23. ПРАВА ДІТЕЙ

[1]

Викладені в доповіді «Права людини в Україні – 2011» оцінки, висновки та рекомендації є актуальними й у 2012 р. Це підтверджується даними державних, громадських, міжнародних організацій, що працюють у сфері захисту прав дитини в Україні. За даними Центру «Ла Страда – Україна» за 9 місяців 2012 р. на Національну «гарячу лінію» з питань попередження насильства та захисту прав дитини звернулось 3346 дітей. Переважно діти скаржаться на проблеми міжособистісних стосунків, насильство в сім’ї та в школі. Аналіз звернень та скарг, які надійшли до Уповноваженого Президента України з прав дитини за період серпень 2011 – квітень 2012 рр.[3] вказує, що основними порушеннями прав дитини є: неврахування думки дитини; нехтування інтересами дитини під час конфліктів між батьками або невиконання законних обов’язків стосовно дитини (несплата аліментів, викрадення дітей тощо); насильство щодо дитини (як в сім’ї, так і поза нею); порушення права дитини на охорону здоров'я та освіту. До Уповноваженого з прав людини також звертаються із скаргами на порушення прав дітей переважно з аналогічними проблемами.

Більшість оцінок щодо порушення прав дитини в Україні надані дорослими фахівцями. Думки самих дітей щодо порушення їх прав рідко враховуються при висвітленні цієї проблематики. У цьому звіті ми пропонуємо відштовхуватись від думки дітей щодо найбільших порушень їх прав в Україні[4]. Зокрема, використано дані загальнонаціонального опитування дітей віком 10-17 років, що проводилось на замовлення Офісу Уповноваженого Президента України з прав дитини УІСД ім. О. Яременка[5].

Адміністративна реформа вдарила і по цій сфері, що породило нові проблеми та виклики, і також потребу в активізації діяльності державних органів та вдосконалення національної політики щодо охорони дитинства. Водночас такій діяльності не вистачає систематичності, ефективної координації, адекватного кадрового та методичного забезпечення. Як наслідок, спостерігаються вияви серйозного нерозуміння в суспільстві поняття та принципів прав дитини, що виливається в численні факти порушень, застосування тілесних покарань, насильство, неприйняття розвитку механізмів їх захисту, зокрема, ювенальної юстиції тощо.

Важко оцінити, яким чином реформа в медичній сфері відіб’ється на дотриманні прав дитини в сфері охорони здоров’я. Однак наявність чисельних скарг громадян на реформу дає підстави для невтішних висновків[6].

Завдяки створенню національного превентивного механізму попередження катувань[7] здійснені моніторингові візити до інтернатних закладів для дітей, виявлені численні порушення умов проживання дітей, факти жорстокого поводження із дітьми та інше. В Україні залишилися дві спеціальні установи виконання покарань, в яких ув’язнені жінки можуть перебувати із дітьми (Чернігівська та Одеська області). Восени 2012 р. суспільство сколихнув випадок членоушкодження в Одеській колонії[8], який свідчить про глибинні проблеми в цих установах, що залишаються поза увагою громадськості.

У 2012 р. з’явилися нові виклики, пов’язані із ініціативами щодо ліквідації таємниці усиновлення, із використанням дітей у виборчому процесі в ході парламентських виборів[9], посиленням втручання церков в освітній процес, політизацією питань, пов’язаних із дотримання прав дітей тощо. Відсутність чіткої позиції, реакції держави сприяє помилковому сприйняттю цих явищ суспільством та активізації «антиювенальних рухів». В інформаційному просторі з’являється все більше передач про права дитини, але не завжди проблеми та шляхи їх вирішення освітлюються всебічно та змістовно.

Міжнародний контекст. 28.02.2012 р. під час 19 сесії Ради ООН з прав людини було відкрито для підписання Факультативний протокол до Конвенції про права, що стосується процедури повідомлень. Станом на 29.10.2012 р. його підписали 35 держав-членів ООН та ратифікували Таїланд і Габон[10]. Україна не підписала цей Протокол у 2012 р., незважаючи на заклики громадських організацій, які у лютому 2012 р. зверталися з цього питання до МЗС України та до Уповноваженого Президента України з прав дитини[11].

