MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні - 2008. 11. Свобода пересування та вибору місця проживання

24.06.2009   

[1]

Ситуація з дотриманням свободи пересування суттєво не змінилася в 2008 році. Проблемою залишається незавершеність переходу від системи «прописки» до реєстрації: багато процедур залишаються неузгодженими. Є проблеми з видачею паспортів – як внутрішніх, так і для виїзду за кордон, що обмежує свободу пересування. Також не вирішеними залишаються проблеми бездомних громадян, хоча є певний прогрес у цьому питанні.

1.  Свобода пересування

У зв’язку з проблемою тривалого розслідування кримінальних справ, що іноді триває багато років, довгий час існує проблема застосування до особи запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. Така особа не може залишити межі адміністративно-територіальної одиниці, де вона зареєстрована. Чим триваліший цей час, тим важче обґрунтувати втручання держави у свободу пересування особи.

Наприклад, пан Г. у Черкаській області обвинувачується в нанесенні середньої тяжкості тілесних ушкоджень свої сестрі, що за даними слідства сталося 27 серпня 2001 року. Міліція неодноразово намагалася закрити кримінальну справу, в тому числі з підстав закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Проте кожного разу суд скасовував постанову про закриття кримінальної справи з різних мотивів. Таким чином, розслідування цієї справи тягнеться 8, 5 років. Обвинувачений з невеликими перервами вже майже 8 років перебуває під підпискою про невиїзд. Його рідна дочка та онук живуть за кордоном, проте він не може їх відвідати увесь цей час, оскільки не може отримати паспорт для виїзду за кордон.

Істотними проблемами, що обмежують свободу пересування, є питання видачі внутрішнього паспорту та паспорту для виїзду за кордон.

Практика видачі закордонних паспортів залишається незадовільною: вона надто довга в часі, вимагає подолання багатьох бюрократичних процедур, вона є дорогою та недоступною для багатьох громадян, вона також залишається неузгодженою, що породжує численну кількість зловживань та корупцію в цій сфері. Наприклад, численними є приклади вимагання документів, не передбачених законодавством (до прикладу, страхових полісів) чи сплати за послуги, що також не передбачено законодавством (до прикладу, плата за довідку про відсутність судимості).

До цих проблем додалася ще одна – відсутність належного фінансування друку бланків паспортів. Через заборгованість перед приватним концерном «ЄДАПС», що фактично контролює весь процес видачі паспортів для виїзду за кордон, улітку знову виникла проблема з видачею паспортів, котрі почали видавати з перебоями. Лише в липні МВС отримало додаткові 20 млн. грн. на ці витрати.[2] Крім того, Міністр МВС закликав громадян, в яких вимагають сплату додаткових коштів за послуги, що не передбачені законодавством, звертатися до Служи внутрішньої безпеки МВС або прокуратури.[3]

Усього минулого року було виготовлено 1, 3 мільйона паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Для понад 50 тисяч громадян, які поспішали, це було зроблено в термін до 3 робочих днів, 150 тисяч людей отримали документи упродовж 10 днів роботи, основній же кількості громадян документи виготовлялися до одного місяця. Найбільше закордонних паспортів минулого року видано в Києві, на Дніпропетровщині та Львівщині.[4]

Також є проблема з внутрішніми паспортами. Часто порушуються терміни видачі паспортів, що обмежує права громадян, оскільки без паспорту вони не можуть отримати реєстрацію та здійснити багато інших, пов’язаних із цим дій. Частково міліція це пояснює відсутністю бланків паспортів. Проте часто проблема в іншому. Збереглася система паспортних столів, котрі переважно знаходяться в ЖЕКах, які зараз стали звичайними підприємствами. Користуючись цим, паспортні столи дуже часто відмовляють у видачі паспорту, його заміні, реєстрації за місцем проживання чи зняття з реєстрації або видання різних довідок через наявність заборгованості перед ЖЕКами за комунальні послуги. Очевидно, що така практика є незаконною, проте цьому сприяють безконтрольність паспортних столів з боку МВС.

Залишається проблемою процедура видачі посвідчення особи-моряка, що діє для цих громадян замість паспорту для виїзду за кордон. Фактично, дозвіл на вироблення такого посвідчення надає СБУ, що не відповідає законодавству та істотно обмежує права особи.[5]

Продовжують виникати періодичні конфлікти з-за не допуску Україною на свою територію іноземців.

