MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Українська Прес-Група проти України

29.06.2004   

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ДРУГА СЕКЦІЯ

УХВАЛА ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

 

Заява №72713/01

“Українська Прес-Група” проти України

Європейський суд з прав людини (Друга секція), засідаючи палатою 18 травня 2004 року у складі:

п.Кости, Президента,

п.Баки,

п.Лукайдеса,

п.Бірсана,

п. Юнгвірта,

п.Буткевича,

п.Угрехілідзе, суддів,

та пані Доллє, секретаря Суду,

Беручи до уваги вищезгадану заяву, подану 12 грудня 2000 року,

Беручи до уваги зауваження Уряду та зауваження заявника у відповідь на зауваження Уряду,

Враховуючи всі обставини справи, вирішує таке:

ФАКТИ

Заявник, “Українська Прес-Група”, що є приватною юридичною особою, зареєстрована та знаходиться в м. Києві, Україна. Ця юридична особа є власником всеукраїнської щоденної газети “День”. Уряд-відповідач був спочатку представлений Уповноваженим Уряду В.Лутковською, на сьогоднішній день - Уповноваженим Уряду З.Бортновською.

А.Обставини справи

Факти справи, представлені сторонами, можна викласти наступним чином.

1.  Провадження щодо публікації від 21 серпня 1999 року

21 серпня 1999 року в газеті “День” було опубліковано статтю Тетяни Коробової під назвою ”Другий Юрік для бідних Йориків чи Українська модифікація Лебедя?” У статті зазначається:

  “Эпиграф: И это все о ней, о нашей и вашей Наташе. О месте, которое прогрессивная социалистка Наталия Витренко может занять либо не занять – в зависимости от того, какой из сценариев Банковой победит в конечном итоге на «тендере» в кабинете № 1. И, конечно, со скидкой на степень погрешности в прогнозировании управляемости объекта.

Первый вариант был обозначен еще весной и строился на положении, что Петр Симоненко, по мнению Банковой, недостаточно “красив и ярок” для исполнения роли «страшилки» в предвыборном сценарии «а ля рюс» – «реформатор против красной угрозы». Наталия Витренко с ее «урановыми рудниками» и Владимиром Марченко гораздо более впечатляюща. И потому лучшие политологи и социологи вдруг стали нам рассказывать, что она единственная способна победить Кучму во втором туре с 33 процентами. Политологов и социологов вскоре поправили, и процент Наталии Михайловны резко пошел вниз. Но это, скорее, видимо, говорит об  уровне свободного развития наук и склоках в окружении главного тел, нежели о реальных показателях пани Витренко. Конечно, поверить в то, что треть населения страны, видя по телевизору, как наша Наташа лупит депутата, уложенного на пол кулаками Марченко, и при этом  бежит не вызывать санитаров, а, наоборот, голосовать за прогрессивный социализм – невозможно. Ну, очевидно придется, если учесть, что «жириновский процент» 10-11 – это норма в нормальной стране, а не в той, где общество уже преимущественно состоит из больных и нищих.  О том, что Наталии Витренко отводится особая роль, подтвердилось и при мучительном подсчете Центризбиркомом подписей в ее поддержку. Это сегодня нам рассказывает многоуважаемый председатель ЦИК Михаил Рябец, как не прав Верховный Суд, обошедший вопрос о миллионе подписей и заставивший ЦИК зарегистрировать кандидатами в президенты претендентов, по сути, без учета этой нормы. Но совсем недавно тот же Рябец делился с обществом откровениями, которые в переводе с доверительно-эмоционального звучат так: все зарегистрированные ЦИК (добровольно!) кандидаты не должны были быть зарегистрированы, потому что серьезной проверки не выдержали бы подписные листы ни одного из претендентов, в том числе и Кучмы? Тогда что же было критерием? Представление ЦИК и ее председателя о том, какой именно расклад на предвыборной сцене будет наиболее целесообразен? Тогда и для ЦИК, видимо, не секрет, какие дискуссии предшествовали решению Банковой в конечном итоге регистрировать Наталию Михайловну, у которой проблемы были по многим причинам – может, здесь поделился бы подробностями безвременно и очень не вовремя покинувший нашу страну Вадим Рабинович? Или доверенное лицо Кучмы, господин Волков, вышедший победителем в борьбе за регистрацию Наташи?

