Свобода Висловлювань в Україні, 2004, #01

Юрій Моторний, адвокат, м. Полтава:

З 1 січня 2004 року Україна почне жити за малою конституцією – новим цивільним кодексом. Незважаючи на те, що він був ухвалений Верховною Радою України ще 15 січня 2003 року і часу для ознайомлення та вивчення минуло достатньо, значна  частина положень закону, які виписані недосконало та суперечать іншим законам, лишилися незмінними. Ідеться насамперед про статті кодексу, які регулюють законодавче забезпечення свободи слова в Україні.

Зокрема звернемо увагу на ч. 3 ст. 277 ЦК: “Вважається, що негативна інформація, поширена про особу є недостовірною”. Важко зрозуміти, як саме вказане формулювання з’явилося у законі, але воно, м’яко кажучи, недосконале і матиме вкрай негативні наслідки. Адже законом не визначено, згідно з якими критеріями ту чи іншу інформацію відносити до “негативної” чи “позитивної”. Саме тому кожна особа, в тому числі юридична, трактуватиме норму у власних інтересах.

Скажімо про особу – громадянина А., – поширено інформацію, що вона притягувалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності і постанова чи вирок суду, незважаючи на оскарження, вступили в законну силу. Вказане повідомлення дійсно може мати вкрай негативні наслідки для А. у тому числі – відмову у прийнятті на роботу, справді певні перешкоди для просування по службі, обрання депутатом, тощо. Інформація також може негативно вплинути на оцінку суспільного становища сім’ї А. загалом. Отже, користуючись загальновизнаними і загальноприйнятими критеріями щодо оцінки поведінки особи у тому числі нормами християнської моралі, можна дійти висновку про поширення, у згаданому випадку, саме негативної інформації. Але чи є ця інформація недостовірною? Звичайно, ні!

Саме тому постає питання: як діятиме суд на розгляді якого перебуватиме позовна заява А. про захист честі, гідності у зв’язку з поширенням щодо нього негативної інформації та стягнення відшкодування за моральну шкоду?! Навіть якщо буде відмовлено у задоволенні позову (можливі підстави для цього будуть вказані далі), то відповідач витратить значний час на підготовку до справи, вивчення документів, подання доказів. Тому журналісти та інші особи, пов’язані з поширенням будь-якої інформації змушені будуть з 1 січня 2004 року викладати виключно ПОЗИТИВНУ інформацію. Хоча очевидно, що така ситуація не матиме нічого спільного з правом на свободу вираження поглядів, свободу слова.

Звернемо увагу також на ту суттєву обставину, що недолуга норма перебуває у статті 277 ЦК: “Спростування недостовірної інформації”. Отже, особа, щодо якої поширено негативну інформацію, має право на спростування поданої щодо неї негативної інформації. Згадуючи наведений вище приклад, неможливо уявити собі текст подібного спростування, оскільки було поширено достовірну інформацію.

Та вказане, здається, не цікавить народних депутатів України. Але ж воно повинно цікавити насамперед журналістів, юристів засобів масової інформації, а також судові органи, які змушені будуть розв’язувати вказану колізію.

І це при тому, що, здається, ні в кого не виникає сумнівів: держава, її посадові особи зацікавлені та потребують конструктивної критики, аналітичних матеріалів. Висвітлення негативних явищ спрямоване перш за все на їх усунення та створення умов, які виключатимуть подібні явища в майбутньому. Не можна допустити, щоб особи з кримінальним минулим, з психічними вадами тощо займали будь-які державні посади. Хоча зараз не прийнято посилатися на слова В. І. Леніна, але, здається, той мав рацію стверджуючи: “Надо, чтобы массы все знали, обо всем могли судить и на все шли сознательно”. Громадяни України мають право отримувати ДОСТОВІРНУ інформацію як щодо конкретної особи, так і стосовно органів влади чи комерційних структур, особливо коли ця інформація є СУСПІЛЬНО ЗНАЧИМОЮ! Не можна заборонити населенню ставити під сумнів наміри чи дії органів влади або посадових осіб. Не варто свободу слова в Україні “заганяти на кухню”, як це мало місце протягом багатьох років Радянської влади.

Крім того, вказана норма ЦК суперечить ст. 30 Закону “Про інформацію”, якою передбачено: “Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист”.

Частина 3 ст. 277 ЦК не відповідає також ст. 47-1 закону “Про інформацію”, яка передбачає звільнення від відповідальності за висловлювання оціночних суджень у тому числі критики.

Якою ж нормою необхідно буде керуватися з 1 січня 2004 року? Надто з огляду на те, що новий цивільний кодекс не захищає поширювачів “негативної” чи “недостовірної” інформації від стягнень за завдану моральну шкоду. Покажемо це на іншому прикладі.

Як відомо, за один-два місяці до початку будь-яких виборів в Україні реєструється велика кількість газет. В одній з них поширено недостовірну, негативну інформацію, яка дійсно зганьбила честь та гідність особи. Однак суд, розглядаючи поданий позов, задовольняючи матеріальні вимоги, неминуче постане перед серйозною проблемою з визначенням розміру завданої моральної шкоди. Так, він змушений буде керуватися п. 3 ст. 23 ЦК: “При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості”. При цьому відповідач подасть довідку з бухгалтерії про те, що кошти, які надходять від реалізації газети, використовуються в першу чергу для оплати праці найманих робітників у мінімальному розмірі та для випуску газети.

Отже, в результаті будь-якого стягнення працівники залишаться без заробітної плати чи буде припинено випуск газети. Саме тому, керуючись вказаним принципом “розумності та справедливості”, найвірогідніше буде відмовлено у задоволенні вимоги щодо грошового стягнення за завдану моральну шкоду чи, в іншому випадку, вона може бути мінімальною і жодним чином не зможе компенсувати приниження честі, гідності чи ділової репутації.

Подібна ситуація виникне і у тому випадку коли засновником газети буде трудовий колектив редакції.

Водночас загальновідомо, що поза контролем держави перебувають значні суми, частина з яких використовується і, без сумніву, буде використовуватися саме для дискредитації конкретних осіб, партій чи груп шляхом свідомого поширення недостовірних відомостей чи наклепів, – тож саме вірогідність сплати за це значних сум є певною пересторогою для інформаційного кілерства.

Можуть мати місце й інші випадки. У районній газеті тиражем 250 екземплярів, засновником і видавцем якої є приватна особа, вміщено редакційну, відкрито замовну статтю з недостовірними фактами з життя певної особи. Наступного дня статтю передрукували у столичних газетах та поширили в Україні й тому інформація вплинула не лише на особу але й, наприклад, на партію чи виборчий блок, членом якого є згадана особа, під час виборів до Верховної Ради. Останнім не вистачило сотої частини голосів, а тому впливати на законодавчий процес протягом наступних чотирьох років вони не будуть.

Згідно з частиною 4 ст. 42 закону “Про друковані засоби масової інформації /пресу/ в Україні”, редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, якщо вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього.

Саме тому загальноукраїнські газети не будуть нести відповідальності за поширення статті хоча саме вони донесли до масового читача недостовірну, негативну інформацію і вплинули на результат голосування. У той же час районна газета та її журналіст навіть у випадку притягнення до відповідальності, із застосуванням принципу “розумності і справедливості” не відшкодують завдану шкоду.

Є достатні підстави вважати, що кошти, отримані ними за поширення вказаного матеріалу будуть значно більшими ніж сума визначена судом.

На превеликий жаль, маємо ситуацію, коли вказані та інші протиріччя, неузгодженості, суттєві недоліки законодавства створюють значні проблеми для демократизації українського суспільства, утвердження принципів свободи слова. Суди вкотре постануть перед проблемами застосування законодавства. До речі, про це говорять не лише журналісти, а й судді. Та чи прислухаються до голосу здорового глузду наші законодавці?

(Полтавський обласний медіа-клуб, № 67, 12 січня 2004 р.)

2004-01-30

Відповіді голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України Івана Чижа на запитання тижневика «2000» щодо статті в газеті «Грані+» в одному з останніх випусків за минулий рік

1. Чи не порушує ця стаття (особливо у процитованій частині) інформаційного законодавства України?

— Я ознайомився з цим матеріалом. Признаюся, п’ять разів намагався його читати і зупинявся. Не покидало відчуття огиди.

Для преси, заданої певним чином, нотки істерії, намагання заплямувати всіх і вся навколо і водночас одягнути в «білі одежі» тільки свого єдиного непогрішного діяча, на якого вона працює, вже стало стилем. Принагідно зауважу, що сама пишуча обслуга добре знає про свого патрона таке, чого б воліла не знати... Але ж утриманка не може себе поводити інакше.

Цілком зрозуміло, що відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Але існують певні моральні засади, етичні норми, які є загальнолюдськими.

Ти можеш як завгодно не любити свого опонента, можеш навіть його ненавидіти, але, висловлюючись, завжди треба пам’ятати, що є грані, які переступати не можна. Це людська честь, гідність. Зрештою, треба завжди пам’ятати: хто б яку посаду не обіймав, він є просто людина — з душею і серцем. І такого штибу висловлювання зачіпають і травмують буквально фізично. Той, хто пише такі речі, повинен поставити себе на місце того, про кого він пише, відчути все на собі.

Можу сказати, що в даному випадку мова йде і про порушення інформаційного законодавства України. Так, згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

У свою чергу, інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини (стаття 46 Закону України «Про інформацію»)…

2. Які покарання передбачено за подібні порушення?

— В даному випадку відповідальність за посягання на честь і гідність Президента України регламентує стаття 105 Конституції України. Так, Кримінальним кодексом України встановлено відповідальність за погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча, а саме: «Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України... карається позбавленням волі на строк до п’яти років» (стаття 346).

3. Чи доцільно в цьому випадку говорити про більш суворе дотримання законодавчих та етичних рамок в інформаційному полі України?

— Законодавство України містить достатньо норм, які регулюють межі дотримання етичних рамок, захищають честь і гідність, ділову репутацію, життя і здоров’я людини і громадянина і у разі їх порушення встановлюють відповідальність. Інша справа, чи дотримуються ці закони.

Переконаний, що кожен випадок брутального поводження з людьми через публікації у пресі повинен отримувати адекватну правову оцінку. І хоча ґвалту провокатори від журналістики вчинятимуть багато, закон має діяти.

Треба зауважити, що «дьогтемази від пера» дуже шкодять журналістиці справжній. Законодавство про обмеження санкцій до видань, як відомо, йшло дуже важко саме через таку безкарність, безвідповідальність.

У цьому випадку повинен спрацьовувати механізм відповідальності, що зазвичай не може не провокувати це саме видання кричати про його утиски. Така журналістська провокативність шкодить всій журналістиці. Журналістиці серйозній, не бульварній на штиб жовтої преси, де друкують матеріали, після яких просто хочеться вимити руки.

4. Наскільки наявність подібних публікацій та висловлювань співвідноситься з поняттям «свобода слова»

— Варто зазначити, що можливість кожному продукувати свої думки, обстоювати їх, подеколи повертається бумерангом і починає працювати проти свободи слова.

В Україні багато достойних видань із великими тиражами, понад чотириста видань тільки політичних партій. Є газети авторитетні, котрі мають найвищі передплатні наклади, які досить гостро опонують владі. І слава Богу! Без цього б не було руху, не було б життя. Такі газети викликають повагу, навіть якщо з чимось не погоджуються. Вони можуть помилятися, бути в чомусь праві, але їхня гостра критичність завжди виважена з точки зору журналістської етики. Тому я їх читаю і поважаю.

Однак те чтиво, котре ми коментуємо, не оцінюється мірками норми. У цьому випадку я навіть не знаю, чи це клініка, чи свідома позиція епатажності. Однак те, що це неприпустимо, є абсолютно очевидним.

Ніхто стільки не зробив для того, щоб Україна відбулася як держава, на зламі 80—90-х років двадцятого століття як журналісти, які були на вістрі політичних протистоянь, загостреної боротьби. Саме журналісти відкривали шлюзи нової інформації. Це була позитивно перетворююча дія.

Водночас сьогодні я маю сказати, що ніхто стільки й не шкодить становленню держави, її іміджу в світі, економічному і соціальному утвердженню, як вузькополітично заангажована журналістика і політики, які використовують журналістику, ангажуючи її на свій егоїстичний інтерес прагнення влади.

Не можна переходити на особистість, не можна калічити моральність, не можна застосовувати кілерство, яке межує з прямим злочином. Я переконаний, що, захищаючи моральність, ми повинні перш за все захищати журналістику. Треба вибудовувати у суспільстві неприйняття, відторгнення подібних публікацій. Наголошу: як би хто не ставився до того чи іншого політика.

