськвиконком (в вищенаведеному документі) називає цю споруду "монументом".

Пам’ятники у формі бюстів стоять в кожному місті, їх встановлення потребує дозволу міської влади.

Легенда і міф №3. Пам’ятник стоїть у дворі офісу КПУ, який є їх приватною власністю.

Герман пояснила, що члени КПУ на подвір’ї власного офісу намагалися встановити бюст Сталіна, який вважається малою архітектурною формою.

"Во-вторых, он сооружен не в Запорожье, а на территории офиса одной из политических сил", - сказал Дмитрий Табачник в эфире Шустер Live.

(про абсурдність заяви, що офіс не знаходиться в Запоріжжі я мовчу)

Виявляється, що в цій будівлі юридично ніякого офісу КПУ немає!

22 липня 2010 року Дмитро Харьков оскаржив у суді спорудження пам’ятника Сталіну у м. Запоріжжя.

Ось що він повідомив 31 січня 2011 року.

"Наразі спливає термін розгляду мого позову Орджонікідзевським районним судом. Мають призначити дату слухання, або винести вмотивовану відмову. Загалом процес розгляду дуже затягується канцелярією суду.

Спочатку була відмова у прийнятті до провадження з Жовтневого райсуду Запоріжжя, не території цього району пам’ятник і стояв. Причина відмови - там де він стоїть обкому КПУ нема, принаймні юридично. Той суд розглядав позов 3 місяці (2 по закону і місяць суддя була у відпустці). Потім позов ми перенаправили до Орджонікідзевського райсуду, за місцем реєстрації обкому КПУ."

Кому ж насправді належить ця споруда і чия то приватна власність, якщо ця прибудинкова територія дійсно є в приватній власності - це гарна тема для журналістського розслідування.

Це був міф, а тепер - легенда. Знову повторюю цитату

Герман пояснила, що члени КПУ на подвір’ї власного офісу намагалися встановити бюст Сталіна

Ця цитата датована 4 травнем 2010 року. З тих пір майже всі ЗМІ повторюють магічне словосполучення "двір офісу". Наприклад:

"Сегодня, 28 декабря, в Запорожье неизвестные отрезали голову памятнику Иосифу Сталину, установленного во дворе дома, в котором находиться офис областного комитета Коммунистической партии Украины."

"За полчаса до Нового года неизвестные взорвали бюст Иосифа Сталина, расположенный во дворе здания обкома КПУ."

Набравши в гуглі "Сталін двір" або "Сталин двор" ви можете самі переконатися, що вже на протязі 9 місяців ЗМІ не додумалися подивитися, а що ж то за двір такий і тупо повторюють слова Герман і Табачника.

І це не двір, а вулиця. В центрі міста, вхід в будівлю вже після встановлення пам’ятнику там було огорожено прозорим парканом.

До речі, цей "двір" чомусь посиленно охоронявся міліцією.

Как в Запорожье охраняют памятник Сталину "На фасаде невооруженным глазом можно рассмотреть камеру наружного наблюдения, информация с которой передается на монитор в каптерке дежурного. Как только он замечает что-то подозрительное, тут же должен нажать кнопку вызова госслужбы. Ночью машина с правоохранителями дежурит за углом, буквально в пятидесяти метрах от объекта."

Хто наказав і на яких підставах охороняти незаконну споруду? Теж гарна тема для журналістського розслідування.

Міф №4. Влада нічого не може зробити. Це приватна власність КПУ.

Цей аргумент мені з особливою наполеглівістю доводили в дискусіях про те, як боротися із цим пам’ятником.

Це теж брехня. Є ніким не скасований указ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ N 250/2007 від 28 березня 2007 року "Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні".

В указі сказано "3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям: ... вжити в установленому порядку заходів щодо демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні та політичних репресій, а також щодо перейменування в установленому порядку вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах України, назви яких пов’язані з такими особами."

Голова ОДА замість виступати з заявами давно міг би видати розпорядження знести цей пам’ятник. Міськрада давно могла подати в суд за незаконне встановлення пам’ятника - як сказано у наведеному вище документі міськвиконкому. Нарешті, суд давно міг розглянути позов Дмитра Харькова.

Але... Ми не живемо в правовій державі. В нашій державі за пошкодження незаконної споруди висунуто звинувачення 9 особам. Їх звинувачують по ст. 296 ч.2 Карного Кодексу. Стаття ця звучить так:

Стаття 296. Хуліганство

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом ...

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, - караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

Я вважаю, що сам факт встановлення пам’ятнику людині, яка знищила мільйони українців, це і є "явна неповага до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом". І я знаю, цо мою думку поділяють мільйони співгромадян. Чому правоохоронні органи за цією самою статтею досі не висунули звинувачення Запорізькому обкому КПУ?

Про судові розгляди справ обезголовлювачів Сталіна ми регулярно повідомляємо в новинах. В нас є всі телефони їх адвокатів. Журналістів, що бажають висвітлити цю справу і хочуть поговорити з адвокатами, просимо писати на [email protected]

Цією статтею ми починаємо дискусію про те, як протидіяти повзучій сталінізації України. Діліться вашими думками! Тільки разом ми зупинимо тоталітаризм!

03-02-2011

08 лютого, 2011р.

Президенту України
Януковичу  Віктору Федоровичу 

Шановний пане Президенте,

Ми звертаємося до Вас з тим, щоб висловити глибоке занепокоєння щодо триваючих переслідувань органами прокуратори та правоохоронними органами, спрямованими на пацієнтів, які лікуються від наркозалежності, заклади охорони здоров’я та організації, що опікуються проблемами ВІЛ, по всій території України.  Ми закликаємо Вас вжити невідкладних  заходів з  метою припинення застосування даної тактики, що серйозно компрометує національні зусилля щодо розповсюдження протидії поширення ВІЛ/СНІД та ставить під загрозу нещодавні досягнення у вирішенні проблеми епідемії в Україні.

В Україні найвищий рівень  поширення епідемії ВІЛ/СНІД  в Європі, що є також найбільш зростаючою  у світі.  Протягом останніх тижнів має місце систематичне переслідування організацій, що опікуються проблемами ВІЛ та пацієнтів, які отримують замісну підтримувальну терапію, що ставить під сумнів прихильність нового Уряду до вироблення ефективної відповіді  епідемії ВІЛ.  Ці сумні події активно підривають нове національне законодавство України щодо ВІЛ/СНІД, що вступило у дію15 січня і яке визначає, що замісна підтримувальна терапія та обмін шприців є невід’ємними елементами національної стратегії країни з попередження ВІЛ.

18 січня 2011 року Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків Міністерства внутрішніх справ України видав наказ стосовно збору персональних даних пацієнтів,учасників програм замісної підтримувальної терапії,  у всіх регіонах України.  З того часу органи міліції переслідують пацієнтів у лікарнях та вдома.  Міліція також створює перешкоди  у доступі до послуг, включаючи надання необхідних ліків, у разі відмови пацієнтів надавати конфіденційну інформацію, включаючи їх ВІЛ-статус та наявність судимостей.

Неурядові організації, що працюють у сфері попередження та лікування ВІЛ, також отримали запити про надання проектної документації, включно з матеріали, що необхідні для забезпечення фінансування міжнародними організаціями, що фактично паралізувало важливі програми з попередження ВІЛ та підтримки  наркозалежних осіб.  Керівники Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні та Всеукраїнської мережі людей, які  живуть з ВІЛ, були викликані на бесіди до прокуратури у зв’язку з діяльністю організацій у сфері  замісної підтримувальної терапії та профілактики ВІЛ.

Жорстка політика,  що виглядає   частиною триваючої кампанії, спрямованої на наркозалежних людей, та людей, які працюють з ними, ще більше  загострилася  у 2010 році.  У містах по всій країні міліція здійснила рейди до наркологічних лікарень; допитує, фотографує та знімає відбитки пальців у пацієнтів; вилучає медичну документацію та ліки;  бере під варту медичний персонал.  Як  виявилося, більшість перевірок були проведені без належних підстав та всупереч українському законодавству щодо здійснення правоохоронних заходів.  Ці заходи призвели до зриву лікувального процесу, а двом лікарям пред’явлені звинувачення у незаконній торгівлі наркотиками - кримінальних злочинах, що караються тюремним ув’язненням  до 10 років.

Організація Human Rights Watch провела глибинне дослідження ситуації з ВІЛ/СНІД та вживання ін’єкційних наркотиків в усьому світі, у тому числі в Україні.  Наші дослідження послідовно задокументували зв’язок між жорсткою політикою,  наявними процедурами реалізації правоохоронних заходів та підвищеним ризиком поширення ВІЛ/СНІД.  Ми дійшли висновку, що в Україні, як і в багатьох інших країнах, присутність міліції у місцях, або поблизу знаходження програм зменшення шкоди стримує людей, які вживають наркотики, від користування цими послугами через побоювання арешту або іншого покарання, що, в свою  чергу, значно збільшує ризик поширення ВІЛ та інших негативних наслідків для здоров’я.

Наркотична залежність  від опіоїдів  є основним джерелом епідемії ВІЛ/СНІД в Україні. Було доведено, що замісна терапія зменшує рівень використання нелегальних наркотиків, так само як і кримінальну активність, смертність від передозування, та ризиковану поведінку, пов’язану з спільним використанням шприців, а також покращує прихильність до антиретровірусного лікування ВІЛ-позитивних наркозалежних . Всесвітня організація охорони здоров’я, Офіс з наркотиків та злочинності Організації Об’єднаних Націй та Об’єднана програма ООН з ВІЛ/СНІД (UNAIDS) рекомендували застосування замісної терапії,  зокрема бупренорфіном або метадоном, як  невід’ємну частину стратегію  попередження та лікування ВІЛ, та підтримки наркозалежних людей..

Міліцейські переслідування та жорстоке поводження з людьми, які вживають наркотики, так само як з працівниками програм допомоги, порушує фундаментальні права людини на захист від жорстокого, нелюдського та такого, що принижує гідність поводження.  Втручання держави у надання інформації та послуг, що стосуються  ВІЛ, включно з наданням доступної на законних підставах замісної терапії, порушує право на доступ до інформації та послуг у сфері охорони здоров’я.

Уряд України вже здійснив певні позитивні кроки у боротьбі з ВІЛ/СНІД, в основному, у сфері законодавчих та політичних реформ, включаючи нову редакцію Закону про  ВІЛ/СНІД.  Станом на січень 2010 року, 15871 людина знаходилася на лікуванні.  Замісна терапія має бути важливою частиною української національної програми з протидії ВІЛ-інфекції.  останнім часом Україна досягла значного прогресу  у цьому напрямку.  Кількість наркозалежних людей, які отримують лікування метадоном та бупренорфином з використанням ліків та іншої допомоги, збільшилась з нуля у 2004 році до  понад 6000 у 2011 році.  Однак, ці  важливі досягнення знаходяться під серйозною загрозою через вищенаведені дії органів міліції та прокуратури.

Обмеження доступу до замісної терапії буде мати надзвичайно негативний вплив на права людини, на здоров’я та життя українців, які живуть з ВІЛ, або уразливих до ВІЛ/СНІД груп населення, а також тих, хто потребує лікування від наркозалежності.  Ми закликаємо Вас вжити негайних дій, спрямованих на припинення переслідувань та жорстокого поводження з боку міліції та прокуратури, що є перепоною у доступі до замісної терапії для споживачів ін’єкційних наркотиків.  Ми також наголошуємо на важливості  продовження здійснення прогресивних кроків у напрямку забезпечення доступності метадону та інших ліків, що використовуються у замісній терапії, для тих, хто потребує цього лікування.

З повагою,

Джозеф Емон,
Директор програм зі  здоров’я та прав людини
Х’юман Райтс Вотч

Копії:

Прем’єр-міністру України
Азарову Миколі Яновичу

Уповноваженійу Верховної Ради України з прав людини 
Ніні Іванівні Карпачовій

Голові Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я
Бахтеєвій Тетяні Дмитрівні

Генеральному прокурору України
Пшонці Віктору Павловичу

Міністру внутрішніх справ України
Могильову Анатолію Володимировичу

Міністру охорони здоров’я України
Ємцю Іллі Миколайовичу

В розпорядженні правозахисників опинилися текст законопроекту «Про міліцію», таємно розроблений в надрах МВС. Щонайменше дивно, коли відомство власноруч розробляє «правила гри» для себе самого. Особливо, коли йдеться про найчисленніше воєнізоване відомство, до якого у суспільства накопичилося безліч претензій. Сучасне МВС потребує реформ як ніколи раніше. Невдовзі виповниться рік з приходом міністра Могильова. Але досі – жодних принципових змін в МВС. Ну хіба що пане міністр спромігся проголосити «революційну» ініціативу: ввести перездачу водійських екзаменів кожних десять років, що вже само по собі здатне викликати шалений соціальний вибух…

А ще Могильов влаштував «розбір польотів» для працівників ДАІ, звільнив низку керівників (за що саме - громадськість так і не дізналася). Система оперативно відреагувала: щойно стало відомо, як одеські ДАІ-шники покарали водія, який мав нахабство закинути їхньому колезі нехтування на службі державною мовою: водія невдовзі затримали й наступного дня засудили на п’ять днів арешту за «спротив працівникам міліції». Ото й усі реформи.

Нагадаю, своє запитання щодо реформування МВС я адресував пану Могильову 9 грудня 2010 року у перебігу засідання Інформаційної ради при міністрі внутрішніх справ. Й з відповіді було зрозуміло, що ніяких планів щодо реформування МВС немає – вісім місяців поспіль появи Розпорядження №226!

А тим часом система катастрофічно деградує, щодня приносячи жахливі новини. Й нарешті, щоправда, не зусиллям ДГЗ МВС, а завдяки старань правозахисників, ми дізнаємося про існування проекту нового «Закону про міліцію», який розроблений без будь-якої участі громадськості (якщо це неправда – як член Інформаційної ради при міністрові внутрішніх справ прошу повідомити мені імена цих достойників).

В очікуванні цієї надважливої інформації пропонуємо читачам короткий аналіз законопроекту від МВС у виконанні активістів Асоціації українських моніторів з дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ). Зазначимо лише, що ми повністю згодні із усіма оцінками, за виключенням, можливо, лише претензій до тексту ст.15 законопроекту, де на нашу думку йдеться про надзвичайно важливу функцію правоохоронних органів – профілактику правопорушень, чим в нас останніми роками активно нехтують.

Також наприкінці наводимо повний текст Законопроекту «Про міліцію», яким його бачить МВС. Закликаємо небайдужих висловлюватися.

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО МІЛІЦІЮ»:

ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ ДЛЯ ГРОМАДСЬКОСТІ?

Нещодавно громадськості стало відомо, що МВС України завершило один з етапів підготовки нового законопроекту «Про міліцію». Ця робота відбувалася практично без оголошень та повідомлень, навіть не усі провідні фахівці, дотичні до теми реформування ОВС України, були посвячені у сам факт розробки нового законопроекту.

Громадськість також лишилася осторонь, хоча важко заперечувати той факт, що положення законопроекту «Про міліцію» стосуються дотримання прав та свобод будь-якої особи, яка перебуває на території України, незалежно від громадянства. Інформаційна рада при МВС України жодним чином не була залучена до обговорення та підготовки нової редакції закону, а склад робочої групи з підготовки законопроекту також зостається невідомим.