Как выясняется, не спасение получить в лице Витренко, в случае нерегистрации, сорвавшуюся с цепи дикую силу продиктовало окончательное решение Банковой, а сценарий «Кучма – Симоненко», в который срочно вносятся коррективы по причине «ненадежности» Петра Николаевича. Дело в том, что постоянно демонстрируемая спикером Ткаченком уверенность – дескать, с Симоненко удастся договориться, а также довольно устойчивая позиция некоторых компартийных идеологов, которые полагают, что КПУ не нужны сегодня ни чистый (компартийный) проигрыш, ни, те более, чистая (с проекцией на болгарский вариант) победа, спровоцировали усиление суеты на Банковой. Сыпется б/у российский сценарий, а больше- то ничего нет! Поэтому в дело пошел улучшенный вариант: довести именно Наталию Витренко до второго тура, выставить ее против Кучмы – с уверенностью, что в конечном итоге сработает страх перед тем, что Витренко с Марченко придут к управлению страной, и тогда все, в том числе и разнообразные левые, дружно проголосуют за Кучму.

Рисковые ребята на Банковой, конечно. Потому что на их авантюру можно было бы ответить адекватно. К примеру, все штабы основных претендентов, выбывших из борьбы, договариваются и отпускают свои электоральные массы на вольное голосование. Не призывая, разумеется, голосовать за Витренко, но  проведя работу с активом: дескать, лозунг «только не Кучма!» актуален как никогда. В конце концов, аморальности в этом ни чуть не больше, чем в самой разработке сценаристов кучминских штабов. И если наша юная демократия должна переболеть свинкой, то чем раньше, тем лучше – крепче будет иммунитет, детские болезни должны случаться в детском же возрасте.

 В стране при президенте Витренко будет жутко и весело, но не долго. Как в Крыму при Юрике Мешкове. А уж какое всенародное помешательство было… Сначало страшно, а потом смешно. Он выйдет, покричит перед народом, стройно так, артистично, голос уверенный, металлический, все понятно, бабушки визжа и плачут, руки целовать пытаются… А ни одна контора не слушается. Хвать за автомат – побежал главного милиционера менять. Поменял. А на нового все чихают. Хвать – в СБУ. А там с ним вежливо поговорили, а его вновь назначенных – с лестницы пинком и пообещали что-то оторвать… Время идет, разноцветная оппозиция объединяется,  разъехавшиеся было бандиты возвращаются, чиновничество от ЖЭКа до правительства саботирует, Верховный Совет полномочия президентские ограничивает – все дружат между собой против Юрика, жизнь лучше не становится,  харизма рассыпается, народ трезвеет. Некоторые говорят: то Крым, у него за спиной Киев был. Ну, кто был за спиной, когда появился – не будем сегодня ворошить. А то, что автономия – не государство, так в том то и дело. Была бы армия – быстрее бы все кончилось, граждане… Марченко, генерала Кузьмука, конечно, строить будет и отставлять, но очень посмотреть хочется… И Верховная Рада какая дружная останется, и как быстро конституционные поправки пойдут! Рассвет парламентаризма!.. Досрочные выборы президента, видимо, будут весной?.. Наталия Михайловна, дай Бог здоровья, окончательно поставит точку в спорах, способна ли украинская земля рождать собственных «ньютонов» в юбке. И единственное перспективное зло от этого эксперимента будет состоять в сложностях, которые на следующих выборах постигнут Юлию Тимошенко, как очередного кандидата женского пола…Тут некоторые говорят: а страна, а народ!? Господа, не мешайте народу осуществлять свое святое право выбора, если вы демократы. И не мешайте тому же народу в полной мере ощутить последствия своего выбора и ответственности за него…

