Права людини в Україні - 2006. XVIII. Дотримання екологічних прав

1. Екологічні права, як явище у процесі еволюції уявлень про права людини.

1.1. Поняття про екологічні права людини.

Поняття екологічних прав формувалося протягом другої половини ХХ століття. Стимулами цього процесу були: загострення екологічної кризи у країнах Європи та Америки, зростаюча конкуренція за природні ресурси між країнами, активність світового “зеленого” руху та, нарешті – Чорнобильська катастрофа.

Окремі принципи екологічних прав окреслено у стратегічних дослідженнях та документах “м’якого міжнародного права”, таких як: доповідь “Межі зростання”, розроблена Д. і Р. Медоузами для Римського Клубу (1972 р.), Стокгольмська Декларація конференції ООН з проблем довкілля (1972 р.), “Всесвітня Хартія природи” (1982 р.), доповідь Комісії ООН під керівництвом Г.Х. Брутланд “Наше спільне майбутнє” (1987 р.), “Турбота про Землю: стратегія збалансованого життя”, Декларація Ріо-де-Жанейро по довкіллю і розвитку, “Порядок денний на XXI століття” (1992 р.), Європейська хартія про навколишнє середовище та охорону здоров’я (1989 р.), резолюція Генеральної Асамблеї ООН про необхідність забезпечення здорового навколишнього середовища в інтересах добробуту людей від 14.12.1990 р., “Декларація тисячоліття” ООН (2000 р.), Йоганесбурзька декларація ООН зі сталого розвитку (2002 р.).

Приміром, у доповіді “Наше спільне майбутнє” доводиться необхідність переходу людства до засад сталого розвитку, який визначається, як “розвиток, що задовольнятиме потреби сьогодення, не ставлячи при цьому під загрозу прав майбутніх поколінь задовольняти свої потреби”. Автори звіту дійшли висновку, що виживання і добробут людства залежатимуть від того, чи вдасться досягти успіху у справі піднесення принципів збалансованого розвитку до рівня глобальної етики, у центрі уваги якої знаходиться людина, як частка єдиного природного цілого.

Перший принцип Декларації Ріо проголошує: “Турбота про людину є центральною ланкою в діяльності по забезпеченню сталого розвитку. Люди мають право жити в доброму здоров’ї і плідно трудитися в гармонії з природою”. У принципі 3 Декларації йдеться про те, що “право на розвиток повинно реалізовуватися таким чином, щоб адекватно задовольнялися потреби нинішнього і майбутнього поколінь у сфері розвитку та довкілля”. У десятому принципі Декларації знаходимо: “Екологічні питання розглядаються найбільш ефективно за участі всіх зацікавлених громадян на відповідному рівні. На національному рівні кожна людина має відповідний доступ до інформації, що стосується навколишнього середовища.”

“Декларація тисячоліття”, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН у вересні 2000 року, поклала на держави відповідальність за глобальне партнерство у справі зменшення масштабів бідності, покращення охорони здоров’я, захисту миру, прав людини та стабільності довкілля. До фундаментальних цінностей ХХІ століття Декларація відносить повагу до природи та намір дотримуватися нової етики дбайливого ставлення до природи. Це повинно спонукати людство до зміни нинішніх нестабільних моделей виробництва і споживання, зокрема – зупинити нераціональну експлуатацію водних ресурсів та забезпечити справедливий доступ до води.

Досі не існує загальновизнаного визначення та переліку екологічних прав. Поки що їх визначають лише як сукупність закріплених у міжнародному та національному законодавстві немайнових прав людини, що визначають її стосунки з довкіллям та забезпечують фізичне існування.

Професор Стівен Рокфеллер у 1996 році узагальнив у вигляді 47 базових принципів положення міжнародних юридичних актів, доповідей та стратегій, ухвалених протягом останніх 25 років, що стосуються проблематики охорони довкілля та сталого розвитку. Серед принципів С. Рокфеллера, що стосуються екологічних прав людини, знаходимо:

·  право кожної людини, включаючи майбутні покоління, на чисте і здорове довкілля;

·  взаємозалежність загальних прав людини і права на мир, розвиток та чисте довкілля;

·  право на отримання і розповсюдження екологічної інформації;

·  участь громадськості у процесах прийняття рішень з питань довкілля та розвитку;

·  право кожної особи на ефективний доступ до правових і адміністративних процедур;

·  відповідальність держави за компенсації жертвам екологічних катастроф та відновлення ушкоджених екосистем;

·  загальну відповідальність людства за стан довкілля;

·  принцип різної відповідальність держав за деградацію глобальних екосистем;

·  захист, збереження і відновлення природних екосистем;

·  необхідність розвитку міжнародного екологічного права;

·  принцип поєднання розвитку суспільства із збереженням довкілля.

 

Як бачимо, екологічні права окреслюють різні аспекти збереження довкілля, як єдино можливого, природного середовища існування людини. До екологічних прав відносять право на безпечне довкілля, охорону здоров’я та життя від несприятливого впливу екологічних чинників, компенсацію шкоди, завданої здоров’ю і майну порушенням права на екологічну безпеку, право на користування природними ресурсами, на інформацію про стан довкілля та ін. Екологічні права є інтегрованою категорією, спорідненою з природним правом людини на життя та особисту безпеку.

Поняття про екологічні права поки що не склалося у класичну самодостатню концепцію. Традиційно їх розташовують у групі соціально-культурних та економічних прав: поряд з правом на освіту, охорону здоров’я, працю, що не зовсім правильно. Екологічні права неможливо віднести до будь-якої з усталених категорій прав людини. Вони мають окремі риси, властиві позитивним та негативним, цивільним та колективним правам людини. Специфіка екологічних прав полягає у тому, що основою їхньої реалізації в інтересах людини та суспільства є збереження іншої об’єктивно існуючої системи – природного середовища, з незліченою кількістю чинників, об’єктів та організмів. Саме тому у справі реалізації екологічних прав особливо важливою є проблема об’єктивної оцінки стану довкілля.

 Екологічне право загалом, як система правових норм та принципів, що регулюють суспільні відносини з питань, які стосуються довкілля, перебуває у стані динамічного розвитку. Воно втілює у собі найрізноманітніші та часом суперечливі риси публічного та приватного права. Отже, є підстави для виокремлення екологічних прав у самостійній розділ, який займає особливе місце у структурі прав людини.

 

1.2. Поняття про права майбутніх поколінь.

Глобальні екологічні проблеми примусили замислитися над наслідками діяльності людства. Думка про можливість знищення життя на Землі призвела до уявлення про права прийдешніх поколінь.

У преамбулі Конституції України 1996 року вперше згадується про відповідальність Верховної Ради та усього українського народу перед прийдешніми поколіннями (“усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями”). Одним з прав прийдешніх поколінь у певному сенсі можна розуміти збереження генофонду українського народу. Стаття 16 Конституції України покладає на державу цей обов’язок.

У преамбулі Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція), визнається, що “кожна людина має право жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров’я та добробуту, а також зобов’язана, як індивідуально, так і спільно з іншими людьми, захищати і покращувати навколишнє середовище на благо нинішнього та прийдешніх поколінь”.

Декларацію про екологічні права та інтереси нинішнього і майбутніх поколінь, у відповідності до яких здійснюється охорона навколишнього природного середовища, знаходимо також у преамбулі базового Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Говорити про права прийдешніх поколінь досить складно, оскільки ми надто мало знаємо про майбутні покоління людей. У той же час незаперечним є твердження, що наші нащадки від народження повинні мати фундаментальні права на життя та безпеку, реалізація яких в принципі немислима в умовах забрудненого та виснаженого довкілля.

Можливо, доцільніше говорити не про права тих людей, яких зараз немає, а про обов’язки перед майбутніми поколіннями тих людей, які живуть на Землі сьогодні. Одним з таких обов’язків є обов’язок передати майбутнім поколінням ту цілісність планетарної екосистеми, яку ми успадкували. Наш обов’язок полягатиме в тому, щоб не знищити майбутнє життя чи то атомною катастрофою, чи кліматичними змінами, надмірною кількістю відходів, генетичною катастрофою, чи ще чимось, про що зараз навіть не знаємо. Вже зараз потрібно позбутись явних небезпек і залишити людям майбутнього невиснажені природні ресурси, достатні для задоволення їхніх насущних потреб.

Коли беруться до уваги інтереси людей майбутнього, загальноприйняті рамки наших моральних обов’язків розширюються: і в просторі, і в часі. Щоб забезпечити право майбутніх поколінь на чисте і здорове довкілля, вже зараз людям необхідно навчитися жити тільки на відсотки з природного капіталу, не використовуючи сам капітал, та забезпечувати, принаймні, його просте відтворення.

 

1.3. Обмеження екологічних прав. Баланс прав та відповідальності.

Природно, що майже всі права будь-якої людини не можуть бути абсолютними, оскільки їхнє необмежене використання вступає у протиріччя з правами інших людей та суспільства. Важливим та складним аспектом проблематики прав людини є обмеження їхньої дієздатності. У Конституції України інтереси охорони довкілля, як передумова екологічної безпеки, є підставою певного обмеження інших прав людини, зокрема, економічних та майнових.

Обов’язок виникає та реалізується в суспільстві на основі етичних норм та паралельно з правом і служить засобом забезпечення прав інших людей. Екологічні права також найтіснішим чином пов’язані з відповідальністю та обов’язками.

При огляді Конституції та законів України, можна визначити цілий перелік обов’язків, які покладаються на громадян, у тому числі екологічних. Ст. 66 Конституції України зобов’язує громадянина “не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки”. Обов’язки громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища визначено у ст. 12 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Отже, громадяни України зобов’язані берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, додержуватись вимог екобезпеки, не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів, вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення, компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на довкілля.

Теорія прав людини наголошує на рівності людей, а тому неявно говорить і про рівну відповідальність. Але між етикою прав і етикою відповідальності є суттєва відмінність. Етика відповідальності наголошує на тому, що відповідальність є не рівною, а різною. У кого більше можливостей, у того й більше відповідальності – це твердження може застосовуватися по відношенню до людей, юридичних осіб та до держав. У міжнародних правових актах зафіксовано принцип різної відповідальності економічно-розвинутих та бідних країн. Від людини відповідальність вимагає здатності враховувати суспільні інтереси та природні обмеження і знаходити оптимальні шляхи для своєї діяльності.

 

1.4. Суспільна етика та правосвідомість. Однією з глибинних причин неефективності практичного застосування гуманістичних правових принципів, проголошених у Конституції, законах України та міжнародних правових актах можна вважати той факт, що ці принципи не стали органічними елементами суспільної етики та правосвідомості.

Нині в Україні переживаємо час, коли суспільство значною мірою втратило морально-етичні орієнтири. Спочатку було зруйновано етику, вкорінену у традиційній для українського етносу хліборобській культурі. Пізніше зазнала знецінення “етика будівника комунізму”. Але доводиться визнавати, що досі на їхньому місці природним шляхом не зросла цілісна гуманістична етика, одним з елементів якої є повага до природи, як безумовної першооснови гармонійного життя сучасного і майбутніх поколінь людей.

Дослідники суспільних відносин віддавна визнають існування феномена “передправа”, що виступає як оснований на досвіді та етичних традиціях “найдавніший шар права”. Ще А.Токвіль, один з метрів західного лібералізму, не погоджувався з тим, що писані закони можуть замінити здоровий глузд та суспільну мораль. У цьому розумінні і екологічне право сьогодні можна вважати свого роду “передправом”, яке поки що сприймається в якості природних правових норм досить невеликою часткою суспільства. І у сучасній Україні надто невелика частка людей готова активно захищати своє конституційне право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Ще менша – готова свідомо накласти обмеження на свою діяльність з тим, аби не порушувати екологічні права інших людей, не руйнувати різноманіття, цілісність та рівновагу природного світу.

Лише тоді, коли принципи екологічної етики та права стануть елементами світосприйняття та визначатимуть стиль поведінки людей, вони будуть надійно закріплені у реально діючих, обов’язкових до виконання, а не декларативних правових нормах. Виховання нової, екологічно орієнтованої правосвідомості, в основі якої буде органічне прийняття цінностей екологічних прав людини, повинно не лише змінити ставлення індивіда до проблем правозастосування, а й спрямувати суспільну активність на такі зміни в правовому середовищі, що відповідатимуть реальним ризикам ХХІ століття. Більш того, розширення сфери морально-етичних відносин за межі індивідуального та суспільного – на цілісний та багатогранний світ природи – повинно прислужитися справі становлення більш стабільного, безпечного, справді дбайливого суспільства, побудованого на відносинах поваги, піклування та співпраці.

Як бачимо, права людини – це не застигла ідеологема, а сфера гуманітарної думки, яка постійно розвивається. Кожне нове розуміння прав людини є черговим кроком у правовому пізнанні. Історія розвитку ідеї про права людини – це насамперед історія нових понять про права і тих нових юридичних теорій, які формуються на їхній основі. Поява нових поглядів у теорії прав людини продиктована тим досвідом, який набуває людство, і тими ризиками на шляху власного розвитку, які воно усвідомлює.

Хочеться сподіватися, що розвиток уявлень про екологічні права людини та їхнє вкорінення у правових системах національного та міжнародного рівня не лише зробить теорію прав людини та міжнародне законодавство більш ефективними та життєздатними в умовах ХХІ століття, але й буде черговим кроком на шляху до гуманного та справедливого світового устрою, побудованого на усвідомленні нової єдності людини із своїм ближнім, нацією, людством, Землею.

 

2. Дотримання екологічних прав в Україні у 2006 році.

2.1. Процесуальні права громадян та громадських організацій.

Унікальною особливістю реалізації екологічних прав є участь у цьому процесі громадськості. Засадничий принцип громадської участі у прийнятті рішень з питань довкілля є важливою складовою національного та міжнародного екологічного права, що визначає його загальну демократичну спрямованість.

Особливе місце серед міжнародних правових актів займає Оргуська конвенція. Загальновизнано, що її положення відповідають вищим стандартам у сфері свободи інформації та демократії участі. Конвенція, як жоден інший міжнародний правовий документ найвищого рівня з питань екополітики, базується на ідеї прав людини та прав громадськості. Вона унікальна також тим, що має процедурний характер і стосується будь-якої сфери, де може бути вплив на довкілля.

На жаль, з року в рік доводиться констатувати, що процес впровадження положень Оргуської конвенції в Україні відбувався в традиціях формального відомчого адміністрування: було створено окремий підрозділ в Мінприроди, при держуправліннях екології в областях започатковано діяльність т. зв. Оргуських центрів, розроблялися вузьковідомчі документи та процедури, тощо. Втім, невдовзі виявилося, що повноцінне застосування Конвенції є неможливим лише зусиллями Мінприроди, а також – через брак базових нормативно-правових механізмів, перш за все, у сфері діяльності виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Громадськості довелося три з половиною роки чекати внесення хоча б мінімальних змін до законодавчих актів України у зв’язку з ратифікацією Оргуської конвенції. Їх все ж таки було внесено Законом України № 254-IV від 28.11.2002 р. до чотирьох законів, а саме: “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про екологічну експертизу”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Хоча, за деякими оцінками, для повноцінного втілення вимог Конвенції відповідних змін потребували десятки законів та сотні підзаконних актів. Втім, і після внесення згаданих змін до згаданих чотирьох Законів України стан реалізації положень Оргуської конвенції залишається незадовільним. Навіть після внесення змін окремі положення, приміром, у Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” не відповідають стандартам Оргуської конвенції. До інших нормативно-правових актів, які вочевидь потребували приведення у відповідність до конвенції, наприклад, до Закону України “Про інформацію”, зміни досі не внесено.

Останніми новаціями законодавства України, прийнятими на виконання положень Оргуської конвенції, були Постанова Верховної Ради України “Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля” від 4.11.2004р. №2169-IV[1] та Доручення Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 № 51333/1/1-04. Згаданою Постановою рекомендується Кабінету Міністрів України та обласним державним адміністраціям забезпечити:

- щорічне інформування населення через засоби масової інформації про 100 об’єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища;

- щоквартальне інформування – про десять об’єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища на загальнодержавному рівні за минулий квартал;

- до 1 січня 2005 року розроблення та затвердження положення про мережу загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації та місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем.

- з 1 січня 2005 року функціонування мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.

У процесі моніторингу дотримання екологічних прав нам так і не вдалося з’ясувати, у якій стадії перебуває створення вищезгаданої “мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації та місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем” і що представлятиме собою ця мережа. Державні структури різних рівнів та областей одностайно обходили увагою ці запитання.

Хоча від встановленої дати виконання Постанови минуло 2 роки, можна стверджувати, що їх жодним чином не виконано. У даному випадку знову ж простежується практика, що полягає у свідомому зведенні сфери екологічного інформування до виключної компетенції маловпливового Мінприроди та його обласних управлінь. У такій ситуації інші органи владних повноважень виявляються нібито непричетними до забезпечення доступу до екологічної інформації. Попри те, що у Наказі Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 01.11.2005 № 397 “Про затвердження Положення про щоквартальне інформування населення через ЗМІ про об’єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища”[2] йдеться про те, що Державний комітет телебачення та радіомовлення, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації сприяють в оприлюдненні екологічної інформації”, це побажання повсюдно ігнорується держадміністраціями.

На початку 2005 року Мінприроди було оприлюднене на власному веб-порталі проект Національної доповіді про стан впровадження в Україні положень Оргуської конвенції. Прояви формалізму, декларативний характер, свідоме ускладнення структури національної доповіді та подекуди відверта дезінформація у її тексті зустріли критику багатьох громадських організацій України: Національного екологічного центру України (НЕЦУ), БФ “Екоправо-Львів”, “Бюро екологічних розслідувань” та ін.

Наприклад, Рада НЕЦУ, розглянувши та обговоривши на своєму засіданні 24.01.2005 р. питання про ставлення до Національної доповіді про стан впровадження в Україні положень Оргуської конвенції, з огляду на власний досвід, заявила про категоричне несхвалення положень доповіді Мінприроди та вважає її непридатною для оприлюднення і представлення її Комітетові конвенції.

Станом на початок 2007 року текст Національної доповіді про стан впровадження в Україні положень Оргуської конвенції був недоступним для перегляду на офіційному веб-порталі Мінприроди. Натомість “прогрес у імплементації Оргуської конвенції в Україні” ілюструвався настільки “вичерпними” повідомленнями, як наступне: “Progress of the implementation of the Aarhus Convention in Ukraine. May 2002. The first steps to create a public information centre and library in the office of the Ministry of the Environment and Natural Resources have been taken. A homepage about the Aarhus Convention has been established.”

Безперечно, незадовільний рівень дотримання Україною норм Оргуської конвенції добре усвідомлюють і посадовці Мінприроди. Але замість того, аби намагатися наполегливо створювати атмосферу відповідального ставлення усіх без винятку органів влади України до узятих на себе зобов’язань, Мінприроди намагається перш за все уникнути санкцій ЄЕК ООН.

