НГО "За права кожного" (Кременчук). Комплексний звіт з дотримання основних прав та свобод людини в державних органах Полтавської області в 2005 році

По результатах діяльності проекту „Моніторинг дотримання прав людини в Полтавській області” НГО „За права кожного” (Кременчук)

За партнерства

Полтавського обласного медіа-клубу

Української Гельсінської спілки з прав людини

За фінансової підтримки

Посольства США в Україні ( Грант № SUP30005GR267)

з офіційною позицією Уряду США

Кременчук, 2006

Зміст:

1. Дослідження офіційної інформації про стан дотримання прав людини ст. 3

2. Відмови, ігнорування, резолюції та практика судового розгляду ст. 5

3. Скарги громадян до приймалень, перевірка інформації ст. 8

4. Доступ до офіційних архівів, дослідження архівів офіційної інформації ст. 8

5. Права людини, дотримання яких викликає найбільше занепокоєння ст. 10

6. Висновки та рекомендації проекту ст. 23

7. Додатки до звіту ст. 24

Про організацію

НГО “За права кожного” є правозахисним об’єднанням, що було засновано 18.11.2002 та зареєстровано 24.12.2002 року. Утворення правозахисного об’єднання – це реакція журналістів, правозахисників та юристів на чисельні порушення основних прав та свобод людини в Україні, на особливі утиски з боку адміністративної влади трудових, виборчих та інформаційних прав людини.

Основною метою діяльності НГО “За права кожного” є захист і представництво інформаційних, трудових, виборчих прав та інтересів громадян, розвиток правозахисного руху, розвиток профспілкового руху, сприяння розвитку незалежним ЗМІ, організаційна та юридична допомога громадянам у випадках порушень прав людини за ЄКПЛ, навчання та тренінги для молодих юристів, правозахисників та журналістів, тощо.

За час свого існування організацією “За права кожного” були реалізовані проекти “Розвиток національного профспілкового руху в м. Кременчук”, що передбачав в результатах створення Кременчуцької НМП, підтриманий Міжнародним фондом „Відродження” (Проект № 2302381 від 26.06.03) та проект „Моніторинг дотримання прав людини в Полтавській області”, профінансований Посольством США в Україні.Методологія проекту

Методологія проекту базується на проведенні переговорів та постійному листуванні з державними органами Полтавської області шляхом надсилання запитів та звернень, розробленими відповідно Законів України „Про інформацію” та „Про звернення громадян”. Відмови задовольняти запити від членів організації оскаржуються згідно Кодексу адміністративного судочинства. На основі офіційних відповідей державних органів, судових рішень, ухвал, скарг громадян до правової приймальні організацій-виконавців робочою групою проекту виробляються та розповсюджуються звіти, рекомендації та резолюції заходів. Метою проведення заходів проекту є пошук та налагодження компромісу між правозахисниками та державними службовцями в питанні дотримання прав людини відповідальними особами державних органів.

Партнерами проекту НГО „За права кожного” на регіональному рівні є Полтавський обласний медіа-клуб, на всеукраїнському – Українська Гельсінська спілка з прав людини.

Звіт було складено в рамках проекту „Моніторинг дотримання прав людини в Полтавській області”, який був профінансований Фондом розвитку демократії в рамках програми „Демократичні гранти” Посольства США в Україні.

Керівник проекту – Микола Фельдман, голова Ради НГО „За права кожного”

Представник проекту – Людмила Кучеренко, Президент Полтавського обласного медіа-клубу

Юрист проекту – Жанна Кривич, адвокат

Волонтер проекту – Тимофій Немченко, кореспондентПодяки

Організація висловлює подяку всім партнерам, що сприяли виконанню проекту, зокрема, виконкому міської ради м. Кременчук, Полтавській обласній державній адміністрації, редакції офіційного видання міської ради Кременчука „Вісник Кременчука”, а також всім відповідальним особам державних органів Полтавської області, які надавали та надають інформацію для дослідження та аналізу. Особливу подяку автори проекту висловлюють Посольству США в Україні та Українській Гельсінській спілці з прав людини за фінансову, правову, інформаційну та організаційну підтримку.

1. Дослідження офіційної інформації про стан дотримання прав людини

Одним із найбільш ефективних способів дослідження формального дотримання правових процедур з боку державних органів є запитування офіційної інформації відповідно до ЗУ „Про інформацію” та ЗУ „Про звернення громадян”.

За період реалізації проекту „Моніторинг дотримання прав людини в Полтавській області” в другому півріччі 2005 року було надіслано 226 інформаційних запитів та звернень до 139 державних органів та органів місцевого самоврядування в Полтавській області лише до кінця 2005 року.

Ці запити та звернення мали особливий вигляд, були важкі для задоволення, адже містили від 8 запитань (до установ виконання покарань та органів прокуратури) до 16 (УМВС, суди) запитань в інформаційному запиті(приклади в Додатку 1).

Не виключено, що багато відповідальних осіб державних органів, можливо, вперше отримавши такі запити, не знали як себе вести в такій ситуації. Це згодом підтвердилось під час переговорів з відповідальними особами державних органів, метою яких було сприяння діяльності правозахисній робочій групі. Питання, які учасники проекту ставили в запитах до державних органів, мали на меті отримання офіційної інформації, що є у власності державних органів про стан дотримання прав та свобод громадян. Відповідно до ст. 30 ЗУ „Про інформацію” така інформація не може бути віднесена до конфіденційної.

Однак, в запитах цього не було роз’яснено, з одного боку, а кількість запитань в одному запиті, з іншого боку, викликала у відповідальних осіб державних органів певне роздратування. Тому, результатом в більшості відповідей, що надійшли на запити, зокрема, з прокуратур та УМВС були відмови надавати інформацію на підставах, передбачених в ст. 37 ЗУ „Про інформацію”. Деякі державні органи посилались на тимчасові інструкції з діловодства та інструкції зі складання статистичної звітності, а деякі відповідальні особи радили звертатись до державних органів обласного значення(Додаток 2).

59,3% зі всієї кількості відправлених в 2005 році запитів та звернень залишились проігнорованими взагалі. Близько 17% запитів були задоволені. Це стало приводом для перегляду тактики та стратегії діяльності організації моніторингу.