Но, скорее всего, радость и триумф нашей Наташи мы в полном объеме не увидим, поскольку «настолько буйных» на Банковой все таки мало. И в результате, очевидно, тупо будет реализовываться разработка российского штаба – калька с российского же сценария. И здесь нас ждет большая новость, так как, наконец, определилось, кто в нашей стране может претендовать на роль российского Лебедя, между турами получившего назначение в Совбез, сдавшегося действующему президенту и в немалой степени определившего его победу на новых выборах. Сценарный график нарождения нашей «доморощенной Лебеди» уже до 1 – тура , по сообщению информисточника, таков. В конце августа планируется начало кампании в СМИ по поддержке идеи создания Комитета народного контроля (Ба! А Наталия Михайловна, кажется, уже говорила о необходимости возрождения этой структуры!). В первой половине сентября, по просьбе трудящихся, президент этот комитет своим указом создает. Он тут же приступает к действию – одна из громких акций планируется совместно с ЦИК по предотвращению нарушений предвыборного законодательства в СМИ. Параллельно вдруг в прессе начинается антивитренковская кампания (реализовать этот замысел  можно обязать только пропрезидентские СМИ, они и будут этим заниматься). И тут президент по плану должен выступить с резкими требованиями прекратить грязную пропагандистскую возню против народной защитницы. Народ рукоплещет президенту, а он затем, в конце сентября, назначает благодарную Наталию Михайловну председателем Комитета народного контроля. После чего следует официально заявление кандидатов Кучмы и Витренко, в результате – кандидат остается только один, а Наталия Михайловна танцует Сен-Санса. То есть, может быть она еще не вслушивается в лебединую песню своей политической карьеры, но российские сценаристы потирают ручки  и ждут завершения избирательной кампании с чувством исполненного долга. Вариант, надо признать, не слабый. Вопрос в том, до какой степени Наталия Михайловна готова к оригинальности тех, кто ее пользует, и в какой мере она осознает уровень цинизма системы, пять лет готовившей фронт работ, на котором прогрессивная социалистка должна от имени народа продемонстрировать свои замечательные способности учета и возможности контроля? Цепь становится короче, поводок натягивается…Но, ведомый Березовским Лебедь-то, быстро убранный с «продажи» и поста, в конечном итоге приземлился с его же помощью в богатом краю. Вряд ли в операции с Наташей у российского олигарха командированных штабных сценаристов столь же долгосрочные и перспективные замыслы… Но вполне возможно, что, даже ощущая опасность для себя этого предприятия, Наталия Михайловна вынуждена будет понять: ей сделано предложение, от которого невозможно отказаться. Вряд ли случайно  уже сейчас сумской губернатор Щербань рассказывает в прессе, что финансово помогал ПСПУ провести съезд. Потом господин Пинчук вспомнит, как содействовал пани Витренко в Днепропетровске. А тут,возможно, господин Рабинович, вдруг взявшийся работать на рейтинг Мороза («Рабинович против Мороза» - не надо быть родиной Макашова, чтобы тем не менее сообразить, какие чувства это вызывает у большинства народонаселения), по совету АП займется более перспективными воспоминаниями, связанными с ПСПУ… А потом, вдруг, документально всплывет, что Банковая всяческим обрзом помогала Наталии Михайловне вовсе не потому, что они семьями, по ее щедрым рассказам, дружат с господином Разумковым. И, может быть, не останется сомнений ни у кого, что крутая оппозиционерка – на самом деле «громкоговоритель» администрции Президента, исполняющий в Украине роль российского Жириновского (как утверждают клеветники!) на персональной ставке. Роль-то простая: говори, что угодно, но действуй «правильно», не огорчая главного папу, а подрывая, наоборот, его врагов.

Таким образом, если тема «народного контроля» обозначится, следовательно, российский план запущен в производство. И основным конкурентом Кучмы назначается все - таки Петр Симоненко… Костенко – Онопенко стали инициаторами блока, альтернативного союзу «трех китов» – Марчук – Мороз – Ткаченко – по вполне понятным причинам. У Костенко Рух то ли есть, то ли нет, но точно есть Заяц и другие верные последователи тактики свергнутого ими Черновила. Суетится под властью на идеологической подстилке антилевого цвета. И именно здесь определяется сегодня, какой рух «русее» в борьбе за национал-патриотические массы. Бедный же Онопенко, привыкший к разнообразному «кидалову», вряд ли сегодня мог бы искренне ответить на вопрос:  «Пообещают вице-премьера – пойдете под Кучму?» А уж как только к двум этаким правоцентристам присоединился зеленый Кононов, главная идея которого состоит в желании избежать гнева Кучмы, не работая в то же время на него, сомнений в том, что идеология блока заключается в самосохранении – уже не остается. И примкнувший к нему «неопознанный объект» Олийнык, который себе на уме, общее ощущение пока не меняет.

