Який вирок нам виносить природа? Або як ми обманюємо самих себе, коли забруднюємо довкілля

У статті 50 Конституції України зазначено: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди». Тобто кожна людина має право жити у безпечному для себе середовищі.

Але ось одна людина спричинила ДТП і перевернула багатотонну цистерну з бітумною смолою. Небезпечна рідина витекла, добре хоч не вся, і забруднила невелику річечку Орява, що на Львівщині.

Рятувальникам нібито вдалося зменшити потрапляння цієї хімії у воду, але природі тут вже завдано збитків, а навколишнє середовище певною мірою становить небезпеку і для людей.

Або ось така ситуація: інша людина, чи скоріше кілька людей, закидали 20-літровими каністрами з невстановленою хімічною речовиною майже півкілометра русла невеличкої ріки Кізка поблизу міста Буча, що на Київщині.

Деякі з цих посудин розгерметизувалися, і на воді утворилися масні плями. Що то за «хімія», ще будуть з’ясовувати фахівці, але екоактивістам і рятувальникам ДСНС, які розчищали річище від цього небезпечного сміття, довелося працювати у респіраторах та захисних костюмах.

За словами екологів, від викидів отрутохімікатів постраждала місцева фауна. Притому ніхто не може гарантувати, що залишки небезпечної речовини не вплинуть і на екосистеми водойм, з якими пов’язана ця річечка. Адже вона є притокою річки Ірпінь, яка в свою чергу впадає у Дніпро.

Варто згадати, що трохи менше двох років тому схожий екологічний інцидент трапився і на річці Рось, де також зловмисники викинули у русло чимало каністр з отрутохімікатами. Публікація з цього приводу була вміщена на порталі Харківської правозахисної групи (Після нас хоч потоп, або Чому екологічні катастрофи стали в Україні нормою життя?).

Тоді, як і у нинішніх випадках, відкрили кримінальне провадження. Але чи дійшла справа до суду і чи були покарані винні, сказати важко. Ніякої інформації про цей факт знайти не вдалося. Скоріш все так і закінчилося нічим.

Але навіть якщо немає судових вироків щодо тих, хто завдає непоправних втрат довкіллю, то свої вироки виносить природа. За трохи більш як чверть століття в Україні зникло більше десяти тисяч малих річок. Тобто саме тих потічків, які наповнюють великі водойми. Нині наша країна, незважаючи на те, що нібито маємо чимало водних плес, вважається маловодною щодо забезпечення питною водою.

Зате у нас з’являється такий собі модний тренд: створювати у середмісті штучні ріки. Про це говорять у Львові. А у Дніпрі вже створили штучний струмок, який символізує річку Половицю, що протікає під містом, бо схована у колектор.

У повідомленнях ЗМІ гарно розписано, що струмок виглядає мальовничо, підсвічується голубуватим світлом. Але геть не так мальовничо виглядає сама річка, схована під землю. У Інтернеті вдалося знайти про неї розповіді місцевих діггерів. Як і наземні ріки, вона почасти закидана сміттям, зокрема й пластиком, у її русло незаконно скидають стічні води.

Такі сумні екологічні реалії нашого життя: на створення штучних річок кошти знаходяться, а на очищення природних русел їх нібито немає.

Можна створити штучні струмки. Але чи можна зробити штучну землю?

У природі все взаємозв’язане. Якщо недбало ставимося до землі, то фактично знищуємо і воду, в першу чергу питну воду. Ось скажімо, певний час тому трапився такий факт: під Сумами просто неба виявили тонни використаних батарейок та люмінесцентних ламп. Мешканці села, біля якого з’явилося це звалище, боялися пити воду, вважаючи, що ртуть глибоко проникла в ґрунт.

Втім, навіть розуміючи всю небезпеку, люди не звернулися ні до поліції, ні до Держекоінспекції. Поліція і екоінспектори приїхали на це місце лише після звернення журналіста.

На жаль, прикро, але українці часто вважають, що про безпечне довкілля для них хтось повинен потурбуватися. Хоча дуже багато залежить від нас самих і від нашого розуміння, що природа не прощає зневажливого ставлення до навколишнього світу.

Забруднене довкілля у остаточному результаті – це наші хвороби, погане самопочуття.

Пройдіться про власній квартирі, подивіться скільки в ній речей, які небезпечні для навколишнього середовища: предмети побутової хімії і косметики, пластикові пляшки, поліетиленові пакети, батарейки і акумулятори в електричних і електронних приладах. І це лише побіжний перелік того, що ми викидаємо у смітник, бо в нашій країні найчастіше ці речі неможливо утилізувати окремо.

Ми часто навіть не знаємо, яку загрозу для середовища становить та чи інша яскрава коробочка, у якій принесли додому молоко чи сметану, чи якийсь напій, чи будь-які інші продукти.

Скажімо, серед відходів, які дуже важко переробляються, тетрапак, у якому ми купуємо, наприклад, соки, – це суміш алюмінію, паперу і поліетилену. Так само і тюбик від зубної пасти чи дитячі підгузки.

Фактично те, що поліпшує наш побут, завдає нам же непоправної шкоди.

Та повернемося до того звалища використаних електричних батарейок, що знайшли під Сумами.