Приміром, 5 червня 2006 року Мінприроди направило листа (№ 4940/04-7) до Комітету ЄЕК ООН з питань дотримання Конвенції, у якому інформує, про те що у Міністерстві нарешті, тобто через вісім років після підписання Оргуської конвенції:“створена робоча група з розробки Національної Стратегії імплементації положень Оргуської конвенції до чинного національного екологічного законодавства України. Беручи до уваги вищесказане, Мінприроди просить не приймати жорстких заходів проти України, аж до призупинення прав та привілеїв, що надаються відповідно до положень Конвенції, під час дванадцятої зустрічі Комітету з виконання Конвенції в червні 2006 року”.

Як бачимо, Мінприроди традиційно сприймає міжнародні інституції насамперед в якості караючих органів. Нарешті, жодної інформації про результати зустрічі Комітету з виконання Конвенції не було оприлюднено на сайті Мінприроди та у загальнодоступних ЗМІ. Ймовірно, вони є маловтішними для України.

 

2.1.1. Право на доступ до екологічної інформації.

Найпоширенішим способом отримання екологічної інформації є звернення громадян до відповідного органу владних повноважень з інформаційним запитом. Моніторинг звернень громадян та громадських організацій, проведений протягом 2006 року, свідчить про неналежне виконання органами владних повноважень України положень законодавства. Органи, до яких адресовані запити про отримання інформації, часто намагаються виправдати свою відмову в наданні інформації, мотивуючи це аргументами конфіденційності, прав інтелектуальної власності, державною та комерційною таємницею, відсутністю у своїй структурі спеціальних підрозділів, відповідальних за інформування громадян. Дуже часто в практиці реалізації права на інформацію зустрічаються випадки, коли запитувана інформація надається не в повному обсязі, без копії офіційних документів, які її містять, чи з порушенням терміну задоволення запиту.

Приклад 1. Національний  екологічний центр України (НЕЦУ), протягом 2006 року надіслав до органів владних повноважень більше 170 інформаційних запитів та звернень. На 21 лист відповіді не було надано взагалі, або надано формальні відповіді, що не містили інформації по суті поставлених запитань. Серед посадовців, які протягом 2006 року не забезпечили належного реагування на запити та звернення НЕЦУ: Президент України В. Ющенко, Прем’єр-міністри України Ю. Єхануров та В. Янукович, Міністр палива та енергетики України Ю. Бойко, Міністр юстиції С. Головатий, Міністри ОНПС П. Ігнатенко та В. Джарти, Голова правління ВАТ „Укргідроенерго” С. Поташник та інші високопосадовці.

Приклад 2. ЕГО “Зелений Світ” протягом 2006 року направило близько 70 інформаційних запитів та звернень з питань, що стосуються довкілля. У 15 випадках відповіді не надано, або надано формальні відповіді, що не містять інформації по суті заданих питань, або відповіді надано з порушенням термінів, визначених для цього ст. 33 Закону України „Про інформацію”.

Приклад 3. Міжнародна благодійна організація “Екологія-право-людина” (ЕПЛ) протягом 2006 року підготувала та надіслала близько 150 запитів про отримання інформації, які стосувалися в основному тих справ, що велися юристами ЕПЛ. Успішність задоволення наших інформаційних запитів складала близько 80%, що залежало від адресату інформаційних запитів та запитуваної інформації. Близько 20% запитів ЕПЛ були залишені без відповіді, а інформація так і не була надана. Дана статистика свідчить про існування серйозних проблем у справі доступу до екологічної інформації, які необхідно вирішувати найближчим часом. Беручи до уваги той факт, що ЕПЛ є досить впливовою організацією, яка може відстояти своє право на інформацію в суді чи прокуратурі, а запити ЕПЛ завжди містять посилання на законодавство та попередження про відповідальність за ненадання інформації, такий процент успішності запитів говорить про те, що статистика результативності звернень громадян та громадських організацій за екологічною інформацією буде ще гіршою. Часто до ЕПЛ звертаються громадяни та НУО і просять відправити запит від імені та на бланку ЕПЛ через невпевненість у отриманні відповіді на звернення від свого імені.

Приклад 4. На інформаційний запит волонтера ЕГО “Зелений Світ” Оленюка А. А. до Львівської СЕС щодо показників забруднення середовища життєдіяльності людини, створеного підприємствами області, віднесеними до переліку 100 об’єктів України, що є найбільшими забрудниками довкілля та щодо впливу цього забруднення на стан громадського здоров’я, отримано відмову у наданні інформації. Львівська СЕС мотивувала свою відмову тим, що (цит.) “стаття 12 Закону України “Про інформацію” передбачає створення для задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави органами державної влади та органами місцевого і регіональними самоврядування інформаційних служб, систем, мереж, баз і банків даних для здійснення інформаційної діяльності. Для санітарно-епідеміологічних станцій, які є санітарно-профілактичними закладами державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України, створення вищеназваних підрозділів останнім не передбачено”.

Цікаво, що на аналогічні інформаційні запити, направлені регіональними партнерами ЕГО “Зелений Світ” по діяльності у рамках проекту “Моніторинг дотримання екологічних прав” у Донецькій, Закарпатській, Рівненській, Харківській, Чернівецькій областях відповіді було отримано. Найбільш вичерпна відповідь по суті заданих питань надійшла з Закарпатської обласної СЕС.

Приклад 5. Молодіжна громадська організація “Екоклуб” звернулася до Держуправління екології у Рівненській області з інформаційним запитом про екологічні наслідки діяльності двох підприємств, які перебувають у переліку 100 найбільших за даними Мінприроди забрудників довкілля: ЗАТ “Рівнеазот” та “Волиньцемент”. Незважаючи на норми Постанови Верховної Ради “Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля” та розроблене на його основі міністерське "Положення про щоквартальне інформування населення через ЗМІ про об’єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища", управління у своїй відповіді від 09.02.2007 року фактично відмовило заявнику у наданні інформації, яку воно повинно оприлюднювати щоквартально. При цьому Начальник управління А. Бобровський пропонує: “відповідно з пунктом 3.2 “Положення про порядок надання екологічної інформації”, який затверджений наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища 18.12.2003 р , Вам необхідно направити запит на екологічну, інформацію по формі згідно додатку №1 до Положення з визначенням не більше трьох питань з однієї екологічної тематики. Крім того, у відповідності із статтею 36 Закону України "Про інформацію" "запитувачі повинні повністю або частково відшкодувати витрати пов’язані з виконанням запитів щодо доступу до офіційних документів та надання письмової інформації". Зважаючи на вищевикладене запрошуємо Вас прибути в держуправління (м. Рівне, вул. Толстого, 20 з 9-00 год. до 18 год, для узгодження всіх організаційно-технічних питань. В разі взаємопорозуміння та взаємозгоди, держуправлшня не заперечує надати Вам наявну в управлінні інформацію з екологічної тематики”.

За результатами аналізу відповідей на інформаційні запити найбільш закритими в плані доступу до інформації можна вважати органи прокуратури, земельних ресурсів, структури Міністерства охорони здоров’я, місцеві державні адміністрації. Дуже часто відмовляють в наданні інформації підприємства, установи, організації всіх форм власності, в тому числі державні та комунальні.

Найбільш поширеним способом обмеження доступу до екологічної інформації продовжує залишатися віднесення її до конфіденційної. Так, головою Миколаївської обласної державної адміністрації видано розпорядження від 24.07.06 №221-р “Про затвердження переліку конфіденційної інформації, що є власністю держави, і якій надається гриф обмеження доступу “Для службового користування” в місцевих органах виконавчої влади Миколаївської області”. До конфіденційної інформації віднесено досить широкий спектр відомостей: відомості про джерела водопостачання, відомості стосовно місцезнаходження місць накопичення вибухонебезпечних предметів, радіоактивних речовин, сильнодіючої отрути, їх охорони та конкретні заходи, які проводяться щодо знешкодження чи утилізації, відомості про наслідки масового ураження населення, зруйнування сховищ нафто-, газо продуктів, транспортних та інших комунікацій.

Створення штучних перешкод у доступі до інформації можливе також шляхом навмисних маніпуляцій з поняттям авторського права. Оскільки наукові дослідження стають основою для прийняття рішень щодо припустимості тієї чи іншої господарської діяльності, а проектні матеріали до них готуються науковими закладами та оцінюються експертами, у цих випадках інформація також може виявитися недоступною для громадян. Обмеження у доступі до неї може мотивуватися аргументами авторського права. Це стосується інформаційних звернень до авторів наукових досліджень та державних органів, які таку інформацію мають у наявності.

Приклад 6. ЕПЛ звернулася до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України для отримання копії висновку державної екологічної експертизи проекту спорудження каналу Дунай – Чорне море. У відповідь отримано сам висновок Мінприроди, але не отримано додатків до нього, які є його невід’ємною частиною – наукову еколого-експертну оцінку проектних матеріалів, підготовлену на кошти замовників експертизи фахівцями одного з наукових інститутів. Даний документ ЕПЛ не надали через те, що він є власністю замовника експертизи.

Згідно з “Положенням про щоквартальне інформування населення через ЗМІ про об’єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища”, надання екологічної інформації щодо об’єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища, здійснюється шляхом щоквартального інформування населення через ЗМІ. На жаль, органи владних повноважень, на які законодавством покладено обов’язок екологічного інформування, досить часто ухиляються від надання відповідей: як через ЗМІ , так і за інформаційними запитами. Типовим випадком є перенаправлення таких запитів обласними держадміністраціями, СЕС та органами місцевого самоврядування до Держуправлінь екології.

Приклад 7. 12.01.2007 р. волонтер ЕГО “Зелений Світ” Степаненко А. О. звернувся до Івано-Франківської ОДА з інформаційним запитом щодо впливу на стан довкілля області підприємств, які за висновком Мінприроди є найбільшими забрудниками довкілля, а саме Бурштинської ТЕС ВАТ „Західенерго”, ДП „Калійний завод” ВАТ „Оріана”, КП „Івано-Франківськводоекотехпром”. .

На запит було отримано відповідь Головного управління економіки ОДА від 24.02.2007 р. № 05/10-141 за підписом Начальника управління В. Поповича, якою запитану інформацію віднесено до конфіденційної та не надано для ознайомлення.

У своїй відповіді ОДА посилається на те, що “Відповідно до ст. 21 Закону України „Про державну статистику" первинні дані, отримані від респондентів, є конфіденційною інформацією, яка охороняється Законом і використовується виключно для статистичних цілей у зведеному знеособленому вигляді. Водночас, відповідно до ст. 22 цього Закону статистична інформація, яка дозволяє прямо чи опосередковано встановити конкретного респондента або визначити первинні дані щодо нього, може бути поширена за згодою цього респондента і відповідно до погоджених з ним умов, або якщо вона отримана із загальнодоступних джерел. Таким чином, Вам може бути надана зведена інформація про обсяги забруднення довкілля в Івано-Франківській області”.

Натомість ОДА пропонує повідомити про “юридичні підстави” для проведення громадськими організаціями моніторингу дотримання екологічних прав, підготовки звіту та оприлюднення його підсумків.

Тому 09.03.2007 р. Степаненко А. О. звернувся до ОДА з повторним запитом, аргументуючи своє право на отримання інформації тим, що:

-  згідно зі ст. 50 Конституції України кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена, тобто віднесена до інформації з обмеженим доступом (таємної або конфіденційної).

-  згідно зі ст. 30 закону “Про інформацію”, до конфіденційної не може бути віднесена інформація з питань екології та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров’ю людей.

-  згідно зі ст. 25-1 закону “Про охорону навколишнього природного середовища” органи Мінприроди на місцях, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людей, зобов’язані забезпечувати вільний доступ населення до інформації про стан навколишнього природного середовища. На обласні державні адміністрації цією ж статтею покладено функції щорічного інформування населення про стан навколишнього природного середовища.

-  відповідно до “Положення про щоквартальне інформування населення через ЗМІ про об’єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища обласні державні адміністрації сприяють широкому висвітленню державними аудіовізуальними та друкованими ЗМІ матеріалів про ці об’єкти.

Було зазначено, що попередній запит якраз і стосувався об’єктів області, які є найбільшими забруднювачами довкілля. Він продиктований тим, що у загальнодоступних офіційних державних ЗМІ області немає інформації про вплив згаданих об’єктів на довкілля.

Лише 08.05.2007 року було отримано відповідь ОДА № С-15/822 без зазначення дати вихідної кореспонденції, якою рекомендовано з метою отримання запитаної інформації звернутися до Держуправління охорони навколишнього природного середовища.

Однією з перспективних форм забезпечення доступу громадян до інформації є робота веб-сайтів органів державної влади та місцевого самоврядування. У президентському Указі „Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” було зазначено про обов’язковість ведення органами державної влади та органами місцевого самоврядування веб-сторінок та оперативного (не пізніше п’яти робочих днів) розміщення на них офіційної інформації про діяльність відповідних органів, виконання програм, планів, чинних та скасованих нормативно-правових актів, форм і зразків документів, архівної та іншої інформації, а також необхідність завчасного розміщення на таких веб-сторінках проектів нормативно-правових актів з повідомленням про це засобів масової інформації. Проте на сьогодні не можна визнати задовільними зміст, якість та актуальність інформації, що розміщується на веб-сторінках більшості органів владних повноважень. Принаймні у більшості обласних Державних управлінь екології та природних ресурсів власні інтернет-сторінки відсутні, або належним чином не підтримуються.

Приклад 8. У відповідь на інфомаційний запит волонтера ЕГО “Зелений Світ” Оленюка А. А. до Львівської ОДА щодо можливості ознайомлення з щорічною обласною доповіддю “Про стан навколишнього природного середовища Львівської області” листом ОДА № 09-392 від 30.01.2007 р. його було скеровано до офіційного сайту Держуправління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області www.ecology.lviv.ua. Однак, як з’ясувалося, зазначений сайт не функціонує.

Згідно з положеннями статті 251 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом:

б) щорічного інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;

в) систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров’я людей”.

На жаль, на більшості офіційних сайтів обласних державних адміністрацій та обласних рад протягом 2006 року майже не оприлюднювалася інформація про стан довкілля. Відповідні спеціальні тематичні рубрики на них, як правило, також відсутні.

Приклад 9. На виконання п. 8. окремого доручення Міністерства охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди) України від 13 червня 2006 року №93 Департамент державного екологічного моніторингу та експертиз інформаційних технологій та захисту інформаційних ресурсів періодично оприлюднює інформацію щодо роботи модераторів та адміністраторів веб-порталу Мінприроди. За перше півріччя 2006 року період портал відвідало 1522 відвідувачі, які передивились на сайті 7915 сторіно,к тобто в середньому кожний відвідувач – 6 сторінок. За цей період користувачі порталу задали 192 пошукових запитів і на 64 знайшли відповіді, 128 запитів не задоволено. Процент незадоволених запитів по відношенню до всіх досить великий : 66.6 %.

Учасники моніторингу дотримання екологічних прав провели власний аналіз роботи офіційних веб-порталів органів виконавчої державної влади України.

З’ясувалося, що на сайті Мінприроди розміщено перелік нормативно-правових актів щодо охорони довкілля, який містить згадку про 755 нормативно-правових актів центральних органів влади України. Як виявилося, згаданий перелік не оновлювався від 14.03.2005 року. Ще більш незадовільна ситуація із розробкою та оприлюдненням щорічних Національних звітів про реалізацію положень рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату. Вони не оприлюднюються з 1998 року. На офіційному веб-сайті Мінприроди оприлюднено лише проект “Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища України у 2004 році”. Доповіді за 2005 та 2006 роки станом на кінець лютого 2007 року відсутні. Тут варто нагадати, що щорічне ухвалення Верховною радою України та оприлюднення Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища України є вимогою статті 251 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Приклад 10. У відповідь на інформаційний запит ЕГО “Зелений Світ” від 5.01.2007 р. № 06-01 з даного приводу Мінприроди повідомило, що “Останньою доповіддю, яка подавалась на розгляд Верховної Ради України, була Національна доповідь “Про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2003 році”. Зазначену Національну доповідь було опубліковано лише у кінці 2006 року. Це пояснюється частковим фінансуванням цієї роботи у 2004 році та можливістю її завершення тільки у кінці 2006 року. Через відсутність фінансування у 2005 році на Веб-сайті міністерства знаходиться проект Національної доповіді за 2004 рік. Зважаючи на таку ситуацію, міністерство у плані робіт на 2006 рік передбачило фінансування науково-дослідної роботи “Підготовка та видання Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2004 та 2005 роках”. Однак, відповідно до статті 27 та абзацу 3 частини 1 статті 28 Закону України “Про закупівлю товарів і послуг за державні кошти” було відхилено всі тендерні пропозиції на виконання зазначеної роботи. У зв’язку з цим, зазначену роботу заплановано для фінансування у 2007 році. Крім того, у 2007 році заплановано фінансування Національної доповіді “Про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2006 році”.

Аналогічна ситуація із розробкою та оприлюдненням регіональних та спеціальних доповідей. У відповідних розділах сайту Мінприроди “Спеціальні та регіональні доповіді про стан навколишнього природного середовища” за 2004 – 2006 рік станом на кінець лютого 2007 року немає жодних даних. На сайті Міністерства доступно для ознайомлення більшість регіональних доповідей обласних Держуправлінь екології та природних ресурсів лише за 2004 рік. На жаль, не всі вони є інформаційно насиченими та зручними у функціональному відношенні. Остання регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища, оприлюднена на сайті Мінприроди – доповідь по м. Києву за 2004 рік.

Протягом 2006 року було оприлюднено на сайті Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України “Національну доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання у 2005 році”. На відповідних веб-сайтах з’явилися також “Національна доповідь про стан ядерної та радіаційної безпеки в Україні у 2005 році” Державного комітету ядерного регулювання України та “Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні за 2005 рік” Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Міністерство охорони здоров’я України також намагається проводити інформування громадян щодо питань, що стосуються охорони здоров’я, забезпечення санітарного благополуччя населення. Законодавче врегулювання інформування було проведено Наказом МОЗ від 29 червня 2005 року № 320 «Про забезпечення відкритості в роботі Міністерства та інформування громадян України про його діяльність». Свого часу МОЗ продекларував плани розміщення законопроектів та програм дій на офіційному веб-сайті для подальшого громадського обговорення. Однак станом на кінець 2006 – початок 2007 років розділ “Громадське обговорення” містить лише перелік нормативно-правових актів у галузі охорони здоров’я, що протягом останніх років готувались до затвердження центральними органами влади. Відсутня будь-яка інформація щодо порядку надання та врахування пропозицій громадськості. Загалом сторінка МОЗ є досить застарілою та функціонально недосконалою. Розділ “Законотворча діяльність” не оновлювалася з 2003 року. Розділи: “Цільові програми у галузі охорони здоров’я”, “Небезпечні фактори”, “Санітарні норми”, Санітарно-гігієнічна експертиза” взагалі не активні.

Приклад 11. На початку травня 2007 року Український незалежний центр політичних досліджень оприлюднив результати моніторингу інформаційної відкритості сайтів 58 центральних органів виконавчої влади та 27 обласних та міських адміністрацій та виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. №3 "Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади”.

