MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні 2011. VII. СВОБОДА ДУМКИ, СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЇ

21.03.2012   

[1]

1. Загальний огляд

Ситуація в цій сфері істотно не змінилася. З однієї сторони, зберігається відносна свобода, особливо у порівнянні з іншими країнами пострадянського простору. З іншої сторони, залишаються старі проблеми, пов’язані частково зі старим законодавством[2].

Достатньої мірою свободу релігії можуть реалізувати громадяни усіх віросповідань. Дер­жава не надає комусь особливих великих преференцій, а також не встановлює суттєвих обмежень для віросповідання. Це пов’язано з тим, що за законом релігійні організації цілком можуть існувати й без офіційної реєстрації.

Україна вигідно вирізняється з поміж країн пострадянського табору, забезпечуючи базовий рівень релігійної свободи. Навіть, не зважаючи на застарілий та місцями жорсткий закон про свободу совісті та релігійні організації, його недоліки значною мірою компенсуються переважно ліберальною адміністративною практикою органів влади. Хоча, очевидно, що за відсутності чітких правових гарантій релігійної свободи ситуація залишається хиткою та непередбачуваною й значно залежить від державної політики.

Таку ж позицію висловлюють й доповіді міжнародних інституцій, наприклад, Державного Департаменту США[3].

Зберігаються старі проблеми щодо ускладненої реєстрації релігійних організації. У середньому реєстрація статутів таких організацій, навіть широко визнаних та відомих, може тривати від 9 до 18 місяців. При цьому ця процедура містить багато порушень європейських стандартів, є дуже бюрократизованою та чітко не визначеною. Однак релігійні організації погоджуються з цим, оскільки, здійснивши таку реєстрацію, у подальшому ніякого контролю за їхньою діяльністю практично не здійснюється, окрім, коли це пов’язано із діяльністю іноземців.

Зміна політичної ситуації, однак, призводить до певної зміни державної політики у цій сфері. Насамперед це стосується певних преференцій у діях влади, пов’язаних часто із домінуючою на цій території релігією. Зокрема, це яскраво проявляється при виділенні землі для будівництва релігійних споруд, поверненні церков, конфіскованих радянською владою тощо. З іншої сторони, влада, частіше місцева, може чинити певні перешкоди у розвитку інших релігій на догоду домінуючої церкви. Проте, оскільки таке домінування є різним у різних місцевостях, то й відповідно важко казати про якісь конкретні тенденції у рамках країни.

Якщо проаналізувати, то УПЦ МП за 2010 рік збільшила кількість своїх релігійних споруд на понад 200 об’єктів. При цьому значну частину з них становлять орендовані споруди. Це в середньому вдвічі більше за будь-яку іншу релігійну організацію. Проте це не дає підстав говорити, що державна політика в цілому має ухил у бік однієї релігійної організації.

Хоча проблема дискримінації за релігійною ознакою є достатньо серйозною, але більшість готова з цим миритися, коли це стосується лише публічної сфери суспільного життя. Тим більше, коли правових інструментів боротьби із дискримінацією в країні просто не існує.

Відповідно до державної статистики станом на 1 січня 2011 року релігійна мережа в Україні складалась з 35 861 релігійної організації, що на 677 більше проти 2009 року. При цьому 1 884 релігійні громади діють без статусу юридичної особи — тобто без реєстрації, яка не є обов’язковою. Релігійні організації, зареєстровані зі статусом юридичної особи, представлені 32 521 релігійною громадою (на 581 більше, ніж 2010 року), 88 (+3) центрами та 274 (+9) управліннями, 459 (+20) монастирями, 357 (+10) місіями, 78 (+2) братствами, 200 (+1) духовними навчальними закладами. При релігійних організаціях функціонує 12 762 (+4) недільні школи. Справами Церков і релігійних організацій в Україні опікуються 30 199 священнослужителів. Кількість релігійних періодичних видань складає 386 (+9) одиниць. Релігійні організації використовують загалом 23 159 (+372) культових та пристосованих під молитовні споруд. Серед них 3 947 споруд мають статус пам’яток архітектури, а 7718 — це приміщення, пристосовані під молитовні. За офіційними даними у стадії будівництва знаходиться 2 403 (+5) культові будівлі. Для проведення богослужінь, релігійної та соціальної діяльності Церкви і релігійні організації орендують 6 963 (+166) приміщень і споруд. Якщо порівняти наявну кількість зареєстрованих релігійних організацій з кількістю споруд і приміщень, що ними використовуються, то церкви і релігійні організації в Україні забезпечені культовими будівлями для богослужінь лише на 68%.

