Бюлетень "Права Людини", 2014, #01

Проголосований і в екстреному порядку підписаний 16 січня Закон України №3879,    означає, що Україна вступила в епоху реакції й обскурантизму.

Цей Закон прийнято з порушенням процедури підготовки, експертної оцінки і розгляду в законодавчому органі країни. Закон грубо порушує фундаментальні свободи совісті, поглядів, слова, інформації, зібрань, асоціацій, пересування, право власності та право на приватність, ігноруючи тим самим відповідні конституційні норми і статті Міжнародного пакту ООН про громадянські та політичні права й Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також статтю 22 Конституції України.

Особливо слід зазначити збагачення цим Законом сучасного юридичного словника новим терміном – "іноземний агент".  Під цю категорію підпадають ті суспільні об’єднання, "що отримують  грошові кошти чи інше майно від <іноземних > джерел..., а також  беруть участь, у тому числі в інтересах іноземних джерел, у політичній діяльності на території України". 

Простий лінгвістичний і юридичний аналіз останнього  речення, у якому розкривається правовий зміст терміна "іноземний агент",   дає підставу вважати, що відтепер будь-яка громадська організація, що одержує від іноземного фонду,   посольства,   організації чи фізичної особи грантову фінансову підтримку, здобуває цей  новий дискримінаційний статус. Закон вимагає від громадської організації його реєстрації і вводить санкції за відхилення від реєстрації.

Ми констатуємо, що цей закон порушує найважливіший принцип конституційного правопорядку – принцип верховенства права і порушує конституційні права громадян України й осіб без громадянства, що проживають на її території.

Термін "іноземний агент" за його змістом несе негативне значення клейма на тілі людини, від якого суспільству слід чекати погрозу, і тому така організація підлягатиме агресивному соціальному остракізму,   вигнанню і знищенню.

Подивимося правді в очі – це означає, що правляча коаліція оголосила війну громадянському суспільству.

У зв’язку з цим ми заявляємо, що не збираємося в цій не нами початій війні підписувати пакт про капітуляцію. Ми ніколи не погодимося, щоб органи влади витісняли нас у соціальне гетто і вішали нам на шию табличку з написом "іноземний агент", – подібно тому, як фашисти таврували жовтою зіркою Давида євреїв під час Другої світової війни.

Ми заявляємо, що погодитися в цьому випадку прийняти статус "іноземний агент" буде з нашої сторони образою пам’яті наших великих попередників – Олекси Тихого, Юрія Литвина, Валерія Марченка, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, що віддали життя в боротьбі за права людини в Україні.

Ми розуміємо глибинну мотивацію цих обскурантистських дій правлячої коаліції – будучи в стані панічного страху в нинішній ситуації масового і організованого соціального протесту, вони мають намір за будь-яку ціну утримати свої привілеї в системі вибудованої за останні три роки неофеодальної структури влади і розподілу власності.

Усі ці нерозумні й недалекоглядні дії з боку правлячої коаліції мають одну мету – виграти вибори-2015. Ось чому вже сьогодні ця коаліція мобілізувала для боротьби з Майданом кримінальні сили і ставить під свої прапори організації з чорносотенною ідеологією погромників. Ці браконьєри української спільноти сьогодні взяли на приціл громадські організації, які без будь-яких витрат коштів державного бюджету створюють робочі місця і виробляють вагому частку валового внутрішнього продукту.

І ось чому суспільство змушене буде переходити до нових форм ненасильницького опору.

Микола Козирев, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи

Запрошуємо правозахисні організації приєднуватися до цього звернення.

Підписатись під заявою  можна тут

Збигнев Ромашевский и Збигнев Буяк, которые в качестве наблюдателей участвовали в первом общеукраинском Форуме Евромайданов, проходившем в Харькове. В субботу они стали свидетелями нападения на церковь, в здании которой проходил Форум.  Нападающие – молодые люди в спортивной форме, задержанные милицией, которые по всеобщему мнению были наняты властью для противодействия  неугодным ей акциям.

– Борьба за свободу нелегка, но вызывает уважение  решительность украинцев в их стремлении к демократии и  защите своих прав, - сказал Збигнев Ромашевский. - Им трудно, но и у нас было так же. Ничего удивительного здесь я не вижу. Хотя мне кажется, что у нас было меньше насилия. Конечно, нельзя забывать о том, что во время военного положения было более полутора сотни жертв. Но чтобы какие-то некоординируемые боевики нападали на людей, такого не было.

По мнению Збигнева Ромашевского, то, что сегодня происходит в Украине, можно определить как редкий шанс обрести, наконец, реальную государственную независимость

 – Я желал бы украинцам, чтобы их путь к свободе был как можно болем коротким.  Самое главное, на мой взгляд, продержаться до президентских выборов 2015 г. и обеспечить тщательный контроль над ними.

Збигнев Буяк сказал, что конспирация при организации съезда – когда, например, участников перевозили с места на место в такси, - живо напомнили ему атмосферу коммунистической Польши.

– Меня не покидало ощущение, что ожило давно забытое. Все было точно так же, когда мы организовывали «Солидарность». Мы также собирались в каких-то странных местах, в каких-то маленьких залах. И что очень важно - у нас всё получалось, потому что всегда верх одерживало понимание, что в самых важных вопросах должен быть консенсус.  Перед украинским движением сейчас стоит проблема определения  стратегической цели, которая объединила бы всех. Думаю, что такая цель  есть. Это ЕС – место, в которым  Украина хочет быть.

Збигнев Буяк призвал украинцев делать свое дело, не обращая внимания на то, что говорят об их протестах профессиональные политики и журналисты.

– Когда мы создавали «Солидарность», многие советологи и политологи в Америке и Европе болели за нас душой, но никто даже представить себе не мог, что мы победим. Мы это знали, но несмотря ни на что шли вперед. И вот оказалось, что нам удалось сломать барьеры, созданные советской системой. Легче ли сегодня? Лично я считаю, что да, легче, потому что нынешняя система все-таки не до такой степени репрессивна, как советская.  Но ситуация очень сложная.   Украинское протестное движение не в состоянии решить все проблемы за полгода. Надо готовиться к долгому пути, но я вижу решительность украинцев, и это делает меня оптимистом.

Форум Евромайданов в Харькове был съездом  активистов и организаторов протестных акций, проводимых в различных городах Украины, с целью их координации их действий.

Збигнев Ромашевский  – польский политик, диссидент и правозащитник

В 1964 г. окончил физический факультет Варшавского университета, работал в институте физики Польской академии наук, в 1980 г. получил степень доктора наук.

