MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Бюлетень "Права Людини", 1999, #17

Хроніка
В КРЫМУ ОБСТАНОВКА В МЕСТАХ ЛИШЕНИЯ СВОБОДЫ ОСТАЕТСЯ СЛОЖНОЙ ВЕРХНИЙ «ПОТОЛОК» ПРИЗЫВНОГО ВОЗРАСТА ОТНЫНЕ —25 ЛЕТ ЧИ СУПЕРЕЧИТЬ КОНСТИТУЦІЇ СМЕРТНА КАРА? ЯК ЛЕОНІД КУЧМА ПОЛЕГШИВ ЖИТТЯ ВЕРХОВНІЙ РАДІ ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ДЛЯ РАБОТНИКОВ ТЮРЕМ ТРАГІЧНА ЗАГИБЕЛЬ ЖУРНАЛІСТКИ МАР’ЯНИ ЧОРНОЇ Політика і права людини
В ХАРЬКОВЕ ПОЯВИЛИСЬ ФАЛЬШИВЫЕ ПОДПИСНЫЕ ЛИСТЫ ПО СБОРУ ПОДПИСЕЙ ЗА КАНДИДАТУРУ МОРОЗА Тероризм
КОНСТИТУЦІЙНА ЗАБОРОНА СМЕРТНОЇ КАРИ: ЯК ЦЕ БУВАЄ «У НИХ» Катування та жорстоке поводження
УПРАВЛЯТИ ДЕРЖАВОЮ ПОВИННІ НЕ ЛЮДИ, А ЗАКОНИ. ЗАКОНІВ, НА ЖАЛЬ, НЕМАЄ Право на справедливий суд
ЗНОВУ БРУТАЛЬНЕ ПОРУШЕННЯ ПРАВ НА СВОБОДУ СОВІСТІ В СЕВАСТОПОЛІ Міжетнічні відносини
ПРОПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНОГО СЕМІНАРУ «ПРОБЛЕМИ НАДАННЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ПРИ-ЗОВНИКАМ, СОЛДАТАМ А ТАКОЖ ОСОБАМ, ЯКІ СТРАЖДАЮТЬ ЧЕРЕЗ ВІДДАЛЕНІ НАСЛІДКИ АРМІЙ-СЬКОЇ СЛУЖБИ» ЗВЕРНЕННЯ УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНОГО СЕМІНАРУ Правоохоронні органи
ЗАЩИТНИКИ ЗАКОНА ИЛИ ПОСОБНИКИ В ЕГО НАРУШЕНИИ Погляд
КОНСТИТУЦИИ РФ ДЛЯ ФСБ НЕ СУЩЕСТВУЕТ СРЕДНЕВЕКОВЬЕ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА. ЗНАКОВЫЕ ВОПРОСЫ ДЕЛА «УЗБЕКСКИХ ТЕРРОРИСТОВ» Вісті з пострадянських країн
ФОНД ЗАЩИТЫ ГЛАСНОСТИ ВЫПУСТИЛ НОВЫЕ КНИГИ:

Хроніка

В КРЫМУ ОБСТАНОВКА В МЕСТАХ ЛИШЕНИЯ СВОБОДЫ ОСТАЕТСЯ СЛОЖНОЙ

17 июня в доме правительства под председательством премьер-министра Крыма Сергея Куницына состоялось заседание Координационного комитета по борьбе с коррупцией и организованной преступностью. Среди вопросов, обсуждаемых на заседании, следует выделить проблему обеспечения жизнедеятельности учреждений уголовно-исполнительной системы Крыма. Как отметил заместитель начальника Управления госдепартамента Украины по вопросам исполнения наказаний Василий Лобань, ситуация в местах лишения свободы в автономии остается очень сложной. По состоянию на 1 апреля текущего года в подразделениях отдела по исполнению наказаний содержится более 5 тысяч человек, в том числе в следственном изоляторе Симферополя почти 3 тысячи человек, что превышает допустимые пределы в полтора-два раза. Из-за недостаточного финансирования сложилась критическая ситуация с приобретением и доставкой продуктов питания, медицинским и коммунально-бытовым обеспечением. Каждый пятый осужденный болен туберкулезом различных форм, в том числе свыше ста человек — открытой формой туберкулеза. 43 человека ВИЧ-инфицированы. Возросла смертность среди заключенных. Остро стоит вопрос о продолжении приостановленного с 1996 года строительства следственного изолятора в Керчи. Причина в отсутствии финансирования, а между тем, симферопольский изолятор остается переполненным. Сергей Куницын предложил на координационном совете считать работу следственного изолятора Симферополя недостаточной, поскольку многие вопросы можно было решить собственными силами и без вмешательства Координационного Совета.



ВЕРХНИЙ «ПОТОЛОК» ПРИЗЫВНОГО ВОЗРАСТА ОТНЫНЕ —25 ЛЕТ

Предельный возраст призывников срочной служ¬бы отныне будет составлять 25, а не 27 лет, как было рань¬ше. Такое новшество утверждено Законом Украи¬ны «О всеобщей воинской обязанности и воинской служ¬бе», принятым 18 июня парламентом в целом. Уза¬ко¬нено также, что формирование Вооруженных сил осу¬ществляется по смешанной системе: служба по кон¬трак¬ту и всеобщая воинская обязанность. Уточнен и перечень случаев, дающих право на отсрочку воинской службы.



ЧИ СУПЕРЕЧИТЬ КОНСТИТУЦІЇ СМЕРТНА КАРА?

Колегія суддів Конституційного суду України ви¬нес¬ла процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі за поданням 51 народного народного депутата України щодо конституційності окремих по¬ложень ряду статей Кримінального кодексу України (в частині засудження до страти), введеного в дію 1 квітня 1961 року. Як повідомили УНІАН у прес-службі КС, голова КСУ Іван Тимченко своїм розпорядженням призначив на 22 черв¬ня відкрите пленарне засідання суду з розгляду цієї справи. Суддя-доповідач у справі — Петро Мартиненко.



ЯК ЛЕОНІД КУЧМА ПОЛЕГШИВ ЖИТТЯ ВЕРХОВНІЙ РАДІ

Україні справді загрожує призупинення повнова¬жень її делегації в Парламентській Асамблеї Ради Єв¬ропи. Член моніторингового комітету ПАРЄ від Ук¬раїни Євген Мармазов називає ситуацію, що скла¬лася в тій організації зараз, найбільш загрозливою для України за весь час її членства у Раді Європи

До дискусій на тему «виженуть — не виженуть», які точаться у Страсбурзі вже не перший рік, в Україні звик¬ли як до розмов без жодних наслідків. Відтак і цього разу навряд чи хтось очікує з боку Ради Єв¬ропи рішучих дій стосовно країни, яка вперто не ви¬конує цілої низки добровільно взятих на неї зо¬бов‘язань. Проте члени української делегації в ПАРЄ, які мину¬лими вихідними приїздили до Києва, майже переконані у серйозності наслідків червневої сесії тієї організації для України.

Попри нарікання на упереджене ставлення Ради Європи до України, Євген Мармазов визнав, що до¬по¬відь, надана моніторинговому комітету спостеріга¬чами від ПАРЄ Ханною Северінсен та Тунне Келамом, була об‘єктивною. Комітет непокоїть передусім по¬силення тиску українського уряду на пресу та неспро¬можність парламенту ухвалити 5 законів для забезпе¬чення засад¬ничих прав та свобод людини. Саму ж чотириго¬динну процедуру розгляду українсь¬кого питання в комі¬теті з моніторингу очевидці нази¬вають ганьбою, якої не заз¬нала жодна з країн за 49 років існування Ради Єв¬ропи. Найганебнішим, на дум¬ку українських депутатів, є де¬монстративна байду¬жість виконавчої влади до прин¬ци¬пово важливих ре¬чей: від вирішення конкретного пи¬тання (бути чи не бути Україні у Раді Європи) до за¬галь¬ної недбалості у формуванні міжнародного автори¬тету України. До Парижу, де 20 травня комітет з моні¬торингу слухав «наше» питання, не з‘явилися ні пред¬ставники україн¬ського уряду, ні навіть постійний пред¬ставник Ук¬раїни у Раді Європи Олександр Купчишин.

Не приїхав чомусь і член комітету Василь Костиць¬кий. А відтак відстоювати інтереси всієї України дове¬лося комуністові Євгену Мармазову. І як наслідок —проб¬леми України зрозуміли лише двоє із 40 членів мо¬ніторингового комітету.

Анатолія Раханського, якому довелося працю¬вати в комітеті за В.Костицького, вся та ганьба на¬штовхнула на думку, що у призупиненні повноважень української деле¬гації в ПАРЄ, а отже, і в «згортанні» демократії, зацікав¬лений хтось із високопосадових осіб в Україні. Депутат впевнений, що показником байдужості вико¬навчої влади до іміджу країни у світі є і нехтування елементар¬ною дипломатичною ввічли¬віс¬тю стосовно доповідачів ПАРЄ, які час від часу бува¬ють в Україні. «Що можна подумати доброго про права простої лю¬дини в країні, де міністр юстиції не знаходить часу, аби зустрітися з до¬повідачами Ради Європи, а виконувач обов‘язків гене¬рального проку¬рора півтори години три¬має їх у своїй прий¬мальні?»

До 22 червня, коли має розпочатися сесія ПАРЄ, залишилося не так уже й багато часу, але представ¬ники української делегації сподіваються, що Верховна Рада встигне ухвалити принаймні 3 із 5 необхідних за¬конів. Це, за даними українських депутатів, мало би задоволь¬нити Раду Європи. Проте Є.Мармазов каже, що зусилля парламенту можуть звестися нанівець яки¬мось неорди¬нарним рішенням уряду чи передви¬борчою заявою чин¬ного президента.

«Це абсолютно можливо. Наприклад, прези¬дент заявить, що він – за виконання смертного вироку Ана¬толієві Онопрієнку. Якщо така заява з‘явиться, то, не¬зважаючи ні на що — навіть на 5 ухвалених парла¬мен¬том законів — Україну виключать із Ради Європи. Авто¬ма¬тич¬но!»

Леонід Кучма не змусив довго чекати. Минулої су¬боти під час відвідин батьківщини Тараса Шевченка, президент заявив, що в нього не підніметься рука під¬пи¬сати прохання про помилування серійного вбив¬ці А.Онопрієнка. Така заява Л.Кучми означає намір пору¬шити мораторій на смертну кару, запроваджений ним же понад рік тому.