Следовательно, на линии огня у Банковой остается только «тройственный союз» Марчука – Мороза – Ткаченко, к которому присоединился «активный штык – Юрий Кармазин,  а именно  от этого союза зависит, сколь удачно все остальные кандидаты смогут выполнять отведенные им роли в игре Банковой на победу Кучмы. Иногда и в самом деле кажется, что родная страна заслужила то ли Кучму – 2, то ли второго Юрика… Неужели мы и в самом деле бедные Йорики? И если бы не дружно высказываемые пропрезидентскими людьми «опасения» по поводу отмены результатов выборов, можно было бы подумать, что все у них хорошо…»

21 серпня Наталія Вітренко (лідер Прогресивної Соціалістичної Партії України) звернулася зі скаргою до Мінського районного суду м. Києва на публікацію в газеті “День”,  вимагаючи компенсацію моральної та матеріальної шкоди, оскільки  інформація, яка містилася в статті, опублікованій 21 серпня 1999 року, була неправдивою та небезпечною для її гідності та репутації як члену Парламенту. 3 березня 2000 року Мінський районний суд м. Києва частково задовольнив її вимоги  та присудив стягнути з газети “День” на користь Наталії Вітренко одну тисячу гривен  як компенсацію моральної шкоди.. Суд також дійшов висновку, що вся стаття, опублікована в газеті “День”, була неправдивою, оскільки заявник не довів правдивість інформації, яка була опублікована. Зокрема, суд зазначив:

  “…суд не погоджується з аргументами, наданими відповідачами, оскільки інформація, викладена ними 21 серпня 1999 року в газеті “День” була неправдивою. Ця стаття була опублікована на четвертій сторінці в рубриці “подробиці” та “прогноз”, таким чином вона не була чітко визначена для читача газети, як він чи вона могли розглядати “прогнози на майбутнє”, виходячи з фактів, та, більше того, “подробиць”…

  …вищезгадана стаття 42 закону України “Про друковані засоби масової інформації” містить конкретний перелік обставин, що звільняє редакцію від відповідальності. В цей перелік “прогноз подробицями”, і тому відповідальність відповідачів в даному випадку настає незалежно “чи вони мали намір дати оцінку розвитку подій останніх виборів Президента в Україні…

  … цитати “второй Юрик для бедных Йориков, или украинская модификация Лебедя”, “наша и ваша Наташа”, “страшилка”, “громкоговоритель Администрации Президента, исполняющий роль Жириновского в Украине”, які використав автор, може бути…вигадкою автора та не являється “загальноприйнятою політичною риторикою”, а тим більше оціночним судженням автора…

  …також, суд не погодився…, що дана стаття стосується Наталії Вітренко, як кандидата в Президенти України, а не її приватного життя… Стаття стосується не особисто Наталії Вітренко, а має відношення до існуючого визначеного плану “Банкової” (Адмінітрація Президента України) та як могли маніпулювати Наталією Вітренко... Суд вирішує, що особисте життя відповідача як особи тісно пов’язане з її політичними поглядами та переконаннями та з її роллю в політичному житті суспільства. Тому роль “страшилки” , яку, відповідно до прогнозів відповідача, пані Тетяни Коробової, було сплановано Адміністрацією Президента України, була не виправданою. Суд вважає це є уявою автора...

Суд вважає, що таке (що розповсюджено в статті) “оціночне судження” є наклепом на честь, гідність та ділову репутацію позивача в той час, коли вона була лідером Прогресивної Соціалістичної партії України, ... народним депутатом України, та кандидатом на пост Президента України... Це означає, що стаття стосується як публічного, так і особистого життя особи. ...”