Переконаний, що жоден серйозний журналіст не захотів би привітатися з колегою, який готував цю анонімку до друку, з тим, хто її писав. Бо ж є абсолютно очевидним, що міфічний дописувач — прикриття для журналіста з певними вадами і відхиленнями психіки.

Думаю, що це той випадок, на якому можна вчити і молодих журналістів, і досвідчених, як не треба поводитися зі словом. Адже таке слово вбиває насамперед журналістику.

(http://news2000.com.ua/print/svobodaslova/vanchizhslovoyakevbivazhu.html )

2004-01-30

О нападении на Олега Ельцова не сообщали только «ленивые» СМИ. Да и сам журналист не скромничал и подробно рассказал о происшествии на своем сайте «Украина криминальная»…

Печатные и электронные СМИ не обошли вниманием тот факт, что это было уже второе нападение на журналиста. В июле прошлого года двое неизвестных набросились на него на лестничной площадке возле квартиры и попытались избить. У одного был электрошокер, у другого — обернутая чем-то труба. Некоторое время журналист отражал натиск нападавших, а затем они сбежали.

Ельцов связывает оба нападения со своей профессиональной деятельностью. «Возможно, кто-то из героев статей на «УК» решил устроить мне «поганку», — утверждает он. — Не исключаю также политического окраса нападения. Если отмашку давала действующая власть, тогда это, очевидно, мессадж всем украинским журналистам: возможно, не стоит «писакам» перебарщивать с собственной самостоятельностью».

Любопытным наблюдением поделилась с читателями газета «Сегодня», которая написала, что предыдущее нападение на Ельцова «прямо или косвенно увязывалось с посмертным опубликованием на веб-сайте писем бывшего сотрудника милиции Игоря Гончарова, входившего в печально известную «банду оборотней». Кое-кто из журналистского цеха счел покушение неплохо срежиссированным пиаровским ходом самого Ельцова. Позавчерашний инцидент делает эту версию неубедительной», — утверждает газета.

Недавно Киевский независимый медиапрофсоюз (КНМП) обратился в Генпрокуратуру, СБУ и МВД Украины с требованием принять эффективные меры для раскрытия нападения на Ельцова. По мнению КНМП, любое покушение на журналиста должно считаться связанным с его профессиональной деятельностью, пока следствие не докажет обратное. Только установление и осуждение виновных в преступлениях против журналистов может восстановить авторитет правоохранительных органов в глазах журналистского сообщества, считает КНМП.Если преступления против журналистов и дальше будут оставаться нераскрытыми, медиапрофсоюз совместно с другими профсоюзами журналистов требуют немедленной отставки министра внутренних дел и Генпрокурора Украины…

Если говорить о действиях столичной милиции, то после первого нападения на журналиста было возбуждено уголовное дело по ст. 296 ч. 1 УК Украины (хулиганство). Александр Гапон, который в то время занимал пост госсекретаря МВД Украины, утверждал, что милиция проверяла три версии. Основная — хулиганство, вторая — профессиональная деятельность журналиста, третья — соседская, согласно которой нападение мог совершить кто-то из людей, которые в то время находились в подъезде дома, где живет журналист. Однако отыскать злоумышленников стражам правопорядка так и не удалось.

Что касается второго нападения на Ельцова, то Дарницкое райуправление милиции снова возбудило уголовное дело по «хулиганской» статье. В ЦОС УМВД Украины в Киеве, куда «2000» обратились за комментарием, ответили, что все необходимые следственные действия ведутся, однако «пока говорить о результатах еще рано».

О нападениях на журналистов «2000» писали неоднократно. В №47 (197) 2003 года в выпуске «Свобода слова» мы опубликовали статью «Вершина айсберга», в которой выразили несогласие с позицией председателя Национального союза журналистов Украины Игоря Лубченко, который так же, как и КНМП, предлагает считать гибель каждого журналиста связанной с его профессиональной деятельностью, пока следствие не докажет обратное.

Наша позиция остается неизменной: «При всем уважении к памяти каждого из ушедших, согласимся, что нельзя рядом с именами журналистов, погибших при исполнении служебного долга, включать в мартиролог имена тех, кто стал жертвой уголовных преступлений или ЧП в ситуации, достоверность которой не вызывает сомнений у близких погибших и журналистской общественности». А что касается предложения г-на Лубченко и КНМП, то как же быть с сотрудниками правоохранительных органов и другими гражданами, имеющими небезопасную профессию? Если во главу угла поставить такое понятие, как профессиональный риск, то не меньшую опасность, нежели журналистика, представляет работа в шахте. Почему же в таком случае не считать гибель каждого шахтера, когда его сбила машина или он утонул в реке, смертью при исполнении служебных обязанностей?

Закон един для всех, включая и журналистов. Представители СМИ должны требовать от правоохранителей только одного — неукоснительного исполнения своих обязанностей и полного расследования всех преступлений без исключения, невзирая на профессиональную деятельность пострадавших

 (http://news2000.com.ua/print/svobodaslova/nesostoyavshijsyapassazhi.html )

Эксперты Академии украинской прессы (АУП) и Института социологии Академии наук Украины считают, что политические новости на украинских телеканалах представляются односторонне. Об этом заявили президент АУП Валерий Иванов и ведущий научный сотрудник Института социологии Наталия Костенко, ссылаясь на результаты анализа новостей. По данным экспертов, в 90,3% сообщений представлена только одна точка зрения на события. Наиболее односторонне подают их УТ - 94,9% сообщений с одной точкой зрения, потом "Интер" и ICTV - по 92%, "1+1" - 88,6%, "Новый канал" - 87,5% и "СТБ" - 80%.

(«Товариш», 27 січня 2004 р.,

http://tovarish.com.ua/news/Obschestvo/27-01-2004/Na_TV_-_lysh_od.html )

Антимонопольный комитет не заставил долго ждать ответа народного депутата, главу парламентского комитета по вопросам свободы слова и информации Николая Томенко, интересовавшегося, как обстоят дела на рынке масс-медиа. Желание законодателя знать, не сосредоточено ли, образно говоря, в руках нескольких политиков слишком много газет и телеканалов, было оформлено Николаем Томенко соответствующим депутатским запросом в адрес Антимонопольного комитета. Парламентарий просил проверить сообщения в СМИ о том, что глава Администрации Президента Виктор Медведчук, народные депутаты Григорий Суркис и Виктор Пинчук являются учредителями слишком многих телерадиокомпаний и газет, а значит, нарушают антимонопольное законодательство.

Антимонопольный комитет, специализирующийся на данной тематике, депутатский запрос внимательно изучил и проверил документы перечисленных Николаем Томенко телеканалов и газет, к которым якобы имеют отношение известные отечественные политики: "1+1", ICTV, СТБ, Новый канал, газеты "ФАКТЫ", "2000", "Киевские ведомости", "День" и другие. Фактов монополизации масс-медийного рынка не обнаружено.

Комментируя результаты проверки, глава АМКУ Алексей Костусев отметил: "Антимонопольный комитет Украины пришел к однозначному выводу — монополизация средств массовой информации главой Администрации Президента Виктором Медведчуком, народными депутатами Украины — Виктором Пинчуком и Григорием Суркисом отсутствует”.

Вместе с этим он признал, что проведенная работа по проверке упомянутых СМИ "не была для нас напрасной: комитету стали понятны пути совершенствования механизма защиты конкуренции на рынках СМИ. Соответствующие предложения мы передали в Верховную Раду Украины и Кабинет министров".

Кроме этого, пресс-служба АМКУ отмечает, что проверка позволила увидеть узкие места в сфере защиты конкуренции на рынках масс-медиа. Проанализировав обнаруженные проблемные вопросы, Антимонопольный комитет подготовил свои предложения относительно совершенствования законодательства в сфере СМИ. Речь идет о внесении соответствующих изменений в законы Украины "О телевидении и радиовещании", "О печатных средствах массовой информации (пресса) в Украине", "О защите экономической конкуренции". Свои предложения АМКУ уже передал для обработки в отраслевой комитет Верховной Рады.

(“Факты”, 22 января 2004 г.)

Лілія СТАСЮК, журналіст:

Днями голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко в інтерв’ю газеті „Дзеркало тижня” зазначив: „Моя журналістська, людська совість зобов’язує сказати колегам відверто: роздержавленню ЗМІ альтернативи немає! Дивитимемося правді у вічі: багато міських, міськрайонних та районних видань сьогодні є по суті інформаційними бюлетенями, які обслуговують владу, не аналізують справжнього стану справ у районі. Сліпе служіння владі підриває авторитет газети. Практично всі так звані обговорення зводяться на газетних шпальтах до горезвісного «одобрямса». Проте не можна звинувачувати у цьому тільки журналістів. Місцева влада — і прикладів цього чимало — нехтуючи законами України, звільняє невгодних редакторів, а то й повністю замінює склад редакцій, укомплектовуючи їх вчителями, спеціалістами сільського господарства — тільки не журналістами. Не бракує й цензури — коли полоси спершу несуть у райдержадміністрації, а вже потім — до друкарні”...

Не знаю, чи така ж ситуація у Городенці, де я побувала, але зі слів редактора газети „Край”, засновниками якої, крім колективу видання, є районні рада та державна адміністрація, про жодне цензурування, конфлікти чи інші утиски щодо журналістів “Краю” взагалі не йдеться. Тут все спокійно, як і в багатьох інших „районках” області. Але на відміну від багатьох з них, які є бідними родичами своїх владних засновників (з маленькою платнею, тісним приміщенням, застарілою технікою), у „Краї”, крім чудової вивіски, прекрасне приміщення, а значить — умови для праці. Як у справжнього газди, і акуратно прибрана територія. Так само акуратні і підстрижені стосунки колективу видання з місцевою владою. Жодного критичного матеріалу щодо її діяльності у газеті так і не могли пригадати.

Городенківський „Край” виходить раз на тиждень на 8 сторінках у двох кольорах тиражем 4 000 примірників (62-тисячне населення). Одна сторінка щотижня відведена під рекламу, за яку протягом місяця „набігає” до 2000 грн. Над створенням газети працюють 5 творчих працівників.

— Із владою ми у ділових нормальних стосунках, — зазначає редактор Володимир Приймак. — Завжди знаходимо моменти тісної співпраці і з правоохоронними органами також. Ми ­— поміркована газета.

Заборгованості у журналістів видання немає. Вже протягом двох років тут виплачується не тільки зарплата, але й аванс. Загалом платня творчих працівників досягає 500 грн. Це тішить журналістів, адже ще два роки тому вони мали 8-місячну заборгованість.

„Краївці” не уявляють себе без фінансової допомоги влади, тому на мої запитання: „Ваше відношення до роздержавлення газети? Чи готовий ваш колектив піти у вільне плавання?”, редактор відповів:

— Звичайно, фінансова допомога від держави та її органів влади мусить бути. Я — не прихильник роздержавлення преси. Думаю, що вільного плавання, як такого не буде. Немає таких підстав, щоб пустити себе у вільне плавання.

Нещодавно „Край” був обласканий не тільки своєю, городенківською, але й обласною владою, яка в особі начальника організаційного відділу ОДА Євгена Мельничука вручила колективу газети сучасний видавничий центр. Нова комп’ютерна техніка стала подарунком для „Краю”, адже стара бажала бути кращою.

— Ну, звичайно, надіємося на нашу державу, — сказав на закінчення розмови Володимир Приймак. — А щодо допомоги, то хотілося б, щоб держава допомогла нам у здійсненні нашої мрії — збільшенні сторінок газети.

Отаке воно — розуміння свободи слова по-городенківськи...

(vikna.if.ua , 2003-11-14)

19.01.04 Близько 18 години вечора, за словами Ірини Голобородько, представника інтересів газети в суді та редактора громадської приймальні одеської газети “Правое дело”, до її помешкання „завітали” двоє невідомих осіб та попередили, що газета „Правое дело” все рівно перестане існувати та порадили їй шукати нове місце роботи, а у разі, якщо вона продовжуватиме виступати в суді на захист видання, то її здоров’я може опинитися під загрозою. 20 січня Ірина Голобородько передала заяви до начальника УМВС України в Одеській області, судді Приморського районного суду Одеси. “Таким чином я попереджаю правоохоронні органи, що не збираюся закінчувати життя самогубством, моє здоров’я нині є задовільним”, - зауважила Ірина Голобородько.

Перед тим, 13.01.03, пані Голобородько захищала свою газету в суді від позову пана Генадія Труханова через передрук з Інтернет-видання Vlasti.net статті «Спецслужби чи торговельне представництво?”

