Права людини на південному сході України, 2020, #04

Третині внутрішньо переміщених осіб, що винаймають житло, загрожує виселення через нестачу коштів на оплату оренди. Про це йдеться в дослідженні, представленому Міжнародною організацією з міграції (МОМ) та Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

Національне опитування щодо становища ВПО проводилося в два етапи з лютого по червень цього року і охопило понад шість тисяч респондентів.

Згідно з дослідженням, через пандемію фінансове становище вимушених переселенців значно погіршилося. Особливо це позначилося на жінках, пенсіонерах, людях з інвалідністю. 

«Близько 70% очолюваних жінками домогосподарств із дітьми зазначили в опитуванні МОМ, що коштів їм вистачає лише на продукти або що через падіння доходу їм довелося обмежити раціон. Це також сувора реальність для 60% респондентів із домогосподарств, що складаються лише з осіб віком від 60 років, а також 60% опитаних домогосподарств, до складу яких входять люди з інвалідністю», – йдеться в повідомленні на сайті МОМ.

Чверть опитаних під час карантину були вимушені піти в неоплачувані або частково оплачувані відпустки. У червні середньомісячний дохід на одну особу становив 3 350 грн. Нагадаємо, розрахований Міністерством соціальної політики фактичний прожитковий мінімум у цей же період становив 3 974 грн (з урахуванням суми обов’язкових платежів – 4 557 грн). 45% опитаних зізналися, що грошей їм ледь вистачає на харчування.

Більше половини внутрішньо переміщених осіб орендують житло. 27% із них зазначили, що вони не мають достатньо коштів на сплату оренди і тому їм загрожує виселення.

– Заробіток не відповідає витратам, більшість зароблених грошей витрачається на оренду. Через карантин траплялися випадки, коли ВПО не могли оплатити оренду та мусили повернутися на території, що не контролюються урядом України, – розповіла під час дослідження п’ятдесятирічна жінка, що виїхала з Луганська.

– Коли ми жили в Очаківському районі, наша дуже хвора мама була на Донбасі (на неконтрольваній урядом території). Ми були вимушені позичити гроші, щоб купити їй маленький будинок тут. Але ми одразу втратили соціальні пільги і опинилися в жахливих боргах. Тому нам довелося продати цей будинок, сплатити борги й забрати маму до нас, – поділилася інша учасниця дослідження, що колись жила в Донецьку.

«Незважаючи на всі виклики, частка ВПО, які мають намір повернутися в місця колишнього проживання після завершення конфлікту, зменшилася з 28% у грудні 2018 року до 19% у червні 2020 року, – заявив координатор програм з питань надзвичайних ситуацій та стабілізації Представництва МОМ в Україні Марко Кіментон. – ВПО та члени приймаючих громад, які несуть подвійний тягар через конфлікт і пандемію COVID-19, потребують додаткової підтримки для відновлення після потрясінь і розбудови безпечного сталого майбутнього».

За даними Міністерства соціальної політики України, у липні 2020 року у державі було зареєстровано 1 448 615 внутрішньо переміщених осіб. Майже половина з них – у Донецькій (510 861) та Луганській (280 520) областях. Крім того, серед регіонів, які прийняли найбільше ВПО, – Київ та Київська, Харківська, Дніпропетровська та Запорізька області.

Григорій Сінченко, якого тримають у полоні в Донецьку бойовики «ДНР», вчинив спробу самогубства. Про це повідомило Радіо Свобода, посилаючись на мати в’язня Тетяну Гуленко.

Григорій розписав власною кров’ю стіни в камері слідчого ізолятора. Після спроби самогубства Григорія перевели до лікарняного пункту при СІЗО.

«Це був також протест проти тортур. Зі слів адвоката сина, напередодні інциденту Григорія жорстоко побили так звані слідчі. Вони вимагали, щоб Гриша відмовився від захисту й змінив свого адвоката на того, якого пропонують бойовики. Він не зробив цього», – цитує жінку Радіо Свобода.

Сінченко заарештований уже втретє. Вперше українець був затриманий 2 грудня 2016 року за обвинуваченням у партизанській діяльності, незаконному зберіганні зброї, підриві вежі оператора мобільного зв’язку. У грудні 2017 року Григорій був переданий на контрольовану українським урядом територію під час обміну полоненими.

У полоні Григорія Сінченка жорстоко катували. За словами Тетяни Гулевської, його підвішували до стелі за викручені руки, душили, застосовували електричний струм. Під час побиття розірвалася легеня.

Після звільнення Григорій вирішив повернутися на окуповану територію, щоби помститися катам, але в жовтні 2019 року так звані спецслужби «ДНР» заарештували Григорія вдруге. Про його долю нічого не було відомо.

У травні цього року Сінченко утік з полону. Поліція самопроголошеної республіки оголосила Сінченка в розшук «за скоєння тяжкого злочину». Наприкінці червня його знову заарештували.

В ООН назвали загальне число жертв бойових дій на Донбасі за весь час конфлікту – з 14 квітня 2014 року до 31 липня 2020 року. Підрахунок проведено Управлінням верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) на запит Радіо Свобода – відповідні цифри опубліковані на сайті видання.

У число жертв входять як загиблі, так і поранені.

ЗАГАЛЬНА КІЛЬКІСТЬ ЖЕРТВ: 42 тис. – 44 тис.

УБИТІ: 13 100–13 300, серед яких:

• не менше ніж 3 367 цивільних, у тому числі 298 загиблих на борту рейсу MH17 «Малайзійських авіаліній» 17 липня 2014 року;

• приблизно 4 150 українських військових;

• приблизно 5 700 членів озброєних угруповань.

ПОРАНЕНІ: 29,5 тис. – 33,5 тис.

• 7–9 тис. цивільних;

• 9 700–10 700 українських військовослужбовців;

• 12 700–13 700 членів збройних формувань.

Жертви серед цивільних становлять приблизно 25–26 % від загальної кількости смертей, пов’язаних із конфліктом. Така сама статистика з пораненнями.

«Однак слід зазначити, що ця пропорція істотно змінилася з роками: з 33–34 відсотків у 2014 році (один мирний житель убитий на двох українських солдатів або членів збройних формувань) до 4–5 відсотків у 2019–2020 роках: один випадок загибелі мирного жителя… на 20–22 загиблих українських військових або членів збройних угруповань у результаті обстрілів, вогню зі стрілецької зброї і інцидентів, пов’язаних з мінами», – мовиться у повідомленні УВКПЛ.

У число смертей військових занесені й випадки, безпосередньо не пов’язані з бойовими діями (близько 30 % від загальної кількости): ДТП у зоні конфлікту, необережне поводження зі зброєю, хвороби під час служби, вбивства та самогубства.

Повідомлено, що у 2019–2020 роках до 40 % смертей військових у зоні конфлікту становили якраз такі випадки.

Близько 780 сімей по обидва боки лінії зіткнення на Сході України шукають родичів, що зникли безвісти під час конфлікту. Такі цифри наводить Міжнародний Комітет Червоного Хреста в Україні. Але точної кількості зниклих осіб не знає ніхто. Вчора світ відзначив Міжнародний день жертв насильницьких зникнень. Від 2014 року ця пам’ятна дата ООН набула особливої актуальності для нашої держави.

Згідно з Декларацією про захист усіх осіб від насильницьких зникнень Генеральної Асамблеї ООН, під насильницькими зникненнями розуміють випадки, коли «особи зазнають арешту, затримання, викрадення, позбавлення волі посадовими особами різних ланок чи рівнів уряду, організованими групами чи приватними особами, які діють за його прямої чи непрямої підтримки, з його дозволу чи згоди, при наступній відмові повідомити про долю чи місцеперебування таких осіб або визнати позбавлення їх волі, що ставить цих осіб поза захистом закону».

