Піддослідна країна. Яким коштом вже обійшлися українцям владні ігри в медреформу
Від початку створення на Донеччині, Дніпропетровщині, Вінниччині та в Києві нової системи охорони здоров’я минуло трохи більше року. 7 липня 2011 року парламент, попри критику з боку медиків та експертів Головного юридичного управління Верховної Ради, ухвалив відповідний закон. Нещодавно завершився перший етап втілення цього законодавчого акта, під час якого вітчизняну медицину поділили на первинну (сімейні лікарі), вторинну (спеціалізовані стаціонари), третинну (лікування важких хвороб), екстрену (в разі загрози життю) і паліативну (невиліковні пацієнти). Лікарі та правозахисники попереджали, що задекларованого владою підвищення доступності і якості медпослуг очікувати не варто. Головними причинами є брак коштів на реалізацію «покращень» та нашвидкуруч підготовлена нормативна база.
Лікуйся, хто зможе!
За даними Держстату, в Україні три із семи домогосподарств, де потребують медичної допомоги, не мають змоги її отримати. З них 84% – через високу вартість лікування, а 9% (у селах 17%) – внаслідок того, що потрібних фахівців просто немає. Перші ж кроки із «наближення» бюджетної медицини до українців лише погіршують ситуацію. Найбільше не пощастило селянам. Унаслідок закриття значної частини фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП) і реорганізації повноцінних лікарень у сімейні амбулаторії мешканцям сіл тепер доводиться їздити за півсотні кілометрів, щоб отримати допомогу вузького спеціаліста. Така віддаленість, жахливий стан селищних доріг і транспорту вже позбавили чималу частину населення гарантованого медичного обслуговування. Пункти ж базування бригад швидкої лише починають облаштовувати (гаражі, транспорт), тож про виконання нормативу, який передбачає прибуття карети швидкої сільським бездоріжжям за 20 хвилин, годі й казати. Люди з віддалених районів покладаються на Божу ласку, хворіючи вдома. «На початку реформування заявляли про організацію так званих шпитальних округів: тобто на 150 тис. населення в пілотних регіонах планували створити єдиний простір спеціалізованих медзакладів, до яких доправлятимуть пацієнтів округу, – говорить голова Вільної профспілки медичних працівників Олег Панасенко. – Були закриті районні лікарні, амбулаторії та ФАП, а транспорт і дороги залишилися розбитими. То про яке наближення медицини до людей може йти мова?»
А оскільки бракує 50 тис. «сімейних» фахівців, не діє обіцяний реформаторами «оптимальний» маршрут пацієнта, то й черги в медзакладах «піддослідних» регіонів залишилися такими, як були до цього. У відкритих на околицях міст і районів амбулаторіях чекають на лікарів і устаткування – грошей на це бракує. На первинному рівні пацієнтів продовжують приймати дільничні терапевти і педіатри переважно пенсійного віку. Лікарі старої школи не хочуть похапцем переучуватися на «сімейників», як це пропонують посадовці. Запевняють: за півроку курсів можна підготувати лише диспетчера, а не лікаря для всієї родини.
Однак, не виправивши помилок і не проаналізувавши наслідки експерименту для населення пілотних регіонів, українську медицину продовжують препарувати вже по всій країні.
Швидка не допоможе?
Не дочекавшись 2014-го й оголошення результатів медичної реформи, народні обранці проштовхнули ще один експериментальний Закон «Про екстрену медичну допомогу», який нещодавно підписав президент. До кінця року в центрах екстреної меддопомоги (ЕМД) мають об’єднатися швидка, медицина катастроф і санавіація. При цьому відділення і центри ЕМД з диспетчерськими, які мають координувати роботу медиків і рятівних служб, лише починають створювати, а закон запрацює вже з 1 січня 2013 року.
«Передбачається, що на дошпитальному етапі ЕМД по всій країні надаватимуть не лікарські, а виключно фельдшерські бригади за прикладом США, – пояснює лікар невідкладних станів, голова Незалежної профспілки Київської міської станції швидкої медичної допомоги Максим Іонов. – В українських же реаліях ця служба зможе працювати лише за принципом «від порога – до порога»: приїхали, завантажили в машину і повезли у відділення екстреної медичної допомоги. При цьому функції швидкої, про яку в законі взагалі не йдеться, найімовірніше, звужуватимуться, зменшуватиметься кількість спеціалізованих бригад. Нині близько 65% смертей в Україні стаються внаслідок серцево-судинних захворювань, а це вказує на необхідність збереження спеціалізованої кардіореанімаційної служби».
