MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

25. Права військовослужбовців

21.04.2014   

[1]

1. ДЕЯКІ ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

У 2013 році в сегменті реальних справ, пов’язаних з вітчизняними Збройними Силами та іншими військовими формуваннями, відбулись певні зміни, які стосувались набуття чинності тими чи іншим нормативно-правовими актами, внесенням змін до чинних актів, а також заявами щодо порядку комплектування українського війська.

Крім того, відбувається реформування системи забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України та інших військових формуваннях передусім шляхом реформування органів військової прокуратури у спеціалізовані прокуратури, а в подальшому планується їхня повна ліквідація. Також у кінці 2012 року набув чинності принципово новий Кримінальний процесуальний кодекс України, який не оминув своєю увагою і питання військової сфери.

Але, незважаючи на це, ситуація як з організацією та функціонуванням «силових структур», так і з дотриманням прав і свобод військовослужбовців у цьому році докорінних змін не зазнала. Також залишається чинним масив законодавства, що абсолютно застарів, не кращою є ситуація з фінансуванням вітчизняної армії, з виконанням програм, спрямованих на реформування сектору безпеки та оборони, а найголовніше – залишається застарілим формат мислення багатьох посадових осіб, що причетні як до процесів реформування, так і до забезпечення повсякденного функціонування тих чи інших армійських структур. На жаль, українська армія має системні проблеми, які з кожним роком набувають нових форм, але концептуально державою не вирішуються.

Для вирішення системних проблем армії, для визначення стратегії її розвитку державою повинні бути ухвалені відповідні програми такого розвитку. Зокрема, 2 вересня 2013 року Указом Президента України № 479/2013 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2013 року «Про Державну комплексну програму реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року» було затверджено вказану державну програму. До Указу Президента України вона додається, але вказано, що має гриф «цілком таємно». У зв’язку з цим з текстом програми на офіційному сайті Верховної Ради України не можна ознайомитися.

На цей час не ухвалено Закону України «Про чисельність Збройних Сил України на 2013 рік». Є чинним лише Закон України «Про чисельність Збройних Сил на 2012 рік» від 20 вересня 2011 року, відповідно до якого було затверджено численність Збройних Сил України станом на 31 грудня 2012 року в кількості до 184000 осіб, у тому числі до 139000 військовослужбовців. Проте подальший процес скорочення чисельності Збройних Сил є очевидним. «Згідно з новою військовою реформою в Україні намітилось велике скорочення Збройних Сил. Так, до 2017 року загальна численність української армії становитиме 70000 осіб. При цьому скорочення буде проводитися в кілька етапів. Так, до 2015 року із 144 тисяч військовослужбовців залишаться 105000, а потім скорочення ще на 25000»[2].

2. ГІДНІСТЬ

Реалізація принципу верховенства права у правовій державі кричуще вимагає перегляду всього масиву чинного військового законодавства на предмет створення ним необхідних умов для забезпечення гідності військовослужбовців незалежно від виду військової служби, місця служби та займаної посади, а також інших найрізноманітніших чинників (стать, освіта, походження, віросповідання тощо). При цьому йдеться не лише про гідний рівень соціального забезпечення, а про всі аспекти життя, побуту, взаємодії військовослужбовців як у період службового часу, так і поза ним, а також про забезпечення престижності професії військовослужбовця.

На сьогоднішній день гідність будь-якої людини на конституційному рівні (стаття 3 Основного Закону України) визнається найвищою соціальною цінністю. Разом із тим, ні чинна Конституція, ні поточне законодавство не має дієвих гарантій та надійних механізмів його захисту. Статути Збройних Сил України, які «опікуються» всіма сторонами життя та навіть побуту військовослужбовця, не розглядають його гідність як важливий орієнтир при конструюванні військово-службових відносин. Ця проблема є кричущою з огляду на практику порушення прав і свобод військовослужбовців, у тому числі посягання на їхню гідність, що формувалась протягом тривалого часу та була офіційно спрямована на усвідомлення кожним військовослужбовцем «всех тягот и лишений воинской службы».