У нашій державі проблема зниклих безвісти останнім часом є особливо гострою. В рамках проекту «Насильницькі зникнення та зникнення безвісти під час збройного конфлікту на сході України у 2014–2018 роках» Харківська правозахисна група задокументувала 4 649 випадків зникнень безвісти, в основному, у боях на сході України. Серед зниклих 3 135 – чоловіки, 645 – жінки, 239 – діти, стать 630 осіб не визначено через брак інформації. На окупованих територіях люди продовжують зникати.

«Інформація, зібрана шляхом інтерв’ю з жертвами та їхніми родичами, свідчить про те, що особи, затримані в адміністративному порядку на території, яка контролюється самопроголошеними „республіками“, утримуються без зв’язку з зовнішнім світом, – йдеться в Доповіді Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй із прав людини (УВКПЛ). – Крім того, УВКПЛ встановило, що у більшості випадків родичам не надавалася інформація про затримання їх близьких протягом початкового періоду ув’язнення, в результаті чого ця практика може бути рівносильна насильницькому зникненню. УВКПЛ занепокоєне також тим, що з моменту прийняття 24 серпня 2018 року „кримінально-процесуального кодексу“ „прокурори“ на території, яка контролюється „Донецькою народною республікою“, можуть приймати рішення про досудове тримання під вартою без рішень „судів“ або судового контролю. УВКПЛ зазначає, що ця практика становить порушення права затриманих бути доставленими до судового органу і є рівносильною свавільному триманню під вартою». 

Окрему проблему становить недієвість державних механізмів захисту осіб, що зникли, та їхніх рідних. Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» набув чинності 2 серпня 2018 року. Відповідно до нього ще два роки тому мали бути створені Комісія з питань зниклих безвісти осіб та відповідний Реєстр. Комісію утворили лише у квітні 2019 року, але вона так і не почала працювати. У липні цього року Кабінет міністрів затвердив новий склад Комісії, яка має координувати діяльність різних установ щодо розшуку зниклих безвісти людей. На неї покладають багато сподівань.

«Коли запрацює комісія по зниклих безвісти при Кабінеті Міністрів – це означає, що будуть створені реєстри безвісти зниклих за категоріями. В нас на сьомому році війни досі немає реєстрів по безвісти зниклих», – каже куратор 40-го батальйону «Кривбас», координатор робочої групи при Офісі Президента з питань зниклих безвісти на Донбасі та військових і цивільних заручників (полонених) Микола Колесник.

– Зараз списки зниклих осіб у Міністерства оборони – одні, у СБУ – інші, у нацгвардії – теж власні, – розповідає Ядвіга Лозинська, голова громадської організації «Об’єднання рідних безвісти зниклих «Надія». Її син Андрій зник при виході з Іловайського «котла».

Єдиний список зниклих безвісти необхідний, зокрема, для того, щоб упорядкувати дані, на підставі яких сім’ї, які втратили годувальника, могли б отримувати передбачені законом соціальні виплати. Але найголовніше – спільний Реєстр міг би прискорити пошуки сотень чоловіків, жінок і дітей, на яких чекають рідні. До речі, офіційні пошукові групи так само має створити Комісія з питань зниклих безвісти осіб. Довгий час цим питанням займалися волонтери, а найчастіше – самі матері.

– Я була на захоплених територіях і спілкувалася з усіма, – розповідає Ядвіга Лозинська. Вона не вірить, що Андрій загинув під час виходу з Іловайського котла, упевнена: її син перебуває в полоні. – Востаннє він дзвонив мені 5 вересня 2014 року з чужого телефона. Є свідки, які бачили його живим у полоні. Він був із ними у Сніжному. Хлопців звільнили, а він залишився там... 23 грудня 2014 року я поїхала з мамою іще одного хлопця, з волонтеркою. Ми об’їздили усіх. Я спілкувалася у Сніжному з військовим комендантом.

Жінка дослідила, що Андрія вивезли на окуповану територію Луганської області, можливо, в колонію у Довжанському. Вона не втрачає надії знайти свого сина.

Вона ж мати.

«ДНР» запровадила смертну кару – про це повідомлено у новій доповіді про порушення людських прав у Криму та на Донбасі, яку вчора, 27 серпня, опублікувало Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй із прав людини (УВКПЛ).

«УВКПЛ стурбоване також тим, що „Донецька народна республіка“ запровадила смертну кару. УВКПЛ відомо про два випадки, де „суд“ „Донецької народної республіки“ постановив смертний вирок, проте станом на дату цієї доповіді ці „вироки“ не були виконані. Тим не менш, вони продовжують викликати занепокоєння, тому що в перші роки конфлікту озброєні групи вже проводили страти», – мовиться в доповіді.

Ілюстраційне фото з відкритих джерел

«Кримінально-процесуальний кодекс» так званої ДНР у його теперішній формі веде до дисбалансу на користь «обвинувачення» і до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Як нагадує УВКПЛ, і «ДНР», і «ЛНР» створили «місцеві суди» на основі територіальної структури судової системи України, яка діяла на території самопроголошених республік до листопада 2014 року. Обидва «новоутворення» зробили кроки для впровадження трирівневої «судової» системи.

«До створення цих систем військові формування, діючі у самопроголошених „республіках“, проводили ad hoc „військові трибунали“ або „народні суди“ для проведення показових процесів або без будь-якої правової бази, або на підставі законодавства СРСР про воєнний стан, що діяло під час Другої світової війни. Ці „судові процеси“ призводили до свавільних або позасудових страт та інших порушень міжнародного права про права людини та міжнародного гуманітарного права», – ідеться в доповіді.

Цитована доповідь охоплює період з квітня 2014 року по квітень 2020 року і розглядає становище з правами людини в контексті відправлення правосуддя у кримінальних справах, пов’язаних із конфліктами в Україні.

«Протягом більш ніж шести років ми документуємо порушення прав людини у кримінальних справах у контексті конфліктів на сході України та у Криму. Ми закликаємо відповідальних за ці порушення припинити цю незаконну практику та забезпечити дотримання права на справедливий судовий розгляд для всіх людей», – зазначила голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Матильда Богнер, яку цитує сайт проєкту «Крым.Реалии».

Матильда Богнер (фото: un.org.ua)

Доповідь базується на більш ніж 1300 детальних інтерв’ю з жертвами та свідками порушень прав людини, моніторингу 1280 судових засідань, вивченні більш ніж 3300 судових документів та інших відповідних матеріялів.

Презентація має відбутися 2 вересня в режимі онлайн.

Нагадаємо, наприкінці липня цього року Радіо Свобода опублікувало розслідування під назвою «Кати Слов’янська», у якім називає імена та публікує зображення проросійських сепаратистів, що влаштовували позасудові розстріли на початку війни на Сході України.

Доля людей вирішувалася «військово-польовими трибуналами», створеними Ігорем Гіркіним, колишнім офіцером ФСБ РФ, більш відомим як Ігор Стрєлков. (Гіркін – один з чотирьох людей, яких прокуратура Нідерландів обвинувачує у причетності до вбивства 298 осіб, що загинули 17 липня 2014 року в результаті катастрофи пасажирського літака рейсу МН17 «Малайзійських авіаліній», що летів з Амстердама в Куала-Лумпур).

Окрім Гіркіна в цих «військо-польових трибуналах» брали участь щонайменше дев’ять людей. Спираючись на документи, знайдені в кабінеті Гіркіна в будівлі СБУ в Слов’янську, розслідування за відкритими джерелами та розмови з десятками можливих жертв катувань, а також зі свідками та родичами загиблих, журналісти Свободи з’ясували особи сімох з дев’яти учасників «трибуналів».

