MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Безпека Свободи

27.04.2009    джерело: https:
Олександр Северин, к.ю.н., радник ВГО Альянс Майдан
Тези виступу на Другій Міжнародній конференції "Захист демократичних цінностей і дотримання прав людини в діяльності спецслужб". Київ, 24.04.09

Шановні пані та панове, шановні колеги!

 

Дозвольте мені так звернутися до вас, бо я хочу сподіватися, що у справі захисту української демократії та національних інтересів ми з вами є колегами. Держава може сприяти поступу цивільного суспільства, може гальмувати чи протидіяти. Але слабка і малокерована держава – то завжди загроза суспільству.

Теорія права розрізняє конституцію формальну і конституцію фактичну. Перше – то власне писаний Основний Закон, друге – то правила, що реально регулюють суспільні відносини. Не нав’язуватиму цьому поважному зібранню власну думку про те, якими є ті правила в сучасній Україні, пропоную лише визнати, що вони є вельми далекими від писаних конституційних норм. А якщо так, то це значить, що конституційний лад давно де-факто тихо повалено.

Як справедливо нещодавно зазначив п.Горбулін, держава ніколи ще не була такою слабкою. Додам – Україна, як і за часів Мазепи, стоїть перед двома проваллями. Тільки зараз ці провалля – сповзання до хаосу та зовнішнє керування.

Тож – до питання, котре у програмі Конференції сформульовано як "захист демократичних цінностей", а я назвав безпекою свободи, бо головна демократична цінність – це правова держава, а цінність держави полягає в забезпеченні особистих свобод громадян і загальної, кумулятивної свободи народу.

Що є головним для свободи? Як не дивно – у сфері взаємин суспільства з державою – правила і процедури: з реалізації і захисту громадянами прав; з узгодження інтересів та перетворення їх на політику; з взаємин між органами влади тощо. Процедури прозорі, чіткі, легітимно запроваджені, забезпечені належним правозастосуванням та доступним правосуддям. Реальна демократія – це диктатура правової процедури, альтернатива якій – диктатура руйнівної сваволі. Приклад – прихід рейдерства з бізнесової сфери до сфери владної, коли захоплюються вже не підприємства бандитами, а суди – депутатами.

У сфері внутрішньосуспільних взаємин головне – культура конфлікту та мінімізація конфліктів штучних та особливо деструктивних.

Відтак про ті головні загрози, котрі здаються мені найактуальнішими у зоні відповідальності СБУ та у перспективі співпраці з НУО.

 

Перше. Недружні впливи, інспірування та підживлення конфліктів. Інформаційна війна.

 

Нехай, як тут було сказано, у певних вищих колах декларують, що для України нема зовнішніх небезпек, ми ж з вами знаємо, що це не так.

За часів російсько-грузинської війни та загострення "газових війн" сайт "Майдан" був одним з ресурсів, що були в цьому інформаційному протистоянні на українському боці. Мені казати це і приємно, і неприємно, бо ті події виявили не лише брак єдиної державної політики і єдиної державної позиції, але і відсутність чи принаймні непомітність системної роботи з протидії недружнім інформаційним впливам, внаслідок чого таку протидію доводиться вести ентузіастам у "партизанський" спосіб.

Навряд чи вистачає фахової роботи з інформаційної протидії чужим впливам, з відслідковування та елімінації недружніх та провокаційних меседжів (ми звемо їх мислевірусами – для прикладу – наполеглива спроба дискредитації поняття "лібералізм" та ліберального (у розумінні західного) дискурсу, проштовхування у мовний обіг штампів на кшталт "ліберасти", "толерасти", ворожих меседжів на зразок "Україна як держава, що не відбулася" тощо). Нескладно, за допомогою універсального запитання "Qui Prodest?", вирахувати, що це вигідно зовсім не НАТО і не Європі з Америкою і, відтак – звідки цей антизахідний та антиукраїнський вітерець повіяв. Звідки і завжди.

