MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Політика і права людини

Про кримінальне переслідування Юрія Луценка

Минуло вже майже півроку із дня незаконного взяття під варту екс-міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка, тримання якого в СІЗО досі суперечить українському законодавству через відсутність будь-яких правових підстав. 9 червня 2011 року – дата першого судового засідання у його справі, і тому ми вважаємо своїм громадянським обов’язком висловити своє ставлення до діяльності екс-міністра та причини його переслідування.

Так звана «справа Луценка» є лише однією з ілюстрацій того, що сучасне керівництво України не лише вдалося до кримінального переслідування своїх опонентів та критиків, але й здійснює це з чисельними порушеннями прав людини та національного законодавства.

Про чисельні порушення наразі повідомляють засоби масової інформації, зарубіжні та вітчизняні експерти, про них йдеться в доповіді Датського Гельсінського Комітету тощо. Стали відомими непоодинокі випадки політично вмотивованої криміналізації дій, які не тягнуть навіть на адміністративні стягнення, серед яких, наприклад, кримінальні справи, пов’язані із підприємницьким Майданом, арешти та застосування катувань до членів патріотичної організації «Тризуб» за пошкодження бюсту Сталіну, переслідування за нібито відкриття державної таємниці тощо.

У зв’язку із системними порушеннями прав громадян, наступом на демократичні права та свободи в Україні, політичними переслідуваннями були чисельні звернення, мітинги, заяви та інші заходи представників правозахисних організацій, громадських активістів, політиків щодо неприпустимості подібних дій з боку влади. Однак мусимо констатувати відсутність будь-якої її реакції та позитивних дій.

Разом із політичними переслідуваннями відбувається системне задурманення української та міжнародної спільноти інформацією про нібито серйозні досягнення сучасної влади, в тому числі у сфері забезпечення прав людини, які не підкріплюються об’єктивними фактами та показниками. Паралельно розповсюджується інформація про тотальну бездіяльність минулого Уряду.

У зв’язку із вищезазначеним, як члени Громадської ради при МВС України із питань забезпечення прав людини, яка працювала в 2005–2010 роках, хочемо довести нашу позицію та думки щодо оцінки діяльності екс-керівника Міністерства внутрішніх справ України Ю. Луценка.

Міністерству внутрішніх справ часів Л. Кучми багато закидали в закритості та відсутності підзвітності суспільству, в політичному обслуговуванні влади, зокрема, голосуванні за «правильного» кандидата та участі в фальсифікації результатів виборів, в підозрілому ставленні до громадських та міжнародних організацій. Їх звернення та листи викликали щире обурення керівництва МВС тим, що заважають боротися із злочинністю.

Тож з приходом в 2005 році нового міністра розпочалися деполітизація міліції, діалог та встановлення контактів з громадськими та міжнародними організаціями. Маємо констатувати, що у 2005–2009 роках політичний тиск в міліції був відсутній. При цьому намагання Ю. Луценка запровадити режим співробітництва із громадянським суспільством та підзвітності йому викликав спротив не лише у його опонентів, а й у багатьох з тих, хто в 2005–2006 та 2007–2010 роках був у його команді.

Тим не менш крок за кроком відбувалися становлення та розвиток паростків системи моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України. Те, що в 2008–2009 роках вже здавалося природнім для громадських організацій – запрошення та участь у заходах громадських організацій керівництва МВС України, висвітлення позиції МВС, надання інформації, яка запитувалася громадськими організаціями тощо – напрацьовувалося з 2005 року крок за кроком і було серйозним зламом в системі взаємодії міліції із громадськістю.

В той час було й велике суспільне сподівання на позитивні зміни, на перебудову міліції на принципах демократизму та відкритості. Була й готовність Міністра на участь у створенні нових структур та моделей управління.

І такою першою моделлю стали мобільні групи із моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС, до складу яких входили представники громадських організацій, і які отримали доступ до традиційно закритих спеціальних установ міліції – ізоляторів тимчасового тримання, спецприймальників для адмінзатриманих та адмінзаарештованих осіб, приймальників-розподільників для дітей, чергових частин.

Показником позитивних змін, підтриманих Луценком, стало те, що досвід організації роботи цих мобільних груп перезнімався іншими країнами. Він знайшов підтримку в Раді з прав людини ООН, в Комітеті ООН проти тортур, у Європейського Комісара з прав людини, експертів Ради Європи та Європейської спільноти. Експерти його розглядали як прообраз національного механізму попередження катувань, який Україна мала і має запровадити, виконуючи зобов’язання відповідно до ратифікованого Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань.

В 2010 році із зміною керівництва МВС України діяльність мобільних груп була зупинена і в більшості областей вони припинили своє існування. Мобільні групи з представників громадськості, попри заяви нового міністра Могильова, не потрапили ні в один райвідділок, де відбувся нещасний випадок або смерть затриманих.

Ще одним виявом бажання реформування МВС України на принципах прозорості та взаємодії із суспільством є підписання Юрієм Луценком наказу 1243 від 28 грудня 2005 року про створення Громадської ради при МВС України з питань забезпечення прав людини в органах внутрішніх справ, співголовою якою він також був. До складу Ради увійшли представники найбільш відомих та впливових громадських організацій, які можуть професійно критикувати ОВС, допомагаючи їм при цьому рухатися в напрямку позитивних змін.

Лише деякі результати роботи Ради – це моніторинг та вдосконалення нормативної бази ОВС, участь у роботі кадрових та атестаційних комісій при ГУМВС, УМВС; проведення спільно з керівництвом ОВС прийому громадян; розробка Плану протидії ксенофобії до 2009 р.; розробка Програми забезпечення гендерної рівності в ОВС України; навчання експертів мобільних груп; організація і проведення тренінгів для слідчих, оперуповноважених, працівників «Беркуту» та персоналу ізоляторів тимчасового тримання тощо. За цим «тощо» стоїть робота представників більш ніж 120 організацій, які входили до складу громадських рад на обласному та національному рівні.

