MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Архіпов проти України

02.07.2004   
Заявник (№ 25660/02 від 17 червня 2002 року ) скаржиться на жорстоке поводження під час утримання під вартою, неналежні умови утримання (ст.ст. 3, 5 Конвенції); неналежне судове провадження (п.1 ст.6 Конвенції); скаржиться також, що не мав ефективного засобу правового захисту, яким би міг оскаржити порушення його конвенційних прав (ст. 13 Конвенції). 18 травня 2004 року Суд оголосив справу неприйнятною.

Неофіційний переклад

Рішення

Щодо прийнятності заяви № 25660/02

Юрія Веніаміновича Архіпова проти України

Європейський Суд з прав людини (друга секція) 18 травня 2004 року на засіданні палати у складі суддів:

п. Дж.-П. Кости (Mr J-P. Costa), Голова

п. А.Б. Баки (Mr A.B. Baka),

п.  К. Бірсана ( Mr Birsan),

п. Л. Лукаідеса (Mr L. Lucaides),

п. К. Юнгвірта (Mr K. Jungwiert),

п. В. Буткевича (Mr V.Butkevych),

п. М. Угрехелідзе (Mr M. Ugrekhelidze), суддів,

п. С. Долє (Mrs S. Dolle), секретаря секції,

З огляду на вищевказану заяву, подану до Суду 17 червня 2002,

Порадившись, прийняв рішення про таке:

факти

Заявник, Архіпов Юрій Веніамінович, громадянин України, який народився 1976 року. Наразі він відбуває покарання в тюрмі. У Суді його інтереси представляють його матір  Сукманюк Тамара  та активіст з захисту прав людини Стецько Сергій.

А. Обставини справи

Обставини справи згідно з фактами, які були подані заявником, можуть бути зведені до такого:

1 жовтня 1999 року Старокостянтинівський районний суд засудив заявника до 10 днів адміністративного арешту за звинуваченням у злісній непокорі законній вимозі працівника міліції (стаття 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

У період між 10 та 24 груднем 1999 року заявник помстився судді Старокостянтинівського районного суду шляхом підпалу його будинку. Проте збитки були незначними.

2 лютого 2000 року заявника було затримано за підозрою в участі у вчиненні підпалу в ніч з 31 січня на 1 лютого 2000. Заявника тримали в Старокостянтинівському відділі міліції. 6 лютого його звільнили.

19 лютого 2000 року заявник був знову затриманий за підозрою у причетності до підпалу вчиненого 5 лютого 2000року. 22 лютого 2000 року заявник був звільнений. Перед звільненням він у присутності свого адвокату визнав себе винним у скоєнні вищезазначеного злочину.

25 лютого 2000 року міліція вирішила об’єднати дві справи проти заявника щодо скоєння підпалів 1 та 5 лютого 2000 року у зведене провадження.

28 лютого міліція перекваліфікувала дії заявника як замах на  знищення майна, належного судді, заради помсти за своє засудження.

5 травня 2000 року заявника втретє було затримано з огляду на відкрите  проти нього кримінальне провадження, яке ще тривало.

25 травня 2000 року заявник сказав слідчим, що він невинуватий.

29 травня 2000 року прокуратура завершила розслідування фактів справи.

30 травня 2000 року матеріали справи були направлені до Полонського  міського суду для розгляду по суті. Заявник продовжував перебувати під вартою.

У жовтні 2000 року суд розпочав розгляд справи по суті.

22 січня 2001 року Полонський міський суд передав справу на додаткове розслідування без зміни для заявника запобіжного засобу .

29 січня 2001 року Хмельницький обласний суд залишив рішення Полонського суду про передачу справи на додаткове розслідування без змін.

  20 лютого 2001 року Славутська прокуратура провела додаткове розслідування справи.

5 жовтня 2001 року Славутський міський суд засудив заявника до чотирьох років позбавлення волі за знищення майна судді заради помсти за своє засудження. Суд розглянув скарги заявника щодо неприйнятного поводження з ним з боку офіцерів міліції, проте не виявив жодного підтвердження цього факту. Суд зауважив, що заявника не тримали під вартою з 22 лютого до 5 травня 2000 року, і тому заявник мав можливість оскаржити неприйнятне поводження з ним до суду чи прокуратури. Проте, він не скористався цією можливістю. Крім того, заявник не надав жодних медичних доказів на підтримку своїх тверджень, як не надав і ніяких медичних довідок на доказ своїх тверджень. Більше того, заявник не довів, що поніс ушкодження від рук міліціонерів.