У зв’язку з тим, що громадянин Росії Юрій Лужков не дотримався умов попередження СБУ про неприпустимість вчинення дій, які завдають шкоди національним інтересам України та її територіальній цілісності, сьогодні, 12 травня ц.р., Ю.Лужкову заборонено в’їзд в Україну. На даний час СБУ в рамках відповідної справи з’ясовує усі обставини провокаційних висловлювань політичного характеру Ю.Лужкова у зв’язку із можливою причетністю цього іноземця до відмивання брудних коштів в Україні, зокрема, у Севастополі. Служба безпеки України у рамках профілактичних заходів також письмово попередила громадянина РФ К.Затуліна про недопущення публічних заяв, які можуть суперечити національному законодавству України.[6]

Загалом протягом 2008 року прикордонники відмовили у в’їзді на територію країни 24 760 особам.[7]

Міграційний приріст населення, яке змінило постійне місце проживання, у січні-листопаді 2008 року порівняно з відповідним періодом 2007 р. зменшився з 13, 2 тис. до 12, 7 тис. осіб. Продовжує скорочуватись кількість міграційних переміщень. Так, кількість прибулих у країну на постійне проживання зменшилась з 40, 8 тис. до 33, 5 тис. осіб, а кількість вибулих – з 27, 6 тис. до 20, 8 тис. осіб. Переважну більшість серед іммігрантів (80, 2%) становили прибулі з країн СНД. Серед вибулих з України 65, 6% виїхали до країн СНД і 34, 4% – до інших країн.[8] Це частково розбиває стереотип, поширений у ЗМІ, що країна стає все більш привабливим місцем для іноземців й відбувається значний ріст кількості мігрантів. Хоча ці дані не включають нелегальних мігрантів, проте останні дані щодо переміщень через державний кордон суттєво не змінюють показники.

Загалом, кожного року зростає кількість громадян України, що виїжджає за кордон, а також кількість іноземців, що в’їжджають до України.

 

В’їзд іноземних громадян в Україну в 2008 році[9]

 

 

Кількість іноземних громадян, які в’їхали в Україну усього

Із них за метою поїздки

службова, ділова, дипломатична

туризм

приватна

навчання

працевлаштування

імміграція (постійне місце проживання)

культурний та спортивний обмін, релігійна, інша

Усього

25449078

1048370

1693348

22290975

65224

11987

27842

311332

 

Кількість іноземців, що відвідали Україну та українців, що виїжджали за кордон (2000-2008 роки)[10]

 

Рік

Кількість громадян України, які виїжджали за кордон – усього

Кількість іноземних громадян, які відвідали Україну – усього

2000

13 422 320

6 430 940

 

2001

14 849 033

9 174 166

 

2002

14 729 444

10 516 665

 

2003

14 794 932

12 513 883

 

2004

15 487 571

15 629 213

 

2005

16 453 704

17 630 760

2006

16 875 256

18 935 775

 

2007

17 334 653

23 122 157

 

2008

15 498 567

25 449 078

 

 

2.  Свобода вибору місця проживання

Загалом забезпечується свобода вибору місця проживання, проте в правовому регулюванні існує низка недоліків, що залишилися із часів існування «прописки». Проблеми існують у двох площинах:

1)  Реалізація багатьох прав та свобод і надалі залежить від офіційного місця реєстрації. Можливість реалізації багатьох прав і свобод лише за місцем реєстрації походить, очевидно, ще з кріпосного права та радянської системи «прописки». Лише за місцем реєстрації реалізуються права громадян, передбачені Законами України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про пенсійне забезпечення», «Про освіту», «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про захист населення від інфекційних захворювань», «Про зайнятість населення» тощо. Громадяни без місця проживання та реєстрації не можуть відновити документи, влаштуватися на роботу, отримати медичну та соціальну допомогу.

Ця проблема, фактично, є опосередкованим додатковим заходом владного примусу до реєстрації. Іншою формою владного примусу є існуюча адміністративна відповідальність за проживання без реєстрації. При цьому, зрозуміло, що держава може запроваджувати систему реєстрації громадян в інтересах громадського порядку. Проте така реєстрація не повинна нести стільки складнощів та незручностей для самих громадян, як це є на сьогодні.

2)  Громадяни, що не мають власного житла, кількість яких постійно зростає, у більшості випадків не мають можливості реєструватися за місцем фактичного проживання з-за необґрунтованого вузького визначення підстав для реєстрації. Тобто, поняття реєстрації не чітко розділене з поняттями право володіння чи користування житлом, що створює багато перешкод у реєстрації.