В 2010 році робота Громадської ради при МВС України із питань забезпечення прав людини в діяльності ОВС була зупинена, усі звернення її членів до керівництва МВС проігноровані, в співпраці з багатьма організаціями, представники яких входили до складу рад – відмовлено.

Розуміючи необхідність створення та формування внутрішньої системи моніторингу дотримання прав людини, міністр Луценко, із поверненням на посаду в січні 2008 року, видав наказ про створення в структурі Апарату міністра Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС.

Створення Управління моніторингу дотримання прав людини, як раніше робота мобільних груп, знайшла позитивну оцінку з боку більшості національних експертів та міжнародних організацій. Три роки поспіль Україна звітувала про виконання міжнародних зобов’язань в галузі дотримання прав людини саме створенням цієї інституції. Її досягнення не були грандіозними, але й не могли такими бути фактично за півтора роки роботи. Тим не менш, серед тих, які відзначали не просто керівники управління чи Міністр, але й зовнішні спостерігачі – це рух на шляху прозорості ОВС, це початок відновлення довіри, це контакти з організаціями громадянського суспільства, а також декілька тисяч скарг та звернень громадян, об’єктивно та неупереджено розглянутих за участі помічників міністра, покращення умов тримання в ІТТ та включення в лексикон працівників ОВС поняття «права людини», на які почали звертати увагу.

Символічно, що хіба що не першим наказом чинного міністра МВС в березні 2010 року став наказ про ліквідацію Управління моніторингу дотримання прав людини. Відкрито й цинічно руйнувалася діяльність, пов’язана із виконанням національних та міжнародних зобов’язань України по забезпеченню прав людини.

Про свої руйнівні дії сучасна влада не любить згадувати. А цей деструктивний список, який містить лише об’єктивні факти, можна продовжувати. До нього можна віднести й долю Департаменту боротьби із злочинами, пов’язаними із торгівлею людьми. Він був створений в 2005 році наказом того ж Ю. Луценка спочатку як Управління, а потім набув статус Департаменту, якого сьогодні також немає в структурі МВС України. Станом на початок червня 2011 року на жодний орган центральної виконавчої влади не покладені зобов’язання у сфері протидії та попередженні торгівлі людьми, наданні допомоги постраждалим. Це означатиме, що функція протидії торгівлі людьми втрачається і на обласному та місцевому рівнях, оскільки немає структури, відповідальної за координацію дій, за реалізацію національного механізму перенаправлення постраждалих від торгівлі людьми для надання їм всебічної допомоги, за проведення попереджувальної роботи. Ліквідований також Департамент кримінальної міліції у справах дітей, хоча його діяльність регламентується законами України.

Не ведеться робота в МВС в напрямку протидії проявам расизму та ксенофобії. Її й раніше було недостатньо, а сьогодні цей напрямок фактично ігнорується. Відділи розслідування злочинів на ґрунті ненависті та злочинів, скоєних проти іноземців та іноземцями, ліквідовані. Брутально розганяються мирні зібрання громадян, а міліція виконує роль політичної палиці правлячої команди. Порушується право на приватність. Перелік порушень можна продовжувати.

Наприкінці нагадуємо українським високопосадовцям, відповідальним за системні порушення прав людини в Україні, що вони мають відповідати за свої дії не лише перед народом України, але й перед міжнародною спільнотою, оскільки права людини не є внутрішньою справою однієї держави.

Як статус демократичної держави, так й положення держави, що наразі головує в Комітеті Міністрів Раді Європи, зобов’язують уряд України бути надзвичайно відповідальними в питаннях внутрішньої політики, оскільки навіть незначні хибні дії завдають істотної шкоди іміджу держави. Дотримання принципу верховенства права є однією з тих можливостей, завдяки якій Уряд може довести європейському співтовариству свою професійну спроможність очолювати найбільшу країну в Європі. Сподіваємося, що посадові особи та Президент цю можливість готові використати на благо народу України.

Євген Захаров
Олег Мартиненко
Катерина Левченко
Ольга Калашник

Київ, 8 червня 2011 року




Правозащитник: Украина проиграет Луценко в Европейском суде

Публичный конфликт украинской власти и оппозиции может снова стать предметом обсуждения в Европе. Народные депутаты от БЮТ, недавней возмущенные попыткой ареста Юлии Тимошенко, в очередной раз обвинили команду президента в политических преследованиях и пригрозили пожаловаться на репрессии послам стран Евросоюза. «Сегодня Тимошенко, Луценко, Макаренко, Диденко, Шепитько, а завтра – любой гражданин Украины», – объяснили они мотив своей жалобы.

Власть на эти обвинения реагирует стандартным набором фраз: политических репрессий в стране нет, применение закона не избирательное, уголовные дела против оппозиционеров носят исключительно юридический характер, а точку в них поставит суд.

В этом конфликте есть и третья, незаинтересованная сторона – правозащитники. Во многом не соглашаясь с оппозицией, они признают: репрессии в Украине имеют место. О том, есть ли логика в деле Луценко, почему прессуют участников налогового Майдана и как обстоят дела с правами человека в Украине в целом, в интервью ЛІГАБізнесІнформ рассказал глава правления Украинской Хельсинской группы по правам человека, сопредседатель Харьковской правозащитной группы Евгений Захаров.

– Евгений Ефимович, в последние месяцы в Украине растет количество политзаключенных – так они сами себя называют. Одни уже сидят в СИЗО, другие еще только ходят на допросы. Луценко в знак протеста объявил голодовку. Тимошенко апеллирует к европейским инстанциям. Действительно ли в этих случаях можно говорить о политических преследованиях?