Не вистачає і суспільно помітної роботи з моніторингу мови ненависті (hate speech) і належного на те реагування. За даними доктора філософських наук Віктора Єленського, зі 101 збройного конфлікту, що відбувалися у світі між 1989 та 1996 роками, лише 6 були війнами між державами, всі інші – всередині держав між групами різних ідентичностей1. Не хотілося б поповнити відповідний сучасний список Україною.

З приводу мінімізації загрози розпалювання суспільних конфліктів радикалами всіх кольорів:

а) Держава мала б перехопити ініціативу у протистоянні екстремістським організаціям, фінансованим чи то інспірованим з-за меж України. Окрім активізації правозастосування, удосконалення кримінального законодавства, було б доцільним розробити та запровадити Закон "Про захист Конституції", за аналогією з існуючим, наприклад, у Німеччині, про котру навряд чи хтось скаже, що вона є менш демократичною за Україну.

б) Варто змінити політику (якщо така існує) щодо радикальних організацій "україноцентричного" позиціонування. Ні "необов’язкове" (тобто не абсолютно вимушене реально скоєними серйозними правопорушеннями) затримання їхніх членів під час акцій, ні притягнення до відповідальності не є адекватною протидією зростанню їхньої чисельності і впливу. Навпаки, це надає специфічної "героїчної" чи то "мученичеської" привабливості ("комплекс шахіда"). При цьому рушійною силою на середньому рівні є ідейні молоді люди, котрі переконані у правоті своїх поглядів as it is, але при цьому є людьми з поняттям чести, для котрих неприйнятним є їхнє використання кимсь чи керованість з-за кордону. Тож актуальним є викриття і розкриття справжніх джерел фінансування та витоків організації, тобто замовника, і наступне доказове донесення цієї інформації до членів таких організацій.

 

Друге. Непрозорість, що приховує корупцію, сваволю та некомпетентність.

 

Не здобувши особливих перемог в інформаційному протистоянні на зовнішньому напрямку, держава водночас є вельми впертою у протидії реалізації права на інформацію власних законослухняних громадян. Для прикладу – за кілька років роботи у сфері доступу до інформації, що знаходиться у розпорядженні влади, лише в одному випадку з кількох сотень державний орган виконав вимогу ст.33 Закону "Про інформацію" (щодо повідомлення запитувача протягом 10 днів, чи буде задоволено запита), і не СБУ була цим щасливим винятком. Цього року, з метою створення Національного реєстру конфіденційних відомостей, що є власністю держави, ми направляли запити до близько сотні державних органів, 14 з них відмовилися надати інформацію, що свідчить про відсутність єдиного державного підходу до питання. Враховуючи п.7 ст.24 Закону "Про СБУ", я звернувся до Служби за роз’ясненням. На жаль, відповідь здивувала: "приймати рішення щодо правомірності та необхідності оприлюднення [переліків] належить органам, які розробили та затвердили такі переліки". В контексті ст.6 та 19 Конституції України це неприпустимо – в державі не може бути дискреційних повноважень владних органів, має бути процедура – і то єдина. Я звертатимусь до СБУ знову і просив би переглянути цей підхід.

Крім того, погодьтеся, не є нормальним, що при існуванні затвердженого Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, не існує офіційного переліку категорій відомостей "для службового користування", через що цю прогалину зараз доводиться заповнювати зусиллями НУО. Сподіваюся, що складений нами Реєстр стане об’єктом інтересу і СБУ та, можливо, ляже в основу відповідного правового акту.

Хоч мені невідома статистика застосування СБУ п."г" ст.5 Закону "Про боротьбу з корупцією", я переконаний, що активніша робота у цьому напрямку сприяла б більшій повазі посадовців до законної процедури, і, власне, боротьбі з корупцією, бо навмисно приховують лише там, де є що приховувати. Зокрема – радив би звернути увагу на випадки відмови органів державної влади та посадовців в оприлюдненні чи наданні на запит актів під незаконними позначками "опублікуванню не підлягає" та "не для друку".

Хотів би відзначити важливість роботи СБУ з розкриття архівів та наголосити на необхідності подальшого розкриття архівних документів. Мені лише залишається побажати пану В’ятровичу подальших успіхів у відновленні історичної правди і, водночас, застерегти від вибіркового підходу до оприлюднення архівних документів.