Загалом зберігається тенденція збільшення росту релігійних організацій у західних та центральних областях країни.[4]

Відповідно до Указу Президента № 1085/2010 від 9 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» був ліквідований Держкомрелігій. Реєструвати релігійні організації мала новоутворена Державна реєстраційна служба України. При цьому функції щодо реалізації державної політики у сфері релігії перейшли до компетенції реорганізованого Міністерства культури України. Указ був достатньо несподіваним, і реорганізація затягнулася на місяці.

Згідно зі статтею 14 Закону про свободу совісті та релігійні організації реєстрація статутів (положень) релігійних організацій знаходиться у компетенції державного органу у справах релігій, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим — в компетенції Уряду Республіки Крим. Таким чином, Указ Президента України № 1085/2010 суперечив закону у частині передачі функції з реєстрації статутів (положень) релігійних організацій до Державної реєстраційної служби України.[5]

Лише 6 квітня було затверджене нове положення про Міністерство культури з оновленими функціями. Це Положення всупереч Указу Президента, проте у відповідності до закону, залишило функції по реєстрації статутів Мінкульту та державним адміністраціям. Тобто, ці функції не були передані реєстраційній службі.

У жовтні у структурі Міністерства культури було створено Департамент у справах релігій та національностей.

У 2008-2010 роках під керівництвом Держкомнацрелігій тривала робота щодо опрацювання проекту нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Але законопроект не було подано до Уряду для наступного внесення на розгляд парламенту у зв’язку з тим, що ряд конфесій висловили свої заперечення щодо вказаного законопроекту.

12 січня 2011 року Указом Президента України № 24/2011 «Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи» Міністерству культури було доручено подати в установленому порядку до Кабінету Міністрів України для наступного внесення на розгляд Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (нова редакція).

17 лютого 2011 року відбулась зустріч Міністра культури України М.Кулиняка з членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, за результатами якої було ухвалено рішення про утворення робочої групи у складі міністерства з підготовки законопроектів у сфері свободи совісті за участю представників Секретаріату Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій (ВРЦіРО).

16 березня та 8 квітня 2011 року відбулися засідання зазначеної робочої групи Міністерства культури, за результатами яких було вироблено підхід щодо вдосконалення законодавства про свободу віросповідання, який у загальному полягає у тому, що відсутня нагальна необхідність в ухваленні нової редакції Закону про свободу совісті, проте змін потребує галузеве законодав­ство, яке регламентує діяльність релігійних організацій в окремих сферах суспільного життя.[6]

21 квітня 2011 року відбулася зустріч Президента України з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). Це була перша зустріч Віктора Януковича як президента з релігійними лідерами України, оскільки у 2010 року цей орган не збирався.

21 липня Всеукраїнська Рада Церков та релігійних організацій звернулася до Президента з проханням відкласти розробку нової редакції закону про свободу совісті та релігійні організації. «За відсутності консенсусу щодо запропонованих законодавчих змін на даному етапі розробка нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» повинна бути відкладена», — наголошено в ухваленому на засіданні зверненні. Загалом це пояснюється сталою та передбачуваною існуючою адміністративною практикою застосування закону про свободу совісті та релігійні організації, а також побоюваннями, що будь-які зміни принесуть обмеження свободи релігії, як це відбувалося у багатьох країнах на пострадянському просторі.