– Да, к сожалению, об этом можно и нужно говорить. Более того, в каждом из этих дел были замечены совершенно нелепые с точки зрения здравого смысла действия властей.

Взять то же «дело Луценко» по стажу его шофера. Что Луценко совершил? Всего лишь обратился в Кабинет Министров с письмом, в котором спросил, можно ли включить время работы шофера до прихода в милицию в милицейский стаж. Такого сорта писем сам Луценко написал еще не менее 20-ти. До него такие письма писали Цушко, Билоконь, нынешний министр Могилев уже несколько написал. Это обычная практика. Запрос идет в Кабмин, Министерство труда и соцполитики дает ответ. И если уж говорить об организованной преступной группе, то в нее должны входить десятки сотрудников министерства, которые готовили письмо. В чем тут уголовно наказуемые деяния Луценко, я не понимаю. Ущерб – 40 тысяч гривень – возмещен.

Поэтому обвинение мне представляется юридически никчемным. Да и причины перевода Луценко с подписки о невыезде на содержание под стражей непонятны. Он что, нарушил что-то, уезжал без разрешения следователя? Ничего подобного не было. Суд озвучил четыре мотива. Первый – долго знакомился с делом. Это вообще безобразие, знакомиться с делом – это право обвиняемого и его адвоката, а не прерогатива следователя – план писать. Датский Хельсинский комитет, который мониторил этот процесс, написал: это неслыханно, чтобы следователь определял, как обвиняемому готовиться к процессу. Второй мотив – отказался признать себя виновным. Но, простите, это его право, гарантированное Конституцией. Третье – отказывался отвечать на вопросы о себе. Это тоже его право. И четвертое – давал интервью, писал статьи, тем самым мешал работать следствию.

Все четыре повода в совокупности – грубое нарушение прав человека, статей 5, 6 и 10 Европейской конвенции по правам человека. И когда Европейский суд рассмотрит это дело, то, на мой взгляд, государство проиграет и уплатит Луценко несколько тысяч евро.

– То есть в «деле Луценко» политические мотивы превалируют над юридическими?

– Ну, знаете, в нашей стране уже давно никто не видел настолько вопиюще незаконного дела. Нет ни одного действия прокуратуры, ни одного решения суда, где хоть что-нибудь можно было логически объяснить, сказать: да, это законно. А вот незаконные действия, неаргументированное содержание под стражей – это как раз один из признаков политического преследования. Тем более, в этом деле есть очевидный политический мотив.

– И в чем он заключается – чего добиваются от Луценко?

– Все очень просто. Хотят, чтобы он сдался, перестал отстаивать свою правоту. В Интернете я видел утверждение о том, что от него хотят показаний в отношении бывшего правительства, премьер-министра. Не знаю, насколько это правда. Но тут совершенно явно: он стоит на своем, что ни в чем не виновен, не совершал никаких незаконных, тем более, уголовно наказуемых деяний. А ему говорят: будешь сидеть. И все. Последний раз придумали, что Луценко будет сидеть, пока адвокаты с делом не ознакомятся. Это вообще кощунство – брать такие вещи в основание решения суда о содержании под стражей. Он потому и объявил голодовку, что никаких правовых аргументов у него не осталось. И даже этим не добился, чтобы его освободили. То есть его хотят сломать, хотят, чтобы он сдался, признал себя виновным. Думаю, эта борьба будет продолжаться до решения суда. И для меня очевидно, что ничего разумного ожидать не приходится. Само дело становится стилистически очень похожим на дела против правозащитников 70-80-х годов, сам же Луценко постепенно превратился в типичного узника совести.

Что будет дальше? Отношение к Луценко меняется, из него уже сделали мученика в глазах многих людей. Даже те, кто к нему относился не очень хорошо, начинают ему сочувствовать.

– Кто еще может претендовать на статус политически преследуемого?

– Безусловно, дело Тимошенко – тоже политическое. Это уже и международные эксперты подтвердили. Благо, ее не лишили свободы. Но собирались.

Есть еще политические дела, которые не затрагивают чиновников. К примеру, два дела против предпринимателей – участников налогового Майдана. Одно по факту группового нарушения общественного порядка, другое – за то, что колья в площадь вбили и тем самым умышленно испортили гранитную плитку. Мотив преследования – политический: запугать тех, кто выходил на Майдан, чтобы больше они этого не делали. Факт нарушения порядка заключался в том, что 22 ноября была подана заявка на митинг протеста с участием 100 тысяч человек, и совершенно понятно, что при таком количестве людей транспорт в центре Киева ходить не сможет. Что должна была сделать милиция? Пустить его в обход. Но она этого не сделала. Вот и вышло «групповое нарушение». Возникает вопрос: кто за это отвечает? Еще один момент: дело открыли по факту, ни одному человеку обвинение не предъявили, а на допросы перетаскали тысячи предпринимателей, забирали прямо с рабочего места, запугивали, угрожали. Все это вместе говорит о том, что власть боится нового Майдана и не хочет новых протестов.

По второму делу обвиняют семь человек. В постановлении о возбуждении дела написаны одни и те же сакраментальные слова: объединившись в преступную группу по сговору, они вбили те самые колья и поставили палатки. А дальше выясняется: эти люди друг с другом не знакомы, впервые встретились на заседании суда. Ни о каком сговоре вообще говорить нельзя! К тому же, первые четверо, которым предъявили обвинение, вообще никакого отношения к Майдану не имели, но зато все были ранее судимы. Власть думала, что все это пройдет незамеченным. А получилось так, что этими людьми заинтересовались, начали защищать, добились освобождения из-под стражи, разоблачили эту фальсификацию. Ну, и сейчас на первом же предварительном заседании судья Евгений Сидоров, посмотрев на это все, отправил дело прокурору на доследование. Так что дело зависло.