Якщо в першій фазі діяльності проекту було припустимим досягнення будь-якого результату, то друга мала б орієнтуватися на досягнення максимальної ефективності. Тож, було необхідним профілізувати моніторинг і поставити йому чіткіші дослідницькі завдання.

З точки зору ефективної реалізації проекту для суспільства, були поставлені завдання дослідження вже чотирьох груп прав людини, які викликають найбільше занепокоєння з боку громади та експертних груп: справедливість судового розгляду справ, катування та особиста недоторканість в правоохоронних органах, доступ до офіційної інформації в державних органах, особливо до тієї, яка не підлягає державній статистичній звітності.

Тому, робочою групою проекту були розроблені нові інформаційні запити, умовами розповсюдження яких є скорочена кількість запитань в одному запиті та збільшення кількості запитів за рахунок профілізації дослідження стану дотримання конкретних прав громадян(Додаток 3).

Такі запити дозволили за фактом скоротити кількість відмов та ігнорувань. Ці запити мали значні переваги з точки зору комунікації над попередніми. Хоча кожен державний орган і мав тепер отримати більше запитів, все ж для виконання кожен з них був вже простішим і менш затратним з точки зору використання робочого часу працівників державних органів. З початку 2006 року було надіслано 372 нових запитів.

Переваги інформаційних запитів нового зразку були наступні:

• запитом пояснювалось з посиланням на існуючу норму Закону України, що інформація, яка запитується не може бути віднесена до конфіденційної;

• в запиті повідомлялась статистика офіційної переписки з державними органами і зазначався відсоток ігнорувань надісланих запитів;

• в листі було зазначено, що робочою групою проекту було відібрано 50 державних органів, відмови яких оскаржуються в порядку передбаченому КАС України;

• запит мав лише два-три запитання;

• запитом повідомлялось дослідження конкретного права і зазначалась наукова мета запиту.

Стандарти доступу до офіційної інформації на практиці ще не сформовано. Хоча, в теорії вони існують, їх містить національне законодавство, рекомендації Ради Європи та інших міжнародних організацій. Натомість відсутня масова практика застосування стандартів доступу до інформації громадянами України. Наслідком цього є відсутність практики виховування громадської поваги та дисципліни до таких стандартів як з боку державних органів, так і з боку громадян.

З врахуванням того факту, що організацією вперше виконувався проект з моніторингу дотримання прав людини, роль офіційного запитування інформації була з самого початку неврахованою. Лише в результаті використання, як інструменту, офіційного запитування інформації, що знаходиться у власності державних органів, було зроблено певні висновки щодо ролі цього інструменту.

Також до джерел інформації моніторингу потрібно відносити такі, як скарги громадян до приймалень, інформація ЗМІ та інформація про проведені переговори із відповідальними особами державних органів. Однак, за певних причин, такі джерела інформації часто не можна вважати дуже надійними:

• громадяни можуть скаржитись з метою використання організації в особистих цілях, не маючи достатніх документальних підтверджень;

• інформація в ЗМІ може бути суперечливою, а журналістські розслідування – базуватися на неперевірених фактах чи непереконливих твердженнях (лише одне журналістське розслідування щодо дотримання прав людини на території регіону за весь період 2005 року можна вважати обгрунтованим та професійним);

• переговори з відповідальними особами державних органів не проводились протокольно і не мали можливості бути записаними відповідною технікою;

Результати діяльності проекту „Моніторинг дотримання прав людини в Полтавській області” в галузі доступу до офіційної інформації на основі проведенного дослідження доступу до інформації в державних органах Полтавської області засвідчують, що порушення прав громадян на отримання відкритої інформації існують, доступ до інформації є ускладненим, а доступ до державних архівів – майже унеможливлений.

Лише в одному випадку, через посередництво судових механізмів та переговорів вдалось досягнути компромісу щодо доступу до архіву, дослідження інформації з якого може засвідчити про більш суттєві порушення прав людини в державних органах, які стосуються катувань, тортур та інших незаконних покарань в правоохоронних органах. Обробка відповідей на 372 запити, відправлених з метою досліджень за дотриманням чотирьох основних прав, засвідчила нову статистику: 42,47% - ігнорувань, 12,1% - відмов, 45,43% - задоволених відповідей. 2. Відмови, ігнорування, резолюції та практика судового розгляду

Робоча група проекту завжди із повагою ставилась до обсягів роботи, які виконуються державними органами – судами, управліннями МВС, прокуратурами і з розумінням поставилась до не зовсім задовільної статистики щодо задоволення інформаційних запитів та звернень.

Із вкоріненням демократії та стандартів існування правової держави відповідальні особи державних органів мають усвідомлювати необхідність робити кроки назустріч суспільству, які демократична і правова держава покладає на будь-які державні органи обов’язок звітувати перед суспільством – оприлюднювати всю наявну інформацію, не заборонену для розповсюдження міжнародним законодавством.

Факт маленької кількості отриманих задовільних відповідей не занепокоїв виконавців проекту, бо ми готувались до цього. Дивним було б, якщо б ми отримали вичерпну інформацію у відповідності із законодавством у відповідь на всі надіслані звернення та запити. Але, зробити крок у відповідь організація була вимушена. Таким кроком могли бути, окрім переговорів та вмовлянь, позови до суду.

Після надсилання в 2005 році всієї кількості листів та отриманих відмов, робочою групою проекту була відібрана певна кількість державних органів з числа тих, що відповіли відмовами. По них були складені позовні заяви в порядку, передбаченому КАС України, які були направлені по судах Полтавської області(перелік та приклад в Додатку 4).

Сам факт надсилання позовів до суду, який був висвітлений у новій серії запитів, спричинив певний резонанс серед відповідальних осіб державних органів – вони зрозуміли, що відмова відповідати на інформаційний запит рівнозначна грамотно складеному позову до адміністративного суду. Більшість відповідальних осіб державних органів із тих, хто відмовив у наданні інформації раніше – тепер її надавати були готові, за поодинокими виключеннями. Дехто з відповідальних осіб йшов на прямий контакт і пропонував посильну допомогу, уточнював питання в запиті. Тобто, після подання позовів до судів ситуація із доступом до офіційної інформації змінилась.