30 червня 2011 року парламент не підтримав законопроект № 3347 щодо мораторію на приватизацію майна культового призначення. Він очікував на розгляд понад два роки і був підтриманий ВРЦіРО.

У квітні 2011 року Міністерство оборони затвердило Концепцію душпастирської опіки у Збройних Силах України[7]. Згідно з Наказом, в майбутньому Міноборони прагне запровадити у Збройних Силах України інститут військового духовенства (капеланства).

2. Свобода сповідувати релігію чи вірування

2.1. Створення та діяльність релігійних організацій

У минулих Доповідях ми докладно зупинялися на проблемах законодавства щодо реєстрації релігійних організацій. Нічого не змінилося протягом 2010 року й наша оцінка цілком відповідає теперішній ситуації.

Однак, протягом 2011 року мали місце чисельні випадки припинення релігійних організацій у судовому порядку за позовами податкових органів на підставі Закону про дер­жавну реєстрацію. Мова йде про випадки неподання ними податкової звітності. Проте така практика не відповідає закону про релігійні організації, оскільки він не містить такої підстави для ліквідації організації. На цьому також наголошував ВАСУ. Але така практика зберігається.

2.2. Організація й проведення релігійних мирних зібрань

Закон про свободу совісті та релігійні організації всупереч статті 39 Конституції встановлює дозвільний порядок проведення релігійних мирних зібрань. На практиці проведення публічних релігійних мирних заходів стикається із ще більшою кількістю проблем, що базуються на дискримінації, нетолерантності або свавільному тлумаченні законодавства.

Суми

Скандал розгорівся навколо проведення 9 червня на площі Незалежності спортивно-музичної акції «Молодь за здоровий спосіб життя». Її ініціаторами виступили громадська організація «Сумська ініціатива» та Церква повного Євангелія «Ковчег». Акція складалася з кількох частин: спочатку в рамках чергового етапу Sumy Extreme Style змагалися молоді ролери, скейтери та велосипедисти, потім на площі відбувся рок-концерт за участю як місцевих колективів, так і гурту NLM із США, а під кінець відбувся виступ американського проповідника Девіда Пірса. Саме остання частина акції не сподобалася деяким сумчанам. Виникли певні незначні конфлікти, котрі міліція вчасно попередила.

Але непорозуміння між сумчанами, які брали участь у акції, та звичайними перехожими були, а тому це питання обговорювалося під час засідання міської комісії сприяння додержанню законодавства про свободу совісті та релігійні організації. Наталія Таранець, член згаданої комісії, повідомила, що у міської ради немає претензій ні до Церкви «Ковчег», ні до громадської організації. «В той же час прецеденти із різними церквами, які проводять свої акції в центрі міста навіть тоді, коли ми з об’єктивних та обґрунтованих причин рекомендуємо їм не проводити або ж перенести в інше місце чи на іншу дату, в місті трапляються регулярно», — заявила вона і уточнила, що на найближче засідання виконавчого комітету Сумської міської ради буде винесено проект рішення про заборону проведення масових акцій релігійно-просвітницького характеру в центрі міста. Наразі відомо, що під заборону може потрапити площа Незалежності та сквер ім. Тараса Шевченка. Однак, таке рішення не відповідає статті 39 Конституції. На запитання, чи торкнеться заборона хресних ходів, котрі проводяться в центрі міста досить регулярно, пані Наталія прямо не відповіла, але зазначила, що під час цих заходів жодного разу не було інцидентів, навіть 22 травня цього року, коли в один і той же час був хресний хід вірних Української Православної Церкви Московського Патріархату до тимчасового хреста на площі Незалежності, та вірних Української Православної Церкви Київського Патріархату — повз цю площу до пам’ятника Шевченку.[8]

У результаті на засіданні виконавчого комітету Сумської міської ради 2 серпня було ухвалене рішення, яке визначає перелік місць, де не можна проводити публічні заходи релігійно-просвітницького характеру. Тепер в Сумах є лише два місця, де міська комісія сприяння додержанню законодавства про свободу совісті та релігійні організації дозволятиме збиратися релігійним громадам: літня естрада міського парку ім. Кожедуба та Театральна площа.[9]