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

Генеральная прокуратура Украины неоднократно декларировала намерение активизировать проверки заявлений журналистов о фактах притеснения, препятствования выполнению ими служебных обязанностей. Вопрос защиты прав и свобод журналистов Украины не решён. Настал ли час для исполнения деклараций Генпрокурора?

Тем временем, факты грубейшего нарушения прав граждан, посягательств на их свободу, жизнь и здоровье продолжаются.

Это проведённый работниками милиции "маскарад" в виде задержания меня, Енина Игоря, в стоявшем на обочине личного автомобиля "Славута", незаконное изъятие ключей. Был проведен личный досмотр без всяких объяснений в достаточно циничной форме.

Пояснением для осуществления досмотра работникам милиции служат ориентировки об угоне автомобилей "Таврия". Но о какой профподготовке можно говорить, если работники милиции не могут различить цвет и марку авто. О всех фактах доложено прокурору г.Мелитополя. Провоцирование ДТП с участием вице-мэра г. Мелитополя А. Ильчука, о чем он подал заявление на имя нач. ГОУМВД г. Мелитополя. Из его заявления следует что чиновник достаточно высокого ранга страдает незнанием элементарных ПДД, и в своем прошении хочет иметь правовую оценку моих действий из уст правоохранителей

Расследование по факту моего избиения и угроз, связанных с профессиональной деятельностью, а также кража из принадлежащего мне автомобиля гранкою еженедельника "Курьер", пущены следственными органами на самотёк.

Факты запугивания и угрозы физической расправы неоднократно звучат в адрес сотрудников нашого союза независимых журналистов, о чем подано заявление на имя прокурора Мелитопольского района

Каждый факт беззакония и произвола должен быть расследован, а виновные привлечены к ответственности.

Игорь Енин гл. редактор газеты "Курьер"
(Майдан 27.12.2003)

***

Майже через рік після побиття головного редактора тижневика «Кур’єр» та інтернет-видання „Vlasti.net” Ігоря Єніна та викрадення з редакційного автомобіля гранок тижневика «Кур’єр», прийнято рішення про визнання журналіста потерпілим. Про це заявив Ігорю Єніну слідчий Мелітопольского відділення УМВС. Рік потому після подання заяви до мелітопольської міліції редактор дав свідчення у цій справі.

Як йдеться у публікаціях „Vlasti.net”, 28 лютого 2003 року на Ігоря Єніна було вчинено напад. Редактора схопили за волосся двоє невідомих і побили, „порекомендувавши” припинити публікації у тижневику. А за тиждень було пограбоване редакційне авто, з якого викрали гранки газети „Кур’єр”. Кримінальні справи за статтями „хуліганство” і „пограбування” були заведені мелітопольською міліцією 7 місяців потому. Крім того, Ігор Єнін, який є співзасновником Незалежного регіонального союзу журналістів, повідомив, що продовжується розслідування у справі його колеги, журналіста і голови Союзу Володимира Карачевцева, який загинув 14 грудня за нез’ясованих обставин. Про це йому заявили у міській прокуратурі Мелітополя.

(“Вікна”, м. Калуш, 2004-01-22)

На своем личном опыте работы в СМИ (сначала – газета городского совета Северодонецка «Сєверодонецькі Вісті», потом – городская газета «Любимый город», основатель которой – трудовой коллектив редакции) мы за 5,5 лет убедились: и на 8-м, и на 13-м году независимости Украины власть настолько боится независимой журналистики и свободных газет, что готова опуститься до наиболее подлых, негодных методов в борьбе с этой свободой. Ни о каком прогрессе в отношениях СМИ и власти, на наш взгляд, говорить не приходится.

Мы, журналисты газеты «Любимый город», приняли решение закрыть проект общественно-политического издания. Это – протест против действий власти, но вместе с тем это – позор для власти, если у журналистов осталось единое оружие для защиты свободы слова – молчание.

(«Любимый город», г. Северодонецк, Луганской области, 19.01.2004 г.)

30 грудня податковою міліцією було затримано директора мистецького об’єднання «Дзига», засновника «Львівської газети» Маркіяна Іващишина

На Заході України найбільшим медійним ворогом молодшого Медведчука (Сергій Медведчук — молодший брат глави Адміністрації Президента України, голова Львівської обласної податкової інспекції) є «Львівська газета». Власне, численні переслідування журналістів цього видання стали причиною того, що редакцію перманентно «штурмують» працівники місцевої ДПА.

30 грудня податковою міліцією було затримано директора мистецького об’єднання «Дзига», засновника «Львівської газети» Маркіяна Іващишина, одного з лідерів студентського голодування 1990 року. Приводом для затримання Іващишина став інцидент, що трапився за кілька днів до того. Персона, що не захотіла представитися, намагалася на вулиці вручити Маркіянові повістку про виклик до слідчого ДПА для пояснень. Директор «Дзиги», отримавши в неділю «запрошення» в такий спосіб, на «рандеву» не з’явився. А вже у вівторок до мистецького об’єднання, розповів народний депутат України від Львова Тарас Чорновіл, «як не знати до якого злочинця, увірвалося близько восьми озброєних податківців Погрожуючи зброєю, вони вимагали знайти Іващишина». Потім Маркіяна завезли в податкову міліцію. Уже в податковій Іващишину сказали, що його примусовий візит — не затримання, а просто силова доставка на допит до слідчого. Тут йому пред’явили обвинувачення: за словами Чорновола, в пособництві у відмиванні грошей, несплаті податків та внесенні неправдивих відомостей у документацію, а за даними «Української правди», ще й у неправильному веденні документації. Після цього директора «Дзиги» відпустили.

(«Україна молода», №1, 5 січня 2004 р.)

Див. також — «Зеркало недели», №1, 10-16 января 2004 г.)

Обвиняемых в убийстве журналиста Игоря Александрова Александра Онишко и Руслана Турсунова (в настоящее время прокуратура инкриминирует им совершение преступления) могут оправдать и освободить. Как рассказал донецкий журналист Владимир Бойко, уже сейчас можно констатировать, что доказательства их вины выбивались незаконным путем, а их самих, согласно некоторой информации, примитивно подвергали пыткам без доступа адвокатов, требуя признаний. "Если исходить из буквы закона, то исполнителей преступления нужно оправдывать и освобождать из-под стражи только по одной причине - в ходе досудебного следствия право обвиняемых на защиту было грубо нарушено, а потому ни одно доказательство, полученное в ходе такого "следствия", суд рассматривать не может", - сказал Бойко. Но Генеральную прокуратуру все эти тонкости, кажется, не очень волнуют. Никаких выводов из предварительного расследования, по которому обвинили явно не причастного к преступлению Юрия Вередюка, Генеральная прокуратура, похоже, не сделала. Как известно, в конце минувшего года новый Генпрокурор Васильев на своей пресс-конференции заявил, что следствие по делу Александрова закончено и будет передано в суд.

“Товариш”, №8 (593), 30.01.2004 - 02.02.2004

За січень двоє кіровоградських журналістів стали жертвами невідомих нападників. Крім Юрія Михайловича постраждала і кореспондент «Нашої газети» Світлана Наумова. ЇЇ було побито і ограбовано наприкінці січня. Подати заяву до міліції завадив від’їзд до Сполучених Штатів на стажування. Не затримані і особи, що здійснили замах на журналіста Юрія Михайловича.

Стан здоров’я кіровоградського журналіста Юрія Михайловича задовільний. За даними ЦГЗ УМВС області двоє нападників досі не затримані Потерпілий з черепно-мозковою травмою перебуває в лікарні.

За уточненими даними напад було вчинено в під’їзді біля квартири журналіста. Знаряддям нападників був не ніж, а лом обгорнутий ізоляційною стрічкою. Завершити розправу над журналістом завадили сусіди та дружина потерпілого.

Сам потерпілий Юрій Михайлович, що зараз, з його слів, є головою інформаційного центру «Свобода слова», раніше працював редактором обласної телерадіокомпанії, а також на «нашому радіо» та в прес-службі міськвиконкому.

Минулого року ним було програно суд стосовно його висловлювання під час прес-конференції в УНІАН на адресу одного з опонентів, що його «замовили». За останній рік на журналіста здійснено вже два напади.

Дехто в місті «виключає» Юрія з «облікового кола» журналістів, бо він не є членом НСЖУ. Такий трюк мабуть комусь потрібен для звітності про стан тиску на представників ЗМІ. Напад Юрій пов’язує з своєю професійною діяльністю журналіста.

(Новини ЗМІдусіль, 2004-02-11,
Майдан 11.02.2004)

В прошлую пятницу вечером был сбит автомобилем журналист павлоградской газеты "Западный Донбасс" Александр Лобанов. С места события исчезли диктофон, цифровая камера и рукописи. Но, по словам главного редактора издания Петра Нестерука, это не свидетельствует о политическом подтексте, поскольку в последнее время пострадавший не занимался резонансными делами и журналистскими расследованиями. Кроме того, в адрес редакции не поступало никаких угроз и предупреждений.

Также П. Нестерук сообщил о том, что водитель автомобиля, который осуществил наезд, не исчез с места происшествия. По его словам, он оказался шахтером, который живет в селе близ Богуслава.

Диктофон, цифровая камера и рукописи исчезли вместе с сумкой А. Лобанова и теперь разыскиваются правоохранительными органами. По словам главного редактора, в журналистских записях не было ничего компрометирующего.

Как сообщает Институт массовой информации, в настоящее время пострадавший чувствует себя нормально.

Группа депутатов Павлоградского городского совета обратилась в правоохранительные органы с требованием ускорить расследование факта наезда на журналиста.

Комментируя событие, заместитель руководителя Днепропетровского представительства блока "Наша Украина" и председатель областного Народного Руха Виктор Сиченко сказал, что "Александр Лобанов - известный журналист, в первую очередь - благодаря своим острым статям на экологическую и общественно-политическую тематику".

(27.01.2004, 11:25, ЛIГАБiзнесIнформ
украинская Сеть деловой информации
www.liga.net )

***

Поза тим, кореспондент ІМІ у Дніпропетровську Володимир Овдін дотримується іншої версії подій. За його словами, Олександр Лобанов розробляв теми, які торкалися місцевих бізнесових структур. Зокрема зараз йде суд за його публікаціями у № 24-25 від 27 лютого 2003 року „Нелегкая жизнь „сладких женщин”, також виникли проблеми у зв’язку з матеріалом «Жди єкстремальной каверзі. Жек» (04.12.03, «Зеркало ємоций»).

Також кореспондент повідомив, що 26 січня потерпілого було призначено виконуючим обов’язки головного редактора. Крім того, у четвер 22 січня пан Лобанов намагався розшукати корреспондента ІМІ для передачі важливої інформації. Володимир Овдін дотримується думки про те, що у словах лікарів та працівників міліції є розбіжності, оскільки перші твердать, що під час наїзду, потерпілий був у тверезому стані, другі говорять, що ні. Також корреспондент зазначив, що наступного дня після інціденту журналіст з’явився у редакції, де стан його здоро’я погіршився.У лікарні, до якої його госпіталізували, було встановлено, що Лобанов отримав подвійний пером ноги та травму голови.

Олександр Лабанов знаходиться у лікарні. У редакції газети «Западный Донбасс» кореспонденту ІМІ зазначили, що коли постраждалий вийде з лікарні їм не відомо.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)
Див. також — "Поступ", 27 січня 2004 р.

Це сталося під час щорічного різдвяного футбольного турніру пам’яті Олександра Кузнєцова - народного депутата, засновника Запорізької ТРК «Алекс». Як розвовіли члени команди, Сергій Гончаренко знепритомнів під час 2-го тайму матчу між виданями «Запорізька Січ» і «Теленеделя». Спроби гравців і глядачів привести його до тями успіхом не увінчалися. Була викликана «швидка», яка доставила Сергія Гончаренка до реанімаційного відділення Запорізького центру екстремальної медицини, де він за декілька годин помер.

За словами начальника відділу медичних катастроф Запорізького міського центру екстреної і швидкої допомоги Юрія Бабенка, спроби врятувати життя тривали понад 7-ми годин, але вночі 18 січня, о 2.40, медики констатували смерть, причиною якої став інсульт і, можливо, як вторинне – інфаркт міокарду.

Як повідомили в редакції газети «Запорізька Січ», журналіст розробляв, в основному, теми економіки і фінансів. Після попереднього вересневого нападу на журналіста (його вдарили ножем у живіт у власному під’їзді) редактор газети «Запорізька Січ» припустив, що тоді причиною нападу могла бути його професійна діяльність – підготовка матеріалу про переділ власності у сфері торгівлі та приватизації.