В 1977 г. после протестов рабочих против повышения цен и последовавших за ними репрессий Ромашевский стал одним из основателей Комитета защиты рабочих (KOR). В 1979 г. он приезжал в Москву для встречи с А. Д. Сахаровым, совместно с которым выступил с заявлениями в защиту арестованных, а также предпринял попытку подготовить совместное с Сахаровым выступление о Катынском расстреле.

В 1980 г. Ромашевский основал Польский хельскинский комитет, в 1980-81 годах был главой Комиссии интервенции и соблюдения законности «Солидарности».

После введения военного положения в декабре 1981 г. организовал подпольное «Радио Солидарность». В 1982 г. он был арестован и находился в заключении до 1984 г.

В 1988 г. принял участие в организации международной конференции по правам человека в Новой Гуте. В 1991 г. принял участие в международной правозащитной конференции в Ленинграде.

В 1989 г. был избран в Сенат и затем неоднократно переизбирался (в последний раз в 2007 г. по списку партии «Право и справедливость»).

Збигнев Буяк — польский профсоюзный деятель и политик, один из лидеров движения «Солидарность».

В июне 1976 участвовал в акциях рабочего протеста. С 1978 — активист Комитета защиты рабочих.  Тесно сотрудничал с Яцеком Куронем и Збигневом Янасом. В 1980 участвовал в голодовке, проводимой в здании костёла.

21 августа 1980 года Збигнев Буяк организовал на заводе комитет солидарности с забастовщиками Гданьска. С сентября 1980 — член общенационального руководства «Солидарности» (самый молодой по возрасту). Входил в состав Всепольской комиссии и президиума профсоюза, возглавлял профцентр Мазовше. Буяк активно участвовал в забастовочном движении 1981 года. Занимал радикальную антикоммунистическую позицию[2]. В ноябре 1981 подписал декларацию «Клубов самоуправляемой Речи Посполитой — Свобода, Справедливость, Независимость». На заседании Всепольской комиссии «Солидарности» 11-12 декабря 1981 года Буяк поддержал резолюцию о всеобщей забастовке.

При введении военного положения 13 декабря 1981 года Збигнев Буяк сумел избежать интернирования. Скрывался от коммунистической госбезопасности. Был организатором подпольных ячеек «Солидарности», автором многочисленных воззваний. 22 апреля 1982 года вместе с Богданом Лисом и Владиславом Фрасынюком учредил координационную комиссию подпольного профобъединения. Участвовал в организации массовых акций уличного протеста. При этом Буяк отменял выступления, если получал информацию о жёстких тренировках ЗОМО, известных ему по службе в ВДВ[3].

Был задержан СБ в 1983, но сумел бежать. Находился на нелегальном положении до 1986 — дольше всех лидеров «Солидарности». В 1986 Буяк был арестован, но вскоре освобождён по амнистии. 29 сентября 1986 года вошёл в состав временного совета «Солидарности» во главе с Лехом Валенсой. Занимался также мелким предпринимательством — производством гвоздей.

Осенью 1988 года, после массовой забастовочной волны, Буяк участвовал в конфиденциальных беседах в Магдаленке.

Весной 1989 года входил в делегацию «Солидарности» на переговорах Круглого стола. Формулировал требования «Солидарности» в социально-экономической сфере и в вопросах политической реформы и местного самоуправления. Выступал соучредителем независимых издательств (вместе с Анджеем Вайдой) и популярного издания «Солидарности» Gazeta Wyborcza (вместе с Адамом Михником).

Перевод с польского Светланы Филоновой

Цей текст не про те, хто саме має стати єдиним опозиційними кандидатом. І не про те, чи Віталій Кличко є оптимальною кандидатурою з-поміж трьох. І не про те, чи не може єдиним кандидатом стати хтось четвертий. Текст про те, що поширена теза, ніби кандидатом не може бути Віталій Кличко бо його «не зареєструють» чи то «знімуть» – то від лукавого.

Згідно з частиною другою ст.103 Конституції України «Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх років та володіє державною мовою». Стаття 7 Закону України «Про вибори Президента України» це повторює, переставляючи слова: «Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років», та додає:

«Проживання в Україні за цим Законом означає:

1) проживання на території в межах державного кордону України;

2) перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України;

3) перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, служба в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах;

4) перебування на полярних станціях України;

5) перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України;

6) перебування громадян України за її межами відповідно до чинних міжнародних договорів України».

Отже, ані Конституція ані виборчий закон не пояснюють, як строк проживання в Україні обчислюється, як переривається, поновлюється тощо, нічого не кажучи і про безперервність проживання. Нічогісенько.

Тож, кажучи про «не зареєструють, знімуть», посилаються на свіжу норму Податкового кодексу: «у випадку, якщо особа має право постійного проживання на території іноземної країни, вона вважається такою, що не проживає в Україні» (абзац другий п.170.11.1). Кличко, як відомо, має право постійного проживання у Німеччині і сплачував там податки.

За ст.14 спеціального виборчого закону «підготовка і проведення виборів Президента України регулюються Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Центральну виборчу комісію», іншими законами України, постановами Верховної Ради України про призначення виборів Президента України, а також іншими актами законодавства, прийнятими відповідно до цього Закону». Таким чином, виборчий закон припускає, що питання організації і проведення виборів можуть регулюватися, не лише ним самим, але й «іншими законами», а Податковий кодекс також за природою є законом, законодавчим актом. «Але є одне але», (як каже Майкл Щур з Торонто) – щоби мати хоч якийсь стосунок до виборів, «інший закон» повинен містити в собі конкретні норми, які б стосувалися виборів (як, наприклад, вказаний закон про ЦВК). І вже принаймні – не «самоусуватися» прямим текстом від виборчої тематики.

Натомість стаття 1 Податкового кодексу визначає сферу його дії так:

«1.1. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу».

Все. Податковий кодекс регулює і визначає це, тільки це, нічого крім цього, не маючи абсолютно жодного стосунку до правовідносин, які виникають у сфері реалізації громадянами виборчого права, зокрема – і щодо виборів президента. Від всіх інших питань, окрім прямо і виключно вказаних у процитованих абзацах, кодекс «самоусунувся». І кого той кодекс вважає, а такого не вважає «особою, що не проживає в Україні», має значення лише для «відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів».

Тож з внесенням до Податкового кодексу тих змін для виборів, для виборців і для кандидатів нічого не змінилося. Крапка.

Автор не учора народився і цілком розуміє, що за сучасного пацанського султанату писані правові норми то одне, а по-пацанськи трактована «доцільність» – зовсім інше і домінантне, тож якщо когось «не зареєструвати» чи «зняти» (про опцію «отруїти» тут не будемо) сильно захочуть, то буде прийняте рішення і буде спроба рішення виконати. Проте це було б відверто «по бєспрєдєлу», на тому ж рівні сваволі і державного хамства, як скасування виборів взагалі чи то відверта зразково-показова системна фальсифікація.