На жаль, велика кількість використаних батарейок, які збираються в Україні, не йдуть на переробку, бо це доволі дорогий процес. Власних потужностей у нас немає, а будувати підприємство для їх переробки економічно недоцільно. Тому переважно українські батарейки переробляються у Румунії.

До того ж, коли у людей, які відповідально ставляться до довкілля, виникає запитання, куди здати використані батарейки, відповіді на нього вони можуть і не знайти. Тим часом середньостатистична родина за рік може використати не менше 30–40 батарейок від годинників, пультів від телевізора, безпровідних комп’ютерних мишок тощо. Якщо все це викинути, то забрудниться щонайменше 6 соток землі, – тобто територія невеликої дачної ділянки.

Лише після тривалих пошуків у мережі мені недавно вдалося знайти інформацію, що з 28 квітня нинішнього року при вході в кожен магазин мають з’явитися прозорі контейнери для використаних батарейок. А поки що незначну їх кількість можна здати хіба що у деяких великих торговельних мережах, де є такі контейнери, часто з зображенням тваринок: бобрика, кротика, собачок.

Хотілося б вірити, що більшість торговельних мереж все таки будуть співпрацювати у цьому напрямку з організаторами цієї такої необхідної для країни послуги.

Щоразу, коли починається весна, українці полюбляють виїжджати на всілякі пікніки. Однак тепер ці прогулянки можуть виявитися вкрай небезпечними. Не тільки через поширення коронавірусу. А й через те, що у лісосмугах чи на узбіччі лісу можна зіткнутися з медичним сміттям, у тому числі й епідемічнонебезпечними рештками: медичними засобами, які використовувалися для лікування хворих на COVID-19 та лабораторних досліджень.

Незаконно вивозяться такі відходи і на полігони зі сміттям замість належної утилізації.

За даними Держекоінспекції, в умовах пандемії обсяг медичних відходів збільшився майже вдвічі, але на безпечну утилізацію потрапляє хіба половина.

Небезпечні смітники свого часу виявляли на Сумщині, Київщині, Миколаївщині. На Сумщині прокуратура навіть подала справу до суду на керівництво підприємства, яке без ліцензії і в непристосованих умовах мало утилізувати медичні відходи, а фактично захисні маски і пробірки від ПЛР-тестів лежали просто неба. Однак у позові йшлося лише про те, що підприємство працювало без належної ліцензії, і зовсім не обумовлювалося питання про шкоду, завдану довкіллю цим небезпечним сміттям.

Але навіть якби у позові й була б екологічна складова, то невідомо, чи суд би визнав і задовольнив її повною мірою.

Українські суди не надто охоче долучаються до справ щодо захисту довкілля, а іноді й зовсім відмовляють у позовах. Можливо тому, що та частина законодавства, яка регулює правовідносини стосовно екологічних проблем, є доволі застарілою.

У 2004 році Пленум Верховного суду України обговорював судову практику щодо захисту довкілля. Тоді зазначалося, що в діяльності судів є істотні недоліки. Допускаються помилки у застосуванні законодавства, не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за забруднення ґрунту, рік, озер, морів та атмосферного повітря, не завжди до відповідальності притягуються особи, причетні до злочину тощо.

І хоч з того часу пройшло чимало часу, але навряд щось відчутно змінилося. Бо, скажімо, у Дайджесті судової практики Верховного Суду у спорах, що виникають у сфері захисту довкілля та екологічних прав за 2019 рік, знову йшлося як про помилки під час розгляду спорів у галузі охорони природі, так і про те, що суди необґрунтовано взагалі відмовляються приймати ці справи до розгляду.

Свого часу правозахисні організації України оприлюднили узагальнену доповідь «Дотримання екологічних прав». У ній відзначається досить слабка судова активність у цьому напрямку. Адже населення не має достатньої довіри до судових органів, достатніх правових знань і часто люди не знають, де знайти належну правову допомогу. Та й оплата судових зборів, послуг юристів також є стримуючим фактором.

Тобто формується таке собі замкнене коло: слабке законодавства в галузі екології допомагає порушникам уникнути покарання, а вони в свою чергу завдають шкоди довкіллю, бо знають, що уникнуть відповідальності саме через слабке законодавство.

Отже, очевидно, назріло вирішення цього питання у законодавчій та юридичній сферах.

Але не тільки цим визначається проблема. Мабуть, повинна бути й певна просвітницька робота, краще інформування про злочини у галузі екології, їх наслідки і покарання тих, хто цього припустився.

Власне, більшої прозорості у сфері охорони довкілля вимагає і міжнародна Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція). Поки що в Україні ці питання реалізуються недостатньо добре.

Можливо, й тому більшість українців не розуміють, що, завдаючи шкоди довкіллю, обманюють самі себе і насправді завдають шкоди власному життю та здоров’ю.

Недавно Всесвітня організація охорони здоров’я оприлюднила великий звіт про ризики забрудненого навколишнього середовища.

Чверть людей у світі помирають через поганий стан довкілля, який викликає понад 100 найнебезпечніших хвороб у світі. Причому зросли захворювання, спричинені зовнішнім та внутрішнім забруднення повітря синтетичними хімічними речовинами тощо.

І це також той вирок, який виносить нам природа за нищівне ставлення до неї.

Головне зображення з сайту 33kanal.com

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Матеріал не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.