Результати моніторингу по міністерствам України:

З 20-ти міністерств України, офіційні сайти мають 19. Не існує сайту Міністерства житлово-комунального господарства України. Середній рівень інформаційної відкритості сайтів міністерств – 68%. Найбільш інформаційно-наповненими є сайти Міністерства транспорту та зв’язку України (86,67%), Міністерства аграрної політики України (85%) і Міністерства економіки України (81,67%). Найбільш інформаційно-закритими є сайти Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (48,33%), Міністерства вугільної промисловості України (52,67%), Міністерства оборони України (55,67%).

Важливою та перспективною формою екологічного інформування громадськості є оприлюднення інвесторами та замовниками екологічної експертизи Заяв про екологічні наслідки запланованої діяльності. Згідно з нормами статті 35 Закону України “Про екологічну експертизу” Заява про екологічні наслідки діяльності повинна містити відомості про: заплановану діяльність, мету і шляхи її здійснення; фактори, що впливають на стан довкілля з урахуванням можливості виникнення надзвичайних екологічних ситуацій; показники оцінки рівнів екологічного ризику запланованої діяльності, заходи, що гарантують впровадження діяльності відповідно до екологічних стандартів, а також інформування громадськості щодо запланованої діяльності.

На жаль, порядок та терміни подання Заяви про екологічні наслідки поки що недостатньо врегульовані нормативними актами. Лише Оргуська конвенція, що є частиною національного законодавства, у цьому сенсі передбачає обов’язок державних органів інформувати громадськість:

а) про характер можливих рішень або проект рішення;

б) державний орган, відповідальний за прийняття рішення;

в) передбачувану процедуру, включаючи те, яким чином і коли така інформація може бути надана:

г) про початок виконання процедури;

д) про можливості для участі громадськості;

е) про час і місце будь-якого запланованого громадського слухання;

ж) про наявність державного органу, в якому можна отримати відповідну інформацію, та про те, куди відповідну інформацію було передано на розгляд громадськості;

з) про наявність відповідного державного органу або будь-якого іншого офіційного органу, до якого можуть надсилатися зауважен­ня чи запитання, та про строки подання зауважень і запитань;

е) про те, яка екологічна інформація є в наявності;

На жаль, доводиться констатувати, що процес оприлюднення Заяви про екологічні наслідки у більшості випадків набуває формальних рис.

У цій ситуації Урядом, Мінприроди та його обласним управліннями невиправдано затягується рішення щодо створення єдиних інформаційних джерел екологічного інформування. Вже багато років йдеться про створення окремих інформаційних бюлетенів та офіційних веб-сторінок Мінприроди та його регіональних управлінь, на яких могли б розміщуватися Заяви про екологічні наслідки. Тут варто згадати про невиконання вищезгаданої Постанови Верховної Ради “Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля” від 4. 11. 2004 року № 2169-IV. Очевидною є незацікавленість органів владних повноважень у створенні офіційної інформаційно-аналітичної системи, яка, серед іншого, могла б забезпечити оприлюднення Заяв про екологічні наслідки.

В результаті Заяви часто публікуються у малодоступних для зацікавленої громадськості ЗМІ. Зрозуміло, що зміст Заяв, як правило, не становить інтересу для журналістів масових комерційних ЗМІ, а тому часто вони просто “губляться” серед публікацій рекламного характеру. Терміни оприлюднення Заяв у багатьох випадках є запізнілими. Інколи Заява друкується за день, або кілька днів до ухвалення висновку екологічної експертизи, що унеможливлює будь-яку участь громадян у екологічній експертизі. Зміст Заяв часто не відповідає законодавчим вимогам, а достовірність, повнота та об’єктивність поданої у них інформації подекуди викликають сумніви.

Така практика є порушенням основних принципів екологічної експертизи, визначених законом України “Про екологічну експертизу” (ст. 6): превентивності, гласності та врахування громадської думки. Вона вочевидь не відповідає положенням статті 6 Оргуської конвенції, згідно з якою зацікавлена громадськість адекватно, своєчасно та ефективно інформується на початковому етапі процедури прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Інформація щодо планованого будівництва об’єктів повинна бути вичерпною, об’єктивною, зрозумілою та доступною уже на передпроектній стадії. У нових Державних будівельних нормах України “Склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд» ДБНА.2.2-1-2003, які були затверджені Наказом Держбуду України від 15.12.2003 р. № 214 та введені в дію з 01.04.2004 р. передбачений обов’язок інвестора чи замовника оприлюднити Заяву про наміри. Але і в цьому випадку практика віддзеркалює загальну проблему, що полягає у неготовності мобілізувати відповідні ресурсні, організаційні та комунікаційні можливості заради досягнення європейського стандарту прозорості в системі державного управління.

У процесі моніторингу друкованих та електронних ЗМІ на предмет пріоритетності тематики охорони довкілля та права на екологічну безпеку періодично проводилися огляди публікацій видань всеукраїнського, регіонального та місцевого рівня, популярні серед різних суспільних груп населення. До моніторингу було включено декілька всеукраїнських видань (“Дзеркало тижня”, “Голос України”, “Сільські вісті”, “День”, “Власть денег”, “Свобода” та ін. Хоча електронні пошукові системи друкованих видань вказують на велику кількість публікацій, що містять згадку про “екологію” та “екологічні права”, насправді це пояснюється надмірним необґрунтованим вживанням терміну “екологія”.

З результатів моніторингу можна зробити висновок про відносно невисокий рівень пріоритетності екологічної тематики для друкованих та електронних ЗМІ. Більшість з них розміщує інформацію про стан довкілля та екологічні права громадян нерегулярно. Лише деякі з видань національного рівня (приміром, “Дзеркало тижня”) постійно підтримують спеціальні рубрики екологічної інформації та розміщують матеріали досить високого фахового рівня. У друкованих та електронних ЗМІ практично відсутня адаптована для пересічного споживача екологічна та соціальна реклама, спрямована на розвиток культури економного ресурсо- та енергоспоживання, раціональне поводження з побутовими відходами, раціональний вибір продуктів споживання, а також – на виховання поваги до природи та навичок здорового способу життя. Натомість шпальта та екрани ЗМІ рясніють рекламою тютюну, алкоголю, некерованому використанню хімічних побутових засобів та матеріалів, токсичних засобів захисту рослин, медикаментів, формуючи стереотипи неекологічної поведінки, нездорового життя та споживацтва.

За таких умов у громадян не формується розуміння власних конституційних прав щодо безпечного природного довкілля та готовності їх захищати.

 

2.1.2. Громадська участь в прийнятті рішень з питань довкілля.

Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачено права громадян в сфері довкілля, зокрема: І) право на участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань; ІІ) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; ІІІ) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об’єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи.

Стаття 11 Закону “Про екологічну експертизу” передбачає форми участі громадськості в процесі державної екологічної експертизи, до яких відносять виступи в ЗМІ, подання письмових зауважень, пропозицій, рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних груп та комісій. Громадяни та громадські природоохоронні організацій можуть виступати організаторами проведення громадської екологічної експертизи. Її висновки доводяться до органів, що приймають рішення з цих питань та мають рекомендаційний характер. Крім того, право на внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань, важко вважати самостійним правом, так як це є однією з форм участі громадськості в обговоренні та внесенні пропозицій до матеріалів щодо розміщення певних еколого-небезпечних об’єктів.

Приклад 1. Одна з ініціатив громадської участі у проведенні екологічної експертизи належить Нікопольському відділенню Міжнародного фонду Дніпра та Нижньодніпровській гро­мадській басейновій раді УЕР “Хортицький форум”. Об’єктом громадської екологічної експертизи обрано низку рішень Нікопольської міської ради та виконавчого комітету, що стосуються охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів, збереження об’єктів природної спадщини, існуюча система управління природними ресурсами, механізмів прийняття, виконання та контролю. Приміром, протягом 2006 – 2007 років планується провести аналіз результатів та наслідків виконання рішень Нікопольської міської ради від 15. 06. 1990 року № 321 “Про міську довгострокову програму по охороні навколишнього середовища і раціональному використанню природних ресурсів на період до 2005 року”, міської програми охорони довкілля “Екологія 2003 –2012”, прийнятої 29. 08. 2003 р., “Стратегічного плану розвитку міста Нікополя до 2010 року”. Метою громадської екологічної експертизи є аналіз відповідності діючому законодавству прийнятих на місцевому рівні рішень, результатів та обсягу їх виконання для підготовки пропозицій до завдання на проведення екологічного аудиту, участь в процесі його підготовки та виконання, розробка пропозицій для корегування екологічної програми міста, врахування пропозицій та вимог громадськості.

Оргуська Конвенція передбачає право на участь в прийнятті рішень з конкретних видів діяльності, планів, програм і політики, пов’язаних з довкіллям та участь в підготовці нормативних актів. На виконання положень конвенції Мінприроди розробило своє положення, яке деталізує процедуру участі та перелік рішень, до участі в ухваленні яких залучається громадськість.

На жаль, як уже неодноразово відзначалося, процедури громадської участі, сформульовані у згаданому Положенні, не відповідають положенням Оргуської конвенції. Серед форм громадських обговорень не передбачено такий важливий формат, як громадські слухання. У Постанові Кабінету Міністрів № 1378 від 15.10.2004 “Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні і реалізації державної політики”, якою затверджено “Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики”, громадські слухання визначаються як одна з форм громадського обговорення. Але і в постанові КМУ № 1378 регламент проведення громадських слухань відсутній. Цей недолік набуває особливої ваги, тому що саме імітація громадських слухань останнім часом активно використовуються органами влади заради створення ілюзії громадського схвалення проектів будівництва екологічно небезпечних об’єктів. У результаті “громадські слухання” з питань добудови Дністровської ГАЕС, Канівської ГАЕС, або проекту “Створення глибоководного суднового ходу Дунай-Чорне море” проводилися без належного інформування природоохоронної громадськості та без відповідного її залучення. Зрозуміло, що результатом розгляду кожного з них стало безальтернативне схвалення запропонованих проектів, які, на думку багатьох громадських організацій України, є не тільки екологічно небезпечними, але й економічно недоцільними. Таким чином, існує проблема розмежування понять громадського обговорення як процесу, який може включати різні форми участі громадськості, та громадського обговорення як заходу (громадських слухань, круглого столу чи конференції тощо).

Приклад 2. У 2006 році проводилася додаткова державна екологічна експертиза Робочого проекту створення судноплавного ходу Дунай-Чорне море на українській ділянці дельти. З метою залучення громадськості Міністерство охорони навколишнього природного середовища передало документацію щодо даного об’єкту до Орхуського центру для ознайомлення громадськості та отримання коментарів. МБО “ЕПЛ” взяла участь в процесі екологічної експертизи та надіслала свої критичні зауваження на матеріали щодо будівництва ІІ черги каналу. Проте, незважаючи на критичні коментарі громадськості Міністерство винесло позитивний висновок додаткової державної екологічної експертизи, причому у висновку не зазначено про наявність тих чи інших коментарів, зауважень громадськості та обґрунтування причин неврахування думки громадськості у самому висновку. Це свідчить про те, що для Мінприроди участь громадськості є лише формальним моментом.

Оскільки такі дії є незаконними і порушують один з принципів екологічної експертизи – принцип врахування громадської думки – МБО “ЕПЛ” звернулася до суду з оскарженням висновку екологічної експертизи 2006 року. Наразі дана адміністративна справа знаходиться в провадженні господарського суду Львівської області, і рішення по ній ще не винесено. Проте метою цього судового процесу є навчити Міністерство охорони навколишнього середовища необхідності дотримуватися не лише формальних дій по забезпеченню участі громадськості та збиранню коментарів та зауважень від громадян, а й необхідності належним чином враховувати таку думку.

Останнім часом громадські організації та окремі громадяни демонструють активність у намаганні реалізувати своє право на участь в обговоренні та внесенні пропозицій до проектів нормативно-правових актів, стратегій та програм. Це право в Україні реалізується недостатньо, оскільки проекти нормативних актів та стратегічних документів розвитку своєчасно, доступно та широко не оприлюднюються. Лише поодинокі проекти нормативних актів можна знайти на веб-сторінках відповідних міністерств чи Верховної Ради України.

Приклад 3. 11 жовтня 2006 року Народними депутатами О. Голубом та Б. Беспалим було внесено до Верховної Ради України законопроект № 2313 “Про внесення змін до Закону України “Про екологічну експертизу” (Щодо збільшення повноважень громадськості та розширення переліку об’єктів екологічної експертизи). Автори виходили з того, що діючий Закон України „Про екологічну експертизу” недостатньо забезпечує ефективність проведення державної екологічної експертизи, залишаючи поза її межами чимало видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку; обмежує участь громадськості та її вплив на процес прийняття екологічно важливих рішень (чим порушуються конституційні права громадян на життя у сприятливому навколишньому середовищі), є розбіжності з міжнародними правовими документами. Останнім часом завдяки недосконалості законодавства та відсутності у громадськості можливостей контролювати та впливати на державну екологічну експертизу, вона поступово перетворюється на формальну процедуру, висновок якої можна замовити.

Загалом новації даного законопроекту можна оцінити позитивно. Однак прикро, що ані Верховна Рада, ані Мінприроди України не запропонували його для громадського обговорення, внесення поправок та пропозицій – проект не було оприлюднено на офіційних сайтах. Протягом більш ніж півроку Верховна Рада демонструвала незацікавленість у його розгляді – станом на кінець квітня 2007 року згаданий законопроект все ще не було розглянуто у пленарному режимі.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України оприлюднює на власній веб-сторінці інформацію лише про деякі розроблені ним проекти нормативно-правових актів. Проте, веб-сторінка не містить жодної додаткової інформації, що стосується можливості та процедури коментування цих проектів. Тому коментування проектів нормативно-правових актів є досить млявим та малоефективним.

Приклад 5. Низку публічних акцій громадського лобіювання, орієнтованих на зміни державної політики у напрямку екологізації, протягом 2006 року ініціювала ВЕГО “МАМА-86”. Яскравим прикладом діяльності з громадського лобіювання стала участь у Президентських слуханнях “Виклики, породжені свободою” 28.11.2005 року. У виступі від екологічних громадських організацій головною тезою була вимога до Президента надати екологічній політиці в Україні пріоритетності, яка відповідає наявному кризовому стану довкілля та здоров’я. За дорученням Президента було запропоновано громадським організаціям підготувати відповідні пропозиції. З цією метою було створено робочу групу у складі представників Всеукраїнської екологічної ліги, УЕА “Зелений Світ”, Національного екоцентру України та ВЕГО “МАМА-86”. Робочою групою на початку 2006 року було підготовано проект Указу Президента “Про невідкладні заходи щодо підвищення пріоритетності екологічної політики”.

У проекті Президентського Указу пропонується з метою створення належних умов для реалізації конституційного права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля визнати екологічну політику одним з найголовніших пріоритетів державної політики України. Кабінету Міністрів України рекомендується: розробити та до 20 червня 2006 року внести на розгляд Верховної Ради проект Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища (НПДОНС) на 2006-2015 рр., в якому передбачити заходи щодо обов’язкової інтеграції екологічної політики в усі галузеві політики, зокрема, застосування стратегічної оцінки впливу на довкілля, розвиток екологічної освіти та виховання, впровадження процедур та механізмів інформування та участі громадян у прийнятті рішень, що мають вплив на довкілля; розробити зміни до Адміністративного та Кримінального кодексів України щодо підсилення відповідальності за порушення вимог природоохоронного законодавства, проект Програми інституційного зміцнення державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та ін.

Проект Указу було подано до Секретаріату Президента у січні 2006 р., але й дотепер на нього не отримано офіційної відповіді.

Приклад 6. Наприкінці 2005 року було засновано громадський рух “Зелений майдан” — добровільну неполітичну ініціативу, загальна ціль якої — підвищення пріоритетності екологічної політики держави для переходу України до екологічно збалансованого розвитку.

18 липня 2006 року на майдані Незалежності в Києві над агітаційним наметом піднявся прапор “Зеленого майдану”. Акцію, яка тривала 12 діб, підтримало 22 природоохоронних організації. За цей час намет відвідало близько 5 тис. осіб. 27 липня 2006 р. учасники громадської акції “Зелений Майдан” провели пікетування будинку Українського дому у м. Києві, де Уряд України проводив публічне представлення результатів роботи Кабінету Міністрів за перше півріччя 2006 року. Екологічні громадські організації України висловили обурення фактами порушень Урядом природоохоронного законодавства України, невиконанням міжнародних зобов’язань, а також намірами прискорено розвивати атомну енергетику. Того ж дня біля будівлі Секретаріату Президента України учасники акції “Зелений майдан” нагадали Президентові про проект Указу “Про невідкладні заходи щодо підвищення пріоритетності екологічної політики” та повторно подали його до Секретаріату. Відповіді Секретаріату Президента України так і не отримано.

Приклад 7. Громадська кампанія, спрямована на зміни пріоритетів державної політики у галузі енергетики була ініційована ВЕГО “МАМА-86” та Національним екологічним центром України (НЕЦУ). В процесі підготовки та організації акцій сформувалася відкрита коаліція громадських організацій України “За сталу енергетику”.

Коли напередодні двадцятої річниці Чорнобильської катастрофи було оприлюднено висновки Чорнобильського форуму ООН, ВООЗ та МАГАТЕ, а Уряд України прийняв рішення про пріоритетний розвиток атомної енергетики та прийняв Енергетичну стратегію України до 2030 року, перед українцями постали реальні загрози згортання чорнобильських програм та побудови нових 22 атомних енергоблоків без їхньої згоди і за їхні кошти.

За ініціативи ВЕГО „МАМА-86” 20 вересня 2005 року 41 екологічна громадська організація виступили із зверненням до Президента України, в якому опротестовували висновки експертів ВООЗ та МАГАТЕ, а також закликали українську владу оприлюднити з цього приводу офіційну позицію.

Першим спільним виступом коаліції стала масштабна акція протесту “НІ — новим атомним блокам, ТАК — енергозбереженню!”, проведена 5 жовтня 2005 року під Кабінетом Міністрів України. Її співорганізаторами та учасниками були Національний екоцентр України (НЕЦУ), ДГЕО “Голос Природи” (Дніпродзержинськ), ВЕГО „МАМА-86”, ММГО “Екоклуб” (Рівне), УЕА “Зелений світ” (позапартійний), ЕКЦ “Бахмат” (Артемівськ) та інші. Головними пунктами протесту були категорична незгода з атомним майбутнім України та грубими порушеннями урядом Оргуської конвенції. Вимоги були викладені у зверненні, переданому Прем’єр-міністру Ю. Єханурову та розісланому народним депутатам України. Безпосереднім результатом проведення жовтневого пікету 24 листопада 2005 року в Мінпаливенерго відбулася зустріч представників НУО, ініціаторів пікету і керівництва міністерства на рівні заступників міністра для обговорення проекту стратегії, але прямих результатів зустріч не дала.

Наступний публічний протест, реалізований Коаліцією, було спрямовано проти заяви тодішнього Прем’єр-міністра щодо безальтернативності атомного майбутнього України. У широко розповсюдженій заяві провідні екологічні організації України зазначали те, що громадськість повинна брати участь в процесах прийняття таких рішень, як будівництво нових атомних реакторів.