З огляду на це ми вважаємо за необхідне звернутися до міністра МВС України А.Могильова з нотою громадського засудження дій посадових осіб міністерства, що унеможливлюють участь громадськості в прийнятті рішень, що стосуються законних прав та свобод громадян України.

Ми вимагаємо від МВС України оприлюднити законопроект, який розроблювався крадькома від українського народу, створити робочу групу з його доопрацювання із обов’язковим залученням експертів інститутів громадськості та запросити до його відкритого обговорення усіх зацікавлених осіб через засоби масової інформації.

То що ж таємного містить новий законопроект? Асоціація українських моніторів з дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ) пропонує увазі громадських організацій не лише один з остаточних варіантів цього законопроекту, але й власні коментарі щодо окремих його положень.

Якщо у ст.2 серед основних завдань міліції є «забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів», то у ст. 15 «Обов’язки міліції» захист прав громадян вже чомусь не згадується. Чи може бути так, щоб обов’язки міліції не враховували її основні завдання?

Незрозуміло також, на що сподіватися іноземцям та особам без громадянства – адже їм, згідно до ст.2 та ст.15 законопроекту, безпеку та захист прав і свобод міліція не гарантує.

Згідно ст. 4, для забезпечення громадського порядку на об’єктах і територіях, які мають особливе значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ, з дозволу Кабінету Міністрів України, можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції. Про те, що має бути особливого у такій міліції, більше у тексті законопроекту не згадується, як і не згадується, ким і які саме об’єкти та території можуть бути віднесені до таких, що мають особливе значення. А питання цікаве – спеціальні підрозділи міліції для суспільства річ, як правило, небезпечна в силу спеціального порядку виконання ними закону. Чи є це спеціальний контингент фахівців, оснащених спеціальною зброєю, наділених спеціальними повноваженнями щодо її застосування?

Засади гласності та публічності у діяльності міліції, прописані у ст. 9, є досить нечіткими та не завжди зрозумілими. Так, в тексті не зазначено, чи мають громадяни право не лише отримувати інформацію від міліції щодо її роботи, але й самим збирати її. Методом фото- та відео зйомки у приміщеннях ДАІ, наприклад. Цікавим для платників податків є положення щодо права міліції «…у відповідності до законодавства України засновувати засоби масової інформації для поширення інформації про свою діяльність». А за які кошти? Якщо за бюджетні, тобто за гроші платників податків, то навіщо? Адже є державні та недержавні ЗМІ – ось вони і будуть висвітлювати діяльність міліції, між іншим більш професійно і неупереджено. А остання – допускати їх в установленому порядку до інформації, яка викликає суспільний інтерес, як, до речі, й членів громадських рад та мобільних груп. Якщо ж такі відомчі засоби масової інформації будуть засновуватися за кошти, зібрані з добровільних внесків самих міліціянтів, яких, як завжди, будуть примушувати купувати ці видання - теж немає проблеми. Але це має бути чітко прописано в законі, як й усе, на що міліція має право витрачати бюджетні кошти.

А ось ст. 12 «Неприпустимість втручання в діяльність міліції» - це та річ, яка має бути переписана заново – з такими занадто загальним формулюваннями, як зараз, під приводом «втручання в роботу міліції» можуть бути заборонені усі ініціативи і заходи правозахисників, журналістів або навіть пересічних громадян.

В законопроекті містяться й відверто незрозумілі положення. Ось, наприклад, ст. 15 «Обов’язки міліції»: міліція «…виявляє осіб, які готують злочини, проводить з ними індивідуальну роботу з метою схилення їх до відмови від вчинення злочину» (п.6). Як це можна уявити в реальному житті?

Або ж право міліції (ст. 16) «…затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які перебували в громадських місцях у стані сп’яніння у вигляді, що ображав людську гідність і громадську мораль або тих, що втратили здатність самостійно пересуватися чи могли завдати шкоди оточуючим або собі». Але ж усі знають, що таких, спеціальних місць у  приміщеннях міліції немає. То навіщо ж це пишеться?

В тексті законопроекту можна не зустріти важливих для міліції правових умов для дій посадових осіб. Так, у ст. 16 (Права міліції) вже чомусь не гарантується проведення огляду правопорушників з дотриманням чинного законодавства, в тому числі - особами однієї статі, у присутності понятих, тощо (пп.6 та 7). Окрема частина п.23 тієї ж ст. 16 передбачає можливість «огляду  транспортних засобів,   перевірку у водіїв документів на право користування й керування ними, дорожніх листів і відповідність вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам». Про підстави для виконання цих заходів автори чомусь забули. Виходить, що перелічені дії працівники міліції зможуть виконувати за своїм розсудом, що сприятиме подальшим зловживанням та незаконним отриманням винагород та хабарів.

Є над чим порадитися експертам щодо змісту ст. 19 «Примусове входження (проникнення) до житлових та інших приміщень, земельних ділянок» або ст. 21 «Формування та ведення банків (баз) даних про громадян та інших фізичних осіб».

Остання, наприклад, передбачає збирання відомостей відносно «…осіб, які вчинили адміністративне правопорушення». На практиці (за наявності бажання та «творчого» підходу) можна буде притягнути величезну кількість осіб до відповідальності, наприклад, за куріння в недозволених місцях та безперешкодно збирати відносно них ту інформацію, яка буде необхідна міліції. Адже ж закон таке буде дозволяти…

Досить м’якими є положення ст. 33 «Етика поведінки осіб рядового і начальницького складу органах внутрішніх справ України», яка містить не цілковиту заборону, а лише формулювання на кшталт «утримуватися від проявів корупції», "утримуватися від розголошення конфіденційних відомостей».

І нарешті, розділ VІІІ «Контроль і нагляд за діяльністю міліції» зовсім не згадує можливість і необхідність здійснення цивільного контролю за діями працівників міліції та діяльністю МВС України. Одночасно залишилися не прописаними в законопроекті стосунки МВС з інституціями громадянського суспільства (взаємодія та сприяння у межах своєї компетенції, захист їх законних прав та інтересів тощо).

Це лише неповний перелік тих найбільш очевидних прорахунків і недоліків, які мають місце у новому законопроекті, але і вони вказують на те, що проект потребує вдосконалення і доопрацювання. Такі важливі документи не повинні готуватись за спиною у суспільства вузьким колом осіб, нехай навіть і спеціалістів в області права.  Лише залучення до такої роботи широкого кола науковців, експертів з числа правозахисних організацій та публічне обговорення проблемних положень проекту зробить новий Закон «Про міліцію» дійсно інструментом захисту прав громадян, а не засобом можливої розправи над ними.     

Асоціація українських моніторів

з дотримання прав людини

в діяльності правоохоронних органів

(Асоціація УМДПЛ)

Проект

З А К О Н  У К Р А Ї Н И

Про міліцію

Цей Закон відповідно до Конституції України

визначає принципи діяльності, завдання, організацію, права і обов’язки міліції, порядок, умови проходження служби в органах внутрішніх справ України та відповідальність працівників міліції

РОЗДІЛ І

 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Міліція в Україні

Міліція в Україні – правоохоронний орган, діяльність якого спрямована на реалізацію державної політики у сфері захисту прав, свобод людини і громадянина, здійснення охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьбу зі злочинністю, протидію корупції, захист об’єктів права власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, безпеку дорожнього руху

Стаття 2. Функції та основні завдання міліції

1. Міліція виконує: профілактичну, адміністративну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу, охоронну (на договірних засадах)  функції.

2. Основними завданнями міліції є:

забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

 захист власності від злочинних посягань;

запобігання правопорушенням та їх припинення;

 охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

 запобігання та припинення насильства в сім’ї, дитячої безпритульності та правопорушень серед дітей;

виявлення і розкриття злочинів, розшук  громадян та майна у випадках, передбачених законодавством України та міжнародними договорами; 

забезпечення безпеки дорожнього руху;

проведення дізнання у кримінальних справах, провадження за протокольною формою підготовки матеріалів в межах визначеної підслідності;

забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві;

виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень, провадження у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ;

конвоювання й утримання затриманих, взятих під варту, підсудних (засуджених) осіб на вимогу судових органів;

 участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам,

сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

Стаття 3. Правова основа діяльності міліції

Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, міжнародні правові норми та договори, ратифіковані Україною у встановленому порядку, цей Закон, інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України.

Стаття 4. Організація міліції та її підпорядкованість

1. Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України. Вона складається з підрозділів:

кримінальної міліції;

міліції громадської безпеки;

транспортної міліції;

державної автомобільної інспекції;

міліції охорони;

судової  міліції.

2. Для забезпечення громадського порядку на об’єктах і територіях, які мають особливе значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції.

3. На території України забороняється створення військових або інших збройних формувань чи груп, не передбачених законодавством України.

4. Організаційна структура і штатна чисельність міліції визначаються в порядку, встановлюваному Президентом України.

5. Права і обов’язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України відповідно до цього Закону.

6. У своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України.

7. Міністр внутрішніх справ України здійснює керівництво всією міліцією України.

8. В Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах міліцією, крім транспортної, керують відповідно начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в області, місті, начальники міських і районних відділів (управлінь) головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в області, місті.

9. Керівництво транспортною міліцією здійснюється у порядку, що визначається Міністерством внутрішніх справ України.

10. Начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в областях, містах Києві, Севастополі та на транспорті призначаються на посаду і звільняються з посади Міністром внутрішніх справ України.

11. Начальники міських, районних, лінійних відділів (управлінь), головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в області, місті та на транспорті призначаються на посаду і звільняються з посади Міністром внутрішніх справ України за поданням відповідного начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, начальників головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в областях, містах Києві, Севастополі та на транспорті.

12. Начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в областях, містах та начальники їх міських і районних відділів (управлінь) на відкритому пленарному засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів масової інформації, не рідше як двічі на рік інформують населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці про стан боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та результати діяльності на відповідній території.

Стаття 5. Основні критерії оцінки діяльності міліції

Основними критеріями оцінки діяльності міліції є:

громадська думка щодо повноти та якості виконання міліцією своїх завдань;

стан криміногенної ситуації в державі, окремих  її регіонах, які визначаються на основі статистичних показників, що містяться в державних та відомчих формах статистичної звітності.

РОЗДІЛ ІІ

ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ

Стаття 6. Дотримання прав і свобод фізичних та юридичних осіб

1. Міліція здійснює свою діяльність на підставі дотримання прав та свобод фізичних осіб, їхніх законних інтересів, поваги до їхньої гідності.

2. Міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов’язків не вимагає іншого.

3. Обмеження прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб, а також прав і законних інтересів громадських організацій та об’єднань, підприємств, установ та організацій, їхніх філій, посадових осіб можливе тільки на підставах та у порядку, передбаченому законом, за умови, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на міліцію обов’язки, та з обов’язковим поясненням з цього приводу.

4. Діяльність міліції, що обмежує права та свободи фізичних осіб, негайно припиняється, якщо досягнута законна ціль або з’ясувалося, що вона не повинна бути досягнута таким чином.

5. Працівник міліції не має права застосовувати тортури, насильство, нелюдське або таке, що ображає гідність, поводження або покарання.

6. Працівник міліції не повинен заохочувати та здійснювати будь-які дії, котрими людині спричиняється біль, фізичне або моральне страждання з метою отримання від неї відомостей або визнання винуватості її або іншої особи за дії, у скоєнні яких вони підозрюються.

7. Міліція не має права збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про особисте життя особи без її згоди, за винятком випадків, передбачених законом.

8. Міліція забезпечує затриманим та заарештованим (взятим під варту) особам з моменту затримання або арешту (взяття під варту) право захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, реалізацію інших прав затриманих і заарештованих (взятих під варту) осіб.

9. Міліція негайно, але не пізніше як через дві години після затримання або арешту (взяття під варту) осіб повідомляє про їх місцеперебування родичам та у разі заявлення усної або письмової вимоги – захиснику, а також адміністрації за місцем роботи чи навчання.

10. У разі необхідності міліція вживає заходів щодо негайного надання медичної та іншої допомоги затриманим та заарештованим (взятим під варту) особам.

12. У разі заявлення затриманими або заарештованими (взятими під варту) особами усної або письмової вимоги про залучення захисника, працівники міліції не мають права вимагати від них надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника.

Про заявлення вимоги про залучення захисника або про відмову у залученні захисника у протоколі затримання або постанові про арешт (взяття під варту) робиться відповідний запис, який скріплюється підписом затриманої або заарештованої (взятої під варту) особи.

13. Особам при затриманні або арешті (взятті під варту) працівниками міліції:

- повідомляються підстави та мотиви такого затримання або арешту (взяття під варту), роз’яснюється право оскаржувати такі дії у суді;

- надаються усно роз’яснення частини першої статті 63 Конституції України, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника та одночасно в друкованому вигляді – роз’яснення статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та прав осіб, затриманих або заарештованих (взятих під варту), встановлених законами, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника;

- забезпечується можливість з моменту затримання або арешту (взяття під варту) захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Стаття 7. Законність

1. Міліція здійснює свою діяльність на території України у відповідності з Конституцією України, міжнародними правовими нормами та договорами, ратифікованими у встановленому порядку, законами, нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ.

2. Застосування працівником міліції заходів державного примусу для реалізації обов’язків та прав міліції припустимо тільки у випадках та у порядку, передбаченому законом.

3. Працівник міліції не може у виправдання незаконних дій або бездіяльності посилатися на інтереси служби, економічну та соціальну доцільність, вимоги вищих посадових осіб або інші будь-які обставини та мотиви. Ніякі виняткові обставини або вказівки посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Стаття 8. Неупередженість

1. Міліція виконує свої завдання неупереджено.

Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань.

При звертанні до громадянина працівник міліції зобов’язаний назвати своє прізвище, звання та пред’явити на його вимогу службове посвідчення. У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції має виявляти високу культуру і тактовність.

2. Працівник міліції під час виконання своїх службових обов’язків не може бути пов’язаний рішеннями політичних партій, громадських та релігійних об’єднань.

3. Працівник міліції під час виконання службових обов’язків, а також під час позаслужбових відносин має утримуватися від будь-яких дій, які можуть принизити його гідність, викликати сумніви у його неупередженості або підірвати авторитет міліції.

4. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов’язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Стаття 9. Гласність та публічність у діяльності міліції

1. Діяльність міліції є відкритою для суспільства у тій мірі, в якій це не суперечить вимогам законодавства України щодо захисту державної та іншої охоронюваної таємниці, а також не порушує охоронюваних законом прав фізичних осіб, підприємств, установ, організацій, органів державної влади та місцевого самоврядування, громадських організацій та об’єднань.

2. Фізичні особи, юридичні особи, їхні філії, громадські організації та об’єднання мають право у встановленому законодавством порядку отримувати від міліції інформацію, що безпосередньо стосується їхніх прав.

3. Міліція інформує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та фізичних осіб про свою діяльність за допомогою засобів масової інформації та мережі Інтернет.

4. Міліція у відповідності до законодавства України оперативно надає відомості щодо своє діяльності засобам масової інформації за запитами редакцій, також шляхом проведення прес-конференцій, розсилки довідкових статистичних матеріалів та в інших формах.

