Безвідповідальність окремих медиків — хвороба всієї медицини
Багато скарг на якість медичного забезпечення надходять до Харківської правозахисної групи. Стикаючись із порушеннями прав пацієнтів і лікарів ми бачимо зовсім безпорадну ситуацію в цій галузі, чи не найважливішій для громадян і держави.
Нещодавно ми отримали чергову скаргу від хворої, яка мешкає в невеличкому містечку під Черкасами — Ірини Т. Треба зазначити, що навіть співробітники „ПЛ“, які звикли до картин нашого побуту, що вимальовуються із листів та скарг наших кореспондентів, були шоковані.
Але, все по черзі. В своїй скарзі Ірина Т. пише про такі факти: два роки тому жінка почала хворіти. В неї знизилася працездатність, з’явилися часті головні болі, сильна слабкість. Ендокринологи встановили хворобу щитовидної залози — вузелковий зоб. Призначили лікування, але покращання не було. І тут вона дізналася, що у місті Черкаси приймає хворих чудова лікарка, „професор“, яка береться лікувати щитовідку, і хвора звернулася до неї. Далека від медичної науки Ірина навіть не здивувалася, що „професор“ веде прийом в аптеці, що береться лікувати майже все (люди з різними хворобами стояли до неї в черзі). Оглянувши Ірину власноручно, „професор“ запевнила Ірину, що вилікує її за півроку, запропонувавши зробити це з допомогою масажу вузлів щитовидної залози. Неважко здогадатися, що ані через півроку, ані через рік Ірині краще не стало, навпаки - вузли збільшилися і стали твердими. Тоді пані „професор“ сказала, що року для лікування замало — треба робити масажі ще рік. От тут хвора злякалася, бо після цих масажів на шиї залишилися синці, а почувала вона себе все гірше. На щастя, на цей час чоловік Ірини раптово знайшов роботу у Києві і зміг заробляти гроші, щоб повезти дружину на консультацію до столиці.
Перші ж обстеження в державному ендокриноло-гічному медичному закладі показали, що хвороба Ірини під час попереднього „лікування“ масажем, прийняла загрозливу форму — вузол став злоякісним. Ірині зробили термінову операцію, потім лікували радіоактивним йодом. Ірина стала інвалідом другої групи, втратила можливість працювати. Хто за це буде нести відповідальність? До суду ані Ірина, ані її родина звертатися не можуть — бо на це вже не вистачить ні грошей, ні сил…
Чому міське і обласне медичне управління м.Черкаси спокійно дивляться на те, як калічать довірливих пацієнтів шахраї від медицини? Питання риторичне… В рідному Харкові, який колись славився своєю медичною школою і видатними спеціалістами, тепер ми часто спостерігаємо теж саме: декілька років тому в такому собі невеличкому медичному підприємстві під керівництвом доктора Акімова, спеціаліста по УЗІ, лікувалася хвора Наталля Д., у якої було злоякісне захворювання крові. Пан Акімов, обстеживши хвору на УЗІ і зробивши всі аналізи в якійсь лабораторії, діагнозував у неї екзотичну хворобу — гістоплазмоз, і взявся його лікувати. Лікування коштувало хворій життя, бо коли Д. знову звернулася до офіційної медицини, час був втрачений. Чому таке можливе у нас? Чому так квітнуть різні цілителі та екстрасенси? Перш за все, тому, що пацієнт потрапляє в замкнуте коло безвідповідальності, тому що ані офіційна, ані нетрадиційна медицина не відповідають за наслідки лікування. По-друге, офіційна медицина демонструє свою безпорадність так часто, що громадяни зневірились, і часто зовсім не звертаються до лікарів, а йдуть до чаклунів різного ґатунку. Суттєву роль відіграє і економічний рівень можливостей пацієнта. Ми мали справу з родиною, в якій хлопчину — хворого на нирки — роками лікували у „бабки“ тільки тому, що на лікарів і ліки не вистачало грошей. Але це не єдина причина: ми бачили і заможніх хворих, які роками ходили від одного медичного „бога“ до іншого, втрачаючи купу грошей, і кінець кінцем знаходили собі чи екстрасенса, чи цілительку, тому що зневірювались у можливостях традиційної медицини. І недарма. Рівень медичної допомоги хворим не може бути якісним там, де ніхто ні за що не відповідає, там, де відсутня інформація про те, що робиться у світі в цій галузі. Як це може бути, спитаєте ви? Адже мережа Internet зробила доступною світову медичну інформацію усім, хто хоче бути поінформованим. І тут не можна не згадати анекдот: „Куме, бач яке в мене сало? А який борщ? Заходь до мене істи“, — „Та в тебе ж собака злий. Бач, відв’язаний…“ — „Отож…“
Отож і стосовно інформації. Лікарі наша бідні, як і всі бюджетники, і не тільки бідні, а й перевантажені, зневірені в те, що їх добробут коли-небудь зросте, що їх професія буде більш шанованою державою. Не може лікар прогодувати родину, та навіть, і сам прожити на зарплатню 200 гривень (а це заробітна платня лікаря вищої категорії). Отож, замість того, щоб знайомитися з медичними новинами, лікар шукає, де підробити, буває, що і як медсестра (ставить крапельниці, робить ін’єкції і т.і.), або працює дилером в іноземних фармакологічних кампаніях.
Так роблять рядові лікарі, а професори та фахівці високої кваліфікації, що мають приватну клієнтуру — практично не відчувають конкуренції і професійного фону — і це розбещує. Крім того, легко пояснити будь-яку свою помилку поганою лабораторною базою, яка таки дуже погана, відсутністю необхідного медичного обладнання і, таким чином, зняти з себе відповідальність.
Отже, хворі шукають альтернативні шляхи, бо подітися їм нема куди. І квітнуть усілякі „спеціалісти“, які називають себе по-різному — хто „професорами“, хто „народними лікарями“, хто чаклунами, хто екстрасенсами….
Я не проти народних ліків, навпаки, якщо лікують справжні фахівці — гомеопати, фітотерапевти, які дійсно володіють необхідними знаннями і знають народні засоби лікування, результати бувають гарні.
Але ось біда — на цьому ґрунті росте і дивовижне невігластво і аморальність, саме такі, як у випадку Ірини Т. І тут ми можемо твердо сказати, що нам є в чому дорікати державі. Вона не захищає своїх хворих громадян ані тоді, коли сплачує мізерну зарплатню фахівцям, ані тоді, коли відмовляється від будь-якого контролю за роботою медиків як традиційної, так і нетрадиційної медицини.
В Росії, в Петербурзі проти лікарів подано біля 700 судових позовів, і значна частина їх задовільнена. Поки ми не почнемо робити теж саме — нам не розірвати коло безвідповідальності.
Якщо в Україні кінець кінцем буде прийнятий закон про страхову медицину, який буде враховувати українські реалії і одночасно відповідати європейським стандартам — це допоможе створити справжню конкурентну медицину. Може тоді не буде таких диких випадків, як в Черкасах.
А зараз ми направляємо скаргу Ірини Т. до Мінздраву. Сподіваємось на відповідь Мінздраву, і тоді ми обов’язково повідомимо наших читачів.