Шість років тому в небі над Донбасом був збитий пасажирський «Боїнг-777» рейсу МН17 «Малайзійських авіаліній», що летів з Амстердама (Нідерланди) в Куала-Лумпур (Малайзія). Загинули 298 людей (283 пасажири та 15 членів екіпажу), які перебували на борту літака.

Міжнародне розслідування, очолюване Нідерландами, дійшло висновку, що «Боїнг» був збитий ракетою з російського зенітно-ракетного комплексу «Бук», який був завезений на українську територію для підтримки збройних формувань «ДНР/ЛНР».

Нідерландська прокуратура обвинувачує в організації транспортування ракетної установки, у її застосуванні та вивезенні назад до Росії чотирьох осіб. Це Ігор Гіркін (прізвисько «Стрєлков»), у час збиття літака називав себе «міністром оборони» угруповання «ДНР», громадянин Росії; Сергій Дубинський (прізвисько «Хмурий»), відставний полковник ГРУ РФ, на час події – «генерал-майор» «ДНР», очолював його власне «ГРУ», громадянин Росії; Олег Пулатов (прізвисько «Гюрза»), полковник, колишній російський спецпризначенець, на окупованій частині Донбасу був заступником Дубинського, громадянин Росії; Леонід Харченко (прізвисько «Крот»), перебував у той час у лавах угруповання «ДНР» під командуванням Дубинського, громадянин України.​

Суд почався 9 березня 2020 року.​

Жоден з обвинувачених в убивстві 298 людей і в спричиненні катастрофи літака не з’явився на процес, тільки Пулатова на у судових засіданнях офіційно представляють адвокати. Проте нідерландські закони передбачають можливість судити підозрюваних заочно.​

10 липня 2020 року Нідерланди подали позов проти Росії до ЄСПЛ.

На території меморіального комплексу пам’яті жертв трагедії, що розташований біля аеропорту «Схіпхол», звідки 17 липня 2014 року вилетів пасажирський літак рейсу МН17, посаджені 298 дерев, які символізують загиблих.

Фото: Укрінформ

Цього року через пандемію коронавірусу вшанування пам’яті загиблих проходитиме не так, як у попередні роки, адже масові заходи скасовані – о 14:00 за місцевим часом відбудеться маленька церемонія покладання квітів, кілька родичів зачитають імена загиблих.

Використано матеріяли «Радіо Свобода» та «Укрінформ»

Враховуючи, що 1 липня Німеччина розпочне свої піврічне головування у Раді Європейського Союзу, Платформа CivilM+ закликає німецький уряд використати цей час, аби дати новий імпульс врегулюванню збройного конфлікту на Донбасі. Відновлення миру в регіоні має велике значення для безпеки, політичної стабільності та захисту прав людини в усій Європі.

Ми повністю підтримуємо необхідність боротьби з пандемією та реалізацію антикризових заходів, які Німеччина оголосила пріоритетом свого головування у Раді ЄС. Не менш важливими є і інші оголошені цілі, серед яких боротьба зі зміною клімату, міграційна політика, відносини з Великою Британією, запровадження передових цифрових технологій.

Впевнені, що питання врегулювання російсько-українського конфлікту має стояти поруч із цими важливими пунктами у програмі головування Німеччини у Раді ЄС. Зокрема, Німеччина має лишатися активним посередником у переговорах між Росією та Україною, використовуючи авторитет, експертизу та вплив у цих країнах та у ЄС для просування миру та відновлення українських кордонів на засадах норм міжнародного права.

Ми спостерігали із занепокоєнням за ескалацією бойових дій у травні 2020 року та різким зростанням кількості жертв серед цивільного населення. Враховуючи нестабільну ситуацію з безпекою та зростаючу напругу в рамках Мінського процесу, ми впевнені, що підтримка та чітка позиція Європейського Союзу зможуть, щонайменше, стримати сторони від демаршів, політичного шантажу та погроз виходу з переговорного процесу, а як максимум – задати новий тон для конструктиву та пошуку рішень із мирного врегулювання збройного конфлікту.

Серед конкретних заходів, які ми, представники громадянського суспільства України, Росії та ЄС, вважаємо необхідними – продовження санкцій щодо Російської Федерації та тиск на Росію для забезпечення безперешкодного доступу незалежних моніторів на територію підконтрольних їй «Л/ДНР». Важливо також продовжувати консультації з урядом України щодо ратифікації Римського статуту, розробки концепції перехідного правосуддя, боротьби з безкарністю та гармонізації національного кримінального законодавства з міжнародним правом.

Щодо східноєвропейської політики загалом, виступаємо за продовження та зміцнення програми Східного партнерства ЄС. Пропонуємо організувати в рамках німецького головування зустріч ЄС на високому рівні для узгодження подальших кроків Євросоюзу для припинення війни та підтримки регіону, постраждалого в результаті конфлікту, за участі представників українського та міжнародного громадянського суспільства.

Розуміючи, що суттєві бюджетні кошти ЄС будуть направлені на подолання наслідків пандемії, вважаємо доцільним все ж передбачити у семирічному середньостроковому бюджеті ЄС необхідні ресурси для просування Східного партнерства. У Німеччині вже успішно функціонує федеральна програма підтримки співробітництва громадянського суспільства ЄС з партнерами в Україні та інших країнах Східного партнерства. Рекомендуємо Німеччині, у рамках свого головування, просувати розширення таких програм та їх фінансової підтримки як на рівні ЄС, так і на національному рівні країн-членів. Такі програми дадуть новий поштовх демократичним трансформаціям у регіоні.

Зі свого боку, члени Платформи CivilM+ готові брати участь у розробці суспільно-політичних заходів щодо врегулювання збройного конфлікту на сході України та подолання його наслідків в Україні та за її межами. Ми продовжимо надавати експертну оцінку та інформацію безпосередньо із зони конфлікту на сході України та про поточні події в Росії та Україні. Також ми готові підтримувати розслідування воєнних злочинів та порушень прав людини, розвивати діалогові та миротворчі ініціативи, супроводжувати міжнародні перемовини щодо Донбасу та сприяти участі населення у відновленні регіону та подоланні наслідків пандемії.

Впевнені, що консолідовані дії Європейського Союзу щодо врегулювання російсько-українського конфлікту є важливою передумовою для встановлення та підтримки сталого миру, верховенства права, демократії та прав людини в усьому регіоні Східного партнерства. Вважаємо, що Німеччина має унікальний потенціал для просування цих цінностей у рамках головування у Раді ЄС.

Підписанти:

«Країна вільних людей», Україна
Луганський правозахисний центр «Альтернатива», Україна
Truth Hounds, Україна
Українська Гельсінська спілка з прав людини, Україна
Харківська правозахисна група, Україна
Центр громадянських свобод, Україна
Центр громадських ініціатив «Ідеї змін», Україна
Гельсінська громадянська асамблея, Франція
«Громадянин і Армія», Росія
Меморіал Німеччини
Міжнародна федерація за права людини FIDH, Франція
Правозахисний центр «Меморіал», Росія
DRA, Німеччина
Самуель Года, Словацька асоціація зовнішньої політики (SFPA), експерт Платформи CivilM+

Для довідки:

Міжнародна відкрита платформа CivilM+ була створена у 2017 році. До неї входять 19 організацій та три незалежних експерта з України, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Росії та Франції. В рамках CivilM+ вони роблять свій внесок до мирного врегулювання конфлікту на Донбасі: інформують уряди та громадськість своїх країн про збройний конфлікт на сході України, реалізують проекти в сферах миротворчості, перехідного правосуддя, діалогу та прав людини.

(Париж, Гаага, Харків) 22 вересня Міжнародна федерація прав людини (МФПЛ) та її організація-партнер в Україні, Харківська правозахисна група (ХПГ) надіслали до Прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) Подання за статтею 15 Римського статуту про воєнні злочини та злочини проти людяності, вчинені у в’язницях, захоплених та контрольованих антиурядовими силами на сході України. У зв’язку з цим наші організації публікують запитання та відповіді, які стосуються підстав для цього подання, головних висновків та наших головних запитів.