А ще у селі Шевченковому Президент сказав, що РЄ не має питань до виконавчої влади («у неї більше питань до парламенту», який «повинен зрозуміти, що у світі з цим не жартують»), а він у свою чергу не має жод¬них сумнівів у здатності української парламентсь¬кої де¬легації переконати ПАРЄ в тому, що Україна прогре¬сує у виконанні своїх зобов‘язань.

Проте, схоже, що після заяви Л.Кучми стосовно Онопрієнка Рада Європи вже не схоче слухати жод¬них пояснень.




ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ДЛЯ РАБОТНИКОВ ТЮРЕМ

Одним из приоритетных направлений деятельнос¬ти УАМА в Украине является развитие пре¬подавания прав человека. Однако в последние годы вся активность амнистийных групп сосредотачивалась на преподавании прав человека только В ШКОЛЕ. Се¬минары проводились для учителей, методическая ли¬тература переводилась и издавалась с ориентацией только на школу. Но сфера приложения усилий на ниве правового образования гораздо шире. Правовой безграмотностью в Украине отличаются практически все слои населения и профессиональные группы, включая судей и народных депутатов. Вместе с тем, опыт обучения правам человека у украинских амнисте¬ров достаточный, чтобы расширить сферу приложения своих усилий. Именно так решила поступить донецкая группа МА «Украина-4». Совместно с «Донецким Ме¬мориалом» и международной правозащитной органи¬зацией Penal Reform International — PRI — она провела в конце мая обучающий семинар для работников пени¬тенциарной системы. Этот семинар стал продолже¬нием работы с учреждениями по исполнению наказа¬ний, начатой донецкой группой еще в 1998 году. Тогда в начале года была проведена акция сбора художест¬венных книг для библиотек женской и детской колоний Мариуполя. Всего удалось передать около 440 книг. А осенью был проведен международный семинар с учас¬тием 17 посттоталитарных стран — первый такого рода и масштаба семинар в Украине.

В качестве докладчиков на семинар для тюрем¬ного персонала были приглашены генерал Георгий Радов — первый проректор Киевского института внут¬ренних дел, Андрей Сухоруков — руководитель Украинс¬кой секции Международного общества прав человека, Валерий Сергеев — региональный директор PRI, Вла¬димир Петров — работник одной из латвийских тюрем. Семинар был посвящен очень важной проблеме — взаи¬модействию общественных организаций и адми-нистрации учреждений по исполнению наказаний. В течение трех дней участники семинара знакомились с международным и отечественным законодательством в этой сфере, опытом работы в этом направлении украинскоих НПО, а также с опытом работы тюремной системы Латвии. Особый интерес вызвало обсуждение проблемы соблюдения прав человека для персонала тюрем. Участники семинара пришли к выводу, что без ее решения добиться существенного прогресса в соб¬людении прав заключенных в Украине вряд ли удастся, ибо как можно требовать от работника колонии уваже¬ния человеческого достоинства осужденных в ситуа¬ции, когда его права и его достоинство унижается, в первую очередь, государством.

Семинар по мнению его участников был органи¬зован и проведен на высоком уровне, а в плотной его программе нашлось время и для экскурсии в пещеры Святогорского монастыря.

Проведение семинара с участием донецкой груп¬пы МА «Украина-4» для работников пенитенциарных учреждений свидетельствует о том, что амнистийным группам Украины следует смелее расширять сферу преподавания прав человека, активнее сотрудничать в этом с другими общественными организациями.




ТРАГІЧНА ЗАГИБЕЛЬ ЖУРНАЛІСТКИ МАР’ЯНИ ЧОРНОЇ

24 червня трагічно загинула відома українська жур­налістка Мар’яна Чорна. Мар’яна Чорна  — під цим псевдонімом читачі і глядачі знали блискучого аналі­тика, яка останнім часом очолювала інформаційно-ана­літичний департамент телеканалу СТБ, — Мирославу Альохіну. Їй було 44 роки…

На початку 90-х років, після здобуття Україною не­залежності Мар’яна Чорна працювала в широко відомій львівській газеті «Пост-Поступ». Її статті того періоду безумовно будуть безцінним матеріалом для істориків, які будуть вивчати події та стан українського суспільст­ва того періоду. У 1996 році вона перейшла на роботу до  телеканалу СТБ, на якому керувала службою новин, потім очолила аналітичний відділ, була в числі тих,  хто створював телепроект «Сектор тіні», що був відомий своїми гострими сюжетами стосовно корупції в українсь­кому бізнесі. В останній час керувала проектом «Вибори-99», і 27 червня очікувалася перша передача цього проекту  — «Право обирати».

За повідомленнями друзів та колег Мар’яни Чор­ної останнім часом вона часто розповідала, що відчуває тиск з боку команд деяких політиків, погрози і пропозиції покинути телеканал СТБ.

Мар’яну Чорну  поховали у Львові, поруч з її ма­тір’ю, що померла рік тому.

Редколегія «ПЛ» висловлює співчуття працівникам каналу СТБ, друзям та близьким Мар’яни Чорної




Політика і права людини

В ХАРЬКОВЕ ПОЯВИЛИСЬ ФАЛЬШИВЫЕ ПОДПИСНЫЕ ЛИСТЫ ПО СБОРУ ПОДПИСЕЙ ЗА КАНДИДАТУРУ МОРОЗА

Об этом заявил на пресс-конференции первый секретарь Харьковского обкома Социалистической партии Андрей Белогрищенко. По его словам, у социалистов есть уже несколько таких фальшивок, отобранных ими у «сборщиков». Фальшивые бланки отличаются от настоящих. 0ни имеют чуть больший размер, немного другую бумагу и по-другому срезан угол. Однако, «на глаз» и, не видя при этом настоящий бланк, это определить нельзя. Люди, собирающие подписи на фальшивых бланках, как правило, представляются «Мы из ЖЭКа» и не предъявляют удостоверений, подтверждающих, что они уполномочены собирать подписи. Естественно, те, кто поставил свою подпись на фальшивом бланке, не поставят ее на настоящем — ведь они не догадываются, что их подпись заранее недействительна, и в соответствии с законом не имеют права подписываться вторично. Неустановленные пока заказчики обещали сборщикам по 20 гривень за каждый заполненный подписной лист. В то же время зафиксированы случаи запугивания настоящих сборщиков подписей. К социалистам, собиравшим с плакатом подписи за Мороза у станции метро «Героев Труда» подошла группа людей, которые, угрожая физическим насилием, потребовали убрать плакаты и прекратить сбор подписей.

В городе также распространяются листовки, направленные на дискредитацию Мороза —раздаются в вагонах и переходах метро, разбрасываются из окон иномарок на улицах Харькова, а также распространялись в райцентрах Чугуев, Изюм, Лозовая, Купянск.

Большой популярностью у провокаторов пользуется листовка «Битва, которую нельзя проиграть. Провокаторов — к ответу!». Ее авторство приписывается главному редактору газеты «Коммунист» В. Мишуре, и о ней уже было сделано совместное заявление Симоненко и Мороза, в котором они заявляют о том, что это фальшивка. При этом, по словам представителей обкома, органы правопорядка никак не реагируют на эти действия.

Как заявил пресс-секретарь обкома Соцпартии Андрей Войцеховский, список нарушений Закона о выборах можно продолжить. Так, на заводе Малышева, заводе Шевченко, в Харьковском госуниверситете и медицинском университете проводились собрания, на которых собирались подписи в поддержку Кучмы. В ряде школ города проводились собрания родителей, куда родителей заставляли приходить с паспортами и ставить подписи «за Кучму» под угрозой неперевода ребенка в следующий класс.




Тероризм

КОНСТИТУЦІЙНА ЗАБОРОНА СМЕРТНОЇ КАРИ: ЯК ЦЕ БУВАЄ «У НИХ»

Одним з найбільш важливих кроків, які може здійснити держава, щоби захистити життя кожного, хто знаходиться під її юрисдикцією, є скасування смертної кари, шляхом вилучення цього виду «покарання» (бе-ремо це слово в лапки) з державних законодавчих норм. Як відомо, конституції являють собою законодавче оформлення найвищих суспільних цінностей, надаючи гарантії дотримання прав людини, кожній людській істоті, що перебуває під захистом Закону.

Сьогодні 105 країн, а це більше половини всіх держав світу, в той чи інший спосіб відмовилися від застосування смертної кари. Не менше 24 з них унеможливили вбивства людей, закріпивши ці норми в національних конституціях. П’ять інших країн конституційно обмежили кількість злочинів, за які смертна кара може призначатися, залишивши її тільки на періоди воєнного часу або надзвичайного стану.

Першою країною, яка відмовилася від застосування страт, ймовірно, є маленька європейська держава Сан-Маріно, там останній смертний вирок було виконано понад п’ять сот літ тому — в 1468 році. А ось першою країною, де смертну кару було остаточно заборонено на рівні основного закону, є Австрія, в статті 85 Конституції Австрії, прийнятій ще в 1929 році, чітко написано «Смертну кару заборонено». В прийнятій 44-го року Конституції Ісландії сказано: «Назавжди заборонено встановлювати смертну кару Законом». Три роки потому, в 1947 було прийнято повоєнну Конституцію Італії, де в 27 статті записано «Смертна кара не допускається, за винятком випадків, обумовлених воєнним часом, або військовим станом». Ще через два роки смертну кару було заборонено і в новій Конституції Федеративної Республіки Німеччина. Конституцію Домініканської Республіки було прийнято в 1966 році, в цьому документі ми знайдемо статтю 8, яка називається «непорушність життя», читаємо в цій статті: «Тому, ні смертна кара, ні тортури, ні будь-які інші деспотичні процедури покарання, які приводять до втрати, чи зменшення здоров’я і фізичної цілісності особи, не можуть бути дозволені». В шестидесяті роки заборонили смертну кару на конституційному рівні Монако і Венесуела, в Конституції останньої читаємо (стаття 58): «Право на життя є недоторканним. Ніякий закон не може встановлювати смертну кару, ніяка влада не може застосовувати її». Надзвичайного поширення набув процес конституційної заборони смертної кари в семидесяті роки, тоді від страт відмовилися на конституційному рівні Республіка Еквадор (1979), Республіка Маршалові острови (1979), Федеративна Держава Мікронезія (1979), Панамська Республіка (1976), Португальська Республіка (1976), Королівство Іспанія (1978), Королівство Швеція (1975), Уругвай (1970).