12 липня 2000 року Київський міський суд залишив дане рішення без змін. Зокрема, суд констатував, що висновки Мінського районного суду м. Києва були правильними, оскільки відповідачі не надали доказів і суд не установив, що розповсюджена інформація була правдивою.

2. Провадження щодо публікації 14 вересня 1999 року

14 вересня 1999 року в газеті “День” була опублікована стаття Тетяни Коробової під назвою “Про священную корову и воробышка: лидер КПУ как последняя надежда Кучмы”. У відповідному уривку статті міститься таке:

“... к Петру Николаевичу пожаловал человек, похожий на доверенного Кучмы Олександра Волкова, и будто бы он сказал лидеру КПУ: “если снимешься с гонки, останешься без головы. Сегодня снимаешь свою кандидатуру – завтра тебя хоронят...

... готовы идти до «конца», опираясь на решение съезда (Коммунистической Партии), и после избрания Кучмы сотрудничать с ним, приняв в дар за услугу правительство…

...Петр Никоаевич опять, наверное, на газету “День”обидится. Зря. Тут притча одна на ум пришла и не уходит. Лютой стужею замерз на лету воробышек и упал. Идет мимо корова – плех лепешку прямо на воробышка. Он отогрелся, головку высунул, чирик-чирик, радостный такой. А тут кошка – подкралась, цап-царап и нет воробышка. Мораль: попал в дарьмо – сиди и не чирикай. И помни: не всяк тот враг, кто на тебя кладет, и не всяк тот друг, кто тебя из дерма вытаскивает... Извините. За прямоту.”

У грудні 1999 року Петро Симоненко (лідер Комуністичної Партії) звернувся зі скаргою до Мінського районного суду м. Києва на газету “День” та Тетяну Коробову, заявляючи, що інформація, яка містилася в публікації, була неправдивою. Він також вимагав захистити його честь, гідність та ділову репутацію та отримати компенсацію моральної шкоди. 8 червня 2000 року Мінський районний суд м. Києва частково задовольнив вимоги Симоненка та стягнути з газети “День” на його користь 1000 гривен як компенсацію моральної шкоди. Зокрема, суд відзначив:

“... при розгляді справи необхідно брати до уваги той факт, що Петро Симоненко є політичним лідером і стаття стосується сфери його діяльності як політика, а не як пересічного громадянина...

Щодо інших цитат із статті, згаданих позивачам в його скарзі, суд вирішує, що при судовому розгляді було виявлено, що вони були неправдивими, оскільки відповідачі не змогли надати суду доказів, що підтверджували б правдивість опублікованої інформації. (...)

Представник відповідача стверджував протягом судового слухання, що ці цитати були просто припущенням автора статті, а не стверджуванням того, що це було так.  Суд критично відноситься до даних пояснень, оскільки із тексту статті не вбачається, що журналіст вказує на це як на припущення і читач повинен розуміти даний текст в контексті припущення. Порівняння позивача (Петра Симоненка) з “горобчиком” являється принизливим ображенням.  Більше того, не було надано доказів підтвердження існуючої угоди між П.Симоненком та діючою владою на передодні виборів, як це вбачається із заголовку статті “Лідер КПУ як остання надія Кучми.”

...така (моральна) шкода визначалася на підставі того факту, що стаття була опублікована напередодні президентських виборів, в яких позивач також брав участь як кандидат. Тому (...) він був змушений на  зустрічах з виборцями давати пояснення з питань, що мали місце в статті. Отже, ЗАТ “Українська прес-група” опублікувало неперевірену інформацію та поширило відомості, які не відповідають дійсності (...), а Коробова Т. вигадала та розповсюдила неправдиву інформацію...”

Суд також дійшов висновку, що ця стаття повинна бути визнана неправдивою:

“... заголовок статті на першій сторінці “Про священную корову и воробышка: Лидер  КПУ как последняя надежда Кучмы.”

“... к Петру Николаевичу пожаловал человек, похожий на доверенного Кучмы Олександра Волкова, и будто бы он сказал лидеру КПУ: “если снимешься с гонки, останешься без головы. Сегодня снимаешь свою кандидатуру – завтра тебя хоронят...”

