Меріт проти України - правило шести місяців (ст. 35 § 1 Конвенції)

Європейський суд з прав людини
друга секція
остаточне рішення щодо
прийнятності
заяви № 66561/01,
поданої  Семом Мерітом
проти України

Європейський Суд з прав людини (Друга секція) 22 жовтня 2002 року на засіданні Палати, у складі:

  п.Ж.-П.Кости, Голови,
  п.Л.Лукайдеса 
  п.С.Бірсана
  п. К.Юнгвірта,
  п.В.Буткевича
  п.В.Томассана 
  п.А.Мулароні, суддів,
а також С.Доллє, секретаря секції,

розглянувши зазначену вище заяву, подану 13 листопада 2000 року,

розглянувши рішення про часткову прийнятність заяви від 04.03.2003 року,

розглянувши документи, подані Урядом-відповідачем, та зауваження у відповідь, надані заявником,

після обговорення, постановляє таке:

Факти

Заявник, пан Сем Меріт, єврейської національності, який народився 1939 року та проживає у Польші. Він  також власник 99 відсотками часткою компанії СП „Джейсон  Індастріз” 

А.Обставини справи

Обставини справи, викладені заявником, можуть бути викладені таким чином.

1.Кримінальне розслідування стосовно заявника.

29 вересня 1997 року Вадул-Сірецька Державна митний департамент України провів митну перевірку кавових товарів, та постачаються СП „Джейсон  Індастріз”, що входить до акціонерного товариства, JDE. Митна перевірка показала, що вантажно-митна декларація була заповнена представниками JDE на основі фальшивих документів. Того ж  дня Вадул-Сирецька Державна митна служба ініціювала порушила кримінальну справу за звинуваченням у таких злочинах, як контрабанда та шахрайство. 29 вересня 1997 року  справа була передана до слідчої прокуратури Чернівецької області (далі-прокуратура) для подальшого розслідування. На підставі постанов прокуратури від 10 жовтня 1997 року, 20 жовтня 1997 року  18 листопада 1997 року та 19 січня 1998 року Вадул-Сірецька Державна митна служба конфісковувала документи відносно фінансових та комерційних активів компанії Джейсон. 13 жовтня 1997 року прокуратура вилучила власність JDE для забезпечення доказів, та 16 жовтня 1997 року арештувала рахунки.

28 січня 1998 року прокуратура пред’явила формальні обвинувачення проти заявника про порушення статті 70 Кримінального Кодексу України (контрабанда), статті 148-2 (ухилення від сплати податків), статті 194 (2) (фальсифікація документів). Того ж дня прокуратура винесла постанову про арешт заявника з подальшим триманням під вартою до закінчення слідства.

29 червня 1999 року Ленінський районний суду міста Чернівці видав постанову про проведення додаткового розслідування обставин справи. В рамках цього провадження заявник подав клопотання про його звільнення з під арешту до Ленінського районного суду міста Чернівці. Його вимоги були відхилені Ленінським районним судом м. Чернівці через те, що він  міг скритися від суду. У липні 1999 року прокуратура оскаржила передачу справи до Чернівецького обласного суду на підставі того, що вже існували  достатні підтверджуючі докази. 10 серпня 1999 року Чернівецький обласний суд відхилив обвинувачення прокурора проти заявника та встановив необхідність провести додаткові заходи для того, щоб відтворити обставини злочину.

25 серпня 1999 року заявник  був звільнений прокуратурою з-під арешту.

У травні 2000 року заявник порушив провадження проти обвинувачення, вимагаючи завершення кримінального розслідування щодо нього. 2 червня 2000 року Ленінський районний суд скасував його скаргу як таку, що не підпадає під юрисдикцію суду. Згідно зі статтею 248-3 Кримінально-процесуального кодексу, через існування спеціальної процедури для подання скарги проти дій прокуратури, відповідно до Закону „Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями  суду, прокуратури та міліцією” від 1 лютого 1994 року  за дії, які спричинили моральну або матеріальну шкоду особі.

7 липня 2000 року розслідування було завершене у зв”язку  з недостатністю доказів. 19 серпня 2000 року прокуратура  передала справу для подальшого розслідування.7 жовтня  2001 року прокуратура проінформувала заявника про те, що кримінальне слідство проти нього досі триває.

2. Позов, поданий компанією, яка належала заявнику.