24.10.2012 р. Україна проходила другий цикл Універсального періодичного огляду (УПО). Було підготовлено державну доповідь, в якій містився підрозділ щодо захисту прав дитини[12] та доповіді Коаліції громадських організацій «Про стан дотримання прав дитини в Україні»[13] та ЕКПАТ, підготовлену за матеріалами центру «Ла Страда – Україна» та Всеукраїнської мережі проти комерційної сексуальної експлуатації дітей із однойменної теми[14]. Серед питань, що підіймалися робочою групою УПО – політика захисту прав дитини. Фінальні рекомендації містять положення щодо необхідності приведення Україною свого законодавства у відповідність із положеннями Факультативного протоколу щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії до Конвенції ООН про права дитини та виконання Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року, а також ратифікації Гаазької Конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення[15].

20.06.2012 р. Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства[16]. Однак законопроект щодо гармонізації українського законодавства із положеннями цієї Конвенції не було прийнято навіть у першому читанні у зв’язку із його недосконалістю. Законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо протидії дитячій проституції» від 06.12.2011 р. № 9540 (розроблено із метою гармонізації законодавства із положеннями Факультативного протоколу щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії та Конвенції Ради Європи №201) було відкликано у липні 2012 р. із розгляду.

Підписання Україною Конвенції Ради Європи 210 про боротьбу та попередження насильства щодо жінок та домашнього насильства[17] має серйозне значення і для політики дотримання прав дітей. Наприклад, в ній наводяться визначення таких видів насильства як булінг (переслідування), які є актуальному в дитячому та молодіжному середовищі, але ніяк не визначені в національному законодавстві, сформульовані стандарти державної політики протидії домашнього насильства, від якого страждають і діти тощо. Більш детально ця тема представлена в розділі «Насильство щодо жінок та домашнє насильство».

Інституційний механізм та законодавчі ініціативи. В 2012 р. відчутні прогалини та недоопрацювання адміністративної реформи, розпочатої у 2010 р. Система захисту прав дитини в Україні залишається не скоординованою. Відповідальність за дітей розділяється між різними міністерствами та відомствами, співпраця між ними є малоефективною, подекуди взагалі відсутня[18]. Координуючим органом з формування та забезпечення реалізації державної політики щодо дітей є Мінсоцполітики, в якому лише наприкінці 2011 р. розпочав діяльність Департамент захисту прав дитини та усиновлення. З 1 жовтня 2012 р. він переформатований у Департамент сім’ї та дітей. КМУ було прийнято Постанову № 415 «Про внесення змін до деяких постанов КМУ з питань Міністерства соціальної політики»[19], щодо законодавчих змін, які регулюють діяльність різних установ та закладів для дітей.

07.03.2012 р. під час розширеного засідання КМУ Президентом були оприлюднені Соціальні ініціативи[20], оголошено створення нового інституту в соціальному захисті населення – інституту соціальних дільничних інспекторів[21]. Соціальні дільничні – це принципово новий підхід до розв’язання проблем українських сімей. Їх завдання – запобігання проблемам у сім'ї і захист прав дітей. Соціальна робота має бути орієнтована на профілактику проблем, а не на подолання їх наслідків[22]. В червні 2012 р. розпочато кампанію по формуванню корпусу інспекторів, який має складатися з 12000 осіб. У жовтні було набрано 9 000 фахівців, які пройшли перше навчання[23]. Станом на 15.10.2012 р. ані КМУ, ані Мінсоцполітики не розроблено і не прийнято жодного нормативно-правового документу, що визначав би повноваження та завдання новоствореної посади.