5. За замовленнями редакцій засобів масової інформації, у порядку визначеному міністерством внутрішніх справ України, здійснюється акредитація журналістів для висвітлення діяльності міліції.

6. Міліція має право у відповідності до законодавства України засновувати засоби масової інформації для поширення інформації про свою діяльність.

Стаття 10. Забезпечення суспільної довіри та підтримки громадян

1. Міліція під час здійснення своєї діяльності має забезпечувати суспільну довіру до себе та підтримку громадян.

2. Міліція вживає всіх необхідних заходів для того, щоб дії її працівників, при всій суворості та рішучості, були обґрунтованими та зрозумілими для громадян.

3. У випадку застосування до громадянина заходів, що обмежують його права та свободи, працівник міліції зобов’язаний роз’яснити причини застосування таких заходів, а також права та обов’язки, які виникають у зв’язку з цим, крім випадків коли таке роз’яснення є неможливим або недоречним.

4. Міліція постійно вивчає та враховує думку громадян щодо діяльності міліції та здійснює моніторинг взаємодії міліції з інститутами громадянського суспільства.

5. Думка громадян щодо діяльності міліції є одним із визначальних критеріїв офіційної оцінки її роботи.

Стаття 11. Обов’язковість виконання законних вимог працівника міліції

1. Працівник міліції, реалізуючи встановлені цим Законом права та обов’язки, виступає як представник державної влади.

2. Всі юридичні та фізичні особи, які перебувають на території України, повинні виконувати законні вимоги працівника міліції.

3. Непокора законним вимогам працівника міліції, вчинення йому спротиву та застосування сили або образа його гідності тягнуть за собою відповідальність, передбачену законодавством України.

Стаття 12. Неприпустимість втручання в діяльність міліції

Обмеження законної діяльності міліції з будь-яких причин, здійснення впливу на її працівників, втручання в її роботу є неприпустимим та тягне за собою відповідальність згідно із законодавством України.

Стаття 13. Взаємодія та співпраця міліції з державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями, організаціями та фізичними особами

1. Міліція під час здійснення своєї діяльності взаємодіє з іншими правоохоронними органами, органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями та фізичними особами.

2. Міліція в межах своїх повноважень сприяє органам державної влади, місцевого самоврядування, громадським організаціям та об’єднанням у забезпеченні захисту прав та свобод фізичних осіб, законності, правопорядку та громадської безпеки.

3. Органи державної влади, місцевого самоврядування, громадські об’єднання, їх посадові особи, громадяни зобов’язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю.

4. Міліція має право для виконання покладених на неї завдань залучати громадян за їх згодою до співробітництва у порядку, встановленому законами, що регулюють профілактичну та оперативно-розшукову діяльність. Примусове залучення громадян до співпраці з міліцією забороняється.

5. Міліція надає підтримку розвиткові громадських ініціатив у галузі запобігання правопорушенням та забезпечення правопорядку.

6. Взаємовідносини у сфері діяльності міліції між Міністерством внутрішніх справ України і відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями міліції будуються на підставі міждержавних чи міжурядових угод, а також угод між Міністерством внутрішніх справ України та цими органами і організаціями.

7. До виконання завдань з охорони громадського порядку, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть залучатись інші працівники органів внутрішніх справ, військовослужбовці внутрішніх військ. На них, а також курсантів, слухачів, ад’юнктів, інших атестованих працівників, в тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов’язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Права, обов’язки, відповідальність та гарантії правового і соціального захисту працівників міліції поширюються також на працівників органів внутрішніх справ, які добровільно виконують завдання з охорони громадського порядку, громадської безпеки, або до службових обов’язків яких входить виконання зазначених завдань.

Стаття 14. Використання досягнень науки та техніки, сучасних технологій та інформаційних систем

1. Міліція у своїй діяльності використовує досягнення науки та техніки, інформаційні системи, системи зв’язку та передачі даних, також інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру.

2. Міліція в порядку, передбаченому нормативно-правовим актом міністерства внутрішніх справ України, використовує електронні форми приймання документів.

3. Міліція використовує технічні засоби, засоби фото- та відеофіксації під час документування обставин скоєння злочинів та інших правопорушень, в тому числі й в громадських місцях, а також дій працівників міліції, під час виконання ними покладених на них завдань.

4. Міністерство внутрішніх справ України забезпечує міліцію можливістю користування мережею Інтернет, автоматизованими системами, інтегрованими базами даних.

РОЗДІЛ IIІ

ОБОВ’ЯЗКИ ТА ПРАВА МІЛІЦІЇ

Стаття 15. Обов’язки міліції

1. Міліція має такі обов’язки:

1) забезпечує безпеку громадян і громадський порядок;

2) виявляє, запобігає, припиняє та розкриває злочини, вживає з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених законодавством;

3) приймає і реєструє заяви та повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, в тому числі у формі електронного документа, своєчасно приймає за ними рішення, видає фізичній особі довідку (повідомлення) щодо прийому та реєстрації її заяви;

4) здійснює досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадить дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством;

5) припиняє адміністративні правопорушення і здійснює провадження у справах про них;

6) виявляє причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходи щодо їх усунення, виявляє осіб, які готують злочини, проводить з ними індивідуальну роботу з метою схилення їх до відмови від вчинення злочину; бере участь у правовому вихованні населення;

7) проводить профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів, здійснює адміністративний нагляд за особами щодо яких його встановлено, а також здійснює контроль за засудженими до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;

8) здійснює заходи щодо запобігання насильству в сім’ї;

9) розшукує осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, зникли безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством;

10) вживає заходи щодо встановлення особи невпізнаного трупа, особи громадян, не здатних за станом здоров’я або віку сповістити відомості про себе;

11) проводить криміналістичні дослідження за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечує у встановленому порядку участь спеціалістів криміналістичної служби у слідчих діях;

12) виконує прийняті в установленому законом порядку і в межах своєї компетенції рішення прокурора, слідчого, суду;

13) забезпечує у межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснює реєстрацію та облік автомототранспортних засобів, приймає іспити на право керування транспортними засобами і видає відповідні документи; здійснює контроль за утриманням у належному технічному стані транспортних засобів, доріг, вулиць, майданів;

14) надає відповідно до законодавства дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об’єктів, де вони використовуються, контролює додержання зазначених правил та функціонування цих об’єктів;

15) здійснює у порядку, встановленому МВС України, приймання, зберігання, та знищення вилученої, добровільно зданої або знайденої вогнепальної, газової, холодної та іншої зброї, боєприпасів, набоїв, вибухових пристроїв, наркотичних або психотропних засобів;

16) повідомляє відповідні державні органи та громадські об’єднання про аварії, пожежі, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події, вживає невідкладні заходи для порятунку людей і надання їм допомоги, коли спеціалізована допомога не може бути отримана ними своєчасно або взагалі відсутня, охороняє майно, що залишилось без нагляду;

17) бере участь у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій;

18) сприяє забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації в разі їх оголошення на всій території України або в окремій місцевості;

19) охороняє на договірних засадах майно фізичних або юридичних осіб;

20) здійснює у межах своєї компетенції охорону та конвоювання затриманих і взятих під варту осіб;

21) надає у межах наявних можливостей невідкладну, у тому числі медичну, допомогу особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров’я стані, а також неповнолітнім, які залишились без опіки;

22) забезпечує у порядку, встановленому законодавством України, безпеку осіб, взятих під захист, у разі надходження від них заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про загрозу їх життю, здоров’ю, житлу чи майну;

23) забезпечує згідно із законом підтримання порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, виконання функції щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства;

24) забезпечує затриманим або заарештованим (взятим під варту) особам право на юридичний захист у порядку, передбаченому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

2. Інші обов’язки можуть бути покладені на міліцію тільки законом про внесення змін та доповнень до Закону України «Про міліцію».

3. Порядок реалізації покладених на міліцію обов’язків, якщо він не належить до предмету регулювання окремим законом, нормативно-правовим актом Президента України або Кабінету Міністрів України, визначається Міністерством внутрішніх справ України.

4. Працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких подій, зобов’язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

Стаття 16. Права міліції

1. Міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право:

1) вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та інших дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені цим Законом заходи примусу;

2) перевіряти у громадян за наявності підозри у вчиненні ними правопорушень документи, що засвідчують їх особу, або якщо вони перебувають у розшуку, або якщо є привід для порушення щодо таких осіб справи про адміністративне правопорушення, інші документи (у тому числі ліцензії, дозволи) необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;

3) викликати громадян або посадових (службових) осіб у справах про злочини та у зв’язку з матеріалами, що знаходяться в їх провадженні, справами про адміністративне правопорушення; отримувати за такими справами від громадян та посадових осіб, у тому числі за дорученнями слідчого або дізнавача, необхідні пояснення; у разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому законом порядку;

4) виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;

5) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях:

осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання кримінального покарання, – на строки і в порядку, передбачені законом;

осіб, щодо яких обрано взяття під варту як запобіжний захід, – на строк, встановлений судом, але не більше десяти діб;

осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, – на строк до трьох годин, а у необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання;

неповнолітніх віком до 16 років, які залишилися без опікування, – на строк до передачі законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, – до передачі їх законним представникам або направлення у приймальники-розподільники для дітей, але не більше як на 8 годин;

осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, – до розгляду справи судом, але не більше ніж на 24 години;

осіб, які перебували в громадських місцях у стані сп’яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи могли завдати шкоди оточуючим або собі, – до передачі їх в спеціальні медичні заклади або для доставляння до місця проживання, а за відсутності таких – до їх витвереження;

військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення, – до передачі їх військовослужбовцям Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або військовому командуванню;

осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих, – до передачі їх у лікувальні заклади, але не більше ніж на 24 години;

6) проводити огляд осіб, зазначених у пункті 5 цієї статті, речей, що знаходяться при них, транспортних засобів і вилучати документи та предмети, що можуть бути речовими доказами протиправної діяльності;

7) складати протоколи про адміністративні правопорушення, провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші, передбачені законом, заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;

8) у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, громадських об’єднань або трудових колективів;

9) проводити в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші процесуальні дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

10) здійснювати на підставах і в порядку, встановлених законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-, відеозйомку і звукозапис, прослухування телефонних розмов з метою розкриття злочинів;

11) проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку, дактилоскопію осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, взятих під варту, звинувачених у вчиненні злочину, а також осіб, підданих адміністративному арешту;

12) проводити кіно-, фото- і аудіофіксацію як допоміжний засіб запобігання протиправних дій та розкриття правопорушень;

13) вести профілактичний облік правопорушників, криміналістичний та оперативний облік в обсязі, структурі й порядку, що визначаються завданнями, покладеними на міліцію цим Законом;

14) залучати громадян за їхньою згодою до позаштатного співробітництва; встановлювати негласне співробітництво з особами, які виявили бажання конфіденційним чином сприяти міліції на безоплатній основі; оголошувати про призначення винагороди за допомогу у розкритті злочинів та затриманні осіб, які їх вчинили;

15) використовувати на безоплатній основі можливості засобів масової інформації для встановлення обставин скоєння злочину, осіб, які його вчинили, а також тих, хто переховується від органів дізнання, досудового слідства або суду, безвісти зниклих осіб;

16) зупиняти, проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових суден, засобів залізничного та автомобільного транспорту згідно з чинним законодавством;

17) входити безперешкодно у будь-який час доби:

на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій та оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах;

на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах;

до житла особи, яка перебуває під адміністративним наглядом, з метою перевірки виконання встановлених судом обмежень.

У разі опору, вчинення протидії працівник міліції може вжити заходів до їх подолання, передбачених цим Законом;

18) перебувати на земельних ділянках, в жилих та інших приміщеннях громадян за їхньою згодою, а також на території і в приміщеннях підприємств, установ і організацій з повідомленням про це адміністрації з метою забезпечення безпеки громадян, громадської безпеки, запобігання злочину, виявлення і затримання осіб, які його вчинили;

19) отримувати безперешкодно та безоплатно від підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності) та об’єднань громадян за письмовим запитом керівника відомості (у тому числі ті, які є комерційною, банківською або страховою таємницею), необхідні для перевірки заяв і повідомлень про злочини. Отримання інформації, яка містить банківську або страхову таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законами України „Про банки і банківську діяльність” та „Про страхування”.

Витребувані відомості повинні бути надані у строк, що не перевищує 10 діб з моменту надходження запиту;

20) запитувати та отримувати безоплатно іншу інформацію, в тому числі й персональні дані громадян, відомості, довідки, документи під час виявлення та запобігання злочинів, запитувати та отримувати від кредитних організацій довідки щодо операцій та рахунків фізичних або юридичних осіб; отримувати та запитувати від лікувально-профілактичних, медичних закладів відомості щодо осіб, які були прийняті з пораненнями, тілесними ушкодженнями насильницького характеру, а також щодо осіб, які мають медичні протипоказання або обмеження до керування транспортними засобами;

21) патрулювати громадські місця, виставляти за необхідності пости, контрольно-пропускні пункти, заслони, стаціонарні пости, використовувати інші форми охорони громадського порядку;

22) відповідно до своєї компетенції тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян до окремих ділянок місцевості чи об’єктів з метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони життя і здоров’я людей;

23) обмежувати або забороняти у випадках затримання злочинців, при аваріях, інших надзвичайних обставинах, що загрожують життю і здоров’ю людей, рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів; зупиняти транспортні засоби в разі порушення правил дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту, а також за наявності даних про те, що він використовується з протиправною метою;

оглядати транспортні засоби і перевіряти у водіїв документи на право користування й керування ними, дорожні листи і відповідність вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам;

проводити технічний огляд автомототранспорту, зокрема під час контролю за безпекою руху;

організовувати за необхідності медичний огляд водіїв, затримувати, відсторонювати від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, а також тих, хто не має документів на право керування або користування транспортними засобами, позбавляти водіїв у передбачених законодавством випадках права керування транспортними засобами;

використовувати передбачені нормативними актами технічні засоби для виявлення та фіксації порушень правил дорожнього руху, забороняти експлуатацію транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці дорожнього руху чи навколишнього середовища або номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах; затримувати і доставляти у встановленому порядку транспортні засоби для тимчасового зберігання на спеціальних майданчиках чи стоянках;

вимагати від відповідних організацій усунення порушень правил утримання шляхів, обмежувати або забороняти проведення ремонтно-будівельних та інших робіт, інших заходів на вулицях і автомобільних шляхах, якщо при цьому не додержуються вимоги по забезпеченню громадської безпеки;

24) затримувати транспортні засоби, що перебувають у розшуку;

25) анулювати виданий підприємству, установі й організації дозвіл на придбання, зберігання і використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин при невиконанні встановлених правил користування і поводження з ними або при недоцільності їх подальшого зберігання, вилучати за необхідності зазначені предмети, опечатувати склади, бази та сховища, закривати стрілецькі тири і стенди, зброєремонтні та піротехнічні підприємства, магазини, що торгують зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил;

анулювати дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби без призначення лікаря, інші одурманюючі засоби, хворіють на психічні захворювання, та в інших випадках, передбачених законодавством;

оглядати за участі адміністрації підприємств, установ, організацій приміщення, де знаходяться зброя, боєприпаси, вибухові, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні речовини і матеріали, з метою перевірки додержання правил поводження з ними;

оглядати зброю та боєприпаси, що знаходяться у громадян, а також місця їх зберігання;

26) вилучати у громадян і службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в цивільному обігу, а також документи з ознаками підробки; знищувати ці предмети, речі та документи або передавати їх за призначенням у встановленому порядку;

27) у разі наявності заяв та повідомлень про злочини та з метою їх перевірки до порушення кримінальної справи вивчати, досліджувати за місцем знаходження документи, товарно-матеріальні цінності й дані, що характеризують діяльність юридичних осіб, їхніх філій, приватних підприємців, вимагати в установленому законом порядку проведення інвентаризацій, ревізій виробничої та (або) фінансово-господарської діяльності; у присутності службової особи або уповноваженого юридичної особи, приватного підприємця або його працівника, яким надаються копії документів, складених під час проведення заходів, що зазначені в цьому пункті нижче, а за відсутності таких – за рішенням суду, вилучати зразки сировини та продукції, товарно-матеріальні цінності, документи з обов’язковим складанням за участю понятих протоколу вилучення та опису вилученого майна або документів терміном не більш ніж на 72 години, якщо вилучені майно, документи не будуть долучені до матеріалів кримінальної справи як речові докази; до ухвалення такого рішення суду оглядати виробничі, складські, торговельні та інші приміщення, інші місця зберігання, використання документів, товарно-матеріальних цінностей, а якщо є фактичні дані, які вказують на те, що вони можуть бути знищені, приховані, змінені, замінені; опечатувати каси, приміщення та місця зберігання документів, грошей, товарно-матеріальних цінностей, але не більше ніж на 72 години, а у випадках, якщо такі дії можуть призвести до зупинення виробництва, – терміном до 24 годин.