1. Чому МФПЛ та ХПГ звернулися до прокурора МКС?

Можливо, ви пам’ятаєте, що прокурор МКС розпочав попередній розгляд ситуації в Україні 25 квітня 2014 року та продовжив його 29 вересня 2015 року для включення стверджуваних злочинів, які відбулися після 20 лютого 2014 року у Криму та на сході України.[1] У цих рамках та для підтримки поточного попереднього розслідування МФПЛ та ХПГ учора подали та представили у офіс прокурора МКС подання за статтею 15 Римського статуту, сфокусоване на міжнародних злочинах, учинених проти ув’язнених, які відбували свої покарання або залишалися під вартою у в’язницях, розташованих у районах Луганської та Донецької областей на початок збройного конфлікту у 2014 році. Близько 16 200 ув’язнених у 36 в’язницях мимоволі опинилися в епіцентрі зони конфлікту, і у грудні 2014 року стали, фактично, в’язнями антиурядових сил та самопроголошених органів влади Луганської та Донецької «народних республік» (відомих як ЛНР та ДНР). Подання також містить докази міжнародних злочинів проти ув’язнених, які знаходилися під вартою та/або були «переконані» антиурядовими силами після спалаху збройного конфлікту.

2. Що саме є поданням до МКС за статтею 15?

На стадії попереднього розгляду офіс прокурора МКС не має юридичних повноважень та ресурсів для проведення повномасштабних розслідувань. Замість цього він спирається на інформацію, надану державами, організаціями та окремими особами, відповідно до статті 15(2) Статуту МКС для визначення того, чи існують розумні підстави вести повноцінне розслідування. Ця інформація, яка може приймати різні види, зазвичай називається «Поданнями». Ось чому, на практиці, Подання за статтею 15 є основним інструментом для участі громадянського суспільства у питаннях Суду. Вони є ключовими для порушення розслідувань та провадженнях у МКС.

Офіс прокурора МКС проголошує, що отримав, на даний момент, більш ніж 12 000 таких Подань стосовно різних ситуацій.

3. Чому МКС має юрисдикцію для розгляду злочинів, вказаних у поданні МФПЛ-ХПГ ?

Україна не ратифікувала Статут МКС і тому не є державою-учасником МКС. Однак, 17 квітня 2014 року[2] органи влади України подали декларацію до Секретаря Міжнародного кримінального суду, визнаючи юрисдикцію МКС для цілей виявлення, переслідування та засудження порушників та співучасників за злочини, скоєні на території України з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року.[3]  8 вересня 2015 року Міністр зовнішніх справ України подав другу декларацію секретарю МКС, приймаючи «юрисдикцію Суду для цілей виявлення, переслідування та засудження порушників та співучасників за злочини, скоєні на території України з 20 лютого 2014 року».[4]

Тому ці дві декларації дають МКС юрисдикцію стосовно злочинів, наведених у статті 5 Статуту МКС, про які повідомляють громадяни будь-якої держави на території України з 21 листопада 2013 року[5].

Злочини, описані у поданні МФПЛ-ХПГ за статтею 15 дорівнюють воєнним злочинам та/або злочинам проти людяності, як описано у статті 7 та 8 Статуту МКС, і були скоєні на території України упродовж періоду, який розпочинався з лютого 2014 року.

4. Які конкретні злочини були скоєні у в’язницях східної України? 

На основі свідчень, задокументованих МФПЛ та ХПГ, існує обґрунтована підстава вважати, що були скоєні з квітня 2014 року до серпня 2020 наступні злочини проти ув’язнених, які перебували у в’язницях, контрольованих антиурядовими силами на сході України:

• Незаконне ув’язнення та покарання без належної процедури: після спалаху збройного конфлікту приблизно 16 200 ув’язнених у 36 в’язницях потрапили під контроль антиурядових сил. Переважна більшість ув’язнених була покинута напризволяще, оскільки уряд України не вжив ніяких належних заходів для їх евакуації з зони конфлікту, і вони, фактично, були переведені під контроль антиурядових сил. До цих ув’язнених входили особи, засуджені судами України, а також особи, які очікували суду у попередньому ув’язненні. У багатьох осіб з другої категорії матеріали кримінальних справ з твердженнями проти них були знищені, відправлені на територію, контрольовану урядом, або втрачені. Поступово новоспечені де-факто суди та органи прокуратури «відтворили» матеріали справ та «судили» цих осіб у провадженнях, які не були незалежними, неупередженими та справедливими. Українські вироки інших осіб були «переглянуті» новими органами влади. Ніхто не зміг скористатися українськими законами про умовно-дострокове звільнення, на яке мав право.

• Жорстоке, нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження: як тільки в’язниці були захоплені антиурядовими силами, ув’язнені стикнулися зі значним погіршенням умов ув’язнення. Їх перша зустріч з новими органами влади зазвичай супроводжувалася невибірковим насильством, жорстокістю, залякуванням та приниженням. Особи, які були розпізнані, як «прихильники уряду» (на підставі місця походження, мови, татуїровок, тверджень або одягу), зазнали найбільш жорстоких форм насильства. Для деяких – в залежності від групи або воєначальника – систематичне насильство тривало місяці та роки. У в’язницях почала закінчуватися їжа, що призвело до голоду та вимагання з боку нової тюремної влади. Збройний конфлікт, який тривав поза стінами в’язниць, регулярно призводив до вимкнення опалення, електро- та водопостачання, пошкоджень будівель в’язниць та загибелі або поранень ув’язнених. Адміністрація в’язниць нічого не зробила для захисту життів ув’язнених – більшість членів адміністрації бігли до бомбосховищ у той час, як ув’язнені залишалися замкнутими у камерах. До того ж, антиурядові сили використовували в’язниці для нападів на позиції уряду України, що притягувало вогонь у відповідь, який призводив до загибелі або фізичних та психологічних травм. Голодні, немиті, замерзлі та у постійному страху, ув’язнені були змушені жити у частково знищених камерах. Перерви в артилерійському вогні заповнювалися жорстокістю з боку бійців, які відпочивали від бою.

5. Чому ці постраждалі відрізняються від інших постраждалих від конфлікту?

Група постраждалих від стверджуваних злочинів, описана у цьому поданні МФПЛ-ХПГ, представляє собою ув’язнених, які опинилися замкнутими у в’язницях, захоплених та контрольованих антиурядовими силами в окупованих частинах Донецької та Луганської областей. 16 200 ув’язнених знаходилися в 36 в’язницях у зоні конфлікту. Вони представляють переважно забуту групу.

Хоча ці ув’язнені є переважно цивільними особами, вони не потрапляють до категорій цивільних інтернованих або «військовополонених» відповідно до міжнародного гуманітарного права. Переважна кількість цих осіб має унікальний статус, оскільки вони були ув’язнені де-юре органами влади України і в подальшому покинуті напризволяще під вартою антиурядових сил. Ті особи, які були засуджені судами України, зазнали нових правил умовно-дострокового звільнення та амністії. Осіб, які залишалися під вартою, але ще не були засуджені, судили нові псевдо-судові органи, які працювали за новими правилами.

Ця юридична «сіра зона» зробила ув’язнених осіб вразливими до довільного ув’язнення, жорстокого поводження та позасудового покарання.

6. Де були скоєні злочини?

