Відмова органів влади стосовно надання статусу біженців визнана неправомірною.

Пропонуємо увазі читачів рішення місцевого суду м. Вінниці, яке, на нашу думку, може буде корисним читачам, і, перш за все тим, хто займається захистом прав біженців.
Редакція “ПЛ”

Справа № 2-3086/03

РІШЕННЯ

ІМ’ЯМ УКРАЇНИ

21 липня 2003 року

Ленінський районний суд м. Вінниці

в складі: головуючого Вишара І. Ю.

при секретарі Гудемчук Н. Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргами громадян Сомалі А. , Б. , та С. на рішення відділу у справах національностей та міграції Вінницької облдержадміністрації, –

ВСТАНОВИВ:

Громадяни Сомалі А. , Б. , и С. звернулися до суду зі скаргами на рішення відділу національностей та міграції Вінницької облдержадміністрації.

В скарзі зазначили, що 26.06.2003 року звернувшись до відділу у справах національностей та міграції Вінницької облдержадміністрації з заявою про надання Їм статусу біженця, їм було відмовлено у здійсненні цих дій, про що винесено рішення. Підставою відмови стало порушення ними без поважних причин встановленого порядку про надання статусу біженців. Вважають відмову незаконною, оскільки при прийнятті рішення відповідачем не було враховано те, що з метою уникнути переслідувань та порушень прав людини, жертвою яких вони могли стати в країні свого походження, вони на початку 2003 року нелегально залишили Сомалі. 22.01.2003 р. ав­томобіль, в якому їх перевозили, було зупинено працівниками дорожньої міліції у Вінницькій області. Після чого їх було затримано та розміщено у приймальник-розподільник УМВС у Вінницькій області. Вони не володіють українською, російською та англійською мовами, тому вони не знали про порядок звернення за статусом біженця. В кінці червня їх відвідали представники Вінницької Правозахисної Групи та роз’яснили порядок звернення для отримання статусу біженця. Просили скаргу задовольнити.

В судовому засіданні представник скаржників скаргу підтримав, посилаючись на обставини, викладені в скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні скаргу не визнав та суду пояснив, що громадяни Сомалі були затримані 22.01.2003 р. у Вінницькій області, після чого їх було поміщено у приймальник-розподільник УМВС України у Вінницькій області. 26.06.2003 року вони звернулися до них із заявами про надання їм статусу біженців, однак їм відмовили в прийнятті заяв, оскільки ними було пропущено строк звернення про надання статусу біженця.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріал справи прийшов до висновку, що скарги обґрунтовані, а тому, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно пояснень даних в судовому засіданні громадянами А. , Б. , та С., вони з метою втекти від переслідувань та порушень прав людини, жертвами яких вони були в країні свого походження, нелегально залишили Сомалі на початку 2003 року морським шляхом. Люди, які займалися їхнім перевезенням, не повідомили їм про країну, в яку їх везуть.

22 січня 2003 року автомобіль, в якому перевозили вищезазначених осіб, був зупинений працівниками дорожньої міліції, як їм потім стало відомо, на території України у Вінницькій області. Після чого громадян А. , Б. , та С. затримали та помістили в приймальник-розподільник УМВС України у Вінницькій області. Жоден із громадян зазначених вище не володіє українською, або російською мовами. За весь час перебування у приймальнику розподільнику УМВС України у Вінницькій області, ніхто з працівників міліції або інших відвідувачів не пояснив їм процедуру звернення до компетентних органів про надання їм статусу біженців.

В червні 2003 року вказаних громадян відвідали представники Вінницької Правозахисної Групи, які є виконавчими партнерами Управління Верховного Комісара ООН у Вінницькій області. 24. 06. 2003 року представниками Вінницької Правозахисної Групи громадянам А. , Б. , та С. було роз’яснено порядок звернення із заявою до обласного відділу у справах національностей та міграції, що ними було зроблено 26. 06. 2003 року.

Однак, 26.06.2003 року скаржникам надано повідомлення про відмову в прийнятті заяви про надання статусу біженця. Підставою відмови є порушення за відсутністю поважних причин, встановленого порядку подання заяви про надання статусу біженця.

Посилання посадових осіб на ч. 8 ст. 9 Закону України “Про біженців” суд вважає неправомірною, оскільки заяви про надання статусу біженців, подані із порушенням встановленого порядку, приймаються, якщо особа не могла з поважних причин, зокрема, затримання заявника у випадках, необхідних для встановлення особи, звернутися із такою заявою у встановленому порядку.