Головний редактор Олександр Верьовкін не пов’язує попереднє ножове поранення із інсультом, від якого помер журналіст. В розмові з кореспондентом ІМІ він зазначив, що Сергій Гончаренко помер в наслідок загострення хронічної хвороби, про яку сам не знав.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

2004-01-30

Вечером 25 января на офис Житомирской областной организации Украинской народной партии, которой руководит экс-депутат Верховной Рады и экс-министр здравоохранения ЮРИЙ СПИЖЕНКО, было совершено нападение.

Нападавшие выбили двойное стекло входной двери офиса (здесь же находится редакция газеты «Наша Житомирщина»), но поскольку там находился охранник, скрылись. Также сообщается, что «Житомирская областная организация УНП расценивает эти события как политическую акцию против блока «Наша Украина».

По словам заместителя начальника Житомирского горотдела милиции Сергея Мозко, имело место хулиганство. Отвечая на вопрос «2000», он отметил, что злоумышленники разбили стекло, по всей видимости, ногами, не используя ни камни, ни какие-либо орудия.

Возможно, это и просто хулиганство, однако настораживает то, что за неделю до описанного события, а именно в ночь с 16 на 17 января, в отношении другого оппозиционного издания Житомира — газеты «Вiльне слово», зарегистрированной на имя частного предпринимателя, тоже было совершено хулиганство. По словам Сергея Мозко, злоумышленники разбили окно и краской написали на дверях офиса «З Новим Роком, Ю.В.Тимош». Главный редактор газеты Василий Врублевский полагает, что имелась в виду Юлия Тимошенко, однако у исполнителей акции кончилась краска, и они не смогли дописать фамилию.

Милиция считает, что битье стекол — дело рук малолетних хулиганов. Пострадавшие же уверены, что имеет место силовое давление на оппозиционную прессу.

Для справки

Газета «Наша Житомирщина (главный редактор Екатерина Спичак) выходит один раз в неделю тиражом около 1000 экземпляров и распространяется бесплатно; газета «Вільне слово» выходит тиражом 2—4 тысячи экземпляров и реализуется в розницу.

(http://news2000.com.ua/print/svobodaslova/dvavypadaprotivdvuhizdani.html )

17-01-2004 Близько другої години ночі невідомі особи облили фарбою вхідні двері, зробили образливі написи аерозольним балончиком у під’їзді та на фасаді будинку. Також цеглиною було розбито вікно навпроти робочого місця головного редактора газети. Як повідомив ІМІ начальник кримінальної міліції житомирського міського відділу міліції Сергій Мавко, за фактом вчинення нападу порушено кримінальну справу за ст. 296. Ч.1 – хуліганство. За його словами, жодного зв’язку з професійною журналістською діяльністю подія не має. Головний редактор «Вільного слова» Василь Врублевський, коментуючи подію, зауважив, що серед інших версій напад можна розглядати як «попередження незалежному виданню, яке чітко й послідовно заявляє свою об’єктивну позицію, різко критикує нинішню владу, висвітлює дії опозиції, передовсім «Нашої України». Зокрема, Василь Врублевський припускає, що напад може бути пов’язаний з критичною публікацією “В умовах надзвичайного стану” (16.01.2004) про візит прем’єр-міністра Віктора Януковича до Житомира. Крім того, він додав, що раніше до редакції періодично поступали анонімні телефонні дзвінки.

Станом на початок лютого, повідомили ІМІ у міліції, злочинців не знайдено. Ведуться оперативно-слідчі дії. Складність полягає у тому, що на цеглині, якою було розбите скло, не залишилось жодних відбитків пальців.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

В інтерв’ю ІМІ пан Берец повідомив, що пов’язує інцидент із своєю професійною діяльністю: о 7.40 він помітив, що його машина пошкоджена, розбите скло, усі речі із “бардачка” розкидані на сидінні. За словами пана Береца, люди, які розбили скло, не мали на меті грабувати автомобіль. Іван Берец пов’язує пограбування із подіями останніх двох тижнів у Мукачеві: “Я, як керівник прес-служби міського голови Мукачева Василя Петьовки публікував свої матеріали у всеукраїнських та закордонних засобах масової інформації. Керуючий справами виконкому Малешко викликав мене на приватну розмову і намагався примусити висвітлювати події зовсім в іншому ракурсі.” За словами постраждалого, міліція оглянула машину, зняла відбитки пальців, запевнивши, що буде проведено розслідування. „Мені пообіцяли, що про його результати мені відразу повідомлять. Проте, швидше за все, імовірність його розкриття дорівнює нулю.” – зазначив пан Берец. Мукачівський кореспондент ІМІ повідомив про те, що постраждалий звернувся до Мукачевського відділення міліції із скаргою, проте у відкритті кримінальної справи пану Берецу було відмовлено.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

2004-01-30

Об исчезновении Василия Грысюка центральная пресса писала довольно скупо. «Українськi новини» сообщили, что журналист «вышел из дома и не вернулся». Ему 44 года, рост 190 см. Худощавый, волосы светлые, глаза серо-голубые. Был одет в белый свитер, черные брюки и черную кожаную куртку. Особые приметы — лысина, торчащие уши и отсутствие двух верхних зубов. Агентство УНИАН уточнило, что Василий на работу ездил «из соседнего Сокальского района на автобусе». 4 декабря «спешил домой, потому что в критическом состоянии находилась его бабушка. Через день она умерла, а журналиста, как оказалось, не было на похоронах. По словам сотрудников газеты, в депрессивном состоянии Грысюк не находился».

Вновь о пропавшем журналисте заговорили после того, как главный редактор газеты «Народна справа» Петра Ткачук обратилась за помощью в Киев. Председатель Комитета ВР Украины по вопросам свободы слова и информации Николай Томенко направил открытое письмо министру внутренних дел Николаю Билоконю, в котором попросил принять необходимые меры для поисков корреспондента. В журналистской среде стали поговаривать о том, что милиция Львовской области не больно усердствует, разыскивая Грысюка, да и вопрос о том, связано ли его исчезновение с профессиональной деятельностью или нет, остается открытым.

Петра Ткачук рассказала «2000» по телефону, что Грысюк действительно жил с родителями в селе Сусив Сокальского района и ежедневно ездил в Радехов на автобусе. В газете проработал около года, был дисциплинированным, писал на темы экологии, культуры и образования, а также вел колонку оперативных новостей. 4 декабря, возвращаясь после работы домой, журналист опоздал на рейсовый автобус и заходил к начальнику автовокзала, чтобы посоветоваться, как быть.

Г-жа Ткачук утверждает, что появившиеся в прессе сообщения со ссылкой на коллег Грысюка, будто его исчезновение вряд ли связано с профессиональной деятельностью, не соответствуют действительности. «Я так не считаю, — говорит Петра Иосифовна. — Не исключено, что Василий знал нечто важное, о чем так и не успел написать».

У редактора «Народной справы» имеются собственные версии относительно исчезновения журналиста. Поскольку Грысюк был обут в легкие туфли, то мог зайти в один из баров, расположенных на автостанции, чтобы погреться. И там мог встретить преступника. Не исключено, что журналист добирался домой на попутке и сел в автомобиль, водитель которого решил его ограбить, а затем убил. Ничто не мешало журналисту переночевать и у сестры, живущей в райцентре. По пути к ней он мог стать жертвой грабителей.

Заместитель начальника милиции Радеховского района Василий Василишин в интервью «2000» заявил, что говорить о том, будто Грысюка разыскивают «спустя рукава», не приходится.

— Мы отследили жизненный путь Грысюка со дня рождения и до того момента, когда он приехал на автостанцию, где его видели в последний раз, — говорит Василий Романович. — Опросили всех водителей маршрутных такси и автобусов, которые его хорошо знали. Никто журналиста в тот роковой вечер не видел. Отработали вариант, связанный с профессиональной деятельностью. Все его статьи носят нейтральный характер и никого не задевают. Сегодня основной версией является ДТП с дальнейшим сокрытием следов преступления. Сейчас обследуем все лесополосы, расположенные в районе, процесс этот трудоемкий и требует много времени.

(http://news2000.com.ua/print/svobodaslova/nesostoyavshijsyapassazhi.html )

13-01-04 Генеральна прокуратура України у своєму листі до Кабінету Міністрів виділити 850 тис. грн. не тільки на проведення експертизи «плівок Мельниченка», але і на проведення «інших додаткових слідчих дій» у рамках розслідування убивства журналіста Георгія Гонгадзе. Зокрема, залучення до розслідування досвідчених експертів, у тому числі іноземних. За словами прес-секретаря Генпрокуратури Оксани Соколової, гроші переведені на рахунок Мінюсту через те, що установи, які робитимуть експертизу, підпорядковані саме цьому відомству. Крім того, вона зазначила, що склад групи посилили досвідченими спеціалістами.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

***

20-01-04 Доповідачі ПАРЄ висловлюють стурбованість відсутністю прогресу в розслідуванні справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. За словами Ханне Северінсен, Генпрокурор Васильєв заявив:»Ми не отримали жодних новин. Єдина новина – те, що вдалося з’ясувати Піскуну – ці дані анульовані», – сказала Северінсен. За її словами, «нам здається, що питання Гонгадзе просто знято».

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

Не очень-то радостно начался Новый год для главного редактора интернет-издания "Украина криминальная" Олега Ельцова. В понедельник вечером журналист возвращался со своей женой домой. В подъезде неизвестный два раза выстрелил в него в упор из пистолета резиновыми пулями. Сам Олег Ельцов, не считая ушибов, существенно не пострадал. Досталось его одежде, в которой пули оставили дыры. По словам журналиста, стрелявший скрылся на поджидавшем его автомобиле. По факту случившегося милиция возбудила уголовное дело.

Кстати, это уже не первый случай нападения на Олега Ельцова. В июле прошлого года двое неизвестных, вооруженных металлической трубой и электрошоком, избили журналиста в подъезде его дома.

(«Факты», №3, 14 января 2004 г.)

***

12-01-04 Біля будинку журналіста невідомий вистрелив Єльцову у спину, а потім забіг спереду, перевірівши в кого стріляє, зробив наступні постріли з пневматичного пістолета гумовими кулями, - повідомив потерпілий. За його словами, стріляла одна людина. Олег Єльцов зазначив, що в міліції описав автомобіль, на якому нападник втік з місця злочину. Олег Єльцов відкритих ран не отримав. Журналіста направили на судово-медичну експертизу. Наразі пан Єльцов не може отримати не тільки результати балістичної експертизи, але й власний пістолет і одяг. Він розповів ІМІ, що писав заяву із проханням надати йому тимчасово зброю для самозахисту, оскільки його пістолет знаходиться на експертизі, але Єльцову відмовили.

Розслідування проводиться співробітниками Дарницького РОВС м. Києва. За фактом нападу порушено кримінальну справу за ст. 296 КК України «хуліганство». 14-01-03 ІМІ та “Репортери без кордонів” закликали міністра внутрішніх справ взяти під особистий контроль справу Єльцова. На це звернення з МВС надійшла офіційна відповідь. У ній зазначалося, що міліція не виключає мотивів професійної діяльності та перевіряє на причетність до злочину деяких героїв публікацій Єльцова.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

***

24 липня 2003 року на Єльцова вже було вчинено напад - двоє невідомих підстерегли головного редактора "України кримінальної" в під’їзді його власного будинку і побили металевою трубою.

(www.pravda.com.ua , 13.01.2004, 10:34)

Как мы уже сообщали, прокуратура города Мелитополя проводила проверку обстоятельств смерти местного журналиста Владимира Карачевцева. По результатам проверки следователь этой прокуратуры отказал в возбуждении уголовного дела – на основании ст.6 п.1 КПК Украины (отсутствие состава преступления).

25 декабря в связи с необходимостью проведения дополнительных действий прокурор Мелитополя решение следователя отменил и назначил дополнительную проверку.

Ход проверки контролируется прокуратурой области, сообщили в пресс-службе прокуратуры Запорожской области.

(Майдан 27.12.2003)

В день гибели в ДТП днепропетровский журналист Владимир Ефремов вез в Киев материалы журналистского расследования, в котором фигурируют силовые структуры.

Газета "Вечерние вести" пишет о том, что погибший Ефремов вез в одну из киевских газет материал, который боялся печатать в днепропетровской прессе, поскольку в этом деле замешан, в частности, председатель Апелляционного суда Днепропетровска Вихров.