За словами лікаря, нині, попри суцільний жалюгідний стан медицини, саме швидка тримає першочергову лінію оборони і є чи не єдиною медслужбою, яка безоплатно рятує важкохворих і соціально незахищені верстви населення. Тому доцільно було б розвивати її. Втілюване владою реформування, на думку Максима Іонова, відкриває шлях до розширення комерційної мережі швидкої меддопомоги, «яка й без того сьогодні має безконтрольну діяльність в Україні».
Операція «навпомацки»
Системні зміни логічно було б розпочинати не з тотального затягування пасків у медицині, а із залучення коштів на відбудову галузі. Більшість розвинених країн обрали шлях запровадження медичного страхування, що у нас натомість відклали до 2015 року. В Україні тим часом перетасовують куций бюджет, виділений на охорону здоров’я, залишаючи недоторканними видатки на оздоровлення депутатів. Про боротьбу із корупцією в одній із найкорумпованіших сфер, як і про захист прав пацієнтів та лікарів, не йдеться. Фахівці-практики зізнаються, що їхні зауваження в профільному міністерстві взагалі не чують.
Медики пілотного Донецького регіону найбільш відчутною зміною називають суттєве збільшення... паперової звітності. Мало не щодня керівники медустанов отримують нові накази і постанови, які, за їхніми словами, не мають нічого спільного з реальністю. За запропонованими МОЗ штатними розкладами, лікарняні заклади не здатні належно виконувати свої першочергові функції. «У штатах амбулаторій сімейної медицини немає медсестер маніпуляційного і фізичного кабінетів, денного стаціонару, сестер-господарок. Їхню роботу мають виконувати сімейні медсестри, які, у свою чергу, мусять відриватися від основної роботи – ведення документації, виконання призначень, – зауважує головний лікар амбулаторії загальної практики селища Спартак, голова Асоціації лікарів сімейної медицини Донеччини Сергій Северин. – Обсяг роботи зріс, а нормативи прийому «12 хвилин на кожного пацієнта» залишився. Про яке покращення якості медпослуг ідеться?»
Як заохочення сімейним лікарям обіцяли підвищити ставки і доплачувати за понаднормову кількість пацієнтів та якість роботи. Утім, за підрахунками медиків, замість зростання оплати їхньої праці – профанація. «Доплати за понаднормову роботу, які нам пропонують, менші, ніж до реформи. Стара схема нарахувань давала можливість отримувати надбавки за сумісництво, інтенсивність праці та премії, – пояснює Сергій Северин. – Порівняйте: доплата за додаткових 600 пацієнтів (півставки) за новою системою «стимулів» становитиме 700 грн (1 грн 66 коп. за закріпленого хворого). Тоді ж як за старою системою зі збереженням надбавки за категорії, сумісництво, інтенсивність і стаж за таку саму кількість пацієнтів лікар отримав би понад 1000 грн».
Через «фаховість» експериментаторів і Мінфіну вторинна медицина Донеччини розпочала реформування з діркою в гаманці. За даними Управління з охорони здоров’я в Донецькій області, дефіцит коштів на спеціалізовану медичну допомогу з початком бюджетного 2012-го перевищив 430 млн грн., у зв’язку з чим не було грошей на мінімальне забезпечення медиків – заробітну плату, енергоносії та медикаменти. «Під час розподілу видатків за рівнями надання медичної допомоги в пілотних регіонах не врахували регіональних особливостей, – пояснює очільниця Облздоров’я Донеччини, відповідальна за медреформу Олена Петряєва. – У Мінфіні просто додали показники й арифметично поділили на три (за кількістю областей). В результаті отримали, що у всіх регіонах видатки формуються так: на первинну меддопомогу – 34, 8%, на швидку – 11%, інше – на вторинну медицину. Для Вінниці з добре розвиненою первинною допомогою цього цілком достатньо, але для Донеччини з потужною стаціонарною мережею вторинного рівня запропонованого забезпечення замало».
Втілення новацій неодноразово наражалося на спротив населення. Взимку того року проти руйнації селищної медицини та закриття лікарень виступали на Донеччині. Весна 2012-го розпочалася рухом батьків Дніпропетровська, котрі стали на захисті дитячих поліклінік та жіночих консультацій. Нові протести вже восени владі обіцяють у Вільній профспілці медичних працівників, члени якої зібрали підписи під вимогами до Кабміну припинити дискримінацію молодшого медичного персоналу, санітарок і водіїв швидкої (всього 400 тис. осіб), яких на тлі мізерних зарплат позбавили ще й надбавки на оздоровлення. Олег Панасенко резюмує: «Якщо до наших зауважень не дослухаються і не відреагують, почнемо акції протесту. Ми маємо захищатися».
17 вересня, 2012