Насправді, вона була та залишається на сьогоднішній день результатом самоусунення командирів від виконання свої функціональних обов’язків у різних сферах проходження військової служби, передусім шляхом наділення деяких військовослужбовців надмірними повноваженнями щодо «виховання» інших військовослужбовців. Його результати доволі часто виливались у застосування неправомірного фізичного та психічного впливу, що мало наслідком отримання потерпілими різного ступеня тілесних ушкоджень, психічних травм, формування негативного ставлення до військової служби, деморалізації його особистості, впливало не тільки на подальше проходження ним військової служби, але й на його життя після звільнення з неї, перенесення та застосування таких «методів виховання» на інших осіб (свою сім'ю, роботу, державну службу в різних структурах, у тому числі в підрозділах органів внутрішніх справ тощо). Крім того, це деформує його свідомість щодо уявлення та розуміння гідності будь-якої людини.

Безперечно, у деяких командирів, що у свій час пройшли подібну «школу», таке поводження є своєрідним неписаним звичаєм, що на свідомому рівні розглядається ними як позитив. Але змінити таке ставлення можна шляхом установлення на законодавчому рівні відповідних жорстких заборон та додаткових гарантій. У цьому випадку не йдеться про встановлення в Кримінальному кодексі тих чи інших додаткових складів злочинів. Питання полягає у тому, що на рівні чинного військового законодавства, посадових інструкцій сформулювати комплексний підхід, який би дозволяв створювати правове регулювання військово-службових відносин з точки зору гуманного ставлення до процесу проходження військової служби кожним військовослужбовцем незалежно від виду військової служби, посади, військового звання, місця служби та інших чинників, а також забезпечення їхньої гідності на високому рівні.

Це обов’язково повинно бути прописано з огляду на те, що відповідно до ст. 4 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, цим Статутом регулюється не лише службова діяльність, але й повсякденне життя військовослужбовців. Тобто якщо регулюючий вплив законодавства розповсюджується не лише на службу, але й на повсякденне життя (на відміну від громадян, що не проходять військову службу), то такий вплив повинен бути максимально продуманим, гуманним та цивілізованим.

Названий Статут у частині 7 статті 11 серед обов’язків військовослужбовця називає обов’язок кожного військовослужбовця дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України. Як видно, про честь і гідність написано декларативно, без відповідного роз’яснення про суть, без механізмів захисту, а також у цій нормі йдеться передусім про бойову честь Збройних Сил, а не про гідність військовослужбовця.

У зв’язку з цим практиці відомі випадки, коли командири (начальники) з метою виховати військовослужбовця у дусі поважного ставлення до досягнень військової частини чи Збройних Сил у цілому, а також примусити його не відставати від інших при виконанні бойових чи службових завдань, часто-густо робили це таким чином, що відбувалось приниження гідності військовослужбовця, якому щось не вдавалось виконати, в силу фізичних причин, психічної неготовності або недостатності навичок. У такому випадку відбувається не лише посягання на гідність військовослужбовця, якого фактично принижують перед військовим колективом, але це негативним чином упливає на його особистість та психіку.  

Крім цього, у частині 8 цієї ж статті Статут установлює, що кожний військовослужбовець повинен поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, струмувати їх від учинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини. Як видно, ця норма також далека від досконалості та сконструйована з метою розстановки аналогічним чином пріоритетів серед названих соціальних цінностей.

У цьому випадку більш конкретною є стаття 49 цього Статуту. В ній зазначено, що військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов’язані завжди пам’ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Вважаємо, що питання гідності людини як у державі в цілому, так і у Збройних Силах України чи інших військових формуваннях є дуже актуальними з огляду на дуже тривалу наявну практику зневажливого ставлення до людини та її гідності. У зв’язку з цим така проблема повинна бути піднята на зовсім інший рівень суспільної та державної уваги. Вибудовувати цю політику слід з формування відповідного ставлення до дітей у сім'ї, дошкільних, шкільних та інших закладах.

А щодо армійських структур, то увага до цього питання повинна бути особливою, з огляду на традиційні особливості проходження військової служби – закритість, важко здійснюваний контроль та нагляд, жорстка система субординації, відсутність належних механізмів відмови від неправомірного, у тому числі й злочинного наказу, низький рівень соціального забезпечення, наявність невикорінних негативних традицій, що тривалий час формувались у межах закритих казарм, великі дискреційні повноваження командирів, застаріле, непослідовне та архаїчне військово-службове законодавство, відсутність дієвих механізмів для звернення військовослужбовців до цивільних й незалежних структур щодо захисту прав і свобод, а також деякі інші особливості, які не можна не враховувати при проведенні політки гуманізації військово-службових відносин.