31.10.2012 р. Кабінет Міністрів України вніс зміни у Додаток 2 до своєї постанови від 18.04.2012 р. № 606 «Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій». Зокрема, рішенням Уряду цей перелік нині доповнено Службою у справах дітей[24].

У 2012 р. розпочато процес реорганізації притулків для дітей у центри соціально-психологічної реабілітації[25]. За офіційними даними, станом на 01.01.2012 р в Україні функціонувало 67 притулків та 51 центр соціально-психологічної реабілітації дітей[26].

В 2012 р. відбулися зміни у врегулюванні діяльності Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства. 31.05.2012 р. КМУ було прийнято Постанову № 483 «Про внесення змін до Положення про Міжвідомчу комісію з питань охорони дитинства»[27], якою змінено статус та завдання Міжвідомчої комісії. Зокрема встановлено, що Комісія є тимчасовим консультативним, дорадчим органом, утвореним КМУ з метою підготовки пропозицій щодо реалізації державної політики з питань захисту прав та інтересів дітей. Основними функціями Комісії тепер є сприяння забезпеченню координації дій органів виконавчої влади з питань охорони дитинства; підготовка пропозицій щодо формування і реалізації державної політики з питань захисту прав та інтересів дітей; визначення шляхів, механізмів та способів вирішення проблемних питань, що виникають під час реалізації державної політики у сфері охорони дитинства[28]. Станом на 15.10.2012 р. оновлений склад Міжвідомчої комісії не затверджено, Комісія не збиралась.

Продовжено реформування кримінальної міліції у справах дітей і є ідеї створення на її базі ювенальної міліції ОВС України[29]. Модель покращення послуг у сфері кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, апробовується у Івано-Франківську[30].

2012 р. продемонстрував, що рушійною силою у вдосконаленні політики із охорони дитинства та захисту прав дитини в Україні є Уповноважений Президента з прав дитини, хоча його основною функцією є моніторинг ситуації із дотримання прав дитини в Україні, а не реалізація політики. Рекомендації за результатами моніторингу лягають в основу актів Президента, що формують державну політику з охорони дитинства. 31.08.2012 р. Президентом було видано Доручення щодо поліпшення захисту прав та законних інтересів дітей[31]. 22.10.2012 р. – Указ № 609/2012 «Про Національну стратегію профілактики соціального сирітства на період до 2020 року» метою якої є забезпечення реалізації кожною дитиною права на виховання в сім'ї, зростання в безпечному сімейному оточенні, підвищення ефективності роботи державних органів та органів місцевого самоврядування із запобігання соціальному сирітству, вдосконалення системи надання соціальних послуг дітям і сім'ям з дітьми[32].

За період діяльності офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини під керівництвом новообраного Уповноваженого, надійшло 221 звернення, з яких понад 60% стосується питань захисту прав дитини. Основними формами реагування є запити до уповноважених органів та надання роз’яснень громадянам. Діяльність Уповноваженого щодо захисту прав дитини знаходиться на початковій стадії і ведеться в неповному обсязі[33].

13.04.2012 р. прийнято новий Кримінальний процесуальний кодекс України (набув чинності 19.11.2012). Кодекс передбачає включення принципів ювенальної юстиції у кримінальне провадження щодо дітей: кримінальне провадження щодо неповнолітнього здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх. Розгляд справи у судді щодо неповнолітнього здійснюється суддею, уповноваженим згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх. Таку спеціалізацію планується запровадити для прокурорів, що беруть участь у кримінальному провадженні щодо дітей. Держава поступово просувається в бік ювенальної юстиції, запроваджуючи систему відповідних державних органів.