Возьмем третью категорию дел, связанную с выступлениями организаций, которые называют себя патриотическими. Вымазали краской памятник Дзержинскому – злостное хулиганство. Отрезали голову бюсту Сталина, стоящему во дворике обкома Компартии в Запорожье, сняли это действо на видео и повесили на сайте – по всей стране обыски, допросы, задержания, всех вычислили, отвезли в Запорожье, били, лишили одежды, не кормили. Бред какой-то. За что? За то, что они отрезали голову бюсту человека, которого большинство украинцев считает палачом и преступником? Зачем было лишать свободы девочку, которая поджарила яичницу на вечном огне? Конечно, все это, возможно, малосимпатичные и малоэстетичные средства выражения взглядов. Но, простите, нельзя на выражение взглядов отвечать решеткой. Это неадекватная реакция государства.

– С политиками все понятно, но они хотя бы могут позволить себе хороших адвокатов, сидят в камерах на 1-2 человека, к ним на суд приходят десятки журналистов. Обычным людям приходится намного тяжелей. Как Вы оцениваете ситуацию с нарушениями прав человека, она ухудшилась?

– Ухудшилась. Причем благодаря этим необычным историям, в которых явно видны политические мотивы и которые поэтому оказались объектом внимания большого количества людей, все и увидели, как это все происходит. А разницы на самом деле никакой нет. Разница лишь в том, как вы сами отметили, что они в СИЗО находятся в лучших условиях. Да и то не все, а только VIP-арестованные. Что касается остальных, то точно так же, как члены «Тризуба», подвергаются пыткам и другим видам незаконных насильственных действий те, кто подозревается в совершении преступления. Цель ясна – чтобы признались. Оценочное число пострадавших за 2010 год по стране – 790 тысяч человек.

– А если сравнивать с предыдущими годами?

– В 2009 году было 604 тысячи человек. Но в 2004-м, скажем, было больше миллиона. Это огромные цифры, получены они с помощью социологического опроса. Выборка была – четыре тысячи человек в пяти городах страны. Социологи отбирали из респондентов всех, кто в ответах на вопросы сказал, что имел такого рода проблемы. Потом сделали экстраполяцию на все взрослое население страны и получили такую цифру.

– Насколько она объективна?

– Это оценочная цифра, но она огромна. Даже уполномоченный по правам человека (Нина Карпачева, – ред.) признает, что каждый третий задержанный в Украине подвергается пыткам. Это проблема, которая касается всех. Но на этом ведь все не заканчивается. Ситуация Луценко, оснований для содержания которого под стражей согласно УПК не было, в обычных делах встречается довольно часто. Поэтому обвиняемых держат в СИЗО. Причем у нас нет, как в других странах, суммарного ограничения времени содержания под стражей во время следствия и суда, человек может находиться в СИЗО без приговора и семь, и десять лет, – такие случаи были. Хотя, например, в соседней Молдове уже давно ввели норму о том, что не больше двух лет можно вину доказывать. За два года не доказали – выпускайте.

К примеру, в деле «Харченко против Украины», решение по которому принято 10 февраля этого года (Украина проиграла 20 тыс. евро компенсации бывшему заключенному Киевского СИЗО, который находился под стражей с апреля 2001 года по август 2003-го, – ред.), Европейский суд выявил системные нарушения и дал украинскому правительству шесть месяцев на то, чтобы исправить законодательство о предварительном следствии и содержании под стражей. Но вот уже май закончился, а пока ничего не сделано.

Условия содержания подследственных в местах лишения свободы тоже нельзя назвать нормальными. Новые СИЗО не строят, их всего 32 по стране, в среднем в них находятся 40 тыс. людей. А «посадочных» мест гораздо меньше. Это не означает, что везде одинаково плохая ситуация. Есть переполненные изоляторы, а есть незаполненные, все зависит от уровня преступности в том или ином регионе. Но пять СИЗО – Киевское, Харьковское, Донецкое, Крымское и Днепропетровское – вечно переполнены. Вот Луценко сидит в «тройнике», где на три места – три человека. А есть же камеры на 30 коек, где находятся 70 человек, спят по очереди…

– Реакция европейских институтов может как-то повлиять?

– Влияет, конечно. Сейчас в Государственной пенитенциарной службе Украины – новое руководство, которое хочет сотрудничать с правозащитниками, рассчитывает на сотрудничество и помощь. Это можно только приветствовать. Но эта дружба или, я бы сказал, диалог будет нормальным, только если не будут скрывать злоупотребления, которые у них есть.

– Сейчас скрывают?

– Не буду бросать в них камень, они и так в очень сложном положении. Потому что система в ужасном состоянии, недофинансируется, не реформируется, насквозь пронизана коррупцией. И эти вещи в одночасье не исправишь. Важно иметь понимание того, что есть желание исправлять и постепенно искать тот самый кирпич, который, если вынуть, всю стену обвалит. Я вот подозреваю, что знаю, где этот кирпич. Если б они еще согласились с этим. Я имею в виду закрытость системы, изоляцию заключенных от внешнего мира, практически полное отсутствие общественного контроля. Ведь осужденный почти полностью находится под властью администрации и даже пожаловаться не может на ее действия!

А с милицией у нас сейчас нет никакого диалога, при Могилеве все стало только хуже.

– Бывший первый замминистра юстиции Евгений Корнийчук недавно, уже после выхода из СИЗО, в интервью ЛІГАБізнесІнформ выразил сожаление тем, что не уделил внимание реформе криминальной юстиции. Как Вы думаете, в нынешних условиях провести такую реформу реально?