До спалаху збройного конфлікту на сході України Донецька та Луганська області мали найбільшу концентрацію в’язниць серед усіх областей України, і найвищу кількість осіб під вартою. Усі в’язниці були розташовані у містах, селищах та інших населених пунктах. На початок 2014 року було:

• У Луганській області – 16 в’язниць[6] у тому числі: два слідчих ізолятора, два виправних центра, одна пенітенціарна установа, три виправних установи мінімального рівня безпеки, сім виправних установ середнього рівня безпеки, одна виправна установа максимального рівня безпеки, одна медична пенітенціарна установа.
• У Донецькій області – 20 в’язниць[7] у тому числі: три слідчих ізолятора, два виправних центра, дві пенітенціарні установи, три виправних установи мінімального рівня безпеки, десять виправних установ середнього рівня безпеки, одна виправна установа максимального рівня безпеки, одна медична пенітенціарна установа.

Злочини, описані у Поданні МФПЛ-ХПГ, були скоєні у цих в’язницях, зокрема, з того моменту, як вони потрапили під контроль антиурядових сил у 2014 році та були інтегровані у де-факто структури ДНР/ЛНР.

7. Хто є головними стверджуваними порушниками?

Спалах конфлікту на сході України призвів до порушень соціального порядку, моралі та верховенства права на контрольованих сепаратистами територіях, у так званих Донецькій (ДНР) та Луганській (ЛНР) народних республіках. У 2014 році низка воєнізованих сепаратистських груп встановила свою владу над міськими та сільськими районами, розпустили встановлені юридичні та адміністративні структури, та встановили військове самоврядування, натхненне радянським режимом.

36 в’язниць, описаних у Поданні МФПЛ-ХПГ потрапили під владу та контроль групи, яка захопила владу на відповідній території. До середини 2015 року органи влади ДНР та ЛНР мали різний рівень контролю над цими групами, що іноді призводило до внутрішнього конфлікту. У середині 2015 року усі окуповані території потрапили під прапори органів влади ДНР та ЛНР, у той час як уряд Росії здійснював загальний контроль та надавав військову, логістичну та фінансову підтримку. В усіх відношеннях ув’язнені в цих установах були затримані по волі воєнізованої групи та воєначальника, який контролював територію, на якій вони знаходилися. Стверджувані порушники злочинів, описаних у Поданні МФПЛ-ХПГ, є членами та лідерами воєнізованої групи, яка здійснювала контроль над в’язницями у відповідний час.

8. Як задокументовані злочини кваліфікуються у якості воєнних злочинів та злочинів проти людяності ?

Для того, щоб кримінальне поводження становило воєнний злочин, воно повинно відбуватися у контексті воєнного конфлікту та бути асоційованим з ним.[8] Сторони, що подають документи, стверджують, що воєнний конфлікт існував на території України з початку російського вторгнення на Кримський півострів 23 лютого 2014 року або близько цієї дати, і продовжував існувати на момент подання цього документу, між контрольованими та підтримуваними Росією антиурядовими силами та Збройними Силами України й воєнізованими добровольчими батальйонами.

Для того, щоб злочинна дія була класифікована, як злочин проти людяності, така дія повинна бути скоєна в якості частини широкомасштабного або систематичного нападу на громадське населення відповідно до політики держави або організації щодо здійснення такого нападу.[9] З моменту спалаху конфлікту у 2014 році документація міжнародних організацій та громадянського суспільства виявила картину систематичного націлювання на цивільних осіб, шляхом насильства, довільного ув’язнення, переслідування та заперечення базових основоположних прав.

Беручі ці контекстуальні елементи до уваги, існують розумні підстави вважати, що задокументоване довільне ув’язнення, переслідування, покарання та систематичне заперечення належної процедури ув’язненим, які знаходяться на території, контрольованій ДНР/ЛНР, дорівнюють:

• воєнним злочинам незаконного утримування, жорстокого поводження, заперечення справедливого та регулярного суду та засудження без належного процесу;
• злочинам проти людяності – ув’язненню або іншому тяжкому позбавленню фізичної волі.

Фізичне та психологічне насильство, приниження, неналежні умови ув’язнення, відсутність достатньої їжі та води, відсутність або обмежений доступ до медичного обслуговування і нездатність тюремної влади захистити ув’язненого від збройного конфлікту можуть дорівнювати:

• воєнним злочинам – жорстокому та нелюдському поводженню та злочинам проти людської гідності;
• злочину проти людяності – іншим нелюдським діям.

Нарешті, воєнна тактика нападів з в’язниць або біля них, яку часто використовували антиурядові сили, заподіяла тяжке страждання, фізичні та психологічні травми, і може дорівнювати воєнному злочину жорстокого та нелюдського поводження.

9. Чи розслідуються та переслідуються у дійсності задокументовані злочини на національному рівні?

Відповідно до принципу комплементарності, переслідування МКС ускладнюється у справах, які підлягають або підлягали дійсним провадженням з боку інших уповноважених органів.[10] Незважаючи на той факт, що деякі обмежені національні провадження відбулися стосовно злочинів, скоєних у контексті збройного конфлікту на сході України, МФПЛ та ХПГ розуміють, що хоча органи влади України можуть бажати розслідувати та карати членів антиурядових сил за злочини, встановлені у цьому Поданні, вони не можуть це зробити через відсутність доступу до доказів та підозрюваних, і відсутність відповідних положень у Кримінальному кодексі України (стаття 17(1) Статуту МКС). Скарги та доповіді постраждалих, подані відповідно до Кримінального кодексу України, передавалися між різними слідчими органами без проведення справжніх слідчих заходів. Постраждалі стверджують, що їх не допитували відповідні слідчі органи по відношенню до інформації, про яку була повідомлена поліція.

Де-факто органи розслідування та прокуратури ДНР та ЛНР також не бажають розглядати скарги на довільне ув’язнення та жорстоке поводження у в’язницях на території під їх контролем. Постраждалі, які подали такі скарги, не отримали відповідей від де-факто органів влади ДНР/ЛНР.

Нарешті, сторони, які подають документи, не знають про будь-які скарги, подані органам влади Росії по відношенню до злочинного поводження у в’язницях під контролем ДНР/ЛНР. Росія неодноразово заперечувала здійснення будь-якої влади або контролю над де-факто органами влади ДНР/ЛНР, або будь-яке залучення до територій, контрольованих ДНР/ЛНР. Таким чином, російська влада не хотіла б проводити розслідування та переслідування по відношенню до злочинів, встановлених у цьому Поданні.

10. Чи є ці злочини достатньо тяжкими для виправдання юрисдикції МКС?

Злочини, встановлені у цьому Поданні, вплинули на тисячі вразливих ув’язнених, призвели до тяжких фізичних травм та довго триваючих психологічних травм. МФПЛ та ХПГ стверджують, що заявлене поводження є достатньо тяжким для того, щоб бути прийнятним відповідно до статті 17(1)(d) Статуту МКС. Відповідно до цієї статті, справа може бути визнана неприйнятною, якщо вона «недостатньо тяжка для виправдання подальших дій з боку Суду». Оцінка тяжкості ґрунтується на обсязі, характері та манері скоєння злочинів, а також на їх впливі. ^[11]

Відповідно до оцінки сторін, які подають документ, тисячі осіб знаходяться у довільному ув’язненні у в’язницях, контрольованих ДНР/ЛНР, і не мають доступу до незалежних, неупереджених та справедливих судових органів. Тисячі ув’язнених зазнали певного рівня жорстокого поводження, описаного у цьому Поданні. Насильство, фізичне, вербальне та психологічне знущання, хронічна нестача їжі, неналежні умови ув’язнення, відсутність медичної допомоги і непотрібне піддавання небезпеці збройного конфлікту були в різній мірі задокументовані в усіх в’язницях, контрольованих ДНР/ЛНР. Зокрема, застосування насильства, голод та піддавання артилерійському вогню мали місце майже в усіх задокументованих в’язницях з середини 2014 року до середини 2015 року. У деяких випадках насильство та жорстоке поводження були навмисно націлені на певні групи ув’язнених, які були прийняті за реальних або передбачуваних опонентів та критиків антиурядових сил. Інакше кажучи, жорстокі та нелюдські умови ув’язнення були невибірковими – через те, що органи влади не вважали ув’язнених пріоритетом, прагнули активно покарати ув’язнених, або через безгосподарність та необдуманість.