У березні 2006 року ВЕГО “МАМА‑86” ініціювала розробку “Концепції неатомного шляху розвитку енергетики України”. За фінансової підтримки ВЕГО “МАМА‑86” було залучено експертів у галузі альтернативних та відновлюваних джерел енергії (ГО “Агентство з відновлюваної енергетики” і НТЦ “Біомаса”, за участі експерта НКРЗ при Верховній Раді України Усатенка В. І.). Співавторами написання альтернативної концепції також стали НЕЦУ, МЕГО “Екоклуб”, ДГЕО “Голос Природи” та ЕКЦ “Бахмат”. У документі представлено критичний аналіз Енергетичної стратегії розвитку енергетики Україні та наведено розрахунки, що доводять можливість відмови від використання атомних джерел енергії за умови інвестицій у енергозбереження, енергоефективність та відновлювану енергетику. Концепцію було оприлюднено 20 березня 2006 року на прес-конференції, в якій взяли участь представники коаліції, і надіслано до вищих органів влади України.

Екологічні громадські організації звернулися до Уряду з вимогою переглянути Енергетичну стратегію, попередньо провівши повноцінні консультації і розглянувши кілька альтернативних варіантів розвитку енергетичного сектора України. Вони також звернулися до громадськості з пропозицією підтримати підписну кампанію проти ухвалення запропонованої урядом стратегії розвитку паливно-енергетичного комплексу й закликали організувати збір підписів. Загальна кількість зібраних підписів склала близько 22 тисяч, з яких 13 тисяч підписів зібрані ВЕГО “МАМА‑86” і ще 9 тисяч — Всеукраїнською екологічною лігою та іншими українськими природоохоронними організаціями.

23 березня 2006 року під час презентації Енергетичної стратегії України за участі Президента антиатомна коаліція громадських організацій розповсюдила серед учасників свої інформаційні матеріали.

23—25 квітня 2006 року в Будинку вчителя з приводу 20-ої річниці з дня Чорнобильської трагедії відбулася Міжнародна конференція “Чорнобиль+20: нагадування на майбутнє”, у роботі якої взяли участь незалежні вчені, спеціалісти в сфері навколишнього середовища, громадські організації і експерти зі збалансованої енергетики з усього світу. 24 квітня 2006 року представники антиатомної коаліції та учасники конференції взяли участь у пікеті (ініціатори – ДГЕО “Голос Природи”) під стінами Національного оперного театру, за якими проходила державна конференція за участі вищих посадовців, присвячена річниці Чорнобиля.

27 квітня 2006 року за ініціативою секретаріату КМУ відбулася Інтернет-конференція “Урядовці та екологи обговорюють “Енергетичну стратегію України на період до 2030 року”, до проведення якої представників уряду змусила тривала боротьба українських екологічних організацій проти ухвалення стратегії без належного обговорення з громадськістю.

Експертами незалежних організацій було розроблено і розповсюджена восени 2006 року аналітичні документи: “Критика положень Енергетичної стратегії” та “Концепція неядерного шляху розвитку енергетики України”. Після розповсюдження Концепції і Критики в суспільстві розвинувся діалог щодо доцільності запропонованого Енергетичною стратегією сценарію, до якого долучилися науковці, експерти, громадські організації, органи місцевого самоврядування.

 Приміром, сесія Тернопільської обласної ради від 09.10.2006 р. направила до Кабінету Міністрів України офіційне звернення № 35791/4/1-06 року, у якому констатується, що ухваленню Енергетичної стратегії не передувало широкомасштабне громадське обговорення, якого вимагають ратифікована Україною Оргуська Конвенція та Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку". Тернопільська облрада вважає, що Енергетична стратегія потребує допрацювання та широкого громадського обговорення та пропонує Кабінетові Міністрів України ініціювати та провести у м. Тернополі громадські слухання “Енергетичної стратегії України до 2030 року”, а згодом врахувати їхні висновки в процесі доопрацювання та реалізації Енергетичної стратегії.

На жаль, Енергетичною стратегію все ж було затверджено на безальтернативних засадах. Ключові офіційні особи, які відповідали за підготовку і проведення громадських обговорень, звинувачують екологічні громадські організації, що вони запізно долучилися до процесу і наводять вражаючий перелік заходів консультацій з громадськістю, де фігурують семінари, круглі столи, слухання і пр. Водночас, ознайомлення із списком учасників дає можливість зробити висновок, що дискусії між собою проводили фахівці-енергетики та відповідні представники державних органів, без залучення носіїв альтернативної думки і громадськості. Внаслідок відсутності широкого інформування, а також недостатньої визначеності в законодавстві вимог до форматів проведення консультацій з громадськістю, зокрема, такої форми громадських консультацій як громадські слухання, досить важко довести факт службової недбалості щодо залучення громадськості до вироблення рішень щодо Енергетичної стратегії.

Отже, стан дотримання прав громадян на участь в вирішенні питань, що мають вплив на довкілля, протягом 2006 року не характеризується помітними позитивними тенденціями. Але реалізація цих прав певною мірою залежить від активності самих громадян, яку необхідно піднімати еколого-правовою освітою, поширенням позитивного досвіду та впливом на екологічну свідомість. Необхідною умовою належного забезпечення права на участь є вдосконалення нормативно-правової бази щодо механізмів, процедур, форматів проведення та представлення результатів консультацій з громадськістю. Зокрема, це стосується доступності для громадськості інформації на ранній стадії, представлення в підсумкових документах альтернативної думки та визначення формату громадських слухань.

 

2.1.3. Доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля та екологічних прав.

Правовідносини, що виникають в сфері захисту довкілля та екологічних прав громадян підсудні судам України. Громадяни України мають право на звернення до суду у випадку порушенням їхніх прав, свобод та інтересів. Це передбачено і Цивільно-процесуальним кодексом (ст..3) і Кодексом адміністративного судочинства (ст. 6).

Окрему категорію справ складають справи, пов’язані з захистом порушеного права на інформацію. Дане право передбачено Конституцією та законами України, і його захист відбувається адміністративними судами за місцем знаходження позивача у випадку незаконної відмови в наданні інформації державними органами, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Так, до суду можна оскаржити незаконну відмову в наданні інформації, ненадання інформації в передбачений законодавством строк, та інші незаконні дії чи бездіяльність, пов’язані з доступом до інформації.

Найбільш об’єктивним засобом оцінки доступу до правосуддя є дослідження дійсних звернень до суду. Це дозволяє дізнатися, хто звертається в суд і з якими цілями; виявити перешкоди, полегшити процедуру звернення і встановити справедливі слухання; констатувати початковий рівень, у порівнянні з яким ми зможемо визначити судову ефективність і довіру суспільства до юридичних та правових інститутів; розвивати відповідні стратегії для підвищення рівня доступу.

Приклад 1. Важливе рішення було отримано ЕПЛ в апеляційному господарському суді Львівської області за власним позовом проти Мінприроди. Дане рішення визнало незаконним практику Міністерства щодо відмови в наданні копій наукових еколого-експертних оцінок, які є невід’ємними частинами висновків державної екологічної експертизи. При зверненні ЕПЛ до Мінприроди з інформаційним запитом про отримання копії висновку екологічної експертизи проекту будівництва каналу Дунай-Чорне море та наукової еколого-експертної оцінки щодо матеріалів ОВНС даного проекту, ЕПЛ було відмовлено з посиланням на інтелектуальну власність замовників експертизи на дану наукову оцінку. Апеляційний суд погодився з позицією ЕПЛ щодо незаконності відмови надання копії даного документу у зв’язку з тим, що така оцінка є рішенням державного органу (складовою частиною висновку державної екологічної експертизи) і підлягає наданню за запитом. У результаті набрання чинності рішення суду міністерство надало ЕПЛ копію наукової еколого-експертної оцінки щодо проекту каналу Дунай-Чорне море. Дане рішення є важливим з точки зору систематичності відмов Мінприроди щодо надання наукових еколого-експертних оцінок.

Одним із судових способів захисту порушеного права громадськості на участь в процесі прийняття еколого-значимих рішень є оскарження рішення, яке прийнято без врахування громадської думки. Наприклад, в процесі проведення державної екологічної експертизи громадськість часто не має можливостей для ефективної участі в даному процесі через відсутність чітких процедур, небажання державних органів таку участь заохочувати і сприяти їй, та з інших причин, і в результаті цього громадськість отримує вже затверджений висновок екологічної експертизи. У такому випадку є доцільним оскаржувати рішення, що прийняті з порушенням прав громадськості на участь в прийнятті такого рішення, чи/або визнавати таку дію чи бездіяльність незаконною та спонукати відповідний державний орган до відновлення порушеного права (якщо це ще не пізно), чи просити суд про зміну незаконної практики державних службовців у майбутньому.

Судові процеси в таких справах розглядаються адміністративними судами за місцем знаходження позивача, що є досить зручним і дозволяє економити кошти на доїзд та проживання в місці розташування суду.

Приклад 2. У 2006 році ЕПЛ звернулося до суду з вимогою визнати висновки державної екологічної експертизи щодо II черги каналу Дунай-Чорне море недійсними, аргументуючи це порушенням важливого принципу екологічної експертизи – врахування думки громадськості. Так сталося, що в результаті аналізу матеріалів ОВНС щодо будівництва ІІ черги каналу, поданих на державну екологічну експертизу, ЕПЛ підготувала критичні зауваження та надала незаперечні докази порушення національного законодавства та ряду міжнародних конвенцій в процесі будівництва каналу Дунай-Чорне море. Проте докази та аргументи ЕПЛ залишилися нерозглянутими та не були відображені у експертному висновку. У матеріалах експертизи немає жодної згадки про зауваження ЕПЛ та коментарів щодо причин їхнього неврахування. Судовий процес за даним позовом триває.

Як правило, не викликає суттєвих труднощів звернення до суду у випадку наявності порушень екологічних прав громадянина, викликаного діями чи бездіяльністю суб’єкту владних повноважень. Проте, як переконати суд у випадку відсутності порушень прав з боку таких органів? Оргуська конвенція надає громадськості право на звернення до суду у випадку оскарження незаконного рішення суб’єкта владних повноважень, що суперечить природоохоронному законодавству. Але практика свідчить про те, що українські суди поки що неохоче застосовують положення Оргуської конвенції.

Приклад 3. У 2006 році ЕПЛ оскаржувала висновок державної екологічної експертизи проекту спорудження Ташлицької ГАЕС у зв’язку з тим, що реалізація даного проекту призведе до затоплення земель РЛП “Гранітно-степове Побужжя”, знищення цінних видів флори та фауни, що охороняються законами України. За відсутності представника ЕПЛ суд прийняв рішення про відмову в позові у зв’язку з пропуском строку позовної давності, а також поставив під сумнів питання щодо можливості громадських організацій звернення до суду з такими позовами, у випадку, коли їх права не порушено оскаржуваним рішенням. Рішення суду засвідчило небажання суддів вникати глибоко в деталі справи, особливо коли це пов’язано з аналізом наукових досліджень, документів та існування презумпції законності рішень державних органів.

Однак є і позитивний досвід оскарження рішень державних органів, які порушують земельне чи природоохоронне законодавство. Це ж стосується і позовів громадян щодо оскарження рішень державних органів чи органів місцевого самоврядування, які порушують інтереси громадян.

Приклад 4. У 2006 році ЕПЛ звернулося до суду з оскарженням Постанови Кабінету Міністрів України щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які входять до складу РЛП “Гранітно-Степове Побужжя” у Миколаївській області. У позовній заяві обґрунтовувано порушення інтересу ЕПЛ даним рішенням КМУ, який полягає в збереженні природно-заповідного фонду України. Суд прийняв позову заяву і розглянув справу, не оспорюючи право громадських організацій оскаржувати постанови КМУ щодо земельних питань. Зараз справа знаходиться на розгляді в апеляційному суді Миколаївської області.

Приклад 5. За правового супроводу ЕПЛ мешканці міста Миколаєва А. Галкіна та О. Малицький подали до суду позовну заяву з вимогою визнати незаконним рішення Миколаївської обласної ради щодо зміни меж РЛП “Гранітно-Степове Побужжя” і вилучення 27,72 га земель з його складу для заповнення Олександрівського водосховища на р. Південний Буг. Місцевий суд виніс рішення про задоволення позову громадян, які мотивуючи порушення свого права на загальне природокористування та права загальнодержавної власності на природні ресурси вимагали відміни протиправного рішення. Таким чином, громадянам вдалося відстояти свої права на природні ресурси загальнодержавного значення – річку Південний Буг та флору й фауну з метою недопущення затоплення цих земель Олександрівським водосховищем.  

Окрему важливу категорію судової практики становлять позови щодо захисту конституційного права на безпечне довкілля, та відшкодування шкоди, завданої порушенням такого права. Проте, труднощі можуть виникати в підтвердженні причинного зв’язку між забрудненням та моральною чи матеріальною шкодою. Часто в такого роду судових процесах є необхідність призначення судової експертизи, що тягне за собою додаткові витрати для позивача. Це стримує громадян, які зазнають негативного впливу забруднення, від подання позовів про відшкодування моральної та матеріальної шкоди внаслідок такого забруднення. Без проведення фахової судової експертизи розміри компенсації за шкоду, визначені судом, часто не є адекватною тим фактичним змінам в стані здоров’я потерпілих.

Пунктом "ж" статті 21 Закону “Про охорону навколишнього природного середовища” громадським природоохоронним об’єднанням надане право звернення до господарського суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров’ю громадян і майну громадських об’єднань.

Проте є “закрита” для участі громадян та громадських організацій категорія справ. Це позови, що подаються в інтересах держави чи територіальної громади відповідними уповноваженими органами. Так, державні управління охорони навколишнього природного середовища у областях можуть подавати позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону довкілля, а також позови про зупинення чи припинення екологічно шкідливої діяльності. Громадяни та громадські організації, на жаль, допускаються до таких судових процесів лише як слухачі, можуть подавати суду пояснення, докази, але не мають статусу учасника судового процесу, що значно обмежує їх процесуальні права. Лише у випадку задоволення судом клопотання однієї із сторін про залучення громадян чи громадської організації до процесу в якості третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, громадськість дістається до ширшого кола процесуальних прав, включаючи права оскаржувати рішення суду в передбаченому законом порядку. Інколи у захисті свого права на доступ до правосуддя громадські організації змушені діставатися судів вищої інстанції.

Приклад 6. 5 березня 2007 року Вищий адміністративний суд України прийняв ухвалу про відкриття касаційного провадження за скаргою громадської організації „МАМА–86-Одеса” на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду Одеської області від 04.04.2006 р.

 Ця справа виникла з приводу великомасштабного проекту будівництва т. зв. „човнової станції” у природній заплаві р. Дністер біля с. Маяки та висновку Держуправління, яким не було погоджено робочий проект човнової станції.

При розгляді справи в господарському суді Одеської області декілька громадських організацій Одеси та області на підставі норм Оргуської конвенції та Кодексу адміністративного судочинства клопотали про їхнє залучення до участі в справі як третіх осіб. Серед них: „МАМА-86-Одеса”, Фонд „Природна спадщина”, Молодіжно-екологічний центр імені Вернадського, ГО "Відродження", Соціально-екологічний союз. Однак, і в Одеському апеляційному, і в господарському суді Одеської області громадським організаціям було відмовлено через „відсутність достатньої зацікавленості”. Ухвала про відмову була оскаржена до Одеського апеляційного господарського суду Одеської області. Однак, і Одеський апеляційний господарський суд Одеської області відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Чинний Цивільний кодекс України передбачає, що діяльність фізичної чи юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної чи юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду. Тобто в даному випадку не вимагається, щоб даною діяльністю порушувалися права конкретної особи. Тому кожен громадянин – незалежно від того, стосується це його особисто чи ні, має інтерес збереження довкілля, а відтак, і право вимагати припинення такої діяльності у судовому порядку. 

Проаналізувавши сучасний стан доступу до суду громадян та громадських організацій, можна відзначити досить слабку активність в цьому напрямку та відсутність довіри до судових органів. Важливим стримуючим чинником є відсутність правової допомоги та фінансових ресурсів для подачі судового позову. Громадські організації та громадяни часто не мають достатніх правових знань та коштів для оплати послуг юриста, тому частіше прагнуть вирішити екологічні проблеми позасудовим шляхом. 

Відносно невеликою є кількість розглянутих судами України справ позовного провадження про відшкодування екологічної шкоди та кримінальних справ за злочинами проти довкілля (статті 236 – 254 Кримінального кодексу України).

Приклад 7. У відповідь на інформаційний запит ЕГО “Зелений Світ” до Державної судової адміністрації України листом № 380/01-07 від 09.02. 2007 року було надано статистичну інформацію щодо судових справ за 2006 рік.

З неї дізнаємося, що місцевими загальними судами України протягом року було розглянуто 1059 справ за статтями 236 – 254 КК України, засуджено за ними 1023 громадянина. Звертає на себе увагу велика різниця кількості таких справ у розрізі регіонів. Приміром, якщо у Луганській області суди розглянули 119 справ за злочинами проти довкілля, у Івано-Франківській – 94, то у Житомирській – 6, Львівській – 11, у м. Києві та Севастополі – відповідно 8 та 5. Найбільша кількість розглянутих справ та засуджених стосувалася статтей 249 України (“незаконне зайняття рибним, звіриним та іншим промислом”) та 246 КК України (“незаконна порубка лісу”) відповідно – 400 та 340 справ. Найменше справ проходило по статті 252 (“умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду”) – усього 2 справи.

Майже не розглядалися у 2006 році кримінальні справи за злочинами проти довкілля у апеляційних судах України. Статистика Державної судової адміністрації відобразила лише 2 таких справи у Волинській області.

Щодо справ позовного провадження (категорія “спори про відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища”) протягом 2006 року у судах України розглянуто 3444 таких справи (найбільше у Закарпатській та Миколаївській областях – 334 та 343 справи, найменше у м. Києві – 6 справ), задоволено позовів 2480. За даними справами пред’явлено до стягнення в якості відшкодування загальну суму більше 125 млн. гривень. У листі Державної судової адміністрації не повідомляється, яку частину цієї суми реально стягнуто.

Натомість Генеральна Прокуратура України у відповідь на запит ЕГО “Зелений Світ” щодо кількості скарг громадян з питань порушення природоохоронного законодавства, а також щодо кримінальних справ за статтями 236 – 254 КК України, порушених та направлених органами прокуратури України до суду, у своєму листі не віднесла запитувану інформацію до категорії екологічної та відмовилася її надавати (лист Генеральної Прокуратури України № 07/4 – 111-07 від 30.01. 2007 року).

Не забуваймо, що забезпечення екологічних прав, у тому числі з використанням юридичних засобів, є функцією і відповідальністю держави. Зокрема, про це йдеться у ст. 16 Конституції України, ст. 5, 10, 11, 37 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Стаття 11 згаданого Закону декларує державну гарантію щодо реалізації екологічних прав громадян, наданих їм законодавством, та покладає на органи Мінприроди обов’язок подавати у цьому сенсі всебічну допомогу громадянам.

Відповідно до статті 121 Конституції органи прокуратури здійснюють нагляд за додержанням прав свобод людини і громадянина. У статті 37 Закону “Про охорону навколишнього природного середовища” вказано на можливість звернення органів прокуратури до судів “з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про припинення екологічно небезпечної діяльності”.

