Координаційний комітет організацій свободи преси: погляд на свободу преси.
03.06.2000
Координаційний комітет організацій свободи преси на зборах у Бостоні 28 квітня 2000 року, висловив продовження негативного ставлення до пропозиції „захистити журналістів“. Хоча такі пропозиції робляться, безумовно, з добрими намірами, досвід, однак, показує, що це приводить до порушень свободи преси через контроль журналістів та їхнього пересування.
Координаційний комітет організацій свободи преси на зборах у Бостоні 28 квітня 2000 року, висловив продовження негативного ставлення до пропозиції „захистити журналістів“.
Хоча такі пропозиції робляться, безумовно, з добрими намірами, досвід, однак, показує, що це приводить до порушень свободи преси через контроль журналістів та їхнього пересування. Проведені дослідження свідчать про те, що коли журналістів убито чи поранено у збройних конфліктах чи інших подібних ситуаціях, це відбувається частіше навмисно, через те, що їх ідентифікували як осіб, пов’язаних з новинами, ніж через випадковість.
Результат цього обговорення має довгу історію. Ні спеціальні журналістські картки, ні ліцензії, ні емблеми чи значки не допомогли журналістам, які постраждали через характер їхньої роботи. Приклади „захисних „ заходів таких як супроводження представників преси спеціально сформованими військовими підрозділами протягом війни в Перській затоці показали себе більше з боку контролю над пресою.
Спеціальні символи, нарівні з тими, які схвалюються Уповноваженим ОБСЄ з питань свободи ЗМІ однаково добре слугують і як ціль, і як магніт для снайперів чи фракцій, задіяних у конфлікті, що заперечують проти висвітлення в новинах їхньої діяльності. Прийняття спеціальних емблем означає створення певної системи для того, щоб вирішити питання про те, хто може чи не може розглядатися власне як журналіст. Насправді, це могла б бути журналістська система ліцензування, з урахуванням усіх недоліків, які це може потягнути за собою.
Журналісти, задіяні в зонах конфліктів, повинні пройти тренінг чи спеціальні курси, для того, щоб отримати певні напрямні для покращання їхньої безпеки. Для таких журналістів також повинне бути передбачене відповідне страхування від такого ризику.
Уряди повинні дати зрозуміти, що ті, хто полює на журналістів, не можуть очікувати амністії за свої злочини.
Не менш важливе місце займає і точка зору комітету, згідно якої законодавство про образу, забезпечуючи особливий захист державним органам, спеціальним інститутам, державам та їхнім символам є повністю неприйнятними у всіх країнах, однак особливо в тих, які недавно стали на шлях демократизації.
Комітет привітав публікацію „Законодавство про образу — образа свободи преси“ — дослідження таких законів, і того, яким чином вони застосовуються більше, ніж в 90 країнах і територіях. Таке дослідження беззаперечно демонструє те що такі закони, включаючи закони про „desacato“ в Латинській Америці і закони про злочинний наклеп, були викликані намаганням придушити свободу слова і свободу преси у всіх регіонах світу. Це також переконливо продемонструвало, що продовження існування таких анахронічних юридичних текстів в збірниках законів традиційних демократичних держав слугує постійним запрошенням до авторитаризму — хоча навіть демократичні держави розглядали ці закони як застарілі і більше ними не користувались. Саме тому Комітет закликає всі уряди відмінити такі закони.
Обґрунтований захист проти випадків наклепу може бути забезпечений згідно засобам, передбаченим у цивільному праві для тих, хто вважає себе несправедливо ображеним, щоб довести заподіяну шкоду. Це повинне бути не відшкодування шкоди як засіб покарання чи ув’язнення за використання свободи вираження поглядів..
В демократичній державі, яка функціонує належним чином, лідери уряду та інші публічні фігури дозволяють собі менше — а не більше — захищатися від відображення в репортажах і від критики. Це необхідна умова для доведення інформації до громадської думки в будь-якій країні.
Хоча такі пропозиції робляться, безумовно, з добрими намірами, досвід, однак, показує, що це приводить до порушень свободи преси через контроль журналістів та їхнього пересування. Проведені дослідження свідчать про те, що коли журналістів убито чи поранено у збройних конфліктах чи інших подібних ситуаціях, це відбувається частіше навмисно, через те, що їх ідентифікували як осіб, пов’язаних з новинами, ніж через випадковість.
Результат цього обговорення має довгу історію. Ні спеціальні журналістські картки, ні ліцензії, ні емблеми чи значки не допомогли журналістам, які постраждали через характер їхньої роботи. Приклади „захисних „ заходів таких як супроводження представників преси спеціально сформованими військовими підрозділами протягом війни в Перській затоці показали себе більше з боку контролю над пресою.
Спеціальні символи, нарівні з тими, які схвалюються Уповноваженим ОБСЄ з питань свободи ЗМІ однаково добре слугують і як ціль, і як магніт для снайперів чи фракцій, задіяних у конфлікті, що заперечують проти висвітлення в новинах їхньої діяльності. Прийняття спеціальних емблем означає створення певної системи для того, щоб вирішити питання про те, хто може чи не може розглядатися власне як журналіст. Насправді, це могла б бути журналістська система ліцензування, з урахуванням усіх недоліків, які це може потягнути за собою.
Журналісти, задіяні в зонах конфліктів, повинні пройти тренінг чи спеціальні курси, для того, щоб отримати певні напрямні для покращання їхньої безпеки. Для таких журналістів також повинне бути передбачене відповідне страхування від такого ризику.
Уряди повинні дати зрозуміти, що ті, хто полює на журналістів, не можуть очікувати амністії за свої злочини.
Не менш важливе місце займає і точка зору комітету, згідно якої законодавство про образу, забезпечуючи особливий захист державним органам, спеціальним інститутам, державам та їхнім символам є повністю неприйнятними у всіх країнах, однак особливо в тих, які недавно стали на шлях демократизації.
Комітет привітав публікацію „Законодавство про образу — образа свободи преси“ — дослідження таких законів, і того, яким чином вони застосовуються більше, ніж в 90 країнах і територіях. Таке дослідження беззаперечно демонструє те що такі закони, включаючи закони про „desacato“ в Латинській Америці і закони про злочинний наклеп, були викликані намаганням придушити свободу слова і свободу преси у всіх регіонах світу. Це також переконливо продемонструвало, що продовження існування таких анахронічних юридичних текстів в збірниках законів традиційних демократичних держав слугує постійним запрошенням до авторитаризму — хоча навіть демократичні держави розглядали ці закони як застарілі і більше ними не користувались. Саме тому Комітет закликає всі уряди відмінити такі закони.
Обґрунтований захист проти випадків наклепу може бути забезпечений згідно засобам, передбаченим у цивільному праві для тих, хто вважає себе несправедливо ображеним, щоб довести заподіяну шкоду. Це повинне бути не відшкодування шкоди як засіб покарання чи ув’язнення за використання свободи вираження поглядів..
В демократичній державі, яка функціонує належним чином, лідери уряду та інші публічні фігури дозволяють собі менше — а не більше — захищатися від відображення в репортажах і від критики. Це необхідна умова для доведення інформації до громадської думки в будь-якій країні.