Основні порушення прав дітей в Україні. Право дітей висловлювати власну думку та її врахування в Україні

Результати досліджень та моніторингу щодо забезпечення прав дитини свідчать про те, що інтереси та думка дітей не аналізуються і не враховуються. У 2012 р. до проблеми було привернено увагу державних органів – поштовхом стали звернення від дітей на адресу Уповноваженого Президента України з прав дитини[34] з цього питання. Неврахування думки дитини особливо помітно у судовому провадженні. Суди не приділяють уваги думці дитини та її врахуванню під час вирішення спорів та справ, що стосуються дітей (позбавлення батьківських прав, встановлення місця проживання дитини, вчинення жорстокого поводження щодо дитини тощо)[35]. 01.06.2012 р. вперше за роки незалежності відбулась зустріч Президента з дітьми та заслухана їх думка з різних питань. Основна частина пропозицій молоді стосувалася необхідності вчитися дослухатися до потреб дітей.[36]

Право дітей на захист від жорстокого, брутального поводження, знущання

Жорстокість та знущання над дітьми проявляється як в сім’ї, так і поза нею. Згідно із офіційною статистикою Мінсоцполітики[37] за 9 місяців 2012 р. до підрозділів цього відомства звернулось 560 дітей щодо насильства в сім’ї, а на обліку перебувало 1478 дітей. За 9 місяців 2012 р. на Національну «гарячу лінію» з питань попередження насильства та захисту прав дитини надійшло 400 дзвінків щодо випадків жорстокого поводження із дітьми, в більшості це насильство в сім’ї.

Діти, що переживають насильство в сім’ї, також стикаються із ігноруванням їх прав та інтересів від органів, компетентних захищати їх права. Аналіз дзвінків на НГЛ «Ла Страда – Україна», а також судових справ показує, що правоохоронні органи залишають поза увагою права та інтереси дітей, які є свідками насильства в сім’ї. Дитина, спостерігаючи насильство в сім’ї відносно інших членів родини, фактично стає жертвою психологічного насильства. Такі ситуації так і залишаються невирішеними, і правоохоронні органи реагують лише тоді, коли насильство відбувається у тяжкій формі та його наслідки для дитини стають більш візуалізованими.

Існують системні проблеми щодо вирішення справ, що стосуються дітей, у судах. Так, справи пов’язані із визначенням місця проживання дитини, позбавленням батьківських прав можуть тривати роками. До вирішення остаточного питання про те, з ким із батьків буде проживати дитина, ця дитина може за рішенням суду відбиратися у одного із батьків та передаватися іншому. При цьому суди не враховують, що це може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини.

Існує і проблема насильства над дітьми в навчальних закладах, що підтверджується й зверненнями від самих дітей[38], і інформацією у ЗМІ[39]. Оскільки система роботи освітніх навчальних закладів, особливо інтернатних, пронизана принципом приховування таких фактів та кругової поруки, на сьогодні відсутня можливість реально оцінити цю ситуацію. Проблеми, які виникають у дітей в закладах інтернатного типу, та з якими найчастіше звертаються на Національну «гарячу лінію» стосуються жорстокого поводження з дітьми як зі сторони працівників інтернатного закладу, так і зі сторони однолітків та старших дітей. Найбільше занепокоєння викликає саме жорстоке поводження зі сторони працівників інтернатного закладу, адже саме ці люди повинні захищати права та інтереси дитини, натомість ними вони грубо порушуються. Змінити ситуацію надзвичайного складно, оскільки більшість таких правопорушень приховуються, а залякана дитина боїться та не знає, куди можна звернутися.

У 2012 р. на Національну «гарячу лінію» з питань попередження насильства та захисту прав дитини звернувся вихованець інтернату в Кіровоградській області А., який скаржився на жорстоке поводження з боку вихователів та дирекції, на нехтування його проблемами психолога та на насмішки з боку однолітків. Спочатку хлопець замовчував інформацію, а потім все ж наважився сказати психологу, що його б’ють, тілесні покарання він отримує і від вихователів, і від керівника закладу. Щоб А. мовчав, його збиралися направити на лікування до психіатричного закладу. Лише термінове втручання Уповноваженого Президента з прав дитини (за зверненням від Центру «Ла Страда – Україна») допомогло вирішити ситуацію, хлопця було влаштовано до дитячого будинку сімейного типу.