Тотальна громадянська непокора – єдина належна відповідь в усіх тих випадках. Не будучи морально, організаційно та ресурсно готовими до такої відповіді, не варто сподіватися засмутити межигірського султана. А будучи готовими – нема чого боятися. І чи виходити всією громадою на майдани через оголошення фальсифікованих результатів чи трохи раніше через усунення з виборів єдиного опозиційного кандидата – нема, зрештою, особливої різниці.

З набранням чинності з 1 січня 2014 року нової редакції правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, будуть застосовуватися більш жорсткі вимоги для подачі скарги.

Як інформують ЗМІ з посиланням на Секретаря Європейського суду, внесені до Регламенту Суду поправки, спрямовані на підвищення ефективності його роботи та пришвидшення розгляду скарг, впроваджують 2 важливі зміни, які визначатимуть, чи буде заява передана на розгляд Суду, чи відхилена без розгляду:

1-а стосується інформації та документів, які подаються до Європейського суду та дають йому можливість розглядати заяви та здійснювати свою діяльність настільки ефективно, наскільки це можливо. Отже, з 1 січня 2014 року будь-яка заява, що надсилатиметься до Суду, повинна бути підготовлена відповідно до вимог формуляра (з наданням інформації у справі у повному обсязі за усіма пунктами формуляра заяви) та супроводжуватись копіями відповідних підтверджувальних документів. Всі неповні скарги (без усієї інформації, що вимагається за формуляром, і копій документів) не будуть розглядатися та будуть відхилені Судом.

2-а стосується призупинення перебігу строку, протягом якого заява має бути подана до Суду, тобто впродовж 6-и місяців від дати ухвалення остаточного рішення найвищою судовою інстанцією на національному рівні. Протягом зазначеного строку має бути подана заява, що відповідає вимогам, викладеним у Правилі 47 Регламенту Суду: заповнений належним чином формуляр заяви та підтверджувальні документи. Подання неповної заяви не приведе до зупинення перебігу вказаного шестимісячного строку і ця заява підлягатиме відхиленню, на відміну від того, що раніше можна було протягом цих 6-и місяців направити заяву, у якій стисло викласти обставини справи, а вже потім, навіть після завершення шестимісячного строку, надіслати заповнений формуляр і копії документів.

Тобто, якщо у формулярі скарги буде відсутня необхідна інформація або до нього не прикладені необхідні документи, то досьє за скаргою заведено не буде, а самі прислані документи не будуть збережені. Відправник скарги отримає лист-повідомлення про це і зможе подати нову скаргу з копіями всіх необхідних документів. Однак при цьому подача формуляра, в якому відсутня будь-яка необхідна інформація або до якого не додані копії будь-яких необхідних документів, тепер шестимісячний строк на звернення до ЄСПЛ не перерве.

Звертаємо увагу на те, що Європейським судом розроблено нову версію формуляру заяви, який також може бути заповнений в електронній формі).

Формуляр скарги до Європейського суду (pdf-file)

Скаргу, як і раніше, можна подавати будь-якою офіційною мовою держав – членів Ради Європи, в тому числі українською. Її також можна заповнити на комп’ютері, а потім роздрукувати.

Відтепер кожен організатор та учасник мирних зібрань може отримати фахову юридичну та експертну консультацію.

Для цього Партнерство «За свободу мирних зібрань» відкриває «гарячу» телефонну лінію.

Бажаючі зможуть отримати відповіді на запитання:

- Як провести та що потрібно для організації мирного зібрання?

- Як себе поводити у спілкуванні з міліцією під час мирного зібрання?

- Як правильно звернутися до суду за захистом свого права на проведення мирних акцій?

Телефон «гарячої лінії»: (066) 756 00 26. Консультації можна отримати щоденно, крім вихідних, з 10.00 до 19.00.

Також на сайті piket.helsinki.org.ua розпочинає роботу електронна «гаряча лінія», в якій організатори надаватимуть відповіді на питання з проведення мирних зібрань протягом 1 доби (якщо вихідні – то в перший робочий день).

11 січня 2013 р., близько 17.00, до приміщення книгарні, в якій тривала робота секції «Стратегії громадянської освіти» Форуму Євромайданів, увірвалися «тітушки».

Аби вони вміли читати, можливо, були б збентежені кількістю та якістю книжок, представлених у цій книгозбірні. Проте два десятки нападників побили хлопців, що стояли на охороні при вході, одному з них розбили до крові обличчя, розтрощили скляні двері, закинули до книжкового магазину димову шашку і розпилювали з балончиків сльозогінний газ.

Через задимлення активісти змушені були залишити приміщення.

Характерно, що безпосередньо перед нападом евромайданівці бачили поблизу «Книгарні Є» «Тойоту Прадо» з номерами 777, що, за харківськими «поняттями», вішають на свої авто місцеві «авторитетні» міліціонери.

А сама міліція інформує, що «для з’ясування обставин пригоди вирушили працівники слідчо-оперативної групи Дзержинського райвідділу міліції… Виявлено пошкодження книжкових шаф, встановлюються та допитуються свідки події. Наразі за вказаним фактом проводиться подальша перевірка».

Зазначимо, що того ж дня близько 20 «тітушок» чинили спроби увірватися до приміщення харківської Свято-Дмитріївської Української Автокефальної церкви, де розпочався Форум Євромайданів. Але далеко не скляні двері собору не піддалися. А незабаром 18 нападників були затримані. Правопорушники доставлені до Ленінського РВ м. Харкова «для з’ясування усіх обставин події та прийняття процесуального рішення».

9 січня суддя Луганського окружного адміністративного суду Андрій Каюда закінчив розгляд справи за позовом голови правління Правозахисного центру «Поступ» Костянтина Рєуцького проти обласної державної адміністрації, міської ради, обласного та міського департаментів освіти, де третьою стороною з боку відповідачів виступали луганська обласна та міська організації партії регіонів. В оголошеній резолютивній частині рішення, позивачам повністю відмовлено у задоволенні їхніх вимог – визнати незаконними рішення міської ради та обласної державної адміністрації і виданих на їх підставах наказів департаментів освіти про забезпечення участі дітей у мітингу, що відбувся 3 вересня 2013 року.