Тепер залишалось лише вивчити практику розгляду наших специфічних позовів. Справа в тому, що Кодекс адміністративного судочинства – це дуже цікавий документ, експертів в якому ще дуже мало і особливо на регіональну рівні. Не відразу було помічено, що статею 19 КАС України надає можливість громадянам подавати до адміністративного суду з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії за місцем їхнього проживання (перебування, місцезнаходження). Тому, більшість позовів надійшло судам за місцезнаходженням відповідачей – державних органів, які відповіли відмовами. Відмову надавати інформацію, адресовану громадянину у відповідь на його запит можна вважати актом індивідуальної дії, який і має потрапляти під визначення в ч.2 ст.19 КАС України: „Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача”.

Коли виявився цей факт, стало зрозумілим, що потрібно звертатись тільки до судів міста Кременчука з приводу оскарження актів (відповідно зрозумілим стало, що і Полтавським представникам необхідно звертатись до судів по місцю власного перебування). Тому організацією були відвідані Крюківській та Автозаводський районні суди м. Кременчука, які отримували судові позови. Зупинимося на показових випадках, які призвели до результатів.

Цікавими і прямо протилежними випадками є два судових розгляди в Крюківському районному суді суддями Ігорем Демиденко та Василем Хиневичем. Суддя Демиденко відкрив провадження по справі за позовом громадянина проти прокурора Кременчуцького району Георгія Бровко(Додаток 5 – відповідна ухвала). Суддя Хиневич відкрив провадження у справі проти головного лікаря станції швидкої допомоги Ігоря Дубницького(Додаток 6 – відповідна ухвала).

Провадження по цих справах відкривалось проти відповідальних осіб державних органів, які є суб’єктами владних повноважень, згідно Кодексу адміністративного судочинства України. Прокурор Кременчуцького району Георгій Бровко, отримавши інформаційний запит керівника проекту, викликав його повісткою до прокуратури Кременчуцького району. Відбулась зустріч, результатом якої була згода прокурора Кременчуцького району сприяти у наданні інформації та задоволенню запита. Однак, невдовзі керівник проекту отримав офіційну відмову з прокуратури Кременчуцького району(додаток 7 – відмова прокурора району).

Трохи згодом була також отримана і відмова прокурора міста Кременчука у наданні інформації, яка вдало копіювала відмову прокурора Кременчуцького району(додаток 8 – відмова прокурора міста). Згодом з’ясувалось, що відмова прокурора міста В.А. Павлійчука була дійсно скопійована з відмови прокурора району Г.В. Бровко. Всі листи до відповідальних осіб були пронумеровані, як вихідні. До прокурора району був надісланий лист під номером 119, а до прокурора міста – під номером 121. Відповідаючи, прокурор міста не змінив номер листа, на який він відповідав. Тож, прокурор міста відповідав на лист, який був надісланий до іншого прокурора. Ці факти засвідчували загальну практику: якщо запити не бажають задовольняти – шукають причини і використовують стандартні форми відмов.

Був складений позов до Крюківського районного суду м. Кременчука, за яким відбувся розгляд. Той факт, що почався судовий розгляд, змусив відповідальних осіб дивитись на інформаційні запити проекту із більшою увагою, хоча суддя місцевого суду і прийшов до висновку відмовити у задоволенні вимог позивача. На всі подальші запити проекту прокурор Кременчуцького району Г.В. Бровко надавав вичерпні відповіді. Через це робочою групою було прийнято рішення не подавати апеляційну скаргу на рішення суддів Крюківського суду, засвідчуючи таким чином повагу до прокуратури. Партнерство із прокуратурою міста Кременчука набуло також необхідних якостей – воно ґрунтується на взаємній повазі та розумінні спільних завдань і функцій.

Станцією швидкої допомоги була надана відмова у наданні інформації і на цю відмову була також складена позовна заява. Різниця між цими двума справами полягала в тому, що головний лікар позов визнав і прийшов до висновку, що необхідно укладати мирову угоду. Мирова угода полягала в наданні доступу до архівів викликів до станції швидкої допомоги за 2005 рік із метою встановлення кількості викликів до районних відділів УМВС Кременчука. Згідно умов мирової угоди триває дослідження архіву викликів, який знаходиться в стані, далекому від сучасності – ані комп’ютерізації цих викликів, ані їх тематичної систематизації ще не існує – весь архів викликів (близько 100 тисяч на рік) є паперовим і розбитим тільки по днях роботи станції швидкої допомоги.

Ці два судових розгляди засвідчили, що позови, подані до суду, хоча і не обов’язково будуть задоволені в повному обсязі, а може і будуть відхилені, все ж вони зроблять свою справу – доведуть державним органам спроможність організації відстоювати власне право на отримання інформації.

Втім, цікавими є і інші факти судового розгляду. Як зазначалось вище, організацією були відвідані тільки суди Кременчука. В Автозаводському районному суді м. Кременчука, на відміну від Крюківського, провадження за позовами керівника проекту так і не були відкриті. Судді Автозаводського суду, на відміну від своїх колег, зазначали, що не сплачений збір на інформаційно-технічне забезпечення, що не передбачено (на думку юриста проекту) діючим законодавством, зазначали судді також і інші претензії до позовів(додаток 9 – ухвали суддів Автозаводського району). Апеляційні суди тільки підтвердили висновок кременчуцьких суддів – головні лікарі державних лікарень не є суб’єктами владних повноважень і позови мають носити цивільно-правовий характер.

В більшості випадків судового розгляду позовів керівника організації, складених у відповідності до КАС України, робочу групу не цікавило питання відшкодування збитків, спричинених відмовою (неправомірною, на думку організації) у наданні інформації. Нашою метою було отримання якомога більшої кількості запитуваної інформації.

Мета проекту була досягнута. Контакт із державними був встановлений на паритетних засадах. Робочою групою проекту був усвідомлений той факт, що державні органи мають не дуже добре ставлення до запитів, які потребують значний час для задоволення та можуть відмовити із посиланням на норми закону. Відповідальні особи державних органів усвідомили, що відмова надавати інформацію може бути оскаржена до суду і потрібно із увагою ставитись до запитів громадян.