Такі перешкоди, насправді, шкодять державі, оскільки це пояснює те, що значна кількість громадян проживають без реєстрації або не за місцем реєстрації (вони реєструються в місцях, де це юридично можливо, наприклад, у рідних). Цим самим не досягається мета створення обов’язкової системи реєстрації фізичних осіб. Фактично, на сьогодні така система не працює. Саме тому в державі немає правдивої бази даних фізичних осіб за місцем проживання.

Слід додати, що українське законодавство щодо реєстрації є надзвичайно жорстким, проте МВС не застосовує його в повній мірі, що показує не відповідність законодавства реальним соціальним відносинам. Наприклад, до сих пір не впроваджено систему реєстрації місця перебування осіб.

Це пояснює необхідність істотної зміни законодавства щодо реєстрації, де реєстрація буде формальною, а не дозвільною процедурою, котра не надає будь-які права щодо володіння чи користування житлом.

 

3.  Права бездомних

Залишаються проблеми щодо захисту прав бездомних. Як уже було зазначено, без реєстрації громадяни позбавляються багатьох прав. Це істотно погіршує правовий стан бездомних і фактично викидає їх з системи державного соціального забезпечення.

Держава спробувала врегулювати цю прогалину, прийнявши низку законодавчих актів, що мали би вирішити це питання.[11]

Цими документами утворювалися центри для реєстрації бездомних, центри їх нічного перебування та соціальної реабілітації. Проте практика впровадження цих нормативних актів залишається незадовільною.

Наприклад, у Києві бездомним надають тимчасову реєстрацію строком на два місяці в місцях реєстрації бездомних, а потім відмовляють у продовженні реєстрації без жодного логічного чи правового обґрунтування. Тобто, тимчасова реєстрація надається для вироблення документів, але потім людина фактично повертається в попередній стан через відсутність реєстрації та, відповідно, незалученість до державних соціальних програм.

Пан К. жив і працював у Києві. Проте свого житла не мав. Тому не мав де зареєструватися. Він звернувся до Будинку соціального піклування Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації. Там його зареєстрували, проте тимчасово. Потім з реєстрації зняли. Він скаржився, звертався до прокуратури, проте це або не мало ефекту взагалі або мало короткостроковий ефект і його реєстрували, наприклад, на 14 днів. Очевидно, що Голова Будинку соціального піклування не мав правових підстав для своїх дій. Так тягнулося декілька років. У липні 2008 року він за допомогою адвоката УГСПЛ подав адміністративний позов до суду. Солом’янський районний суд міста Києва 3 грудня 2008 року виніс рішення, яким задовольнив позов повністю і зобов’язав провести його реєстрацію безстроково та надати йому місце в соціальному готелі Будинку соціального піклування. Тим самим, суд підтвердив, що бездомних повинні реєструвати безстроково.[12]

Ця справа є типовим прикладом порушення прав бездомних.

Крім того, законодавство впроваджено тільки в окремих населених пунктах. Переважно це в обласних центрах, а тому значна частина бездомних не мають доступу до нової системи допомоги бездомним.

За даними Уряду, на початок 2008 року діяло лише 44 соціальні заклади для бездомних громадян, з яких 13 є недержавними. Проте тільки цими 44 центрами надано послуги 10 тисячам осіб (приблизно 227 чоловік у рік на кожен центр). [13]

У листопаді 2008 року Кабмін затвердив План заходів щодо реалізації Концепції соціального захисту бездомних громадян до 2012 року.[14] Зокрема, ним планується запровадити до 2012 року облік бездомних, оскільки на сьогодні такого обліку немає й фактично немає офіційних даних про кількість бездомних та обсяги наданої допомоги. За декілька тижнів була створена Координаційна рада з питань соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей.[15]

Потребує також удосконалення законодавство з питань соціального захисту бездомних громадян, розв’язання ряду проблем профілактики бездомності й реінтеграції бездомних громадян, діяльності соціальних закладів, утворення закладів для бездомних сімей, де вони могли би проживати разом з дітьми, формування житлового фонду соціального призначення, підготовки фахівців із соціальної роботи з бездомними громадянами, лікування таких поширених серед бездомних громадян особливо небезпечних хвороб, як туберкульоз, гепатит, ВІЛ/СНІД, венеричні хвороби, захворювання шкіри, алкогольна та наркотична залежність тощо.

 

4.  Рекомендації

1)  Відповідно до Висновку Парламентської Асамблеї Ради Європи № 190 щодо вступу України до Ради Європи необхідно передати функції реєстрації громадян, іноземців та осіб без громадянства на території країни від МВС до Міністерства юстиції України.