Протягом восьмидесятих років, число Конституцій, що містять заборону на професію ката збільшилося ще на 7, заборонили застосування смертної кари Конституції Республіки Кабо Верде, Гаїті, Гондурасу, Голандії, Нікарагуа, Бразилії і Сальвадору. В дев’яності роки до клубу конституцій-аболіціоністів вступили основні закони Колумбії, Республіки Сан Томе і Прінсипі, Мексіки та Перу.

Свій визначний внесок в справу скасування смертної кари внесли і Конституційні Суди, правові інституції, які покликані вивіряти дії і акти, прийняті різними гілками державної влади, виключно на предмет їхньої відповідності конституційним нормам. Так визнали смертну кару неконституційною в Південно-Африканській Республіці, Угорщині, Латвійській Республіці і Литовській Республіці.

Яке рішення щодо конституційності смертної кари в Україні прийме наш Конституційний Суд? Сподіваюсь, ми дізнаємося про це вже найближчим часом. Наразі, залишається лише чекати, що це буде рішення, яким зможуть пишатися не тільки самі судді, але яке прикрасить історію українського права.




Катування та жорстоке поводження

УПРАВЛЯТИ ДЕРЖАВОЮ ПОВИННІ НЕ ЛЮДИ, А ЗАКОНИ. ЗАКОНІВ, НА ЖАЛЬ, НЕМАЄ

Неодноразові публікації про знущання, яких за­знають громадяни, яким довелося поспілкуватися з нашою доблесною міліцією, спонукала незалежну чер­каську газету «Факти» провести опитування. Га­зета звернулася до громадян, які на власному дос­віді знайо­мі з методами роботи правоохоронців і до самих правоохорогців з такими запитаннями:

·  Чи правда, що в міліції б’ють?

·  Як далеко можуть дійти «стражі порядку» в застосуванні сили?

·  Що (хто) може їх зупинити?

Віктор К, судимий за крадіжку, 4 місяці СИЗО, засуджений умовно:

- Б’ють. З моменту затримання починається мо­ральний і фізичний тиск. В лексиконі «оперів», крім слів, «колись швидше, падла», «я тобі покажу права, скотина», «ти у мене напишеш чого й не знаєш» (це ще ввічливі), інших слів не існує. Наймен­ша згадка про свої права викликає дику лють. Зупинити їх не може ніхто.

Олег Н., не судимий, під слідством не був, двічі затримувався патрульною службою «за появу в гро­мадському місці в нетверезому стані»:

- ППС поводиться з громадянами своєї країни як патруль окупаційних військ. Боронь, Боже, вам почати заперечувати чи згадувати про свої права — застосу­вання «демократизатора» і наручників га­рантовано. Далі доставка до витверезника, де про медичне обсте­ження і ступені сп’яніння шось чули, але з чим його їдять — не знають. Скаржитися на дії міліції це те саме, що ... проти вітру. Сам пробував.

Станіслав К двічі судимий, відсидів 6,5 років:

- «Опери» взагалі не уявляють, як можна роз­мов­ляти з затриманим без кулаків. Для них зізнання підоз­рюваного — сенс життя, оскільки професіона­лізм опер­служби дорівнює нулю, часу на оперативні дії відведено мало, а оцінюється робота по показ­нику розкриття зло­чинів. Як не дивно, розкритим злочин вважається не тоді коли винесено вирок, а коли одержане зізнання. Як далеко можуть зайти? Як захотять. Гальмів не існує. Запинити цей «безпрєдел» при на­шому законодавстві (тобто при його відсутності) не­можливо. Єдиний поря­тунок — підписувати все, що від вас вимагають. Інакше бити будуть поки не уб’­ють або не підпишете.

Ст. л-т В., працівник карного розшуку:

- У міліціонера немає ніяких стримуючих моти­вів, щоб не застосовувати силу. Навпаки, той, хто цього не робить, викликає підозру як колег, так і керівницт­ва. Причина одна — показник розкриття. А процесу­альні докази, то вже у слідчого нехай го­лова болить. На моїй пам’яті нікого й ніколи до від­повідальності не притя­гали. Як зупинити? Змі­нити особовий склад. На 100%.

Михайло Скобець, юрист «Фактів», 8,5 міся­ців СІЗО, виправданий за відсутністю події злочину: Осо­бисто до мене застосовувати незаконні мето­ди слідс­тва не ризикнули. Обмежилися дрібницями — передачу загублять, побачення не дадуть. Але бачив і знаю... За 22 роки роботи юристом  було багато.

Застосування сили звичайне явище в нашій мі­ліції Причому не обов’язково вас покалічить сам «опер» чи слідчий. Це може зробит конвой, персо­нал СІЗО, навіть самі «зеки» з відморозків. Причина одна — в нашій дер­жаві людина, її життя, здоров’я ніколи не існували як цінність. Ніхто і ніколи не від­повідав за свавілля. Скалі­чити можуть не тільки фі­зично, а й морально. Обмежень ніяких не існує. В корі головного мозку пересічного працівника пра­воохоронних органів ні розміщені такі поняття як права людини, презумпція невинуватості. А пояс­нювати рядовому «менту» про те, що зарплату йому пла­тите Ви, платник податків, а не держава, і що він повинен оберігати Вас, навіть якщі Ви йдете додому з весілля, можна тільки маючи в руках кисневу по­душ­ку.

До відповідальності нікого не притягають... Порів­няйте — якщо Ви зачините в погребі свою тещу, щоб не заважала дивитися футбол по телевізору, Вас чекає до трьох років позбавлення волі, за неза­конний арешт працівник міліції також може бути засуджений, але тільки до одного року. Якщо у Вас вистачить здоров’я це довести.

Зупинити свавілля при цій системі неможливо. У влади нема ніяких об’єктивних і суб’єктивних причин припинити катування. Наприклад, у Смілі з приходом нового начальника МРВ УМВС О.Чуприн кількість про­типравних посягань на громадян з боку міліції різко знизилася. Але управляти державою повинні не люди, а закони. Законів, на жаль, немає.




Право на справедливий суд

ЗНОВУ БРУТАЛЬНЕ ПОРУШЕННЯ ПРАВ НА СВОБОДУ СОВІСТІ В СЕВАСТОПОЛІ

В кількох середніх школах м. Севастополя працю­ють іноземці, що викладають українським школярам іноземні мови. Вже чотири роки таку роботу у середній загальноосвітній школі №3 проводить громадянка Ка­нади Хелен Рей Блекберн. Нам відомі багаточисленні позитивні відгуки про її самовіддану працю від дітей, їх батьків, дирекції школи. її зусиллями налагоджено вик­ладання англійської мови на високому рівні, за її сприян­ня школярі змогли здійснити поїздку до Канади, познайомитися з життям своїх ровесників, поспілкува­тися англійською мовою.

Однак, діяльністю Хелен Рей Блекберн в Севас­тополі зацікавилися Служба Безпеки України та проку­ратура. Приводом для цього послужила приналежність пані Блекберн до однієї з гілок протестантської церкви. Школярів, вчителів, батьків, просто її знайомих почали викликати на допити в прокуратуру та «розмови» з пра­цівниками СБУ. Предметом з’ясування севастопольських правоохоронців стала інформація про те, що пані Блек­берн займається релігійною пропагандою.

Результатом цього стала відмова з боку працівни­ків  ВВіР УМВС України в м. Севастополі продовжити термін законного перебування пані Блекберн в Україні. Більше того, без достатніх пояснень 25 червня 1999 року їй було повідомлено про те, що до 4 липня вона має покинути територію України і протягом 5 років їй заборонено в’їзд в Україну. При цьому працівниками ВВіР було зроблено посилання на порушення Хелен Блекберн ст.24 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та ст.ст.30, 31, 32 Закону України «Про правовий статус іноземців».

Згідно доступної нам інформації, під час прове­дення занять у середній загальноосвітній школі пані Хелен Блекберн не проводила розмов на релігійні теми. Сама атмосфера стеження, тиску, груба форма повод­ження, необгрунтованість та жорсткість прийнятого рі­шення і наругою над правами людини.

Звертаємось до всіх правозахисних організацій за підтримкою і просимо невідкладно надіслати листи з вимогою скасування рішення ВВіР УМВС Украіни в м.Севастополі на адреси:

Леонід Кучма, Президент Украіни,

вул.Банкова, 7,

252220, м.Киів, Украіна 

Факс: 044 291 61 61

Леонід Деркач, Голова Служби Безпеки Украіни,

вул. Володимирська, 33,

Киів, Украіна

Факс: 044 226 34 31

Юрій Кравченко, Міністр Внутрішніх справ Украіни,

вул. Академіка Богомольця, 10,

252024, м.Киів, Украіна

Факс: 044 291 17 33 




Міжетнічні відносини

ПРОПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНОГО СЕМІНАРУ «ПРОБЛЕМИ НАДАННЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ПРИ-ЗОВНИКАМ, СОЛДАТАМ А ТАКОЖ ОСОБАМ, ЯКІ СТРАЖДАЮТЬ ЧЕРЕЗ ВІДДАЛЕНІ НАСЛІДКИ АРМІЙ-СЬКОЇ СЛУЖБИ»

Учасники міжнародного семінару, заслухавши до­повіді по питанням семінару,  погодились на тому, що:

 — чинне законодавство України з військових пи­тань в багатьох своїх положеннях суперечить Конститу­ції Ук­раїни, нормам міжнародного права і тому є без­переч­но перешкодою на шляху реалізації конституцій­ного права людини і громадянина на захист своїх прав і сво­бод, будь-якими, незабороненими законом засо­бами;

 — щорічне необгрунтоване дострокове звільнення з лав ЗС України 4000-5000 молодих солдат, які при при­зові до лав Збройних Сил мали 3-4 ступінь обме­женості, наносить величезні матеріальні збитки дер­жаві, шкоду здоров’ю цих юнаків і викликає, для них, не перед­бачу­вані віддалені наслідки військової служби, формує вкрай нега­тивну громадську думку щодо умов проходження військової служби;