Нагадаємо, що в той день у Луганську за ініціативи Партії регіонів місцевою владою було організовано урочисту ходу та мітинг, присвячений 70-річчю визволення Луганщини від німецько-фашистських загарбників. Для забезпечення масовості заходу обласним та міським департаментами освіти було видано накази, які зобов’язували школи та виші забезпечити присутність під час заходу школярів та студентів. На виконання цих наказів навчальні заклади змусили вийти на площу понад 5 тисяч неповнолітніх дітей та молодих людей, багатьом з яких було роздано символіку та декілька сотень прапорів партії регіонів. Мітинг, на проведення якого було витрачено близько 150 тисяч гривень з місцевого бюджету, записала собі в актив  партія регіонів. Тринадцятирічний син позивача також був примушений взяти участь у цьому мітингу, через що його батько звернувся з позовом до суду.

Під час засідання суддя навіть не відмовив, а просто проігнорував клопотання позивача про допит його сина у якості свідка (на цьому слуханні той не зміг бути присутнім з поважних причин).

Доказуючи своє твердження про те, що з трибуни мітингу не лунало виступів із згадуванням провідної ролі партії регіонів, юрист обласної державної адміністрації надав суду фрагменти з відеорепортажу з акції 3 вересня. За його словами монтаж відеоматеріалу було виконано одним з місцевих телеканалів (але представник ОДА не зміг уточнити, яким саме). Як не зміг пояснити й вибірковість та неповноту наданих у записі виступів – так, зокрема, виступ керівника міської організації Партії регіонів Олександра Ткаченка було нелогічно та вибірково обрізано, а сам ролик містив промови лише трьох  з багатьох спікерів.

У свою чергу, позивач клопотав про виклик до суду свідка – студента одного з луганських вишів, якій підтвердив, що студентів його університету дійсно змушували взяти участь у вказаному мітингу, погрожуючи незгодним ускладненням у навчанні. Також свідок відповів, що його однокурсників вибірково змушували вдягати одяг із символікою Партії регіонів та тримати прапори цієї партії.

Нагадаємо, що під час минулих засідань представник міського Департаменту освіти та третьої стороні – Школи-гімназії №30, де навчається син позивача – підтвердили, що діти не мали можливості відмовитися від участі в акції (чим підтверджується її примусовість). Представники відповідачів визнали що у той день на площі дійсно була присутня велика кількість символіки та прапорів партії регіонів (що підтвердили й фото та відеоматеріали, надані суду позивачем), і не змогли довести, що під час мітингу була присутня символіка інших політичних сил.

На одному з попередніх засідань, представник Партії регіонів зробив недолугу спробу довести, що твердження офіційних джерел партії, де заявлялося, що «акція ініційована Партією регіонів» та «мітинг був проведений під егідою Партії регіонів», свідчать лише про симпатії партії організаторам заходу. Але не зміг пояснити, чому у офіційному релізі ПР, виданому у відповідь на позовну заяву було заявлено, що Партія регіонів «проводила та проводитиме подібні акції».

Розглянувши всю сукупність доказів та вислухавши аргументи сторін, суддя, тим не менше, виніс рішення про відсутність порушень у діях відповідачів, тим самим благословивши їх на подальше примусове залучення дітей до політичних заходів. Було оголошено лише резолютивну частину рішення. З аргументацією Андрія Каюди, відомого своїми рішеннями щодо політичних опонентів діючої влади (зокрема, недавньою забороною  проведення протестних акцій у місті Стаханов Луганської області), ми ознайомимо широкий загал після оголошення повного тексту рішення – 14 січня 2014 року.

Правозахисний центр «Поступ» заявляє, що не вважає справедливим рішення Окружного адміністративного суду і буде оскаржувати його у судах вищих інстанцій. Організація й надалі робитиме все можливе для викорінення ганебного пережитку радянських часів – практики примушування до участі у політичних заходах працівників бюджетної сфери, студентів та школярів. Ми ще раз нагадуємо, що така практика є порушенням стандартів свободи вираження поглядів та свободи мирних зібрань, гарантованих кожному з нас Конституцією України та ратифікованими міжнародними  угодами в сфері прав людини.

Прес-служба Правозахисного центру «Поступ»

Згідно даних, розміщених на сайті Держаної пенітенціарної служби України, станом на 01.01.2014 року в 182 місцях позбавлення волі Держаної пенітенціарної служби України (надалі – ДПтСУ) трималося 127830 (тут і надалі в дужках станом на 01.01.2013 р. – 147 112 осіб), тобто за рік чисельність осіб в місцях позбавлення волі зменшилась на 19282 особи або на – 13,11%. Показник числа в’язнів на 100 тис. населення для України складає 281.

Динаміка чисельності осіб в установах департаменту за останні десять років наведена у наступній таблиці

Чисельність мешканців у 2013 році у 26 діючих слідчих ізоляторах та 6 установах виконання покарань з функцією СІЗО зменшилась на 8708 осіб, або на –28,2% – з 30854 особи до 22146 осіб. З них перебуває на стадії досудового слідства 1863 особи (2483 особи рік тому, два роки тому – 4 156 осіб), судового слідства (до винесення вироку) – 8631 особа (рік тому 14 212 осіб, два роки тому – 16 871 особа).

Чисельність засуджених в 142 кримінально-виконавчих установах зменшилась за рік зі 114 994 осіб до 104791 особи, тобто на 10 203 особи, або на – 8,87%.

У темпах зниження чисельності ув’язнених осіб протягом 2013 року є певні особливості.

Середньомісячний показник зниження загального числа в’язнів протягом року доволі стабільний і складає 1 607 осіб, а в останні півроку – 1476 в’язнів на місяць. Натомість картина суттєво відрізняється окремо по СІЗО та по виправним колоніям. Так, число мешканців СІЗО в першій половині 2013 року зменшувалось на 1100-1200 осіб в місяць, проте в останні три місяці темпи уповільнились до 170 осіб в місяць

Темпи зменшення числа засуджених осіб у виправних колоніях змінювались навпаки – у першій половині року число засуджених осіб щомісяця зменшувалось у середньому на 683 особи. У другому півріччі темпи зросли в півтори рази і щомісяця у колоніях ставало менше на 1015 засуджених осіб.

В результаті станом на 1 січня 2014 року засуджені утримувались:

 у 9 установах мінімального рівня безпеки із загальними умовами для тримання чоловіків 4351 особа (6679 осіб);

у 35 установах середнього рівня безпеки для вперше засуджених – 33369 осіб (станом на 01.01.2013 р. – 36861 особа);

у 41 установі середнього рівня безпеки для неодноразово засуджених – 38953 особи (42809 осіб);

у 9 установах максимального рівня безпеки – 5720 осіб (4352 особи);

у 4-х установах мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами для тримання чоловіків – 901 особа (981 особа).