Одеса

26 червня одеські католики вперше за багато років не змогли пройти традиційною процесією Божого Тіла навколо власного кафедрального собору. Хід з Пресвятими Дарами заборонив Окружний Адміністративний Суд на підставі заяви мерії міста. Формальним приводом заборони стала турбота влади міста про те, щоб запобігти порушенню громадського порядку на вулицях Одеси. Справа в тому, що раніше за католиків заяву у міськвиконком подала місцева єпархія УПЦ МП з проханням дозволити православним у той самий час і в тому самому місці (зокрема і навколо католицького кафедрального собору) провести хід «на честь Православ’я» в Одесі. «Уже 7 років в урочистість Божого Тіла і Крові Христа ми проводимо цю процесію. Ми ніколи не створювали загрозу для громадського порядку», — сказав єпископ Одесько-Сімферопольської дієцезії Броніслав Бернацький. Представники католиків підозрювали, що альтернативна процесія була спеціально організована для зриву їхньої. Православні чомусь захотіли провести свій хід біля католицького собору, хоча їх храм знаходиться двома кварталами далі, наголошували вони.[10] За повідомленням «Католицького Криму»[11], влада Бердичева також відмовила римо-католикам у проведенні процесії на свято Божого Тіла.

У серпні місцева влада в Одесі знову не дала провести римо-католикам хресну ходу. Така хода відбувалася багато років у рамках VI Єпархіального дня молоді. Але цього року вперше за всі роки влада Одеси не видала дозволу на таку ходу і не вжила заходів для блокування руху міського транспорту. Тому учасники Дня молоді пройшли тихою ходою до собору тротуаром. Поділившись на групи, молодь зі священиками, монахинями та парафіянами Одеси (понад триста осіб) пройшли вулицями.[12]

Напередодні Дня Незалежності, у серпні, в Одесі було перервано концертний виступ католицького священика і співака о. Вітольда Левицького і колективу християнської пісні «Quo Vadis». Незважаючи на те, що програма була затверджена міським відділом культури, під час заходу до о. Вітольда підійшов чоловік у цивільній формі і, представившись полковником МВС, зажадав прибрати священика зі сцени. Концерт у результаті був перерваний, і віруючі, щоб уникнути конфлікту з представниками влади, розійшлися.[13]

Також у жовтні знову в Одесі римо-католикам заборонили ходу, зокрема, було заборонено пронести мощі навколо кварталу, де знаходиться храм, з хресним ходом, як цього вимагає релігія.[14]

Інші випадки

Фестиваль «Бог завжди поруч» у місті Смілі Черкаської області планувався протягом кількох місяців. Організатори запросили американського євангелиста Дона Бетса, хор Черкаської баптистської церкви, музичні колективи. Місто готувалося до фестивалю заздалегідь — поширювалася реклама, запрошення, розклеювалися афіші. У неділю, 23 січня, о 15:00 в центральному Домі культури зібралося близько 700 людей. Але виявилося, що вхід до зали закритий. Близько о 15:30 приїхав заступник мера міста у супроводі загону міліції і заборонив проводити фестиваль, мотивуючи рішення влади тим, що, мовляв, місце проведення заходу не відповідає певним вимогам. Організатори фестивалю змушені були зупинити програму.[15]

2.3. Права іноземців та осіб без громадянства

Законодавство й надалі значно обмежує свободу віросповідання для іноземців та осіб без громадянства. Це проявляється в неможливості засновувати релігійні організації та обмеженні вести проповідницьку чи іншу релігійну діяльність. При цьому такі обмеження стосуються навіть осіб, котрі постійно проживають в Україні. Вести проповідницьку діяльність іноземцям можливо виключно за офіційним запрошенням зареєстрованої релігійної організації (хоча їхня реєстрація не є обов’язковою) та дозволом органів державної влади в справах релігій. Відсутність дозволу тягне за собою адміністративну відповідальність для іноземців (штраф), а для релігійних організацій — попередження і в подальшому можливий примусовий розпуск.

