MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Конституційний суд України виніс рішення про неконституційність застосування смертної кари

26.12.2000   
І.Сухорукова, м.Харків
Напередодні Нового року Конституційний суд України, розглянувши звернення 51 народного депутата Верховної Ради, виніс рішення про неконституційність застосування смертної кари.

Рішення Конституційного суду є обов’язковим для виконання на всій території країни. Чинне законодавство найближчим часом має бути приведено у відповідність з цим рішенням. Безумовно, воно дає певні надії. І не тільки тому, що, нарешті, Україна виконала взяті на себе зобов’язання перед Радою Європи, але й тому, що одна з гілок влади взяла на себе відповідальність за непопулярне, але необхідне рішення. Ми вважаємо, що його прийняття не менш важливе, ніж саме скасування смертної кари. Бо до цього часу наші владні структури і більшість інтелектуальної еліти вперто плутали демократію, як державний устрій, з популізмом, тобто з переконаннями більшості. Політики і журналісти, налаштовані таким чином, виступали проти скасування смертної кари, посилаючись на "волю народу".

Ті, хто разом з нами доводив необхідність скасування смертної кари в Україні, безумовно відчувають задоволення. Але, разом з тим, ми не можемо не бачити, що більшість населення не на нашому боці. Насправді, в цьому немає нічого страшного - Україна в цьому не гірша і не краща від багатьох розвинутих країн Європи. Соціологічні дослідження в країнах Європи показують, що тільки в Скандинавських країнах та в Італії ідею повернення смертної кари підтримують біля 40 % населення. В інших країнах Європи прихильників смертної кари більше 50 %. Приклад спокійної і доброзичливої Бельгії, яка в одну мить спалахнула багатотисячними демонстраціями за повернення смертної кари після арешту маніяка-педофіла, вбивці малих дівчат - покажчик того, якою нестійкою є громадська думка, навіть там, де люди не такі роздратовані власним безправ’ям та злиднями, як у посттоталітарних країнах. Звичайно, парламент Бельгії не пішов на це, не піддався на популістські міри. Це звичайний феномен досвідченої демократії, коли влада йде проти переконань більшості, щоб не порушити саму суть етики суспільних відносин. І саме в цьому, на наше переконання, роль і обов’язок держави. Владні еліти повинні взяти на себе відповідальність бути більш гуманними, сповідувати високі моральні принципи, ніж більшість громадян - і це повсякденно повинно бути втілено у чинному законодавстві. Ті, хто пише закони та приймає їх, ті, хто за фахом і досвідом може брати участь у їх обговоренні, повинні всебічно враховувати історичні, геополітичні та культурологічні тенденції розвитку країни з урахуванням її місця в Європі та світі. Ми ж, ще з часів розвинутого тоталітаризму, більш за все боїмося зробити щось таке, що не подобається більшості, не беручи до уваги кожну людину окремо. Особистість знецінена, тоді як волею народу заклинають один одного всі політики, партії і представники різних гілок влади, бо саме такі заклинання дають шанс на безвідповідальність. Сучасне суспільство дуже складний механізм, який потребує постійного і досвідченого узгодження інтересів всіх його членів, а більшість просто не має достатньої інформації, щоб сформувати думки необхідного рівня. За Конституцією Україна є представницькою демократією, отож ті, хто взявся репрезентувати своїх виборців, не є їх прямим рупором, як це вважають (чи може вдають, що вважають?) наші ліві. Бо більшість виборців країни не знають яким чином влаштувати таку державу, щоб в неї було зручно жити широким верствам населення. Поки що ми такої держави не маємо. Ті, хто ідуть до влади, повинні уявляти собі деяку модель суспільства, сучасну і здатну до саморозвитку. Тільки послідовне і методичне втілення гуманізму і моралі на державному рівні здатне поліпшити ситуацію в країні, де стосунки між владою і особистістю зіпсовані майже віковим перебуванням в аномальному світі. Скасування смертної кари - це перший реальний крок у вірному напрямку. Але його недостатньо, щоб змінити суттєво жорстокість наших суспільних відносин.