Без практики судового розгляду організацією не були б досягнуті ефективні результати, але, навіть досягнуті результати не можна вважати задовільними з точки зору дослідження дотримання прав людини. Певна кількість запитань робочої групи знаходить відповідь „нуль випадків”, чи облік не ведеться і т.п. Організація відчуває, що без стратегічної судової тяганини із переспективою відстоювання прав в Європейському суді проект ніколи не матиме вичерпного результату на свою користь.

Відсутність загальної практики використання КАС у питанні відстоювання інформаційних прав громадян створює юридичний вакуум – період, коли ухвали, постанови, рішення суддів можуть носити не дуже правомірний характер. Втім, суди прийматимуть скоріше політичні рішення з точки зору відстоювання інформаційних прав. Складається враження, що для судів існує традиція права в цьому питанні, але не аналогія.

Суди традиційно захищають закритість і непрозорість функціонування державних органів, адже є державними органами, солідарними із колегами по державній службі, що не мають особливої схильності до надання можливості журналістам та іншим представникам громадськості досліджувати архіви інформації, що знаходиться у власності державних органів, навіть якщо така інформація не є обмеженою за доступом. Судді майже обурюються тим фактом, що громадянин вимагає державний орган звітувати перед собою, хоча таке законне право має кожен громадянин.

Втім, судді мають усвідомлювати, що не можуть два різних суди в одному районі чи місті, або країні виносити протилежні рішення, керуючись однаковими нормами міжнародного права та однаковими мотивами безстороннього судочинства. Для цього має пройти час, судові розгляди та має відбутись узагальнення судових рішень за схожими справами щодо доступу до інформації в державних органах. Доки можна вважати, що організація має один позитивний випадок судового розгляду, але позитивний його результат був досягнутий шляхом визнання позову відповідачем, а не рішенням суду. Сама ж кампанія із надсилання позовних заяв в районні суди стала інструментом проекту у питанні запитування інформації. Інструментом, який ефективно спрацював.

Скарги громадян до громадських приймалень проекту є не завжди надійним джерелом інформації щодо дотримання прав людини в державних органах. За рахунок громадських захисників багато громадян намагаються вирішувати власні побутові проблеми – із пенсіями, пільгами, паспортами, квартирами. Отже дуже нечасто до приймальні потрапляє інформація, яка дійсно стосується фактів порушення прав і свобод громадян відповідальними особами державних органів.

В якості приклада можна навести справу громадянина П., інваліда, який звернувся до громадської приймальні зі скаргою на бездіяльність співробітників МВС Автозаводського району. На думку скаржника співробітники міліції необґрунтовано відмовляли йому в порушенні кримінальної справи проти його родича, якого П. звинувачував у насильницьких діях щодо себе та низки пошкоджень свого майна. Як з’ясувалося в результаті перевірки інформації, що провела робоча група проекту, конфлікт розгорався на тлі фінансових стосунків між членами родини.

Працівники правоохоронних органів відмовлялись порушувати кримінальну справу, мотивуючи недостатністю доказів. Ними не виключалась можливість спеціально влаштованих пошкоджень майна громадянином П. В такому випадку, робоча група проекту відмовлялась надавати цій справі розголос за власною ініціативою та відмовлялась звинувачувати працівників районного відділу УМВС у бездіяльності. Адже перевірка інформації не тільки не виключала, а й підтверджувала тезу щодо використання організації в якості додаткового фактору впливу на родичів та на працівників УМВС у власних цілях.

Як вже зазначалось у звіті, доступ до офіційної інформації є ускладненим. На запити та звернення громадян державні органи України ще не мають звички реагувати у повній відповідності до законодавства. Це ж саме відбувається із доступом до архівів офіційної документації державних органів, тільки ще гірше.

Якщо офіційні відповіді щодо кількісної статистичної інформації вже надаються в більшості випадках задовільні (відсоток задоволених запитів значно зріс у порівнянні із минулим періодом першого півріччя 2005 року і складає більше 50%, та листи продовжують надходити), то доступ до державних архівів є дуже ускладненим. Необхідне погодження із найвищими структурами державної влади для отримання доступу до архівів з метою дослідження першоджерел офіційної інформації.

Однак, проект має і в цій галузі приклад успішної діяльності, яка виключила необхідність отримання дозволу державних органів національного статусу. В результаті судового розгляду справи щодо ненадання запитуваної інформації на запит керівника робочої групи НГО „За права кожного” до станції швидкої допомоги міста Кременчука, між головою організації та головним лікарем було укладено угоду про доступ до офіційних архівів станції швидкої допомоги.

Це дослідження триває, але вже вдалось з’ясувати, що кількість викликів до станції швидкої допомоги з РВВС значно занижена в офіційній статистиці (надавалась інформація, що таких викликів 125 за 2005 рік). Виявилось, що таких викликів було більше в три рази щонайменше, але остаточні результати ще тільки готуються і мають бути показовим дослідженням.

В результаті дослідження дотримання основних прав та свобод людини в Полтавській області впродовж 2005 року, робоча група прийшла до висновку, що не всі групи прав та свобод людини викликають занепокоєння. Зокрема, можна констатувати, що повага до політичних прав громадян після подій, що відомі в суспільстві, як „помаранчева революція”. Дотримання прав на свободу мирних зібрань та об’єднань, на свободу вираження поглядів, на вільне волевиявлення, на свободу від переслідувань за політичними мотивами зазнало значного прогресу з боку відповідальних осіб державних органів. Поодинокі випадки загроз стандартам дотримання цих прав підлягали оперативній локалізації та розв’язанню, як конфліктних ситуацій, що виникали в результаті цивільних непорозумінь.

З іншого боку, дотримання деяких інших прав та свобод громадян викликають занепокоєння у громадськості. Зокрема, виділяється окрема група прав, ситуацію в якій можна характеризувати, як загрозливу. Права на свободу від катувань та жорстокого поводження, на свободу та особисту недоторканість, на справедливий судовий розгляд та право на доступ до інформації залишаються без змін.