Безперечно, питання соціального захисту є дуже важливими. Від них буде залежати поповнення структурних підрозділів Збройних Сил України чи інших військових формувань належними кадрами, якісне виконання військовослужбовцями своїх функціональних обов’язків, їхня мотивація. Крім того, буде упереджений відтік найбільш професійних кадрів. Проте ці питання не мають такого доленосного впливу на особистість військовослужбовця, як забезпечення належного рівня його гідності.

3. ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯ ТА МОДЕРНІЗАЦІЯ ВІЙСЬКОВОЇ ПРАВООХОРОННОЇ СФЕРИ

У 2013 році закінчився процес реорганізації військових прокуратур на прокуратури, які повинні здійснювати нагляд за додержанням законів у воєнній сфері. Цей процес був розпочатий у серпні 2012 року. З цього моменту слідчі та прокурори перестали бути військовослужбовцями, а отримали статус «класичних» прокурорських працівників. Він виступає як продовження ліквідації військових судів та покликаний з одного боку демілітаризувати правоохоронний сегмент Збройних Сил та інших військових формувань, а з іншого його найголовнішим завданням повинно бути створення відповідних умов щодо більшої незалежності вказаних структур. Лейтмотивом влади щодо реформування цього сектору безперечно є економія коштів на утримання цих органів влади, а щодо доцільності цього процесу існують діаметрально протилежні погляди.

У той же час слід зазначити, що слідчі та прокурори, які перебували на військовій службі, звичайно, повинні краще орієнтуватися у складному та розгалуженому військовому законодавстві, знати особливості та специфіку проходження військової служби, ті чи інші армійські традиції (у тому числі й негативні). Крім того, досвід багатьох держав, у тому числі розвинених та демократичних, свідчить про те, що в них функціонують і військові прокуратури, і військові суди. Безперечно, всі ці аргументи є слушними.

Також наводиться аргумент щодо кращого сприйняття військовослужбовцями, яких перевіряють прокурорські працівники, які є теж особами, що перебувають на військовій службі. У той же час, сприйняття не є головним для проведення якісної перевірки. Крім того, практиці відомі зворотні ситуації не сприйняття прокурорського працівника та створення для нього штучних перепон з огляду на те, що його військове звання було значно нижчим ніж військове звання особи, яку він перевіряв. У зв’язку з цим, позбавлення прокурорських працівників військових звань у деяких аспектах роботи негативним чином не може відбитися на об’єктивності їхньої роботи, а навіть навпаки може дещо її підсилити.

Крім того, процес демілітаризації цієї сфери в нашій державі є незворотнім. До кінця 2013 року держава обіцяє остаточно визначитися зі статусом прокуратур з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері шляхом ухвалення Закону України «Про прокуратуру», який взагалі не передбачає існування спеціалізованих прокуратур. Тобто приблизно до середини 2014 року планують ліквідувати 122 спеціалізовані прокуратури (з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, транспортні, екологічні). Натомість, буде створена система прокуратур, яка буде мати три рівні: 1) Генеральна, 2) регіональні та 3) місцеві.

Проте, незважаючи на модернізацію названих органів, їхній вплив на забезпечення та захист прав і свобод військовослужбовців буде залежати не від того, які погони вони будуть носити та в межах яких підрозділів будуть працювати, а від їхньої організації, зорієнтованості на належне виконання своїх функціональних обов’язків, якості підготовки оперативного складу, а це можна досягти лише за наявності політичної волі у державі.

Не можна оминути увагою й новий Кримінальний процесуальний кодекс України, який змінив деякі застиглі питання у військовій сфері. До позитивних здобутків можна віднести те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України», було внесено зміни до абзацу сімнадцятого статті 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до яких командира полку було позбавлено права у разі вчинення військовослужбовцем злочину порушувати кримінальну справу і провадити дізнання, а натомість він зобов’язаний у разі вчинення військовослужбовцем кримінального правопорушення письмово повідомити про це орган досудового слідства.