Органи міліції мають право приступити до проведення перевірки суб’єктів господарської діяльності за наявності направлення на перевірку, яке складається за формою, установленою Міністерством внутрішніх справ України. У направленні на перевірку зазначаються дата його видачі, назва підрозділу міліції, мета, вид, підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб підрозділу міліції, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника підрозділу міліції, скріпленого печаткою органу міліції.

28) користуватися безплатно всіма видами громадського транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі), а також попутним транспортом. Працівники підрозділів міліції на транспорті у межах обслуговуваних дільниць, крім цього, мають право на безплатний проїзд у поїздах, на річкових і морських суднах.

Під час службових відряджень працівники міліції мають право на позачергове придбання квитків на всі види транспорту і розміщення в готелях при пред’явленні службового посвідчення і посвідчення про відрядження. В разі невідкладних службових поїздок вони забезпечуються квитками на проїзд незалежно від наявності місць;

29) використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать фізичним та юридичним особам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію.

Використання з цією метою транспортних засобів, що належать фізичним або юридичним особам, проводиться безплатно.

Відшкодування збитків та витрат за використання транспорту фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог цього Закону та інших актів законодавства України;

30) користуватися у невідкладних випадках безперешкодно і безплатно засобами зв’язку, що належать юридичним особам, а засобами зв’язку, що належать фізичним особам, - за їх згодою;

31) користуватися безплатно засобами масової інформації з метою встановлення обставин вчинення злочинів та осіб, які їх вчинили, свідків, потерпілих, розшуку злочинців, які втекли, осіб, які пропали безвісти, та з іншою метою, що пов’язана з необхідністю подання допомоги громадянам, підприємствам, установам і організаціям у зв’язку з виконанням міліцією покладених на неї обов’язків.

Службові особи, які без поважних причин відмовились подати допомогу працівникові міліції в реалізації його прав, передбачених пунктами 24–28 статті 16 цього закону, підлягають відповідальності за чинним законодавством;

32) матеріально і морально заохочувати громадян, які подають допомогу в охороні правопорядку та боротьбі із злочинністю;

33) зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю;

34) видавати у разі наявності небезпеки для життя і здоров’я особам, взятим під захист, відповідно до чинного законодавства зброю, спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку.

РОЗДІЛ ІV

ЗАХОДИ ДЕРЖАВНОГО ПРИМУСУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ МІЛІЦІЄЮ, ТА ГАРАНТІЇ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ ОЗБРОЄНОГО ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ

Стаття 17. Поняття державного примусу, що застосовуються міліцією та його види

1. Державним примусом, що застосовується міліцією, є владне, здійснюване від імені держави та в односторонньому порядку, в передбачених цим Законом випадках застосування до суб’єктів правопорушень заходів, спрямованих на попередження, запобіганням та припинення правопорушень.

2. До числа заходів державного примусу, що застосовуються міліцією України у випадках, передбачених законодавством України, є:

затримання особи;

примусове входження (проникнення) до житлових та інших приміщень, земельних ділянок;

блокування ділянок місцевості, житлових приміщень, споруд, інших об’єктів;

застосування фізичної сили;

застосування спеціальних засобів;

застосування зброї;

заборона зайняття певними видами діяльності;

створення та ведення спеціалізованих банків даних про громадян.

3. Інші види засобів державного примусу, що можуть бути застосовані міліцією, можуть бути покладені на міліцію тільки законом про внесення змін та доповнень до Закону України «Про міліцію».

Стаття 18. Затримання

1. Міліція має право затримати осіб:

підозрюваних у скоєнні злочину;

щодо яких, згідно з кримінально-процесуальним законодавством, обрано таку міру запобіжного заходу як тримання під вартою;

які переховуються від відбування кримінального покарання;

які ухиляються від виконання адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту;

які перебувають у розшуку;

які ухиляються від виконання призначених ним судом примусових заходів медичного або виховного характеру;

які намагалися незаконно проникнути на охоронювані об’єкти, до встановлення особи громадянина;

які намагалися скоїти самогубство або тих осіб, які мають ознаки психічного розладу та своїми діями створюють небезпеку для себе та оточуючих, - до передачі їх до лікувальних закладів або за місцем проживання;

які скоїли втечу із психіатричного лікувального закладу;

щодо яких надійшов запит (вимога) про видачу іноземній державі на підставах та у терміни, що визначені законодавством України або міжнародним договором.

2. Відносно осіб, перелічених у частині 1 зазначеної статті, може бути проведений особистий огляд, огляд речей та документів, транспортних засобів.

3. В кожному випадку затримання згідно з вимогами відповідного законодавства України складається протокол, де зазначається посада, прізвище та ініціали працівника міліції, відомості про затриманого, час, місце, підстави та мотиви затримання.

Стаття 19. Примусове входження (проникнення) до житлових та інших приміщень, земельних ділянок

1. Міліція має право проникати безперешкодно у будь-який час доби до житлових та інших приміщень громадян, на земельні ділянки, що їм належать, приміщення юридичних осіб, в тому числі з застосуванням пошкодження запираючих пристроїв, елементів та конструкцій, що перешкоджають входу (за виключенням територій, об’єктів та транспортних засобів дипломатичних або консульських установ іноземних держав) та оглядати їх:

під час безпосереднього переслідування осіб, які підозрюються у скоєнні злочину, переховуються від органів дізнання, досудового слідства або суду, або ухиляються від виконання кримінального покарання;

при наявності достатніх підстав вважати, що там відбувається вчинення злочину, стався нещасний випадок або знаходиться особа, яка перебуває безпорадному стані, а також за для запобігання злочину або надання допомоги постраждалим;

під час стихійних лих, катастроф, аварій, епідемій, епізоотій, масових заворушеннях.

2. При здійсненні примусового входження (проникнення) до житлових та інших приміщень, земельних ділянок працівник міліції зобов’язаний:

застосовувати найбільш безпечні засоби та способи проникнення;

повідомити безпосереднього керівника та направити йому рапорт про факт входження (проникнення) до житлового приміщення.

3. Про всі випадки примусового входження (проникнення) до житлового приміщення міліція повідомляє прокурора протягом 24 годин.

Стаття 20. Блокування ділянок місцевості, житлових приміщень, будівель, інших споруд

1. Міліція має право блокувати окремі ділянки місцевості:

під час ліквідації наслідків стихійних лих, аварій, катастроф, під час проведення карантинних заходів у випадку епідемій, епізоотій;

під час проведення заходів щодо припинення масових заворушень, інших дій, що порушують нормальну роботу транспорту, засобів зв’язку;

під час розшуку засуджених осіб або осіб, взятих під варту, або таких, що вчинили втечу;

під час переслідування осіб, що скоїли злочини.

2. Під час блокування ділянок місцевості може бути обмежено або заборонено рух автотранспорту та переходів, якщо це необхідно для забезпечення громадського порядку та безпеки громадян, здійснення слідчих дій, охорони місця пригоди, здійснення оперативно-розшукових заходів.

Стаття 21. Формування та ведення банків (баз) даних про громадян та інших фізичних осіб

1. Міліції має право збирати та обробляти дані про фізичних осіб, необхідні для виконання покладених на міліцію обов’язків;

2. Формування та ведення банків (баз) даних про фізичних осіб, здійснюється в порядку передбаченому законодавством України.

3. Обліку підлягають відомості щодо:

осіб, що підозрюються або звинувачених у скоєнні злочинів;

осіб, засуджених за скоєння злочину;

осіб, які скоїли злочин або суспільно небезпечну дію, стосовно яких судом застосовані примусові заходи медичного характеру;

осіб щодо яких винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за нереабілітуючими підставами;

неповнолітніх осіб, які звільнені від кримінальної відповідальності або звільнені судом від відбування покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

осіб щодо яких було застосовано амністію;

іноземних громадян, осіб без громадянства, стосовно яких було скоєно злочин;

осіб, які вчинили адміністративне правопорушення;

осіб, які були піддані адміністративному стягненню и вигляді адміністративного арешту;

осіб, позбавлених права керування транспортним засобом;

осіб, які оголошені у розшук;

безвісти зниклих осіб;

осіб стосовно яких заведені справи оперативного обліку.

4. Міліція зобов’язана вжити заходи щодо захисту інформації, яка міститься у банках (базах) даних про громадян від неправомірного або випадкового доступу, копіювання, знищення або поширення, інших неправомірних дій.

5. Відомості, що містяться у банках (базах) даних щодо фізичних осіб можуть надаватися іншим державним органам виключно у випадках, передбачених законом.

6. Дані про фізичних осіб, що містяться у банках даних підлягають знищенню, якщо було досягнуто ціль їхньої обробки або втрати необхідності у досягненні цих цілей.

Стаття 22. Умови застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї

1. Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом.

2. Застосуванню фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції.

3. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору.

У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди міліція забезпечує подання необхідної допомоги потерпілим в найкоротший строк.

4. Про застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, а також про будь-які ушкодження або смерть, які спричинені особі внаслідок застосування працівником міліції заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, працівник міліції негайно та письмово доводить до відома безпосереднього начальника для сповіщення прокуророві.

5. Перевищення прав по застосуванню сили, в тому числі спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Стаття 23. Застосування заходів фізичного впливу

1. Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов’язків.

2. Міліція може направляти спеціальні підрозділи міліції для забезпечення проведення контролюючими органами перевірок суб’єктів господарської діяльності лише за рішенням судді або суду.

3. Дозвіл на направлення спеціального підрозділу міліції надається лише у випадках, коли перевірка проводиться в рамках розслідування кримінальних справ.

4. Органам міліції забороняється використовувати фізичний та психологічний вплив для забезпечення проведення контролюючими органами планових та позапланових перевірок суб’єктів господарської діяльності, у тому числі шляхом демонстрації зброї, спеціальних засобів, погроз їх застосування.

Стаття 24. Застосування спеціальних засобів

1. Працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв’язування, сльозоточиві речовини, електрошокові пристрої, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби, а також використовувати службових собак для:

захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю;

припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку;

відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення;

затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;

припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльності населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров’я людей;

припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов’язки по  охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю;

звільнення заручників.

2. Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника.

Повний перелік спеціальних засобів, а також правила їх застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України за висновком Міністерства охорони здоров’я України і Генеральної прокуратури України і публікуються в засобах масової інформації.

Стаття 25. Застосування вогнепальної зброї

1. Працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю для:

захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров’ю, а також звільнення заручників;

відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім’ї, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека;

відбиття нападу на охоронювані об’єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення  державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;

затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції;

зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або працівника міліції.

2. Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

3. Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян або працівника міліції.

Стаття 26. Гарантії особистої безпеки озброєного працівника міліції

1. Працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування. При затриманні злочинців чи правопорушників або осіб, яких працівник міліції запідозрив у скоєнні злочинів чи правопорушень, а також при перевірці документів у підозрілих осіб, працівник міліції може привести у готовність вогнепальну зброю, що є попередженням про можливість її застосування.

2. Спроба особи, яку затримує працівник міліції із вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань,   чи доторкнутись до зброї, дають працівникові міліції право застосувати вогнепальну зброю.

РОЗДІЛ V

ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Стаття 27. Служба в органах внутрішніх справ України

Служба в органах внутрішніх справ України є державною правоохоронною службою. Це – професійна діяльність, пов’язана з практичним виконанням завдань і функцій, що стоять перед міліцією.

Стаття 28. Види служби в органах внутрішніх справ України

Встановлюються такі види служби в органах внутрішніх справ України:

1) служба за контрактом осіб рядового і молодшого начальницького складу;

2) служба (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) відомчих вищих навчальних закладів;

3) служба за контрактом осіб середнього, старшого та вищого начальницького складу;

4) кадрова служба осіб рядового і начальницького складу, зарахованих на службу до запровадження служби за контрактом.

Стаття 29.Граничний вік перебування на службі:

1. Особи рядового і молодшого начальницького складу перебувають на службі до досягнення ними 45-річного віку;

2. Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залежно від присвоєних їм спеціальних звань, перебувають на службі до досягнення ними такого віку:

- підполковники міліції та внутрішньої служби – до 45 років включно;

- полковники міліції та внутрішньої служби – 50 років;

- особи вищого начальницького складу – 60 років.

Стаття 30. Особа рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України

1. Особами рядового і начальницького складу є громадяни України, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ України та яким у порядку, передбаченому цим Законом, присвоєні спеціальні звання рядового і начальницького складу.

2. Проходження служби особами рядового і начальницького складу розпочинається з прийняття на службу громадян України від дня зарахування в кадри (призначення на посаду або зарахування до відомчого навчального закладу) і закінчується в день звільнення зі служби (у день, з якого вони виключені з кадрів).

3. Особи рядового і начальницького складу складають присягу, текст якої затверджується в установленому законодавством порядку. Порядок складання присяги затверджується Міністром внутрішніх справ України.

4. Особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ мають формений одяг, зразки якої затверджуються Кабінетом Міністрів України. Їм видаються службові посвідчення і жетони встановленого зразка. Після проходження відповідної підготовки та прийняття Присяги вони мають право на постійне носіння та зберігання табельної вогнепальної зброї та спеціальних засобів у порядку, що визначається Міністром внутрішніх справ України.

5. У разі необхідності особи рядового і начальницького складу, які мають високу професійну підготовку і досвід практичної роботи в займаній посаді, визнані придатними за станом здоров’я для проходження служби, можуть бути залишені на їх прохання на службі понад граничний вік перебування на службі начальниками, яким надано право призначати їх на посаду, але не більш як до п’яти років.