Право на отримання медичної допомоги

Основними проблемами у сфері охорони здоров’я дітей залишаються відсутність якісного обстеження та надання об’єктивного діагнозу дитині; значні недоліки щодо матеріально-технічного забезпечення лікувальних закладів (незадовільний стан ліжок, матраців, білизни, неповне забезпечення ліками, застаріле обладнання); допомога дітям-інвалідам тощо [40]. В 2012 р. залишаються невирішеними проблеми обмеженого доступу дітей у сільській місцевості до послуг охорони здоров’я, недостатності коштів для оплати медичних послуг (за відсутністю або складністю отримання таких послуг на безоплатній основі) [41].

Видатки Держбюджету 2012 р. не відповідають реальним потребам забезпечення дітей-інвалідів та тяжкохворих дітей ліками, медичними препаратами, реабілітаційними послугами, імунопрофілактикою тощо. Лікування "Хвороби "Гоше" забезпечене на 25%, "Ниркової недостатності (діаліз)" – на 37%, "Первинний імунодефіцит" – на 10%. Видатки на лікування деяких хвороб (аутизм, епілепсія, мукополісахаридоз) взагалі не передбачені. Стаття «Дитяча онкологія та онкогематологія» фінансується на 45% від потреби. Недостатнє забезпечення, відсутність трансплантаційних методів лікування, реабілітації, спеціальної паліативної допомоги доповнюється порушенням права дітей на батьківську турботу в лікувальному закладі. Батькам заборонено перебувати в стаціонарі разом з дитиною, вік якої більше 6-ти років. Кожна 5-та дитина в Україні потребує в тій чи іншій мірі допомоги спеціаліста-психіатра, однак і досі відсутня державна програма щодо надання такої допомоги. 70% препаратів, що закуповуються за бюджетні кошти, застосовуються в педіатрії та реалізуються через аптечну мережу, не мають доказової бази[42].

Навесні 2012 р. Президент України дав завдання КМУ розробити окрему програму щодо реабілітації дітей з ДЦП[43] та пообіцяв, що у 2012 р. на реалізацію реабілітаційних програм буде виділено 60 млн. гривень[44]. Фактично у 2012 р. на реабілітацію дітей з ДЦП держава виділила 16 млн. грн., збільшивши фінансування програми «Заходи щодо реабілітації хворих на ДЦП в Міжнародній клініці відновного лікування» в три рази[45].

У квітні 2012 р. зареєстровано 180 випадків ВІЛ-інфекції у дітей[46]. Рівень знань учнівської молоді про ВІЛ/СНІД загалом і про шляхи, якими ВІЛ-інфекція передається, залишається дуже низьким (17,2%)[47].

Сексуальна експлуатація дитини та дитяча праця

За 9 місяців 2012 р. ОВС зареєстровано 226 злочинів щодо розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України), 58 злочинів щодо статевих зносин з особами, які не досягли статевої зрілості[48]. За 6 місяців 2012 р. від зґвалтувань (разом із замахами) потерпіла 61 дитина, з яких 18 малолітніх. Зареєстровано 9 злочинів, пов’язаних із дитячої порнографією (ст. 301 КК України), 4 пов’язаних із дитячою проституцією (ст. 303 КК України), виявлено 41 дитину, які займалася проституцією, і яких притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 181-1 КУпАП[49]. У 2011 р. кількість дівчат підліткового віку, які зайняті у сфері комерційного сексу становила 15 000 осіб[50]. Такі дані дають можливість стверджувати, що масштаби проблеми є достатньо великими, а офіційна статистика відображає лише вершину айсбергу. Україна сьогодні не здатна ефективно реагувати на випадки комерційної сексуальної експлуатації дітей, як на законодавчому, так і на практичному рівні. Відсутня система попередження сексуального насильства та сексуальної експлуатації дітей, система надання допомоги постраждалим дітям. Навіть якщо інформація про такі злочини доходить до правоохоронних органів, вони рідко розкриваються та доходять до суду. Єдиний в країні центр соціально-психологічної реабілітації «Софія» для дівчат, постраждалих від сексуального насильства та сексуальної експлуатації громадської організації «Віра. Надія. Любов», у 2012 р. не функціонував через відсутність фінансування. Проблема не тільки у відсутності центрів, але і у кадровому забезпеченні державних структур спеціалістами, які здатні надавати фахову допомогу постраждалим дітям. Шкільні програми не містять окремих курсів щодо вироблення навичок у дітей щодо протистояння ризикам сексуальних зловживань відносно них.