В публикации речь шла о предпринимателе из Днепропетровска Геннадии Литвинове, который приобрел помещение для магазина у коллективного предприятия "Элтея". После оформления сделки и уплаты денег предпринимателя задержали сотрудники СБУ и потребовали переоформить право владения на купленное помещение на его прежних владельцев - фирму "Элтея" и не рассчитывать на возврат денег.

Сотрудники СБУ обвинили Литвинова в незаконном приобретении недвижимости. Суд передал документы на помещение не Литвинову, а фирме "Элтея", которая, в свою очередь, попросила через суд признать недействительным договор купли-продажи помещения в связи с неуплатой Литвиновым денег.

Судья признала договор купли-продажи недействительным в связи с невыплатой предпринимателем денег за помещение. Апелляционный суд оставил решение без изменения, а Верховный суд признал эти решения незаконными, отправив дело на новое рассмотрение.

Далее, пишет газета "ВВ", судья сказала Литвинову, что уплаченные за помещение деньги он может забрать в милиции. Однако в милиции ему ответили, что деньги принадлежат КП "Элтея". Таким образом, Литвинов не получил ни собственности, ни уплаченных за нее денег.

Газета также пишет о том, что, возвращаясь из суда, Литвинов был избит неизвестным, который пригрозил предпринимателю, что если тот еще раз появится в суде, его убьют. По словам Литвинова, после избиения "терпение журналиста Ефремова лопнуло, и он подготовил статью".

Газета отмечает, что не знает, какого уровня "хозяева" "кидали" предпринимателя, поскольку "слишком много интересных структур замешаны в деле". Автор публикации также пишет, что не знает, связана ли гибель Ефремова с этим делом.

Как сообщалось ранее, днепропетровский журналист Ефремов погиб 14 июля 2003 года в ДТП на 299-м километре трассы Запорожье-Борисполь. По данным МВД, журналист на своем автомобиле выехал на встречную полосу и лоб в лоб столкнулся с МАЗом.

(http://podrobnosti.ua/criminal/2004/01/09/95955.html )

По данным международной организации "Репортеры без границ", за один только 2003 год при исполнении служебных обязанностей во всем мире погибли 42 журналиста, 14 из них — при освещении военной операции в Ираке и после ее завершения. Так, в Багдаде 8 апреля 2003 года после прицельного выстрела американского танка по гостинице "Палестина", служившей базой для многих представителей СМИ, погиб наш земляк, талантливый 35-летний телеоператор информационного агентства Рейтер Тарас Процюк.

Как передает агентство "Интерфакс-Украина", в докладе организации "Репортеры без границ" приводится и другая мрачная статистика. В прошлом году, например, 766 журналистов были задержаны, а в отношении 1460 сотрудников СМИ звучали угрозы. За 2003 год 124 журналиста угодили в тюрьмы, шестеро пропали без вести -- в Демократической Республике Конго, Индии, Ираке, Мексике и России.

В странах бывшего СССР, в частности в Украине, ситуация со свободой слова в прошлом году не улучшилась. Более того, Институт массовой информации заявил, что в Украине в 2003 году негативные тенденции в этой области по сравнению с 2002 годом только укрепились. До сих пор правоохранительные органы не предоставили конкретных результатов расследований убийств журналистов Георгия Гонгадзе и Игоря Александрова. В 2003 году 42 журналиста подверглись угрозам и нападениям, в то время как в 2002 году было зафиксировано 23 таких случая.

При невыясненных обстоятельствах погибли четыре украинских журналиста

Как уже писали "ФАКТЫ", в Ираке погиб Тарас Процюк. В декабре в Мелитополе Запорожской области у себя дома был найден повешенным на ручке холодильника председатель Независимого регионального союза журналистов, исполняющий обязанности заместителя главного редактора газеты "Курьер", журналист интернет-издания Vlasti.net Владимир Карачевцев, проводивший расследование о коррупции. В июле в Днепропетровской области в автокатастрофе погиб экс-редактор газеты "Собор" и бывший директор 11-го телеканала Днепропетровского телевидения, представитель Института массовой информации в этом регионе Владимир Ефремов. Журналист на своей машине выехал на встречную полосу и в лоб столкнулся с МАЗом. В июле прошлого года в одной из квартир Кременчуга милиция обнаружила три трупа -- бизнесмена Сергея Глобы, который, перед тем как покончить жизнь самоубийством, застрелил свою жену и независимого журналиста Владимира Кучеряева, возглавлявшего Кременчугское представительство холдинговой компании "Блиц-информ".

(«Факты», №3, 14 января 2004 г.)

***

Минулого року у світі під час виконання своїх обов’язків загинуло 36 журналістів. Про це говориться в повідомленні Нью-Йоркського Комітету захисту журналістів (КЗЖ). Це число перевищує показник попереднього року, коли була зафіксована загибель 19 журналістів. Тільки в Іраку в минулому році загинуло 13 репортерів. Як заявила з цього приводу директор КЗЖ Енн Купер, "Ірак залишається найбільш небезпечним місцем роботи для працівників ЗМІ". Вона також висловила занепокоєння тим, що американські окупаційні власті вбили в цій країні чотирьох журналістів, і зажадала від міністерства оборони США ретельного й об’єктивного розслідування цих випадків.

В інших державах, говориться в доповіді КЗЖ, журналісти ставали жертвами цілеспрямованих нападів, пов’язаних з їхньою професійною діяльністю. Наприклад, на Філіппінах загинули п’ять журналістів, які спеціалізувались на викритті корупції у вищих ешелонах влади країни.

(Полтавський обласний медіа-клуб, №65, 6 січня 2004 р.)

Переважна кількість порушень по’язана з невдалими спробами отримати ту чи іншу офіційну інформацію. 35 журналістів практично з усіх регіонів України пригадують кожен свої непорозуміння з державними установами з приводу акредитацій, інформаційних запитів, участі у нібито відкритих заходах. Семінар “Доступ до інформації”, що проводять наразі ІМІ та Прес-Нау, вкотре довів, що здобувати інформацію, навіть офіційну, журналістам вдається далеко не завжди, а юридичні механізми для забезпечення цього права потребують вдосконалення.

Наводимо думки журналістів і юристів з цього приводу.

За словами медіа-юриста Людмили Панкратової, реалії сьогодення потребують більше процедурних гарантій саме до доступу до інформації, заради цього розробляються закони – законні внесення змін до Закону України “Про інформацію”, у якому передбачається внесення великого блоку процедурних гарантій саме в доступі до інформації

Зоряна Іленко, редактор відділу “Аргумент-газети”, м. Львів:

Особисто для мене доступ до інформації є більш-менш напрацьованим, бо формується переважно на особистих контактах. Офіційні доступи до інформації, на жаль, примушують писати інформаційні запити, інколи, це є довготривалим процесом, оскільки, відповідно законодавства, можуть тягнутися 30 днів, а потім перекидання з однієї установи в іншу. В результаті отримуєш цілком непотрібну відповідь. При цьому усвідомлюєш, що ці відповіді можна використовувати лише на судових засіданнях або як аргумент при журналістських розслідуваннях, коли тобі кажуть, що це біле, а насправді воно чорне. Щодо конфіденційної інформації та інформації з обмеженим доступом, то тут так само мають бути конкретні напрацювання. Журналіст, який щойно починає працювати, навряд чи зможе добратися до такої інформації, а тим паче, до архівів. Це є проблемою, оскільки журналісту потрібна інформація сьогодні на сьогодні або, як кажуть, сьогодні - на вчора.

Оксана Гузинець-Мудрик, головний редактор газети “Вікна”, м. Калуш:

Минулого року ми проводили в нашій області програму по вивченню свободи медіа та прав людини, у рамках якої ми розсилали інформаційні запити в прокуратуру нашого міста Калуш і в прокуратуру області: чи перевіряються правоохоронними органами умови утримання в них затриманих і заарештованих, людей, скільки було таких перевірок, скільки людей було покарано, чи були виявлені порушення, чи ні? Крім того, в райвідділ Калуша та обласний відділ УМВС нами було направлено запит про те, що співробітники нашої газети хотіли б підготувати журналістський матеріал на предмет умов утримання людей, просили доступу в СІЗО. Здавалося б, нічого особливо. Проте, від місцевих правоохоронних органів не надійшло жодної відповіді. Відгукнулася лише прокуратура, але в їх відповіді не йшлося про кількість перевірок, не надавалося жодної конкретної інформації. Лише те, що така процедура триває, час від часу здійснюється перевірка і все – крапка. Про доступ у СІЗО взагалі не могло бути й мови.

Усе це свідчить про те, що співпраця з правоохоронними органами чи будь-якими іншими державними відомствами – це дуже важко. Якщо нам сьогодні розказують: так, звичайно, треба направляти інформаційні запити для того, щоб потім, якщо у місячний термін ви не отримаєте відповідь, можна буде звернутися до суду… Для такого видання, як наше, оскільки ми навіть не можемо собі дозволити власного юриста, це не є вихід із ситуації. Ті судові позиви, які місяцями тривають, в кінцевому підсумку, не дадуть нам ніякої користі.

Олена Гарагуц, головний редактор газети “Лица”, м. Дніпропетровськ:

На початку січня цього року наша редакція розіслала 10 листів з проханням про акредитацію в місцевих державних органах – в податкову, міськвинком, облраду, міліцію, пожежну службу, Антимонопольний комітет тощо. Після десяти днів, відведених на відповідь, відповіла нам лише податкова, яка написала, що вона не акредитує, а лише запрошує на свої заходи.

Наші державні органи дуже закриті. Вони незацікавлені в тому, аби запрошувати на свої заходи журналістів. Про їх засідання, прес-конференції ми дізнаємося лише від своїх колег. Для нас є реальною проблемою дізнатися, що, де й коли відбувається. Природно, що коли наші журналісти не мають такої інформації, вони не потрапляють на цікаві заходи. І якщо дає прес-конференцію мер міста, то тебе, може, і не виженуть з неї, але треба спочатку на неї потрапити.

(Новини ЗМІдусіль, 2004-02-10,
Iнститут масової інформації, 30.01.2004)

Про це повідомили у п’ятницю в прес-службі президента. Перед цим, у середу, кореспондент «Української правди» був акредитований на церемонію підписання двосторонніх договорів і заяв для преси Кучми і Путіна. Прес-служба президента мотивувала рішення відмовити в акредитації тим, що число журналістів на цьому заході є обмеженим. «Тому вирішено залишити найбільш масові ЗМІ», - зазначили там. Причиною керівництво „УП” вбачає неконтрольованість представників видання з боку прес-служби президента.

Під час візиту Владіміра Путіна до Києва, до Маріїнського палацу також не змогла потрапити кореспондент інформаційного агентства Франс-Прес Ганна Цуканова. ЇЇ прізвище було викреслене зі списків представників ЗМІ, акредитованих на зустріч президентів, після того, як журналістка запитала в аеропорту президента Росії, що він думає про імовірний третій термін президентства Леоніда Кучми. Керівник управління державного протоколу адміністрації Президента Георгій Чернявський заявив агентству Франс-Прес, що “дав вказівку анулювати акредитацію пані Цуканової, оскільки вона “порушила протокол”, який, за його словами, не передбачав спілкування пана Путіна з пресою в аеропорту”. 26 січня шеф-редактор українського бюро АФП Сільві Бріан висловила рішучий протест з цього приводу. “Такі дії української влади суперечать демократичним принципам і порушують права журналістів, заважаючи їм виконувати свій професійний обов’язок”, - заявила пані Бріан.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

Конституційна реформа удостоїлася найбільшої уваги з боку українських ЗМІ в 2003 році. Такі дані дослідження оприлюднив на прес-конференції у вівторок голова комітету "Рівність можливостей" Олександр Чекмишев.

Крім реформи, провідними темами в минаючому році стали також українські миротворці в Іраку і 13%-ий податок з прибутку фізичних осіб. Досить багато уваги приділялося також виступам опозиційних сил, угоді про Єдиний економічний простір, проблемі довкола острова Тузла, а також протистоянню блоку "Наша Україна" і СДПУ(о).

Справа екс-прем’єра Павла Лазаренка, ліквідація інституту держсекретарів, а також діяльність експертів ПАРЄ в ЗМІ висвітлювалися менш активно.

Найчастіше висвітлюваними особами 2003 року були президент України Леонід Кучма, прем’єр-міністр Віктор Янукович, лідер блоку "Наша Україна" Віктор Ющенко, голова Верховної Ради Володимир Литвин, лідер БЮТ Юлія Тимошенко, лідер СПУ Олександр Мороз, лідер КПУ Петро Симоненко, лідер партії "Трудова Україна" Сергій Тигипко і лідер СДПУ(О) Віктор Медведчук.