За усіх цих підстав обсяг, характер та вплив задокументованого поводження на ув’язнених є найбільш тяжким.

11. Що є наступним кроком для прокурора МКС після цього подання? 

Подання за статтею 15 націлене на підтримку поточного попереднього розгляду (ПР) та на те, щоб переконати Прокурора розпочати повноцінне розслідування злочинів стосовно Статуту МКС, скоєних в Україні, у тому числі злочинів проти ув’язнених, які знаходяться у в’язницях, захоплених та контрольованих антиурядовими силами. На стадії попереднього розгляду офіс прокурора оцінює, чи були дотримані усі критерії (юрисдикція, прийнятність та інтереси правосуддя). Тоді, для того, щоб МКС розпочав офіційне розслідування, він повинен бути задоволений тим, що існують «розумні підстави вважати», що могли бути скоєні воєнні злочини та/або злочини проти людяності, і що це поводження не переслідується національною владою і є достатньо тяжким для виправдання розслідування в МКС. Прокурор зобов’язаний розглянути отриману інформацію, і ПР може призвести до початку офіційного розслідування, якщо Прокурор уповноважений Досудовою Палатою МКС.

12. Хто є сторонами, які подають цей документ відповідно до статті 15?

Харківська Правозахисна Група (ХПГ) – українська неурядова неприбуткова правозахисна організація, заснована у 1989 році у складі Харківського товариства «Меморіал». ХПГ захищає права людини як частину конкретних справ, обробляючи до трьох тисяч письмових заяв кожен рік, інформуючи українську державу та громадськість про права людини та аналізуючи дотримання прав людини та основоположних свобод в Україні. ХПГ прагне поліпшити ситуацію в Україні, коли справа стосується таких питань, як право на життя; катування та жорстоке поводження; довільні ув’язнення; свобода слова та інформації; право на приватність; права вразливих груп, таких, як засуджені ув’язнені, люди, які живуть с ВІЛ/СНІД, наркозалежні, шукачі притулку та інші.

Міжнародна Федерація Прав Людини (МФПЛ) – міжнародна та незалежна правозахисна НУО, заснована у 1922 році, яка об’єднує 192 організації-учасника у 117 країнах по усьому світу. Мандат МФПЛ полягає в тому, щоб діяти для захисту жертв порушень прав людини, для запобігання цих порушень та приведення порушників до відповідальності. Для цього МФПЛ працює з учасниками та організаціями-партнерами для документації порушень прав людини, проведення адвокатської роботи та стратегічних судових процесів у підтримку прав постраждалих на правду, справедливість та відшкодування. Одним з пріоритетів МФПЛ є боротьба з безкарністю та захист населення від найбільш тяжких злочинів.

Для цілей цього подання МФПЛ запросила Александра Презанті, партнера Global Diligence LLP, в якості консультанта для допомоги ХПГ та МФПЛ зі складанням цього Подання.

Гаага, Харків, Париж, 23 вересня 2020 року – вчора Міжнародна федерація з прав людини (FIDH) та її організація-партнер в Україні, Харківська Правозахисна Група (ХПГ) подали 100-сторінкове подання за статтею 15 Римського статуту прокурору Міжнародного кримінального суду (МКС) про злочини, скоєні проти ув’язнених осіб у в’язницях, захоплених та контрольованих антиурядовими силами на сході України. Наші організації закликають прокурора МКС відкрити розслідування міжнародних злочинів, скоєних в Україні з початку конфлікту на початку 2014 року, у тому числі військових злочинів та злочинів проти людяності, скоєних проти ув’язнених – вразливої та переважно забутої групи.

В ході конфлікту 36 установ позбавлення волі з 16 200 ув’язненими потрапили під контроль антиурядових сил. Уряд України не зробив ніяких належних кроків для евакуації ув’язнених з місць активного конфлікту. Таким чином, переважна більшість ув’язнених, які опинилися під контролем антиурядових сил, була покинута напризволяще і майже напевно стикалася з жорстоким поводженням. Особи, які вважалися прихильниками уряду, зазнали найбільш жорстокого поводження.

«Ув’язнених тримали у жахливих умовах, часто без світла, їх не виводили для прогулянок, тримали у непридатних приміщеннях, де їх дуже погано годували і їм не надавали медичну допомогу, багатьох катували, деяких забили до смерті», – сказав Євген Захаров, директор ХПГ.

Систематична жорстокість, залякування та приниження тривали протягом місяців, років і, в деяких випадках, тривають й сьогодні. На додаток до знущань, безпосередньо заподіяних адміністрацією в’язниць, жертви регулярно страждали від наслідків збройного конфлікту, таких, як часто вимкнуте опалення, постачання електроенергії та води, пошкоджені будівлі в’язниць. Крім того, поточні дії збройних загонів заподіяли ув’язненим травми, а в деяких випадках навіть призвели до їхньої загибелі.

Ці події відбуваються у контексті збройного конфлікту між підтриманими (та контрольованими) Росією антиурядовими силами та збройними силами України та воєнізованими добровольчими батальйонами й були асоційовані з ним. Крім того, таке поводження є частиною широко поширеної або систематичної атаки антиурядових сил на громадське населення відповідно до політики вчинення таких атак.

ХПГ та FIDH зібрали та документували інформацію за допомогою свідчень, наданих 266 постраждалими та свідками під час особистих та телефонних інтерв’ю та під час дев’яти моніторингових візитів до в’язниць на контрольованій урядом території з грудня 2017 року до травня 2018 року. Особисті та телефонні інтерв’ю були організовані у відповідь на запити, надіслані до усіх в’язниць, розташованих на території, контрольованій антиурядовими силами.

«Ці звірства, які дорівнюють воєнним злочинам та злочинам проти людяності, необхідно розслідувати разом з усіма злочинами, пов’язаними з конфліктом на сході України. Прокурору МКС не слід забувати про цю вразливу групу осіб, яка, здається, прослизнула через прогалини в зусиллях справедливості», – сказав Артак Кіракосян, віце-президент FIDH.

Поки що уряд України не вжив ніяких належних або достатніх заходів у відповідь на воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні на території, контрольованій антиурядовими силами. Жертви цих злочинів не мали ефективного засобу правового захисту на національному рівні. З цим поданням FIDH та ХПГ продовжують свої зусилля щодо документування міжнародних злочинів, скоєних в Україні, та закликають МКС вжити заходів та розпочати повноцінне розслідування ситуації в Україні, а також притягнути до відповідальності винних у злочинах, передбачених його мандатом.

Запитання/відповіді з приводу спільного подання до МКС доступні тут.

Сьогодні, 31 серпня, у Гаазькому суді поновлюються слухання у кримінальній справі про збиття пасажирського літака рейсу MH17. Про це повідомлено у твітері суду.

На сайті суду сказано, що судові дні зарезервовані на осінь цього року й діляться на три блоки по два тижні в кожному: 31 серпня – 11 вересня, 28 вересня – 9 жовтня та 2 листопада – 13 листопада.

Поки що невідомо, чи засідатиме суд щодня. Обставини можуть вимагати скорочення, переносу, призупинення чи навіть скасування слухань.

Повідомляється, що порядок проведення слухань скореговано у зв’язку з пандемією коронавірусу відповідно до рекомендацій Національного інституту громадського здоров’я та органів юстиції. Це означає, що на слуханнях буде присутня менша кількість людей, але всі зацікавлені особи матимуть можливість переглядати пряму трансляцію.