– Есть концепция такой реформы, оформленная указом президента Ющенко в 2008 году. Кто мешал им ее провести – это вы у них спросите, почему они этого не сделали. Тем более, что уже был консенсус по поводу реформы у юридической общественности, все со всеми договорились. Я в этом обсуждении участие тоже принимал, поэтому хорошо все знаю. Был проект Уголовно-процессуального кодекса, вполне приемлемый. Причем бютовцы тогда, в декабре 2009 года, клятвенно обещали его принять, но так и не сделали этого. Если бы новый УПК сейчас действовал, не было бы всего этого безобразия.

Захочет ли новая власть провести реформу? У меня большие сомнения, поскольку это помешает им устранять из политики, как это происходит сейчас, своих оппонентов. К тому же, они еще ничем не доказали, что действительно хотят реформ.

02.06.2011




Катування та жорстоке поводження

Чи стане суспільний резонанс гарантією правосуддя?

Справа Якова Строгана довгий час не сходить зі шпальт друкованих видань, є предметом для обговорення теле - радіо програм, інтернет видань, бо саме цей випадок приголомшує своєю зухвалістю правоохоронців і безкарністю катів у погонах.

http://tsn.ua/ukrayina/miliciya-zhorstoko-katuvala-harkiv-yanina-rozdyagnula-dushila-i-bila-strumom.html, http://maidan.org.ua/static/news/2010/1292170070.html,

 http://khpg.org/1292969123, http://youtube.com/watch?v=hkWpVOICv6w

Нагадаємо, що харків’янин Яків Строган, який мешкав зі своєю дружиною і дитиною немовлям двічі був підданий тортурам, а кати в пагонах так і не були покарані за скоєні злочини. Одного вечора у Якова виникла побутова сварка зі своїм сусідом, в результаті сутички, Яків штурнув сусіда і той спіткнувся, впав порізавши шию об скло розбитої пляшки. Потім міліціонери цілу ніч ламали двері в помешкання Якова, а з ранку Строгана було заарештовано, він був підданий нелюдським тортурам і знущанням з боку працівників міліції. Його катували в лісі із застосуванням електричного струму, а коли Яків втрачав свідомість, йому в рота заливали нашатирний спирт, аби він прийшов до тями. Потім тримали декілька днів в кімнаті для тортур вимагаючи від його дружини Анни Строган гроші за свободу чоловіка. Інший би на його місці знайшов би кошти, заліз би у борги, розрахувався квартирою, аби тільки позбутися ганебного переслідування, розуміючи, що той, хто носить погони – завжди правий і боротися наодинці зі злочинною системою корумпованої влади означає, наражати себе на небезпеку. Але Яків був мужній не злякався і не зламався, пішов один проти системи намагаючись домогтися справедливості. Після катувань звернувся до служби внутрішньої безпеки МВС, прокуратури, до правозахисників. Потім були парламентські слухання в Комітеті Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, в яких брав участь Яків Строган. Також він зустрівся з Ніною Карпачовою, яка особисто пообіцяла Строгану взяти під контроль його справу і якщо буде потрібно навіть приїхати до Харкова. І раптом після приїзду додому Яків Строган був знову затриманий, йому було пред’явлене обвинувачення у замаху на вбивство, оскільки тілесні ушкодження у вигляді порізів на шиї об шибку розбитої пляшки дивним чином перетворилися, (за даними матеріалів порушеної кримінальної справи), в ножові колото-різані поранення. А ще після затримання Яків Строган був доставлений до залу суду зі слідами нових тілесних ушкоджень – синцями на обличчі і слідами від катувань на шиї. Нові тортури Строгана – зухвалі і цинічні, не зважаючи на суспільний резонанс цієї справи, відбулися саме завдяки тому, що стражі порядку переконані в своїй безкарності. А верхом цинізму стали публічні заяви керівництва відомства в Харківській області, в яких зазначалось, що Яків сам собі навмисно наніс тілесні ушкодження на обличчі, сам себе душив, після чого лишився слід на шиї з метою привернути увагу в публічній сфері і уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин.

Таким чином складається враження, що справа Якова Строгана є показовим прикладом демонстрації з боку МВС своєї безкарності, цинічної розправи над людиною, яка намагається в законний спосіб захистити свої порушені права, а також типовим зображенням того, що буває з тими, хто скаржиться на катування в міліції.

Події в справі Якова Строгана відбувались в травні таким чином.

11 травня спостерігачів з ХПГ не було на судовому засіданні через хворобу одного з них і справи в іншому суді іншої представниці ХПГ. Дружина Строгана - Анна розповіла нам, що без присутності спостерігачів судді поводили себе вкрай зухвало із свідками захисту, в першу чергу – з нею. Вони на неї кричали, намагалися її заплутати, перебивали. Але вона трималася дуже спокійно і сказала все, що планувала.

Наступне засідання було перенесене на 23 травня, але суддя, не попереджаючи ані свідків, ані адвоката перенесла слухання на 26травня. Адвокат і свідки півтори години чекали  на початок засідання, аж поки адвокат не дізнався в начальника караулу, що суддя Бородіна не надіслала заявку на доправлення Строгана до суду.

26 травня судове засідання відбулося, але Яків залишився під вартою, тому що 11 травня суд відхилив прохання ХПГ змінити Строгану запобіжний захід під поручительство ХПГ і водночас висловив необхідність надання застави, а також документів, що ХПГ має необхідні кошти, щоб її внести. ХПГ підготувало усі необхідні документи і на загальних зборах доручили Захаровій І. Б. бути поручителем.

Але до цього в суді справа не дійшла.

Засідання почалося з того, що суд відхилив клопотання адвоката про виступ свідка від захисту – жінки-двірника, яка бачила і розбите скло, і кров на ньому. Відвід був зроблений під тим приводом, що у жінки немає посвідчення з місця роботи, яке вона могла принести за годину. Але суд просто відвів її, як свідка.