 За даними ДПтСУ, криміногенний склад засуджених до позбавлення волі наступний:

16,3 тис. осіб (16,7 тис осіб) – відбувають покарання за умисне вбивство, у тому числі 7,9 тис. осіб (8,1 тис. осіб) вчинили вбивство при обтяжуючих обставинах;

9,3 тис. осіб (9,9 тис. осіб) – за нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження;

25,7 тис. осіб (28,9 тис. осіб) – за розбій, грабіж та вимагання;

2,3 тис. осіб (2,4 тис. осіб) – за зґвалтування;осіб

28 осіб (28 осіб) за захоплення заручників;

19 тис. осіб (21,2 тис. осіб ) – за злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення.

У 14 колоніях для тримання жінок перебуває 5572 особи (рік тому в 15 колоніях трималось 6053 жінки). У семи виховних колоніях для неповнолітніх відбувають покарання 893 особи (рік тому у шести колоніях – 1264 особи),

Чисельність довічно ув’язнених осіб зросла за рік на 68 осіб (за 2012 рік на 53 особи) і склала 1878 осіб (1810 осіб). Засуджені на строк понад 10 років складають 12 тис. осіб (13,2 тис. осіб), відбувають покарання у вигляді арешту 656 осіб (921 особа).

На обліку у 697 підрозділах кримінально-виконавчої інспекції перебуває 129 461 особа (152321 особа рік тому, тобто зменшення за рік складає 22 859 осіб, або на –15,0%), два роки тому перебувало на обліку 168024 особи і сталося зменшення за рік на – 8,8%, з засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та адміністративних стягнень.

«Тюремный портал»

http://ukrprison.org.ua/statistics/1389794790

16.01.2014

Европейский комитет против пыток снова подтвердил, что в пенитенциарных учреждениях права человека – это пустой звук. Но на этот раз Комитет еще и пытались мошеннически обмануть.

На сайте Харьковской правозащитной группы уже не единожды размещалась информация о «позорной» с точки зрения прав человека политике Государственной пенитенциарной службы Украины (ГПтСУ, Служба) в свете визитов Европейского комитета по предупреждению пыток и иного нечеловеческого или жестокого обращения или наказания (ЕКПП, Комитет). Не то чтобы совсем провальной, но все же позорной, с моей точки зрения. Несмотря на постоянные рапорты об улучшениях и прекрасной политике в сфере прав человека Служба каждый раз наступает на грабли милитаризированного прошлого и настоящего. Тенденцию имитации изменений в деятельности Службы и сфере исполнения-отбывания наказаний вообще мы уже отмечали в ежегодном докладе о правах человека, в частности, за 2012 год[1]. Впрочем, такой подход обозначался украинскими специалистами сразу же после переименования бывшего Государственного департамента по вопросам исполнения наказаний[2].

Об успехах ГПтСУ читатель может узнать на ее сайте из недавнего юбилейного сообщения[3]. Не преуменьшая описанных заслуг, нами в соответствующих разделах докладов правозащитных организаций за предыдущие годы[4] и в более актуальном последнем, готовящемся к скорой публикации, отчете за 2013 год предлагается альтернативный взгляд. Для скептиков, имеющих сомнения в объективности правозащитных организаций, будет полезным внимательно прочитать последний доклад ЕКПП по результатам визита в Украину в 2012 году, а также просмотреть фото «орудий труда» рядовых сотрудников-пенитенциариев[5].

Вообще ЕКПП последнее время частенько заезжает в Украину, что связанно с особым, обоснованно внимательным подходом к специфическим чертам отечественной пенитенциарной реформы. Не вдаваясь в описание подробностей этого процесса, приступим, собственно, к основному сообщению.

В руках у автора случайно оказалась информация, представляющая большой интерес. Речь идет о содержании предварительных устных заключений ЕКПП, высказанных им во время финальной встречи после последнего визита в Украину в октябре 2013 года[6].

Исходя из имеющихся данных, Комитет в некоторых учреждениях пытались обмануть в прямом смысле этого слова. Например, это случилось в Стрижавской исправительной колонии №81, где во время визита в 2012 году были высказаны серьёзные опасения из-за запугивания после его окончания отдельных осужденных, конфиденциально общавшихся с делегацией ЕКПП[7]. Невзирая на эту прискорбную историю, стали известны новые факты о том, что конфиденциальные разговоры с осужденными, которым уделяется такое огромное значение, прослушивались с помощью специальных приборов[8]. К тому же, эта самая хитрость, нацеленная, очевидно, на месть определенным осужденным и на уклонение от ответственности должностных лиц, по мнению Комитета, возможно, была использована и в этом году. И это все несмотря на своего рода скандал в прошлом году связанный с посещением этого же учреждения.

Так же, как попытку обмана, можно расценивать и предоставление персоналом Криворожской исправительной колонии №3 и Днепропетровского следственного изолятора неточной информации о применении служебных собак к содержащимся в них пожизненно заключенным.

Нельзя не отметить, что делегация не получила жалоб о запугивании заключенных со стороны персонала перед ее приездом в Киевский, Симферопольский следственные изоляторы, Винницкую исправительную колонию №1, что произошло, наверняка, не без влияния предыдущих их посещений Комитетом и наличием у персонала знаний о его невероятной способности узнавать правду о том, что же на самом деле происходит за колючей проволокой. В то же время, вследствие своей неопытности персонал Днепропетровского и Одесского следственных изоляторов все же прибегал к использованию запрещенных приемов и запугивал содержащихся в них лиц, чтобы они не сказали ничего «лишнего».

Жаль, что такой опыт срабатывает не всегда. В той же Стрижавской колонии запугивание повторилось, хотя и в другом стиле, а именно, путем использования помощи главных «представителей неофициальной тюремной иерархии». Избиением в случае сообщения чего-то негативного делегации Комитета угрожали осужденным и во впервые посещенной Криворожской исправительной колонии. К слову, на сайте ХПГ ранее публиковалась статья о личном опыте пребывания в этой колонии, которую еще называют «Бублик», и о страшных вещах, происходивших в ней ранее и, как можно догадываться, происходящих после визита туда ЕКПП[9], Так же неслыханно и то, что в Криворожской исправительной колонии №3 некоторым осужденным вообще не дали поговорить с делегацией.