12 жовтня 2001 заявник подав апеляцію на рішення суду від 5 жовтня 2001 року.  22 жовтня 2001 року Славутський міський суд відмовив заявникові у прийнятті апеляції у зв’язку з недотриманням заявником правил щодо форми та змісту апеляційної скарги. Заявнику було надано час для виправлення помилок. 1 листопада 2001 суд залишив без розгляду апеляційну скаргу заявника через невиконання вимог ухвали від 22 жовтня 2001 року і через те, що заявник не надав відповідної кількості копій апеляційної скарги учасникам судового розгляду.

5 листопада 2001 року заявник оскаржив рішення від 1 листопада 2001 року до Апеляційного суду Хмельницької області. 4 грудня 2001 року суд скасував вищезазначене рішення з тієї підстави, що  воно було  незаконним, а також вирішив, що має юрисдикцію на розгляд апеляції заявника. Заявник залишався під вартою.

22 січня 2002 Апеляційний суд Хмельницької області підтримав рішення Славутського міського суду від 5 жовтня 2001 року та відмовив у задоволенні апеляційної скарги заявника, визнавши її  необґрунтованою. Суд підтвердив рішення суду першої інстанції, відхиливши твердження заявника про  неприйнятне ставлення до нього.

В. Внутрішнє законодавство

1.  Конституція України

 

Стаття 125.

"…Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України…

Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди."

2. Кримінально-процесуальний кодекс України ( із змінами і доповненнями, внесеними 21 липня 2001року).

 

Стаття 383. Судові рішення, які можуть бути перевірені в касаційному порядку

"У касаційному порядку можуть бути перевірені:

1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;

2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.

У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків та постанов."

 

Стаття 384. Особи, які мають право на касаційне оскарження або внесення касаційного подання

"Касаційні скарги на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, мають право подати особи, коло яких визначено у статті 348 цього Кодексу.

Касаційні скарги на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, мають право подати:

1) засуджений, його законний представник і захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданий, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав виправдання;

3) позивач, відповідач або їх представники - у частині, що стосується вирішення позову;

4) потерпілий, його представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого. 

Касаційне подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок.

Касаційне подання на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівнені до них прокурори та їх заступники в межах їх повноважень - незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції.

Особам, які вправі подати касаційну скаргу, касаційне подання, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги чи подання."

 

Стаття 385. Суди, які розглядають справи в касаційному порядку

"Касаційні скарги і подання розглядаються:

1) колегією суддів палати Верховного Суду України з кримінальних справ - на судові рішення, постановлені Верховним судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими судами, вироки районних (міських) та міжрайонних (окружних) судів;

2) колегією суддів військової палати Верховного Суду України - на судові рішення, постановлені військовими судами регіонів і Військово-Морських Сил, вироки військових судів гарнізонів."

 

Стаття 386. Строки касаційного оскарження і внесення касаційного подання

"Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови.

Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.

Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, справа ніким не може бути витребувана із суду, який виконує судове рішення, за винятком суду касаційної інстанції.

У разі подачі скарги чи подання з пропуском встановленого частинами першою і другою цієї статті строку і при відсутності клопотання про його відновлення скарга чи подання постановою судді визнається такою, що не підлягає розгляду. Цей строк може бути відновлений у випадках і в порядку, передбачених статтею 353 цього Кодексу."

 

Стаття 388. Рух справи в касаційній інстанції

"Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, передається до касаційного розгляду після надходження її до суду.

Касаційні скарги, подання на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, передаються судді касаційного суду, який протягом 15 діб з часу їх надходження вирішує питання про витребування справи. Справа не витребовується, якщо скарга, подання відповідно до вимог статті 350, частини другої статті 383, статті 384, частини другої статті 386, частини першої статті 398 цього Кодексу не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції. Про прийняте рішення суддя виносить постанову, копія якої надсилається прокуророві чи особі, яка подала скаргу. Постанова оскарженню не підлягає. Відмова у витребуванні справи не перешкоджає витребуванню справи при повторному надходженні подання чи скарги за умови усунення зазначених в постанові суду недоліків і якщо вони надійшли в межах строку, визначеного статтею 386 цього Кодексу, або не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови про відмову у витребуванні справи.

Одночасно з витребуванням справи за наявності для цього підстав суддя може зупинити виконання судового рішення до розгляду подання чи скарги в суді, за винятком тих рішень, що зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу."

Стаття 389. Наслідки надходження касаційних скарг чи подання і порядок призначення їх до касаційного розгляду

"Подання касаційних скарг чи подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, зупиняє набрання ними законної сили.

Подання касаційних скарг чи подання на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, не зупиняє набрання ними законної сили.

Після виконання вимог, передбачених статтею 351 цього Кодексу, суд, який постановив судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, протягом семи діб передає справу разом з поданою скаргою, поданням і запереченнями на неї до касаційного суду і визначає дату розгляду справи, про що повідомляє сторони у справі.