Необґрунтовані відмови у наданні інформації, неправомірні затримання та арешти, невчасно оформлені протоколи, неналежні розслідування, вибивання насильницькими шляхами зізнання, несправедливість судів залишаються основними проблемами країни в галузі дотримання прав людини, про які громадяни говорять впівголоса. Люди, що потрапили під колеса системи, зіткнулись із використанням насильства та беззаконня проти себе ще роз’єднані та не мають ніякої державної підтримки. Виключення в цих питаннях може складати проблема доступу до інформації, яка обговорюється на всіх колах спільних конференцій та семінарів громадських об’єднань та влади.

І як це часто буває, офіційна статистика віддзеркалює нереальний стан речей – там, де має бути певна активність суддів чи правоохоронців – її немає. Прокуратура працює над тим, як досягти 100% обвинувачувального вироку громадянам в кримінальних справах. Причому, як відомо, більшість громадян в нашій країні є бідними, а захисники не призначаються для них державою в більшості випадків. Отже, так досягається показник більше, ніж в 99% випадків звинувачувальних вироків в кримінальних справах. При повній відсутності притягнутих до відповідальності суддів, при повній відсутності рішень про відшкодування матеріальної та моральної шкоди громадянам, спричинених безпідставним засудженням.

Крім наведених вище висновків, робоча група проекту утримається при наданні зведених даних з державних органів районного значення щодо груп прав, які викликають найбільше занепокоєння. Деякі з цих таблиць настільки красномовні, що коментувати їх буде зайвим. З іншого боку, надання інформації державними органами ще є настільки ускладненим, що всієї картини за даними правами скласти поки що неможливо.

Зміст зведених даних з відповідей державних органів області по правах:

Право на захист від катувань: 10-11 стор.

Право на свободу та особисту недоторканість: 12-15 стор.

Право на справедливий судовий розгляд: 16-19 стор.

Право на доступ до інформації: 19-22 стор.

Право на захист від катувань:

Визначення дослідницьких завдань для запитування в державних органів здійснювалось за пріоритетом відповідності очікуваним відповідям стандартам захисту від катувань, викладених в ст. 3 Європейської конвенції з прав людини.

Ст.3 ЄКПЛ „Заборона катування”

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню або покаранню.

Табл.1 висвітлює картину офіційних відповідей державних органів на дослідницькі питання до УМВС в Полтавській області. Притягнення до відповідальності працівників міліції в результаті розгляду скарг громадян по Полтавській області становить в цілому 1,3% (36 притягнень з 2761 скарги);

Табл.2 висвітлює картину офіційних відповідей державних органів на дослідницькі питання до прокуратур Полтавській області. З відповіді прокуратури Диканського району можна бачити, що насильницькі дії та перевищення владних повноважень працівників міліції існують, але не караються в передбаченому порядку.

Табл.3 висвітлює картину офіційних відповідей державних органів на дослідницькі питання до судів Полтавській області.

Право на свободу та особисту недоторканість:

Визначення дослідницьких завдань для запитування в державних органів здійснювалось за пріоритетом відповідності очікуваним відповідям стандартам свободи та особистої недоторканості, викладених в ст. 5 Європейської конвенції з прав людини.

Ст.5 ЄКПЛ „Право на свободу та особисту недоторканість”

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:

а) Законне ув’язнення особи після її засудження компетентним судом;
b) Законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду, або забезпечення виконання будь-якого обов’язку передбаченого законом;
с) Законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
d) Затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу;

e) Законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) Законний арешт або затримання особи, здійснені з метою запобігання нею її незаконному в’їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту с) пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування.

Табл.4 висвітлює картину офіційних відповідей державних органів на дослідницькі питання до УМВС в Полтавській області. Жодних проблем, як бачимо, не виникає в Полтавській області з порушеннями щодо термінів оформлення протоколів та адміністративних затримань.

Табл.5 висвітлює картину офіційних відповідей державних органів на дослідницькі питання до судів Полтавській області. Скарги на працівників міліції задовольняються, але жодного працівника не було притягнуто до відповідальності за завідомо незаконний арешт чи затримання.

Табл.6 висвітлює картину офіційних відповідей державних органів на дослідницькі питання до прокуратур Полтавській області. Прокуратури працюють, як управління МВС.

Право на справедливий суд.

Визначення дослідницьких завдань для запитування в державних органів здійснювалось за пріоритетом відповідності очікуваним відповідям стандартам справедливого судочинства, викладених в ст. 6 Європейської конвенції з прав людини.

Стаття 6 ЄКПЛ „Право на справедливий судовий розгляд”

1. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть не допускатися в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін чи в разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменш такі права:

а) Бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про

характер і причину обвинувачення проти нього;

в) Мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту;

с) Захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника,

обраного на власний розсуд, або – якщо він не має достатніх коштів для оплати

правової допомоги захисника – одержати таку допомогу безкоштовно, якщо

цього вимагають інтереси правосуддя;

d) Допитувати свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також

вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків

обвинувачення;

е) Якщо він не розуміє мову, яка використовується у суді, або не розмовляє

нею, - отримувати безоплатну допомогу перекладача.

Табл.7 висвітлює картину офіційних відповідей державних органів на дослідницькі питання до судів в Полтавській області. Кількість призначених захисників державою через суди дуже незначна.

Табл.8 висвітлює картину офіційних відповідей державних органів на дослідницькі питання до прокуратур Полтавській області. Прокуратурами Полтавської області не порушувались кримінальні справи проти суддів..

Табл.9 висвітлює картину офіційних відповідей державних органів на дослідницькі питання до УМВС Полтавській області. ІТТ існують, оргтехніка законодавством не передбачена.

Право на доступ до інформації

Визначення дослідницьких завдань для запитування в державних органів здійснювалось за пріоритетом відповідності очікуваним відповідям стандартам свободи вираження поглядів, викладених в ст. 10 Європейської конвенції з прав людини та в ст.6 Декларації про право та обов’язок окремих осіб сприяти та захищати загальновизнані права людини.

Ст. 6 Декларації про право та обов’язок окремих осіб сприяти та захищати загальновизнані права людини
Кожна людина, особисто і разом з іншими, має право:
a) знати, шукати, добувати, отримувати і мати в своєму розпорядженні інформацію по всіх правах людини і основних свободах, включаючи доступ до інформації про те, яким чином забезпечуються ці права і свободи у внутрішньому законодавстві, в судовій або адміністративній системах;

Табл.10 висвітлює картину офіційних відповідей державних органів на дослідницькі питання до УМВС в Полтавській області. Запити задовольняються відповідно до закону, інформація з обмеженим доступом існує.