Так само було змінено частину 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до якої командир уже не може «вжити заходів у встановленому Кримінально-процесуальному кодексі України порядку», а може лише письмово повідомити орган досудового розслідування, у тому разі якщо під час службового розслідування буде з’ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.

У той же час, конструкція цих норм залишилась старою, за якою командир несе відповідальність за правове виховання полку, за рівень військової дисципліни, у зв’язку з чим повідомляти про вчинене кримінальне правопорушення орган досудового слідства йому просто невигідно. Безперечно, як і було раніше, за вказані діяння передбачена кримінальна відповідальність. Єдина різниця полягає у тому, що відповідно до частини 3 статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України в редакції Закону від 13 квітня 2012 року, командири несуть відповідальність відповідно до закону за неповідомлення про виявлення ознак кримінального правопорушення. З огляду на це, практика щодо приховування деяких злочинів може залишитися.

Новим Кримінальним процесуальним кодексом України, а також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» не тільки командирів було позбавлено статусу органів дізнання, але й Військову службу правопорядку у Збройних Силах України. Крім того, цей орган позбавлений також повноважень щодо розкриття злочинів та інших правопорушень у Збройних Силах України.

Серед новел кримінального процесуального законодавства, що може вплинути на військову сферу, слід зазначити про нові правила підслідності, встановлені статтею 216. Проте відповідно до пункту 1 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу, до дня введення в дію положень частини першої (в частині положень щодо повноважень здійснення досудового розслідування злочинів, передбачених статтями 402-421, 423-435 Кримінального кодексу України) та частини четвертої статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування передбачених ними кримінальних правопорушень здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначених цим Кодексом.

Після введення в дію положень частини першої (в частині положень щодо повноважень здійснення досудового розслідування злочинів, передбачених статтями 402-421, 423-435 Кримінального кодексу України) та частини четвертої статті 216 цього Кодексу матеріали кримінальних проваджень, досудове розслідування яких здійснюється органами прокуратури, передаються слідчими органів прокуратури відповідним органам досудового розслідування з урахуванням підслідності, визначеної цим Кодексом. Відповідно, йдеться про те, що досудове розслідування в майбутньому будуть здійснювати виключно слідчі органів внутрішніх справ та слідчі органів державного бюро розслідувань.

Слід звернути увагу і на змінену систему запобіжних заходів. Так, відповідно до частини 1 статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, запобіжними заходами є: 1) особисте зобов’язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Як видно, серед вичерпного переліку запобіжних заходів відсутній такий запобіжний захід, як нагляд командування військової частини. Він установлювався на підставі статті 163 вже не чинного Кримінально-процесуального кодексу і полягав у вжитті заходів, передбачених Статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду. Командування військової частини повідомляється про суть справи, у якій обрано цей запобіжний захід. Про встановлення нагляду командування військової частини у письмовій формі повідомляє орган, що обрав цей запобіжний захід.

Як видно, у цій статті жодним чином не вказано на головні цілі, які стоять перед запобіжними заходами (запобігти перешкоджанню встановлення істини у справі, продовженню злочинної діяльності). У зв’язку з цим можна констатувати, що нагляд командування як запобіжний захід не завжди був ефективним. Практиці відомі випадки, коли командування, будучі зацікавленим у справі, дозволяло військовослужбовцю порушувати процесуальний режим цього запобіжного заходу, у зв’язку з чим нівелювалась мета його застосування. Зокрема, обвинувачений військовослужбовець знаходився не у військовій частині, а поза її межами разом із своїм захисником робили спроби зустрітися з потерпілими (цивільними особами) та незаконно вплинути на них. Подібні випадки були непоодинокими.

Аналіз багатьох норм Кримінального процесуального кодексу дозволяє дійти висновку, що його зміни у військових питаннях полягають передусім в усуненні специфіки правового регулювання таких питань. Цей Кодекс не враховує ту специфіку, на яку було звернуто увагу його попередником. Але підводячи підсумок, слід зазначити, що наразі відбувається реформа кримінальної процесуальної сфери, де зачіпаються також і військові питання. Проте, у зв’язку з тим, що має місце застаріле військове законодавство, деякі новели не дадуть істотного результату.