Більшість діяльності у напрямку запобігання сексуальному насильству та захисту прав дітей у 2012 р. ініціювалась та проводилась громадськими організаціями. Так, Центр «Ла Страда – Україна» у співпраці з МВС, ХНУВС за фінансової підтримки Міжнародної організації ЕКПАТ в 2012 р. створив дві спеціально обладнані «зелені кімнати» для опитування дітей, які постраждали від насильства та експлуатації в Харкові (в 2011 р. були відкриті в Києві та Одесі). Було також розроблено, надруковано та розповсюджено серед науковців та практичних працівників МВС України методичні рекомендації з обладнання та використання таких кімнат в роботі КМСД[51], проведені навчання для фахівців.

У 2011-2012 рр. в Україні проводилась робота з розробки та впровадження Кодексу щодо захисту дітей від жорстокого поводження з дітьми в мережі Інтернет та ІКТ-ресурсах[52], ініційована «Ла Страда – Україна» за підтримки Офісу Уповноваженого Президента України з прав дитини та фінансової підтримки Міжнародної організації ЕКПАТ. Кодекс включає питання захисту дітей від насильства в Інтернеті, в тому числі від дитячої порнографії. Згідно з Кодексом провайдери зобов’язуються інформувати своїх клієнтів про відповідальність за ці злочини та про можливості уберегтися від них. Кодекс підписали мобільні оператори «Київстар» та «МТС», підтримав ініціативу «Укртелеком».

Центр «Ла Страда – Україна» співпрацює з приймальником-розподільником для дітей при ГУ МВС України в м. Києві. В 2010-1012 роках Центром було навчено 14 волонтерів, які проводили профілактичну роботу в приймальниках-розподільниках Львову, Донецька, Харкова, Одеси та Сімферополя.

Проблема дитячої праці залишається в тіні. За даними МВС[53] за 9 місяців 2012 р. порушено 31 кримінальна справа, що стосується експлуатації дитини (ст. 150 КК України – 3 справи, ст. 150-1 КК України – 28). В 2011 р. кількість таких справ становила 94 (14 за ст. 150, 80 за ст. 150-1 КК України). Офіційні дані не відображають повних масштабів проблеми.

Право дитини на опіку та піклування

Станом на 01.10.2012 р. у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу виховується 11261 дитина, що складає 11,7 % від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. В Україні функціонує 695 дитячих будинків сімейного типу та 3737 прийомних сімей. Усиновлено 1445 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування громадянами України та 588 дітей іноземцями[54].

На сьогодні сирітство є соціальною проблемою, адже переважна кількість дітей, які опинились без батьківської опіки, мають живих батьків. В Україні залишається можливість для батьків відмовитися від дитини, передати її на виховання в інтернат.

За попередній рік кількість дітей в інтернатах збільшилась у шість разів[55]. Понад дві третини українських дітей-сиріт, які досягли повноліття, не мають житла. На думку експертів, цю ситуацію викликає неспроможність влади забезпечувати дешевим соціальним житлом. Самі ж урядовці переконують, що здебільшого сироти залишаються без даху над головою через свою соціальну непристосованість[56].