Але з наступним клопотанням адвоката суд так швидко впоратись не зміг. Адвокат оголосив текст судово-медичної експертизи потерпілого, яка була зроблена через два місяці після події, і розбив її майже вщент. Від суду адвокат .зажадав довідок з лікарень, де лікувався після травми хворий, нової комплексної судово-медичної експертизи не у Харкові і виклику на засідання того, хто зробив цю дивну і наявно нефахову експертизу. З цим погодився і прокурор. Суд заявив, що йому потрібно піти до нарадчої кімнати для проведення наради. Після чого судді вийшли з зали засідань, і присутні багато часу чекали продовження процесу.

Але експертиза, можна сказати, – основне, що є у обвинувачення, тому якщо вдасться доказати, що експертиза підроблена – звинувачення просто розвалиться. Адвокат майже це доказав. Суд після тригодинної наради задовольнив клопотання адвоката Медведєва частково: суд погодився викликати експерта, зібрати деякі медичні документи і тільки після цього вирішувати, чи проводити комплексну медичну експертизу не в Харкові.

Таким чином, доводиться констатувати обвинувачувальний ухил суду в цій справі.

Адвокат по справі Строгана Сергій Медведев заявляє, що експертиза викликає серйозний сумнів щодо обґрунтування наявності на тілі потерпілого тілесних ушкоджень, які за версією слідства були завдані ножем в результаті колото-різаних поранень. Та і дійсно, цікаво як суд поставиться в своєму висновку до характеру тілесних ушкоджень завданих Яковом Строганом потерпілому, які були отримані в наслідок падіння потерпілого і порізів о скло розбитої пляшки, і раптом з часом перетворилися на ножові поранення.

Слухання по цій справі має продовжитись 30 червня.

Ми і далі відслідковуватимемо події даної справи в своїх публікаціях.




Свобода вираження поглядів

Активістам Податкового майдану дали по два роки

Хмельницький міськрайонний суд засудив чотирьох активістів Податкового майдану до двох років позбавлення волі умовно.

Про це повідомили у Хмельницькій облорганізації ВО "Свобода", передає УНІАН.

Активістів засудили за вчинення хуліганських дій (за ч.3, ст.296 Кримінального кодексу України).

Голова Хмельницької обласної організації ВО "Свобода", депутат обласної ради Ігор Сабій заявив, що юридична служба осередку готує апеляцію на рішення суду.

Джерело у прокуратурі Хмельницької області повідомили, що у відомстві готові до будь-яких законних дій (оскарження вироку) з боку засуджених активістів.

При цьому обвинувальний висновок прокуратура поки що не збирається переглядати.

Як відомо, 16-18 листопада минулого року близько 10 тисяч підприємців Хмельницького проводили акції протесту проти ухвалення Податкового кодексу.

Під час акції підприємці завдали матеріальних збитків облдержадміністрації, зламавши вхідні двері.

 03 червня 2011




Свобода мирних зібрань

Рішення суду про заборону мирних зборів журналістів під резиденцією Януковича

Суд заборонив заплановану на 6 червня акцію руху "Стоп цензурі" біля резиденції президента в Межигір'ї.

Таке рішення Київський окружний адміністративний суд виніс у 4 червня ввечері після майже тригодинного перебування в дорадчій кімнаті.

Як відомо, у понеділок, 6 червня, в День журналіста рух "Стоп цензурі" збирався провести мирну акцію біля президентської резиденції.

Вона була приурочена до річниці невиконання обіцянки Віктора Януковича зняти корупційні підозри щодо резиденції Межигір'ї та продемонструвати там свої володіння.

Однак сільський голова Нових Петрівців Родіон Старенький подав позов на організаторів акції, який суд і задовольнив.

Сільський голова обгрунтував заборону нормативним актом неіснуючого Радянського Союзу - указом президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року.

За цим актом, громадяни мають повідомляти про мирні збори за 10 днів.

"Суд постановляє – позов задовольнити і обмежити право на проведення мирних зібрань біля в'їзду до президентської резиденції…", - виголосила своє рішення головуюча на процесі суддя Ганна Панова.

Суддя стала на захист права Віктора Януковича на відпочинок.

"...Суд зазначає, що місцем проведення зборів оголошено місце поживання президента України, а не місце його роботи", - сказала вона.

"Беручи до уваги конституційні засади захисту прав людини на особисте життя, його недоторканість, право на відпочинок в позаробочий час, вказаними зборами відбудеться порушення названих особистих прав людини", - ідеться в рішенні суду. Також, на думку судді, заявка на проведення акції "не була подана завчасно".

Суддя вважає, що Новопетрівська сільрада в зв'язку з цим "не має змоги здійснити підготовчі заходи, зокрема, для забезпечення безперешкодного проведення зборів громадян, підтримання громадського порядку, охорони прав і свобод інших людей..."

У підсумку, на думку суду, сільрада "позбавлена можливості належного реагування у разі порушення громадського порядку і заподіяння шкоди життю і здоров'ю населення".

"Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що існує реальна небезпека порушення громадського порядку, заподіяння шкоди здоров'ю населенню, тобто існує загроза порушенню прав і свобод інших людей", - ідеться в рішенні суду.

Водночас суд проігнорував свідчення свідка журналістки каналу СТБ Наталії Соколенко, що міліція вже знала про проведення цієї акції ще зранку 4 червня.

4 червня 2011 року

4 червня 2011 року

4 червня 2011 року

4 червня 2011 року




Погляд

Ігри та ігрища

Жити в державі, яка нібито» помолоділа» на 30 років, дуже важко. Час і дії не співвідносяться. Влада  в нашій країні нагадує мені підлітків-бешкетників, за якими гірко плаче колонія для неповнолітніх. У жодному кроці влади окремо, і в усій політиці разом – не знайдеш ніякого сенсу, скільки не розгадуй надзвичайні таємні задуми.