Про це яскраво свідчить опитування, яке провели 3 січня журналісти програми "7 днів" серед киян, комен-туючи рішення Конституційного суду. Нас не стільки засмутили відповіді громадян, що були, як один, за смертну кару, як позиція тележурналістів. Їм наявно не вистачало тактовності і обізнаності щодо предмету опитування. Можна не сумніватися, що якби тих самих людей, які казали, що Онопрієнка треба розірвати на шматки без суду і слідства, запитали: "А Ви не боїтеся, що наші правоохоронці помилково затримають вашого чоловіка (або сина, брата, онука) і почнуть його бити, і він зізнається, що він вбивця. Після чого його засудять до смертної кари?" Ми впевнені, що таке запитання хоча б примусило людей замислитись. Журналісти з програми "7 днів" закінчили свій репортаж реплікою: "Рада Європи буде задоволена, а чи буде задоволений пересічний громадянин України?" Можна відповісти на це риторичне запитання: ні, не буде, так само, як і пересічний британець, німець або француз. Не політикам треба опускатися до рівня пересічної свідомості, а виховувати у громадян цю свідомість, поступово переконуючи громадян, що людське життя це найвища цінність.

Ще одна риса необізнаності журналістів у проблемі, про яку йшлося в опитуванні, це питання стосовно готовності платників податків утримувати на свої гроші засуджених на довічне ув’язнення. Громадяни, звісно, не погоджувались. Саме журналістам поцікавитися би у владних структурах, скільки коштує сама процедура виконання смертного вироку з утриманням в’язня, з розглядом касацій, з утриманням, до речі, інституту катів. Не кажучи вже про те, що Україна займає ледь не перше місце в Європі за кількістю в’язнів, причому більшість з них засуджена не за важкі злочини, тобто вони не є соціально небезпечними. От де є можливість заощадити гроші платників податків!

На жаль, репортажі та статті на кшталт того, що ми бачили у програмі "7 днів" - звичайна річ. Наш істеблішмент не дуже вдається до роздумів. Тому ми ще раз підкреслюємо сміливість та прогресивність рішення Конституційного суду.

Отже, рішення прийняте, але питань залишилося забагато.

Напередодні Різдва до ХПГ надійшов лист від матері юнака, якого засудили на смертну кару 27 грудня 1999 року. Суд визнав його винним у серійних вбивствах з ціллю згвалтування. Мати наводить докази, що зізнання у скоєні злочинів з юнака витягли шляхом жорстоких катувань, але ані суд, ані прокуратура не звернули уваги на його скарги. На жаль, це далеко не поодинокий випадок у нашій сумній практиці.

Так, тепер тих, кого катуваннями примусили зізнатися у важких злочинах, які вони не скоїли, не розстріляють, і їх родичі, адвокати та правозахисники (якщо вони є, або якщо до них звернулися) отримають деякий час, щоб поборотися за їх життя. Бо умови у місцях відбування покарань майже непридатні для існування. Але засоби слідства і рівень правосуддя надто часто не залишають людині жодного шансу доказати свою невинуватість. І доки ми матимемо таке слідство і такий суд, само по собі скасування смертної кари - це лише усунення найкричущого, найбрутальнішого нехтування правом людини на життя.

Важливість цієї події є зрозумілою на сьогодні для абсолютної меншості суспільства. Так званий пересічний громадянин, на якого так любить посилатися наша преса, сам по собі, доки його не зачепить, не ототожнює себе ані з злодієм, ані з жертвою. Він хоче захистити своє нормальне життя і його дратує, коли влада не може цього зробити. Якщо громадянин побачить, що його життя і спокій є предметом турботи, роздумів і піклування з боку держави, жорстокість у суспільстві зменшиться. І тільки на такому рівні почне налагоджуватися той зворотний зв’язок між державою і особистістю, між владою і людиною, без якого немає і не буде нормального людського життя.

Смертна кара, як санкція кримінального кодексу скасована, але ціна життя нашої людини залишилася вкрай низькою. Її права і гідність весь час під загрозою. Конституційний суд першим взяв на себе відповідальність. Дай Боже, щоб всі наші політики і можновладці пішли таким же шляхом.

 Поділитися