Касаційну скаргу, подання на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, до розгляду призначає касаційний суд, про що повідомляє прокуророві, а також особам, зазначеним у статті 384 цього Кодексу, роз’яснює їм, що вони вправі подати заперечення на подання чи скаргу або ж подати власні подання, скарги про перегляд справи у касаційному порядку."

Стаття 394. Розгляд справи касаційним судом

"Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, розглядається з обов’язковим повідомленням прокурора та осіб, зазначених у статті 384 цього Кодексу.

Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, протягом тридцяти діб після її находження розглядається касаційним судом у складі трьох суддів з участю прокурора. Суд своєю ухвалою вирішує питання про призначення справи до розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у статті 384 цього Кодексу, або відмовляє у задоволенні касаційної скарги, касаційного подання.

Справа, що призначена до розгляду з обов’язковим повідомленням прокурора та осіб, зазначених у статті 384 цього Кодексу, розглядається касаційним судом у складі трьох суддів за участю прокурора з додержанням порядку, передбаченого частинами першою, другою і третьою статті 362 цього Кодексу.

Нарада суддів касаційної інстанції провадиться з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 цього Кодексу."

Стаття 396. Результати розгляду справи судом касаційної інстанції

"У результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень:

1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги чи подання - без задоволення;

2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;

3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу;

4) змінює вирок, постанову чи ухвалу.

У разі відкликання касаційних скарг чи подання касаційний суд виносить ухвалу про закриття касаційного провадження, якщо іншими учасниками судового розгляду рішення не було оскаржене в касаційному порядку."

Стаття 398. Підстави для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови

"Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є:

1) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

2) неправильне застосування кримінального закону;

3) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, може бути скасований або змінений і в зв’язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

При вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції керується статтями 368 - 372 цього Кодексу.

Касаційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок або ухвалу, постанову про закриття справи лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого."

Скарги

 Заявник скаржиться те, що його було піддано нелюдському і такому, що принижує людську гідність, поводженню під час тримання його під вартою, а також на те, він визнав свою вину виключно через те, що на нього тиснули. Він стверджує, що його затримання є незаконним і посилається, у зв’язку з цим, на порушення статей 3 та 5 Конвенції.

Заявник далі скаржиться на порушення § 1 статті 6 Конвенції,  а саме: він стверджує, що національні суди, розглядаючи його справу, неправильно застосували національне законодавство, що позбавило його права на справедливий судовий розгляд. Заявник також стверджує, що суди помилилися як при оцінюванні доказів, так і при встановленні фактів. Заявник повідомив, що касаційної скарги він не подавав, оскільки вважає, що процедура касаційного оскарження є екстраординарною та неефективною.

Заявник скаржиться також, що не мав ефективного засобу правового захисту, яким би міг оскаржити порушення його конвенційних прав. При цьому він посилався на статтю 13 Конвенції.

Право

1.  Заявник стверджує, що його затримали незаконно, що це суперечить статті 5 § 1 (с) Конвенції, а також що тривалість цього тримання під вартою перевищує розумні строки, всупереч статті 5 § 3 Конвенції, яка передбачає:

"Кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як:

c) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою забезпечення її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення;

  3. Кожна людина, заарештована або затримана згідно з положенням пункту 1 (c) цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в суд."

Суд вважає, що скарги, на які заявник посилається в цій частині заяви, стосуються подій рішень, що мали місце більше як за шість місяців до дати подання  заявником заяви до Суду.

З цього випливає, що ці скарги було подано несвоєчасно, і вони мають бути відхилені відповідно до статті 35 § 1 та § 4 Конвенції.

2.  Заявник скаржиться на те, що його було піддано нелюдському поводженню під час тримання його під вартою, і що його примусили визнати себе винним у скоєнні злочину. Він також стверджував, що з приводу його скарг не проводилося розслідування. Ці дії порушують ст.3 Конвенції, яка передбачає:

"Жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання".

Суд вважає, що заявник не обґрунтував свою скаргу щодо порушення статті 3 Конвенції. Суд нагадує причини, з яких національні суди відмовили у розгляді скарги заявника на нелюдське ставлення, зокрема, несвоєчасне подання заявником  скарги на вищезазначені дії після того, як його було звільнено з-під варти. Враховуючи матеріали справи, Суд дійшов висновку, що скарга заявника є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до статті 35 §3 та § 4 Конвенції.

Оскільки заявник стверджує, що справедливість судового розгляду є сумнівною з огляду на  використання під час розгляду фактів, які були отримані під тиском, Суд вважає, що це питання може бути розглянуте в світлі статті 6 Конвенції.

