Шлях до рабства
Їдучи на заробітки за кордон, українські робітники часто ризикують життям
Робота за кордоном вабить наших співвітчизників, як золоті розсипи Клондайку. Прислівя про дармовий сир забувають не лише вчорашні школярки, а й навчені життєвим досвідом будівельники та фахівці з вищою освітою.
Розпука
«Нашего города гордое имя славят шахтеры делами своими» – такі слова красуються на вїзді в Суходольськ. Містечок і селищ, подібних до цього, на Луганщині – хоч греблю гати. Півстоліття тому сюди прямували переповнені переселенцями потяги, сьогодні молодь біжить звідси переважно до Росії, адже до кордону – палицею кинути. У Суходольську кажуть: якщо ти не виїхав на будівництво в Москву, то шахта – єдине місце, де можна заробити, щоб прогодувати сімю. Проте останнім часом в області закрито чотири десятки шахт, не кажучи вже про сотні інших підприємств. В Україні в середньому на один мільйон видобутого вугілля припадає три-чотири шахтарські життя. Через трагедії на шахтах Суходольська в країні кілька разів оголошували національну жалобу. Долі шахтарських вдів і дітей-сиріт – тема окремої розмови. Деякі з дружин шахтарів використовують смерть чоловіка як єдиний шанс виїхати та хоч якось змінити злу долю. За радянських часів у Суходольську нараховувалося 26 – 28 тисяч осіб. Нині у багатьох будинках порожня кожна четверта квартира. У «пустках» часто-густо влаштовують кубла бомжі, алкоголіки та наркомани.
Мешканка Суходольська Ольга Сіра розповіла, що трьом її подружкам «пощастило» – вони виїхали до Греції. Чи розуміє вона, що дівчата могли потрапити в сексуальне рабство? Відповідь Ольги шокує своєю відвертістю:
«Я знаю, але й тут не краще: половина хлопців наркомани, решта – алкоголіки. Роботи немає, злидні, порожнеча. Нехай дівчата хоч світ побачать».
Тіло – для справи
Чеховські слова «У Москву!» набули на Луганщині особливого сенсу. Тут працює не одна тисяча луганців, багато хто повязаний із криміналом. Приклад – убивство провідного російського банкіра. А скільки луганських дівчат стоять на панелі? «Тіло – для справи» – це про них.
Прес-секретар Луганського прикордонного загону старший лейтенант Андрій Демченко повідомив: «8 лютого 2007 року в пункті пропуску «Довжанський» прикордонники та працівники МВС викрили черговий канал торгівлі людьми. Під час паспортного контролю затримали чоловіка й трьох жінок. Усі дівчата – мешканки шахтарського міста Ровеньки. Найстаршій з них – 24 роки, наймолодшій – 17. Немає сумнівів, що жінок направляли в Росію для роботи в секс-індустрії. Супроводжував їх раніше судимий 26-річний земляк». Загалом у 2006 році на Луганщині виявили близько 40 фактів вивезення дівчат за кордон із метою подальшої сексуальної експлуатації. Запобігли цьому понад 60 жінок, половина з яких неповнолітні віком від 14 до 17 років. Правозахисники кажуть, що попит на «неповнолітній живий товар» зростає. Зазвичай це дівчата з неблагополучних і бідних сімей або ж із інтернатів.
Російська рулетка
Свою історію про перипетії московського життя розповів Геннадій З., і його випадок, на жаль, типовий.
– Усе почалося з оголошення в газеті: «Потрібні для роботи в країнах СНД працівники всіх будівельних спеціальностей. Зарплата від 800 у. о. та вище». Ми з другом зателефонували за зазначеним номером. До нашого приїзду пообіцяли аванс – 1000 рублів. Таку саму суму мали видавати наприкінці кожного відпрацьованого тижня.
Хлопці приїхали в Москву групою у складі 7 чоловік. На вокзалі їх зустрічав посередник. Він отримав гроші – з кожного майже 30 відсотків місячної зарплати. Українці працювали на будівництві по 12–14 годин на день. Обіцяний щотижневий аванс давали раз на місяць, бувало затримували й на два місяці. Такі затримки виплат призводили до того, що хлопці голодували. Умови проживання жахливі: у кімнаті 25 чоловік. Двоярусні ліжка й загальна мийка. Часто голодні та знесилені працею люди билися між собою, траплялися й убивства. Гроші міліції господарі платили регулярно, тож вона заплющувала очі на те, що робилося в «гуртожитку», а фактично в трудовому таборі.