Оскільки, скаржники були затримані працівниками дорожньої міліції, після чого поміщені в приймальник-розподільник УМВС України у Вінницькій області, крім того не володіли ні російською, ні українською мовами, отже, не знали порядок звернення до відповідних органів про визнання за ними статусу біженців.

Приписи ст. 13 Конвенції “Про захист прав і основних свобод людини” вимагають від органів державної влади незалежного і глибокого аналізу заяв громадян про наявність достатніх підстав вважати, що існує реальний ризик зазнати поводження, яке заборонено ст. З Конвенції “Про захист прав і основних свобод людини”. Що в даному випадку Відділом у справах національностей та міграції Вінницької обласної державної адміністрації зроблено не було. Оскільки, повідомлення про відмову в прийнятті заяви про надання статусу біженця є типографським бланком, в якому містяться лише формальні обставини відмови в прийнятті заяви, в який вносяться лише прізвище заявника.

При вирішенні спору по суті, суд враховує практику Європейського Суду з прав людини в Страсбурзі, зокрема справу Джабарі проти Туреччинищодо депортації і заборони катування, права на ефективний судовий захист і непоправний характер шкоди, що загрожує заявниці, від 20.07.2000 р. Розглянувши вказану справу, Європейський Суд з прав людини визнав Туреччину винною в порушенні ст. З Конвенції “Про захист прав і основних свобод людини” за намагання цієї держави депортувати шукача притулку із Туреччини в Іран у зв’язку з порушенням нею п’ятиденного терміну для подання аплікації про надання статусу біженця.

Згідно ст. 14 Закону України “Про біженців” особа, яка отримала повідомлення про відмову у наданні їй статусу біженця і не використала права на його оскарження, повинна залишити територію України в установлений строк.

Виконання вимог цієї статті може призвести до депортації скаржників до країни їх походження. В зв’язку з чим їх повернення до Сомалі означає небезпеку для життя, здоров’я, загрозу переслідування та дискримінації. Тому рішення відділу у справах національностей та міграції Вінницької облдержадміністрації порушує права скаржників на те, що жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання, яке передбачає ст. З Конвенції “Про захист прав і основних свобод людини”.

На думку суду автоматичне і механічне застосування норм про п’ятиденний строк звернення з проханням про надання притулку розходиться з політикою, спрямованою на захист фундаментальних прав, закріплених у ст. 3 Конвенції “Про захист прав та основних свобод людини”.

Ст. 23 Закону України “Про біженців” встановлює, що Україна співпрацює з Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців і іншими міжнародними організаціями з метою усунення причин виник­­­нення проблем біженців поліпшення їх матеріального становища і вдосконалення правового статусу.

Крім того, згідно ст. І Конвенції “Про статус біженців” людина є біженцем в силу обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, знаходиться за межами країни своєї громадянської належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не має бажання користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань.

Конвенція “Про статус біженців” не передбачає, що не звернення протягом певного строку шукача притулку до. державних органів, робить людину такою, що не підпадає під захист Конвенції.

Ст. 33 Конвенції “Про статус біженців” передбачає, що держави, які ратифікували цю Конвенцію, не будуть в жодному разі висилати або повертати біженців на кордон країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека.

З наведених підстав вбачається, що відмова відділу у справах національностей та міграції Вінницької облдержадміністрації у прийнятті заяв скаржників про визнання за ними статусу біженців, є порушенням Конвенції “Про статус біженців”, оскільки згідно ст. 2 ч. 2 Закону України “Про біженців” якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного характеру.

На підставі наведеного, керуючись ст. З Конвенції “Про захист прав та основних свобод людини”, ст. ст. 1, 3, 33 Конвенції “Про статус біженців” від 28. 07. 1951 року, ст. ст. 2,9, 14,23 Закону України “Про біженців”, ст. 15, З0, 62, 248-7 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Скаргу задовольнити.

Визнати дії відділу у справах національностей та міграції Вінницької облдержадміністрації у відмові в прийнятті заяв громадян Сомалі А. , Б. , та С. про надання їм статусу біженців, неправомірними.

Скасувати рішення відділу у справах національностей і міграції від 26 червня 2003 року про відмову в прийнятті заяв громадян Сомалі А. , Б. , та С. про надання їм статусу біженців.

Зобов’язати Відділ у справах національностей та міграції Вінницької обласної державної адміністрації прийняти заяви громадян Сомалі А. , Б. , та С. про надання їм статусу біженців.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному суді Вінницькій області протягом одного місяця.