MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Як і хто вирішує проблему відходів у Львові та Ужгороді

05.09.2017   
Анна Прокаєва
Побачити на власні очі, як і хто вирішує проблему відходів у Львові та у прикордонному з ЄС Ужгороді – власне з цією метою я у рамках Програми національних обмінів і поїхала до цих міст.

Україна переживає історичний момент: нарешті, вона отримала довгоочікуваний безвіз, відбуваються реформи, створюється суспільний мовник, громадянське суспільство вимагає покращень та не просто очікує їх, а докладається до цього процесу власними зусиллями. І на фоні цих об’єднуючих факторів все ж залишаються, часто політично мотивованими, «ложки дьогтю» – теми-подражники.

Однією з таких, після сумнозвісної львівської трагедії, стала «сміттева тема». Ця подія мала б об’єднати Україну, оскільки проблема поводження з відходами, переповнених полігонів, стихійних сміттєзвалищ для нашої країни є спільним викликом. Отож побачити все на власні очі, як і хто вирішує проблему відходів у Львові та у прикордонному з ЄС Ужгороді – власне з цією метою я у рамках Програми національних обмінів і поїхала до цих міст.

Перша зустріч пройшла з заступником голови Львівської міської ради Андрієм Москаленком. Він розповів, що наразі місто прийняло стратегію, згідно з якою вони мають скоротити захоронення на полігоні до 2020 року на 30%. На сьогодні Львів відсортовує текстиль, пластик, скло, папір – для цього у місті вже є контейнери на різні фракції у публічних місцях. Окрім того, відтепер кожен оператор вивозу зобов’язаний надати в обслуговування будинку ще один контейнер.

«Декілька місяців поспіль ми збиралися, обговорювали концепцію поводження з відходами. Чиновники, громадськість, організації. Врешті ми прийняли концепцію Zero Waste Lviv, яку інституціалізували на початку цього року. Ми вивчали досвід інших країн. І взяли деякі практики за основу нашої стратегії», – розповів пан Андрій.

Натомість, деякі ОСББ вже почали заробляти на відходах. У Львові я зустрілася з наймолодшим в Україні керівником ОСББ  – Тарасу Колодію 24 роки. Чоловік розповів, що завдяки сортуванню від 161 квартири будинку вдається щомісяця продати вторсировину на 300-400 грн. На ці гроші замінили лампи у місцях загального користування. У літній період – стрижуть прибудинковий газон. Відтепер у Львові тарифи на вивезення відходів зросли майже вдвічі, що в свою чергу мотивує мешканців сортувати та зменшувати кількість побутових відходів.

Місцевий бізнес також відреагував на загальну міську «зелену» тенденцію: буквально поблизу Ратуші одна кав’ярня сортує відходи, відмовилися від цукру у стіках, а на столиках розміщена ековідповідальна інформація про те, як можна нехитрими способами зменшити продукування відходів. Інша кав’ярня, трішки подалі від Ратуші, пропонує знижку тим, хто захоче налити каву у кухоль багаторазового використання, щоправда, чашка має бути від самого закладу – її доведеться купити у кав’ярні. 

Частина відсортованої сировини переробляється прямо на території Львова. Наприклад, ПЕТ-пляшку відвозять на завод, де з неї отримують гранули та пластівці. Про технічний процес виробництва та проблеми, з якими стикаються на практиці, розповів керівник заводу.

«Далі гранули та пластівці йдуть на різні вироби. Але в основному її закуповують на виробництво нетканого полотна – синтетична тканина. До речі сказати, що сучасні технології дозволяють отримувати тканину і з пластівців, що зменшує енерговитрати на виготовлення гранул. Проблема на сьогодні у тому, що велика кількість пластикових пляшок дуже засмічена – може бути і рідина у них, і залишки їжі. Велика частина, інколи і третина від вторсировини, виявляється сміттям. А ми за це сплачуємо гроші! По-друге, нашим працівникам все це доводиться витрушувати з пляшок. Уявіть собі, якщо це молоко, якому вже кілька тижнів! Тому дуже хотілося б попросити людей, принаймні виливати з пляшки. А краще, аби ополіскували її. Ще одна велика проблема постала раптом – наклейка на пляшці. Нові, ті що повністю обтягують пляшку та повторюють її рельєф, дуже важко зчистити. Ми навіть відмовляємося від тиха. Бо врешті потім цю наклейку ніхто не приймає на переробку», – повідав директор підприємства Юрій Іськів.

Наступний пункт нашого відвідування був на величезній базі вторсировини. Вона не єдина, але найбільша у місті та області. Мене зустрілися величезні амбари, мабуть у гектари, сповнені картоном, бляшанкою. Сюди ж привозять нові партії вторсировини, тут же її пресують та продають.

«Один тюк пресуємо одну годину», – пояснив працівник бази. Менеджер запрошує до наступного складу, який розташований за кілька сотень метрів. Тут склад скляних пляшок та склобою.