 — відсутність принципових змін у затверджених уже Статутах Збройних Сил країни та у проекті нової ре­дак­ції Закону «Про Загальний військовий обов’язок і проход­ження військової служби» щодо призову, комп­лек­тування Збройних Сил і як результат цього — прохо­дження військової служби тільки 6 % призовного кон­тингенту, викликає у юнаків, які проходять службу, комп­лекс людини «другого сорту»;

 — не спрогнозовані віддалені наслідки військової служби, їх зростання, несвоєчасна сплата, тяганина з пе­рерахуванням та отриманням страхових сум, які нія­ким чином не співвідносяться з таким ж сумами співро­бітників МВС і СБУ, не говорячи про міжнародні норми, самим негативним чином впливають на батьків, рідних і близь­ких військовослужбовців, які під впливом цього формують негативну громадську думку щодо армії;

 — проблеми надання правової допомоги призов­ни­кам, військовослужбовцям строкової служби та осо­бам, які постраждали через віддалені наслідки військо­вої служби мають важливе теоретичне і практичне зна­чення, як для забезпечення дотримання конституційних прав громадян, так і для підтримання у військових час­тинах статутного порядку і потребують принципово но­вих підходів до їх вирішення;

Беручи до уваги «Основні принципи, що стосу­ють­ся ролі юристів», які були прийняті 8-м Конгресом 00Н по попередженню злочинності та поводженню з право­по­рушниками, що відбувся в 1990 році і які зок­рема виз­начають, що:

 — уряди забезпечують виділення достатніх фінан­со­вих та інших засобів для надання юридичних пос­луг бід­ним, іншим особам, які знаходяться в неблагополуч­ному становищі;

 — уряди та професійні асоціації юристів сприяють здійсненню програм по інформуванню людей про їх права та обов’язки у відповідності з законом і про важ­ливу роль юристів у захисті їх основних свобод;

 — у всіх випадках, коли цього вимагають інтереси правосуддя, кожна така людина, яка не має юриста, має право на допомогу юриста, досвід і компетенція якого відповідає характеру правопорушення, призначе­ного з метою надання йому ефективної юридичної до­помоги безоплатно.

З метою приведення чинного законодавства Украї­ни з військових питань у відповідність до норм Конститу­ції України та реалізації конституційного права на безоп­латну правову допомогу призовниками і військо­вослуж­бовцями строкової служби та особами, які страждають через віддалені наслідки військової служби, учасники семінару пропонують:

1. Розробити Кодекс законів про військову службу. З цією метою невідкладно Указом Президента України створити комісію по його розробці, до роботи у складі якої залучити фахівців різних напрямків, як вій­сь­кових так і цивільних, представників громадських органі­зацій.

2.  Пріоритетною задачею реформування Зброй­них Сил вважати не структурну перебудову війська, як таку, а структурну перебудову в основу якої по­винна бути покладена гуманізація людських відно­син між усіма категоріями військовослужбовців.

3. Переглянути Положення про підготовку і про­ве-дення призову громадян України, яке введене в дію на-казом Міністра оборони, і у зв’язку з тим, що його норми обов’язкові для виконання представниками усіх органів влади, затвердити нове Положення Постановою Кабінету Міністрів України, включивши до нього обов’язки посадових осіб по конкретному вирішенню проблем призовників, які можуть негативно відбива­тися на проходженні ними служби.

4. Ввести до складу призовних комісій незалеж­ного юриста, який представляв би юридичне об’єднання або орган місцевого самоврядування, на якого покласти обов’язки по контролю за дотриманням законності при здійсненні призову громадян на стро­кову службу та на­дання правової допомоги призовни­кам у вирішенні їхніх правових питань.

5. Запровадити у Збройних Силах інститут юридичного захисту прав військовослужбовців (військової адвокатури). Для цього створити в струк­турі Генерального військового інспектора при Президен­тові України або при Кабінеті Міністрів Украї­ни Службу юридичного захисту (військову адвока­туру) з відпо­відними територіальними підрозділами, без їх підпоряд­кування командирам частин (начальникам гарнізонів) і яка займалася б наданням правової допомоги військо­вослужбовцям та особам, які страждають через відда­лені наслідки військової служ­би.

6. Беручи до уваги ту обставину, що на теперішній час у Збройних Силах України недостатньо розвинута система психологічного супроводу проходження війсь­кової служби військовослужбовцями строкової служби, потрібно розпочати роботу по організації такого супро­воду, для чого необхідно започаткувати підготовку фа­хів­ців-медиків з питань психології та психіатрії.

7. В законодавчому порядку надати право військо­вослужбовцям запасу (у відставці), які постраждали внас­лідок проходження строкової служби, отримувати медичну допомогу у військових шпиталях.




ЗВЕРНЕННЯ УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНОГО СЕМІНАРУ

Учасники семінару у своїх виступах звернули увагу на ту обставину, що військовослужбовці строко­вої служ­би, у яких виникає потреба в отриманні квалі­фіко­ваної юридичної допомоги, не в змозі її отри­мати по незалеж­них від них причинах, основними з яких є:

 — на юридичну службу Збройних Сил України не покладена задача по наданню правової допомоги цій категорії військовослужбовців,

 — відсутність у юристів, цивільних юридичних кон­сультацій (адвокатур), відповідних специфічних знань військового законодавства, нормативних актів Мініс­терс­тва оборони, які нерідко видаються тільки для служ­бового користування, що є перешкодою для дос­тупу до них ззовні, існування законних заборон в дос­тупі на зак­риті (режимні) об’єкти (військові частини) пред­ставників цивільного населення, в т.ч. і адвокатів,

— відсутність в деяких гарнізонах цивільних юри-дич­них консультацій (адвокатур) взагалі,

— обмеженість військовослужбовців строкової служ­би у пересуванні, із-за казарменого принципу про­ход­ження військової служби, відсутність коштів на оп­лату правової допомоги, яку надає адвокатура та інші висо­кокваліфіковані юристи.

Враховуючи це, а також те, що:

військовослужбовці строкової служби перебува­ють на повному державному забезпеченні,

існування військових прокуратур та військових су­дів, їхня не завжди справедлива діяльність, в резуль­таті якої касаційними та наглядовими інстанціями скасо­вано і змінено близько 2000 прийнятих ними рішень, відправ­лено на додаткове розслідування більше 2300 кримі­нальних справ, ставить нагальне питання про не­об­хід­ність створення структури, яка б стримувала упе­редже­ність цих відомств, виключала необ’єктивність при розг­ляді справ та запобігала прийняттю незакон­них рішень,

міжнародні документи вимагають такого підходу до порядку надання правової допомоги, який би урів­нова­жував кваліфікацію юристів як зі сторони обви­ну­вачення, так і зі сторони захисту. Зокрема в «Основних принци­пах, які стосуються ролі юристів» прийнятих 8 конгресом 00Н по попередженню злочин­ності та пово­дження з правопорушниками, який відбувся в 1990 році, визна­чено, шо кожна людина, яка не може опла­тити послуг юриста, має право на безоплатну до­помогу юриста, досвід і компетентність якого відповідає харак­теру пра­вопорушення,

 — покладення обов’язків по наданню правової до­помоги на юридичну службу Міністерства оборони не принесе позитивного результату, так як у більшості ви­падків саме її представники стоять на стороні команду­вання, яке і приймає не завжди законні рішення щодо військовослужбовців, що і заставляє останніх їх оскар­жувати,

учасники семінару одностайно прийшли до вис­новку про необхідність запровадження у Збройних Си­лах України інституту правового (юридичного) захисту військовослужбовців (військової адвокатури), на зразок тих, які уже ефективно діють в арміях США, Іспанії.

Сподіваємося, що результати семінару викличуть пев­ний інтерес і у Вас. На превеликий жаль, процеси та зміни, які зараз відбуваються в ході реформування вій­ська України, не завжди відображають турботу дер­жави щодо конкретного військовослужбовця та членів його сім’ї, а тільки свідчать про увагу до здійснення структур­них змін у війську, в цілому. В своїй більшості ці зміни зводяться до оптимізації організаційно-штатної струк­тури, зменшення чисельності особового складу і впли­вають на стан загальної безпеки держави, а не безпо­середньо на стан соціально-правового захисту військо­вослужбовців та членів їх сімей. Це викликає нарікання зі сторони військовослужбовців, які чекають від держави справедливої оцінки їхньої служби та до­по­моги у вирі­шенні проблем, пов’язаних з нею.

На наш погляд, держава повинна дати їм зрозу­міти, що вона опікується і конкретним солдатом, його рід­ними. Думається, що це можна зробити, запрова­дивши Службу правового (юридичного захисту) війсь­ковослуж­бовців (військову адвокатуру), яку було б до­цільним створити в структурі Генерального військового інспек­тора при Президентові України або при Кабінеті Мініст­рів України.

Основними завданнями цієї служби повинні стати: надання військовослужбовцям безоплатних консульта­цій і роз’яснень з юридичних питань, усних і письмових до­відок щодо законодавства, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, здійснення в їхніх інтересах представництва в суді, інших державних орга­нах, перед громадянами та юридичними особами, вико­нання обов’язків відповідно до Кримінально-про­цесуаль­ного та Цивільно-процесуального законодав­ства.

Розраховуємо на Вашу підтримку цієї пропозиції і готові до співпраці по її реалізації.

Організація солдатських матерів України уже має досвід та певні напрацювання щодо організації надання правової допомоги військовослужбовцям.

З повагою, Голова ОСМУ В.Артамонова




Правоохоронні органи

ЗАЩИТНИКИ ЗАКОНА ИЛИ ПОСОБНИКИ В ЕГО НАРУШЕНИИ

Сакраментальное «Жаловались?» услышал пред­ставитель СГЭА «Зелений свiт» в городской прокура­туре в прошедшую среду. Здесь рассматривают жа­лобу, с которой СГЭА «ЗС» обратилась в Луганскую областную прокуратуру на действия... северодонецкой прокура­туры. Впрочем и сам вопрос, послуживший причиной жалобы — удивителен до невероятности.