3.  Заявник скаржиться, що справедливого розгляду його справи національними судами не відбулося і посилається на статтю 6 § 1, яка гарантує:

"Кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону".

 Суд зазначає, що заявник не подавав касаційної скарги до Верховного Суду України на рішення суду першої інстанції проти рішень судів першої та апеляційної інстанції. Суд нагадує, що згідно зі статтею 35 § 1 Конвенції, Суд може працювати зі справою тільки після того, як були використані всі національні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права.

У цьому зв’язку Суд вкотре повторює, що дана норма лише вимагає від особи нормального звернення за допомогою стосовно таких засобів захисту, які вірогідно мають бути ефективними, достатніми та доступними. Для того, щоб засіб захисту був ефективним, він повинен бути, між іншим, здатним негайно виправити порушений порядок відносин. Більше того, засіб захисту повинен існувати з достатнім ступенем певності, щоб вважатись ефективним (див., з наступними змінами, рішення у справі "Воробйова проти України" від 17.12.2002, заява № 27517/02).

Суд зазначає, що третя інстанція була впроваджена в цивільний процес України 29 червня 2001 року. [Вступив в законну силу з 29 червня 2001 року.] Згідно з відповідними положеннями КПК, касаційне оскарження схоже на оскарження, що застосовується в інших державах - учасницях Ради Європи, доступне як стороні обвинувачення, так і стороні захисту у кримінальній справі. Його застосування не залежить від дискреційної влади державних органів. Дозвіл на подання касаційної скарги проти якогось рішення надається суддею Верховного суду, який може вирішити питання щодо передачі касаційної скарги до палати Верховного суду у складі трьох суддів для колегіального розгляду скарги по суті.

Суд далі вказує, що рішення судів нижчих інстанцій, винесених після 29 червня 2001 року, як у випадку заявника, не можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом невизначеного строку, а лише в строки, передбачені КПК. Відтак, нова процедура касаційного оскарження не підриває принципу правової певності, одного із фундаментальних аспектів верховенства права, який, між іншим, вимагає, щоб коли суд вже прийняв остаточне рішення з будь-якого питання, то це рішення вже не ставитися під сумнів (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999, заява № 2834/95).

У цій справі, коли вона все ще розглядалася судом першої інстанції, засіб правового захисту вже існував. Заявник, який користався юридичним представництвом, повинен був усвідомлювати наявність цього нового засобу правового захисту та  права ним  користуватися для того, щоб оскаржити рішення  Апеляційного суду Хмельницької області  від 22 січня 2002 року.

 А також має бути зазначено, що заявник стверджував, що нібито національні суди, розглядаючи його справу, неправильно застосували національне законодавство і що свідчення на доказ його вини були здобуті під тиском. Ці питання підпадають під юрисдикцію Верховного Суду України і могли б бути підставою для подання касаційної скарги.

На погляд Суду, подання касаційної скарги може вважатися ефективним засобом правового захисту проти рішень судів нижчої інстанції, винесених після 29 червня 2001 року. Суд також додає, що наявність звичайних сумнівів щодо перспектив успіху якогось конкретного засобу правового захисту, який не є явно безрезультатний, не становить достатньої підстави для того, щоб не використати усі засоби національного правового захисту (див. рішення у справі "Ван Оостервік проти Бельгії" (Van Oosterwijck v. Belgium) від 6.11.1980, серія А № 140, стор. 18, § 37, та "А.В. проти Нідерландів" ("A.B. v. the Netherlands) від 29.01.2002, заява № 37328/97). Відповідно, Суд відхиляє доводи, зазначені заявником, стосовно не вичерпання  ним вищезазначеного засобу правового захисту. 

 З зазначеного вище випливає, що в цій частині скарги має бути відмовлено на підставі положень статті 35 § 1 та § 4 Конвенції.

4.  Далі заявник скаржиться, що не мав ефективного засобу правового захисту стосовно  його скарг, що підпадають під дію статей 5 § 3  та 6 Конвенції. Він посилається на статтю 13 Конвенції, яка передбачає:

"Кожна людина, права і свободи якої викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості."

Суд може лише послатися на підстави, з яких він оголосив неприйнятними скарги заявника за статтями 3 (явно необґрунтовані) та 5 (несвоєчасно подана), а також за статтею 6 (невичерпання всіх національних засобів правового захисту). Наведені підстави  вже самі по собі  є достатніми для того, щоб відмовити в задоволенні скарг заявника, що стосуються статті 13 Конвенції в цілому як такій, що є явно необґрунтованою, згідно зі статтею 35 § 3 та § 4 Конвенції.

З цих підстав, Суд одностайно

Оголошує  цю заяву неприйнятною.

С.Доллє                                     Дж.- П. Коста
Секретар                                    Голова

 Поділитися