Візьмемо перше, що спадає на думку – просування червоного прапору у Львів. Львів і так «обожнює» сучасну владу, але на відміну від Центральної та Східної України, місцева влада у Галичині і Волині своя – рідна. Отже, вони і до цього  червонопрапорного інциденту центральною владою не дуже переймалися. Навіщо київським можновладцям потрібно було їх роздратовувати? Схоже, налякати заздалегідь не вдається?. Для чого? Кому потрібні ці дитячі іграшки? Кому потрібно, щоб Галичину і Волинь затрусило від гніву й ненависті?

Я пам’ятаю, як у 1994 році, коли вибрали президентом Леоніда Кучму, я приїхала у Львів. Люди просто плакали на вулицях, що вибрали проросійського, як вони вважали, президента. І що зробив Кучма? Один з перших кроків - поїздка у Львів, там проукраїнська, дуже жорстка промова, і надалі вся його поведінка, яка цю його незалежну позицію від Москви доводила. Якби Кучма припхався у Львів з червоним прапором або направив би туди якихось ветеранів з цими прапорами, Україна б просто розвалилася.

Я не великий прихильник цього політика (як і більшості інших), але не можу не визнати, що тоді Леонід Кучма зробив єдиний можливий і вірний крок.

Візьмемо ще одну історію – вже з іншої опери. Дівчина підсмажила на Вічному вогні яєчню, щоб показати владі, що ветеранам потрібні не монументи, а, перш за все, їжа. Скоріш за все, ветеранам потрібно і перше, і друге. І дії цієї дівчини – це просто поганий смак. Але за дурний смак не кидають за грати! Якщо б її оштрафували за порушення громадського порядку, я б і слова не сказала на її захист.

Але її посадили до в’язниці, інкримінуючи їй наругу над могилою, якої біля цього пам’ятника взагалі немає. Як на це відгукнеться молодь? Мабуть, на думку тих, хто прийняв таке рішення – злякається. Як би не так – дурниць не лякаються. З них сміються. І добре сміється той, хто сміється останнім.

А молодь є молодь – наші нащадки – і саме їм робити висновки у часі.

Третя абсолютно ідіотська витівка цієї влади. Вони таки зуміли створити національного героя і дисидента з Юрія Луценка, закривши його в СІЗО абсолютно протизаконно і за абсолютно дурними звинуваченнями.

І зараз ми маємо визнаного світом політв’язня (а може, навіть, в’язня сумління), який голодує, на якому зосереджена увага всього суспільства, і якому співчуває більшість тих, хто з недовірою відноситься до будь-якого рішенні влади, бо звинувачення проти Юрія Луценка дійсно смішні. Вони тільки доводять, що Луценко – чесна і гідна людина.

Питання – для чого владі такий клопіт? Помститися забажалося? Так це на рівні: Андрійко мене за вухо смикнув, а я йому ногу підставлю. Виглядає це саме так.

Всі логічні ідеї на кшталт: вивести з гри популярного, красномовного і рішучого політика – не конають, бо навіщо тримати його в СІЗО і вирощувати з нього героя, як кактус у горщику, коли можна було відкрити справу і тягнути її потихеньку до самих виборів.

Але от злоязикий Луценко когось особисто своїм язиком зачепив – пацани терпіти не будуть, на те вони і пацани. От тобі і підніжка... А до Європи всім хочеться. А Європа пацанячих наших ігор і забобонів не розуміє – ну, неосвічені вони вкрай! От європейцям все це, прямо скажемо, і не сподобалося А пацани пацанами, але вони при цьому державою керують, а не в футбол бавляться (хоча що це я! І у футбол бавляться – ще й як!)А їм зону вільної торгівлі подавай!

А тут ще й історія з Юлією Тимошенко! Чи її хотіли посадити, чи не хотіли. Чи лякали (тобто знову бавилися!), чи за зону вільної торгівлі переживати стали. Але знов ігри та ігрища. А від цього всього рейтинг у Юлії Володимирівни зростає. А от би її ще й посадили, як Луценка – тут би ми взагалі мали вітчизняну Жанну Д’Арк по повній програмі.

От про Луценка вже й пісні співають і вірші пишуть. Творчі люди, на відміну від пацанів-бешкетників заздалегідь відчувають де історія починається, а побутові справи закінчуються. І от, що мене, та й усіх, хто має голову, дивує: невже жодна впливова людина з сучасної влади не відповідає критерію Уїнстона Черчилля. Критерій відомий, нещодавно текст його на П’ятому каналі пройшов: «Політик – це той, хто переймається сьогоденням. Державний діяч – той, хто переймається наступними поколіннями».

За цією схемою у нас і політиків в країні як таких немає, бо розібратися без заспокійливого препарату, що вони роблять і в чому сенс їхньої діяльності – неможливо. Щодо державних діячів... Здається ніхто з них не знає навіть слово «історія». Ніхто не хоче знати як він буде виглядати в історичному фільмі через 20, 30, 40 років.

Чи їм це байдуже? Вони вже зробили героя з Луценка, посадили дівчину, яка смажила яєчню, хоча її треба було не піарити, а штрафувати. У всіх ЗМІ розповідають про «тризубівців», які відпиляли голову погруддю Сталіна, хоча мер Запоріжжя в той же час сказав, що це погруддя було встановлене незаконно. Навіщо всі ці жорстокі, дурні інфантильні ігри? Відповіді немає. Бо боюсь, що відповідь заховалася в самому питанні.

Держава – у руках у неповнолітніх, інфантильних пацанів.

З чим і вітаю наших громадян.