У зв’язку з цим, слід переглянути відповідне військове законодавство, зокрема Статут внутрішньої служби та Дисциплінарний статут Збройних Сил України з метою забезпечення командирами виконання обов’язку щодо повідомлення про вчинені військовослужбовцями кримінальні правопорушення, а також упередження приховання вказаних протиправних діянь. Це можна зробити шляхом запровадження правових норм, які б не допускали б покарання командира за факт вчиненого та виявленого у ввіреному йому підрозділі кримінального правопорушення, крім випадків, коли вказане правопорушення безпосередньо пов’язано з його бездіяльністю.

4. ПРИЗОВ НА СТРОКОВУ СЛУЖБУ ЧИ КОНТРАКТНА АРМІЯ

Збройні Сили України та інші військові формування у житті суспільства та держави відіграють суттєву роль, у тому числі й в аспекті реалізації прав і свобод людини та громадянина. Йдеться передусім про те, що ці складові компоненти державного механізму є місцем служби великої кількості громадян нашої держави. Крім того, їх діяльність може суттєвим чином зачіпати інтереси та права і свободи тих осіб, що жодного стосунку до силових структур не мають. Це пов’язано з різними аспектами їх діяльності, а особливо, в умовах різних кризових ситуацій. Але однією з найактуальніших проблем є те, що до таких структур долучаються у примусовому порядку й громадяни України без урахування їхнього бажання проходити військову службу.

Такий стан речей призводить до того, що питання призову на строкову військову службу українських громадян стає максимально заполітизованим. У зв’язку з цим, політична еліта доволі часто використовувала та використовує його для отримання додаткових політичних дивідендів.

За даними Міністерства оборони України восени 2013 року має відбутися останній призов на строкову службу до лав Збройних Сил України, а в 2014 році звільняться в запас останні військовослужбовці, що проходили строкову військову службу. До 2017 року планується повністю завершити реформування вітчизняної армії, спрямованого на перехід виключно на контрактні засади проходження військової служби. Після проведення всіх етапів державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на 2013-2017 роки армія повністю перейде на контрактну форму комплектування[3].

У той же час, Указом Президента України № 635/2012 від 9 листопада 2012 року «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2013 році», відповідно до пункту 17 частини 1 статті 106 Конституції України та на виконання Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» було визначено на 2013 рік такі строки проведення чергових призовів громадян України на строкову військову службу: 1) квітень-травень; 2) жовтень-листопад.

У свою чергу, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2013 року № 671-р «Про затвердження чисельності громадян України, що підлягають призову на строкову військову службу, обсягу видатків для проведення призову у жовтні – листопаді 2013 року, було встановлено, що підлягає відправленню у війська усього 10800 осіб, у тому числі для Збройних Сил України 5000, внутрішніх військ МВС 4800, Державної спеціальної служби транспорту 1000.

Проте готовність українських Збройних Сил та українського суспільства до такого радикального переходу не буде стовідсотковою. Це зумовлено тим, що провести таке реформування у настільки стислі терміни не можливо, а крім того для цього необхідні суттєві кошти, передусім для створення конкурентноздатних умов професії військовослужбовця, що проходить службу за контрактом. Зокрема, у США скасування призову здійснювалось поетапно з 1920 року до 1940 року, тобто близько 20 років зайняло проведення цієї реформи.

Деякі військові експерти висловлюють бачення стосовно того, що перехід на контрактну армію вже з 2015 року – це політичне рішення. Такі експерти не бачать жодних перешкод для того, аби скасувати призов до Збройних Сил. Проблеми матимуть інші силові структури, насамперед, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ, які також комплектуються за рахунок призову. Однак знов-таки, ми іноді плутаємо поняття контрактна армія і професійна армія. Немає жодної проблеми у тому, щоб відмовитися від призовників. Але просто перейшовши на контракт, професійну армію ми автоматично не отримаємо. Щоб армія стала дійсно ефективною, мобільною і професійною, потрібно набагато більше зусиль, насамперед, з боку держави. Очікується, що перед президентськими виборами, особливо враховуючи політичні аспекти цього питання і його резонанс в українському суспільстві, призов буде скасовано, принаймні до Збройних Сил. Однак це, скоріше, створить більше проблем для самих Збройних Сил[4].