2)  Завершити реформування законодавства в сфері реєстрації осіб з урахуванням позитивної міжнародної практики та закону України про свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

3)  Скасувати визначену законом про свободу пересування та вільний вибір місця проживання процедуру реєстрації тимчасового місця перебування (така процедура передбачена законом, проте вона не використовується на практиці).

4)  Завершити створення автоматизованої системи обліку реєстрації громадян із застосуванням кращих прикладів інших країн та дотриманням міжнародних стандартів захисту прав людини. Така система повинна бути автономною й не об’єднувати інші дані про особу, що збираються іншими органами влади.

5)  Розглянути питання про розширення підстав для реєстрації (наприклад, як це зроблено в законі про реєстр виборців), а також переглянути законодавство з метою усунення залежності реалізації прав від місця реєстрації. Також необхідно скасувати положення законодавства, котрими визначено, що реєстрація надає права щодо володіння чи користування житловим приміщенням. Необхідно спростити процедуру скасування реєстрації в приватних помешканнях, а також усунути взаємозалежність факту реєстрації з правом на дане помешкання в державному та комунальному житловому фондах. Без цих заходів створити реалістичну систему реєстрації буде неможливим.

6)  Привести у відповідність до законодавства діяльність МВС з видачі паспорту для виїзду за кордон, зокрема, зробити однаковою цю процедуру по всій країні та припинити незаконне вимагання додаткових документів (страхових полісів, довідок про відсутність судимості, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідок про сплату додаткових послуг).

7)  МВС повинно забезпечити своєчасну видачу внутрішніх паспортів.

8)  МВС необхідно посилити контроль за дотриманням законодавства в «паспортних столах», що знаходяться в ЖЕКах.

9)  Удосконалити процедуру видачі посвідчення особи моряка з урахуванням положень щодо свободи вільного пересування та чітко визначених підстав щодо обмежень виїзду за кордон.

10)  Скасувати практику обмеження виїзду за кордон осіб, що мають допуск до державної таємниці.

11)  Необхідно якнайшвидше запровадити систему реєстрації бездомних з метою посилення адресної допомоги та збільшення її ефективності.



[1] Підготовлено Володимиром Яворським, виконавчим директором УГСПЛ.

[2] МВС України врегульовано питання щодо безперебійної видачі закордонних паспортів // ДЗГ та МД МВС України, 09.07.2008, http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/printable_article/123473.

[3] Питання видачі закордонних паспортів вирішено // ДЗГ та МД МВС України, 16.07.2008, http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/printable_article/125719.

[4] Минулого року виготовлено 1, 3 мільйона закордонних паспортів // ДЗГ та МД МВС України, 29.01.2009, http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/printable_article/175824.

[5] Дивіться про це більше у Доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні-2006».

[6] Повідомлення Прес-центр Служби Безпеки України від 12 травня 2008 року, http://sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=78505&cat_id=78711&mustWords=%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BE&searchPublishing=1

[7] Результати оперативно-службової діяльності Держприкордонслужби // Офіційний сайт Держприкордонслужби, http://pvu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=48708&cat_id=46466.

[8] Про соціально-економічне становище України за 2008 рік, Державний комітет статистики України, http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2008/mp/dopovidx/arh_dop2008.html.

[9] За даними Адміністрації Держприкордонслужби. Доступно на сайті Держкомстату України, http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2009/tyr/tyr_u/vig2008_u.htm.

[10] За даними Державного комітету статистики, http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/tyr/tyr_u/potoki2006_u.htm.

[11] Дивіться: Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», що набув чинності з 1 січня 2006 року; Наказ Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження Типових положень про заклади соціального захисту для бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі" від 14 лютого 2006 року N 31; Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 2006 р. N 404 «Про затвердження Типового положення про центр обліку бездомних громадян»; Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 3 квітня 2006 року N 98 «Про затвердження Типового положення про соціальний готель».

[12] Див. рішення суду: «Бездомний киянин за допомогою адвоката Української Гельсінської спілки з прав людини виграв суд у КМДА», Сайт УГСПЛ, 15.01.2009 , https://helsinki.org.ua/index.php?id=1232022165.

[13] Концепція соціального захисту бездомних громадян, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2008 р. № 639-р.

[14] Людмила Денісова представила п’ять напрямів розв’язання проблеми бездомних громадян, 06.11.2008 , 10:05, Прес-служба Мінпраці, http://kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=168929761&cat_id=35884.

[15] Мінпраці: Проблеми бездомних громадян і безпритульних дітей вирішуватиме спеціально утворена Урядом Координаційна рада, 27.11.2008, 10:00, http://kmu.gov.ua/control/uk/publish/news_article?art_id=173853927&cat_id=35884.

 Поділитися