«Пляшки сортуємо за виробником, бо кожна пляшка індивідуальна, і далі спрямовуємо окремому виробникові», – пояснює працівник і зауважує, щоб я як журналістка обов’язково звернулася до читача та попросила від імені робітників бази не залишати у пляшках недопалки чи інші речі. Бо доводиться багато часу витратити, аби очистити пляшку – виробник приймає тільки пусту. Зворотній бік цієї сортувальної станції виходить на залізничний шлях – звідси склобій йде напряму на переробний завод у Дніпрі.

Небезпечні відходи (лампи, термометри) КП безкоштовно збирає у містян – для того щотижня спеціальний бус об’їжджає вулиці Львова. Всі зібрані відходи відвозять на переробку. У Львові майже рік як працює сучасна сортувально-переробна лінія.

Наступного ранку мене вже зустрічав Ужгород. У дворах мій погляд привернули контейнери-«колокольчики» для різної фракції – такі ж я бачила у країнах Балтії. Згодом я дізналася, що останні роки у місті працює україно-чеський оператор з вивозу ТБВ. І намагається привити правила ЄС у поводженні з відходами. Так, наприклад, компанії вдалося замінити у приватному секторі Ужгорода вже традиційні вуличні клуні на сучасні контейнери.

Під час зустрічі з керівницею компанії Наталією Якубик я дізналася, що поки що сортувальні контейнери є лише у публічних місцях. «Щоп’ятниці мешканці виставляють контейнери на проїжджу частину. Блакитні охайні контейнери – зовсім по-іншому виглядає вулиця. Культура – це важливо», – зазначає пані Наталія. Для того, аби збирати окремо вторсировину, потрібно внести зміни до Закону України «Про відходи», оскільки на даний момент там не йдеться ані слова про те, як це має бути.

До того ж існуючі правила санпіну не дозволяють скоротити число вивозу ТПВ з прибудинкових територій, зауважує заступник директора департаменту екології Закарпатської ОДА Юрій Шпонтак. Навіть коли люди сортуватимуть відходи та продукуватимуть біо-відходи мінімально, все одно вивозитимуть їх за графіком, і це ніяк не позначиться на вартості послуги. Тому поки що про економічну мотивацію сортування за таких законодавчих умов говорити не приходиться.

Хоча це не позбавляє відповідальності українців за ту шкоду землі, яку спричиняють відходи. Краще за слова про це скажуть факти: за пару десятків кілометрів від міста знаходиться великий полігон, куди звозять відходи з Ужгороду, а також з найближчих населених пунктів. При під’їзді до сміттєзвалища нас зустрічає річка фільтрату. Велика біда старих полігонів радянського періоду заснування, що вони зазвичай утворювалися стихійно і без відповідної ізоляції, а отже отруйні речовини опиняються у землі і в ґрунтових водах, які можуть потрапити у питну воду через колодязі та свердловини.

Аби вирішити проблему відходів на Закарпатті, достатньо 5 ліній сортування відходів, – зауважує Юрій Шпонтак. Особливість Закарпатської області у тому, що вона уся в річках. Близько 10 000 рік різних розмірів вкривають її територію. Таким чином, землі під полігон досить складно знайти. Тому населення з давніх часів використовує річки замість полігону. І до пластикової ери це було непомітно. Тепер ці гори відходів не приховати – вони обрамляють узбережжя річок. Як розповіли екоактивісти, угорці щороку висувають Україні претензії щодо тон відходів, які несе у собі Тиса та які вони виловлюють у себе.

До речі сказати, у Харківській області стихійні звалища не у річках, а в полях – їх кількість деякі експерти рахують за тисячу. Отож проблема відходів спільна для усієї України.

З 2018 року Україна зобов’язалася сортувати відходи, проте екоправозахисники та експерти сумніваються, що це буде інфраструктурно реально. Можна чекати закони, правки до них, а можна починати зменшувати навантаження вже сьогодні, наприклад, обираючи речі та продукти з мінімальною чи зовсім без упаковки.

Про особливу роль ЗМІ у «сміттєвій темі»

Під час зустрічі з журналістами Закарпатської філії ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» ми обговорили спільні теми у перспективі розвитку суспільного мовника. Наголосили на тому, що саме суспільне телебачення має особливу нішу, на відміну від комерційних, оскільки не орієнтуємося будь-якою ціною на рейтинги. Роль суспільного мовника унікальна у просуванні реформ, висвітленні тих процесів та подій, які розповідають, як насправді відбувається реалізація перетворень на місцях, ділитися сюжетами про регіональні досягнення та досвід, спільно наближатися до стандартів та цінностей – власних та ЄС. І такими дражливими темами як «сміттєва» не роз’єднувати на «за» та «проти», «своїх», «чужих», аналізуючи принаймні доречність вислову чергового політика, а об’єднувати у розбудові врешті відповідальної smart journalism.

За даними моніторингу ІМІ (початок 2017р), темі екології було присвячено близько 3% від усіх матеріалів. А власне темі відходів – одиниці.

Поїздка була здійснена в рамках Програми національних обмінів, за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США).

Фото авторки

 Поділитися