6. У виняткових випадках Міністром внутрішніх справ України строк служби може бути продовжено таким особам повторно до 5 років, а особам начальницького складу, які мають науковий ступінь або вчене звання, – до 10 років.

7. Особи рядового і начальницького складу, залишені на службі понад граничний вік перебування на службі, за їх бажанням або за ініціативою керівництва можуть бути звільнені зі служби до закінчення строку, на який їм продовжено службу, на підставах, передбачених статтею 56 цього Закону.

Стаття 31. Військовий облік осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ України

Особи, прийняті на службу до органів і підрозділів, у тому числі слухачі та курсанти відомчих вищих навчальних закладів, на час проходження служби знімаються з військового обліку і перебувають на обліку у Міністерстві внутрішніх справ. Порядок ведення обліку визначається Міністром внутрішніх справ України.

Стаття 32. Основні принципи служби в органах внутрішніх справ України

1. Основними принципами служби в органах внутрішніх справ є:

- служіння українському народу;

 - законність;

 - гуманізм і соціальна справедливість;

 - пріоритет прав людини і громадянина, повага до особистості;

 - професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі;

- персональна відповідальність за виконання службових обов’язків і дисципліна;

- особиста відповідальність за свої власні дії і за незаконні дії чи бездіяльність, вчинені за його вказівкою;

- доступність служби в органах внутрішніх справ;

- дотримання  державної та службової таємниці;

 - справедливе винагородження за працю, просування по службі за результатами діяльності, з урахуванням здібностей та кваліфікації.

2. У підрозділах органів внутрішніх справ України не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету. При виконанні службових обов’язків працівники органів внутрішніх справ незалежні від впливу будь-яких політичних, громадських об’єднань.

Стаття 33. Етика поведінки осіб рядового і начальницького складу органах внутрішніх справ України

Особа рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України повинна:

- сумлінно, з почуттям власної гідності, чесно та неупереджено виконувати свої службові обов’язки;

- утримуватися від проявів корупції та рішуче протидіяти їм;

- утримуватися від розголошення конфіденційних відомостей, що стосуються особистого життя громадян, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків;

- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників,

- дотримуватися високої культури спілкування;

- не допускати дій і вчинків, що можуть зашкодити інтересам служби чи негативно вплинути на репутацію органів внутрішніх справ;

- дотримуватися вимог статутів, Етичного та Кодексу честі працівника міліції, інших  відомчих нормативних актів МВС України

Стаття 34. Правовий статус осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України

1. Правовий статус осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України визначається Конституцією України та законодавством України.

2. Особи рядового і начальницького складу виконують обов’язки і користуються правами на займаній посаді відповідно до законодавства України, Присяги, статутів органів внутрішніх справ і контрактів.

3. При одержанні наказу чи вказівки, які явно суперечать закону, працівник органів внутрішніх справ зобов’язаний вжити заходів на виконання закону.

4. До працівника органів внутрішніх справ не можуть бути застосовані кримінально-правові, адміністративні чи дисциплінарні засоби впливу (покарання) за відмову виконати незаконну вказівку (незаконний наказ).

Стаття 35. Відповідальність осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України

За протиправні дії чи бездіяльність при виконанні службових обов’язків, неналежне виконання службових обов’язків працівник органів внутрішніх справ України несе згідно з чинним законодавством кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність.

Стаття 36. Право на службу в органах внутрішніх справ України та основні положення прийняття на службу в органи внутрішніх справ України

1. На службу в органи внутрішніх справ України приймаються громадяни України віком від 18 до 35 років незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здатні за освітою, станом здоров’я і професійної підготовки виконувати покладені на них службові обов’язки.

В окремих випадках за погодженням з МВС на службу в органи внутрішніх справ України можуть бути прийняті громадяни старше 35 років.

2. До вищих навчальних закладів МВС можуть прийматися громадяни, яким за станом на 31 грудня року вступу має виповнитися 17 років.

3. На посади, які заміщуються особами рядового і молодшого начальницького складу, приймаються громадяни з освітою не нижче повної середньої.

4. На посади, які заміщуються особами середнього та старшого начальницького складу, приймаються громадяни за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче молодшого спеціаліста.

5. Громадяни, які приймаються на службу, підлягають спеціальній перевірці.

Не можуть бути прийняті на службу та перебувати на службі громадяни України, які:

а) які раніше засуджувалися за вчинення злочину;

б) які не відповідають віковим та освітнім вимогам цього Закону;

в) які притягувалися до кримінальної відповідальності та стосовно яких кримінальні справи були закриті за нереабілітуючими підставами;

ґ) які притягувалися до адміністративної відповідальності за грубі порушення громадського порядку, корупційні діяння та правопорушення, скоєні з корисних мотивів;

д) які відмовилися від проведення спеціальної перевірки та оформлення допуску до відомостей, які становлять державну таємницю;

е) близькі родичі яких (дружина (чоловік), діти, батьки, брати, сестри дружини чи чоловіка) притягувались до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів;

6. Особам рядового і начальницького складу, які перебувають у шлюбних та/або близьких родинних стосунках (діти, батьки, брати, сестри, дружина, чоловік, батьки дружини чи чоловіка), не дозволяється проходити службу в одному органі внутрішніх справ, якщо їх служба пов’язана з безпосередньою підпорядкованістю чи підконтрольністю один одному.

7. Особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не мають права:

- займатися будь-якою підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників, а також виконувати роботу на умовах сумісництва, крім наукової, викладацької, творчої та медичної практики;

- входити до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об‘єднань та кооперативів, що займаються підприємницькою діяльністю;

- використовувати своє посадове становище для будь-якого не передбаченого законодавством сприянню юридичним чи фізичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності.

- суміщати посаду у випадку обрання або призначення на іншу посаду в органах державної виконавчої влади, органах місцевого самоврядування;

- брати участь у страйках;

- бути повіреною особою або представником третьої особи у справах в системі органів внутрішніх справ;

- отримувати у зв’язку з виконанням службових обов’язків винагороду від фізичних або юридичних осіб (подарунки, грошові винагороди, позики, оплату розваг, відпочинку, транспортних видатків).

8. Порядок добору громадян на службу, а також порядок проведення спеціальної перевірки затверджуються МВС.

9. Прийняття на службу оформлюється наказом Міністра внутрішніх справ України або його заступника, начальника органу або підрозділу органів внутрішніх справ, ректора навчального закладу МВС, а також керівника підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління МВС (далі – начальник відповідного органу внутрішніх справ).

10. Для громадян, які вперше приймаються на службу без попереднього проходження початкової підготовки в навчальних закладах МВС, може бути встановлено строк випробування тривалістю до одного року. У цьому випадку кандидат призначається стажистом на відповідну посаду без присвоєння йому спеціального звання. Строк випробування обумовлюється в наказі про призначення стажистом на відповідну посаду та у контракті.

На час проходження строку випробування на стажиста поширюється дія законодавства України про працю. Строк випробування зараховується до вислуги років для призначення пенсії та виплати відсоткової надбавки.

Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність стажиста посаді, на яку його призначено, начальник відповідного органу внутрішніх справ, що призначав його на посаду, має право звільнити його зі служби.

11. Для випускників вищих навчальних закладів МВС, які направляються на службу в органи внутрішніх справ за рознарядкою, а також при призначенні на посаду за конкурсом, строк випробування не встановлюється.

Стаття 37. Основні вимоги до призначення на посади

1. Посади, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, і відповідні їм спеціальні звання визначаються переліками, що затверджуються Міністром внутрішніх справ України. Перелік посад, що заміщуються особами вищого начальницького складу затверджується Президентом України за поданням Міністра внутрішніх справ України.

2. Осіб рядового і начальницького складу призначають на штатні вакантні посади прямі начальники відповідно до номенклатури посад для призначення осіб рядового і начальницького складу наказами по особовому складу, яка визначається і затверджується Міністром внутрішніх справ України.

3. Під час призначення осіб рядового і начальницького складу слід дотримуватися таких вимог:

- посади, що заміщуються особами середнього, старшого та вищого начальницького складу, комплектуються шляхом професійного підбору на конкурсній основі;

- при призначенні на посади осіб рядового і начальницького складу має забезпечуватися використання їх за основною чи спорідненою спеціальністю або згідно з набутим досвідом, а у разі необхідності використання на посадах за новою для них спеціальністю, їх призначенню повинна передувати відповідна підготовка;

- призначення на посади осіб, які перебувають у розпорядженні начальника відповідного органу внутрішніх справ, проводиться в найкоротший строк, але не пізніше строку, встановленого цим Законом;

- випускники навчальних закладів МВС призначаються на відповідні вакантні посади безпосередньо після їх прибуття з відпустки, наданої у зв’язку із закінченням навчального закладу;

- дозволяється призначати на вакантні посади, які заміщуються особами рядового і начальницького складу, курсантів та слухачів останніх курсів навчальних закладів МВС, які направлені на стажування до відповідного органу внутрішніх справ з виплатою грошового утримання по займаній посаді;

- на посади, які заміщуються особами рядового і начальницького складу, у випадках, коли ці посади займають особи, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, дозволяється призначати працівників на умовах строкового трудового договору.

4. Заборонено призначення на посади, що заміщуються особами рядового і начальницького складу, у порядку службового сумісництва, крім посад, пов’язаних із науково-педагогічною та науковою діяльністю.

5. У разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового і начальницького складу підлягають поновленню на посаді, яку займали раніше, або на рівнозначній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в розмірах грошового забезпечення за час виконання обов’язків за посадою з меншим посадовим окладом, але не більше як за один рік.

Стаття 38. Тимчасове виконання обов’язків по посаді

1. У зв’язку з службовою необхідністю на особу рядового і начальницького складу може бути покладено тимчасове виконання обов’язків за іншою рівнозначною або вищою посадою, яку вона не займає:

- вакантною (незайнятою) посадою – за його згодою (призначення виконуючим обов’язки по посаді);

- не вакантною (зайнятою) посадою – у випадку тимчасової відсутності або відсторонення від посади особи рядового і начальницького складу, яка її займає (тимчасове покладання виконання обов’язків по посаді).

2. Безперервний строк виконання обов’язків по посаді не повинен перевищувати шести місяців, а тимчасового виконання обов’язків - чотирьох місяців.

3. На особу рядового і начальницького складу за його згодою може бути покладено виконання обов’язків за не вакантною посадою на час перебування особи, яка її займає, на тривалому лікуванні, в закордонному відрядженні або навчанні.

4. Покладення на особу рядового і начальницького складу тимчасового виконання обов’язків за вакантною посадою та звільнення від виконання обов’язків займаної ним посади здійснюється прямим начальником за згодою з посадової особи, яка має право призначення на цю посаду.

Стаття 39. Відсторонення від виконання службових обов’язків по посаді

1. Особа рядового чи начальницького складу у випадках, що не терплять зволікання, може бути відсторонена від виконання службових обов’язків за займаною посадою на період проведення відносно неї службових розслідувань (перевірок) та прийняття відповідного рішення.

2. Відсторонення від виконання службових обов’язків полягає у тимчасовому недопущенні особи рядового чи начальницького складу до виконання посадових обов’язків за займаною посадою.

3. У разі, коли стосовно особи рядового чи начальницького складу провадиться дізнання, досудове слідство або кримінальна справа розглядається судом, вона може бути відсторонена від посади до закриття справи органом дізнання, досудового слідства чи постановою суду.

4. Відсторонення особи рядового чи начальницького складу від виконання посадових обов’язків за займаною посадою здійснюється наказом начальника відповідного органу внутрішніх справ, який має право призначення на цю посаду.

5. В період відсторонення від посади особі рядового чи начальницького складу виплачується оклад за займаною посадою, спеціальним званням та відсоткова надбавка за вислугу років.

6. У разі закриття кримінальної справи, порушеної проти особи рядового чи начальницького складу, за відсутністю події злочину або за відсутністю в її діянні складу злочину, а також в зв’язку з набранням чинності закону, що усуває застосування покарання за вчинене діяння (далі – закриття кримінальної справи за реабілітуючими ознаками), чи винесення відносно неї виправдувального вироку, особі рядового чи начальницького складу виплачується грошове забезпечення за весь час відсторонення від посади із збереженням всіх належних їй виплат за грошовим утриманням.

Стаття. 40 Зарахування в розпорядження

1. Особа рядового чи начальницького складу може бути звільнена із займаної посади із зарахуванням у розпорядження начальника відповідного органу внутрішніх справ у таких випадках:

а) за службовою необхідністю (у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, переміщення по службі, після закінчення строку відрядження особи рядового чи начальницького складу до органів виконавчої влади, інших цивільних установ, після повернення із довгострокового закордонного службового відрядження тощо) - до 15 днів;

б) перед звільненням зі служби (за віком або за станом здоров’я) - до 30 днів;

в) у разі відсутності відомостей про місце перебування особи рядового чи начальницького складу понад один місяць – до її повернення в орган внутрішніх справ або до дня звільнення зі служби в зв’язку з визнанням її безвісно відсутньою чи оголошенням померлою;

2. У виняткових випадках, за погодженням з МВС, допускається перебування особи рядового чи начальницького складу в розпорядженні начальника відповідного органу внутрішніх справ за інших підстав на строк до 60 днів.

3. У період перебування особи рядового чи начальницького складу в розпорядженні начальника відповідного органу внутрішніх справ не зараховуються періоди її перебування у відпустках (крім відпусток у зв’язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною) та/або на лікуванні.

4. Загальний термін перебування особи рядового чи начальницького складу в розпорядженні начальника відповідного органу внутрішніх справ, з урахуванням перебування її у відпустці та/або на лікуванні, не може перевищувати 6 місяців. Цей термін не застосовується  у випадках передбачених пп. “В” п.1 цієї статті.

5. Після закінчення строку перебування особи рядового чи начальницького складу у розпорядженні начальника відповідного органу внутрішніх справ, а також у разі коли відпали підстави для такого зарахування, вирішується питання про подальше проходження нею служби в порядку, встановленому цим Законом.

6. Особи рядового і начальницького складу звільняються з посад та зараховуються в розпорядження начальника відповідного органу внутрішніх справ наказами по особовому складу тих начальників, які мають право призначення на ці посади.

7. За особами рядового і начальницького складу, зарахованими у розпорядження начальника відповідного органу внутрішніх справ, зберігається право на забезпечення всіма видами матеріального та грошового забезпечення за останньою посадою, яку вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

8. Вихідна допомога особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби, за винятком їх звільнення за порушення службової дисципліни або скоєння кримінального злочину, нараховується з усіх видів грошового забезпечення за посадою, яку вони займали на день звільнення.

Стаття 41. Атестування та професійна підготовка осіб рядового і начальницького складу

1. Працівник органів внутрішніх справ зобов’язаний постійно підвищувати професійну кваліфікацію, підтримувати рівень фізичної та службової підготовки, достатній для належного виконання покладених на них обов’язків.

Для визначення рівня професійної підготовки та відповідності осіб рядового і начальницького складу займаним посадам проводиться атестування.

2. Атестування осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу проводиться по кожній із займаних посад, як правило, через чотири роки, а також при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу посаду і звільненні з служби, якщо переміщення по службі або звільнення провадиться по закінченні року з дня останнього атестування, а у виняткових випадках незалежно від цього строку.