У зв’язку з ліквідацією Держкомрелігій протягом особливо першої половини року було складно чи навіть неможливо отримати погодження влади на релігійну діяльність іноземців. У певних випадках таке погодження тривало місяцями.

З червня 2011 року був запроваджений новий порядок оформлення віз для в’їзду в Україну, котрий викликав невдоволення у релігійних організацій. Так, ним було ще більше обмежені права іноземців, оскільки відповідно до порядку релігійна віза видавалися лише для працевлаштування у релігійній організації й не дозволяла діяльність без працевлаштування, а також встановлювала всупереч законодавству обов’язкове погодження цього з Мінкультури, а не з органом, що реєстрував статут релігійної організації.[16]

22 вересня Верховна Рада ухвалила нову редакцію Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Найбільш важливими в контексті свободи віросповідання є зміни, які передбачають спрощення візових процедур для священнослужителів-іноземців. Таким чином, парламентарі врахували зауваження Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з цієї проблематики. Згідно з частиною шостою статті 4 Закону іноземні громадяни та особи без громадянства отримають право перебувати в Україні «з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності за запрошенням релігійних організацій». До моменту ухвалення цих змін Постанова Уряду № 567 від 1 червня 2011 року, передбачала для іноземних священиків лише можливість працевлаштування в релігійних організаціях. Закон дозволяє релігійним громадам отримувати погодження за місцем реєстрації свого статуту (тобто на рівні областей, АР Крим, міст Києва та Севастополя) та не звертатися за цим до Міністерства культури України, як того вимагає згадана вище урядова постанова. Відповідно до статті 15 ухваленого Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні у зв’язку з участю у діяльності релігійних організацій, здійснюють в’їзд в Україну та виїзд з України за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання. При відсутності такої посвідки — за наявності відповідної візи або на умовах безвізового режиму, встановленого з окремими країнами.[17]

3. Держава та релігійні організації: принцип неототожнення та нейтральності

Дотримання цих принципів є однією з найбільших проблем в адміністративній практиці органів влади, котра часто ґрунтується на підтримці домінуючих у цій місцевості релігій та дискримінації релігійних меншин. Насамперед це пов’язано з тим, що органи влади, борючись за підтримку електорату, завжди традиційно висловлюють своє прихильне ставлення до домінуючих релігій. Очевидно, що таке патронування неформально дає зрозуміти, що ці домінуючі релігійні організації мають більше прав.

Це яскраво відображається на прикладах вирішення майнових питань, зокрема, виділенні земельних ділянок під будівництво культових споруд чи поверненні конфіскованого радянською владою культового майна. При вирішенні таких питань, ця прихильність набуває практичного втілення. Позитивні рішення із цих питань, за незначними винятками, отримують виключно домінуючі релігійні організації. Слід зазначити, що в цьому контексті домінуючими є релігійні організації, що мають найбільше поширення на певній території (області). При цьому в кожній області таке домінування мають різні релігійні організації, зазвичай, УПЦ-МП чи УПЦ-КП.

У наслідок цього, одні релігійні організації можуть отримувати землю для релігійних споруд, інші не можуть. У певних випадках, що набули поширення, УПЦ МП просто захоплювала земельні ділянки для побудови релігійних споруд без жодних правовстановлюючих документів. При цьому органи влади ніяк не реагували на такі протизаконні дії.

Зокрема, такий випадок зафіксований у парку «Юність» у Святошинському районі міста Києві. Представники громади УПЦ МП пояснили, що їм важко отримати земельну ділянку без хабарів і це чи не єдиний можливий спосіб побудувати церкву. Однак проти будівництва виступила громадськість. При цьому з противниками забудови неофіційно зустрічався працівник СБУ, котрий цікавився, для чого компрометувати УПЦ МП. Схожі випадки були й в інших районах міста, наприклад, біля Десятинної церкви. У всіх цих випадках не існує жодної реакції з боку місцевої влади чи правоохоронних органів на незаконні дії релігійної організації.