“... готовы идти до «конца», опираясь на решение съезда (Коммунистической Партии), и после избрания Кучмы сотрудничать с ним, приняв в дар за услугу правительство..”

16 серпня 2000 року Київський міський суд залишив рішення Мінського районного суду м. Києва без змін. Зокрема, суд установив,  що Мінський районний суд м. Києва дійшов правильного висновку, що відповідач у даній справі не надав доказів щодо правдивості інформації, яка була розповсюджена відносно Петра Симоненка. Суд також вирішив, що висновки Мінського районного суду м. Києва базувалися на практиці суду та були зроблені у відповідності з діючим законодавством.

В. Внутрішнє законодавство та практика

  1. Конституція України від 28 червня 1999 року

 

Стаття 32

“...Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

 

Стаття 34

 

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.”

2.  Цивільний кодекс 1960 року.

 

Стаття 7

Захист честі, гідності та ділової репутації

  Громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони не відповідають дійсності.

...Громадянин або організація, відносно яких поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої їх поширенням. Щодо вимог про спростування цих відомостей та компенсацію моральної шкоди встановлюється строк позовної давності в один рік.”

3. Закон України “Про інформацію”

 

Стаття 47

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію

 “...Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

...надання інформації, що не відповідає дійсності;

...поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;

  1. Закон України “Про друковані засоби масової інформації”

Стаття 26

 Права та обов’язки журналіста редакції

«…Журналіст зобов’язаний:

  …

2) подавати для публікації об’єктивну і достовірну інформацію;…»

Стаття 37

Спростування інформації

Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов’язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою. …»

 

Стаття 42

Звільнення від відповідальності

Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України "Про інформацію";

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об’єднань громадян;

4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього;

5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”

“... 11. ...Критична оцінка певних фактів ... не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання в приватне життя тощо), то це може тягти за собою відшкодування моральної шкоди...”

 

 

СКАРГИ

Заявник скаржиться, що національні суди допустили помилку в оцінці фактів та застосуванні національного законодавства в ході провадження, ініційованого за скаргами пані Наталії Вітренко та пана Петра Симоненка. Заявник вважає, що суди не використали прецедентне право Страсбурзького суду стосовно статті 10 Конвенції, зокрема, справу „Лінгенс проти Австрії” (рішення від 8 липня 1968 року, Серія А, № 103), при аналізі його оціночних суджень. У зв’язку із цим заявник звертається до § 1 статті 6 Конвенції, оскільки його правові аргументи не були взяті до уваги українськими судами.

Заявник також скаржиться на те, що національні суди дійшли висновку, що публікації як такі не відповідали дійсності. Він вважає, що суди не змогли розрізнити „оціночні судження” та „факти”, які містились у відповідних публікаціях від 19 серпня 1999 року та 14 вересня 1999 року. Заявник також вважає, що рішення суду було втручанням в його право вільно передавати інформацію. Заявник посилається на статтю 10 Конвенції.

ПРАВО

1.  Заявник скаржиться, що національні суди порушили принципи справедливого судочинства, оскільки відмовились взяти до уваги прецедентне право Європейського суду з прав людини. Він далі стверджує, що національні суди несправедливо змусили заявника доводити правдивість поглядів як таких, висловлених в публікаціях. Тому рішення, винесені національними судами, були несправедливими. Заявник посилається на § 1 статті 6 Конвенції, який проголошує у відповідній частині таке:

„Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків ... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстроннім судом, встановленим законом...”

Уряд не коментував ці скарги заявника.

  Стосовно скарг щодо справедливості судового провадження, наскільки вони можуть розглядатися як такі, що стосуються оцінки доказів та застосування внутрішнього законодавства, Суд повторює, що відповідно до статті 19 Конвенції його обов’язком є забезпечення додержання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією. Зокрема, не є функцією Суду вирішувати питання стосовно фактичних помилок або правових помилок, нібито допущених національним судом, доки це не порушуватиме права і свободи, гарантовані Конвенцією (див., наприклад, ухвалу “Секіч та інші проти Хорватії”, № 15085/02, від 9 жовтня 2003 року). Більше того, хоча стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює жодних правил щодо прийнятності доказів або щодо способів, якими вони мають бути оцінені, ці правила і способи повинні у першу чергу регулюватися національним законодавством або національними судами (див. Гарсіа Руїз проти Іспанії (ВП), № 30544/96, § 28, ECHR 1999-І). На закінчення Суд повторює, що хоча § 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди мотивувати їх рішення, він не може розглядатися як такий, що вимагає детальну відповідь на кожний аргумент, наведений стороною в провадженні.