Мабуть, слід розуміти, що і громадяни можуть подавати до органів прокуратури заяви про захист права на безпечне довкілля, про відшкодування шкоди, завданої їм екологічно небезпечною діяльністю та про порушення кримінальних справ – принаймні за статтями 236, 237, 238, 244, 253 Кримінального Кодексу України, які розслідуються прокуратурою. Випадки, коли прокуратура представляє в судах окремих громадян, достатньою мірою виписані у чинному законодавстві. Як правило, йдеться про неповнолітніх, недієздатних та ін., хто не в змозі сам себе представляти. Відповідно, органи прокуратури за такими заявами мали б виступати у суді на стороні громадян, чиї екологічні права порушено. На жаль, нам майже не відомо про прецеденти такої діяльності органів прокуратури.

Підсумовуючи викладені у розділі факти, можна зробити висновок, що положення Оргуської конвенції та законів України щодо забезпечення доступу до екологічної інформації, участі у прийнятті рішень та щодо доступу до правосуддя з питань довкілля протягом 2006 року належним чином не виконувалися. Необхідні для їхнього повноцінного й ефективного виконання умови досі не забезпечено, а процедури і механізми розроблено недостатньо. Сферу органів владних повноважень, відповідальних за забезпечення права на отримання екологічної інфор­мації, в Україні штучно звужено рамками недостатньо впливового Мінприроди та його обласних управлінь.

Нечисленні Закони та підзаконні акти, прийняті в Україні на виконання положень Оргуської конвенції, насправді зменшують можливості громадян у реалізації конституційного права на отримання екологічної інфор­мації та знижують роль громадськості в процесі дотримання права на безпе­чне довкілля.

Усі ці явища є чинниками порушення конституційного права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

 

3. Найбільш резонансні проекти, що зачіпають екологічні права громадян.

3.1. Будівництво каналу через Дунайський біосферний заповідник.

В останні роки в Україні найбільш резонансним випадком руйнуванням природного резервату стало спорудження глибоководного судноплавного каналу (ГСХ, канал) Дунай – Чорне море через гирло Бистре Дунайського біосферного заповідника. У процесі будівництва каналу порушено не тільки низку положень національного законодавства, але і міжнародні угоди України: Боннську, Дунайську, Еспоо, Рамсарську, Бернську й Оргуську конвенції.

Громадська кампанія проти реалізації даного проекту стала знаковою для змін, які відбулися в українському суспільстві. Масштабній руйнації природного резервату, що перебуває під протекторатом ЮНЕСКО, організовано протистояла не Національна Академія Наук, не природничі наукові кола, а майже виключно природоохоронні громадські організації. За визнанням директора Дунайського заповідника, Олександра Волошкевича, в цій боротьбі єдиним послідовним союзником заповідника виявилася лише громадськість.

Кампанія триває від 2001 року завдяки активності групи громадських організацій: ГО “Печеніги”, МБФ “Екологія-Право-Людина” (ЕПЛ), Одеського відділення Міжнародного Соціально-Екологічного Союзу, Київського еколого-культурного центру. У 2006 році юрист ЕПЛ Ольга Мелень першою в Україні була нагороджена Екологічною Премією Голдмана, найпрестижнішою в світі нагородою громадських діячів в області захисту довкілля. Офіційна Україна цей факт просто проігнорувала.

17.04.2006 на зустрічі з одеськими журналістами міністр транспорту і зв’язку В. Бондар заявив, що доходи від експлуатації каналу не покривають витрати на його утримання. Тому, на його думку, слід вирішити, чи канал є комерційним проектом, що повинний приносити прибуток, чи ж він є проектом політичним[3]. Відносно “політичності” даного проекту слід зазначити, що, незважаючи на явне порушення при його реалізації низки міжнародних угод та погіршення через це міжнародного іміджу України, в 2005 – 2006 роках одним з основних його лобістів було МЗС України. Активно лобіювали даний проект й інші посадовці та політики: спікер Верховної Ради В. Литвин, міністр транспорту Є. Червоненко, губернатор Одещини В. Цушко й ін.

У липні 2006 року опубліковано підсумки аудиту Рахункової палати України заходів з охорони довкілля, здійснених у 2004 – 2005 роках при реалізації проекту будівництва ГСХ. Перевірка показала, що Кабміном не забезпечено реалізацію законодавства та контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища при реалізації проекту створення каналу. Аудитори відмітили, що дії Кабінету Міністрів України, Міністерства транспорту та зв’язку і Мінприроди щодо вирішення проблеми відновлення ГСХ носили безсистемний та непослідовний характер. Проведеним аудитом встановлено, що в процесі будівництва каналу мало місце перевищення проектних витрат на 12,3 млн. грн. При цьому мети створення суднового ходу не досягнуто, судноплавство по ГСХ призупинено, а на дату вводу каналу: не виконано заходи з охорони навколишнього природного середовища, неефективно використано кошти в сумі 71,0 млн. грн.,

Рахункова палата зробила висновок, що існуюча система моніторингу довкілля не забезпечила необхідною інформацією процес проектування і будівництва глибоководного суднового ходу та не дозволила прийняти оптимальні проектні рішення і забезпечити органи державної влади та органи місцевого самоврядування, громадські і міжнародні організації обґрунтованою, об’єктивною та достовірною інформацією про стан навколишнього природного середовища і запобігти негативній реакції міжнародної спільноти на це будівництво.

Протягом 2005 – 2006 років органи влади України продовжували здійснювати організований тиск на заповідник. За 2003 – 2004 роки було здійснено більше 20 фіскальних перевірок, окремі з них тривали по два тижні. Проте жодна з перевірок порушень не виявила. В листопаді 2004 року за листом директора держпідприємства “Дельта-Лоцман” В. Бездольного прокурор Одеської області порушив проти службових осіб Дунайського біосферного заповідника кримінальну справу “по факту зловживання службовим становищем”. Ця справа була закрита в 2005 році, коли заповідник виграв з цього приводу суд проти обласної прокуратури. Взагалі весь 2005 рік пройшов для заповідника спокійно. Але в лютому 2006 року обласна прокуратура кримінальну справу відновила.

Невизначена ситуація щодо подальших перспектив каналу кардинально змінилася після парламентських виборів 2006 року та призначення нового Уряду. Вже 18 серпня новий міністр транспорту і зв’язку М. Рудьковський відновив на посаді директора “Дельти-Лоцман” В. Бездольного, звільненого 7 липня 2005 року внаслідок розкриття серії махінацій, які нанесли державі збитків понад 100 млн. грн.

З жовтня 2006 року розпочалася чергова кампанія дезінформації громадськості, яка наводнила ЗМІ матеріалами про економічну доцільність каналу на Бистрому та його екологічну нешкідливість. Характерно, що в цій кампанії приймали участь й перші особи держави, зокрема Перший віце-прем’єр-міністр України М. Азаров, який погрожував журналістам та натякав, що критики проекту каналу через гирло Бистре працюють на Румунію[4].

30 жовтня міністр В. Джарти запропонував Президенту Національної академії наук України Б.Патону передати Дунайський заповідник у підпорядкування Мінприроди. Передача, на думку міністра, є доцільною через те, що у Дунайського біосферного заповідника відсутні земельні документи. Національна академія наук відмовила міністру.

24 листопада в “Голосі України” була опублікована Заява про екологічні наслідки створення ГСХ, з якої почалося офіційне проведення держекоекспертизи даного проекту. До затвердження висновку екологічної експертизи на Бистрому відновилося днопоглиблення, на яке з державного бюджету було виділено 18 млн. грн. 20 грудня в Ізмаїлі відбулися “громадські слухання” з підтримки даного проекту. Офіційним організатором слухань була Ізмаїльська міськрада, неофіційним – “Дельта-Лоцман”. Пристрасті та особливості організаторів відбилися на характері слухань – ангажованих та необ’єктивних, метою яких було введення придунайських громад в оману.

Таким чином, до кінця 2006 року ситуація навколо каналу Дунай – Чорне море майже повністю відтворила ситуацію кінця 2004 року. Підсумовуючи її аналіз, слід відмітити декілька важливих особливостей. Даний проект відрізняється майже неконтрольованою можливістю використання бюджетних коштів (перевірити реальні обсяги здійснених днопоглиблювальних робіт неможливо). В ньому були зацікавлені всі українські уряди – незалежно від політичної орієнтації. Політичні уподобання відбилися в формах лобіювання проекту.

 

3.2 Будівництво Ташлицької ГАЕС та руйнування регіонального ландшафтного парку “Гранітно-степове Побужжя”.

Формально проблема полягає в конфлікті природоохоронних та "економічних" інтересів при вирішенні питання щодо реалізації проекту спорудження Ташлицької ГАЕС (ТГАЕС). Ним передбачено додаткове заповнення Олександрівського водосховища, що призведе до затоплення земель регіонального ландшафтного парку (РЛП) "Гранітно-Степове Побужжя" (у разі підняття рівня до позначки 20,7 м – близько 870 га). Затоплення також загрожує пам’яткам історико-культурної спадщини, зокрема урочищу Гард – останньому автентичному ландшафту часів Запорозької Січі. ТГАЕС будується без позитивного висновку державної екологічної експертизи. Умови, наведені в експертному висновку Мінприроди 1998 року досі не виконано. В цілому ж даним проектом було порушено понад 20 нормативно-правових актів в сфері довкілля, серед яких Закони України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", "Про екологічну експертизу".

Особливістю цього проекту є його негативна оцінка компетентними державними органами: Мінприроди, Мінкультури та Генеральною прокуратурою України. Незважаючи на це, проект продовжує реалізовуватись за рахунок коштів Спеціального фонду Держбюджету.

Позиція Мінприроди. З 10 по 15 жовтня 2005 року будівельники ТГАЕС здійснили незаконні земляні роботи на території РЛП "Гранітно-степове Побужжя". Роботи проводились на лівому березі Південного Бугу безпосередньо біля урізу води біля урочища Ґард і були припинені приписом Миколаївського обласного управління екології.

Навесні 2006 року енергетиками було піднято рівень води в Олександрівському водосховищі, внаслідок чого затоплено частину території РЛП, що призвело до погіршення стану його природних комплексів. Вказаними діями Мінпаливенерго порушило вимоги ряду нормативно-правових актів природоохоронного спрямування, зокрема Законів України "Про природно-заповідний фонд України" (ст. 7), "Про тваринний світ" (ст. 39), "Про рослинний світ" (ст. 27), "Про Червону книгу України" (ст. 11), "Про охорону культурної спадщини" (ст. 22, 24, 30, 37). Таким чином, має місце діяння, відповідальність за яке передбачена статтею 252 Кримінального кодексу України (умисне знищення або пошкодження територій та об’єктів природно-заповідного фонду), а також статтями 90 (порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України) та 91 (порушення правил охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду) Кодексу України про адміністративні правопорушення. Дане рішення було прийнято супереч позиції Мінприроди щодо недопущення наповнення Олександрівського водосховища до рівня 14,7 м.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу Мінприроди України та Держуправлінням екоресурсів в Миколаївській області було розглянуто проекти відведення земельних ділянок у постійне користування ДП НАЕК "Енергоатом" для розміщення хвостової частини Олександрівського водосховища в межах РЛП та не погоджено їх.

Мінприроди України надало громадськості Акт перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства НАЕК "Енергоатом" під час будівництва Олександрівського водосховища. Перевірка проводилася Державною екологічною інспекцією України 16-19 травня 2006 р. Зокрема, у Акті зазначено, що листом від 06.04.2006 №05/460 Держуправління екології та природних ресурсів в Миколаївській області запропонувало керівництву ВП "Атоменергобуд" негайно приступити до пониження рівня заповнення водосховища до нормальної позначки 8,0 м та погодити графік приведення рівня його заповнення до 10.04.2006. Акти та приписи Держуправління енергетиками проігноровано.

1.06.2006 р. на позачерговому засіданні Громадської Ради при Мінприроди міністр П. Ігнатенко  оприлюднив інформацію про перебіг останнього засідання КМУ з цього питання. Міністр зазначив, що питання розглядалося з порушенням процедур, а рішення приймалося “з голосу”, без надання членам Уряду України відповідних документів. Незважаючи на заперечення Віце-Прем’єр-Міністра В. Кириленка, Міністра охорони навколишнього природного середовища П. Ігнатенка, Міністра культури і туризму І. Ліхового, а також протест заступника Генерального Прокуратура Т. Корнякової, питання було ухвалено переважною більшістю присутніх “з голосу”. Заперечення проти такого рішення стосувалися виняткової цінності територій, які потрапляють під затоплення, з природоохоронної та історико-культурної точок зору. Протест Генеральної Прокуратури стосувався численних порушень екологічного та пам’яткоохоронного законодавства.

Нарешті, Мінприроди України своїм листом від 29.05.2006 р. не узгодило проект постанови КМУ „Про надання у постійне користування земельних ділянок для суспільних та інших потреб та зміну цільового призначення земель”, яким передбачається відведення земель РЛП на користь НАЕК „Енергоатом”, тобто під затоплення Бузького Гарду. Незважаючи на це, рішенням сесії Миколаївської облради від 17. 03. 2006 № 3 вказані проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок було погоджено. Матеріали з порушеного питання Мінприроди було передано до Генпрокуратури України.

20 червня 2006 року Кабінет Міністрів України закріпив передачу цих ділянок ганебною Постановою № 841 "Про надання земельних ділянок у постійне користування". Дана постанова була прийнята з порушенням практично усіх можливих процедур: без надання членам КМУ відповідних документів, при категоричній незгоді окремих членів Уряду, без розгляду її законності Мін’юстом.

Позиція Верховної Ради України. Постановою Верховної Ради України №565-ІУ від 20.02.2003 р. "Про рекомендації парламентських слухань щодо дотримання природоохоронного законодавства" (п. 15) Урядові рекомендовано вжити заходів щодо недопущення реалізації господарських проектів за рахунок територій природно-заповідного фонду. Постановою Верховної Ради України №609-ІУ від 06.03.2003 р. "Про рекомендації парламентських слухань "Підтоплення земель в Україні: проблема та шляхи подолання" (п. 12) Кабміну рекомендовано забезпечити збереження РЛП "Гранітно-степове Побужжя".

Відбулося кілька розглядів питання екологічних наслідків будівництва ТГАЕС в Верховній Раді. Так, воно слухалося у Комітеті ВРУ з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи – "Проблеми створення національного природного парку (НПП) "Гранітно-Степове Побужжя" (29. 03. 2005) – з метою глибокого та всебічного опрацювання проблеми, пов’язаної із виконанням Закону України від 21. 09. 2000 № 1989-ІІІ "Про затвердження Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" в частині створення до 2005 року на основі РЛП "Гранітно-Степове Побужжя" відповідного НПП.

Учасники слухань були одностайними щодо необхідності створення НПП "Гранітно-Степове Побужжя". При цьому, компромісу щодо можливості реалізації Уточненого проекту спорудження ТГАЕС, що пов’язано із вилученням та затопленням частини земель РЛП, досягнуто не було.

Втім, Верховна Рада, переважно зайнята у 2006 році питаннями розподілу владних повноважень, ухилилася від яких-небудь активних дій у відповідь на звернення громадськості та деяких місцевих рад щодо незаконності вилучення та неприпустимості затоплення земель РЛП.

Наприклад, Тернопільська обласна рада прийняла на третій сесії 28.11.2006 року окреме звернення, яким пропонується Верховній Раді не погоджувати вилучення земель природно-заповідного фонду зі складу РЛП та передачу їх під затоплення. Адже статтями 6, 13 Земельного Кодексу України встановлено, що саме до компетенції Верховної Ради України відноситься погодження питань, пов’язаних з вилученням особливо цінних земель. До повноважень обласних рад у галузі земельних відносин згідно зі ст. 8 Земельного Кодексу України належить розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад. Таким чином, на думку тернопільських депутатів Миколаївська обласна рада при відсутності повноважень щодо розпорядження особливо цінними землями державної власності, незаконно вилучила їх у РЛП.

У відповіді Верховної Ради на це звернення від 11.01.2007 року стверджується, що “Миколаївською обласною радою при розгляді цього питання не було допущено порушення вимог природоохоронного законодавства України. В цьому зв’язку необхідно відмітити, що до повноважень Верховної Ради України не відноситься погодження вилучення земель природоохоронного призначення. Це компетенція Кабінету Міністрів України”.

Позиція органів прокуратури.. У відповідь на звернення Національного екологічного центру України (НЕЦУ) до Генпрокуратури України №125-1/12 від 06.03.07 року щодо порушень законодавства при добудові ТГАЕС отримано відповідь, яка свідчить, що “5.05.06 року прокуратурою Миколаївської області внесено сесії Миколаївської обласної ради протест про скасування рішення ради від 17.03.2006 №3, яким погоджено проект землеустрою про відведення земельних ділянок у постійне користування ДП НАЕК "Енергоатом". Зазначений протест 26.05.06 року рішенням сесії ради був відхилений, в зв’язку з чим прокуратурою області була направлена заява до господарського суду Миколаївської області 26.06.2006 про визнання зазначеного рішення протиправним та його скасування. Справа по заяві неодноразово розглядалася судом, була не задоволена, але рішенням Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.2006 рішення господарського суду Миколаївської області скасовано, і справа направлена на новий розгляд. Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 11.12.2006 року справа прийнята до розгляду, але до цього часу по ній рішення не винесено. Миколаївською обласною радою протест прокуратури області від 14.07.2006 року на цей час не розглянутий.

На виконання постанови Кабміну № 841 щодо надання у постійне користування ДП НАЕК "Енергоатом" земельних ділянок рішенням Миколаївської обласної ради №10 від 06.07.2006 р. виключено зі складу РЛП ділянку площею 27,7 га. 14.07.06 прокуратура Миколаївської області внесла протест про скасування рішення ради від 06.07.2006 року, оскільки воно суперечить законодавству.

Однак Генеральна прокуратура не опротестувала рішення центральних органів влади України, зокрема, постанову Кабінету Міністрів України № 841 щодо надання у постійне користування ДП НАЕК "Енергоатом" земельних ділянок. Звернення з такою пропозицією неодноразово направлялися до Генеральної прокуратури громадським організаціями.

Позиція Рахункової палати України. Як стало відомо з відповіді Рахункової палати на інформаційний запит ЕГО Зелений Світ” № 16-11 від 25 листопада 2006 р., перевірки законності використання коштів спеціального фонду Держбюджету, спрямованих на будівництво ТГАЕС протягом усього часу будівництва ТГАЕС (25 років) не проводилися. Планом роботи Колегії Рахункової палати на 2007 рік також не передбачено проведення такої перевірки.

Позиція громадськості. У 2005 – 2006 роках екологічні, історико-культурологічні та туристичні громадські організації провели декілька десятків публічних заходів проти даного проекту. Однак атомне лобі виявилося сильніше за громадськість – і влада громадську думку проігнорувала.