Протягом 2010 року були випадки захоплення релігійних споруд іншими церквами. Часто це робиться за негласної підтримки місцевих органів влади та правоохоронних органів.

У лютому 2011 року Президія політради партії «Наша Україна» закликала Президента України Віктора Януковича та прем’єр-міністра Миколу Азарова припинити обмеження релігійної свободи в країні. «Ми засуджуємо наступ на законні права віруючих Української Православної Церкви Київського Патріархату, численні випадки насильницького і обманного захоплення храмів цієї конфесії на користь Московського патріархату, які відбуваються за мовчазного потурання та неофіційного сприяння органів влади», — наголошується у зверненні. На думку «нашоукраїнців», Генеральна прокуратура усунулася від реагування на факти захоплення храмів, зокрема в с. Кам’янка Тельманівського району та с. Роздольне Старобешівського району Донецької області, повідомляючи у відповідь на депутатські запити, що у таких діях немає складу злочину.[18]

Так, Донецький окружний адміністративний суд постановою від 15 лютого 2011 року постановив відібрати будівлю храму в с. Кам’янка Тельманівського району Донецької області у громади УПЦ КП, який був відновлений нею протягом останніх 15 років. У рамках адміністративного провадження суд визнав недійсним розпорядження Донецької обласної державної адміністрації від 09.02.1996 № 64 про передачу релігійній громаді Вознесіння Господнього УПЦ КП культової будівлі (храму) у селі Кам’янка.[19] Підставою для такого рішення суду став позов громадянки Варвари К., яка заявила, що лише кілька місяців тому дізналася, що в 1996 році храм був переданий у власність парафії Київського патріархату. Насправді у 1996 році громаді був переданий недобудований об’єкт (за словами представників громади були лише стіни), котрий громада добудувала власним коштом. Вона заявила, що її права були порушені, оскільки, проживаючи в с. Кам’янка, вона є парафіянкою УПЦ МП. Представники громади УПЦ КП вважають незаконною та необґрунтованою дану по­станову суду й оскаржили її в апеляційному порядку. На їхню думку, суд не мав повноважень розглядати справу по суті, оскільки проігнорував факт пропуску позивачем строку на звернення до суду на 15 років. Суд також не врахував багато істотних обставин справи. Наприклад, громада УПЦ (МП) з аналогічною назвою була заснована лише наприкінці грудня 2010 року, а тому немає підстав вважати, що розпорядження 1996 року порушило будь-які права позивача. Раніше, у грудні 2010 року невідомі люди намагалися здійснити «рейдерське захоплення» цього храму.[20] 6 грудня 2010 року невідомі люди організували в селі Кам’янка збори, «щоб перевести храм під омофор, під юрисдикцію Московського Патріархату». Однак, протягом 2011 року мали місце чисельні випадки припинення релігійних організацій у судовому порядку за позовами податкових органів на підставі Закону про державну реєстрацію. Архієпископ Сергій підкреслив, що збори охороняли молоді чоловіки міцної статури, які, застосовуючи силу, не пропускали для участі в зборах представників Київського Патріархату. Незважаючи на це, апеляційний суд відхилив апеляцію громади.[21]

У лютому 2011 року Сімферопольська міська рада виділила Духовному управлінню мусульман Криму земельну ділянку для будівництва Соборної мечеті на вулиці Ялтинська, 22, де кримські мусульмани давно просили дати їм землю. Ще у 2004 році Сімферопольська міська рада погодила місце розташування Соборної мечеті на вулиці Ялтинській, 22. Земельна ділянка була виділена Духовному управлінню мусульман Криму. Однак згодом це рішення було скасовано сімферопольськими депутатами нового скликання. Незаконність рішень міськради, якими кримським мусульманам було відмовлено в будівництві Соборної мечеті на раніше виділеній міською владою землі, була підтверджена судовими рішеннями судів. З січня 2008 року кримські мусульмани почали мирну акцію протесту у формі інформаційного пікету на вул. Ялтинська, 22 проти дій депутатів міської ради з вимогою виділити землю для мечеті. На цьому місці були встановлені намети і плакати з вимогою виділити землю. При цьому в Криму розпочалася акція під назвою «Від кожного кримчанина — по одному будівельному каменю для будівництва Соборної мечеті в Сімферополі». У цій акції взяли участь не лише мусульмани, але й мешканці Криму інших віросповідань. Вони зібрали близько 173 тис каменів.[22]