У разі необхідності Міністр внутрішніх справ може призначити позачергове проведення атестування.

3. Особи рядового і начальницького складу, які перебувають на займаній посаді менше одного року та у яких не закінчився строк випробування, атестуванню не підлягають.

4. Атестування перемінного складу вищих навчальних закладів МВС (випускників, аспірантів (ад’юнктів) і докторантів) проводиться безпосередньо перед закінченням навчання. У рік закінчення вищого навчального закладу МВС, аспірантури (ад’юнктури) чи докторантури за новим місцем служби вони не атестуються.

5. За висновками атестування щорічно готуються списки резерву на висунення.

6. Порядок проведення атестування осіб рядового і начальницького складу затверджується Міністром внутрішніх справ України.

7. З метою підвищення рівня кваліфікації осіб рядового і начальницького складу здійснюється їх професійна підготовка за місцем служби, а також в системі підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів МВС.

8. Порядок і умови проведення професійної підготовки визначаються Міністром внутрішніх справ України.

Стаття 42. Робочий час, норма тривалості робочого часу

1. Нормальна тривалість робочого часу осіб рядового та начальницького складу ОВС встановлюється 40 годин на тиждень.

2. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для окремих категорій осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, передбачених законодавством.

3. Для осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ встановлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи встановлюється правилами внутрішнього розпорядку.

4. В тих органах, де за характером та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

5. Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи осіб рядового та начальницького складу скорочується на одну годину як при п’ятиденному так і при шестиденному робочому тижні.

6. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5-ти годин.

7. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього розпорядку  і графіками змінності у відповідності із законодавством.

При змінних роботах особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього розпорядку.

8. Призначення особи рядового та начальницького складу на службу протягом двох змін підряд забороняється.

9. На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.

10. В окремих підрозділах органів внутрішніх справ, де за умовами служби не може бути додержана встановлена для даної категорії осіб рядового та начальницького складу щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається запровадження підсумованого робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

11. Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Керівник органу внутрішніх справ може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках для виконання невідкладних завдань в боротьбі із злочинністю і охороні громадського порядку при особливих оперативних умовах чи надзвичайних ситуаціях.

12. Робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

13. За роботу в нічний час провадиться доплата у розмірі 40 відсотків посадового окладу та окладу за спеціальне звання за кожну годину роботи в нічний час.

Стаття 43. Час відпочинку

1. Особам рядового та начальницького складу надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не менше 45 хвилин і не більше 2-х годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування  повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

2. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього розпорядку.

3. У підрозділах, де через умови служби перерву встановити не можна, особі рядового та начальницького складу повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких підрозділів встановлюється керівником міліції органу внутрішніх справ.

4. При п’ятиденному робочому тижні особам рядового та начальницького складу надаються два вихідні дні на тиждень, а при шестиденному – один вихідний день.

5. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні визначається графіком роботи підрозділу органів внутрішніх справ, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

6. В безперервно діючих підрозділах органів внутрішніх справ вихідні дні співробітникам надаються в різні дні тижня почергово згідно з графіком змінності, що затверджується керівником міліції органів внутрішніх справ.

7. Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою керівника органів внутрішніх справ і особи рядового та начальницького складу, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

8. Оплата роботи у святкові і неробочі дні провадиться у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх посадового окладу та окладу за спеціальне звання, якщо робота провадилася у межах місячної норми робочого часу і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх посадового окладу та окладу за спеціальне звання, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання особи рядового та начальницького складу, яка працювала у святковий і неробочий день їй може бути наданий інший день відпочинку.

Стаття 44. Відпустки

1. Особам рядового і начальницького складу встановлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

а) основна відпустка, у тому числі під час навчання на денному відділенні у навчальних закладах МВС України;

б) додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими  умовами праці;

в) додаткова відпустка за особливий характер праці;

г) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки:

а) відпустка у зв’язку з вагітністю і пологами;

б) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

в) додаткова відпустка особам рядового та начальницького складу, які мають дітей;

5) відпустки без збереження грошового забезпечення.

2. Тривалість відпусток визначається цим законом та іншими нормативно-правовими актами і розраховуються в календарних днях.

3. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних відпусток, додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу, які мають дітей не враховуються.

4. При визначенні тривалості відпусток не враховується також час, необхідний на дорогу до місця проведення відпустки і назад ( в межах України), у тому числі при поділі відпустки на дві частини, а також при відкликанні працівника з відпустки.

5. Тривалість щорічної основної відпустки для осіб рядового і начальницького складу, які мають на момент її надання вислугу (у календарному обчисленні), обчислену в порядку, передбаченому для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу, визначається:

 до 10 років - 30 календарних днів;

 від 10 до 15 років - 35 календарних днів;

 від 15 до 20 років - 40 календарних днів;

 20 і більше років - 45 календарних днів

6. Особам рядового і начальницького складу на період навчання у навчальних закладах МВС під час перерв навчальних занять, передбачених навчальними планами, надаються відпустки тривалістю:

літня – 30 календарних днів;

зимова – до 14 календарних днів;

Літня навчальна відпустка є основною, а зимова – додатковою. Час, необхідний для проїзду до місця проведення зазначених відпусток і назад, не надається.

7. Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та її тривалість визначається відповідно до Списку робіт і посад, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці та її тривалість визначається і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці надаються понад щорічну основну відпустку за однією підставою обраною особою рядового і начальницького складу. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням особи рядового і начальницького складу можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Щорічна основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані як правило до закінчення робочого року.

8. Право особи рядового і начальницького складу на щорічну основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік служби настає після закінчення шести місяців служби. У разі надання зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну служби їх тривалість визначається пропорційно часу служби за винятком випадків передбачених частиною 5 цієї статті.

9. Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну служби у перший рік служби  за бажанням працівника надаються:

1)       жінкам – перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

2)       чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю і пологами;

3)       особам звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;

4)       особам, які успішно навчаються у навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт передбачених навчальною програмою;

5)       в інших випадках, передбачених законодавством.

Щорічні відпустки за другий і наступний роки служби можуть бути надані особі рядового та начальницького складу у будь-який час відповідного робочого року.

10. Черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджується начальником органу внутрішніх справ і доводиться до відома всього особового складу ОВС. При складанні графіків враховуються інтереси служби, особисті інтереси осіб рядового і начальницького складу та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання відпусток у межах установлених графіком узгоджується між особою рядового та начальницького складу і начальником ОВС, який зобов’язується письмово повідомити особу рядового і начальницького складу про дату початку відпустки не пізніш ніж за два тижні до встановленого графіком терміну.

11. Щорічні відпустки, за бажанням працівника в зручний для нього час, надаються:

1) жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю і пологами або після неї;

2) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

3) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

5) в інших випадках, передбачених законодавством.

12. Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на службу.

13. Особам, як навчаються в навчальних закладах без відриву від служби щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт передбачених навчальною програмою.

14. Щорічна відпустка на вимогу особи рядового і начальницького складу повинна бути перенесена на інший період у разі:

1) порушення начальником органу внутрішніх справ терміну письмового повідомлення особи рядового і начальницького складу про час надання відпустки;

2) невиплати особі рядового і начальницького складу грошового забезпечення за час щорічної відпустки за три дні до її початку.

15. Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:

1) тимчасової непрацездатності особи рядового і начальницького складу;

2) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами;

3) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.

16. Щорічна відпустка з дозволу начальника ГУМВС, УМВС, прирівняної до нього особи та вище може бути перенесена, як виняток, на інший період у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи органу внутрішніх справ та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 30 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

17. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між особою рядового і начальницького складу і начальником органу внутрішніх справ.

18. Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи особливим характером праці.

19. Особам рядового і начальницького складу, які перебувають у відрядженнях за межами України дозволяється за їх бажанням об’єднання щорічних відпусток за два роки.

20. Щорічну відпустку тривалістю 40 календарних днів і більше на прохання особи рядового і начальницького складу може бути поділена на дві частини за умови, що основна її частина становитиме не менш як 30 календарних днів.

Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

21. Відкликання осіб рядового і начальницького складу із щорічної відпустки допускається лише у разі надзвичайної службової необхідності та з дозволу начальника ГУМВС, УМВС, прирівняної до нього особи та вище. Невикористана частина відпустки надається, як правило, у поточному році.

Якщо невикористана частина відпустки становить 10 і більше календарних днів, особі рядового і начальницького складу оплачується проїзд до місця проведення відпустки і назад, але не далі пункту, з якого його було відкликано, а також надається додатково час на дорогу.

22. За бажанням особи рядового і начальницького складу у разі його звільнення (крім звільнення через службову невідповідність, за одноразове грубе або систематичне порушення дисципліни, за споєння вчинків, несумісних з вимогами, що пред’являються до особистих та моральних якостей працівників ОВС) має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням.  Датою цього звільнення є останній день відпустки.

23. Особам рядового і начальницького складу, які успішно навчаються без відриву від служби надаються додаткові оплачувані відпустки відповідно до Закону України “Про відпустки”.

24. Творча відпустка надається особам рядового і начальницького складу для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України.

25. Особам рядового і начальницького складу надаються такі соціальні відпустки:

а) відпустка у зв’язку з вагітністю і пологами;

б) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

в) додаткова відпустка особам рядового та начальницького складу, які мають дітей;

26. На підставі медичного висновку жінці надається відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю встановленою Законом України “Про відпустки”.

Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, за бажанням жінки, їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами батьком дитини, який виховує дитину без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі).

27. Жінці, яка проходить службу в органах внутрішніх справ і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері, у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі, а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

За наявності кількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.

28. Особам рядового і начальницького складу надаються такі відпустки без збереження заробітної плати:

а) відпустка без збереження грошового забезпечення, що надається працівникові в обов’язковому порядку;

б) відпустка без збереження грошового забезпечення за згодою сторін.

29. Відпустки без збереження грошового забезпечення за бажанням особи рядового та начальницького складу надається в обов’язковому порядку:

1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці – тривалістю до 14 календарних днів;

3) матері або батьку, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), у разі, коли дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю визначеною у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку;

4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед батьківщиною, та особам, на яких поширюються чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, -  тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

5) особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;

6) особам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів (сестер) – тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних – тривалістю до 3-х календарних днів без  урахування часу необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

7) особам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю визначеною у медичному висновку але не більше 30 календарних днів;

8) особам для завершення санітарно-курортного лікування – тривалістю, визначеною у медичному висновку.

30. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження грошового забезпечення на термін, обумовлений угодою між особою рядового та начальницького складу і начальником органу внутрішніх справ, але не більше 15 календарних днів на рік.

Стаття 45. Спеціальні звання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ

1. Особам, які перебувають на службі, присвоюються такі спеціальні звання правоохоронної служби:

1) Рядовий склад:

рядовий міліції, рядовий внутрішньої служби.

2) Молодший начальницький склад:

молодший сержант міліції, молодший сержант внутрішньої служби;

сержант міліції, сержант внутрішньої служби;

старший сержант міліції, старший сержант внутрішньої служби;

старшина міліції, старшина внутрішньої служби;

прапорщик міліції, прапорщик внутрішньої служби;

старший прапорщик міліції, старший прапорщик внутрішньої служби.

3) Середній начальницький склад:

молодший лейтенант міліції, молодший лейтенант внутрішньої служби;

лейтенант міліції, лейтенант внутрішньої служби;

старший лейтенант міліції, старший лейтенант внутрішньої служби;

капітан міліції,   капітан внутрішньої служби.

4) Старший начальницький склад:

майор міліції,   майор внутрішньої служби;

підполковник міліції, підполковник внутрішньої служби;

полковник міліції, полковник внутрішньої служби.

5) Вищий начальницький склад

генерал-майор міліції, генерал-майор внутрішньої служби;

генерал-лейтенант міліції, генерал-лейтенант внутрішньої служби;

генерал-полковник міліції, генерал-полковник внутрішньої служби

генерал міліції України, генерал внутрішньої служби України

2. Спеціальне звання начальницького складу органів внутрішніх справ с довічним. До спеціальних звань осіб рядового і начальницького складу, які звільнені зі служби за віком та за станом здоров’я, додаються слова "у відставці".

Стаття 46. Присвоєння спеціальних звань особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України

Спеціальні звання особам рядового і начальницького складу правоохоронної служби присвоюються громадянам, прийнятим на службу, відповідно до номенклатури посад передбаченої відомчими нормативно-правовими актами МВС України. Спеціальні звання вищого начальницького складу встановлюється окремими актами Президента України.

Стаття 47. Первинні та чергові спеціальні звання

1. Залежно від послідовності присвоєння спеціальні звання поділяються на первинні та чергові.

Первинні спеціальні звання особам середнього і старшого начальницького складу із зарахуванням в кадри МВС присвоюються Міністром внутрішніх справ України.

2. Військовослужбовцям та громадянам, які мають військові звання,   класні чини працівників органів прокуратури, спеціальні звання працівників податкової міліції, особам рядового і начальницького складу державної пенітенціарної служби, особам рядового і начальницького складу пожежно-рятувальної служби у тому числі запасу, після призначення на посади, які заміщуються особами рядового і начальницького складу, або зарахованим курсантами чи слухачами вищих навчальних закладів МВС, присвоюються спеціальні звання у порядку переатестування з урахуванням їх класних чинів, військових чи спеціальних звань.

3. Громадяни, які раніше проходили службу в органах внутрішніх справ, при повторному прийомі на службу в міліцію зараховуються в кадри МВС з присвоєнням останнього перед звільненням спеціального звання. У разі сумлінного виконання ними службових обов’язків при присвоєнні зазначеним особам наступного чергового звання, до строку вислуги у наявному спеціальному званні їм може бути зараховано строк вислуги в цьому званні до звільнення з органів внутрішніх справ.

4. Громадянам, прийнятим на службу, з урахуванням їх особистих якостей, спеціальної та/або військової освіти, підготовки, службового досвіду та інших умов, первинне спеціальне звання начальницького складу може бути присвоєне не вище звання майора міліції, (майора внутрішньої служби), якщо вони не мають більш вищого звання.

5. Чергові спеціальні звання особам начальницького складу присвоюються в послідовному порядку після закінчення встановленого строку вислуги в попередньому званні за умови відповідності штатної посади чергового звання спеціальному званню, передбаченому займаною штатною посадою, позитивної характеристики та у разі успішної о складання заліків із професійної підготовки.

Чергові спеціальні звання рядового і начальницького складу присвоюються;

а) до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби, начальниками головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, м. Севастополі та на транспорті, науково-дослідних установ, ректорами вищих навчальних закладів МВС та прирівняними до них особами;

б) до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно Міністром внутрішніх справ.

Дільничним інспекторам міліції чергові спеціальні звання середнього начальницького складу до капітана міліції включно присвоюються начальниками районних, міських управлінь (відділів) внутрішніх справ.