  Повертаючись до фактів у цій справі, Суд доходить висновку, що тут немає нічого, що б вказувало на те, що оцінка національними судами фактів та свідчень у справі заявника суперечила справедливості, гарантованій § 1 статті 6 Конвенції. Заявник мав можливість надавати свої аргументи та оспорювати свідчення, висунуті проти нього. У цій справі були відкриті слухання в суді першої інстанції та в касаційному суді, обидва ці суди мотивували свої рішення. З огляду на факти, надані йому, Суд не знаходить жодних підстав для висновку, що провадження не відповідало вимогам статті 6 Конвенції.

  З цього випливає, що ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до §§ 3 та 4 статті 35 Конвенції.

2.  Заявник далі заявляє, що його право вільно виражати погляди та переконання та поширювати інформацію було порушено. Він заявляє, що було порушено статтю 10 Конвенції, яка проголошує таке:

„1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати та передавати інформацію та ідеї без вручання органів державної влади незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних та кінематографічних підприємств.

  2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язано із обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, Обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони громадського порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві.”

  Уряд визнав, що відбулось втручання в право заявника, гарантоване статтею 10 Конвенції. Однак він вважає, що це втручання було визначено законом (зокрема, статтею 7 Цивільного Кодексу України) та переслідувало законну мету, зокрема, захист репутації позивачів, які порушили питання про дифамацію. Уряд вважав, що заявник та журналіст, із врахуванням виправдання, були визнані відповідальними за поширення неправдивої інформації. У зв’язку із цим Уряд вважав, що вимога стосовно надання правдивої інформації щодо реальних політичних поглядів кандидатів на виборах була розумною. Однак було неприпустимим вводити в оману електорат. Уряд далі підкреслив, що таке втручання було необхідним в демократичному суспільстві, оскільки справи проти заявника в національних судах встановили, що поширена інформація була неправдивою. Більше того, на думку Уряду, втручання в право заявника було пропорційним, оскільки суми, присуджені позивачам з заявника та журналіста, були прийнятими та значно нижчими, ніж суми, що вимагались. Відповідно, у цій справі не було порушення статті 10.

  Заявник не погодився. Він вважав, що втручання не було необхідним, оскільки стаття стосувалась не фактів, а оціночних суджень, які не підлягали доведенню. Рішення судів були фактичною формою політичної цензури поглядів журналіста та мали на меті виключення його з політичної дискусії стосовно осіб у публічному житті. Більше того, накладені санкції мали на меті запобігти його діяльності як джерела інформації та як контрольного механізму за органами влади. Заявник вважав, що оцінка особистих та керівних якостей кандидатів на пост президента та їх здатність сформувати команду однодумців, виконувати те, що вони обіцяли, використовувати моральне та інтелектуальне лідерство  на благо нації були суттю питання, яке дискутувалось в публікаціях,, що оскаржувались. Більше того, відкрита критика політичних діячів та дискусія стосовно їх якостей була необхідною передумовою проведення вільних та демократичних виборів. У зв’язку із цим заявник доходить висновку, що фундаментальні гарантії, встановлені в статті 10 Конвенції, були порушені.

  Суд погоджується в світлі наданих сторонами позицій, що скарга порушує серйозні питання фактів та права за Конвенцією, визначення яких вимагає розгляду по суті. Суд доходить висновку, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою в сенсі § 3 статті 35 Конвенції. Жодних інших підстав для визнання заяви неприйнятною не було встановлено.

  З цих підстав Суд більшістю голосів

Визнає прийнятною, без попереднього розгляду по суті, скарги заявника стосовно порушення статті 10 Конвенції;

Визнає неприйнятними інші скарги заявника.

С. Доллє

Дж.-П.Коста

Секретар

Президент

 Поділитися