– У московських міліцейських патрулів око метке. Зупиняють нібито для перевірки документів. Забирають без причини у відділок, протримають три доби, побють ще й гроші заберуть. Рідко трапляється, щоби наші земляки поверталися з Москви неушкодженими, здоровими та з грішми. Здебільшого в них трагічні історії, – опустивши очі, розповідає Геннадій.
До 15 січня діяло 90-денне відстрочення реєстрації для будь-якого українського гостя, що прибуває в Росію (порівняно з триденним терміном для решти). Тепер замість реєстрації – міграційний облік. Мігрант і сторона, що приймає (сюди належить і працедавець), заповнюють бланк у будь-якому поштовому відділенні та відправляють його у Федеральну міграційну службу. Корінець від бланка править приїжджому за реєстрацією. Причому оформитися потрібно протягом трьох днів після перетину кордону. Якщо ж іноземець не просто гість, а приїхав до Росії працювати, відповідь від міграційної служби про надання йому дозволу на роботу надійде протягом десяти днів. Принаймні, так обіцяють. Таким є суворий закон російської гостинності. Щоправда, бланків на пошті немає.
Польща в очікуванні нових гастарбайтерів
У потягу Луганськ – Київ розговорився з попутником. Олегові 27 років, він будівельник.
– Я звернувся в одну луганську компанію, заплативши за послуги із працевлаштування за кордоном 500 доларів США. За угодою фірма обіцяла доправити мене в Португалію й там працевлаштувати. У гуртожитку в Лісабоні панувала страшна антисанітарія: клопи, один санвузол на три поверхи. Харчування та проживання ми оплачували самі. Після того як протягом 13 днів нас не працевлаштували, я почав телефонувати директорові фірми – жодних результатів. Після цього на розборки зі мною запросили бандитів, від яких мені довелося ховатися. Потім депортували з Португалії без права вїзду в країну протягом пяти років. Удома звернувся в фірму з претензіями, то насилу втік. Думаю поїхати на роботу до Польщі.
– Європа стрімко старіє, зменшується кількість населення, працювати нема кому, особливо в сільському господарстві, на будмайданчиках, у цехах великих заводів, – каже президент Центру європейської співпраці (м. Всхова, Польща) Маркіян Желяк. – Середня зарплата – 500 євро. У Західній Європі поляки можуть розраховувати на втричі більший дохід. Після вступу Польщі в ЄС із країни виїхало щонайменше два мільйони чоловік. Зараз безробіття в Польщі сягає 20 відсотків, але працювати нікому! Роки два тому в країні перебувало, за різними даними, від 400 тисяч до одного мільйона українців. Вони й нині працюють на будмайданчиках, у сільському господарстві та «хатніми працівниками». Заробіток – від 0,6 до 3 доларів на годину. Уряд Польщі підготував пакет для спрощеного працевлаштування українців, але профспілки його блокують: тут бракує робочих рук...
Генеральний консул Республіки Польщі в Києві Сильвестр Шостак розповів «БЦ», що торік польське консульство в Києві видало майже 133 тисячі віз. «Якщо посольство займається політикою, то наша конкретна робота – допомагати людям. Ми готові видавати українцям трудові візи, але для цього необхідно, щоб потенційний працедавець оформив у місцевих органах влади та управліннях праці Польщі відповідні папери. Насправді все це реально! – запевняє пан Шостак. – Тоді й у Польщі в українських працівників не буде проблем із поліцією».
За його словами, найбільше віз сьогодні видають у Львові (понад 300 тисяч), далі – в Луцьку, Києві, Одесі й Харкові. Міністерство праці Польщі саме готується розпочати з Києвом переговори про запровадження вже з літа 2007 року спрощеної системи доступу будівельників, медсестер та лікарів з України на польський ринок праці. Сьогодні в Польщі особливий попит на вчителів англійської мови. Чиста зарплата молодого фахівця – близько 400 доларів США, плюс до цього приватні уроки – ще стільки ж, якщо не більше. Польські вчительки англійської воліють працювати на іноземній фірмі. Сюди їдуть наші вчителі-фахівці, щоправда, здебільшого із Західної України. Дівчата з Луганщини віддають перевагу Кіпру, Еміратам, Туреччині та Греції. На жаль, працюють вони там не вчительками.