Жертви політичних репресій

Резолюція Європейського Парламенту щодо відзначення Голодомору - штучного голоду в Україні 1932 - 1933 років

23 жовтня 2008 року
Європейський Парламент,

- беручи до уваги Угоду про створення Європейського Союзу;

- беручи до уваги Європейську Конвенцію про захист прав людини і основних свобод;

- беручи до уваги Конвенцію ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього;

- беручи до уваги Спільну Заяву, оприлюднену в ході 58-ї Пленарної Сесії Генеральної Асамблеї ООН щодо 70-х роковин Голодомору в Україні, підтриману 63-ма державами, включаючи всі (на той час) 25 країн - членів Європейського Союзу;

- беручи до уваги Закон України "Про Голодомор в Україні 1932 - 33 років", прийнятий 28-го листопада 2006 року;

- беручи до уваги заяву Президента Європейського Парламенту від 21 листопада 2006 року, який започаткував відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні;

- беручи до уваги Заключне Рішення та Рекомендації десятого засідання Комітету з парламентської співпраці Україна - ЄС, ухвалені 27 лютого 2008 р.;

- беручи до уваги Правило 103(4) Правил процедури,

А. враховуючи те, що дотримання прав людини та основоположних свобод є основним принципом ЄС,

Б. враховуючи те, що Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього вважає злочином дії, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу: фізичне знищення членів групи; завдання серйозних фізичних чи ментальних ушкоджень членам такої групи; навмисне створення для групи умов життя, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення; вживання заходів, спрямованих на перешкоджання народжуваності в межах групи; а також насильницьке переміщення дітей з однієї групи до іншої,

В. враховуючи те, що Голодомор 1932 - 1933 рр., який спричинив загибель мільйонів українців, був цинічно та жорстоко спланований сталінським режимом з метою насильницького запровадження Радянським Союзом політики колективізації сільського господарства проти волі сільського населення України,

Г. враховуючи те, що нагадування про злочини проти людяності у європейській історії повинно запобігати вчиненню подібних злочинів у майбутньому,

Д. підкреслюючи, що європейська інтеграція ґрунтується на готовності визнати трагічну історію 20-го століття, а також що примирення з непростою історією не означає в будь-якому сенсі колективної провини, а навпаки, створює стабільний фундамент для розбудови спільного європейського майбутнього, основаного на загальних цінностях та спільному і взаємозалежному майбутньому,

1. Звертається до українського народу та зокрема до тих, хто вижив під час Голодомору, сімей та родичів жертві заявляє, що:

а) визнає Голодомор (штучний голод 1932 - 33 років) жахливим злочином проти народу України та людяності;

б) рішуче засуджує ці дії, спрямовані проти українського селянства, які характеризувалися масовим знищенням і порушенням прав та свобод людини;

в) висловлює співчуття українському народові, який постраждав від цієї трагедії, та вшановує тих, хто загинув внаслідок штучного голоду 1932 - 1933 років;

г) закликає країни, які утворилися після розпаду Радянського Союзу, відкрити свої архіви щодо Голодомору в Україні у 1932-1933 р.р. для всебічного вивчення, з тим щоб могли бути виявлені та повністю досліджені всі причини та наслідки трагедії;

2. Доручає Президентові направити згадану резолюцію Раді, Комісії, Уряду та Парламенту України, Генеральному Секретареві ООН, Генеральному Секретареві ОБСЄ та Генеральному Секретареві Ради Європи.

____________

Переклад Харківської правозахисної групи

 




Вісті з пострадянських країн

Победа правозащитника

Мировой судья Карина Морозова на заседании в мировом участке Хамовнического суда 14 июня вынесла оправдательный приговор председателю Правозащитного центра «Мемориал» Олегу Орлову, в отношении которого было возбуждено уголовное дело о клевете на главу Чеченской Республики Рамзана Кадырова. Орлов заявил, что Кадыров виновен в убийстве правозащитницы Натальи Эстемировой 15 июля 2009 года. Позиция Орлова и его защитника Генри Резника на суде заключалась в том, что имелась в виду политическая ответственность главы республики за то, что там происходит; кроме того, заявляя о вине Кадырова, Орлов ссылался и на заявления чеченского руководителя, что он убивал и будет убивать своих врагов.

Суд посчитал, что сторона обвинения не предоставила объективных доказательств вины Орлова. Сторона обвинения же считает, что доказательств было достаточно.

Ранее обвинение требовало приговорить Орлова к штрафу в размере 150 тысяч рублей. Представитель же интересов Кадырова Андрей Красненков настаивал, что Орлова следует посадить на три года. Уголовному процессу преследовал гражданский — тогда суд принял решение в пользу главы Чечни.

14 ИЮНЯ 2011, 18:14 Олег Орлов, ПЦ «Мемориал»:

Я не ожидал такого решения. Не потому, что у нас слабая правовая позиция — наоборот: на протяжении всего процесса я говорил, что с правовой точки зрения, другого варианта, кроме полного оправдания, у суда нет. Но я понимал, что процесс политический, и прекрасно знаю, каково отношение к праву в рамках политического процесса. Примеров тому масса. Тем не менее, произошло чудо. Почему, каким образом оно смогло произойти — это пускай оценивают аналитики, мои коллеги правозащитники, журналисты. Для меня сейчас главное, что мы победили, это наша общая победа. Я имел право говорить те слова, которые мне ставили в вину, не нарушая никакого уголовного закона. На протяжении всего этого процесса я все время вспоминал и говорил об этом последнем слове, что отстаивая свою правоту, я отдаю долг памяти светлому человеку, нашей убитой коллеге и другу, Наташей Эстемироой. Мы все отдаем ей долг памяти. Вернуть мы ее не можем, это невосполнимая потеря, но в ходе этого процесса мы какую-то пусть небольшую, но часть долга ей отдали. Я считаю, что это очень важно.

Прокуратура, насколько я слышал, решения еще не принимала, будет принимать решение начальство. Красненков и потерпевший, думаю, будут подавать апелляцию.




Бюлетень "Права Людини", 2011, #16