У жовтні 2005 року з ініціативи НЕЦУ розпочалася всеукраїнська громадська кампанія “Гарду – ТАК!”. Поштовхом до неї був виїзд активістів НЕЦУ на Гард 15-16 жовтня 2005 р. При виїзді було зафіксовано порушення природоохоронного законодавства – незаконні земляні роботи на території РЛП, які здійснювалися без будь-яких погоджень. Після втручання Мінприроди роботи було припинено, а матеріали передано до суду. По гарячих слідах туру на Гард, 19 жовтня громадські організації України та пересічні громадяни провели пікет під стінами Кабміну, нагадуючи Прем’єр-міністру Ю. Єханурову, що він 2 роки тому в числі 175 народних депутатів підписав запит до Президента України щодо припинення порушень законодавства у зв’язку з добудовою ТГАЕС та затопленням територій РЛП.

Під час пікету його учасниками було підписано та передано в канцелярію Кабміну відкритого листа до Прем’єр-міністра Ю. Єханурова з вимогами:

1. Призупинити будівництво ТГАЕС, у зв’язку з неготовністю результатів наукового дослідження стосовно допустимості впливу будівництва та функціонування ТГАЕС на створюваний заповідний об’єкт загальнодержавного та міжнародного значення НПП "Гранітно-степове Побужжя", яке виконується на Доручення Кабміну № 32797/3/1-05 від 4 серпня 2005 р.

2. Припинити будь-які дії виконавчої влади Миколаївщини та м. Южноукраїнська, будівельників ТГАЕС тощо, які є незаконними та загрожують території РЛП "Гранітно-степове Побужжя", і які перешкоджають створенню однойменного національного природного парку, як то передбачено Законом України "Про загальнодержавну Програму формування національної екомережі України на 2000-2015 рр."

3. Провести державну екологічну експертизу уточненого проекту ТГАЕС з урахуванням створення національного природного парку, змін внесених до уточненого проекту ТГАЕС після експертизи 1997-98 рр. та положень Оргуської конвенції.

2.11.2005 року учасники кампанії “Гарду – ТАК!” пікетували будівлю Міністерства палива та енергетики України. Було направлено листа Міністру І. Плачкову щодо систематичного порушення законодавства ВП "Атоменергобуд", ВП "Південно-українська АЕС", НАЕК "Енергоатом" у процесі добудови ТГАЕС.

9.11.2005 р. НЕЦУ та клуб „Чотири сторони” пікетували НАЕК „Енергоатом” з приводу постійного порушення енергетиками чинного законодавства України та процедур у процесі будівництва ТГАЕС. Мета пікету – вимагати припинення незаконних дій будівельників ТГАЕС на територіях РЛП „Гранітно-степове Побужжя”. Пікетувальники звернулися до п. Ю. Недашковського, президента НАЕК "Енергоатом", з вимогою припинення незаконних дій його підлеглих.

23. 11. 2005 р. – повторне пікетування Кабміну з вимогами створення НПП "Гранітно-степове Побужжя", зупинки добудови ТГАЕС. До Кабміну було передано чергового листа з вказаними вимогами. Наступні дві акції кампанії "Гарду – ТАК!" відбулися 25-27 листопада: прес-конференції у Миколаєві та Южноукраїнську та протестна акція безпосередньо на Гарді.

6 червня відновилися пікети Кабміну громадськими, козацькими організаціями та політичними партіями (Українська народна партія, Партія зелених України, Громадянська партія "Пора", Українська консервативна партія). Основною метою пікету було звернути увагу Кабміну на знищення історичної пам’ятки, внесеної до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Прем’єр-міністру Ю. Єханурову було передано листа та копію Акту перевірки стану пам’ятки комісією Мінкультури.

23.06. 2006 р. учасники громадської кампанії провели марш протесту з пікетуванням Кабміну, Міністерства юстиції України та Міністерства палива та енергетики України проти порушення законодавства України у процесі будівництва ТГАЕС. Мета пікету – вимагати від Прем’єр-Міністра припинення незаконних дій щодо добудови ТГАЕС та знищення РЛП "Гранітно-степове Побужжя".

30.06.2006 р. політичні партії та громадські організації провели пікетування Секретаріату Президента України. Пікетувальники вимагали від Президента втрутитися в ситуацію, яка виникла у зв’язку з прийняттям Постанови КМУ № 841, а також скористатися правом скасування актів Уряду, у відповідності до п. 16 ст. 106 Конституції України.

6.07.2006 р. БФ "Екологія-Право-Людина" (ЕПЛ) подав скаргу щодо незаконності рішення Миколаївської облради від 17.03.2006 р. Через деякий час ЕПЛ опротестувала і законність Постанови Кабміну № 841, надавши позовну заяву до Господарського суду Львівської області. 29.01.2007р. суд цю заяву ЕПЛ задовольнив.

26.07.2006 р. громадські діячі А. Галкіна та О. Малицький, подали до Центрального районного суду м. Миколаєва позовну заяву, в якій вимагали визнати нечинним рішення Миколаївської облради від 6 червня 2006 р. З свого боку, "Енергоатом" робив спроби впливати на опонентів через суд, так, в кінці 2005 року ним був поданий позов в суд на О. Малицького за публікацію статті про Південно-Українську АЕС та ТГАЕС. За відшкодування моральної шкоди "Енергоатом" вимагав з екологічного активіста 100 тис. грн.

За позовом А. Галкіної та О. Малицького відбулося низка судових засідань, одне з яким було виїзним, з відвіданням будівництва ТГАЕС та ознайомленням з документами на будівництво. Інтереси позивачів у суді захищали адвокат ЕПЛ О. Мелень та експерт Миколаївської філії НЕЦУ О. Деркач. 22 січня 2007 року Центральний районний суд м. Миколаєва, керуючись ст.ст. 9, 11, 158-163 КАСУ, постановив задовольнити позов громадських діячів і визнав незаконним та скасував рішення Миколаївської облради № 10 від 6 червня 2006 р., яким зі складу РЛП “Гранітно-степове Побужжя” виключено 27,7218 га для розміщення хвостової частини Олександрівського водосховища, необхідної для роботи ТГАЕС. У даний час справа розглядається Апеляційним судом Миколаївської області.

16-17 жовтня 2006 року відбувся еколого-інформаційний тур до РЛП "Гранітно-степове Побужжя" та на будівництво ТГАЕС, організований НЕЦУ та ЕГО "Зелений світ" (м. Чортків Тернопільської обл.). У його проведенні брали участь представники УЕА “Зелений Світ”, ВЕГО “МАМА-86”, ЕкЦ “Печеніги” (м. Харків), ММГО “Екоклуб” (м. Рівне), а також група журналістів київських ЗМІ. Учасники туру мали на меті з’ясувати реальні наслідки затоплення заповідних земель, ставлення до цього місцевого населення, органів державної влади та місцевого самоврядування, точку зору адміністрації та будівельників Ташлицької ГАЕС.

17 жовтня учасники туру оглянули Олександрівську греблю та низову частину водосховища, побували у Доманівському районі, сільськогосподарські землі якого вже зазнали підтоплення внаслідок першого підняття рівня води. 28 липня 2006 року сесія Доманівської районної ради розглянула питання "Про екологічну ситуацію у районі у зв’язку з завершенням будівництва пускового комплексу Ташлицької ГАЕС". Екологічну ситуацію було визнано критичною та вирішено звернутися до Кабміну і НАЕК "Енергоатом" з пропозицію компенсувати господарствам району понесені збитки та призначити бюджетні субсидії на розвиток соціальної інфраструктури.

У даний час будівництво ТГАЕС триває. Завершується робота комісії ВП “Атоменергобуду” з прийняття ТГАЕС в експлуатацію, яка розглядає варіанти, що не проходили експертизи. Перший гідроагрегат станції все ще не працює – попри помпезну церемонію “пуску ТГАЕС”, проведену за участі прем’єр-міністра В. Януковича та показану глядачам усіх загальноукраїнських телеканалів. Рівень заповнення Олександрівського водосховища протиправно утримується на позначці 15 м.

 

Пропозиції. В існуючій ситуації необхідно кардинальним чином переглянути весь комплекс проблем, пов’язаних із загрозами для природної та культурної спадщини при спорудженні ТГАЕС та із забезпеченням прав громадськості у цьому процесі. Цей перегляд повинен включати:

1). Припинення впровадження "Ташлицького проекту" у його існуючому вигляді і розгляд можливостей перепрофілювання та зміни технічних рішень.

2). Негайне оформлення державних актів на постійне землекористування РЛП "Гранітно-Степове Побужжя" та прискорення процесу прийняття рішень про створення на його основі національного природного парку (у відповідності до Закону України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000 – 2015 роки” від 21.09.2000 р.)

3). Безумовне виконання пропозицій, наданих Мінприроди по встановленню режимів роботи водогосподарських систем басейну річки Південний Буг для якнайскорішого повернення ситуації до чинного правового поля, в тому числі терміново знизити рівень Олександрівського водосховища до 10,0 м, враховуючи необхідність повернення рівня, встановленого відповідно до правових рішень. Розробити регламент поступового зниження рівня Олександрівського водосховища до відмітки 8,0 м.

4). Виконання Припису щодо виявлених порушень вимог природоохоронного законодавства, наведених Державною екологічною інспекцією Мінприроди 16-19 травня 2006 р. та надання Мінприроди всіх матеріалів, що стосуються наукових та експертних оцінок.

5). Проведення нового незалежного наукового дослідження ситуації та технічного проекту спорудження ТГАЕС в контексті роботи усього Південно-українського енерговузла, передбачивши в перспективі опрацювання альтернативних варіантів, зокрема, щодо замкнених водойм-охолоджувачів та сухих градирень АЕС, а також – розгляду концептуально нових варіантів технічних рішень.

6). Забезпечення дотримання прав громадськості у прийнятті рішень щодо спорудження ТГАЕС у відповідності до положень Оргуської конвенції.

 

3.3. Проект добудови Дністровської ГАЕС

Проект Дністровського енергокомплексу розроблявся у 70-і роки минулого століття та включав у себе комплекс об’єктів: гідроелектростанції ГЕС-1, ГЕС-2, атомні електростанції (АЕС) та Дністровська гідроакумулююча станція (далі у тексті: Дністровська ГАЕС, ДГАЕС, станція). Будівництво ДГАЕС розпочалося у 1988 році, але через відсутність бюджетних коштів та інвесторів невдовзі зупинилося, і відновилося лише у 2000 р. Будівництво ведеться в основному за кошти Спеціального фонду Держбюджету України, що формується за рахунок цільової адміністративної надбавки на ринковий тариф електроенергії, встановленої рішенням Уряду.

За інформацією Мінпаливенерго, загальна будівельна готовність об’єкта становить 67%. На думку представників громадських організацій, які у 2005 – 2006 роках здійснювали натурне дослідження будівництва, зокрема НЕЦУ, відсоток готовності є значно нижчим. Такий висновок загалом підтверджується оцінками Рахункової палати України, згідно з якими станом на 01.06.2006 року на будівництві станції освоєно 1 172 млн. грн. капіталовкладень або 33% загальної вартості робіт будівництва лише першої черги ДГАЕС.

Намагання Уряду залучити недержавні інвестиції для прискорення добудови ДГАЕС поки що не призвели до досягнення поставленої мети. На сьогодні стратегічного інвестора добудови ДГАЕС не знайдено. У листопаді 2005 р. Мінпаливенерго України звернулося до Світового Банку з проханням підтримати проект добудови ДГАЕС кредитом у розмірі $200-250 млн. (загалом для завершення робіт на першому гідроагрегаті потрібно близько $500 млн.) Банк запропонував подати заявку та проектні документи до кінця 2006 року. Станом на травень 2007 року на офіційному веб-сайті Світового Банку не оприлюднено жодних повідомлень про результати розгляду заявки, а також про будь-які висновки банку щодо проекту ДГАЕС та перспективи участі недержавних організацій у процесі прийняття рішень з даного приводу. Як наслідок, основний тягар з фінансування будівництва ДГАЕС все ще покладено на Державний бюджет України.

Саме з листопада 2005 року розпочинається етап форсованого ухвалення органами владних повноважень України рішень стосовно проекту добудови ДГАЕС. Значна частина цих рішень за змістом та процедурою порушують міжнародні зобов’язання України та норми національного законодавства, зокрема, щодо доступу до інформації та участі громадськості у прийнятті рішень з питань довкілля.

Міжнародний політико-правовий аспект проекту. Проект будівництва ДГАЕС реалізується на транскордонній річці Дністер. Окремі технологічні об’єкти Дністровського енергокомплексу (гребля ГЕС-2, частина споруд ДГАЕС) розташовані на ділянках, які досі є предметом територіальних суперечок між Україною та Республікою Молдова. Лінію державного кордону на цій ділянці досі не винесено в натуру.

Саме транскордонний аспект відрізняє у політико-правовому сенсі проект ДГАЕС від проектів будівництва інших українських гідроакумулюючих станцій: Ташлицької та Канівської. Втім, органи державної влади України постійно заперечують наявність суттєвого транскордонного впливу будівництва та потенційної діяльності ДГАЕС на гідрологічний режим та стан екосистем Дністра, з чим не погоджується молдовська сторона та деякі громадські природоохоронні організації. Органи державної влади України інколи посилаються на факт розгляду погодження проекту Урядом Республіки Молдова, який буцімто мав місце. Натомість поки що не вдалося отримати офіційні документи з даного приводу, або хоча б конкретне посилання на них.

Мінприроди України у відповідь на інформаційний запит ЕГО “Зелений Світ” “Щодо завершення будівництва Дністровської ГАЕС (перша черга будівництва в складі 3-х агрегатів)” від 16.12.2005 року № 14-12 також повідомило, що “Проект Дністровської гідроакумулюючої електростанції узгоджено органами місцевого самоврядування та держадміністраціями регіонів, на території яких здійснюється будівництво, а також Держводгоспом, Держкомгеологією, Міністерством охорони здоров’я України та Радою міністрів Молдови.”

У відповідь на запити молдовських громадських організацій Уряд Республіки Молдова заперечує факт такого погодження. Зрештою, немає жодних офіційних підтверджень того, що Україна коли-небудь інформувала органи державної влади Молдови про заплановану діяльність. Відтак й інформування громадськості про процеси добудови ДГАЕС в Молдові також відбувалося неналежним чином. Зрозуміло, що жодних офіційно визнаних громадських слухань з цього приводу у Молдові не проводилось, громадськість до процесів прийняття рішень належним чином не залучалася.

Натомість екологічні та правові проблеми, породжені будівництвом ДГЕС, у 2006-2007 роках спричинювали все більшу стурбованість громадськості, науковців та окремих парламентарів Молдови. Представники Академії наук Молдови та недержавних організацій вказують на неналежний рівень виконання сторонами міжнародних зобов’язань у контексті діяльності Дністровського гідровузла та проекту будівництва ДГАЕС, розпочинаючи з етапу надання матеріалів техніко-економічного обґрунтування проекту та оцінки впливу на навколишнє природне середовище (ОВНС).

Приміром, 5 березня 2007 року було оприлюднено “Відкритий лист до Президента, Парламенту та Уряду Республіки Молдова, до місій Міжнародних організацій від вчених та представників неурядових організацій Молдови, стурбованих екологічними проблемами ріки Дністер”, підписаний групою дійсних членів Академії наук Молдови, наукових співробітників, представників міністерств, відомств та неурядових організацій.

У цьому ж зв’язку 20 березня 2007 року Комісія з публічного управління, екології і розвитку територій Парламенту республіки Молдова ухвалила окреме “Рішення про вплив Дністровського гідротехнічного комплексу (Україна) на екологічний стан ріки Дністер”. Парламентарі пропонують Уряду Молдови та Міністерству закордонних справ і європейської інтеграції :

- ініціювати створення двосторонньої комісії за участю вчених, представників громадянського суспільства, а також незалежних експертів Світового банку, Європейського Союзу, США й ін., що здійснить наукову експертизу і запропонує заходи для оптимізації режиму експлуатації Новодністровського гідрокомплексу відповідно до потреб екосистем Середнього і Нижнього Дністра;

- прискорити розробку двосторонньої угоди між Республікою Молдова й Україною про співробітництво в області охорони і сталого розвитку басейну ріки Дністер, взявши за основу проект, розроблений під егідою ОБСЄ і Європейської Економічної Комісії ООН;

-  ініціювати переговори щодо питання розширення мандата Місії ОБСЄ в Молдові шляхом включення питань екологічної безпеки;

-  використовувати всі дипломатичні засоби для дотримання Україною зобов’язань по Конвенції Еспоо та надання Республіці Молдова всіх матеріалів, що стосуються оцінки впливу Новодністровського гідрокомплексу на Середній і Нижній Дністер.

Група українських та молдовських природоохоронних організацій, якою розпочато громадський моніторинг процесу будівництва ДГАЕС, керується усвідомленням необхідності приведення діяльності за проектом у відповідність до норм міжнародного права та врахування екологічних ризиків проекту у процесі прийняття рішень.

Можливості застосування міжнародних конвенцій та угод

Загальновідомо, що основою правового режиму транскордонних вод є принцип “розумного і справедливого використання”, відповідно до якого кожна країна міжнародного водотоку має право в межах своєї території на відповідну частку вигод від користування водними ресурсами. Вперше його було закріплено в універсальному багатосторонньому договорі в цій сфері – “Конвенції ООН про право несудохідних видів використання міжнародних водотоків” 1997 р. Втім, ані Україна, ані Молдова не беруть участь у цій Конвенції. Практично не задіяні механізми й інших міжнародних конвенцій щодо транскордонного впливу на довкілля.

У даний час режим використання та охорони прикордонних вод між Молдовою та Україною регулюється лише двома двосторонніми документами: міжурядовою Угодою, підписаною 23.11.1994 року у Кишиневі („Соглашение между Правительством Республики Молдова и Правительством Украины о совместном использовании и охране пограничных вод”) та “Протоколом про співробітництво між Міністерством охорони навколишньої природного середовища України і Державним департаментом Республіки Молдова по охороні навколишнього середовища і природних ресурсів” від 19.11.1993 року.

Загалом оцінюючи Угоду про прикордонні води 1994 р., можна зробити висновок про те, що, хоча вона й створює певну правову базу для двостороннього співробітництва в сфері використання й охорони транскордонних вод, але ця база за формою та змістом не відповідає прийнятим у сучасній міжнародній практиці стандартам і критеріям.

Як відомо, Україна і Молдова беруть участь у ряді багатосторонніх конвенцій ЄЕК ООН, положення яких можуть бути безпосередньо застосовані до питань охорони транскордонних водних ресурсів, включаючи проблематику реалізації водогосподарських та енергетичних проектів на Дністрі. Це в першу чергу стосується Конвенції про охорону і використання транскордонних водогонів і міжнародних озер (Гельсінкі, 1992 р.) Конвенція зобов’язує сторони до прийняття індивідуальних і спільних заходів для запобігання та обмеження транскордонного впливу. Одним з запізнілих кроків, спрямованих на виконання Конвенції, слід розглядати розроблення Мінприроди України Концепції "Державної програми екологічного оздоровлення басейну р. Дністер". Загалом же, як уже зазначалося у розділі 1.3 цієї доповіді, діяльність з виконання Конвенції все ще не носить системного та планового характеру. Одним зі шляхів розвитку правової бази транскордонного співробітництва у контексті виконання зобов’язань за Гельсінською конвенцією (ст. 9) є розробка і прийняття спеціальної басейнової угоди по Дністру, робота над якою у даний час триває.