Конечно, все эти оплошности ГПтСУ может списать на человеческий фактор рядовых ее сотрудников. Но нельзя же отрицать ответственность и самого высшего руководства, раз эти люди на данный момент не были уволены и продолжают работать и, даже, руководить целыми учреждениями?! Точно так же демонстративным можно считать закрывание глаз на ситуацию в Алексеевской исправительной колонии №25 и неувольнение ее руководства. Эту колонию, которую, взирая на многолетние ужасы, хотя и затонированные прекрасными материальными условиями, прозвали «фабрикой смерти» или «Харьковской пыточной» (от укр. «Харківська катівня»). В социальной сети «Вконтакте»даже создана специальная группа под названием «Разрушить фабрику смерти», где можно ознакомиться с подробностями из СМИ, а также от очевидцев, имеющих отношение к ней[10]. Последняя статья активиста ХПГ об этом жутком месте описывает сегодняшнее состоянии дел в ней[11].

Кстати, визит ЕКПП 2012 года показал, что в этой колонии имеются серьезные системные проблемы организации внутреннего режима, характеризирующегося тотальной запуганностью осужденных, применением к ним физической и психической расправы. По свидетельствам лиц, недавно освободившихся из АИК №25, визит Комитета практически ничего не поменял в стиле руководства этой колонии. Осужденные как эксплуатировались в трудовом смысле этого слова, так и эксплуатируются, как над ними издевались психически и физически, так и продолжают. Что же нужно высшему руководству ГПтСУ, чтобы, в конце концов, сменить руководство этой раковой опухоли украинской пенитенциарной системы? Неужели выявления случая пыток или смерти осужденных? Если да, то с таким подходом ждать придется долго, ведь все знают, что любым катам известно, когда и как вовремя остановиться… А тем временем тысячам людей еще предстоит проходить через тиски этого заведения.

Точно так же по сегодняшний день продолжают работать на высших руководящих постах ГПтСУ люди, непосредственно руководившие массовым избиением осужденных подразделением спецназначения этой же службы. И это даже после официального признания незаконности использования указанного подразделения Европейским судом по правам человека[12].

Что же касается непосредственно собранной Комитетом информации, то она состоит в следующем. В Киевском, Одесском, Симферопольском следственных изоляторах были зафиксированы жалобы на дурное обращение в виде причинения «пощечин и подзатыльников», а также ударов дубинкой. В Одесском и Симферопольском СИЗО существует общая тенденция к частичной передаче полномочий персонала представителям тюремной субкультуры. По этому поводу делегация отметила, что этот подход создает большой риск насилия между осужденными.

В Днепропетровском СИЗО заключенные высказывали жалобы на факты избиения сокамерниками, да и еще, возможно, при подстрекательстве персонала учреждения. Инициативой администрации Стрижавской колонии по передаче функции поддержания дисциплины отдельным лидерам – группе осужденных, принадлежащих к тюремной субкультуре, нивелировало некоторые позитивные изменения со времени предыдущего визита Комитета в это учреждение. Все это создало атмосферу давления и дурного обращения с заключенными.

В Криворожской исправительной колонии №3 делегация ЕКПП получила значительное количество жалоб и обвинений в избиениях и собрала доказательства медицинского характера относительно этого. Утверждается, что оперативные сотрудники этого учреждения привлекают группу сильных заключенных с целью давления и дурного обращения с другими осужденными. Было отмечено, что это осуществляется с целью надлежащего поддержания дисциплины в учреждении и для получения от заключенных признания в тех преступлениях, которые они совершили до осуждения. Это все привело к применению процедуры, предусмотренной параграфом 5 статьи 8 Европейской конвенции против пыток, в соответствии с которой украинскую власть обязали провести неотложное тщательное и независимое расследование «стиля и методов» работы персонала в Криворожской колонии и на протяжении двух месяцев предоставить информацию о результатах расследования.

Кроме того, обращено внимание на локальные перенаселенности отдельных камер в этой же колонии. Например, во многих камерах на одного заключенного приходилось по полтора квадратных метра площади на заключенного вместо четырех, как это положено в соответствии с международными стандартами и уголовно-исполнительным законодательством.

В Киевском СИЗО материально-бытовые условия были ненадлежащими практически во всех камерах, за исключением корпуса для содержания женщин. Обозначено, что Симферопольский СИЗО нуждается в срочном ремонте, реконструкции и, кроме того, выведении из эксплуатации полуподвальных камер, которые находятся в блоке №1. В Одесском следственном изоляторе помещения были признаны слишком устаревшими и было рекомендовано рассмотреть вопрос о строительстве новых помещений.

Был поднят вопрос о том, что в отношении приговоренных к пожизненному лишению свободы не происходит практически никаких изменений. К слову, почти во всех докладах о посещении Украины Комитет высказывает очень много замечаний относительно этой категории осужденных, но это систематически игнорируют национальные власти.

Подчеркнута проблема перманентного ненадлежащего медицинского обслуживания, что включает и отсутствие документирования, и несообщение о случаях телесных повреждений, выявленных у новоприбывших заключенных. При этом записи если и проводятся медперсоналом, то они поверхностны. Также не гарантируется конфиденциальность медицинских данных. Отсутствует установленная процедура систематического обследования на наличие гепатита «С». Абсолютно не достаточно существующих поставок медпрепаратов. В этой связи ЕКПП в который раз обратил внимание на необходимость реформы медицинской службы тюремных заведений и на необходимость обеспечения профессиональной независимости медперсонала от пенитенциарной администрации.

Отдельно стоит отметить, что процедура предварительных замечаний в результате этого визита была использована и с украинским МВД, так как имели место серьезные проблемы в местах несвободы, подчиненных ему. Интересно, что это в итоге так же не произошло без неправды со стороны милицейского ведомства. Детальнее о проблеме и находках ЕКПП в учреждениях милиции читайте здесь[13].

Подводя итоги, нужно подчеркнуть, что ГПтСУ постоянно проваливает экзамен по сотрудничеству с Комитетом, а также по исполнению его рекомендаций. Только за счет жесткой реакции на ненадлежащие поступки подчиненных, принятия прагматичных и не завуалированных мер, незамедлительного отстранения кадров, применяющих дурное обращение при исполнении своих функций, ГПтСУ сможет добиться признания, заслужить уважение и, как следствие, избавиться от «головной боли», причиненной визитами ЕКПП. Логика, на самом деле, предельно банальна – чем больше формализма в решении проблем, поднятых во время визитов, тем меньше институты Совета Европы будут удовлетворены. Мессидж для ГПтСУ именно такой: формальность в решении насущных проблем, в исполнении рекомендаций Комитета и является корнем сорняка, который из года в год пытается выполоть этот орган международного контроля.

[1] http://khpg.org/1362663494

[2] Яковець І.С. «Пенітенціарна служба» - мімікрія чи бажання змін? // Теоретичні та практичні проблеми удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи України: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (4 травня 2011 р.) - К.: Нац. акад.. внутр.. справ. - 2011. - С. 173-175.