У лютому 1999 року JDE подала позов про повернення йому майна та документів до Ленінського районного суду міста Чернівці проти Уряду України, Чернівецької обласної адміністрації та Чернівецької обласної прокуратури.25 квітня 2000 року  Ленінський районний суду міста Чернівці відхилив позов, як необґрунтований.31 травня 2000 року Чернівецький обласний суд залишив це рішення в силі.

В. Національне законодавство.

1.  Конституція України від 28 червня 1996 року

Стаття 29.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Кримінально-процесуальний Кодекс України від 28 лютого 1960 року (змінений 21червня 2001 року.

Стаття 78. Речові докази

Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об’єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом’якшення відповідальності.

Стаття 80. Строки зберігання речових доказів

Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.

Документи - речові докази повинні зберігатися весь час при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам і організаціям за їх клопотанням видаються копії цих документів.

У тих випадках, коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, вони зберігаються поки набере законної сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку цивільного судочинства.

Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість по державних цінах, що існують в момент повернення.

Стаття 81. Вирішення питання про речові докази

Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:

1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються;

2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;

3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм;

4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави;

5) гроші, цінності та інші речі, які були об’єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Стаття 148. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів

Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов’язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.

При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред’явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний захід скасовується.

Стаття 149. Запобіжні заходи

Запобіжними заходами є:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

31) застава; 

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 1652 цього Кодексу.

Стаття 150. Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин, зазначених у статті 148 цього Кодексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров’я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують. 

Стаття 213. Підстави до закриття справи

Кримінальна справа закривається:

1) при наявності підстав, зазначених у статті 6 цього Кодексу;

2) при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Стаття 214. Порядок закриття справи

Слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій, крім даних, передбачених у статті 130 цього Кодексу, зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також рішення в питанні про речові докази відповідно до статті 81 цього Кодексу.

Якщо розслідуванням встановлено факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення щодо особи, яка притягалась як обвинувачений, або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома громадської організації, товариського суду, трудового колективу або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення.

Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві. 

Стаття 215. Оскарження постанови про закриття справи

Постанова слідчого про закриття справи може бути оскаржена прокуророві в семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи.

Особа, щодо якої провадилося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи.

В разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі родичі і громадські організації вправі з метою реабілітації померлого просити про доведення досудового слідства до кінця.

В разі оскарження постанови слідчого про закриття справи прокурор знайомиться із справою і не пізніше тридцяти днів з дня надходження скарги скасовує постанову про закриття справи і відновлює досудове слідство або залишає скаргу без задоволення, про що повідомляє особі, яка подавала скаргу.

Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 2361 цього Кодексу.

Стаття 216. Відновлення слідства в закритій справі

Досудове слідство в закритій справі може бути відновлене у межах встановлених строків давності притягнення до кримінальної відповідальності постановою прокурора, начальника слідчого відділу, а у випадках, передбачених частиною третьою статті 2366 цього Кодексу, - постановою судді.

Стаття 236. Оскарження дій прокурора

Скарга на дії прокурора при проведенні ним досудового слідства або окремих слідчих дій у справі подається вищестоящому прокуророві, який її розв’язує в порядку і в строки, що передбачені статтями 234 і 235 цього Кодексу.

Дії прокурора можуть бути оскаржені до суду.

Скарги на дії прокурора розглядаються судом першої інстанції при передньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Стаття 281. Направлення справи на додаткове розслідування

Повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Якщо виникне питання про повернення справи на додаткове розслідування, суд, вислухавши думку прокурора та інших учасників судового розгляду, вирішує це питання мотивованою ухвалою, а суддя - постановою в нарадчій кімнаті.

Після додаткового розслідування справа направляється до суду в загальному порядку.

На ухвалу, постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції...

3. Цивільно-процесуальний Кодекс

Стаття 2483. Скарги на рішення і дії, які не підвідомчі судам

Судам не підвідомчі скарги:

…

Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 року (зі змінами від 21 грудня 2001 року).

Стаття 1. Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1)  незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян…

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Стаття 2. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину…

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом трьох місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано. 

СКАРГИ

1.  Заявник скаржиться на тривалість і незаконність його перебування під вартою, посилаючись на порушення пп.1 і 3 ст.5 Конвенції.

2.  Заявник скаржиться на порушення вимог справедливості судового розгляду, посилаючись на всю ст.6 Конвенції.