Про те, що реформа української армії вже почалася, заявив Секретар Ради національної безпеки і оборони України, коментуючи вихід Указу Президента України «Про Державну комплексну програму реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року». Він уточнив, що цим указом уводиться в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2013 року, яким було затверджено відповідну програму. Він також підкреслив, що реформа ставить за головну мету підвищення ефективності вітчизняних Збройних Сил. Для цього передбачається не тільки оптимізація їх чисельності, перехід повністю на контрактну основу набору військовослужбовців, але й реорганізацію системи управління. За його словами, ще одним указом Президент України затвердив новий військово-адміністративний поділ території нашої країни, якраз відповідно до положень Програми реформи армії. Він пояснив, що йдеться про поділ України на три території та створення, відповідно, трьох органів управління.

Секретар РНБО підкреслив, що серед завдань реформи – суттєве підвищення престижу вітчизняної армії та професії військовослужбовця. Це буде здійснюватися шляхом значного підвищення грошового утримання військовослужбовців та поліпшення їх житлових умов. Важливий акцент буде зроблений на модернізації техніки і озброєння та оснащенні Збройних Сил новими зразками.

У той же час Секретар РНБО підкреслив, що швидкість і результативність реформи залежатимуть від достатності фінансування. «Незважаючи на світові економічні складнощі, які не можуть не відбиватися на українській економіці, Президент України ставить завдання перед владою чітко слідувати наміченим планам. Ми зобов'язані суттєво змінити боєздатність вітчизняних Збройних Сил», – підкреслив Андрій Клюєв. Він також повідомив, що нині триває робота над основними показниками бюджету всіх структур, які виконують завдання національної оборони та безпеки України, на 2014 рік[5].

Метою цієї Концепції є створення боєздатних, мобільних, якісно підготовлених, всебічно забезпечених, професійних Збройних Сил, здатних швидко реагувати на реальні і потенційні загрози національній безпеці у воєнній сфері, ефективно стримати та гарантовано ліквідувати (локалізувати, нейтралізувати) збройний конфлікт на ранній стадії його виникнення, не допускаючи переростання в масштабну агресію, та спроможних брати активну участь у міжнародних заходах з підтримання миру і безпеки.

Заходи реформування і розвитку Збройних Сил передбачається здійснити у два етапи. На першому етапі планується здійснити основні заходи з реформування Збройних Сил, зокрема оптимізацію їх складу та чисельності, завершення формування перспективного складу Збройних Сил, звільнення Збройних Сил від виконання невластивих функцій та вивільнення надлишкового військового майна, укомплектування військових частин, підвищення рівня державних соціальних гарантій військовослужбовців та забезпечення соціального захисту осіб, які звільняються з військової служби у зв’язку з реформуванням. На другому етапі планується забезпечити здатність військ (сил) до своєчасного реагування на загрозу прикордонного збройного конфлікту, нарощування оперативних можливостей в особливий період для відсічі збройної агресії, перехід до комплектування Збройних Сил виключно військовослужбовцями за контрактом, приведення показників підготовки, технічного оснащення, всебічного забезпечення і рівня грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил до показників збройних сил провідних європейських держав.

Привертає увагу те, що перехід до комплектування Збройних Сил виключно військовослужбовцями за контрактом пропонується здійснити на другому етапі реформування Збройних Сил, тобто, згідно з Концепцією, тільки після 2015 року, що наводить на думку про підвищену заполітизованість цього питання.

Зазначена Концепція має на меті забезпечити високу мотивацію до проходження військової служби, у тому числі підвищення грошового забезпечення, дати змогу відмовитися від строкової військової служби та перейти до комплектування Збройних Сил виключно військовослужбовцями за контрактом. Для цього передбачається створити належні умови для проходження військової служби професійними солдатами та сержантами, докорінно змінивши весь уклад військового життя шляхом внесення відповідних змін до статутів Збройних Сил, інших нормативних документів і програм підготовки, а також забезпечити належні соціально-побутові умови військовослужбовцям за контрактом. З метою підвищення якості укомплектування Збройних Сил професійними військовослужбовцями та уникнення помилок під час відбору кандидатів передбачається запровадити для них інтенсивну (терміном до трьох місяців) початкову військову підготовку, за результатами якої ухвалюватиметься рішення щодо укладення контракту. Планується опрацювати питання забезпечення на пільгових умовах навчання у вищих навчальних закладах військовослужбовців за контрактом (під час проходження військової служби)[6].