[3] http://kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/699785

[4] http://khpg.org/index.php?r=1.6.14

[5] Фото в конце этого документа: http://cpt.coe.int/documents/ukr/2013-23-inf-eng.pdf

Перевод отчета (без фото): http://khpg.org/1379842217

[6] Для информации – после каждого визита этот орган встречается с ответственными за содержание мест несвободы госструктурами и высказывает свое общее впечатление, срочные замечания в случаях особой обеспокоенности ситуацией с правами человека в отдельных учреждениях, безопасностью отдельных личностей. Эти замечания позднее предоставляются более подробно в письменном виде, а еще позднее с разрешения национального правительства в открытом доступе печатается специально подготовленный, как правило, довольно объемный доклад по результатам визита.

[7] Это, между прочим, и стало триггером для инициирования процедуры публичного заявления (public statement), что в практике этого органа является очень редким случаем. В отношении Украины это было сделано впервые, да и, что печальнее всего, впервые в его истории как следствие нежелания решения серьезных проблем в пенитенциарной сфере национальными властями (в контексте ненадлежащего сотрудничества их с Комитетом). Детальнее: http://khpg.org/1379843571

[8] Следует сказать, что возможность использования такого ноу-хау отечественными пенитенциариями должно быть обязательно принято во внимание всеми, кто имеет какое-либо отношение к инспекциям и независимым визитам в места несвободы. Ведь оно может свести к нулю все попытки мониторинга и, к тому же, серьезно навредить интервьюированному лицу.

[9] http://khpg.org/1282640898

[10] http://vk.com/fabrika_smerti

[11] http://khpg.org/1382718737

[12] http://khpg.org/1361282500

[13] http://khpg.org/1384871431

Спираючись на вимоги учасників протестів на майданах України та маючи намір об’єднати Український народ, керуючись статтею 5 Конституції України, Форум Євромайданів ставить собі за мету:

Усунути від влади нинішніх узурпаторів та не допустити узурпації влади у майбутньому шляхом створення громадянських механізмів, важелів прямого народовладдя та розвитку самоврядування.

Форум підтримує вимоги відставки Уряду та Президента України, дострокових виборів Верховної Ради України, припинення переслідувань учасників протестів, звільнення політв’язнів, ефективного розслідування усіх випадків насильства, перевищення влади та зловживання нею, притягнення винних до відповідальності та забезпечення компенсації жертвам насильства.

Форум не створює жодних організаційних надбудов та вертикально інтегрованих структур над рухом Євромайданів.

Форум затверджує спільні принципи та організаційні механізми для досягнення таких цілей:

1. Горизонтальна координація та взаємодія усіх Євромайданів України.

2. Взаємодія для реалізації акцій та заходів, які ініціюються активістами Євромайданів; підтримка конструктивних пропозицій учасників Євромайданів щодо усунення узурпаторів від влади.

3. Створення на базі Київського Майдану навчально-тренінгового центру для громадських активістів, делегованих Євромайданами всієї України.

4. Створення мережі колективного самозахисту та оборони на базі матеріалів, напрацьованих робочою групою Форуму.

5. Залучення фінансових та матеріальних ресурсів та їх використання базувати на принципах децентралізації, прозорості, безпеки та бюджетування.

6. Закликати до мобілізації митців та громадських авторитетів і утворити мобільні групи для виступыв на май-данах України.

7. Започаткувати співпрацю між окремими майданами у формі побратимства для взаємної допомоги.

8. Об’єднати зусилля Євромайданів для досягнення максимального інформаційного ефекту у протидії інформаційній війні проти майданів.

9. Регулярно і публічно інформувати учасників акцій про події на інших Євромайданах.

10. У складі Євромайданів створити постійно діючі структури, відповідальні за організацію громадянської освіти учасників.

11. Розповсюдити освітню та інформаційну активність за межі Євромайданів.

Форум прийняв за основу план дій, розроблений у робочих групах по пунктах порядку денного і доручає робочим групам продовжити роботу з доопрацювання і втілення цих планів відповідно до напрямків. (Плани додаються).

Усім учасникам дозволяється презентувати його результати тільки в межах рішень, ухвалених Форумом.

Ухвалено 12 січня 2014 року на Першому Всеукраїнському форумі Євромайданів у Харкові.

Радянську систему часто називали «партократією» або «охлократією», але ці два терміни не дають точного уявлення про ту владну модель, яка склалася в СРСР. Однопартійна система дійсно монополізувала владу в руках чиновників КПРС. Але чиновний бюрократичний апарат, який використовував владу, жив своїм життям. Владна вертикаль вибудовувалася за схемами, які передбачали, по-перше, майже повну безконтрольність чиновного апарату, по-друге, тотальну корупцію в цій вертикалі.

Ще можна назвати два засадничі положення, на яких ця влада будувалася. Так, інколи комуністи карали якогось безрозсудного необачного чиновника. Цим вони хизувалися перед громадянами, перед партією, немов би усі рівні. Але це були виключення. А зазвичай чиновний апарат жив своїм життям, керував країною, отримував свої пільги та хабарі і розмножувався прямим діленням, як інфузорія. Такої кількості чиновників не бачило жодна інша країна.

Економіка, звичайно, не витримувала такої кількості дармоїдів, а до того ж, керувати економікою вручну довго ще ні в кого не виходило. Це все підготувало крах Радянського Союзу і, зрештою, розвал СРСР.

Але в пострадянських республіках, які виникли після розпаду СРСР, як не дивно, збереглася на десятиріччя така ж сама система побудови влади, яка базується на повному свавіллі і неконтрольованості чиновного апарату.

Дисиденти-марксисти, а такі були в радянські часи, вважали, що основна біда СРСР – це однопартійна система. Дисидент, колишній марксист, Валерій Ронкін, який за свою відданість Марксу пробув 10 років в радянських таборах і на засланні лише за то, що він і його друзі-однодумці вважали, що однопартійна система себе вичерпала, писав у своїх статтях, що тільки багатопартійність може врятувати СРСР від занепаду.

Багатопартійність була утворена наприкінці 80-х  - початку 90-х років. Вибори початку 90-х років  - це вже вибори на засадах багатопартійності.

Але що ми бачимо з системою влади? Вона на диво схожа на радянську. При тому, що радянськість відбудовувала будь-яка політична сила, яка прийшла до при владі. Вигравши вибори вона – політична сила –  починає загороджуватися від народу тією ж армією чиновників, які корумповані та неконтрольовані більше ніж, навіть, в СРСР.