12 марта северодонецкий городской совет принял решение, согласно которому предусмотренное рядом законов Украины право на бесплатный проезд в городс­ком транспорте общего пользования, действует в го­роде только 4 часа в день. В другое время инва­лиды, участники боевых действий, «чернобыльцы», ве­тераны обязаны оплачивать проезд на общих основа­ниях. По­разительно, но это откровенно противозакон­ное реше­ние не вызвало особого противодействия 40 тыс. лю­дей, чьи непосредственные интересы были зат­ронуты — эти люди забивают троллейбусы в отведен­ные для них 4 часа! В остальное время троллейбусы ездят почти пус­тыми. Местных правозащитников из «ЗС» в этой исто­рии интересовали не льготы, а то, что называется вер­ховенством права. Закон надо соблю­дать даже если твердо уверен, что он плохой — в про­тивном случае бу­дет царить произвол. Среди членов ЗС оказались вете­раны и чернобыльцы, и по их пись­менному заявлению (дождавшись, пока решение на­чало действовать), СГЭА «ЗС» обратилась к председа­телю северодонецкого го­родского суда В.Губанову с жалобой на неправомерное решение городского со­вета, нарушающее законные права граждан, в порядке ч.2 ст.248(1) ГПК Украины. Одновременно в соответст­вии с ч.3 ст.248(4) предлага­лось приостановить действие решения городского со­вета до судебного рассмотрения — со дня подачи жа­лобы. К заявлению была приложена заверенная копия устава СГЭА «ЗС», п.2.2. которого оговаривает право ассоциации обра­щаться в государственные органы в защиту прав своих членов. Hа этот раз рассмотрение было почти мгно­венным — судья Т.Ковалева уже на сле­дующий день вынесла определение об отказе в приня­тии жалобы, издевательски сославшись на гл.14 ГПК, которая как раз и предусматривает возможность такого обращения в суд. И предложила обратиться в арбитраж­ный суд (!?). Это определение было обжало­вано в городскую прокуратуру, которая с ответом не спешила, а сам ответ поразил уровнем знаний украинс­кого законода­тельства работниками прокуратуры. За подписью совет­ника юстиции С.Джуня написано бук­вально: «...определение судьи Северодонецкого город­ского суда Ковалевой Т. является законным и обосно­ванным и отмене не подлежит, поскольку согласно Ва­шей жа­лобе на неправомерное решение Северодонец­кого городского совета данное решение является не­консти­туционным, однако согласно п.1 ст.248-3 ГПК Украины судам не подведомственны жалобы на реше­ния орга­нов исполнительной и законодательной власти, подле­жащие рассмотрению на предмет их конституци­оннос­ти». Ахнув от подобной аргументации, зеленосви­товцы решили обжаловать ответ в областную прокура­туру. Для ответа на эту последнюю жалобу и собирает сей­час материалы городская прокуратура. А тем време­нем цинично нарушающее законы Украины решение город­ского совета продолжает действовать — уже три ме­сяца. Как видим — не без помощи суда и прокура­туры.




Погляд

КОНСТИТУЦИИ РФ ДЛЯ ФСБ НЕ СУЩЕСТВУЕТ

Александр Никитин будет обвинен в нарушении сек­ретных и имеющих обратную силу приказов Минис­терства обороны в восьмой раз.

17 июня следователь ФСБ Александр Колб пред­ставил Александру Никитину и его адвокатам резуль­таты экспертизы по вопросу наличия сведений,  состав­ляющих государственную тайну, в докладе объе­динения Bellona.

Заключение экспертов полностью основано на ис­пользовании секретных приказов Министерства обо­роны, имеющих обратную силу в отношении обвиняе­мого. Применение этих приказов является грубым на­рушением ст. 15 и 54 Конституции РФ.

С момента возбуждения уголовного дела в октяб­ре 1995 года ФСБ назначала четыре экспертизы по нали­чию государственной тайны в докладе объедине­ния Bellona, который посвящен проблемам радиацион­ной безопасности на Северном флоте. Следующим этапом станет уже вторая по счету экспертиза по ущер­бу, кото­рый действия Никитина, по мнению ФСБ, нанесли безо­пасности Российской Федерации. 29 ок­тября 1998 года городской суд Санкт-Петербурга признал выводы экс­пертов по докладу объединения Bellona несостоятель­ными, постановив провести новые экспертизы. В фев­рале этого года Верховный суд Рос­сийской Федерации своим определением подтвердил это решение.

По словам адвокатов Никитина, заключение новой экспертизы полностью  повторяет три предыдущие, как по содержанию, так и по ссылкам на секретные и имею­щие обратную силу приказы Министерства обо­роны.

Генеральная прокуратура в постановлении от 27 января 1997 года  признала,  что применение неопуб­ли­кованных нормативных актов противоречит Консти­туции РФ. Тем не менее, новое обвинение, которое, вероятно, будет предъявлено в июле, станет копией предыдущих произведений ФСБ, раскритикованных ранее  Гене­ральной прокуратурой и не принятых двумя судами. Ни­китин обвиняется в измене родине и разглашении госу­дарственной тайны за свое участие в составлении док­лада объединения Bellona, посвящен­ного проблемам радиационной безопасности на Север­ном флоте. В фев­рале этого  года Верховный суд РФ отправил дело обратно в ФСБ на дополнитель­ное расследование. Срок дополнительного расследо­вания заканчивается 11 июля, если ФСБ опять не по­даст ходатайство о продле­нии.

Группа Правозащитная Сеть




СРЕДНЕВЕКОВЬЕ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА. ЗНАКОВЫЕ ВОПРОСЫ ДЕЛА «УЗБЕКСКИХ ТЕРРОРИСТОВ»

(журналистское расследование газеты «День»)

О. Панченко, г.Киев

Несколько дней назад в местных СМИ выступил президент Узбекистана Ислам Каримов. По его сло­вам, уже решено, что суд над «террористами», которые якобы совершили покушение на главу этой страны, наз­начен в мае. Он еще раз подтвердил, причастность к этому делу своего давнего и непримиримого полити­чес­кого оппонента Саллиха Бегжанова, организатора прак­тически уничтоженного оппозиционного движения «Эрк», скрывающегося от длинных рук «узбекского пра­восудия» в Турции. Как заявил Ислам Каримов узбекс­кому каналу «Би-Би-Си», сейчас Саллиха разыс­кивает Интерпол, а «те, кто пойман — сами все расска­жут».

«Пойманные» — брат Саллиха, технический редак­тор партийной газеты «Эрк» («Воля») — сорокапятилет­ний Мухаммеджан Бегжанов, тридцатидвухлетний учи­тель русского языка и литературы, активист «Эрк» Юсуф Разимурадов, и Кобул Дияров да Нимат, по сви­детель­ству родственников, помогавшие первым двум торго­вать на базаре. По другим данным двадцатичеты­рех­летний Нимат рисовал для «Эрк» карикатуры. К за­дер­жанию четырех «террористов», что дало возмож­ность президенту Узбекистана торжественно заявить о поимке «преступников», самым активным образом приобщилась и Украина.

СПРАВКА «ДНЯ»

16 февраля этого года в Ташкенте было совер­шено ряд тяжелых преступлений, в том числе и терро­ристических актов, в результате которых убито 13 че­ло­век, 128 получили тяжелые повреждения. Действия лиц, подозреваемых в совершении этих актов, квали­фици­руются по ст. 155, 158, 159 УК Узбекистана как терро­ризм, покушение на конституционный строй и покуше­ние на президента республики, что карается исключи­тельной мерой наказания. По сообщению Ге­неральной прокуратуры Украины, следственными орга­нами Узбе­кистана им предъявлено соответствующее обвинение. По неофициальным данным, совершить теракт в усло­виях суперохраняемости президента прак­тически не­возможно. Он едет в одном из десяти машин кортежа, а дорогу охраняет милицейский кор­дон. Эти обстоятель­ства стали основанием для пред­положений в россий­ских СМИ, что взрывы были подго­товлены спецслуж­бами Узбекистана.

Четверка была задержана 15 марта, по сообще­нию начальника угрозыска МВД, генерала Александра Чеменко, на следующий день после получения санкции Генеральной прокуратуры Узбекистана. Бегжанова, Дия­рова и Нимата «взяли» в квартире, по словам суп­руги Бегжанова Нины Лонской, когда те собирались делить выручку. Все четверо последних три года зани­мались активной торговлей на Троещинском рынке столицы.

Задержание четырех узбекских граждан было пре­поднесено для украинских СМИ министром внут­ренних дел как совместную украинско-узбекскую «суперакцию», «редчайший пример сотрудничества правоохранитель­ных органов двух стран». При этом представители пра­воохранительных органов свято оберегали их имена, да и другую информацию связан­ную с их содержанием. Только через три дня после их экстрадиции «Дню» уда­лось получит официальное под­тверждение этого факта. СМИ привыкли к отношению так называемых правоох­ранительных органов к прессе, но о месте пребывания, условиях содержании, нако­нец, характере обвинения и экстрадиции своих мужей их жены узнали от той же прессы и правозащитников «Международной амнистии», украинского комитета «Хельсинки — 90», живо отклик­нув­шихся на беду.

Что стало причиной такой строгой секретности операции? И почему украинские правоохранители были так заинтересованы в скоропалительном выпол­нении просьбы узбекской стороны, оберегая тайну не только от журналистов (корреспондент «Дня» добивал­ся встречи с представителем Генеральной прокура­туры в течение трех недель), но и от семей «террористов»? Нина Лонская и Шаира Аннимурадова, жены узбекских граждан Мухаммеджана Бегжанова и Юсуфа Разимура­дова, оставшиеся в Украине, так и не получили от укра­ин­с­ких органов ни поддержки, ни мало-мальски разъяс­нительного ответа. Тщетно они обращались в МВД, Ге­неральную прокуратуру, к Упол­номоченному ВР по пра­вам человека, Верховную Раду, уполномоченному пра­вительства по правам человека Министерства юсти­ции. А в посольство республики Узбекистан женщины пошли вместе с корреспонден­том «Дня». Услышав об неждан­ных посетителях, консул узбекского посольства Акмаль Хакимов просто отмах­нулся и поспешил скрыть­ся за затемненной дверью здания. Как только он слы­шал те­лефонный вопрос об известных узбекских граж­данах, бросал трубку, хотя задержанные украинс­кими право­охранителями граж­дане Узбекистана имели нео­грани­ченное право на встречу с консулом своей страны. Чем же провинились они перед родиной, что так актив­но открещивается от родства?