Одне із питань, на якому сьогодні зосереджена увага керівництва Міністерства оборони, – забезпечення умов для підвищення мотивації кращих представників молоді до військової служби за контрактом. Наразі проводиться низка заходів, які мають дати відчутний ефект уже в найближчій перспективі. Насамперед, це збільшення вдвічі грошового забезпечення військовослужбовців Військово-Морських Сил, Повітряних Сил, Високомобільних десантних військ та Військ спеціального призначення. Цим заходом планується цієї осені не здійснювати призов строковиків до Військово-Морських Сил та ВДВ. Одночасно підняти грошове забезпечення військовослужбовцям інших видів, родів військ (сил) неможливо, тому було прийнято рішення здійснити поетапне підвищення грошового забезпечення, щоквартально на 20%, починаючи з 1 квітня 2013 року по 1 липня 2014 року. Як наслідок, зарплата військовослужбовців має зрости вдвічі. Цьогорічний фонд грошового забезпечення становить 6654,2 мільйона гривень, що дасть змогу виплачувати грошове забезпечення з урахуванням передбаченого підвищення в повному обсязі. Таким чином, уже в жовтні цього року планується, що командир бригади Сухопутних військ буде отримувати близько 5700 грн., командир батальйону – 5000 грн., командир роти – 4500 грн., командир взводу – понад 3300 грн..

Держава планує, що комплекс заходів з підвищення мотивації не буде обмежуватися лише збільшенням грошового забезпечення. Передбачається також удосконалення соціального пакета для військовослужбовців за контрактом, куди входить: отримання безкоштовної вищої освіти, право вибору місця проходження військової служби при укладанні першого контракту, належні умови для служби та відпочинку (встановлена тривалість службового часу, п’ятиденний робочий тиждень, вільне пересування територією України у вихідні, святкові та неробочі дні), забезпечення житлом тощо.

5. РЕКОМЕНДАЦІЇ

1) На рівні чинного військового законодавства, посадових інструкцій сформулювати комплексний підхід, який би дозволяв створювати правове регулювання військово-службових відносин з точки зору гуманного ставлення до процесу проходження військової служби кожним військовослужбовцем у незалежності від виду військової служби, посади, військового звання, місця служби та інших чинників, а також забезпечення їхньої гідності на високому рівні.

2) Переглянути відповідне військове законодавство, зокрема Статут внутрішньої служби та Дисциплінарний статут Збройних Сил України з метою забезпечення командирами виконання обов’язку щодо повідомлення про вчинені військовослужбовцями кримінальні правопорушення, а також упередження приховання вказаних протиправних діянь. Це можна зробити шляхом запровадження правових норм, які б не допускали покарання командира за факт вчиненого та виявленого у ввіреному йому підрозділі кримінального правопорушення, крім випадків, коли вказане правопорушення безпосередньо пов’язано з його бездіяльністю.

3) Вжити реальних заходів для поетапного переходу до контрактних засад проходження військової служби. При цьому цей процес слід максимально деполітизувати, створивши реальне економічне, наукове, інформаційне підґрунтя для реального переходу до контрактної армії зі створенням реальної боєздатності кожного підрозділу та Збройних Сил й інших військових формувань в цілому.

 

[1] Розділ підготовлено доцентом кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Євгеном Григоренком.

[2] Хто залишиться служити після великого скорочення? // http://wartime.org.ua/1609-hto-zalishitsya-sluzhiti-pslya-velikogo-skorochennya.html

[3] У відомстві спростували інформацію про те, що перехід на контрактну армію знову перенесений // http://tsn.ua/ukrayina/u-minoboroni-zaspokoyili-ciyeyi-oseni-prizov-do-armiyi-bude-ostannim-296552.html

[4] Перед президентськими виборами призов до армії можуть скасувати // http://razumkov.org.ua/ukr/article.php?news_id=1059

[5] Андрій Клюєв: Розпочато реалізацію Програми реформування Збройних сил України http://rnbo.gov.ua/news/1504.html

[6] http://mil.gov.ua//files/reform/Buklet.pdf

 

 Поділитися