Разом з тим, на думку Чекмишева, в ЗМІ була відсутня об’єктивність у висвітленні діяльності політичних лідерів. Насамперед це стосується телебачення.

"Істотний висновок нашого дослідження - це те, що ті чи інші медіа висвітлювали діяльність політиків у контексті своїх симпатій", - відзначив він.

Як приклад голова комітету навів те, що в листопаді 2003 року програма "Новини" (УТ-1) і підсумкова інформаційно-аналітична програма "Вісті тижня" (УТ-1) зовсім не подавали негативної інформації про діяльність Януковича.

Телевізійні ж програми, на думку комітету "Рівність можливостей", стали безперечним лідером за рівнем застосування маніпуляційних інформаційних технологій.

За рівнем збалансованості інформації перше місце, згідно з дослідженням, зайняли інтернет-видання, на другому місці - газети, на третьому - телебачення, яке надавало найбільш незбалансовану інформацію. У той же час інтернет-видання поступилися газетам і телебаченню за достовірністю інформації. За рівнем застосування маніпуляційних інформаційних технологій безперечним лідером стали телевізійні програми (Інтерфакс-Україна)

(Полтавський обласний медіа-клуб, №65, 6 січня 2004 р.)

“... Змушений через засоби масової інформації Вінниччини повідомити громадськість про грубе порушення законодавства України генеральним директором Вінницької обласної телерадіокомпанії Л. Коваленко, що можна кваліфікувати як факт утиску свободи слова та жорсткої цензури в підпорядкованому їй колективі обласного радіо.

Звернувшись з проханням про своє бажання привітати через обласне радіо усіх мешканців області з Новим роком та Різдвом Христовим, оплативши цю послугу за вказаними розцінками, завчасно записавши текст привітання на аудіоплівку, був впевнений, що зможу таким чином висловити повагу і шану своїм землякам та виборцям не тільки як народний депутат України, але і як пересічний громадянин – один із жителів області, чиї привітання з нагоди усіх свят чи днів народжень щодня звучать по обласному радіо.

Однак, у святковій новорічній передачі 1 січня 2004 року, у визначений редакцією час (о 18 годині 10 хвилин) моє привітання по обласному радіо не прозвучало. Його “вирізали” із радіомонтажу за спеціальною вказівкою!

Заявляю, що це є грубим порушенням Закону України «Про статус народного депутата України» (ст.18 «Права народного депутата України у взаємовідносинах із засобами масової інформації») і залишаю за собою право звернутись з відповідним позовом до суду. Нагадую: народний депутат має право виступу з питань його депутатської діяльності не рідше одного разу в місяць у друкованих засобах масової інформації, на радіо (до 10 хвилин в місяць) та телебаченні (до 20 хвилин в місяць), безкоштовно, засновником (співзасновником) яких виступають органи державної влади, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету. Редакції газет, засновниками яких виступають органи державної влади, зобов’язані публікувати подані народним депутатом матеріали не рідше одного разу на місяць обсягом до 1/16 загальної газетної площі...”

Володимир СКОМАРОВСЬКИЙ,
народний депутат України, 2 січня 2004 року
(“33-й канал, м. Вінниця, №3, 14 січня 2004 р.)

В 2004 году фактов давления на СМИ Украины вновь оказалось достаточно, чтобы сделать тревожные выводы, - пишет Александр Савицкий в статье "Свобода слова в Украине: стабильная "двойка", опубликованной 9 февраля на сайте российской службы Deutsche Welle.

В январе 2004 новых арестов и убийств журналистов не было, но фактов давления на СМИ Украины достаточно для тревожных выводов, сказала в интервью "Немецкой волне" сотрудница Института массовой информации Ирина Курашина.

Эксперты Института массовой информации оценивают ситуацию со свободой слова на Украине в первый месяц этого года как "стабильно негативную".

За первый месяц этого года не зафиксировано также новых фактов судебного, административного и экономического давления на средства массовой информации, сказала в интервью "Немецкой волне" редактор Института Ирина Курашина. В то же время, она отметила, что ранее начатые следствия и судебные процессы против СМИ и журналистов в большинстве случаев затягиваются и не получают логического завершения:

- Это проявляется в отсутствии подвижек в расследовании дел об убийствах журналистов Гонгадзе и Александрова. Единственными положительными новостями здесь можно считать сообщение о выделении средств на проведение экспертизы записей, сделанных в кабинете президента Кучмы бывшим майором президентской охраны Николаем Мельниченко и заявление пяти международных правозащитных организаций о своем желании принять участие в этой экспертизе. Традиционно негативным явлением остается заангажированность СМИ, которые, несмотря на потери качества информационной продукции, продолжают открыто поддерживать власть и вполне определенные политические силы, - говорит Ирина Курашина.

Самым тревожным событием минувшего месяца эксперт Института массовой информации назвала решение Шевченковского райсуда города Киева о закрытии близкой к украинской оппозиции газеты "Сельские вести". Таким образом, суд удовлетворил иск Еврейского антифашистского комитета, вызванный публикациями на страницах газеты статей киевского историка, которые комитет счел антисемитскими.

- Общаясь с региональными журналистами, мы отметили, что для них это было шоком. Причем во всех регионах, начиная от Востока и до Запада Украины, это дело вызвало широкий резонанс. Все наши собеседники отмечают, что, несмотря на характер оспариваемых в суде публикаций, мера наказания явно не соответствует проступку редакции, - сообщила Ирина Курашина.

Наблюдающееся сейчас некоторое затишье в непростых отношениях между украинской прессой и властями, по мнению правозащитников, может сохраниться до начала активной фазы президентской избирательной кампании:

«Информационное пространство будет определенным образом изменяться, будет перегруппировка собственников средств массовой информации. Этого следует ожидать сразу после того, как будет определен список кандидатов в президенты», - считает Ирина Курашина.

(Новини ЗМІдусіль, 2004-02-10, Deutsche Welle, 10.02.2004, www.dwelle.de)

По данным международной организации "Репортеры без границ", в ушедшем году участились случаи цензуры, которой в мире подверглись более 500 средств массовой информации. Для сравнения: в 2002 году было зафиксировано 389 случаев цензуры. "Репортеры без границ" считают, что усиление притеснения прессы связано, в первую очередь, с изменением законов в ряде стран после сентябрьского теракта 2001 года в США.

Институт массовой информации заявил, что в Украине в 2003 году почти 40 СМИ заявили об экономическом и политическом давлении (в 2002 году — 30).

(«Факты», №3, 14 января 2004 г.)

29-01-04 Напад здійснено біля ліфта, коли пан Осадчий повертався додому. Зловмисник бризнув йому газовим балончиком між очі, а потім почав бити. Закривавленого Юрія Осадчого знайшов сусід. Як повідомляє сам потерпілий, проблем та конфліктів у нього ні з ким не було, незважаючи на те, що вважає себе “політично активною” людиною. Щоправда, невеличке непорозуміння у Юрія Захаровича виникло з директором ринку, на якому активіст роздає опозиційну пресу. Останній без захвату сприймає діяльність Юрія Осадчого на території базару. Свого часу потерпілий написав заяву про безлад на ринку і “вимагав комісію санепідемстанції та пожежної охорони” здійснити перевірку. За фактом нападу порушено кримінальну справу. Міліція розцінює цей напад як хуліганство, однак політичні мотиви замаху також розглядаються. На сьогоднішній день надіслано два запити на ім’я Генпрокурора України Генадія Васильєва та голови МВС Миколи Білоконя для покарання нападника. Слідство триває.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

Минулої суботи вантажний автомобіль, який віз віддрукований тираж видання «Нашої України» для південних областей, у Запоріжжі затримали співробітники міської державтоінспекції. Як повідомив прес-службі «НУ» народний депутат Сергій Соболєв, машину зупинив інспектор ДАІ. Формальний привід — перевірка вантажу. За словами «нашого» парламентарія, щойно пан інспектор переконався, що саме ця вантажівка везе «безцензурну» газету, одразу викликав по рації «підмогу». Співробітники міліції, які невдовзі прибули на місце затримання, без пояснень вилучили у водія паспорт, права, накладні документи та пачку газет. Можливо, правоохоронці всього лише хотіли почитати опозиційну пресу, якої в Запоріжжі так просто не дістанеш, однак Сергій Соболєв дотримується іншої думки з цього приводу. Депутат від «Нашої України» вважає, що затримання газети є «спланованою акцією, якою керували з Києва, а здійснювала місцева запорізька ДАІ».

До речі, у міському УВС помічнику-консультанту пана Соболєва Олександру Зубченку на прохання дати роз’яснення з цього приводу пояснили, що водій і машина з вантажем затримані на три доби «для встановлення особи» (цікаво, чиєї саме — водія, машини чи вантажу?). При цьому надати хоч якісь документи на підтвердження обгрунтованості такого затримання представники УВС категорично відмовилися. І якби не випадкова фраза одного з представників закону, про справжні причини антипатії правоохоронців до «нашоукраїнської» газети та її перевізника можна було б тільки здогадуватися. «Ви пишете погані статті про Кучму. Запоріжжю така газета не потрібна», — зазначив у неофіційній розмові пан міліціонер...

Однак сидіти в каталажці три доби водієві таки не довелося — незабаром «правоохоронці» його звільнили. Хоча спершу, за словами Сергія Соболєва, погрожували, застосовували силу, змусили шофера написати відмову від претензій під загрозою подальшого утримання під вартою й розвантажити 200 пачок газети під приводом того, що в машині можуть перевозити якісь заборонені матеріали. Що ж до щасливого звільнення, то «тут спрацювали два фактори, — пояснив пан Сергій. — По-перше, я вийшов на прокурора області, який втрутився у ситуацію. І по-друге, наш адвокат юридичними аргументами змусив міліцію визнати безпідставність затримання. Я попередив начальника міського УВС Запоріжжя про його персональну відповідальність у випадку подальшого арешту водія і вантажу. Для мене принципово, щоб люди, які застосовували незаконні методи, були звільнені з міліції», — підкреслив народний депутат.

(«Україна молода», №4, 13 січня 2003 р.)

14-01-04 У прес-службі Миколаївської обласної організації Народного Руху України стверджують, що газета «Український південь» продовжує друкуватися за межами області. Миколаївська обласна друкарня, підписавши угоду на друк газет, поки не дала конкретної відповіді, чому в неї немає можливості друкувати «Український південь».

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

20. 11. 2003 Стало відомо про дату першого судового засідання по справі криворізьких журналістів, які позиваються до міської влади, яка, вважають журналісти, перешкоджає виконанню їхніх професійних обов’язків. Співробітники газет „Кривий Ріг вечірній”, „Право”, „ВЕК. Вестник Кривбасса”, „Комуніст Кривбасу”, „Наш криминал”, „Что новенького?”, „Голос України”, подали позов до місцевого суду Дзержинського району Кривого Рогу з вимогами визнати незаконними кілька розпоряджень міської адміністрації від 20 серпня 2003 року, які обмежують, на думку медійників, можливості висвітлення її роботи та стягнути з відповідача на користь кожного журналіста компенсацію моральної шкоди у сумі 1, 200 гривень. Згідно з цим документом, знайомитись з діяльністю головного міського органу отримали лише два криворізьких видання – газета “Червоний гірник” та телекомпанія “Рудана”, засновниками яких була міська рада. Журналісти вважають, що положення про порядок висвітлення діяльності Криворізької міськради та про порядок акредитації журналістів при міськраді суперечать законам України, а зокрема Конституції України та закону “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, які регулюють роботу органів влади та діяльність мас-медіа. За словами головного редактора газети “Кривий Ріг вечірній” Інни Іванченко, місцевими чиновниками було видано ряд розпоряджень, якими було введено поняття про так звану “конфіденційну» інформацію, трактування якої вони самі й визначили. Тим самим, закріпивши за собою право вирішувати, яка інформація такою є . Крім того, така система акредитації взагалі дозволяє міськраді позбавляти журналіста права заходити у приміщення міськради та відвідувати засідання. Журналісти розцінюють такі дії влади, як намагання уникнути будь-якої критики та вільного обговорення своїх рішень у ЗМІ та вимагають скасувати всі обмеження щодо висвітлення діяльності державної адміністрації, крім передбачених законами України. Усі 8 позивачів є журналістами (редакторами) недержавних ЗМІ.