Табл.11 висвітлює картину офіційних відповідей державних органів на дослідницькі питання до судів Полтавській області. Дуже незначною є кількість інформаційних запитів громадян до судів. Зовсім не існує в судах інформації з обмеженим доступом.

Табл.12 висвітлює картину офіційних відповідей державних органів на дослідницькі питання до прокуратур Полтавській області. Питання щодо обмеженого доступу до інформації часто не розуміють.

За період діяльності проекту з червня 2005 року по березень 2006 року організаціями-виконавцями проекту було втілено в життя план реалізації моніторингу дотримання прав людини відповідальними особами державних органів неурядовими організаціями.

Робочою групою було наведено шлях реалізації проекту через доступ до офіційної інформації, через судові розгляди та шляхом перевірки інформації від громадян, що надходять до громадської приймальні.

Проведення переговорів з відповідальними особами судів, прокуратур, УМВС, установ виконання покарань, органами місцевого самоврядування, районними та обласною державними адміністраціями сприяє налагодженню партнерських стосунків в питанні забезпечення Верховенства права в нашій країні.

За термін дії проекту було розроблено та надіслано 598 інформаційних запитів та звернень на основі відповідного законодавства. Проект діє, надає допомогу, виконує корисну роботу, отримує довіру серед громадськості не для політичних цілей, а задля становлення повноцінної системи дотримання прав людини та ефективних розслідувань порушень прав та свобод людини на теренах регіону.

Проведені семінари надають можливість проекту встановлювати компроміс між правозахисниками, журналістами та державними органами, який зі свого боку робить можливим розуміння роботи державних органів, а з іншого – розуміння відповідальними особами державних органів цілей та завдань проекту.

Все ж, поза успіхами проекту, існують системні проблеми із дотриманням прав людини в державних органах, які не вирішувались роками. Вони полягають в ускладненому доступі до інформації, неналежних розслідуваннях, перевищеннях влади та непрозорому функціонуванні. Над вирішенням цих проблем проект налаштований працювати спільно із державними органами, налаштований пропонувати свої методи розв’язання системних проблем.

Із цією метою проект рекомендує державним органам та їх відповідальним особам:

• сприяти правозахисній діяльності організацій та їх членів, зокрема шляхом надання інформації про стан дотримання прав людини, надання доступу правозахисникам до архівів, закритих закладів та установ, проведенні спільних консультацій із представниками організації;
  

• не використовувати інструкції з діловодства чи складання звітності для збільшення кількості обмежень в питанні надання інформації про стан з правами людини;
  

• сприяти розгляду скарг громадян на порушення їх прав та свобод, забезпечувати належне розслідування;
  

• спільними зусиллями лобіювати збільшення державного фінансування на матеріально-технічні потреби державних органів – канцелярські товари, зв’язок, транспорт та поштові витрати;
  

• визнати необхідність реформування методології роботи державних органів в галузі дотримання прав людини;
  

• розслідувати порушення норм законодавства відповідальними особами державних органів та притягати до відповідальності, передбаченої законодавством.

7. Додатки до комплексного звіту

Зміст додатків до комплексного звіту з дотримання прав людини в державних органах Полтавської області за посиланнями проекту:

Додаток №1 (Приклад інформаційного запиту. Початок проекту) стор. 25

Додаток №2 ( Відмови державних органів надавати інформацію) стор. 27

Додаток №3 ( Інформаційний запит. Нова форма досліджень) стор. 29

Додаток №4 (Приклад позовної заяви) стор. 30

Додаток №5 (Ухвала про відкриття провадження у справі) стор. 32

Додаток №6 (Ухвала про відкриття провадження у справі) стор. 33

Додаток №7 (Відмова прокурора Кременчуцького району) стор. 34

Додаток №8 (Відмова прокурора м. Кременчука) стор. 35

Додаток №9 (Ухвали суддів Автозаводського району) стор. 36

Наведена в додатках до проекту інформація є прикладами використаних в результаті реалізації проекту документів, які надсилались та отримувались робочою групою проекту. Рекомендується для аналізу та усвідомлення роботи, яку виконала організація за період діяльності проекту.

Додаток 1. Приклад інформаційного запиту. Початок проекту.

„___” ___ 2005 року

вих. № ___/___-05

Керівнику Крюківського райвідділу

Управління МВС України

___

39606, м. Кременчук

вул. Карла Лібкнехта, 7

Запитувача Фельдмана

Миколи Володимировича

Вул. Щорса, 72, кв.72

м. Кременчук, 39600

Інформаційний запит

Шановний пане керівник Крюківського районного відділу Управління МВС!

Об’єднання громадян „За права кожного”, співголовою якого я є, готує річну доповідь з дослідження дотримання прав людини в Полтавській області. Доповідь складатиметься з 8-ми розділів, сім з яких будуть присвячені окремим правам людини згідно статей Європейської конвенції з прав людини, а восьмий – виробленим висновкам та рекомендаціям. Це, зокрема, ст.3, ст.5, ст.6, ст.8, ст.9, ст.10 та ст.11 ЄКПЛ.

Багато дослідницьких питань, які ставить для дослідження робоча група, яку я очолюю, потребують Вашої безпосередньої участі шляхом надання офіційних відповідей на інформаційні запити про стан та норми дотримання конкретних правових процедур саме з боку управління МВС.

Зі свого боку, досліджуючи стан дотримання прав людини в Полтавській області вже після листопадних акцій протесту 2004 року, відомих в суспільстві, як „помаранчева революція”, наша робоча група розуміє, що офіційно задекларований керівництвом країни курс на Верховенство права, який передбачає абсолютне дотримання та повагу до прав та свобод людини, потребує не лише додаткових законодавчих ініціатив чи бажання державних службовців, але й додаткових зусиль всіх секторів суспільства, в тому числі сектора неурядових об’єднань та засобів масової інформації, які я представляю. Тому, я, ґрунтуючись ще й на власному бажанні допомогти Вам у вирішенні проблем установ, які Ви очолюєте, потребую відповідей на формальні правові дослідницькі питання, які маю обов’язок досліджувати та аналізувати з метою вироблення практичних рекомендацій не лише для підзвітних Вам установ, але й для керівництва держави, міжнародних організацій, світових фондів та інших структур, завдання яких – допомогти конкретним регіонам у розв’язанні та подоланні проблем, що існують.

