Максим Буткевич: У рішенні суддя написала, що я розкаявся

Сьогодні до України після відсидки в російський тюрмі повертаються українці, в яких російська влада розгледіла запеклих антиглобалістів і провокаторів, котрі намагалися зашкодити спокійному проведенню у Санкт-Петербурзі саміту «великої вісімки». Нагадаємо, що під час акції протесту антиглобалістів під готелем, де мешкали учасники саміту, спецназівці затримали 37 осіб. Серед них троє українців — журналіст «1+1» Максим Буткевич, активістка руху «Світ — не товар» Власта Підпала та неповнолітній хлопчина. Двох останніх було засуджено до двох днів арешту, Максима — на три. Проте після подачі апеляції і старанням генконсула журналісту вдалося скоротити свій термін на один день.

Уже вчора ввечері він мав виїхати до Києва, оскільки, згідно з рішенням Федеральної міграційної служби РФ, 19 липня якраз завершувався дозволений термін для іноземних громадян на перебування на російській території. «УМ» вдалося зв’язатися з Максимом, який розповів про свої петербурзькі пригоди.

— До Санкт-Петербурга я приїхав, щоб подивитися місто, в якому ніколи не був. Окрім того, мені як журналісту-міжнароднику було цікаво побувати там у час проведення міжнародного форуму, — розповiдає Буткевич. — Раніше я також бував в інших країнах, коли там відбувалися подібні форуми. Також я хотів забезпечити більш прозору комунікацію між тими, хто намагався мирним шляхом висловити свою думку щодо політики «великої вісімки», і журналістами, бо зазвичай така комунікація є дуже непрозорою.

— Тобто ви не мали жодного наміру їхати до міста на Неві, аби взяти участь в акціях антиглобалістів?

— Ні, єдине, що я робив під час цієї акції, — це фотографував. Тому дуже спантеличений тим, що мене затримали на кілька діб лише за те, що я, перебуваючи на Невському проспекті, фотографував те, що відбувалося. Я цього не очікував. Бо в мене не було жодного бажання провести свій день народження, 16 липня, у райвідділку.

— А особисто ви симпатизуєте ідеям антиглобалістів? Колись уже брали участь у таких акціях?

— Залежно що мати на увазі під виразом «ідеї антиглобалістів». Як людина і як журналіст за професією я згоден багато в чому з неавторитарними опонентами неекономічної глобалізації. Це моя особиста позиція і не бачу тут нічого дивного. Але я так само симпатизую будь-яким вимогам щодо дотримання прав людини, її експлуатації та зменшення рівня бідності. Якщо ці вимоги є глобалістськими, то я їх підтримую. На мою думку, це бажання будь-якої нормальної людини.

— Проте колись ви брали участь у подібних антиглобалістських акціях?

— Я брав участь у різних організаціях ще в студентські часи. А коли я навчався в Британії, то якраз там відбувся саміт «великої вісімки». Я був радий тоді допомогти студентським організаціям, які висловлювали свої протести, бо вони мають право висловити альтернативну думку. А те, що в Росії демонстранти вдалися до такого радикального заходу, як блокування готелю, то, на мою думку, просто російська влада, на відміну від урядів інших країн «вісімки», закрила всі легальні можливості для висловлювання протесту. Тому вони були змушені, аби донести свою позицію, вдатися до подібних дій. 

— Якщо ви були звичайним спостерігачем із фотоапаратом, за що ж вас засудили?

— За непокору співробітнику міліції, якої не було. Адже не підкорятися російському ОМОНу ризиковано для здоров’я. Тому я підкорявся всім наказам, у яких нецензурних формах вони б не висловлювалися. Сподівався, що це якесь непорозуміння. Уже в райвідділку я почав розуміти, що все серйозніше. До речі, неповнолітнього хлопця з України теж затримали невідомо за що. За інформацією, яку мені надали, він просто потрапив не в те місце не в той час. Хлопець приїхав до Москви вступати до навчального закладу, а потім поїхав із друзями до Санкт-Петербурга й опинився в ситуації, коли міліція гребла всіх підряд.

Коли я в райвідділку показав посвідчення, видане Міжнародною федерацією журналістів, це нічого не змінило. Окрім того, мені відмовили в тому, щоб до мене пропустили мого громадського захисника, який під райвідділом провів кілька годин. Коли я попросив зв’язатися з українським консулом, мені сказали, що не дадуть iз ним поговорити, якщо я збираюся скаржитися. Лише тоді, коли консул дізнався про затримання українців і прийшов у райвідділ, мені передали продуктову передачу. Окремої згадки заслуговує спілкування з російським ОМОНом: затримували досить брутально. А той, хто нас віз до суду, не мав жодних пояснень щодо своєї агресії: при мені затриманих били руками, ногами, по голові, висловлювалися винятково нецензурно та лайкою. Після кількох моїх запитань в їхнiй бік вони вирішили українців не чіпати.

— З чим пов’язуєте своє звільнення на день раніше призначеного вам терміну?

— Це старання консула. В понеділок ми подали апеляційну скаргу зі всіма доказами на мою користь, які чомусь судом не були враховані. У вівторок консул порадив мені написати додаткову заяву, що я журналіст і що не брав участі в акції, а також що не порушував законодавство. Суд скаргу задовольнив, зменшивши термін арешту до двох діб. Але чомусь у рішенні суддя дописала до змісту моєї скарги, що я визнав свою участь у цій акції і розкаююся. Це мене розчарувало. Бо я не можу розкаюватися у тому, що просто стояв і фотографував акцію.