У місцевій адміністрації всі звинувачення відкидають. Чиновники запевняють, що ніколи не чинили журналістам перешкод в отриманні інформації, крім секретної. А обмеження кількості акредитацій пояснюють технічними проблемами. Як повідомили ІМІ в редакції газети «Кривий Ріг вечірній», після того, як у грудні суддя місцевого суду Дзержинського району Кривого Рогу Вікторія Костенко вручила позов відповідачу, чиновники внесли зміни у деякі пункти “Положення про висвітлення роботи органів місцевої влади” - тепер, незважаючи на малий зал, присутніми можуть бути всі представники ЗМІ. Проте, за словами редактора газети “Наш кримінал” Сергія Якименка, залишили незмінним найважливіший пункт – про конфіденційність інформації, скасування якого журналісти і вимагають в суді.

Перше судове засідання призначене на 19 лютого. Адвокатом журналістів в суді виступатиме один із співпозивачів Сергій Якименко.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

На 6 лютого призначено судове засідання у справі побиття донецького журналіста Сергія Кузіна, співробітника обласної газети “Акцент” та позаштатного кореспондента інтернет-газети “Форум” . Справа має розглядатися Ворошиловським районним судом міста Донецька о 14 годині. Захищатиме інтереси журналіста в суді адвокат Євгеній Кізерніс Журналіст зазначив, що у його справі багато незрозумілого, тому йому вкрай необхідна підтримка колег, оскільки на суддю може здійснюватися тиск. “Мною помічено багато збігів з датою побиття,”- зауважив у телефонній розмові з кореспондентом ІМІ Сергій Кузін. Він також додав, що зараз проходить оздоровчий курс з лікування очей - наслідок нападу.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

26-01-04 Він був перенесений на 4 лютого 2004 року. Справу порушила Прокуратура Сумської області за фактом перевірки даних про ненадання інформації газеті „Перекресток” (171 стаття ККУ) Адвокат начальниці місцевого РАГСу Ірини Дехтярьової не з’явився на засідання. Інтереси газети представляє юрист ІМІ Інна Ведмеденко.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

Мар’яна П’єцух:

Знову представники шовіністичних організацій нагадали про своє існування у Львові. Як повідомляє Контекст-медіа, на одному з будинків по вулиці Антоновича з’явився свіжий напис червоною фарбою "С днем рожденья тов. Сталина. Улица Сталинградской битвы", підписаний націонал-більшовицькою партією.

Як раніше писав "Поступ", схожий напис уже з’являвся два тижні тому на вулиці Антоновича (яка свого часу носила назву Сталінградської битви). Також, за повідомленням Контекст-медіа, абревіатура націонал-більшовиків із зображенням серпа і молота з’явився і на вулиці Кн. Ольги.

Друга за два тижні провокація від НБП ще раз доводить серйозність запевнень опозиції, що на період передвиборчої кампанії у Львові активізують свою діяльність численні шовіністичні організації з метою провокації міжнаціонального протистояння.

Націонал-більшовицька партія досі була відома як ліворадикальна російська партія. ЇЇ діяльність у Львові вперше була помічена кілька місяців тому, коли абревіатура НБП, написана червоною фарбою, була залишена її прихильниками на монументі жертв комуністичного терору на проспекті Чорновола. НБП уже навіть має свій львівський сайт, але називає себе суто молодіжною партією, яка нібито гуртує довкола себе як крайніх лівих, так і крайніх правих і анархістів.

17 грудня ЛОО УРП "Собор" уже зверталося до голови Львівської облдержадміністрації, щоб той негайно вжив комплекс заходів для виявлення провокаторів та недопущення в майбутньому розгулу московського шовінізму у Львові. Проте наразі не відомо про якусь реакцію ні з його боку, ні з боку правоохоронних органів.

("Поступ", 5 січня 2004 р.)

Голова редакційної ради газети «Сільські вісті» Іван Сподаренко заявляє, що поштові відділення в Україні відмовляються оформляти передплату на газету «Сільські вісті», мотивуючи це рішенням суду про закриття цієї газети.

Сподаренко зазначає, що такі дії є протизаконними, оскільки редакція газети готує апеляцію на судове рішення.

«На пошті людям кажуть, що з лютого газета не виходитиме з друку і відмовляють у передплаті», - зазначив голова редакційної ради газети.

У той же час, генеральний директор державного підприємства «Укрпошта» Василь Мухін заявив, що ніяких розпоряджень стосовно «Сільських вістей» не існує і що поодинокі випадки відмови у передплаті на цю газету є «перевищенням обов’язків» працівниками пошти.

(Новини ЗМІдусіль, 2004-02-11, Українська служба Бі-Бі-Сі, 11.02.2004)

28-01-04 Шевченківський районний суд Києва виніс рішення про закриття газети «Сільські вісті» за позовом Єврейського антифашистського комітету від 15 жовтня 2003 року. Обвинувачення з боку комітету базувалося на «осуді двох статей професора МАУП Василя Яременка по проблемі єврейства в Україні». Він також повідомив, що зараз група юристів готує позов до Апеляційного суду.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

Приводом для цього послужив передрук статті „Спецслужби или торговое представительство?” з Інтернет-видання Vlasti.net. Один з „героїв” цієї публікації – Геннадій Труханов - подав позов до Приморського районного суду Одеси „Про захист честі, гідності, ділової репутації” і стягнення морально-матеріальної шкоди у сумі 200 тисяч гривень, поділивши її між редакцією газети „Праве дело” та головним редактором Леонідом Штекелем. У статті „Спецслужби или торговое представительство?”, яка була опублікова на сайті Vlasti.net 13 вересня 2003 року, викладено лист співробітника обласного управління Служби безпеки України, який побажав залишити неназваним, про спільні корупційні дії керівників спецслужби в Одеській області та місцевих кримінальних структур. Передрук статті був зроблений газетою “ПД” 19 вересня 2003 року в номері 83(215) з посиланням на джерело. У редакції вважають, що „газета не виходила за межі статті 42 п.3,4 Закону „Про друковані засоби масової інформації і преси”. Крім того, у матеріалі містився коментар заступника головного редактора Лариси Ільїної „Правого дела”, яка з-поміж іншого, зазначала, що газетні площі „ПД” широко відкриті для листів-відповідей усіх зацікавлених служб чи згаданих у матеріалі осіб для спростування викладеної інформації. За словами представника інтересів газети в суді та редактора громадської приймальні „Правого дела” Ірини Голобородько, вони не визнають позов і вважають, що „пану Труханову, скоріш за все, треба висловлювати свої претензії безпосередньо керівництву СБУ або Інтернет виданню „Vlasti.net”. Зазначена у позові сума відшкодування моральної та матеріальної шкоди на судовому засіданні документально не була підтверджена. у першому варіанті позовної заяви зазначалася лише 1 гривня. За інформацією „Правого дела”, Геннадій Труханов є членом партії „Трудова Україна” та президентом Української Федерації тай-боксу. Наступне судове засідання призначене на 27 лютого 2004 року. “Виходячи з позиції корумпованості, ми плануємо запросити не одеського адвоката захищати наші інтереси в цій справі, - сказали ІМІ в редакції „Правого дела”. Представником позивача в суді виступає адвокат Валерій Алін.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

17-01-2004 Про блокування рахунку “Фортуна” дізналась з газети “Грані плюс”. Як з’ясувалось, арешт на рахунок підприємства було накладено згідно винесеної „заднім числом” ухвали Київського районного суду м. Донецьк за позовом Рафаеля Кузьміна до газети “Острів”. При цьому агентство “Фортуна “ не було стороною у судовій справі, ніколи ніякого рішення щодо нього судом не виносилося. Крім того із статті видно, що ухвала суду містить ознаки підробки. У банку підприємству відмовили пояснити підстави для застосування такого заходу. Письмові запити банк залишив без відповіді. За словами юристів, для накладення арешту на рахунок у банку не було жодних підстав, оскільки виконавче провадження відносно Агентства “Фортуна” не порушувалось. Більш того, як повідомив тижневик “Грані плюс”, ухвала, на підставі якої зупинено операції по рахунку, містить явні ознаки підробки та незастережні виправлення. Донецьке РУ “Приватбанк”, прийнявши від невідомих осіб документ, який не є підставою для накладення арешту на рахунки підприємства, не вжило заходів для захисту інтересів клієнта, яким є Агентство “Фортуна”, хоча ст. 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність” зобов’язує докладати максимум зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також інтересів клієнтів банку. За інформацією головного редактора газети “Остров”, розгляд справи гальмується.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

Оксана Гуцалюк:

В ближайшие недели правосудие обещает разрешить конфликт между экс-кандидатом на должность городского головы Василием Ковальским и ТРК TTV.

Напомним, что бизнесмен и ученый В.Ковальский выдвигал свою кандидатуру на выборах в Верховную Раду 31 марта 2002 года, а затем участвовал в повторных выборах городского головы Кировограда 9 июня того же года и вошел в тройку наиболее рейтинговых кандидатов “мэрского” списка.

Поводом для обращения В.Ковальского в суд стал сюжет ТРК TTV, посвященный одному из наиболее громких скандалов повторной предвыборной гонки - так называемой “паспортной” эпопее. Позволим себе вкратце напомнить события тех дней.

За пару недель до выборов 9 июня местный благотворительный фонд “Профспiлки - громадянам”, некогда учрежденный соперником В.Ковальского по избирательному списку Александром Варванским, объявил об оказании материальной помощи престарелым малообеспеченным кировоградцам. Помощь заключалась в выдаче пожилым людям денег и продуктовых пайков. Причем для ее оформления сотрудники фонда собирали у стариков их паспорта, обещая вернуть их 15 июня, т.е. после выборов. Кроме того, пенсионеры в “нагрузку” к пайку получали агитки... Василия Ковальского, причем образца еще мартовских, нардеповских выборов.

В результате В.Ковальского обвинили в массовом подкупе избирателей, что, согласно закону, являлось основанием для его исключения из списка кандидатов. В ответ политик заявил о своей непричастности к подобной деятельности фонда. Тем не менее, руководство фонда не только настаивало на том, что именно Ковальский обещал спонсировать предвыборную благотворительность (и якобы не выполнил это обещание), но и приписало ему... погром, учиненный в один из дней в помещении фонда. Эти обвинения высказала тогда в эфире ТРК TTV руководитель фонда “Профспiлки - громадянам” Людмила Люненко, что и послужило причиной судебного иска В.Ковальского против ТРК TTV. Между прочим, “УЦ” заняла тогда в освещении этой довольно нечистоплотной истории весьма взвешенную позицию. В частности, мы предоставили возможность высказаться по этому поводу не только непосредственным субъектам выяснения отношений, но и прочим участникам избирательной кампании. А именно - предложили ответить на вопрос, может ли на выборах кандидат рекламировать собственными силами своего соперника или же это попытка некой третьей силы убрать с дороги сразу двух “запятнанных” конкурентов?..

Так или иначе, вышеупомянутый судебный процесс близится к завершению. Но все-таки хочется думать, что обе стороны еще до вынесения судебного вердикта смогут собрать разбросанные когда-то камни и - хотя бы за давностью лет - найти спасительный компромисс. Тем более, что инициатор данного “СМИшного” процесса никогда не отличался кровожадностью по отношению к СМИ и журналистам... ("Украина-Центр")

(“Украина-Центр”, г. Кировоград, №4, 23 января 2004 г.)

Олексій Свєтіков, “Політична Україна”,  Луганська обл.:

Цікаву новацію застосувала минулого року юридична служба Луганського відділення КВУ: у кількох справах було заявлено клопотання про обов’язкову участь у слуханні позивача, про фіксування процесу технічними засобами і про проведення його… українською мовою.

Таким чином відбувався розгляд двох позовів високих посадовців міської ради до ЗМІ про захист честі й гідності та відшкодування моральної шкоди, в яких сторону ЗМІ представляв адвокат комітету виборців.

При застосуванні цієї новації в комітеті виборців України (КВУ) виходили з того, що посадовці міських рад Сходу України занадто погано знають українську мову, і для них не є комфортним давати пояснення та відповідати на запитання не звичною для них українською. Тим більш – під запис, який не можна знищити чи вилучити, і який можна в подальшому використати для порушення питання про службову невідповідність, згідно із Законом України “Про службу в органах самоуправління…”, за яким володіння державною мовою є кваліфікаційною вимогою для зайняття таких посад.

Саме використанням цієї новації ми пояснюємо той факт, що два заступники сєверодонецького міського голови, що подавали минулого року позови до газети “Третій сектор”, по кілька разів не з’являлися у судове засідання, у зв’язку з чим судді залишили їх заяви без розгляду. Остання така судова ухвала прийнята 25 грудня 2003 року.