3.  Заявник скаржиться відповідно до п.1 ст.6 Конвенції на тривалість кримінального розслідування щодо нього.

4.  Він також скаржиться на порушення ст. 3,4,8,13 і 14 Конвенції.

ПРАВО

1.  Заявник скаржиться на те, що тримання його під вартою було незаконним та

необгрунтовано довгим, що суперечить п.1 і 3 ст. 5 Конвенції, положення яких гарантують, між іншим, право на свободу, за винятком певних конкретновизначених обставин, право на судовий розгляд у розумний строк або звільнення до початку судового розгляду.

  Однак суд зазначає, що взяття під варту заявника було санкціоноване прокурором 28 січня 1998 року, як і його звільнення 25 серпня 1999 року, але його заява до Суду була подана 13 листопада 200 року пізніше ніж шість місяців після цих обох дат.

  З цього слідує, що ці скарги були подані з порушенням строку. А тому повинні бути відхилені у відповідності з пп.1 і 4 ст. 35 Конвенції.

2.  Заявник також скаржиться по суті на несправедливе слухання щодо закриття кримінального справи проти нього та несправедливе вирішення судового процесу, порушеного його компанією щодо повернення власності та документів. Він посилається на ст. 6 Конвенції, але Суд вважає, що тільки перший пункт стосується скарг заявника, який передбачає:

  “Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий та відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом. Встановленим законом…”

  Суд наголошує, що він не є апеляційним судом для національних судів і не може втручатися у розслідування справи, в якій суд прийняв неправильне рішення (див., наприклад, рішення від 21 січня 1999 року у справі Garcia Ruiz v. Spain, no. 3054496,п.28). Більше того, навіть припустивши, що ці судові розгляди були з порушенням ст. 6 Конвенції, то Суд не знаходить доказів несправедливості. Суд зазначає, що заявник мав право на змагальний процес з участю всіх зацікавлених сторін. Протягом розгляду справи заявник мав можливість надавати всі необхідні аргументи на захист своїх інтересів і суд приділив їм належну увагу.

3.  Заявник також скаржиться, що кримінальне слідство проти нього

перевищило “розумний час”, як передбачено у наведеному вище п. 1 ст. 6 Конвенції.

  Однак, Суд вважає, що виходячи з матеріалів справи неможливо визначити прийнятність цієї скарги, а тому необхідно у відповідності з ч.3 правила 54 Регламенту Суду повідомити Уряду відповідачу про цю частину заяви.

4.  Заявник також скаржиться на порушення його прав, передбачених ст. 3, 4,

8, 13 і 14 Конвенції, які передбачають, відповідно, заборону катувань та рабства, право на повагу до приватного та сімейного життя, житла і кореспонденції, право на ефективний засіб правового захисту при порушеннях Конвенції, заборона дискримінації при здійсненні прав і свобод, викладених у Конвенції.

  Щодо скарг про порушення ст.3, 4 і 14 Суд вважає, що вони є повністю недоказаними і тому повинні бути відхилені на підставі пп. 3 і 4 ст.35 Конвенції, як такі, що необґрунтовані.

  Щодо скарг про порушення ст.8, то Суд не знайшов у матеріалах справи нічого, що могло б виявити будь-яку ознаку несправедливого втручання у права заявника, передбачені цим положенням. Це дає підставу вважати, що ця частина заяви повинна бути також відхилена як явно необґрунтована, відповідно до пп. 3 і 4 ст.35 Конвенції.

  Щодо скарг про порушення ст.13, то Суд вважає, що немає необхідності досліджувати ці скарги окремо від інших, наведених вище, які непов’язані з питанням тривалості кримінального розслідування відповідно до п.1 ст.6 Конвенції. Суд вважає, що на підставі матеріалів справи неможливо визначити прийнятність скарг у цьому аспекті ст. 13, а тому необхідно у відповідності з ч.3 правила 54 Регламенту Суду повідомити Уряд-відповідач про цю частину заяви.

  З цих причин Суд одноголосно

Вирішує відкласти розгляд справи скарг заявника щодо тривалості кримінального розслідування і стверджуваної відсутності ефективних національних засобів захисту відповідно до п. 1 ст. 6 і 13 Конвенції.

Проголошує решту заяви неприйнятною.

С.Даллі                                              Дж.-П. Коста
Секретар                                               Президент