Правові та процедурні аспекти оцінки впливу проектної діяльності на довкілля суміжних країн регулюються також міжнародною “Конвенцією про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті” (Конвенція Еспоо). Конвенція Еспоо вважається новаторським міжнародним документом, спрямованим на досягнення збалансованого розвитку, а також запобігання транскордонним впливам на природне довкілля, зменшення їх та організацію міжнародного екологічного моніторингу. Конвенція Еспоо встановлює зобов’язання Сторін щодо оцінки впливу ще на етапі планування. Передбачаються також заходи та процедури з попередження, контролю та мінімізації будь-якого, особливо транскордонного, шкідливого впливу на природне довкілля. Сучасна сфера дії Конвенції Еспоо охоплює 22 види діяльності (визначено в додатку 1 до Конвенції), зокрема, атомні та теплові електростанції, будівництво автомобільних доріг та залізниць, хімічне виробництво, об’єкти утилізації відходів, будівництво гідротехнічних споруд, водосховищ, портів, каналів, забір підземних вод тощо. Якщо запланована діяльність, передбачена у цьому Додатку до документу, може мати суттєвий шкідливий вплив, Сторона, яка передбачає її здійснювати, має у найкоротші терміни, але не пізніше, ніж вона поінформує свою громадськість, повідомити Сторону, на територію якої такий вплив може мати місце. Сторона, якої це стосується, має право брати участь в процедурі оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС).

Оргуська конвенція у Переліку видів діяльності, які повинні передбачати формат громадських консультацій у відповідності до норм статті 6 Конвенції, відносить “Греблі та інші об’єкти, призначені для утримання та постійного зберігання води, коли нові або додаткові обсяги затриманої води перевищують 10 млн. куб. м”. Тут варто зазначити, що верхня водойма ГАЕС має об’єм 32,7 млн. куб м., площу більше 2 кв. км., що її розташовано на плато висотою 150 м., та що ця територія характеризується надзвичайно складними геологічними та сейсмічними умовами. Отже, поза всілякими сумнівами – проект будівництва ДГАЕС відповідає критеріям Оргуської конвенції, та його реалізація від самих ранніх етапів повинна передбачати повномасштабну участь громадськості у процесі прийняття рішень.

Порушення національного законодавства. Базові закони України “Про охорону навколишнього природного середовища” (ст. 21) та “Про екологічну експертизу” (ст. 10-11) гарантують право громадської участі у прийнятті рішень з питань довкілля, у тому числі на етапі проектування, експертизи та будівництва екологічно-небезпечних об‘єктів. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.95 за № 554, прийнятою на виконання Закону “Про екологічну експертизу”, до переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, віднесено будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд. Відтак, ці об‘єкти підлягають обов’язковій державній екологічній експертизі.

Тут зауважмо, що досі не оприлюднено жодного висновку державної екологічної експертизи стосовно інших об’єктів Дністровського гідроенерговузла: греблі Дністровської ГЕС-1 та буферної греблі ГЕС-2, хоча від пуску першої ГЕС минуло вже 24 роки. Держуправління екології та природних ресурсів у Чернівецькій області існування згаданого Висновку не підтверджує і не спростовує, розуміючи ступінь відповідальності у разі його відсутності. Природоохоронна громадськість досі не має жодної інформації щодо наявності чи відсутності Висновку.

Не розпочато процедуру екологічної експертизи ГЕС-1 та ГЕС-2, як діючих гідроенергетичних об’єктів. Разом з тим, відповідно до ст. 7 Закону України “Про екологічну експертизу” екологічній експертизі підлягають і діючі об’єкти та комплекси, які мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища. Такий вплив підтверджується, зокрема, листом Держводгоспу № МБ/9-166 від 23.03.05 (на лист Кабміну № 9883/1/1-05 від 11.03.2005 р.), де вказано: “...зарегулювання стоку призвело до зміни гідрологічного і температурного режиму в екосистемах Дністра нижче греблі Дністровської ГЕС, що негативно впливає на стан плавневої системи пониззя р. Дністер. Ситуація загострюється надмірним техногенним навантаженням у басейні Дністра протягом останніх десятиріч”.

Першу екологічну експертизу проекту ДГАЕС було здійснено в 1984 році, і вона абсолютно не відповідає вимогам чинного законодавства України, у т. ч. у частині участі громадськості. Підписання Мінприроди України Висновку Державної екологічної експертизи № 10-3/2-3-877 від 05.11.97 року також було проведено всупереч законодавчим вимогам – у тому числі стосовно проведення громадських консультацій. Їх просто не було організовано.

Однак у матеріалах Держекоекспертизи 1997 року міститься чимало серйозних застережень щодо стану екологічної та техногенної безпеки проекту. Приміром, у описовій частині зазначено, що “стінки басейну ДГАЕС мають невеликий запас стійкості”. Існує досить реальна загроза, що, навіть без впливу сейсмічної активності в горах Вранча (Румунія), можливий розмив обвалування чаші верхнього басейну.

Проектом передбачена організація моніторингових досліджень за гідрогеологічними умовами та станом геологічного середовища в зоні впливу об’єктів ДГАЕС в період будівництва, генеральним підрядником із залученням Укргідропроекту. Проте, на сьогоднішній день дані геологічного моніторингу не оприлюднено, як того вимагає Закон України "Про екологічну експертизу", що скоріше за все свідчить про його відсутність.

Позитивний Висновок державної екологічної експертизи №307 від 23.11.2005 року обсягом на 1 сторінку тексту був підписаний заступником Міністра навколишнього природного середовища України А. Гриценком у обстановці поспіху та втаємничення. Єдиним повідомленням, з якого можна було б зробити висновок про підготовку нової екологічної експертизи, була публікація в газетах „Буковина" від 11.05. 2005 р. та „Вінничина" від 13.05.2005 р. “Заяви про екологічні наслідки діяльності”, затвердженої головою правління ВАТ „Дністровська ГАЕС” та головою правління ВАТ „Гідропроект". Натомість Мінприроди України всупереч нормам Закону “Про екологічну експертизу” не оприлюднило жодних власних повідомлень про підготовку нового експертного висновку, чим порушило принципи державної екологічної експертизи, що полягають у збалансованості екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів, врахуванні громадської думки, науковій обґрунтованості, незалежності, об’єктивності, комплексності, варіантності, превентивності та гласності експертиз.

Будь-які згадування про попередні зауваження до проекту, зокрема щодо його техногенної та сейсмічної безпеки, у тексті Висновку не відображені. Підготовку Висновку держекоекспертизи №307 було здійснено усього за 20 днів – з 3 по 23 листопада. За цей час встигли між собою обмінятися офіційними листами та відповідними матеріалами з цього питання Голова ВРУ, Прем’єр-міністр України, Мінприроди, народні депутати від Буковини, директор Інституту геохімії НАНУ, міський Голова Новодністровська та інші посадові особи. Основне листування відбулося між 16-м та 23 листопада. Половина Висновку №307 присвячена так званим „громадським слуханням”, проведеним 21 листопада 2005 р., у м. Новодністровськ, куди не були належним чином запрошені ані представники обласних громадських рад, ані представники всеукраїнських громадських організацій, ані представники місцевих природоохоронних громадських організацій, діяльність яких поширюється на басейн р. Дністер. Інформацію та документи по „слуханнях” керівництво ДГАЕС надало в Мінприроди листом від 23.11.2005, і в той же день було підписано позитивний висновок держекоекспертизи. Якщо взяти до уваги бюрократичні процедури, то виникають сумніви щодо неможливості зробити подібне без попередньої змови учасників процесу.

На підставі деяких відомих фактів щодо використання у процесі будівництва ДГАЕС коштів Держбюджету можна вести мову про порушення принципів бюджетної системи, визначених ст. 7 Бюджетного Кодексу України. Зокрема, йдеться про принцип ефективності, принцип цільового використання бюджетних коштів, а також про принцип публічності та прозорості.

Приміром, у 2006 році Рахункова палата України вперше провела перевірку використання коштів спеціального фонду державного бюджету, спрямованих у 2003-2005 роках на будівництво ДГАЕС. Висновки перевірки широко не оприлюднювалися, але їх було надано (листом від 12.07.2006 року № 16-1272) у відповідь на інформаційний запит ЕГО "Зелений світ" (від 09.03.2006 № 09-03).

Рахункова палата констатує “відсутність виваженої державної політики з боку Кабінету Міністрів України щодо введення нових потужностей електроенергетики держави, зокрема Дністровської ГАЕС... Станом на 01.06.2006 року на будівництві станції освоєно 1 172 млн. грн. капвкладень або 33% загальної вартості робіт будівництва першої черги Дністровської ГАЕС. Намагання Уряду України залучити недержавні інвестиції для прискорення добудови Дністровської ГАЕС не призвели до досягнення поставленої мети. На сьогодні стратегічного інвестора добудови Дністровської ГАЕС не знайдено. Як наслідок, основний тягар з фінансування будівництва Дністровської ГАЕС покладено на кошти Державного Бюджету України. Протягом 2003-2005 років на будівництво Дністровської ГАЕС використано 295 336 тис. грн. коштів спеціального фонду державного бюджету, з яких не за цільовим призначенням використано — 13 607,6 тис. грн., неефективно – 61 300 тис. гривень. У 2006 році на фінансування будівництва за рахунок спеціального фонду державного бюджету передбачається спрямувати 207 млн. гривень.

За повідомленням Начальника Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області І. С. Дребота, остання ревізія фінансової діяльності на будівництві ДГАЕС виявила завищення обсягів робіт 14 підрядниками на суму 321 тис. грн[5].

Порушення прав громадськості. У 2005-2006 роках сформувалася група українських та молдовських природоохоронних організацій, що мають за мету проведення спільними силами громадського моніторингу процесу будівництва ДГАЕС. До неї увійшли: НЕЦУ (м. Київ), Буковинська філія НЕЦУ „Крона” (м. Чернівці), ЕГО “МАМА-86- Одеса”, ГО “Край” (м. Бережани), ЕГО “Зелений Світ” (м. Чортків), “Біотіка” (м. Кишинів), Міжнародна екологічна асоціація “Еко-Тірас” та ін. Учасники групи об’єднані усвідомленням необхідності приведення діяльності за проектом у відповідність до норм міжнародного права та врахування екологічних ризиків проекту у процесі прийняття рішень.

Буковинською філією НЕЦУ „Крона” було направлено звернення голові Чернівецької ОДА у 2005 році із зауваженнями та пропозиціями громадськості щодо будівництва ДГАЕС та процедур з ним пов’язаних. Зауваження стосувалися врахування 17 пунктів зауважень, викладених у Висновку держекоекспертизи №10-3/2-3-877 від 5.11.1997 р. Протягом 2005 р. до керівництва області неодноразово зверталася Громадська Рада при Чернівецькому облуправлінні екоресурсів з вимогою здійснити належну експертизу Дністровського гідроенерговузла та провести громадські слухання.

Як зауважує Голова громадської ради проф. Ю. Г. Масікевич у своєму зверненні до Чернівецької ОДА, “висновок Держекспертизи 1997 року вимагає доповнити ОВНС пунктом про наявність аналогів в світовій практиці, як то вимагає Закон України "Про екологічну експертизу". Зрозуміло, що знайти подібні аналоги неможливо в світовій практиці із причин, що будівництво водосховища об’ємом 32 млн. куб м в районі активного карсту, в зоні тектонічної небезпеки, високої сейсмічної активності ( 6-8 балів) є "унікальністю" колишнього мислення, коли безпека людей не була основною цінністю суспільства, а в секторі виробництва превалювали енергоємні та високозатратні технології”.

21.11.2005 року у м. Новодністровськ Чернівецької області було імітовано “громадські слухання” проекту будівництва ДГАЕС, на які не було запрошено навіть представників Громадської Ради при Держуправлінні екології та природних ресурсів Чернівецької області та громадських організацій, що працюють у басейні Дністра. Наразі невідомо, хто організовував ці дивні “слухання”, де розміщувалася інформація щодо їхнього проведення, які висновки включено до резолюції слухань і яким чином можна з ними ознайомитися. Інформацію та “документи слухань” керівництво ДГАЕС надало в Мінприроди листом від 23.11.2005 року. У резолюції “слухань” йдеться про те, що “Громада регіону (? – ред.), Новодністровська міська та сільські ради занепокоєні ситуацією можливого призупинення робіт по завершенню будівництва Дністровської ГАЕС. З доведеної до влади інформації з приводу результатів еколого-наукової експертизи оцінки матеріалів проекту “Завершення будівництва ДГАЕС (перша черга будівництва в складі 3-х агрегатів)” стало відомо, що поряд із позитивними висновками експертизи проекту офіційних інстанцій, висловлені заперечення щодо доцільності завершення будівництва ГАЕС окремими громадськими екологічними організаціями, зокрема “Зелений світ”, Національним екологічним центром України “Крона”.

Мінприроди України погодилось з тим, що право участі у “громадських слуханнях” по проекту ДГАЕС по суті монополізовано колективами її будівельників та мешканцями м. Новодністровська, заплющило очі на стовідсоткову невідповідність процедури “слухань” нормам власного ж Положення про участь громадськості та поспіхом – вже того ж дня, 23. 11. 2005 року – затвердило новий Висновок державної екологічної експертизи проекту ДГАЕС, яким зняло 17 вагомих застережень попереднього висновку 1997 року.

З огляду на це ЕГО “Зелений Світ” направило звернення міністру П. Ігнатенку № 14-12 від 16.12. 2005 р., у якому розпорядження Мінприроди щодо затвердження позитивного висновку державної експертизи проекту ДГАЕС розцінюється, як таке, що порушило норми ст. 5, 6, 7 8 Оргуської Конвенції “Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля”, а також ст. 3, 6, 10 – 11 Закону України “Про екологічну експертизу” щодо захисту екологічних прав громадян, та основних принципів екологічної експертизи, серед яких : врахування громадської думки, наукова обгрунтованість та гласність. Звертається увага на порушення порядку проведення експертизи та змісту її висновків, що передбачені ст. 33-36, ст. 43 Закону України "Про екологічну експертизу”. Тому ЕГО “Зелений Світ” вважає, що у Міністра є вагомі підстави для того, аби переглянути зміст Висновку та направити Проект для проходження повторної державної екологічної експертизи”.

У відповідь на звернення ЕГО “Зелений Світ” від 16.12.2005 р. № 14-12 щодо неправомірності затвердження висновку держекспертизи Мінприроди України в особі Заступника Міністра А. Гриценка листом № 307 від 23.12.2005 р. не надало жодних офіційних матеріалів по організації та проведенню “громадських слухань” у Новодністровську, натомість змалювало картину слухань у наступний спосіб: “На зборах, за участю представників партій, громадських організацій, міської та селищних рад, території яких підпадають під вплив проектованої діяльності, трудового колективу Дністровської ГАЕС, а також представників Держуправління екоресурсів у Чернівецькій області, обговорювалися зокрема питання щодо функціонування існуючих гідроакумулюючих станцій та аналогічних об’єктів в економічно високорозвинених країнах світу, їх впливу на навколишнє середовище, історії прийняття рішення про проектування та будівництво Дністровської ГАЕС, розглядався ряд питань стосовно реального стану справ на об’єкті в даний час. Представники громадськості на зборах одностайно підтримали необхідність завершення будівництва з метою вирішення ряду соціальних, економічних та екологічних проблем, про що була прийнята відповідна резолюція”.

Національним екологічним центром України (лист №125-1/74 від 23.10.2005 р.) та членами Дністровської басейнової робочої групи Всеукраїнського об’єднання громадських природоохоронних організацій „Українська річкова мережа” було направлено аналогічні листи Міністрові, на які не були надані належні відповіді по суті. Протягом 2005-2006 рр. природоохоронна громадськість України неодноразово надсилала до Мінприроди України, Чернівецької ОДА, Управління екоресурсів у Чернівецькій області листи-запити щодо наявності висновків держекоекспертизи по інших, вже побудованих об’єктах Дністровського гідроенергокомплексу – ГЕС-1 і ГЕС-2. Лише 20 червня 2006 Мінприроди України надало відповідь про відсутність таких висновків.

Питання добудови Дністровської ГАЕС тричі (у грудні 2005, січні та лютому 2006 р.) розглядалося на засіданнях Громадської Ради при Мінприроди. 16 лютого 2006 р. Громадська Рада направила Міністру П. Ігнатенку листа з вимогами щодо відкликання Висновку №307 як підготовленого непрозоро, та щодо подальших процедур погодження проекту добудови ДГАЕС, зокрема і процедури влаштування нових громадських слухань. Однак, належної відповіді на цей лист, по суті піднятих питань, члени Громадської Ради не отримали. Вимоги Громадської Ради щодо оприлюднення ОВНС проекту теж не були дотримані. Ані Мінпаливенерго України, ані Мінприроди України, ані ВАТ „Укргідроенерго”, ані Чернівецьке обласне управління екології та природних ресурсів за рік так і не знайшли технічних можливостей для ознайомлення громадськості з матеріалами ОВНС проекту та матеріалами додаткових досліджень. Згадані матеріали вдалося отримати лише безпосередньо в Управлінні ДГАЕС, і лише завдяки розумінню та співпраці з боку керівників Управління, а не державних службовців, які приймають рішення по цьому екологічно небезпечному проекту, який може потягти за собою негативні транскордонні екологічні впливи.

3 серпня 2006 р., тобто через 8 місяців після підписання позитивного висновку держекоекспертизи, ВГО „Українське товариство сталого розвитку” (УТСР) електронним листом повідомила членів Громадської Ради при Мінприроди та деякі громадські організації, що працюють у басейні Дністра, про влаштування, за дорученням ВАТ „Укргідроенерго”, 2 вересня 2006 р., нових громадських слухань з питань добудови ДГАЕС у м. Новодністровську. Жодної офіційної інформації про слухання громадські організації не отримували.

Зважаючи на те, що проблематика добудови ДГАЕС стосується не лише енергетиків, будівельників станції та жителів м. Новодністровська, а мешканців усього басейну Дністра, тобто – Вінницької, Чернівецької, Одеської, Тернопільської областей України та Республіки Молдова, а також з огляду на необхідність попереднього ознайомлення з інформаційними матеріалами слухань, ЕГО "Зелений Світ" (м. Чортків Тернопільської області) 15 серпня 2006 року направило влаштовувачу слухань – УТСР, а також Мінприроди та Мінпаливенерго офіційні листи. У них, зокрема, пропонувалося надати додаткову інформацію щодо предмету слухань, перенести термін та місце їхнього проведення (пропонувалися міста: Київ, Одеса, Чернівці та час після завершення періоду літніх відпусток), а також привести порядок підготовки слухань до процедурних норм Закону України “Про екологічну експертизу” та Положення Мінприроди про участь громадськості.