У вересні 2011 року севастопольські депутати знову відмовилися повертати католикам колишній костел св. Климента, якому у листопаді цього року виповнюється 100 років. У цьому приміщенні, яке перебуває у комунальній власності, тривалий час перебував дитячий кінотеатр «Дружба». Сьогодні воно пустує і занепадає. Ця боротьба триває вже близько 20 років. «Передавати католикам Севастополя історичну споруду в центрі міста немає підстав, оскільки католицизм завжди був зброєю проти православ’я», — таку заяву з трибуни Севастопольської міськради зробив член фракції «Комуністи Севастополя» Артем Мальцев. «Під час «холодної війни» Ватикан надихав гонку озброєнь і боротьбу з Радянським Союзом і з православ’ям зокрема. З розпадом СРСР, у незалежній Україні розпочався спланований тиск Ватикану і Католицької Церкви з метою витіснення православ’я. У західних областях України для цього використовували католицькі і греко-католицькі общини. У Севастополі таких можливостей немає. Місцева католицька громада є малочисельною. Говорять про 300 її членів, але до міськради з вимогами приходять 7 людей. І ця малочисельна католицька громада намагається здійснити цю експансію в Севастополі. На якій підставі місто повинне робити малочисельній громаді такі подарунки? Католицизм завжди був зброєю проти православ’я. Нагадую, що близько 80% мешканців міста-героя хрещені у Православній Церкві», — сказав Артем Мальцев депутатам Севастопольської міськради. Як повідомляють у римо-католицькій громаді, їм вже пропонували викупити це приміщення або збудувати нове.[23]

4. Рекомендації

1. Слід привести українське законодавство у відповідність до вимог статей 9 та 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у світлі судової практики Європейського суду з прав людини. При цьому доцільно використовувати Керівні принципи для аналізу законодавства стосовно релігії чи віри, схвалені Парламентською асамблеєю ОБСЄ та Венеціанською комісією у 2004 році.[24]

2. З метою усунення дискримінаційної адміністративної практики та конфліктів між церквами необхідно прийняти чіткі правові норми щодо підстав, порядку та термінів повернення культового майна церков. Також доцільно розробити детальний план повернення культового майна з визначенням цих процедур у часі щодо кожного об’єкту. У разі неможливості повернення такого майна передбачити надання певної компенсації, зокрема, на будівлю нових культових споруд чи надання земельних ділянок.

3. Місцевим органам влади слід переглянути прийняті ними правові акти, що встановлюють дискримінаційні положення, а також додаткові, непередбачені законом обмеження права на свободу віросповідання при проведенні мирних зібрань, оренди приміщень, виділенні земельних ділянок та поверненні культових споруд. Слід чітко законодавчо визначити загальні принципи виділення земельних ділянок під будівництво культових споруд.

 

 

[1]    Підготовлено Володимиром Яворським, виконавчим директором Української Гельсінської спілки з прав людини.

[2]    Дивіться огляд недоліків законодавства про свободу релігій у Доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні — 2009-2010», котрі цілком зберігають свою актуальність на сьогодні: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1298305235.

[3]    July-December, 2010 «International Religious Freedom Report», September 13, 2011, http://state.gov/g/drl/rls/irf/2010_5/index.htm

[4]    В Україні діє 35,8 тис. релігійних організацій та працює понад 30 тис. священнослужителів — офіційні дані, Інститут релігійної свободи, http://irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=827%3A1&catid=34%3Aua&Itemid=61&lang=uk. Дивіться більш докладну оцінку тут: «Релігійна мережа в Україні: стан і тенденції розвитку». «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин», Інформаційно-аналітичні матеріали до Круглого столу на тему: «Державно-конфесійні відносини в Україні, їх особливості і тенденції розвитку», 8 лютого 2011р., http://uceps.org/upload/prz_2011_Rlg_smll.pdf.