Тож, керуючись ст. 32 ЗУ „Про інформацію”, прошу письмово надати відповіді на наступні запитання, що становлять для мене інтерес:

1. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість скарг на незаконні дії працівників Крюківського районного відділу Управління МВС та кількість працівників, яких було притягнуто внаслідок розгляду цих скарг до дисциплінарної (чи іншої передбаченої) відповідальності за неправомірні дії стосовно затриманих працівниками Крюківського районного відділу Управління МВС за 2003, 2004 роки та перше півріччя 2005 року?
2. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість осіб, затриманих працівниками Крюківського районного відділу Управління МВС за підозрою у вчиненні злочину в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
3. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість осіб, затриманих працівниками Крюківського районного відділу Управління МВС за непокору законним вимогам міліції в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
4. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість осіб, затриманих працівниками Крюківського районного відділу Управління МВС в адміністративному порядку на строк понад 3 години в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
5. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість осіб, звинувачених у злочині під час відбування адміністративного арешту в установах, підвідомчих Крюківському районному відділу Управління МВС в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
6. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість звернень працівників Крюківського районного відділу Управління МВС до судів з метою отримання рішень щодо затримання та арешту особи в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року? Зазначте, будь ласка, окремо кількість звернень що до адміністративних та кримінальних затримань та арештів?
7. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість рішень судів про відмову та задоволення звернень працівників Крюківського районного відділу Управління МВС щодо затримання та арешту особи в Кременчуці в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
8. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість випадків утримання під вартою як тимчасового запобіжного заходу, що використовувались установами Крюківського районного відділу Управління МВС в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
9. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість порушень терміну оформлення протоколу затримання та якими є результати реагування відповідальними особами Крюківського районного відділу Управління МВС на такі порушення в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
10. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість встановлених випадків перевищення терміну адміністративного затримання та якими є результати реагування відповідальними особами Крюківського районного відділу Управління МВС на такі випадки в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
11. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість ізоляторів тимчасового тримання, що знаходяться в розпорядженні Крюківського районного відділу Управління МВС та чи наявні в них кабінети для побачень арештованих/затриманих з захисниками і чи змінювалась кількість таких кабінетів в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року? Зазначте, будь-ласка, які саме ІТТ обладнані такими кімнатами?
12. Скажіть, будь-ласка, чи є у заарештованих чи їх захисників є можливість зняти ксерокопії з матеріалів справи та підготувати за допомогою оргтехніки процесуальні документи в Крюківського районному відділі Управління МВС в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року? Зазначте, будь-ласка, де саме в Крюківського районному відділі Управління МВС наявні можливості для забезпечення таких функцій?
13. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість звернень працівників Крюківського районного відділу Управління МВС до суду з метою розкриття таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
14. Скажіть, будь-ласка, якою є кількість громадян, затриманих працівниками Крюківського районного відділу Управління МВС під час участі або у зв’язку з участю у мирних заходах в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року? Вкажіть, будь-ласка, підстави затримання кожного громадянина.

Відповідь на інформаційний запит прошу надати в порядку, передбаченому ст.33 ЗУ „Про інформацію” на адресу: Фельдману М.В., вул. Щорса, 72, кв.72, м. Кременчук, 39600.

З повагою та надією на співпрацю, заздалегідь вдячний

Фельдман М.В.,

Співголова НГО „За права кожного”, керівник проекту „Моніторинг дотримання прав людини в Полтавській області”, голова Кременчуцької незалежної медіа-профспілки

Додаток № 2. Відмови державних органів надавати інформацію

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗАПИТ

Керівнику Крюківського райвідділу

Управління МВС України

39606, м. Кременчук

вул. Карла Лібкнехта, 7

Громадянина України

Фельдмана Миколи Володимировича

тел. (05366) 36271, (097) 260 70 50

31 січня 2006 р.

№14/06

Шановний пане керівник Крюківського УМВС!

Робоча група правозахисної організації „За права кожного”, яку я очолюю, працює над реалізацією проекту досліджень в галузі дотримання прав людини „Моніторинг дотримання прав людини в Полтавській області”. Цей проект на території нашого регіону здійснюється за партнерства Української Гельсинської спілки з прав людини та Полтавського обласного медіа-клубу. Методологія реалізації важливішого компоненту проекту полягає у запитуванні офіційної кількісної статистичної інформації про стан з дотриманням прав та свобод людини у державних органів. Відповідно до ст. 30 ЗУ „Про інформацію” така інформація, що є у власності держави та державних органів не може бути віднесена до конфіденційної.

За період 2005 року нами було розроблено та надіслано 226 запитів та звернень до 139 державних органів та органів місцевого самоврядування. Частка ігнорувань за зведеними даними складає 59,3%. Більша частина з отриманих листів – це відмови відповідальних осіб державних органів надавати інформацію, що запитується. Попередньо в січні 2006 року робоча група відібрала близько 50 державних органів, відмови на запити яких оскаржуються в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства. З іншого боку організація, йдучи назустріч державним органам, скоротила кількість питань, які запитуються в одному зверненні. Інформація, яку запитує організація, мають за наукову мету дослідження стану із конкретними правами людини в державних органах.

Тож, на підставі ст. 34 Конституції України, ст. 5, 9, 28, 29, 30, 32, 33 Закону України "Про інформацію" №2657-XII від 02.10.92 прошу Вас надати письмову інформацію, яка мені необхідна для дослідження стану дотримання права людини на свободу від катувань в Полтавській області, а саме:

1. кількість скарг громадян на незаконні дії працівників органів внутрішніх справ в 2005 році;

2. кількість працівників, яких було притягнуто внаслідок розгляду скарг громадян до відповідальності в 2005 році;

Прошу Вас взяти до уваги, що цього запита надіслано також у рамках здійснюваного правозахисниками України моніторингу стану дотримання прав та свобод громадян, в тому числі права на доступ до інформації.