(Полтавський обласний медіа-клуб, № 67, 12 січня 2004 року)

Очередная “СМИшно-судебная” история произошла на сей раз во Львове. Начальник Западной региональной таможни (ЗРТ) Тарас Козак подал иск в Лычаковский суд г.Львова на “Львiвську газету” за публикацию статьи Петра Косцинского из польской газеты “Жеч Посполита” (Rzecz Pospolita). В материале польского журналиста под названием “Налогами по оппозиции”, напечатанном в октябре 2003 года, в частности, содержалось сообщение о том, что бывший высокопоставленный налоговик, а ныне начальник ЗРТ Т.Козак якобы в нетрезвом состоянии стрелял в одном из львовских ресторанов.

Именно это утверждение пан Козак и оспорил в суде.

Как вы уже догадались, судебный иск был выставлен именно украинскому, а не польскому изданию - более того, истец заявил, что к первоисточнику у него ... претензий нет.

Дабы пояснить уважаемым читателям специфику дальнейшего судебного разбирательства, обратимся к букве медиа-закона, который в данном случае гласит следующее: “редакция, журналист не несут ответственность за публикацию сведений, если те являются дословным воспроизведением материалов, опубликованных другим печатным средством массовой информации со ссылкой на него”.

Именно это более чем однозначное положение, как ни парадоксально, и стало камнем преткновения в споре двух сторон. Так, адвокаты “потерпевшего” настойчиво утверждали, что в данном случае имеет место не “дословное воспроизведение”, как сказано в законе, а всего лишь “литературный перевод”. А значит, ответственность за содержание материала должна нести исключительно “Львiвська газета”.

В качестве контраргументов наши львовские коллеги сообщили о готовности автора оригинального текста Петра Косцинского подтвердить свое согласие, данное им львовской редакции, на перепечатку собственной статьи из “Жечи Посполитой”... Кроме того, редакция “Львiвської газети” демонстрировала ссылку на первоисточник, которой была снабжена оспариваемая публикация, и особый шрифт, который это издание использует для перепечаток текстов из других СМИ.

Тем не менее, председатель Лычаковского суда Анатолий Горецкий отказал юристам “Львiвської газети” во внесении каких-либо ходатайств: в частности, о привлечении к процессу автора перевода и проведении профессиональной текстологической экспертизы. В то же время судья согласился с предложением адвоката истца вызвать на заседание текстолога, который бы доказал факт “литературного перевода” статьи польского журналиста.

Впоследствии газета “Волынские губернские ведомости” сообщила, что привлеченные обеими сторонами эксперты - специалисты-полонисты все-таки пришли к выводу, что перепечатка не исказила содержания публикации в “Жечи Посполитой”...

Тем не менее, судья Горецкий все же удовлетворил иск и обязал “Львiвську газету” опровергнуть содержание публикации... в ближайшем номере на первой странице. Таким образом, львовская редакция обязана “опровергнуть” утверждение, ей не принадлежащее! Не говоря уже о том, что теперь под угрозой судебных исков СМИ вынуждены будут избегать всяческих перепечаток и цитирований своих коллег, что само по себе является не только абсурдом, но и существенно снижает возможность объективной оценки газетой тех или иных событий и фактов...

Напомним, что подобное пренебрежение Фемиды к краеугольному положению медиа-законодательства совсем недавно имело место и в судебном процессе с участием “Украины-Центр”. Причем обстоятельства кировоградской медиа-судебной эпопеи оказались практически идентичными львовским событиям. В нашем случае первоисточником оспариваемой информации, перепечатанной в “УЦ”, фактически признало себя информагентство УНИАН. Кроме того, ответчикам также было отказано в экспертизе имевшейся в их распоряжении видеозаписи скандальной “кировоградской” пресс-конференции в столице. Как, впрочем и в удовлетворении всех остальных ходатайств...

Нужно ли говорить, что в обоих случаях “проштрафившиеся” редакции руководствовались одной и той же статьей закона о прессе, и в обоих случаях, по мнению ответчиков, судьи ... просто проигнорировали эту весьма принципиальную законодательную норму?.. Однако различие (и очень существенное!) в кировоградском и львовском процессах все-таки имеется: удовлетворение претензий начальника региональной таможни обошлось “Львiвськiй газетi” всего в ... 86 гривен, тогда как ущемленное самолюбие кировоградского судьи “потянуло” аж на 50 тысяч гривен!

Для сравнения: согласно решению Ворошиловского суда Донецка, рекламное агентство “Плазма”, изготовившее биг-борды с изображением лидера “Нашей Украины” Виктора Ющенко в эсэсовской форме должно будет выплатить самому рейтинговому украинскому политику ... 500 гривен моральной компенсации. Весьма “помiркованими” оказались и претензии пламенной оппозиционерки Юлии Тимошенко, подавшей в суд на ведущего программы “Проте” Дмитрия Корчинского. В конце ноября прошлого года Шевченковский райсуд города Киева удовлетворил ее исковое требование к одиозному телеведущему “плюсов”, которые и вовсе не содержали финансовых претензий, а заключались всего лишь в предоставлении “леди Ю” прямого эфира для ее “ответа Чемберлену”...

Приходится констатировать, что свобода слова в отнюдь не самом богатом регионе Украины сегодня является весьма дорогим удовольствием...

(«Украина-Центр», г. Кировоград, №4, 23 января 2004 г.)

Оскільки ситуації є насправді типовими, а також зважаючи, що під час виборів побільшає не тільки зарубіжних публікацій про Україну, але й випадків передруку вітчизняними ЗМІ, наш юрист Тетяна Кириченко вирішила узагальнити цей досвід у коментарі, який ми пропонуємо вашій увазі.

Випадок перший: у газеті передрукована стаття з закордонного ЗМІ, яка висвітлює події в Україні і критикує посадову особу . Переклад здійснено професійно. У газеті було посилання на закордонний ЗМІ та автора статті. На газету посадова особа, яку критикували, подала позов про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодуванню моральної шкоди.

Випадок другий: в Інтернет-газеті була перекладена та розміщена стаття з іншого Інтернет-видання. Всі умови щодо дотримання чинного законодавства (посилання на автора статті, засіб масової інформації) були виконані. Переклад здійснено професійно. На газету громадянином було подано позов про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Зазначені ситуації подібні. В обох випадках мас-медіа розмістили статті, перекладені з інших часописів. Здійснивши передрук, редакції газет були впевнені, що не порушили авторського права і захищені нормою діючого закону, але позови були подані до суду. Як діяти в цій ситуації?

Тут постає головне питання – умови позбавлення журналістів від відповідальності.

Згідно з чинним законодавством, ст. 42 Закону України “Про друковані засоби масової інформації” редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього.

Це – поле для маневрів, але необхідно враховувати суттєві додаткові моменти.

Оскільки норма чинного законодавства вказує, що журналіст і редакція позбавляється від відповідальності, якщо публікація є дослівним відтворенням матеріалів, то виникають певні питання про вимоги до перекладу.

Кожний перекладач знає, що дослівний переклад, так званий підстрочник, часто не є читабельним. Тому до перекладу висуваються вимоги адекватності, точної передачі думки, відповідності контексту, емоційному забарвленню. Виконуючи ці вимоги, ми втрачаємо буквальну дослівність, оскільки вона може спотворити загальний зміст, порушити логіку оповідання. Відхід від дослівності зазвичай диктується стилістичними та граматичними вимогами мови.

Під час розгляду справи може виникнути питання дослівності, бо це є умовою відтворення матеріалів. В такому випадку в порядку ст.57 ЦПК України доцільно заявити клопотання про проведення лінгвістичної експертизи, яка цей факт може підтвердити чи спростувати.

Відповідно до зазначеної статті, для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, таку експертизу може призначити суддя. Експертизу провадять в суді або поза судом , - коли це потрібно за характером досліджень, або коли об’єкт дослідження не можна доставити до суду. Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, котрі буде поставлено перед експертами, суддя або суд повинні врахувати пропозицію сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відхилення питань, запропонованих особами, які беруть участь у справі, суд зобов’язаний мотивувати.

Доцільним в даному випадку є питання до експерта: чи можна вважати переклад статті дослівним з точки зору змісту, чи не перекручує переклад фактів, викладених у статті закордонного ЗМІ.

Відповідно до ст.62 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Якщо передрукована вашим мас-медіа стаття перекладена якісно, якщо ви домоглися лінгвістичної експертизи та подбали про максимально грамотні запитання до експертів, можна сподіватись, що суд винесе рішення на користь редакції ЗМІ (Тетяна Кириченко,  юрист Інституту масової інформації).

(Полтавський обласний медіа-клуб, №65, 6 січня 2004 р.)

30-01-04 У Донецьку відбуваються слухання в суді скарги на дії державного виконавця, який проводив обшук у квартирі матері журналіста Володимира Бойка, наклав арешт на квартиру та вилучив свідоцтво на право власності. Виконавчий лист був виготовлений і зданий у виконавчу службу за чотири дні до того, як судове рішення проти журналіста вступило в силу. Планувалося, що у суді в якості свідка буде допитаний суддя Київського райсуду Донецька Попревич. Нагадаємо, що 18 грудня 2003 року Генеральний прокурор України Геннадій Васильєв на своїй прес-конференції вперше публічно заявив про існування судового рішення проти журналіста Володимира Бойка, про що Бойко, згідно з його словами, дізнався на тій же прес-конференції. Наступного дня, 19 грудня, до 75-річної матері Бойка, яка проживає в Донецьку, з’явився державний виконавець. Хатні речі пенсіонерки переписувалися в присутності понятих на підставі того ж неоднозначного судового рішення, копію якого державний виконавець видати відмовився. Окрім того, в матері Володимира Бойко були примусово вилучені документи на право власності на квартиру, що належить їй та восьмирічній донці журналіста.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

Він зазначив, що Генеральний прокурор України наказав скасувати постанову про закриття кримінальної справи проти журналіста Володимира Бойка і знову притягнути його до кримінальної відповідальності. Про це журналісту повідомила суддя Київського районного суду м. Донецька Інна Масло, в провадженні якої перебуває позов Володимира Бойка про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Кореспонденти ІМІ звернулися до Прес-секретаря Генеральної Прокуратури України Оксани Соколової із проханням підтвердити інформацію про чергове порушення кримінальної справи проти журналіста Володимира Бойка, але вона відповіла, що наразі про чергове порушення справи їй нічого не відомо.

(Інститут масової інформації, 09.02.2004)

***

30-01-04 Генпрокуратура офіційно спростовала заяву Бойка щодо порушення проти нього чергової кримінальної справи. Пресс-секретар Генерального Прокурора України Оксана Соколова повідомила ІМІ про те, що працівники Генеральної Прокуратури ретельно перевірили, на прохання кореспондентів ІМІ, інформацію щодо чергового порушення проти журналіста Володимира Бойка кримінальної справи. За словами Оксани Соколової, перевірка встановила, що інформація про порушення кримінальної справи проти пана Бойка вчетверте, не відповідає дійсності.

Інститут масової інформації, 09.02.2004

Основною проблемою визнано свободу слова.

Натомість Володимир Єшкілев вважає, що питання свободи слова в Україні надумане. Більшою проблемою є те, що розвиток цієї свободи випереджає розвиток професійного рівня української журналістики. Учасники громадських слухань зійшлися на тому, що сьогодні українській журналістиці бракує особистостей. До того ж ЗМІ в Україні намагаються виконувати пропагандистську та виховну функцію, хоча мали б зосередитися передовсім на інформаційній.

("Поступ", 24 січня 2004 р.)

Юрій Тишкун:

Київська незалежна медіа-профспілка захистить журналістів від порушення їхніх професійних і трудових прав під час наступних президентських виборів. Зокрема профспілка захищатиме право журналістів не виконувати редакційні чи будь-які інші замовлення, що суперечать професійній етиці або змушують журналістів порушувати свої посадові обов’язки, -- зазначає інтернет-видання "Українська правда". Профспілчани також намагатимуться відстояти право журналістів на інформацію з офіційних установ під час виборів, зокрема право на отримання інформації про витрачання коштів.

Для цього незалежна профспілка залучить юристів, що спеціалізуються на відповідній проблематиці. За потреби ці журналісти приїжджатимуть у реґіони для відстоювання прав постраждалих журналістів. Акція профспілки буде оформлена як термінова програма. Протягом року незалежна медіа-профспілка відстежуватиме й аналізуватиме інформацію щодо порушень прав журналістів в Україні як у провладних, так і в опозиційних ЗМІ усіх форм власності. Зібрані відомості будуть відкритими для будь-якого журналіста.

("Поступ",12 січня 2004 р.)