Багатопартійність не заважає владній політичній силі поводитися так, начебто у країні не існує опонентів, не кажучи вже про пересічних громадян. Влада вбачає і поводить себе з громадянами, як з ворогами, з якими треба щоденно боротися. Принцип пострадянського чиновника – не дати, не зробити, не дозволити. А ще – якомога більше вкрасти. На таких засадах і працює пострадянський чиновний апарат в більшості пострадянських республік.

Особливо загострено це в Україні. Український чиновний апарат з початку 90-х років живе своїм власним життям, розвиваючись і розмножуючись, незважаючи на те, хто при владі, і яка політична сила  ним керує. Як не дивно, а краще за все в Україні було за часів Кравчука – колишнього компартійного діяча-номенклатурника. Саме при ньому до влади якось можна було доступитися, впоратися з нахабними чиновниками, отримати відповіді на скарги. За часів Кравчука чиновний апарат ще не дійшов до такого ступеню, щоб повністю протипоставити себе громадянському суспільству.

При Кучмі цей процес пришвидшився і набув рис сьогоднішнього стану. Як не дивно, за президентства Ющенка, хоча його обрали в демократичний спосіб як альтернативу кучмівській бюрократії, але з антидемократичною побудовою чиновного апарату нічого зроблено не було. Здавалось би, всенародно обраний  президент, який прийшов на хвилі революційних змін в країні, мав би насамперед щось зробити з вбивчою системою української бюрократії, бо основні її тези – не дати, не зробити, не дозволити – є, по суті, антинародними. Але революційна хвиля розбилася о бюрократичний мур. Нічого Ющенко не зробив з чиновним апаратом і його антинародною сутністю.

Не схотів зробити чи не зміг – не в тому сенс. Ми не будемо зараз розбирати причини, за яких владна система за Ющенка залишилася старою, важливі наслідки.

При президентстві Януковича  корупція і замкнутість на собі бюрократичної системи досягла нечуваних масштабів. Саме його уряд і адміністративний апарат повів наступ і на свободу слова, і на права та свободи громадян, саме його уряд започаткував так звану медичну реформу – «так звану», оскільки передбачене нею скорочення лікарень, пологових будинків, поліклінік, по суті, реформою не є. Це єдиний витвір бюрократів, які зацікавлені тільки в тому, щоб скоротити витрати на медицину. Те ж саме можна сказати про соціальне забезпечення. Здається, влада просто оголосила війну українському народові. Отже, сьогоднішній вибух громадянських протестів був передбачуваним.

Але і від опозиції не чути розуміння основної проблеми української державності. Ніхто з опозиційних політиків не має чіткого плану, що робити з корумпованим і самодостатнім бюрократичним апаратом, як примусити українських чиновників працювати не на себе, а на користь суспільству.

Доки не з’явиться політична сила, яка чітко усвідомлює ці завдання і знає, як це зробити – нічого не зможемо змінити в своїй країні. І ми так і будемо жити, як за часів феодалізму, наші чиновники всіх рівнів фактично нав’язують  свою волю досить широким верствам населення.

Взяти тільки залежність від вказівок свого начальства бюджетників: вчителів, лікарів, комунальників, яких виганяють на мітинги, примушують голосувати так, як треба партії влади, а люди настільки залежать від начальства, що в масі не можуть хоч якось протестувати.

Чиновне свавілля в Україні нагадує часи стародавньої історії. Щось подібне було за часів ІІІ династії Ура в Вавилоні, коли на кожного працюючого селянина було два наглядача: один перевіряв, як він сіє, чи вбирає хліб вздовж ділянки, другий поперек. ІІІ династія Ура закінчила своє існування  швидко і трагічно: Вавилон захопили кочівники.

Українська держава не може існувати з таким бюрократичним апаратом. Пострадянський синдром треба лікувати, поки це не призвело до летального кінця.

На этих выходных я открыла для себя новое понятие – «презумпция доверия». Знаете, что это такое? Это когда гопники штурмуют церковь, а ты сидишь внутри и полностью и безоговорочно доверяешь людям, которые держат оборону. Это когда ты стоишь на площади возле памятника, а вокруг мужчины твоей страны держат кольцо, взяв другу друга под руки, чтобы такие же гопники не порезали кого-то втихаря. Когда ты вечером ждешь такси, а ребята, которых ты впервые в жизни видишь, ждут его вместе с тобой. И тебе не страшно. Ты им доверяешь. Потому что это «наши», и они будут тебя защищать.

Я не знаю, что движет каждым из тех, кто приехал на Форум. Любопытство, желание перемен, желание сменить власть, прийти к власти, взорвать систему, стать гражданином ЕС или трансформировать страну. Но я знаю, что каждый из тех, кто приехал тогда в Харьков, смог в какой-то момент замолчать сам и дать высказаться другим. Знаю, что 97 делегатов смогли принять общую резолюцию, которую создавали рабочие группы из разных, иногда даже катастрофически разных людей, сидя за закрытой дверью в зданиях общественных организаций под угрозой нового штурма. А некоторые этому штурму действительно подверглись.

Мне понравилось, что на этом Форуме было много конструктива. Что люди из разных регионов, часто – из центральных и восточных, рассказывали о своем опыте. О том, что нужно не только выходить на улицы, но и заниматься развитием низовых инициатив, контролем власти на местах. Люди хотели сотрудничать и объединяться. Сегодня все хотят объединяться. Всем нужно чувство чужого плеча. Всем нужно ощущение, что ты не один.

Я рада, что Харьковская власть среагировала так, как среагировала – выгнанными на улицы бюджетниками с плакатами, отморозками с дымовухами, милицией, которая «не определилась» - защищает она нас или способствует титушкам… Потому что люди из Западных регионов ощутили, что такое резервация. Что такое даже не мирный протест – мирный обмен мнениями в условиях слежки, нападений и штурмов. У них такого нет. Здесь – было. А значит, им станет понятнее, в каких условиях приходится действовать людям с востока. И что им (нам) действительна нужна помощь.

Я рада, потому что выгнанные на улицы бюджетники, которые и не видели нас толком, но простояли чуть ли не весь световой день на улице в холоде – уже хотя бы отдаленно начинают понимать, против чего мы выступаем. Я рада, потому что власть сегодня работает для поддержания и развития Майдана лучше, чем любая команда нанятых пиарщиков – такое шоу за бабки не придумаешь!

А еще я рада, что все чаще встречаю Людей. Сильных духом, смелых и с верой в глазах. С верой в то, что мы сможем стать лучше, и в то, что с каждым днем людей, готовых подать руку помощи даже не другу – соседу, случайному прохожему – будет больше. А за каждым шагом одного будет чувствоваться поддержка других. Потому что вместе мы – сила. Сила доверия. И веры в людей.