Нагадаємо, пасажирський літак «Боїнг-777» рейсу МН17 «Малайзійських авіаліній», що летів з Амстердама (Нідерланди) в Куала-Лумпур (Малайзія), був збитий у небі над Донбасом 17 липня 2014 року. Загинули 298 людей – 283 пасажири та 15 членів екіпажу.

Міжнародне розслідування, очолюване Нідерландами, дійшло висновку, що «Боїнг» був збитий ракетою з російського зенітно-ракетного комплексу «Бук», завезеного на українську територію для підтримки збройних формувань «ДНР/ЛНР».

Нідерландська прокуратура обвинувачує в організації транспортування ракетної установки, у її застосуванні та вивезенні назад до Росії чотирьох осіб: громадян Росії І. Гіркіна («Стрєлков»), С. Дубинського («Хмурий»), О. Пулатова («Гюрза») та громадянина України Л. Харченка («Крот»).

Суд почався 9 березня 2020 року. Жоден з обвинувачених на процес не з’явився, тільки Пулатова у судових засіданнях офіційно представляють адвокати. Проте нідерландські закони передбачають можливість судити підозрюваних заочно.

10 липня 2020 року Нідерланди подали позов проти Росії до ЄСПЛ.

Уночі проти 29 липня співробітники правоохоронних органів Білорусі затримали під Мінськом 32 бойовиків російської приватної військової компанії «ПВК Вагнер», ще одного затримали пізніше на півдні республіки. Про це повідомила білоруська служба Радіо Свобода, посилаючись на офіційне телеграфне агентство БелТА.

Усі затримані – громадяни Росії. У списку, опублікованім БелТа, – 33 чоловіки віком від 24 до 55 років. Частина з них, – повідомляє BBC Україна, – значиться на сайті «Миротворець», де зібрані особисті дані учасників проросійських формувань, які воювали проти української армії.

Як повідомило БелТА, посилаючись на невказані правоохоронні органи, «була отримана інформація про прибуття на нашу територію більш ніж 200 бойовиків для дестабілізації обстановки в період виборчої кампанії. При собі росіяни мали кожен по невеличкій ручній поклажі, і на всіх – три великі важкі валізи, завантаження яких до транспортного засобу здійснювали кілька чоловіків».

Група прибула в Мінськ у ніч з 24 на 25 липня, заселилася до одного з готелів, а 27 липня перебралася до одного з санаторіїв Мінського району.

«За даними адміністрації санаторія, приїжджі звернули на себе увагу нехарактерною для російських туристів поведінкою та одноманітним одягом у стилі мілітарі. Спиртного не вживали, розважальних закладів не відвідували, трималися відособлено, намагаючись не привертати до себе увагу. Вони невеликими групами уважно вивчали територію та оточення санаторія», – пише БелТа.

У новинах на телеканалі «Беларусь 1» показали оперативні кадри, на яких видно, як велика група чоловіків потрапляє на камери відеоспостереження санаторію. Потому – процес затримання «бойовиків» у номерах і «вантаження» до автозаків.

У кадри потрапили гроші, зброя, російські паспорти, презервативи, інструкції з управління «роботами-підривниками», аркуші з текстом арабською мовою, шеврони з написом: «Наш бизнес смерть, и бизнес идет хорошо».

Сестра одного з чоловіків зі згаданого списку, Андрія Бакуновича, підтвердила телеканалу БЕЛСАТ, що той був затриманий у Калинковичах (Гомельська область, Білорусь) у власному будинку.

«Приїхали і забрали від жінки, від дітей. Ми взагалі не зрозуміли, що відбувається. Досі його дружині ніхто нічого не сказав – у якій справі, що сталося», – сказала Ольга Бакунович.

Згідно з відомостями Служби безпеки України, Андрій Бакунович входив до складу «ПВК Вагнер», що де-факто є бойовим підрозділом Головного управління Генштабу Збройних сил РФ. Бакунович воював на Донбасі, бувши командиром групи снайперів, особистий номер жетону – М-1001. Брав участь в операції під Дебальцевим у лютому 2015 року. Також відомо, що Бакунович має подвійне громадянство – Росії та Білорусі. За словами сестри, він вже роки три-чотири живе в Білорусі, має трирічного сина, служив у російському війську (про «ПВК Вагнер» їй нічого невідомо), зараз не служить за станом здоров’я.

Відповідь СБУ на запит журналіста БЕЛСАТ’у в липні 2018 року

Російський письменник Захар Прилєпін, колишній «заступник командира батальйону з роботи з особовим складом ДНР», підтвердив, що серед затриманих у Білорусі є бійці з його батальйону.

«Є там два чи три бійці з мого батальйону. Власне, коли не десятки, то сотні людей працюють у ПВК і беруть участь у бойових конфліктах», – підтвердив інформацію Прилєпін російському виданню URA.RU.

Сьогодні, 30 липня, до МЗС Білорусі по черзі були запрошені посол РФ Дмитро Мезенцев та виконувач обов’язків керівника посольства України Петро Врублевський.

«У Посла Росії запитані ґрунтовні роз’яснення щодо цілей та інших аспектів прибуття і перебування в нашій країні зазначеної організованої групи осіб, багато членів якої мають доведений досвід участі в збройних конфліктах.

З урахуванням підтверджених відомостей про участь ряду затриманих у бойових діях на території Донецької та Луганської областей України, українського походження і наявності також українського громадянства у деяких з них у Петра Врублевського запрошена релевантна інформація, яка може бути використана для всебічного аналізу і оцінки причин їхньої присутності в Білорусі», – йдеться у повідомленні на МЗС РБ.

Цікаво, що раніше президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що для дестабілізації ситуації в країні можуть використати вишколених бойовиків приватних військових компаній. Про це казав і держсекретар Ради безпеки РБ Андрій Равков.

«Держсекретар правильно сказав, що усякі війни тепер починаються з вуличних протестів, демонстрацій, потім майдани. На майдан, якщо своїх немає (у нас замало „майданутих“), їх підтягнуть зі сторони. Це професійні військові, бандити, які спеціяльно готуються, переважно в межах „ПВК“ по всьому світу і заробляють великі гроші на провокаціях у тих чи інших державах», – цитує Лукашенка Радіо Свобода.

Шості в історії незалежної Білорусі президентські вибори призначені на неділю, 9 серпня 2020 року.

Теперішній президент О. Лукашенко керує державою 25 років. Жодні вибори президента (2001, 2006, 2010, 2015 років), окрім перших (1994 року) не визнані вільними та справедливими на міжнароднному рівні.

ЦВК відхилила пропозицію правозахисників про дистанційні вибори під час епідемії COVID-19, пославшись на нестачу для цього часу. Лукашенко не бачив підстав переносити вибори через пандемію.

18 червня Віктора Бабарика (колишнього керівника «Білгазпромбанку» і головного суперника Лукашенка) та його сина, керівника ініціятивної групи, Едуарда Бабарика затримали. 29 червня Amnesty International визнала їх в’язнями сумління.

14 липня ЦВК зареєструвала кандидатами у президенти Олександра Лукашенка, Світлану Тихановську, Ганну Конопацьку, Андрія Дмитрієва та Сергія Чераченя.

Бабарику у реєстрації відмовили – голова ЦВК Лідія Єрмошина пропонувала відмовити в реєстрації у зв’язку з невідповідністю декларації фактичним доходам та участі іноземної організації в його компанії.

Також відмовили в реєстрації колишньому керівникові Парку високих технологій Валерію Цепкалу – Єрмошина пропонувала не реєструвати Цепкала через (нібито) недостатню кількість підписів, необхідних для висування, а також неточні відомості в декларації дружини.