Відповідь на інформаційний запит прошу надати, відповідно до вимог ст. 33 Закону України „Про інформацію”, на наступну адресу: Вул. Щорса 72, кв 72

З повагою, Фельдман М.В.,

Голова Ради НГО „За права кожного”

До Крюківського районного суду

39600, м. Кременчук пров. Тополевий, 3

Позивач : громадянин України Фельдман Микола Володимирович

Адреса: 39600, м. Кременчук, вул. Щорса, 72, кв. 72

тел. 32848, З6271, моб. 80972607050

Відповідач : прокурор Кременчуцького району

Адреса: 39600, м. Кременчук, вул. 60-років Жовтня, 4-а

13 січня 2006 року

Позовна заява

про визнання незаконними дії прокурора Кременчуцького району про відмову у наданні інформації та зобов’язання вчинити певні дії.

6 липня 2005 року я, як громадянин України, реалізуючи своє конституційне і законне право на отримання інформації, звернувся до прокурора Кременчуцького району із інформаційним запитом (далі за текстом – "запит"), у якому я просив надати наступну інформацію:

1. Кількість скарг до прокуратури Кременчуцького району на насильницькі дії правоохоронних органів під час перебування підозрюваного під вартою в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
2. Кількість працівників міліції, покараних у дисциплінарному порядку за насильницькі дії щодо затриманих осіб в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
3. Кількість кримінальних справ, порушених за частинами 3 та 4 ст. 127 КК України в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
4. Кількість осіб, яким висунуте обвинувачення за ч. 3 та 4 ст. 127 КК України в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?
5. Кількість працівників органів внутрішніх справ які були засуджені за ст. 365 та ст. 373 КК України в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року? Зазначте, будь-ласка, окремо за статтями.
6. Середня тривалість перевищення терміну тримання під вартою без рішення суду?
7. Кількість порушення терміну оформлення протоколу затримання та якими є результати реагування на такі випадки?
8. Кількість справ порушених за ст. 371 КК України в 2003, 2004 роках та першому півріччі 2005 року?

Відповідно до поштового повідомлення про вручення (додається), запит надійшов до адресата 12 липня 2005 року.

Всупереч вимогам ст.33 Закону України "Про інформацію" від 02.10.92 "задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом", на сьогодні задовільну відповідь на запит мені надано не було.

Натомість прокурором Кременчуцького району було надано офіційну відповідь (додається), в якій зазначалось, що „розголошення запитуваної інформації може зашкодити проведенню перевірок, порушити права громадян на об’єктивний розгляд справи”.

Вважаю, що рішення прокурора Кременчуцького району є неконституційним та незаконним, відмова у наданні відповіді на запит порушує моє, як громадянина України, право на інформацію, оскільки:

1. Відповідно до ст. 40 Конституції України, "усі мають право направляти...письмові звернення...до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк".

Згідно з частиною другою ст.34 Конституції України "кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір".

При цьому відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень, що передбачені Конституцією і законами України.

2. Статтею 9 Закону України “Про інформацію” від 02.10.92 передбачено, що "всі громадяни України...мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів". Одним з механізмів реалізації цього права є надсилання громадянами інформаційних запитів та запитів про надання інформації (ст.32 цього ж Закону), причому за частиною другою та третьою ст.45 цього Закону "ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб’єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких порушень його права".

3. Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.97, кожна людина має право одержувати і поширювати інформацію.

При цьому:

- за частиною першою ст. 9 Конституції України "чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України",

- за ст. 4 Закону “Про інформацію” міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, є частиною законодавства України про інформацію,

- за п.1 ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.04 "чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства".

4. Відповідно до Рекомендації Комітету міністрів державам-членам Ради Європи № R (81) 19 стосовно доступу до інформації, право доступу до інформації надається будь-якій особі, без будь-яких обмежень.

5. Відповідно до ст. 30 ЗУ „Про інформацію” „до конфіденційної інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, не можуть бути віднесені відомості... стосовно стану справ із правами і свободами людини і громадянина, а також фактів їх порушень”

Таким чином, відмовивши у наданні задовільної відповіді на мій запит офіційним листом від 04.08.05, прокурор Кременчуцького району своїм рішенням унеможливив реалізацію мною, відповідно до законодавства, права на отримання статистичної інформації про стан із правами та свободами людини і громадянина, порушивши низку чинних правових норм, включно з нормами Конституції України. Моє порушене право на інформацію має бути відновлене шляхом визнання рішення прокурора Кременчуцького району неправомірним і зобов’язанням його надати мені належну обгрунтовану відповідь, задовольнивши запит.

Враховуючи вищевикладене,

на підставі ст. 19, 34, 40, 55 ч. 2 Конституції України, ст.9, 29, 30, 33, 35, 45 ЗУ “Про інформацію”, ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.97,

керуючись ст. 6, 104, 162 Адміністративного кодексу України,

ПРОШУ ШАНОВНИЙ СУД:

1. Визнати протиправними дії прокурора Кременчуцького району про відмову надати інформацію та зобов’язання вчиняти певні дії, що виявилось у відмові на мій запит від 6 липня 2005 р.

2. Зобов’язати прокурора Кременчуцького району протягом 15-ти днів надати обґрунтовану відповідь на мій запит від 6 липня 2005 р., задовольнивши зазначений запит.

3. Стягнути з прокурора Кременчуцького району на мою користь сплачене державне мито в розмірі 3 грн. 40 коп.

1.Копія запиту гр-на України Фельдмана Миколи Володимировича до прокурора Кременчуцького району від 6 липня 2005 р.

2. Копія повідомлення (датовано 12 липня 2005 р.) про вручення адресату вищезазначеного запиту

3. Копія скарги для суб’єкта оскарження.

4. Копія відповіді суб’єкта оскарження.

5. Квитанція про сплату державного мита.

Додаток №5. Ухвала про відкриття провадження у справі проти прокурора

Додаток №6. Ухвала про відкриття провадження в справі проти головного лікаря

Додаток №7. Відмова прокурора Кременчуцького району

Додаток №8. Відмова прокурора м. Кременчука

Додаток №9. Ухвали суддів Автозаводського районного суду – відмови відкриття провадження у справах