[5]    Президент В. Янукович ліквідував Державний комітет у справах національностей та релігій, Інститут релігійної свободи, http://irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=754:1&catid=34:ua&Itemid=61.

[6]    Олександр Заєць. Актуальні питання розвитку законодавства України про свободу совісті та віросповідання, 27.05.2011, Інститут релігійної свободи, http://irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=872%3A1&catid=37%3Aart&Itemid=64&lang=uk.

[7]    Наказ Міністра оборони України № 220 від 22 квітня 2011 року. http://irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=861:1&catid=63:va&Itemid=86.

[8]    У Сумах хочуть заборонити масові заходи релігійного характеру в центрі міста, 13 жовтня 2011, РІСУ, http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/freedom_of_conscience/43132/.

[9]    В Сумах виконком заборонив проводити релігійні заходи в центрі міста, РІСУ, 3 серпня 2011 року, http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/freedom_of_conscience/43636/

[10]   Римо-католики Одеси обурені забороною влади на проведення традиційної процесії на свято Божого Тіла, 28 червня 2011, РІСУ, http://risu.org.ua/ua/index/all_news/state/church_state_relations/43075/.

[11]   Див. http://crimeacatholic.info/

[12]   Влада Одеси знову заборонила римо-католиками провести хресну ходу, на цей раз з нагоди VI Єпархіального дня молоді, 23 серпня 2011, РІСУ, http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/freedom_of_conscience/43964/

[13]   Порушенням прав католиків в Одесі вже зацікавилися США і Німеччина, РІСУ, 5 вересня 2011, http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/freedom_of_conscience/44185/

[14]   Одеські католики і протестанти обурені політикою нової державної влади, 18 жовтня 2011, РІСУ, http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/freedom_of_conscience/44912/

[15]   Смілянська влада розігнала баптистський фестиваль, РІСУ, 25 січня http://risu.org.ua/ua/index/all_news/state/church_state_relations/40366/2011

[16]   Всеукраїнська Рада Церков заявляє про ускладнення візових процедур для священиків-іноземців, 7 вересня 2011 року, Інститут релігійної свободи, http://irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=915:1&catid=34:ua&Itemid=61

[17]   Іноземні священики зможуть отримати посвідку на тимчасове проживання в Україні — новий Закон, 26.09.2011, Інститут релігійної свободи, http://irs.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=921&Itemid=61

[18]   «Наша Україна» засуджує обмеження релігійної свободи в країні, 14 лютого 2011, http://razom.org.ua/news/10971/

[19]   Дивіться рішення у цій справі в Єдиному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/Review/14106001

[20]   УПЦ КП захищає в апеляційному суді Донецької області своє право на храм у с. Кам’янка, Інститут релігійної свободи, 04.04.2011, http://irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=839%3A1&catid=34%3Aua&Itemid=61&lang=uk

[21]   Дивіться апеляційне рішення у цій справі в Єдиному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/Review/15944840

[22]   Мусульманам Криму після тривалих позовів виділили землю для будівництва Соборної мечеті в Сімферополі, 15 лютого 2011, РІСУ, http://risu.org.ua/ua/index/all_news/other_confessions/islam/40741/

[23]   Севастопольські депутати знову відмовилися повертати католикам колишній костел, 19 вересня 2011, РІСУ, http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/land_and_property_problems/44434/

[24]   Свобода релігії та віросповідання в Україні в контексті дотримання європейських стандартів / За ред. Володимира Яворського/ УГСПЛ, МГО Центр правових та політичних досліджень «СІМ». Харків: Фоліо, 2005. Доступно в Інтернеті на сайті УГСПЛ: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1137518398.

 Поділитися