КАК ВСЕ НАЧИНАЛОСЬ

«Мы проживали в Узбекистане, практически, до 94 года, — рассказывает Нина Лонская. — После выбо­ров 1991 года президентом стал Каримов, партия «Эрк» («Воля»), основанная братом моего мужа Мухам­мадом Саллихом, стала поддаваться притеснениям: сначала запретили печатать партийную газету «Эрк», в которой мой муж работал техническим редактором, отобрали помещение, где была газета, потом был за­держан на три дня Саллих. Его в Узбекистане хорошо знали как политика, публициста, он был членом Союза писателей СССР. Он первый начал публиковать мате­риалы рас­следования известного «хлопкового дела». Люди знали его просто как порядочного и очень обра­зованного че­ловека, поэтому и избрали народным де­путатом. Но он сдал свой мандат, потому что не согла­сился с поли­ти­кой президента. А через год вынужден был эмигриро­вать в Турцию. Мой муж еще оставался, и они с Юсу­фом создавали видимость существования партии».

Нина Францевна утверждает, что их постоянно преследовали, следили за детьми, возле дома карау­лили машины, прослушивались телефоны, иногда они вынуждены были переписываться вместо разговора. Спустя год Мухам­меджана Бегжанова обвинили в антигосударственной деятельности, и он вынужден был эмигрировать в Тур­цию. «Я с двумя детьми, беременная третьим осталась в Ташкенте, — говорит Нина Лонская. — Органы МВД меня постоянно вызывали на допросы. Однажды они приехали на трех машинах, сказали собирайся, бери с собой паспорт и документы на квартиру. Был уже ве­чер. Меня привезли в райис-полком. Сотрудники, соб­рав­шиеся идти на работу, столпились у входа, им ска­зали, что привезли преступника. Меня держали там пять ча­сов. Я писала какие-то объяснительные: где мой муж, чем он зани-мался, где работал, сколько я проживаю в Ташкенте, законно ли и когда я получила эту квартиру. Потом они забрали у меня документы на квартиру и сказали, что я получила ее незаконно. На мои возраже­ния заявили, что причина признать полу­чение квартиры незаконным всегда найдется. Паспорт так и не отдали. Потом к нам ворвались в четыре часа утра. Они трез­вонили, потому, что не могли выбить металлическую дверь. Я боялась открывать, ведь мог­ли и наркотики подбросить, как одному из братьев Саллиха. Мы по­звали людей и впустили их. Они обрыс­кали всю квар­тиру и ушли. Когда за нами ослабла слежка, мы уехали через Казахс-тан в Украину. В Ста­робельске живут мои родители. Там я родила третью дочь».

ВОПРОС ПЕРВЫЙ: ПОЛИТИЧЕСКИЙ

Вскоре к семье вернулся муж и в 1995 —1996 го­дах он издавал газету и переправлял ее в Узбекистан. Члены «Эрк» в экзиле пользовались поддержкой и ува­жением Народного Руха Украины, которые создавались практически одновременно: как движение интеллиген­ции за развитие демократических устоев. Юсуф, рабо­тавший внештатным корреспондентом «Свободы», и Мухаммеджан часто посещали собрания, съезды Руха.

Известно также, что лично и очень тесно знаком с Вячеславом Черноволом был Мухаммад Саллих. В конце прошлого года они встретились в Киеве. В Аме­рике вышла книга Руф Дейблер о его жизни и полити­ческой деятельности. Но такой живой партийной ра­боты, как раньше, уже не было. Саллих привез книги и несколько номеров газеты «Эрк», которая уже издава­лась в Турции, в надежде, что его брат и соратники по партии будут распространять ее среди членов узбек­ской диаспоры. Но судя по протоколу изъятия, подпи­санного майором милиции Н.Пшоно, в квартире Му­ха­ммеджана Бегжанова изъяты 178 экземпляров га­зеты «Эрк» за ноябрь 1998 года. Нина Лонская утвержда­ет, что газета узбеков не была популярна. Больше всего это интересовало узбекских следовате­лей. В резуль­тате обыска изъяты 33 экземпляра книги на узбекском языке «Год заката солнца» о политической ситуации в Узбекис­тане, 20 книг Мухаммада Саллиха «Признание», шесть томиков стихов их младшего брата Максуда Бег­жанова «Право на жизнь», книги «Знакомьтесь: ислам», «Политическое преобразование в Узбекистане», и даже учебник «Киргизская этнопеда­го­гика и воспитание де­тей». Такое полное перечисле­ние изъятого «компро-мата» не случайно. Как будто верну­лись в неда­лекое прошлое, когда садили в тюрь­му то за революци­он­ные идеи, то за антисоветскую пропа­ганду, то за сам­издат. Но во все времена карали тех, кто но­ровил по­гладить власть против шерсти. Ци­ти­рую по документу: «В ре-зультате обыска обнару­жено... четыре листовки «Люди и власть», ...матрицы на узбек­ском языке в коли­честве 94 штук». В доме Юсуфа Ра­зимура­дова правоох­ранители тоже изъяли газеты, новенький компьютер, черновики, блокноты, визитницу Юсуфа и, фактически всю библиотеку: книги по исламу, сочине­ния Мухам­мада Саллиха, Рустама Усланова и подобное. Очевид­но, чтение книг в этой стране сродни преступле­нию, раз такого рода доказа­тельства могут фигурировать в суде. Но ни оружия, ни наркоти­ков, либо других каких-нибудь логичных для «террористов» предметов у них дома не было выяв­лено. Политическая подоплека дела очевид­на.

На встрече с лидером Руха Саллих еще раз ска­зал, что собирается принять участие в президентских выборах в Узбекистане в октябре этого года. Именно поэтому он не поменял гражданство, и даже не попро­сил в Турции политического убежища. Новость об об­ви­нении Саллиха и партии «Эрк» в совершении теракта обеспокоила Вячеслава Черновола.

Руховцы откликнулись первыми, нашли адвоката для задержанных и инициировали парламентские слу­шания по законности задержания узбекских политиков в Киеве. Но события в Косово не дали депутатам воз­мож­ности вернуться к рассмотрению этого вопроса.

Как стало известно «Дню», Вячеслав Черновол раз­го­варивал по телефону с семьей брата Саллиха, пообещав, что на выездной сессии Парламентской Ас­самблеи Совета Европы в Риме и на заседании коми­тета ПАРЕ по правам человека обязательно подымет этот вопрос. Но через три (!) дня он погиб. К сожале­нию, полку заинтересованных в его смерти лиц при­было.

За поимку преступников-террористов правитель­с­тво Узбекистана предложило солидное денежное воз­награждение. В Генеральной прокуратуре Украины «Дню» ответили, что впервые об этом слышат. Кто по­лу­чил деньги, вряд ли станет достоянием гласности.

ВОПРОС ВТОРОЙ: ПРАВО БЕЗ ПРАВА

«Накануне взрыва 14 числа мы поехали в Таш­кент, — говорит Нина Лонская. — Муж оставался в Кие­ве. Ска­жите накануне взрыва террорист может отпра­вить своих детей в Ташкент? Мы ничего не знали и поехали к род­ственникам забрать личные вещи, ма­шинку «Зин­гер», фотографии. Мы услышали взрывы, по ТВ сказали, что это сделали исламисты. А через неделю: исламисты совместно с партией «Эрк». В но­востях по-казали ин­тервью с тремя сельскими парнями, якобы Саллих их вербовал в Турцию, и на его деньги они проходили во­енную подготовку. Больше не было ника-ких доказа­тельств. Если они узнали, что мы там, нас бы аресто­вали. Мы срочно вернулись назад в Киев. Мой муж ска­зал, что знает уже о терактах, но продолжал спокойно работать на рынке».

О задержании рассказывает жена Юсуфа Разиму­радова Шаира: «Мне сказали, что мой муж подозрева­ется в покушении на президента Каримова. Узбекских правоохранителей интересовало, Саллих ли дал нам деньги на приобретение ценных вещей. Я сказала, что мы ихвместе зарабатывали на рынке».

Нина Лонская в это время поехала к родителям за детьми. Со слов Шаиры она узнала, что арестовали ее мужа, а Мухаммеджан пропал. О том, что он тоже арес­то­ван, можно было только догадываться. Тогда она еще не знала, что ее билет на самолет Киев —Таш­кент — Киев будет изъят как вещественное доказа­тельство.

 Спустя полтора месяца после выдачи четырех уз­бекских граждан начальник международно-правового управления Генеральной прокуратуры Игорь Дрыжча­ный, ссылаясь на «официальную информацию органов, которые совершали задержание», заявил «Дню», что «задержание, а не арест этих лиц проводилось по мес­ту их жительства в присутствии ближайших родствен­ников. Я имею данные, что 18 марта родственникам всех за­держанных были отправлены письменные уве­домления об их аресте и местонахождении следствен­ными орга­нами Узбекистана». Игорь Васильевич отка­зался проци­тировать этот документ, привычно ссы­ла­ясь на тайну следствия. Но как сообщил «Дню» на­чаль­ник угрозыска МВД Николай Чеменко, 18 марта узбек­ские граждане уже покинули Украину в сопровож­дении спецконвоя.

Таким образом подозреваемые в терроризме од­ним махом были лишены всех прав, предоставляемых им украинским и международным законодательством. Задержанные имели право обжаловать санкцию проку­рора об их задержании и выдаче, отказ прокурора пре­доставить им услуги адвоката и т.д. Но спешный поря­док их выдачи в Узбекистан не дал такой возможности. Игорь Дрыжчаный утверждает, что Конвенция о право­вой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам, участниками которой являются страны СНГ, устанавливает, что «на протяже­нии сорока дней с момента задержания должно прийти ходатайство, если такового нет, человека должны осво­бодить. То есть существует верхняя граница срока со­держания человека под стражей. Нижней не сущест­вует. Все зависит от того, как срабатывают службы, которым поручена передача, будет ли это конвой, или этап. А если есть заинтересованность следственных органов, то это происходит еще быстрее»...

Игорь Дрыжчаный утверждает, что ни от задер­жанных, ни от адвокатов не поступали ни просьбы, ни ходатайства, ни заявления о негуманных условиях за­держания, что должно быть доказательством того, что их права соблюдены. Но во всей этой истории, к сожа­лению, не присутствует третье, незаинтересованное лицо, которое могло бы свидетельствовать, что это так. Ответы государственных лиц, причастных к их за­держа­нию, подтверждают возникшее недоверие.