Чергові спеціальні звання начальницького складу до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно аспірантам (ад’юнктам) і докторантам вищих навчальних закладів МВС присвоюються після закінчення встановленого терміну вислуги у спеціальному званні:

під час навчання - у разі відповідності чергового спеціального звання званню за штатною посадою, яку вони займали перед вступом до аспірантури (ад’юнктури) чи докторантури без урахування наступних змін (підвищення чи пониження), внесених до штату за цією посадою;

після закінчення аспірантури (ад’юнктури) чи докторантури - у разі відповідності чергового спеціального звання званню за штатною посадою, на яку вони призначаються після закінчення навчання.

6. Особам рядового, молодшого, середнього і старшого начальницького складу, переведеним з однієї служби (підрозділу) органів внутрішніх справ до іншої, для працівників якої встановлено інші спеціальні звання, такі звання присвоюються в порядку, визначеному цим Законом. При цьому спеціальне звання не повинне бути нижче наявного звання.

7. Присвоєння чергових спеціальних звань особам начальницького складу, відрядженим до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інших цивільних установ, здійснюється за поданням керівників зазначених органів (установ) з додержанням вимог, цього Закону, за умови відповідності чергового спеціального звання спеціальному званню за штатною посадою, яку займав він до відрядження.

Стаття 48. Подання про присвоєння спеціальних звань

1. Подання про присвоєння спеціальних звань відповідно до вимог цього Закону здійснюється у порядку, визначеному Міністром внутрішніх справ.

2. Подання про присвоєння чергового спеціального звання від полковника міліції, (полковника внутрішньої служби) включно і вище розглядається на засіданні колегії Міністерства внутрішніх справ.

3. Спеціальні звання вищого начальницького складу присвоюються у порядку, встановленому Президентом України.

Стаття 49. Присвоєння первинних звань середнього начальницького складу

1. Особам середнього начальницького складу органів внутрішніх справ можуть бути присвоєні первинні спеціальні звання молодшого лейтенанта міліції (або молодшого лейтенанта внутрішньої служби) або лейтенанта міліції (лейтенанта внутрішньої служби). 2. Спеціальне звання молодшого лейтенанта міліції (або молодшого лейтенанта внутрішньої служби) присвоюється:

а) громадянам, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки молодшого спеціаліста, після прийняття на службу та призначення на посади, які заміщуються особами середнього і старшого начальницького складу;

б) особам рядового і молодшого начальницького складу, які без відриву від служби здобули вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки молодшого спеціаліста та призначені на посади, що заміщуються особами середнього і старшого начальницького складу;

в) особам рядового і молодшого начальницького складу, які заочно навчаються на останньому курсі вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра та вище, і призначені на посади, які заміщуються особами середнього і старшого начальницького складу.

3. Спеціальні звання лейтенанта міліції або лейтенанта внутрішньої служби присвоюється:

а) молодшим лейтенантам міліції, (молодшим лейтенантам внутрішньої служби), у яких закінчився строк вислуги у цьому званні (як чергове спеціальне звання);

б) молодшим лейтенантам міліції, (молодшим лейтенантам внутрішньої служби), які після закінчення вищого навчального закладу набули кваліфікацію бакалавра, спеціаліста, магістра;

в) курсантам і слухачам - випускникам вищих навчальних закладів МВС;

г) громадянам, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки не нижче бакалавра, після прийняття на службу та призначення на посади, які заміщуються особами середнього і старшого начальницького складу;

д) особам рядового і молодшого начальницького складу, які без відриву від служби закінчили цивільні вищі навчальні заклади і набули кваліфікацію не нижче спеціаліста та призначені на посади, що заміщуються особами середнього і старшого начальницького складу.

Стаття 50. Строки вислуги у спеціальному званні молодшого начальницького складу

1. В міліції органах внутрішніх справ встановлюються такі строки вислуги у спеціальному званні молодшого начальницького складу:

- молодшого сержанта міліції, (молодшого сержанта внутрішньої служби) - 1 рік ;

- сержанта міліції, (сержанта внутрішньої служби)                      - 2 роки;

- старшого сержанта міліції, (старшого сержанта внутрішньої служби) - 3 роки;

- прапорщика міліції, (прапорщика внутрішньої служби)           - 5 років.

2. Строки вислуги у спеціальних званнях рядового міліції, (рядового внутрішньої служби), старшини міліції, (старшини внутрішньої служби), старшого прапорщика міліції, (старшого прапорщика внутрішньої служби) не встановлюються.

Стаття 51. Строки вислуги у спеціальному званні середнього і старшого начальницького складу

1. Строки вислуги у спеціальних званнях середнього і старшого начальницького складу:

молодшого лейтенанта міліції, (молодшого лейтенанта внутрішньої служби) - 1 рік;

лейтенанта міліції, (лейтенанта внутрішньої служби)                  - 2 роки;

старшого лейтенанта міліції, (старшого лейтенанта внутрішньої служби) - 3 роки;

капітана міліції, (капітана внутрішньої служби)                          - 3 роки;

майора міліції, (майора внутрішньої служби)                                - 4 роки;

підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби       - 5 років.

2. Строки вислуги у спеціальних званнях полковника міліції (полковника внутрішньої служби) не встановлюються. У званнях вищого начальницького складу строки вислуги встановлюється окремими актами Президента України.

3. Для осіб начальницького складу, які закінчили вищі навчальні заклади системи МВС України із строком навчання 5 років і більше та набули кваліфікацію спеціаліста, магістра або незалежно під строку навчання отримали диплом з відзнакою вислуга у спеціальному званні лейтенанта міліції, (лейтенанта внутрішньої служби) встановлюється тривалістю один рік.

4. Для осіб начальницького складу, які закінчили цивільні вищі навчальні заклади із строком навчання 5 років і більше та набули кваліфікацію спеціаліста, магістра вислуга у спеціальному званні лейтенанта міліції, (лейтенанта внутрішньої служби) тривалістю один рік, встановлюється за умови отримання ними фахової освіти відповідно до займаної посади.

5. Строк вислуги у черговому спеціальному званні обчислюється з дня підписання наказу про присвоєння цього звання.

Для осіб, які перебувають у відпустці по пологах та/або догляду за дитиною, цей період зараховується у строк вислуги в спеціальному званні.

6. Особам рядового і начальницького складу, які перебувають у розпорядженні начальника відповідного органу внутрішніх справ у зв’язку з відстороненням їх від посади, а також стосовно яких провадиться дізнання, досудове слідство або кримінальна справа розглядається судом, чергові спеціальні звання не присвоюються.

Стаття 52. Відповідальність посадових осіб за несвоєчасне представлення до присвоєння чергових спеціальних звань

Посадові особи, з вини яких особи рядового і начальницького складу несвоєчасно були представлені до присвоєння чергових спеціальних звань, несуть дисциплінарну відповідальність.

Стаття 53. Присвоєння спеціальних звань достроково та на одну ступінь вище спеціального звання, передбаченого займаною посадою.

1. В порядку заохочення чергові спеціальні звання до полковника міліції, (полковника внутрішньої служби) включно, Міністром внутрішніх справ України можуть бути присвоєні достроково і на одну ступінь вище спеціального звання, передбаченого займаною посадою.

2. Достроково спеціальні звання присвоюються:

за мужність і самовідданість, виявлені при виконанні службових обов’язків, незалежно від строку вислуги у попередньому спеціальному званні;

за успішне виконання завдань, а також за досягнення високих результатів в оперативно-службовій діяльності - після закінчення не менше половини встановленою строку вислуги у спеціальному званні та при відповідності спеціального звання, що присвоюється, званню, передбаченому займаною штатною посадою.

3. Чергові спеціальні звання на одну ступінь вище спеціального звання, передбаченого займаною посадою (за винятком спеціального звання вищого начальницького складу), можуть присвоюватися в порядку заохочення за досягнення високих результатів служби і зразкове виконання службових обов’язків, за умови не менш як півтора строку вислуги у попередньому спеціальному званні.

4. За умови позитивної атестації чергові спеціальні звання на одну ступінь вище спеціального звання, передбаченого займаною посадою (за винятком спеціального звання вищого начальницького складу), можуть бути присвоєні після закінчення встановленого строку вислуги у спеціальному званні особам рядового і начальницького складу:

які мають вчену ступінь або наукове звання;

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

які мають статус ветерана війни.

5. Присвоєння одночасно спеціального звання начальницького складу достроково та на один ступінь вище спеціального звання, передбаченого займаною штатною посадою, не допускається.

6. Присвоєння у порядку заохочення спеціального звання начальницького складу достроково або на один ступінь вище спеціального звання, передбаченого займаною штатною посадою, допускається один раз за службу.

7. Особам начальницького складу, які звільняються за віком, за станом здоров’я, у зв’язку з скороченням штатів за умови позитивної атестації та вислуги 20 років і більше, в тому числі у пільговому обчисленні, після закінчення встановленого строку вислуги в спеціальному званні, за поданням прямих начальників може бути присвоєно чергове спеціальне звання на один ступінь вище від передбаченого штатами за займаною посадою згідно пункту 3 цієї статті.

Стаття 54. Позбавлення спеціальних звань осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України

Особи рядового і начальницького складу міліції органів внутрішніх справ, а також особи, які мають спеціальне звання з добавленням слів "у відставці", можуть бути позбавлені спеціальних звань за вироком суду.

Стаття 55. Пониження та поновлення у спеціальних званнях осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України

1. У порядку дисциплінарного стягнення за вчинення дисциплінарних проступків особи начальницького складу можуть бути понижені у спеціальному званні на одну ступінь.

2. Пониження і поновлення у спеціальному званні провадиться:

молодшого, середнього і старшого начальницького складу до підполковника міліції, (підполковника внутрішньої служби) включно - начальниками відповідних органів внутрішніх справ, яким надано право присвоєння цих звань;

молодшого, середнього і старшого начальницького складу до полковника міліції, (полковника внутрішньої служби) включно - Міністром внутрішніх справ;

3. молодшого, середнього і старшого начальницького складу органів внутрішніх справ, які були понижені у спеціальному званні, поновлюються у попередньому спеціальному званні, незалежно від займаної ними штатної посади за умови позитивної атестації наказами начальників, які прийняли рішення про пониження у званні, прирівняних до них і вище, але не раніш як через один рік з дня пониження у званні.

4. До поновлення осіб молодшого, середнього і старшого начальницького складу у попередньому спеціальному званні та присвоєння їм чергового спеціального звання повторне пониження в спеціальному званні не допускається.

5. Час перебування в пониженому спеціальному званні до строку вислуги в поновленому спеціальному званні не зараховується.

Стаття. 56. Загальні підстави звільнення зі служби

1. Особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби з виключенням із кадрів МВС. Військовозобов’язані, звільнені зі служби, зобов’язані згідно закону прибути до військових комісаріатів за місцем проживання для вирішення питання щодо постановки на військовий облік.

2. Звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби здійснюється за підставами, передбаченими цією статтею Закону, як правило, без зарахування в розпорядження начальників відповідних органів внутрішніх справ, за умови, коли не виникає гострої потреби в терміновому заміщенні посади.

3. Рішення про звільнення зі служби з ініціативи керівництва доводиться до відома осіб рядового і начальницького складу, як правило, не пізніше ніж за два місяці перед поданням до звільнення. Безпосередні та прямі начальники проводять з ними особисті бесіди.

4. Особи рядового і начальницького складу про наступне звільнення зі служби за власним бажанням попереджають керівництво про прийняте ними рішення не пізніш як за два місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

5. Особи рядового і начальницького складу, які досягли граничного віку перебування на службі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними чи обмежено придатними до служби звільняються зі служби.

6. Особи рядового і начальницького складу на яких згідно з Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України накладено стягнення "звільнення з органів міліції внутрішніх справ", звільняються зі служби за службовою невідповідністю.

7. Порядок звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби визначається Міністром внутрішніх справ.

8. Контракт припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу, які проходять службу за контрактом, звільняються зі служби за наявності підстав:

а) після закінчення строку контракту;

б) за вислугою років - у разі наявності права на пенсію за вислугу років;

в) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі;

г) через хворобу - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до служби;

ґ) за обмеженим станом здоров’я — на підставі висновку військово-лікарської комісії про обмежену придатність до служби;

д) у зв’язку зі скороченням штатів - у разі неможливості використання на службі у зв’язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

е) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

є) за службовою невідповідністю;

ж) за грубе порушення дисципліни;

з) у зв’язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу;

і) у зв’язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом;

к) за скоєння вчинків, несумісних з вимогами, що пред’являються до особистих та моральних якостей працівників міліції;

л) у зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

9. З ініціативи керівництва достроково може бути розірвано контракт і  звільнено особу рядового і начальницького складу зі служби за наявності підстав, передбачених підпунктами “б” “в”, “г”, “ ґ д”, “д”, “є”, “ж”, “з”, “і”, “л”, “л” п.8 цієї статті.

10. З ініціативи особи рядового і начальницького складу достроково контракт може бути розірвано через підстави, зазначені у підпунктах “б”, “в”, “г”, “ ґ”,    “д”, “е”, “і” п.8 цієї статті. Особа рядового і начальницького складу не пізніш як за два місяці має повідомити керівництво про свій намір щодо дострокового розірвання контракту.

11. Особа рядового і начальницького складу, стосовно якої прийнято рішення про дострокове розірвання контракту, має право оскаржити наказ про дострокове розірвання контракту і звільнення зі служби у порядку, встановленому законодавством. Оскарження не припиняє виконання наказу.

12. У разі визнання рішення про дострокове розірвання контракту і звільнення зі служби незаконним особа рядового і начальницького складу поновлюється на посаді, яку займала раніше, або на рівнозначній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік після звільнення з органів внутрішніх справ.

13. Питання про розірвання контракту з підстави, передбаченої підпунктом "з" п.8 цієї статті, може бути вирішено за згодою сторін, а в разі відсутності такої згоди — за рішенням спеціально створених (або атестаційних) комісій, які утворюються в МВС України та в головних управліннях МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управліннях МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті.

14. Особи рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах  внутрішніх справ, звільняються зі служби за наявності загальних підстав:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі;

б) за вислугою років - у разі наявності права на пенсію за вислугу років;

в) через хворобу - на підставі висновку військово-лікарської комісії про  непридатність до служби;

г) за обмеженим станом здоров’я - на підставі висновку військово-лікарської комісії про обмежену придатність до служби;

ґ) у зв’язку зі скороченням штатів - у разі неможливості використання на службі у зв’язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

е) за власним бажанням;

та за наявності негативних підстав:

є) за службовою невідповідністю;

ж) за грубе порушення дисципліни;

з) за скоєння вчинків, несумісних з вимогами, що пред’являються до особистих та моральних якостей працівників міліції;

і) у зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

15. Особи рядового і начальницького складу, які досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ підлягають виключенню з військового обліку у зв’язку з досягненням граничного віку перебування в запасі Збройних Сил України, звільняються згідно підпункту "в"  пункту 8 цієї статті та підпункту "а" пункту 8 цієї статті у відставку за віком.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу за ініціативою  керівництва відповідно до підпунктів “а”, “в”, “г”, “ ґ”, “д”, “е”, “ж”, “з”, , “і”, “л” пункту 8 цієї статті та підпунктів “а”, “в”, “г”, “ґ”, “д”, “ж”, “з”, “і” пункту 14 цієї статті може бути здійснено без письмової згоди (рапорту) особи, яка звільняється.