18 серпня 2006 р. Національним екологічним центром України до ВАТ „Укргідроенерго” та в Управління ДГАЕС було надіслано листа (№125-1/78) з проханням перенести термін проведення слухань на більш зручний для представників зацікавленої громадськості час, а також змінити місце проведення. Але організаторами чергового фарсу під назвою “громадські слухання” пропозиції громадських організацій було проігноровано. За таких умов громадські організації прийняли рішення не брати участі в слуханнях у Новодністровську, натомість направити на них власних спостерігачів.

Спостерігачі від громадських організацій знову ж засвідчили чергові порушення процедур при організації та проведенні “слухань” від 2 вересня 2006 року. Організаторами слухань було проігноровано “Звернення Громадської Ради всеукраїнських організацій природоохоронного спрямування при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища”, надіслане до Оргкомітету.

Досі неможливо отримати для ознайомлення відповідну резолюцію “слухань”. Свого часу на офіційному сайті Мінприроди було розміщено прес-реліз, у якому зазначалося, що у новодністровських “слуханнях” взяли участь 350 громадян. Хоча, як свідчить отриманий неофіційним каналами реєстраційний список учасників слухань, їх насправді було 230. Причому, представників громадських організацій – 7 (у т. ч. 1 – від організацій Молдови), журналістів – 2, представників Партії зелених України – 1 (Ю. Самойленко), Партії ”Еко+25” – 2, тоді як від керівництва, трудових колективів ДГАЕС та ГЕС-2 було заявлено 112 представників, від професійних організацій енергетиків та будівельників – ще 38. Отже, процедурою та складом учасників “громадських слухань” заздалегідь було передбачене настільки одностайне схвалення дуже неконкретних планів добудови ДГАЕС, що його навіть не намагалися сформулювати у будь-якій резолюції.

Прикро, що Мінприроди знову ж погодилося з численними нормативними та процедурними порушеннями у проведенні новодністровських “слухань”. Спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, відповідальному за проведення державної екологічної експертизи, вочевидь належало б за власною ініціативою забезпечити формат часті громадськості в процесі її проведення, як то зазначено у ст. 11 Закону України “Про екологічну експертизу” – “з метою врахування громадської думки суб’єкти екологічної експертизи проводять публічні слухання або відкриті засідання”. Більш того, жодним чином не було враховано письмові зауваження, пропозиції і рекомендації громадських організацій, не передбачено включення представників громадськості до складу експертних комісій.

 У цьому сенсі висновок автора цього огляду є однозначним: Мінприроди у процесі підготовки висновків екологічної експертизи проекту “Завершення будівництва Дністровської ГАЕС (перша черга будівництва в складі 3-х агрегатів)” не забезпечило урахування громадської думки, не передбачило участі громадських організацій у процесі проведення експертизи, чим порушило норми Закону України “Про екологічну експертизу”.

У цьому сенсі також щонайменш викликає подив, що громадські слухання у м. Новодністровську, як елемент участі громадськості у проведенні державної екологічної експертизи, проводилися під керівництвом і за дорученням ВАТ „Укргідроенерго”, яке не є суб’єктом державної екологічної експертизи.

У відповіді від 01. 09. 2006 року № 7345-к-08-11 на звернення ЕГО "Зелений Світ" від 15.08. 2006 року перший заступник Міністра С. Куруленко підтвердив, що у слуханнях візьме участь заступник начальника відділу державної екологічної експертизи І. Хоренжа, а також стверджує, що “письмові запрошення були направлені організаторами значній кількості громадських та інших організацій”, що є свідомою дезінформацією.

Тому на засіданні Громадської Ради при Мінприроди 14 вересня 2006 р. було розглянуто питання про визнання “громадських слухань від 2 вересня 2006 року нелегітимними, про що буде відповідним чином поставлене до відома керівництво Світового Банку, міністерств і відомств, причетних до проекту, а також будуть надані інформаційні матеріали до центральних і обласних ЗМІ. Громадська Рада звернулася до Міністра П. Ігнатенка з листом, у якому висловлено подив з приводу нелогічної послідовності процедур, які здійснювалися протягом 2005-2006 рр. під час прийняття рішень щодо добудови ДГАЕС та консультацій з громадськістю. Підписання позитивного висновку держекоекспертизи ні за яких обставин не може передувати додатковим дослідженням впливу ДГАЕС на довкілля, ознайомленню громадськості з ОВНС проекту, а тим більше – проведенню громадських слухань. Така послідовність суперечить вимогам чинного законодавства України, а саме положенням Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція), Закону України „Про екологічну експертизу”, Постанови Кабінету Міністрів України №1378 від 15 жовтня 2004 р. У процесі взаємодії влади та громадськості щодо ДГАЕС неодноразово порушувалися положення Законів України „Про інформацію” та „Про звернення громадян”. У зв’язку з цим Громадська Рада при Мінприроди:

-  оцінює інформування громадськості про слухання та процес їхньої підготовки вкрай незадовільно;

-  не вважає за можливе повноцінно обговорювати на слуханнях технічні, техногенні, екологічні, правові та соціально-економічні аспекти проекту;

-  заявляє, що представники всеукраїнських громадських природоохоронних організацій України та об’єднань, які присутні на слуханнях, виступають лише у якості спостерігачів.

Громадська Рада висловлює стурбованість щодо існуючої практики та процедур влаштування громадських слухань по усіх подібних широкомасштабних екологічно небезпечних проектах, а також наполягатиме на проведенні повторних слухань.

На жаль, Мінприроди належним чином не прореагувало на заяву Громадської Ради.

Наприкінці 2006 року громадські акції сконцентрувалися на питанні про перспективи підтримки проекту добудови ДГАЕС Світовим банком. 15 грудня громадські активісти провели акцію протесту біля представництва Світового Банку в Україні проти фінансування проекту. Організатори акції вважали, що проект не потрібен енергетиці України, а його фінансування Всесвітнім банком лише збільшить державний борг країни. Більш того, ДГАЕС може нести техногенну, екологічну та соціальну небезпеку. Учасники акції передали представникам Всесвітнього банку доповідь, підготовлену НЕЦУ, з оцінкою ризиків проекту ДГАЕС. Доповідь визначає низку економічних, екологічних, соціальних, правових та політичних проблем проекту. Зокрема, відчуження сільськогосподарських земель, переселення місцевого населення, підтоплення територій у Вінницькій області та ризик виникнення проблем з питною водою у Одеській.

У квітні 2007 року за ініціативою НЕЦУ група з 13-ти неурядових екологічних організацій України направила чергове звернення до Місії Світового Банку для України, Молдови та Білорусі стосовно проекту ДГАЕС. У зверненні пропонується:

-  припинити розгляд фінансування проекту ДГАЕС до тих пір, доки проект не буде приведений у відповідність до українського та міжнародного законодавства;

-  провести власну оцінку відповідності проекту відповідному українському та міжнародному законодавству та проінформувати громадськість про результат такої оцінки;

-  організувати публічні зустрічі з відповідними зацікавленими сторонами для обговорення діючого графіка підготовчих робіт та проблемних питань, що виникли внаслідок ігнорування замовником проекту громадської думки на стадії підготовки проекту.

Українські неурядові організації вважають, що Світовий Банк у першу чергу має спрямувати свої зусилля на реформування енергетичного сектору України, розробку ефективної енергетичної стратегії та підтримку проектів, що спрямовані на підвищення енергоефективності та енергетичної незалежності української економіки.

Асоціація “Українська річкова мережа» (УРМ) провела 10-14. 05. 2007 р. інформаційно-просвітницький тур на р. Дністер, який пролягав населеними пунктами, розміщеними поблизу Дністровського гідроенергокомплексу (Мурованокуриловецький, Могилів-Подільський та Ямпільський р-ни Вінницької обл., Сокирянський р-н Чернівецької обл.). Основною метою туру було вивчення соціальної та екологічної ситуації, розповсюдження інформації про екологічні проблеми р. Дністер на територіях, які зазнають техногенного впливу будівництва ДГАЕС.

У ході туру здійснювався громадський моніторинг дотримання екологічного законодавства України, прав місцевого населення на отримання ним екологічної інформації та доступ до прийняття рішень, що безпосередньо стосуються їхнього життя та здоров’я, а також стану довкілля. Відбувалося спілкування та обмін інформацією з представниками територіальних громад, керівництвом районних державних адміністрацій та районних рад, головами сільських та селищних рад, тривав обмін думками щодо гострих екологічних та соціальних проблем регіону.

Учасники туру відзначили надзвичайно низький рівень поінформованості населення про екологічний стан р. Дністер, особливості розбудови Дністровського гідроенерговузла. Напрацьовано та передано до органів державної влади та місцевого самоврядування низку рекомендацій від громадських природоохоронних організацій та незалежних експертів щодо покращання соціально-екологічної ситуації в регіоні, стану справ з питною водою, щодо можливих подальших дій місцевої влади тощо.

Кілька років тому Уряди України та Молдови розпочали розроблювати засади та відповідні міждержавні документи щодо екологічно збалансованого господарювання в басейні р. Дністер, покращання його екологічного стану: “Програму дій по вдосконаленню транскордонного співробітництва і сталого управління басейном ріки Дністер на період 2007-2009 роки”, „Проект двосторонньої міжурядової “Угоди про співробітництво у області охорони та сталого розвитку басейну ріки Дністер”. Хоча у них все ще недостатньо опрацьовані специфічні моменти екологічних ризиків проекту ДГАЕС та механізмів їхньої мінімізації, відчувається намагання перебудувати стратегію господарської діяльності у басейні Дністра у відповідності до засад інтегрованого, екологічно дружнього управління природними ресурсами.

Однак, вузько-галузеве бачення засад розвитку не залишає місця для турботи про окрему людину, громадянина, довкілля. Метою дій природоохоронної громадськості, яка працює зараз в басейні р. Дністер є, передусім, змусити цих людей дотримуватися чинного законодавства України. Вони мають рахуватися з тим, що кожен громадянин України має право на інформацію, безпечне довкілля, належні умови життя.

 

3.4. Права людини в контрольованій зоні Запорізької АЕС

Запорізька АЕС (ЗАЕС) побудована в густонаселеному промисловому регіоні України без жодних громадських консультацій та всупереч волі місцевого населення. Ігноруючи протести населення і звернення органів місцевого самоврядування контрольованої зони станції, ЗАЕС першою в СНД приступила в 2001 році до спорудження на своїй території найбільшого в світі сухого сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП). Історія спорудження ЗАЕС і СВЯП є яскравим свідоцтвом грубого нехтування екологічними правами місцевого населення на доступ до інформації та участь у прийнятті рішень щодо розвитку небезпечних ядерних технологій в густонаселеному промисловому районі України.

 Населення регіону розташування ЗАЕС було відсторонене від участі в ухваленні стратегічних екологічно значущих рішень про будівництво АЕС та спорудження СВЯП. При цьому найбільша в Європі АЕС виявилася побудованою на відстані 8 км (при нормі не менше 25 км) від 150-ти тисячного Нікополя, в зоні затоплення хвилею прориву розташованих вище дніпровських водосховищ, на порушення вимог МАГАТЕ щодо недопущення розміщення на одному майданчику більше 4-х блоків АЕС з метою забезпечення радіаційної безпеки. ЗАЕС давно стала другою в світі, після Чорнобильської АЕС, щодо кількості розміщених на її території низько- і середньорадіоактивних відходів і вже встановила 49 контейнерів СВЯП, в кожному з яких знаходиться близько 455 кг смертоносного для життя відпрацьованого ядерного палива (ВЯП), що в цілому складає близько 220 млн. Кюрі і в тисячі раз перевищує радіоактивність сукупного вибуху атомних бомб, скинутих на Хіросіму і Нагасакі.

 Усвідомивши після трагедії Чорнобиля небезпеку високого ризику проживання поруч з найбільшим в Європі ядерним об’єктом, населення Нікополя разом із жителями інших міст і селищ контрольованої зони ЗАЕС розпочало боротьбу за гарантоване ст. 50 Конституції України право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

 Починаючи з 1988 року у Нікополі та інших населених пунктах регіону розміщення ЗАЕС пройшли десятки антиядерних мітингів і пікетувань, включно з пікетуванням Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, спрямовані проти будівництва п’ятого і шостого блоків станції, а потім і СВЯП.

 Атомники постійно стверджують, що сухі сховища матимуть випромінювання не вище природного радіаційного фону. Проте вже після завантаження перших контейнерів СВЯП в 2001 році показники радіаційного фону на майданчику СВЯП зросли втричі. У червні 2004 року офіційно оприлюднений рівень гамма-фону на межі промислового майданчика сховища виріс до 55-131 мкРгод, що в декілька разів перевищило показники природного гамма-фону. У липні 2004 року на ЗАЕС відбулася “зустріч з активом екологічних рухів і органів державної влади”, в ході якої на вимогу захисників природи був оглянутий майданчик розміщення СВЯП і зроблені незалежні радіаційні вимірювання. Вони засвідчили, що рівень гамма-фону на корпусах контейнерів СВЯП складає від 2000 до 8000 мкРгод, що в декілька тисяч раз перевищує показники природного гамма-фону в районі розташування ЗАЕС.

 Ці дані стали черговим підтвердженням небезпеки розміщення СВЯП в густонаселеному регіоні, де до сьогоднішнього дня так і не виконано прийняту ще в 1990 році Програму комплексного екологічного моніторингу розміщення енергокомплексу ЗАЕС. Самі атомники визнають, що відсутність інформації не тільки не дозволяє дати повну інформацію про стан довкілля регіону розміщення ЗАЕС, але і не дає можливості фіксувати які-небудь несприятливі зміни.

 У 2006 році системні порушення екологічних прав населення контрольованої 30-ти кілометрової зони ЗАЕС тривали, і атомники продовжили розбудову найбільшого у світі СВЯП. Разом з тим, протягом року залишилися не вирішеними питання достатнього інформування населення міста щодо подій на ЗАЕС. Відсутня необхідна кількість дозиметричних табло, що періодично викликає до появи серед жителів хвилі чуток і паніки щодо ядерних інцидентів на атомній станції.

 Мешканці міста не забезпечені інформаційними матеріалами про дії в умовах радіаційної аварії на ЗАЕС і запасами йодного калію. Але не зважаючи на це, у 2007 році ЗАЕС планує розширяти СВЯП і провести підготовчі роботи для закінчення будівництва його 2-ої черги, розрахованої на 280 контейнерів. У той же час НАЕК “Енергоатом” вивчає можливість розмістити під Нікополем ще декілька нових ядерних реакторів, в рамках нещодавно прийнятої Енергетичної стратегії України.

 З цього приводу 26 квітня 2007 року, в день 21-х роковин Чорнобильської катастрофи в найбільшому населеному пункті контрольованої зони ЗАЕС місті Нікополі відбувся мітинг “Нікополь проти нових Чорнобилів”. Учасники організованої спілкою “Громадянський дозор” антиядерної акції відзначили, що всупереч виявленій на місцевому референдумі в 1994 р. волі населення контрольованої зони ЗАЕС, ця атомна станція продовжує будувати в 12 км від Нікополя найбільше в світі СВЯП та скидати у Дніпро, біля водозабору нікопольців забруднену радіонуклідами воду ставка-охолоджувача ЗАЕС.

Разом із тим, найбільша в Європі АЕС не здатна забезпечити елементарні заходи щодо захисту населення потенційного Чорнобиля у разі ядерної аварії. Не дивлячись на численні звернення, з мешканцями Нікополя не проводяться протиаварійні тренування, вони не забезпечені пам’ятками про дії у разі аварії на ЗАЕС (останній раз пам’ятки видавалися ще в 1988 р., за радянських часів), а головне – нікопольці не забезпечені йодним калієм, достатньою кількістю інформаційних дозиметричних табло та засобами особистого захисту. Обіцянки і відписки із цього приводу не призводять до реальних змін ситуації, свідчать про цинізм та зневагу до долі місцевого населення.

 Учасники мітингу прийняли резолюцію на адресу нікопольського міського Голови С. Старуна та міської ради, а також наголосили на тому, щоб міська влада донесла всі їх вимоги до урядових інстанцій України та звернулася до органів місцевого самоврядування контрольованої зони ЗАЕС із закликом спільно відстоювати неухильне виконання висунутих вимог. У резолюції мітингу, зокрема йдеться про вимоги:

- захистити конституційні права населення Нікополя та регіону на безпечне для життя і здоров’я довкілля і заборонити будь яке будівництво та експлуатацію ядерних об’єктів без погодження з населенням контрольованої зони ЗАЕС.

- невідкладно провести прозору державну комплексну санітарно-екологічну експертизу стану навколишнього середовища регіону розміщення ЗАЕС і довести його результати до відома населення.

- накласти мораторій на подальшу експлуатацію та розбудову сховища відпрацьованого ядерного палива Запорізької АЕС.

 Сесія нікопольської міськради 27 квітня 2007 р. за ініціативою депутата Ю.Бабініна підтримала вимоги учасників мітингу і враховуючи їх прийняла відповідне звернення на адресу Президента і Премєр-Міністра України, НАЕК “Енергоатом” та Держатомрегулювання.

Висновки та рекомендації

На підставі вищенаведених фактів можна зробити висновок, що стан дотримання екологічних прав в Україні у 2006 році не можна вважати задовільним. На практиці він характеризується постійним звуженням можливостей та створенням перешкод у доступі до інформації, участі у прийнятті рішень та доступі до правосуддя з питань довкілля.

У епіцентрі уваги політичних та державних лідерів протягом цілого року перебували вибори до Верховної Ради України та місцевих рад, колізії формування правлячої парламентської коаліції та розподілу посад у органах виконавчої влади. За таких умов проблематика охорони довкілля та захисту екологічних прав громадян ставала все менш пріоритетною.

Отже, Україна демонструє ознаки відсутності системної державної інформаційної політики з питань, що стосуються довкілля.

Необхідно розробити та прийняти низку змін та доповнень до Законів України “Про інформацію”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про екологічну експертизу” та ін., які відповідали б базовим стандартам щодо доступу до інформації про стан довкілля, закладеним у Оргуській конвенції .

Необхідно впровадити систему правової освіти з питань Оргуської конвенції для державних службовців, а також представників інших зацікавлених сторін, які беруть участь у процесах інформаційного обміну та прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Підсумовуючи зміст розділів, присвячених темі дотримання екологічних прав в Україні, слід зазначити, що досі не налагоджено дієвих правових засобів захисту екологічних прав громадян та державної екополітики. Все ще не розроблено достатньою мірою зміни до чинного законодавства України, до підзаконних актів, які відповідали б стандартам Оргуської конвенції та сприяли б її виконанню. Відтак поки що не йдеться про повноцінну участь громадськості в прийнятті рішень з питань, що стосуються довкілля.

Це пояснюється, очевидно, загальним станом зрілості української держави та громадянського суспільства, слабкістю Мінприроди в системі виконавчої влади, неефективністю та корумпованістю правоохоронних структур. На жаль, проблематику охорони довкілля та захисту екологічних прав громадян не можна вважати пріоритетною для українського політикуму, органів владних повноважень, засобів масової інформації.

---

[1] http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2169-15

[2] http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z1510%2D05

[3] http://ara.com.ua/onenews.php?oid=5211

[4] http://unian.net/ukr/news/news-170901.html

[5] Юрій Чорней “Пікова ситуація” – http://zerkalo-nedeli.com/nn/show/576/52032/ .