Зазначу також що, на мій погляд, оптимальний баланс між правом на приватність і небезпекою розголошення, можливо, спотвореної інформації про особу та суспільним інтересом знати полягає в обов’язковому розкритті особових справ, створених колишнім КГБ щодо тих осіб, котрі перебувають на державній службі чи то претендують на посади, включно з кандидатами на виборні посади.

 

Третє. Відчуженість держави від громадян, нестача належної комунікації та громадського контролю.

 

Один з недружніх мислевірусів – неспроможність держави Україна і, відтак, необхідність, мовляв, заснування нової держави є, за умов перманентної політичної кризи та слабкості державного механізму, небезпечним навіть на рівні слів, оскільки ця гра смислами є недалекою від заперечення існуючої української державності взагалі (мислевіруси штибу "Україна – держава, що не відбулася", "Крах українського проекту" тощо). Великою мірою тут завинила і сама держава – відчуженням народу від влади, від впливу на політичні процеси та державну політику, слабкості механізмів контролю. Тож посилення впливу суспільства на політичні процеси і державну політику – це чинник посилення держави.

Відтак – про питання "демократичного цивільного контролю" (до речі, цивільний контроль не може не бути демократичним, як і навпаки). За постсовєцькою традицією актуальні закони піддаються численним змінам та обростають підзаконними актами. Наприклад, Закон "Про оподаткування прибутку підприємств" змінювався десятки разів, на нього посилаються близько 6000 підзаконних актів. На Закон "Про Службу безпеки України" – близько 300 актів (це – лише відкритих для публічного доступу). Закон "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" з 2003 року не зазнав жодних змін і на сьогодні існує лише 18 підзаконних актів, які на нього посилаються, серед них лише один, що має практичне значення для контролю – наказ МВС "Про організацію діяльності мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина". Причина – тоді як закони "Про оподаткування прибутку…" та "Про СБУ" є суспільно актуальними і торкаються інтересів багатьох, то цей Закон "Про демконтроль" нікого не "чіпає" і де-факто є симулякром, декорацією, мантрою для самозаспокоєння, аналогічно до норм Конституції, які переконують нас, що Україна вже є демократичною соціальною правовою державою.

Відтак існує потреба моніторингу ефективності чинного закону, а також розробки, ухвалення та впровадження нового механізму цивільного контролю, котрий не був би ні симулякром, ні засобом некомпетентного втручання дилетантів, натомість будучи інструментом партнерства суспільства та силових структур у справі захисту найбільшої демократичної цінності – української правової держави.

Принагідно – я пропоную проект резолюції нашої Конференції доповнити позицією про те, що проект нового Закону "Про Службу безпеки України" має стати предметом широкого публічного обговорення, причому не імітованого, а справжнього – на сайті треба оприлюднювати не лише сам проект, але і всі пропозиції, що надходять до нього; в краях і в Києві варто б організувати і провести відповідні круглі столи з залученням фахівців, незалежних експертів, представників НУО.

І наостаннє: подібно до того, як в суспільстві існують упередження щодо державних органів, зокрема – силових структур, серед державних службовців побутує упереджене ставлення щодо третього сектору. Проте як державні службовці бувають різними, так і різними є інститути суспільства, прояви громадянської ініціативи. І з одного боку є професіонали, що відчувають відповідальність за справу і за Українську державу, і з другого є компетентні аналітичні центри, інформаційні потуги тощо, котрих цікавить не "білий шум" і гроші, а суспільне благо, безпека і розвиток української держави – правової, вільної, конкурентоспроможної. З обидвох сторін є патріоти і відповідальні професіонали, для котрих, попри політичні розбіжності, Україна є надцінністю, котрих я і закликаю до співпраці. Безпека нашої свободи – в безпеці України як незалежної правової держави.

 

1 Віктор Єленський. "Хто і кому молитиметься у XXI столітті від Різдва Христового". Критика, число 1-2 (135-136), Січень-Лютий, 2009.

 Поділитися