16. Особи рядового і начальницького складу, до яких відповідно до Закону України "Про боротьбу з корупцією" судом застосовано адміністративне стягнення, що передбачає звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави, представляються до звільнення зі служби в органах внутрішніх справ на підставах, передбачених підпунктом “є” пункту 8 цієї статті та підпунктом “є”  пункту 14 цієї статті.

17. За підпунктами "г" пункту 8 цієї статті та "г" пункту 14 цієї статті  (через обмежену придатність до служби) особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у разі неможливості за станом здоров’я виконувати службові обов’язки на займаній посаді та за відсутністю можливості переміщення по службі на іншу посаду, на якій вони можуть виконувати службові обов’язки з урахуванням стану здоров’я.

18. Звільнення особи рядового і начальницького складу зі служби у зв’язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набрання обвинувальним вироком суду законної сили.

19. Особи рядового і начальницького складу, звільнені зі служби у зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у разі його скасування в установленому порядку і закриття справи, поновлюються на службі з відшкодуванням збитків відповідно до чинного законодавства.

20. Особи рядового і начальницького складу, які померли, загинули або в установленому порядку визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими, виключаються із списків особового складу.

21. Звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби здійснюється по номенклатурі посад:

- у спеціальних званнях до старшого прапорщика міліції, старшого прапорщика внутрішньої служби включно - начальниками, яким таке право надане Міністром внутрішніх справ;

 - у спеціальних званнях до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби включно - заступниками Міністра внутрішніх справ, начальниками головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС в областях, місті Севастополі та на транспорті та рівними їм начальниками, яким таке право надане Міністром внутрішніх справ;

- у спеціальних званнях полковника міліції, полковника внутрішньої служби, вищого начальницького складу - Міністром внутрішніх справ;

22. Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, крім осіб середнього і старшого начальницького складу міліції, які мають вислугу 25 і більше років (у календарному обчисленні) та позитивно характеризуються по службі, а тим, хто має особливі заслуги перед державою, незалежно від вислуги років, при звільненні у відставку наказами начальників, які здійснюють звільнення, може надаватися право носіння встановленої форми одягу.

23. Днем звільнення (припинення контракту) осіб рядового і начальницького складу зі служби вважається день, з якого їх наказом по особовому складу звільнено з органів внутрішніх справ.

У разі звільнення осіб рядового і начальницького складу на підставі підпунктів “є”, “ж”, “з”, “к”, “л” пункту 8 цієї та підпунктів “е”, “є”, “ж”, “з”, “і” пункту 14 цієї статті вартість виданого речового майна з урахуванням ступеню зносу підлягає стягненню в установленому порядку. Звільнення за зазначеними підставами може тягнути за собою інші наслідки для звільненого, передбачені контрактом та законодавством.

РОЗДІЛ VІ ПРАВОВИЙ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ, ПЕНСІЙНЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ

Стаття 57. Правові та соціальні гарантії осіб рядового і начальницького складу міліції

Особи рядового і начальницького складу міліції, пенсіонери органів внутрішніх справ користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Законів України “Про державну службу” “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, “Про міліцію”, ”Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, цього Закону та інших нормативних актів.

Стаття 58. Правовий захист осіб рядового і начальницького складу міліції

Захист життя, здоров’я, честі, гідності, ділової репутації та майна осіб рядового і начальницького складу органів міліції, членів їх сімей, пенсіонерів органів внутрішніх справ від злочинних посягань, інших протиправних дій здійснюється відповідно до Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” та забезпечується мірами відповідальності, передбаченими Кримінальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та Цивільним кодексом України.

Стаття 59. Охорона здоров’я осіб рядового і начальницького складу міліції

1. Особовому складу міліції, членам їх сімей, які проживають разом з ними, пенсіонерам органів внутрішніх справ гарантується безоплатне медичне забезпечення, яке здійснюється в лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих, санаторно-курортних закладах системи МВС.

2. Особи рядового і начальницького складу зобов’язані щорічно проходити комплексний медичний огляд (диспансеризацію), а при необхідності – цільові медичні огляди, психофізіологічні обстеження і тестування.

3. Медична допомога членам сім’ї осіб рядового і начальницького складу міліції надається в медичних закладах системи МВС на загальних підставах.

4. Особовий склад міліції та члени їх сімей мають право на пільгове санаторно-курортне лікування та відпочинок в санаторіях, будинках відпочинку, медико-реабілітаційних центрах, пансіонатах, на туристських базах МВС України.

5. За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або за вислугою років, зберігається право на обслуговування цими ж закладами.

6. Зміна підпорядкування закладів охорони здоров’я, у тому числі санаторно-курортних, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ України, не допускається.

Стаття 60. Забезпечення осіб рядового і начальницького складу міліції житлом

1. Особам рядового і начальницького складу, пенсіонерам органів внутрішніх справ, які згідно чинного законодавства визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов та соціального захисту, житлова площа надається в першочерговому порядку місцевими державними адміністраціями, відповідними міністерствами та відомствами.

2. Особи рядового і начальницького складу, які згідно діючого законодавства, визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання за місцем проживання або роботи пільгового кредиту на індивідуальне або кооперативне житлове будівництво та обзаведення домашнім господарством на строк до 30 років з відсотковою ставкою у розмірі трьох відсотків річних.

3. Сума кредиту обчислюється виходячи з норми 21 кв. метру загальної площі на одного члена сім’ї особи рядового і начальницького складу міліції та додатково 10 кв. метрів на сім’ю, а вартість будівництва одного квадратного метра загальної площі житла не повинна перевищувати визначену середньостатистичну його ціну у населеному пункті або регіону, де будується житло.

4. Вартість будівництва додаткової площі житла та додаткову вартість будівництва одного квадратного метра у разі перевищення зазначених норм особа рядового і начальницького складу сплачує за власний рахунок.

5. Особам рядового і начальницького складу, які перебувають на службі в міліції понад 5 років кредит надається безпроцентний, понад 10 років – крім того 25 відсотків одержаної позики погашається за рахунок бюджетних коштів, понад 15 років – 50 відсотків, понад 20 – 75 відсотків.

6. При звільненні з міліції за службовою невідповідністю; за порушення дисципліни; за скоєння вчинків, несумісних з вимогами, що пред’являються до особистих та моральних якостей працівника міліції; в зв’язку з обвинувальним вироком, що набрав законної сили; за власним бажанням – кредит підлягає поверненню в повному обсязі  з нарахуванням  процентів за час  користування.

7. Порядок і умови надання довгострокових державних кредитів особам рядового і начальницького складу міліції на будівництво житла встановлюється Кабінетом Міністрів України.

8. Особам рядового і начальницького складу та членам їх сімей надається 50-ти процентна знижка по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива.

9. Особи рядового і начальницького складу міліції, які живуть і працюють у сільській місцевості та в селищах міського типу, і члени їх сімей, забезпечуються безоплатно житлом з опаленням і освітленням за встановленими нормами.

До членів сім’ї осіб рядового і начальницького складу міліції відносяться подружжя, неповнолітні діти, батьки та інші особи, які постійно з ними проживають і пов’язані спільним побутом.

10. Особам рядового і начальницького складу міліції для постійного проживання можуть надаватися службові жилі приміщення в порядку і на умовах, передбачених Положенням про порядок надання службових жилих приміщень та Переліку категорій працівників, яким можуть надаватися службові жилі приміщення, затверджених Кабінетом Міністрів України.

11. За особами рядового і начальницького складу міліції, які направлені для проходження служби за кордон бронюється жиле приміщення на весь час проходження служби за кордоном.

Стаття 61. Компенсаційні виплати особам рядового і начальницького складу міліції на випадок загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, захворювання) та інвалідності

1. У випадку поранення (контузії, травми захворювання), одержаного особою старшого і вищого начальницького складу міліції під час виконання ним службових обов’язків, чи в разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніше як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, їй здійснюється компенсаційна виплата в розмірі до десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, яку вона займала, а в разі його загибелі або смерті членам сім’ї – у розмірі двадцятирічного грошового забезпечення.

2. Порядок і умови виплати компенсаційних сум особам рядового і начальницького складу міліції і членам їх сімей встановлюється Кабінетом Міністрів України. 

Стаття 62. Компенсаційні виплати особам рядового і начальницького складу міліції при переводі на нове місце проходження служби

При переводі до нового місця проходження служби в іншу місцевість особам рядового і начальницького складу міліції та членам їх сімей забезпечується безоплатний проїзд і перевезення багажу залізничним, повітряним, водним і автомобільним транспортом і сплачується грошова допомога у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

Стаття 63. Соціальні гарантії прав членів сімей осіб рядового і начальницького складу міліції

1. Дружинам (чоловікам) осіб рядового і начальницького складу міліції виплачується за місцем роботи грошова допомога в розмірі середнього місячного заробітку при розірванні ними трудового договору в зв’язку з переведенням чоловіка (дружини) на службу в іншу місцевість.

2. Дружинам (чоловікам) осіб рядового і начальницького складу міліції за їх бажанням щорічна відпустка надається одночасно з відпусткою чоловіка (дружини).

3. За особами рядового і начальницького складу міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років зберігаються права та соціальні гарантії, передбачені цим Законом.

4. У разі загибелі особи рядового і начальницького складу міліції у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків за сім’єю зберігається право на одержання житлової площі на тих самих умовах і підставах, які мали місце на момент загибелі особи рядового і начальницького складу міліції.

5. Діти загиблих під час виконання службових обов’язків працівників міліції мають право до вступу до навчальних закладів МВС поза конкурсом.

6. Вдова (вдівець) загиблої або померлої особи рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ, а також дружина (чоловік) особи рядового і начальницького складу міліції який пропав без вісті під час проходження служби в органах міліції, в разі, коли вони не вступили в новий шлюб та її (його) неповнолітні діти мають право на пільги, передбачені цим Законом.

7. Кабінетом Міністрів України, обласними та місцевими державними адміністраціями, підприємствами, установами, організаціями можуть встановлюватися й інші пільги та гарантії соціального захисту осіб рядового і начальницького складу міліції та членів їх сімей.

Стаття 64. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу міліції та вихідна допомоги при звільненні

1. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу міліції України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу міліції та органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”.

2. При звільненні зі служби особам рядового і начальницького складу сплачується одноразова грошова допомога.

3. При звільненні зі служби:

а) за віком;

б) станом здоров’ям;

в) за вислугою років;

г) за обмеженим станом здоров’я;

д) в зв’язку із скороченням штатів - у разі неможливості використання на службі, -

розмір допомоги складає 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

4. При звільненні зі служби:

а) через сімейні обставини

б) інші поважні причини, -

розмір допомоги складає 25 відсотків місячного грошового забезпечення  за кожний повний календарний рік служби.

5. При звільненні зі служби:

а) за власним бажанням (без наявності поважних причин);

б) за службовою невідповідністю;

в) у зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, -

грошова допомога не виплачується.

Стаття 66. Відповідальність за порушення законодавства про службу в органах внутрішніх справ України

Особи, винні у порушенні законодавства щодо порядку проходження служби в органах внутрішніх справ України несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.

РОЗДІЛ VІІ ФІНАНСОВЕ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЛІЦІЇ

Стаття 67. Фінансування міліції

1. Фінансове забезпечення діяльності міліції, а також гарантії і компенсації, які надаються співробітникам міліції та членам їх родин відповідно до законодавства України, є держаними видатковими зобов’язаннями.

2. Органи державної влади України та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України мають право здійснювати видатки на реалізацію повноважень міліції по забезпеченню законності, правопорядку й громадської безпеки. Фінансування зазначених видатків здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань державного бюджету України, відповідних бюджетів місцевих громад, а також коштів, які надходять на підставі договорів від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян та інших джерел, не заборонених законодавством України.

3. Кошти, які одержані міліцією за надання послуг на оплачуваній основі, а також за договорами про охорону майна громадян, установ та організацій, надання інших послуг із забезпечення охорони майна, є доходами державного бюджету. Після відшкодування можливих збитків, пов’язаними із крадіжками й іншими обставинами, передбаченими умовами договорів на охорону, зараховуються у державний бюджет у повному обсязі, з правом подальшого використання зазначених коштів на додаткове матеріально-технічне забезпечення сучасними технічними засобами відповідних підрозділів і служб міліції.

4. Тарифи за надані міліцією послуги з охорони майна громадян, установ та організацій, а також за інші послуги, пов’язані із реалізацією повноважень міліції, визначаються Урядом України.

5. Пільги, компенсації та гарантії, встановлені цим Законом, надаються за рахунок і в межах коштів, передбачених на утримання бюджетних установ (підприємств, організацій) у кошторисах або фінансових планах.

Стаття 68. Матеріально-технічне забезпечення міліції

1. Матеріально-технічне забезпечення діяльності міліції здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань державного бюджету на відповідний рік.

2. Земельні ділянки, будинки, споруди, устаткування й інше майно яке використовується міліцією, а також активи, які створені або придбані за рахунок бюджетних асигнувань державного бюджету та інших коштів, є державною власністю. Земельні ділянки перебувають у постійному (безстроковому) користуванні, а майно – в оперативному управлінні міліції.

3. Забезпечення міліції зброєю, набоями, спеціальними засобами, продовольством, а також забезпечення співробітників міліції форменим одягом здійснюються Міністерством внутрішніх справ України за нормами, які встановлюються Кабінетом Міністрів України. Норми інших видів матеріально-технічного забезпечення встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.

6. Міліція має право отримувати від громадян і організацій у власність і користування транспортні засоби й інше майно, необхідне для виконання покладених на неї обов’язків, відповідно до цивільного законодавства України. Порядок використання зазначених транспортних засобів і майна визначається Міністерством внутрішніх справ України.

7. Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад надають безоплатно органам і підрозділам міліції службові приміщення, а дільничним інспекторам міліції - приміщення для роботи, обладнані меблями і засобами зв’язку.

8. Підрозділам міліції, які утримуються за рахунок коштів, що надходять на підставі договорів, відповідні міністерства і відомства    надають безоплатно службові приміщення, обладнані меблями і засобами зв’язку, транспорт та іншу спеціальну техніку.

9. Підрозділам міліції на залізничному, водному та повітряному транспорті відповідні транспортні відомства та організації безоплатно надають устаткування, службові й підсобні приміщення, обладнані меблями, засобами зв’язку і несуть витрати по їх експлуатації.

РОЗДІЛ VІІІ КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ МІЛІЦІЇ

Стаття 69. Контроль за діяльністю міліції

1. Контроль за діяльністю міліції здійснюють Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Міністр внутрішніх справ України і в межах своєї компетенції місцеві ради.

2. Місцеві ради, здійснюючи контроль за роботою міліції, не втручаються в її оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та адміністративну діяльність.

Стаття 70. Нагляд за додержанням законності у діяльності міліції

Нагляд за додержанням законності у діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

РОЗДІЛ ІХ

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та поширює свою дію на всіх працівників органів внутрішніх справ МВС України.

2. Правові норми, викладені в Розділі V. «Проходження служби в органах внутрішніх справ» розповсюджуються на осіб рядового і начальницького складу міліції та Державної фельд’єгерської служби України.

3. Визнати таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 4, ст. 20).

4. Закони України діють в частині, що не суперечать цьому Закону.

5. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців після набрання чинності цього  Закону:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність до цього Закону;

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону;

відповідно до компетенції забезпечити видання нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.