Это обстоятельство ставит важный вопрос о цели деятельности так называемых правоохранительных ор­ганов, созданных для «охраны права», но на деле пре­вращающихся в «правоХоронителей». По словам Шаи­ры Аннимурадовой, адвокату, обратившемуся в МВД, опер­уполномоченный уголовного розыска ответил, что «адвокат им не нужен». На вопрос корреспондента «Дня», почему к задержанным не были допущены защит­ники, Сергей Лузановский, оперуполномоченный угро­зыска МВД, ответил четко: «это меня не интере­сует». Шаира Аннимурадова утверждает, что по про­шествии двух недель в МВД ей отвечали, что изъятые ценные вещи, в том числе и компьютер, находятся у них, их якобы «проверяют». Но при встрече с Шаирой показал расписку капитана милиции МВД Узбекистана И. Тургу­нова от 18 марта о том, что все изъятые вещ­доки «уехали» в Узбекистан. Сергей Лузановский отка­зался предоставить копию расписки: «Не дам и все. ... Ез­жайте и выясняйте отношения с вашей узбекской сто­роной. Щас я буду ходить и показывать законы». Даже присутствующий при разговоре его коллега ти­хонько заметил: «Подумайте, стоит ли вам туда ехать, вы мо­жете и не вернуться...»

«Обесправленных» женщин опер отослал в Гене­ральную прокуратуру, не назвав, ни к кому они должны обратиться, ни почему их не известили о происшедшем.

ВОПРОС ТРЕТИЙ: ЕВРОПА ДЕМОКРАТИЧЕСКАЯ ИЛИ ИЕЗУИТСКАЯ?

Давно изжившая себя система только и держится на людях, которым можно поставить задачу, и она бу­дет выполнена без обсуждения. «Чем они там занима­лись, меня совершенно не интересует», — сказал коррес­пон­денту «Дня» Сергей Лузановский. А должно бы. Ведь Украина на словах стремится к европейским ценностям.

В конце прошлого года замминистра внутренних дел Валерий Чернышов специальным распоряжением обязал сотрудников милиции, особенно тех, кто рабо­тает со спецконтингентом изучить Основной закон Ук­раины, закон об Уполномоченном по правам человека, Европейскую конвенцию по правам человека, статья 3 которой говорит: «Ніхто не може бути підданий кату­ванню або нелюдському чи такому, що принижує гід­ність, поводженню або покаранню». Фактически, из этой статьи выросла и Европейская конвенция по пре­дот­вра­щению пыток, которую в Генпрокуратуре счи­тают де­кларативной. Но известна и практика Европейс­кого суда по правам человека, который за­претил выдачу Венгрией гражданина США американс­кому правосудию, потому что по законам штата за со­деянное преступле­ние к нему могла быть применена смертная казнь. По­каза­тель­ное решение суда указы­вает, что никто не мо­жет быть выдан стране для уголов­ного преследова­ния, если там к нему будут при­менены пытки и другие анти­гуман­ные, унижающие до­стоинство виды обраще­ния или на­казания. Конвенция ООН по предотвраще­нию пыток установила еще более жесткие условия, ст. 3 ука­зывает, что ни одна из стран участниц не должна высы­лать, воз­вращать или выда­вать какое-либо лицо другой стране, если есть серьез­ные основания считать, что ей могут угрожать там применением пыток. (Вспомним утверж­дение Ислама Каримова о том, что «те, кто пой­ман, сами все расска­жут»).

Пункт второй статьи указывает, что для определе­ния таких обстоятельств компетентные власти должны принимать во внимание все обстоятельства, которые касаются дела, в том числе и «существование в дан­ном государстве постоянной практики грубых и массо­вых нарушениях прав человека». Игорь Дрыжчаный, пред­ставитель Генпрокуратуры, на эти аргументы «Дня» зая­вил, что Узбекистан предоставил все необхо­димые ар­гументы для экстрадиции этих граждан. Еще он ссылал­ся на запрещение вмешательства в правосу­дие другой страны и то, что у прокуратуры, кроме «слухов и домыс­лов» корреспондентов не было осно­ваний для назван­ных опасений. Но если и были бы, то вряд ли это об­стоятельство послужило бы аргументом и для сило­ви­ков, и для президентов обеих стран, пы­тающихся, по меньшей мере, продемонстрировать «дружбу и сотруд­ничество» в поимке «клана преступни­ков». По подозре­нию в причастности к террористичес­кому акту одновре­менно с братом был задержан Бегжанов Каммил, со­рока пяти лет, отец пятерых детей, который всю свою сознательную жизнь прожил в колхозе «Москва» Янги­базарского района, Хорезмской области. Отбывает на­казание и средний брат Рашид, у которого в мешках с рисом, которые он привез на продажу, нашли нарко­тики. Инцидент странно совпал с отъездом Саллиха.

По сообщениям СМИ Узбекистана недавно Ислам Каримов помиловал малолетних преступников, ведь их престарелые родители выпросили прощение своим де­тям, стоя на коленях у президентского дворца. В иссле­довании Дома Свободы о политических и эконо­мичес­ких реформах в странах Восточной Европы и но­вых стран СНГ Адриан Каратницкий пишет: «В некото­рых странах авторитарное управление мешает проведе­нию демократического избирательного процесса — включая референдумы — поскольку основной целью лидеров та­ких стран есть удержание неконтролирован­ной власти и попытки продлить сроки своего пребыва­ния во главе государства. Такая ситуация наблюдается в последние годы в Беларуси, Туркменистане, Узбеки­стане и Казах­с­тане». А также: «В странах с более спо­койной поли­ти­ческой атмосферой — Узбекистане, Турк­менистане и Казахстане — старая правящая элита уце­лела даже пос­ле распада Советского Союза, более того укрепила ав­торитарную власть и исключила демократи­ческое ре­формирование политического процесса». Сейчас в Таш­кенте возобновили многочисленные па­мятники «хлоп-ковому королю» Рашидову.

В Генпрокуратуре утверждают, что «совершение уголовного преступления по политическим мотивам не может рассматриваться как причина для отказа в экст­ра­диции».

ЧЕЛОВЕКА НЕ ОБЯЗАТЕЛЬНО УБИВАТЬ, ЕГО МОЖНО УНИЧТОЖИТЬ СОЦИАЛЬНО

Жены и дети задержанных узбекских граждан ос­тались в Киеве в надежде, что хотя бы здесь их оставят в покое. Шаира Аннимурадова, собравшаяся в Ташкент, утратила всякую надежду на возвращение. После теле­фонного разговора с отцом его вызвали узбекские спецслужбы, поставив ультиматум: твоя дочь сможет вернуться, если ты публично покаешься. Они стали ис­кать защиты в огласке. Ответ на активные интервью СМИ последовал незамедлительно. Еще на встрече с оперуполномоченным угрозыска Шаира получила пре­дупреждение: нечего мол зря бегать, вам бы паспортом своим заняться, а то будут проблемы.

Пять лет прожила без документов Нина Лонская. Многочисленные запросы в Узбекистан оставались без ответов. Как сообщила «Дню» Раиса Солошенко, спе­циалист по вопросам гражданства Старобельского РО УМВД Луганской области, «Паспорт Нине Лонской был выдан по решению суда по признанию факта про­жива­ния в Украине на момент принятия Закона «О граж­дан­стве».

Но вскоре прокурор выносит протест по всем (таких было 35) решениям о выдаче паспортов и выдает санкцию об их изъятии на том основании, что суд не установил где находилась гражданка Лонская с 1991 по 1992 годы. Об этом сама она узнает случайно. Право­защитники советуют ей немедленно просить убежища в американском посольстве. Ведь она во второй раз «исчезла». В течение нескольких дней «Дню» удалось добиться правды. По сообщению Раисы Солошенко, они обратились в прокуратуру с тем, что никто не может изымать паспорта до решения суда. Решение суда ос­тавлено без изменений. Фактически, благодаря СМИ Нина Лонская осталась гражданкой Украины.

«Чтобы социально уничтожить человека, вовсе не обязательно его убивать, —  сказал Владимир Ельченко, постоянный представитель Украины при ООН в интер­вью «Столичным новостям», — Можно просто отобрать все документы, свидетельствующие о его существова­нии: паспорт, счет в банке, медицинскую страховку, права собственности на дом, даже номерные знаки ма­шины. И потом по прошествии времени, ни в одном суде невозможно доказать, что этот человек здесь жил». Иезуитская практика не изжила себя ни в Хорватии (о чем говорится в статье), ни в Узбекистане, трудно от нее избавиться и в Украине.

ПРАВОВОЕ ПОЛЕ СНГ: ЧТО ХОЧУ ТО И ВОРОЧУ

Каждый раз удивляет другое —оперативные мероп­рия­тия проводились разными подразделениями, да так, что в конечном итоге никто ни за что ответствен­ности не несет. Более того, некоторые находящиеся в редак­ции материалы свидетельствуют, что украинская мили­ция служила своеобразным «прикрытием» для узбекских силовиков, которые, фактически делали в столице все, что хотели. В устах генерал-лейтенанта Михаила Кор­ниенко, это прозвучало так: «Угрозыск МВД выполнял отдельные поручения и оперативные задания МВД Узбекистана в присутствии сотрудников МВД Узбекис­тана. Мы (столичная милиция) выполняли только функ­цию по их задержанию, без единого вы­стрела и пов-реж­дений. А выяснять причастны ли они к терактам, бу-дут решать компетентные органы Узбеки­стана».

В то же время 23 марта этого года прокурором Ватутинского района Ю.Сваток было направлено обра­щение об организации проверки и соответствующего реагирования начальнику инспекции особого состава ГУМВД Украины в Киеве полковнику милиции Майст­ренко в связи с фактом жестокого избиения сотрудни­ками Ватутинского РОВД гражданина Украины, но узбе­ка по национальности Киргизбая Муминова. Инцидент произошел 17 марта, очевидно, в разрезе «совместных суперакций».

