Захист прав цивільного населення у зоні АТО: необхідність формування державної політики щодо громадян, які отримали поранення та інвалідність (ПРЕС-РЕЛІЗ)

На сьогодні не існує єдиного державного механізму обліку цивільних осіб, які постраждали від збройного конфлікту у зоні проведення АТО, та надання їм соціального захисту. Більшість ініціатив у цій сфері є ситуативними і неефективними. Цивільне населення потребує розумних, нормативно забезпечених видів соціальної допомоги, у тому числі, для покриття витрат на лікування тих, хто отримав поранення та інвалідність внаслідок бойових дій. Також не передбачено надання певного статусу для осіб, які проживали/проживають на території проведення АТО й тим, кому було завдано шкоду здоров’ю під час військових дій. Крім того, не передбачено окремого порядку відшкодування завданої шкоди.

Одним із основних принципів міжнародного гуманітарного права є принцип захисту цивільного населення та цивільних об’єктів (ст. 13-14 IV частини Додаткового протоколу ІІ до Четвертої Женевської Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» від 12 серпня 1949 року). Сторони зобов’язані вживати всіх можливих заходів щодо захисту населення, яке перебуває під їх контролем, від наслідків військових дій.

Результатом збройного конфлікту на Сході України є виникнення декількох нових груп населення, які потребують соціального захисту. А саме:

• Цивільні особи, які перебували в полоні і потерпали від насильства та катувань, але не отримали інвалідність;

• Цивільні особи, які перебували в полоні й отримали інвалідність;

• Цивільні особи, які отримали тілесні ушкодження, пов’язані із збройним конфліктом, але не отримали інвалідність;

• Цивільні особи, які отримали тілесні ушкодження, пов’язані із збройним конфліктом і отримали інвалідність внаслідок таких тілесних ушкоджень;

• Окремою категорією жертв війни є непрацездатні члени сім’ї цивільних осіб, які загинули в полоні або через бойові дії.

За словами голови правління Громадського комітету захисту конституційних прав та свобод громадян Миколи Козирева, на даний момент відсутня єдина скоординована соціальна політика відносно цих категорій громадян України, немає консолідованої статистичної бази щодо жертв війни з початку бойових дій (2014 року), а також відсутній чіткий механізм надання відповідного соціального статусу і адекватної соціальної допомоги цивільним особам, які постраждали в ході збройного конфлікту. «У той же час, українська влада не має морального права залишити своїх громадян, які не брали безпосередньої участі у бойових діях, але постраждали внаслідок збройного конфлікту, сам на сам зі своїми проблемами. Але ще важливішим у цьому контексті є імператив міжнародного і національного права», – зауважив пан Козирев.

Конституція і відповідне законодавство України зобов’язують органи державної влади створити належні умови задля медичної та соціальної реабілітації жертв війни, а також забезпечити цих осіб належними державними гарантіями соціального захисту й розробити механізми ефективного вирішення проблем цивільних жертв війни. На жаль, є багато фактів, коли цивільні особі, які отримали ушкодження здоров’я і навіть інвалідність, знаходячись під обстрілами у зоні бойових дій або в полоні, на рівні держави офіційно не визнаються жертвами війни, а отримані ними травми документуються як «побутові». Таке собі «гуманне ставлення» гібридної форми.

Голова правління Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива» Валерій Новиков наголосив, що через наслідки отриманого поранення деякі цивільні особи не можуть продовжувати свою трудову діяльність на попередньому місці роботи, що відповідно впливає на їхній фінансовий стан. За результатами отриманих відповідей на запити до державних органів влади можна зробити висновок, що в країні впродовж трьох з половиною років не створений єдиний реєстр обліку поранених цивільних осіб, відсутня інформація щодо їхньої кількості та потреб. «У правовому полі України статус цивільних осіб, що отримали поранення в ході військового конфлікту не закріплений; відсутні пільги, компенсації та будь-яка інша допомога, яка на нашу думку, має надаватися державою цивільному населенню, постраждалому від обстрілів», – зазначив пан Новиков.

За словами Директора Харківської правозахисної групи Євгена Захарова, закон про реінтеграцію Донбасу покладає всю відповідальність за відшкодування шкоди, завданої воєнним конфліктом, на державу-агресора і підкреслює, що Українська держава таку відповідальність на себе не бере. «Це фактично означатиме, що цивільні особи, які постраждали від війни – родичі загиблих та зниклих безвісти, поранені, ті, що втратили житло та інше майно – залишаться без відшкодування завданої шкоди і допомоги з боку держави. Це антилюдяна позиція, що веде до порушення міжнародного гуманітарного права та Конституції України, яка має бути змінена», – підкреслив пан Захаров.

Правозахисники вважають, що відносно зазначених вище соціальних категорій громадян відповідні органи влади повинні діяти за логікою Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII/1993. Прийняті зміни до цього Закону окремим Законом № 2203-VIII від 14.11.2017 року, який ще не набрав чинності, не в повній мірі відповідають вимогам соціальної справедливості. Наразі вже розроблені проекти змін та доповнень до Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту».

Прес-конференція відбулась в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України», за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Державного департаменту США в межах діяльності Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі».

Контактна особа: Артем Соколенко, 0674644661, [email protected]