За відмову в реєстрації Бабарику та Цепкалу проголосували одноголосно.

З початку виборчої кампанії (на 13 липня) правозахисники нарахували білше за 700 затриманих, серед яких члени ініціятивних груп, активісти, політики, блогері, журналісти і просто перехожі. 129 людей покарали адміністративними арештами, 252 – оштрафували.

«Кати Слов’янська» – під такою назвою Радіо Свобода опублікувало розслідування, у якім називає імена та публікує зображення проросійських сепаратистів, що влаштовували позасудові розстріли на початку війни на Сході України.

Доля людей вирішувалася «військово-польовими трибуналами», створеними Ігорем Гіркіним, колишнім офіцером ФСБ РФ, більш відомим як Ігор Стрєлков. (Гіркін – один з чотирьох людей, яких прокуратура Нідерландів обвинувачує у причетності до вбивства 298 осіб, що загинули 17 липня 2014 року в результаті катастрофи пасажирського літака рейсу МН17 «Малайзійських авіаліній», що летів з Амстердама в Куала-Лумпур).

Окрім Гіркіна в цих «військо-польових трибуналах» брали участь щонайменше дев’ять людей. Деякі учасники трибуналів залишалися не ідентифікованими, а їхня роль – не з’ясованою.

Так було донедавна, йдеться у матеріяли на сайті Радіо Свобода. Спираючись на документи, знайдені в кабінеті Гіркіна в будівлі СБУ в Слов’янську, розслідування за відкритими джерелами та розмови з десятками можливих жертв катувань, а також зі свідками та родичами загиблих, журналісти Свободи з’ясували особи сімох з дев’яти учасників «трибуналів».

Усередині будівлі СБУ у Слов’янську 7 липня 2014 року, за два дні після того, як Ігор Гіркін та його люди відступили з міста, залишивши протоколи «військово-польових трибуналів» (фото: Євген Фельдман)

Отримана інформація про причетність до страт доповнює довгий список свідчень того, що експерти вважають воєнними злочинами Росії та сепаратистів, яких вона підтримує особовим складом, зброєю, грошима та своїм політичним курсом. Тим часом Україна намагається добитися справедливости у власних судах, а також за допомогою позовів до Росії, поданих до ЄСПЛ та МКС.

Крім розслідування Радіо Свобода вперше публікує всі знайдені документи, щоб їх могли вивчити журналісти, дослідники та правоохоронні органи, які шукають відповіді на питання про війну, яка забрала більш ніж 13 000 життів і не спиняється вже сім років без явної перспективи миру. Деякі ключові документи перекладені англійською та українською мовами.

Автентичність документів і правдивість їхнього змісту були верифіковані репортерами, що їх знайшли, журналістами Радіо Свобода, колишніми співробітниками адміністрації Слов’янська та деякими людьми, згаданими в самих документах.

Ґрунтуючись на відомостях, що містяться в документах (писаних рукою іменах, по батькові, позивних та підписах), журналісти Свободи знайшли та ідентифікували сімох з дев’яти людей, що допомагали Гіркіну проводити «трибунали». Ось вони включно з Гіркіним:

• Ігор Всеволодович Гіркін – псевдонім «Ігор Іванович Стрєлков»; вік: 49; громадянство: Росія; місцеперебування: Москва.

• Віктор Юрійович Аносов – позивний «Нос»; вік: 54; громадянство: Україна, Росія; місцеперебування: Сімферополь, Україна.

• В’ячеслав Анатолійович Апраксімов – позивний «Балу»; вік: 55; громадянство: Україна, Росія; місцеперебування: Сімферополь, Україна.

• Михайло Олександрович Ніколаєв – позивний «Сєдой»; вік: 42; громадянство: Україна; місцеперебування: Донецьк, Україна.

• Юрій Володимирович (прізвище: невідоме) – позивний «Адвокат»; вік: невідомий; громадянство: невідоме; місцеперебування: невідоме.

• Олександр Вікторович Зюбанов – позивний «Зубр»; вік: 45; громадянство: Росія, можливо, Україна; місцеперебування: невідоме.

• Сергій Іванович Трифонов – позивний «Трифон»; вік: невідомий; громадянство: Україна, Росія; місцеперебування: Крим або Донецька область, Україна.

• Павло Олександрович Воловий – позивний «Бєшений»; вік: 41; громадянство: Україна; місцеперебування: вірогідно, Ростовська область, Росія, або Донецька область, Україна.

• Сергій Анатолійович Здирлюк – позивний «Абвер»; вік: 48; громадянство: Україна, Росія; місцеперебування: Сімферополь, Україна.

• Ім’я: невідоме – позивний «Берія»; вік: невідомий; громадянство: невідоме; місцеперебування: невідоме.

Учора, 10 серпня 2020 року, суддя Московського районного суду міста Харкова Довготько Т. М. ухвалила вирок, яким виправдала клієнтку Харківської правозахисної групи – мешканку окупованої Горлівки Донецької області Любов Губанову, яку прокуратура звинувачувала у вчиненні шахрайства.

Суть справи полягає в наступному. У лютому 2015 року Любов разом зі своїм малолітнім сином Михайликом, тікаючи від війни у рідному місті, була змушена зібрати необхідні речі у валізу та залишити свій дім, вимушено перемістившись до міста Харкова. Дівчина сподівалась знайти захисту у рідної держави на підконтрольній їй території. Спочатку так і було: Любов та її син були взяті на облік внутрішньо переміщених осіб, їм виплачувалась адресна допомога. Однак у серпні 2017 року орган соціального захисту безпідставно припинив виплату допомоги для переселенців, а пізніше слідчі повідомили дівчині про підозру у вчиненні шахрайства під час оформлення адресної допомоги. На думку органу соціального захисту, прокуратури і поліції (остання вела слідство), станом на початок окупації Горлівки у 2014 році Любов була мешканкою Харкова, що начебто підтверджується (!) народженням у 2013 році дитини у цьому місті та подальшим зверненням до харківських установ охорони здоров’я, а відтак (!) не є внутрішньо переміщеною особою та не має права на отримання соціальних виплат.

Ґрунтуючись на чинному національному і міжнародному законодавстві, судовій практиці та здоровому глузді, фахівці Харківської правозахисної групи переконані, що держава не має права ототожнювати місце звернення людини по медичну допомогу, місце роботи, місце отримання соціальної допомоги, місце народження або смерті тощо з місцем проживання людини, оскільки це є різні за своєю природою правові поняття, визначення яких містяться в законодавстві. У зв’язку з цим юрисконсульт ХПГ Миколай Соболь подав позов до органу соціального захисту населення з метою визнання для Любові та її сина статусу переміщених осіб та права на отримання адресної допомоги. Адміністративний суд ухвалив рішення, яким визнав статус та право на отримання адресної допомоги, однак прокуратура не припинила переслідувати Любов Губанову й надалі продовжила обвинувачувати її у вчиненні шахрайства.

Майже після 2,5 років судових слухань у справі, за представництва захисників Любові у кримінальній справі адвокатів Олександра Бишкова та Олега Бондаря, за правового супроводу юриста Миколая Соболя суд виправдав Любов Губанову та захистив права її та її малолітнього сина як людей, що через війну та окупацію не можуть повернутись до рідного дому.

Харківська правозахисна група звертається до внутрішньо переміщених осіб, яких держава безпідставно обмежує чи позбавляє прав і свобод, необґрунтовано звинувачує у вчиненні злочинів, що ними не вчинялись тощо та просить їх не здаватись, а захищати свої права і свободи усіма дозволеними способами. Тільки таким чином ми зможемо зміцнити громадянське суспільство та правову державу! Окрім того, наша організація нагадує, що Ви маєте можливість звернутись до нас по правову допомогу:

Контакти ХПГ

Громадська приймальня • Форма звернення