Рассказывает Киргизбай-ака: «Ко мне приехали два племянника из Ташкента поступать в институт. Они жили в квартире моей жены. И 17 марта мы пошли про­верить как они. Один собирался на футбол. А вто­рой — на курсы по похудению. Назад решили возвра­щаться пешком, потому что я после трех инфарктов все время лежу. Шли по улице Бальзака с женой. Вдруг возле нас остановились две машины. Выскочило шесть человек в гражданском. Мы очень испугались, думали, что попали в «бандитскую мясорубку». Жена кричит: «Не трогайте. Не бейте его. У него три инфарк­та. Куда хотите везите, но не бейте». Меня толкнули на машину. Руки над голо­вой. И начали колотить. Я был весь в крови. Дали тряп­ку, чтобы обмотать разодран­ную руку. Не показывая никаких документов, нас поса­дили в разные машины и повезли, как оказалось, в милицию — Ватутинский рай­отдел. Мы до сих пор не знаем их фамилии, но я хоть успокоился, зная, куда меня привезли. Приказали дер­жать руки над головой, как преступнику. Там уже были мои племянники. Смот­рю, у одного руки в наручниках, еще и бьют по ногам. Он падает и не может подняться. Взяв ключ от квар­тиры, милиционеры поехали туда. Потом мы обнару­жили, что пропали меховые шапки, билеты на футбол.

Нас в управлении допрашивали узбеки: за что и зачем живу здесь, сколько детей, когда последний раз был в Узбекистане. Фамилии следователей из Узбеки­стана не знаю. Я им сказал, что прожил в Украине 37 лет, и за все это время мне украинцы даже не тыкали. Меня, жену и наших племянников держали как преступ­ников. Показывали фотографии каких-то узбе­ков, но мы никого не опознали. Спрашивали о четырех узбеках, депортированных из Украины. И общаемся ли мы еще с кем-либо из узбеков. Мы все отрицали». Их отпустили через два часа, после того как сфотографи­ровали в анфас и профиль. После «приема» трижды вызывали скорую. Вскоре потерпевшие обратились в прокуратуру Ватутинского района. Человек, который помогал со­бра­ть­ям разобраться с органами, вскоре отказался от этой затеи: у него начались проблемы с налоговыми служ­бами. Не правда ли, знакомый сцена­рий? Муми­нова, бывшего повара бывшего Киевского училища связи имени Калинина, задержали неспроста. Перед Новым годом он искал попа почитать молитвы. Знако­мые узбеки ему посоветовали пригласить Юсуфа Рази­мура­дова, как уважаемого и образованного чело­века, ведь такое доверят не каждому. По его словам, с Юсу­фом они больше не встречались. Тем не менее, чей-то зор­кий глас постоянно следил, как и чем жили «неугодные» родине люди в Украине. Об этом говорила и Нина Лонс­кая, которой в узбекских правоохранитель­ных органах не раз намекали, мол, мы знаем ваш каж­дый шаг в Кие­ве. А брат, полковник КГБ в отставке, предупреждал: вы живете спокойно, потому что еще не пришло время, но гром все равно грянет. Потерпев­ший Киргизбай-ака рассказал «Дню», что его «знакомые» — земляки-право­охранители, что допраши­вали тогда в Ватутинском рай­от­деле в течение двух недель названи­вали к нему до­мой, напрашивались на плов и «задушевные разго­воры» за чашкой чая. Их неоднократно видели после выдачи «террористов» и на Троещинском рынке возле узбекских лотков.

По словам председателя Украинского комитета «Хель­синки-90» Юрия Мурашова, в стране создан «крайне опасный прецедент. В Украине сейчас находит­ся тысячи политических эмигрантов и бежен­цев из Уз­бекистана, других стран Центральной Азии, Афганис­тана, Беларуси, России, Грузии, Чечни... Вы­дача Ра­зимурадова и Бегжанова на родину означает, что всех этих людей лишили права приюта, каждого из них мо­гут в любой момент похитить и отдать палачам на пыт­ки».

«Подумайте, что надо делать с людьми винов­ными в гибели других людей? — говорит Игорь Дрыж­чаный, начальник управления Генпрокуратуры. Конеч­но, надо на сто процентов это доказать и не только их собствен­ными признаниями, а и показаниями свидете­лей. Но я б считал для себя позорным не способство­вать раскры­тию этого преступления».

Что надо делать с государством, которое всякое дело государственной важности готово превратить в преступление против человека?

СПРАВКА «ДНЯ»

Согласно Конвенции о правовой помощи и право­вых отношениях по гражданским, семейным и уголов­ным делам, вопросы экстрадиции не граждан Украины, подозреваемых в совершении преступления в государ­ствах СНГ, решается Генеральными прокурорами госу­дарств. Экстрадиция — это процесс выдачи лица, подоз­реваемого в совершении преступления, для угол-овного преследования или отбытия наказания в госу-дарство, где было совершено преступление. Со­дер-жание под стражей задержанных граждан без хода­тайства проку­ратуры запрашивающего государства об их выдаче не может превышать сорока дней. Задер­жанные имеют право на встречу с консулом страны, гражданином ко­торой являются, на встречи с адвока­тами. Решение об их вступлении в дело принимается безотлагательно меж­дународно-правовым отделом Генпрокуратуры с уведомлением следователя. Отказ в допуске адвоката должен быть обжалован в трехднев­ный срок у выше­стоящего прокурора или в суде. Задержанные, их за­конные представители, могут об­жаловать любые дейст­вия должностных лиц в суде.

Согласно конвенции, изъятые предметы, «которые мо­гут иметь значение доказательств в уголовном деле» передаются запрашивающей стороне, их передача мо­жет быть отсрочена до окончания производства по делу. При этом они должны быть безвозмездно возвра­щены. Права третьих лиц на переданные пред­меты остаются в силе.

В прошлом году, по данным Генпрокуратуры пос­тупило 415 обращений об экстрадиции от иностранных правоохранительных органов. Из них 362 удовлетво­рено. Отказано — в 35. Украина обращалась 695 раз с просьбой о выдаче лиц, подозреваемых в совершении преступления на территории Украины. Передано 209 лиц в страны СНГ, в Украину выдано 335 человек. По данным Генпрокуратуры, ведомство инициирует закон о передаче дел об экстрадиции в компетенцию суда.




Вісті з пострадянських країн

ФОНД ЗАЩИТЫ ГЛАСНОСТИ ВЫПУСТИЛ НОВЫЕ КНИГИ:

1.Законы и практика средств массовой информа­ции в странах СНГ и Балтии (сравнительный анализ).

Материал в книге изложен о каждой стране по следующей схеме:

·Конституционные положения

·Разделение полномочий между центральными и региональными органами власти

·Роль судов в деятельности СМИ

·Место международных соглашений по правам че­ловека в национальном праве

·Система законодательства

·Регулирование права собственности

·Регистрационные требования

·Регулирование распространения, импорта и экс­порта печатных изданий

·Механизмы саморегулирование прессы

·Клевета

·Вторжение в частную жизнь

·Право на ответ и/или опровержение

·Оскорбление государственных органов и долж-ност­ных лиц

·Государственная тайна и доступ к правительст­венной информации

·Доступ к судебным слушаниям и публикация су­дебных материалов

·Доступ к парламентским заседаниям и публика­ция парламентских документов

·Коммерческая тайна и доступ к информации, при-надлежащей частным лицам

·Предварительные ограничения

·Защита источников информации

·Ограничение на использование оскорбительных выражений по отношению к определенным группам лиц

·Оскорбление религиозных чувств, непристой­ность и защита общественной нравственности

·Ограничения рекламы

·СМИ и выборы

Издание книги осуществлено при поддержке UNESCO, посольства Великобритании в Москве.

Научный редактор — В. Монахов, руководитель проекта А. Симонов, редактор и координатор проекта Е. Кандыбина. М.: Издательство «Галерия», 1999. Ти­раж 2500 экз. — 224 стр.

Следует отметить, что трем прибалтийским стра-нам посвящена одна  глава. В конце книги дан срав-нительный анализ по всем странам, сделанный запад-ным экспертом.

Глава, посвященная Украине, написана бывшим харьковчанином Андреем Рихтером.

Несмотря на высокий уровень его текста, необ--ходимо, на наш взгляд, более подробное рассмот­рение. ХПГ заканчивает подготовку к печати брошюры, рассматривающей законы и практику СМИ в Украине по той же схеме.

2.Профессиональная этика журналистов. Т.1. Документы и справочные материалы.

Основную часть первого тома составили переве­денные на русский язык тексты профессионально-эти­ческих документов международных и национальных ас­социаций и организаций журналистов. Российские жур­налисты, а равно и специалисты в области масс-медиа, преподаватели и студенты российских универ­ситетов впервые получают возможность познакомиться в таком объеме с этическим нормотворчеством зару­бежных кол­лег.

Одной из особенностей издания является то, что под одной обложкой в нем собраны не только сами ко­дексы или заменяющие их документы, но и актуальные международные документы по СМИ. Все оригинальные переводы сделаны с английского.

Составитель – Юрий Казаков. Редакторы – Алек­сей Симонов и Владимир Бакштановский. Москва: Из­дательство «Галерия». – 440 страниц. Тираж 2000 экз.

Уважаемые коллеги, дорогие друзья!

Уже сегодня в Фонд поступило огромное количество заявок на получение книги.

Мы стараемся, но не можем быстро удовлетворить все запросы. К сожалению, нам не хватает ресурсов, как человечес­ких, так и материальных. Тем более, что некото­рые организации просят предоставить им от 100 экземпля­ров для распростране­ния издания по своей республике.

Мы предлагаем Вам несколько вариантов, которые позво­лят Вам ускорить процесс получения книги.

1. Воспользоваться услугами Ваших друзей и знакомых, живущих в Москве, или приезжающих сюда. Они могут, после предварительного звонка от Вас, придти к нам и взять нужное количество экземпляров, чтобы после передать их Вашей органи­зации.

2. Прислать на адрес Фонда заявку на получение опреде­лен­ного количества экземпляров (обязательно укажите поч­товый адрес, на который Вы предполагаете получить книги), перечис­лить на счет Фонда защиты гласности сумму, достаточную для почтовой пересылки.

Укажите, пожалуйста, на платежке «на развитие из­да­тельской программы».

Наши реквизиты:

АКБ «Масс Медиа Банк»

БИК 044583739

корр. счет 30101810200000000739

р/с 40703810900000000030

ИНН 7704146560




Бюлетень "Права Людини", 1999, #17