Порушення прав дітей, що позбавлені батьківського піклування, існує як в інтернатних закладах, так і в прийомних сім’ях, з боку опікунів. Відомі випадки, коли опікуни віддавали своїх підопічних не в інтернати, а іноземцям, ігноруючи закони України, які передбачають подібні дії лише після перевірки прийомної сім'ї спеціальними органами. Так, 07.05.2012 прокуратура Дніпропетровської області порушила кримінальну справу відносно опікуна (ч.1 ст.169 КК), який незаконно передав на виховання за кордон свою неповнолітню сестру. Чоловік з сестрою прибув до Італії, де відповідно до місцевого законодавства оформив опікунство на іноземців, проігнорувавши законодавство України[57]. В липні 2012 р. став відомим випадок насильства та вбивства батьками двох усиновлених дітей, а також викрадення чужої дитини. Багатодітна сім’я була під соціальним супроводом, проте це не попередило трагедії[58], що свідчить про його формальність або взагалі відсутність.

Уповноваженим Президента України з прав дитини було ініційовано скасування таємниці усиновлення[59]. Ця проблема широко обговорювалася під час круглих столів державними та громадськими організаціями[60]. Зрозуміло, що подібні зміни потребують просвітницької роботи серед громадян та чітких дій держаних органів.

Право на освіту

Дослідження минулого року[61] показало, що в Україні існують проблеми у рівному доступі дітей до дошкільної, середньої та позашкільної освіти: нестача місць у дитячих дошкільних установах переважно у великих містах, складнощі доступу до закладів освіти у сільський місцевості, важкість доступу до освіти дітей з обмеженими можливостями та дітей з особливими навчальними потребами, незадовільне технічне оснащення навчальних закладів, низький рівень підключення шкіл до Інтернету, низький рівень правової освіти. 2012 р. в опублікованому Глобальному звіті щодо гендерного розриву, за індикатором рівного доступу до освіти хлопчиків та дівчат Україна посідає 22 місце[62].

За даними проекту «Я дала хабар за свою дитину»[63], метою якого є складання мапи хабарів в Україні в сфері сімейних відносин, захисту прав дитини та жінок, за місяць від початку проекту надійшло 21 повідомлення. 86 % випадків коли люди давали хабарі, і 14 % у яких громадяни повідомляють, що не давали хабарі. За даними проекту, найбільш дорогим для життя дітей регіоном України є АРК. У Севастополі влаштувати дитину у дитячій заклад коштує батькам до 3000 грн, що відповідає рівню столиці. Найдешевший вступ дитини у садочок – в Донецькій обл. – 300 грн. В Києві вимагають сплатити за вступ в перший клас ліцею 1000 доларів. Цікаво, що уникнути щеплення своєї дитини в закладах медицини коштує незалежно від регіону – і оцінюється в 450-500 грн[64].

Права дітей в контакті та конфлікті із законом

В 2011 р. прийнято Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні[65] та план дій на її виконання. У 2012 р. Розпорядженням Президента створено робочу групу з питань реалізації Концепції[66]. Інформації про стан виконання прийнятого в жовтні 2011 р. плану у відкритому доступі немає.

Ініціативи громадських організацій щодо захисту прав дітей.

На виконання рекомендацій Комітету ООН з прав дитини та задля сприяння дотриманню прав дитини в Україні було створено Коаліцію НУО «Права дитини в Україні»[67]. Також в цьому напрямі активно працюють громадські організації, серед яких ВГО «Школа рівних можливостей», ВГО «Служба захисту дітей»[68], УФ «Благополуччя дітей»[69], МБФ «Отчій дім»[70], «Україна без сиріт»[71] та інші. У зв’язку із збільшенням кількості дзвінків від дітей на Національну «гарячу лінію» з протидії насильству в сім’ї та захисту прав дітей, а також на виконання міжнародних стандартів в сфері захисту прав дитини, Центром «Ла Страда – Україна» ведеться робота для створення окремої «гарячої лінії» для дітей, відкриття якої відбудеться у січні 2013 р. Тренери Національної тренерської мережі Центру за 6 місяців 2012 провели 1465 заходів для 14 111 осіб. У другому півріччі роботу продовжено. Інформація про ініціативи та діяльність доступна на інтернет-ресурсах організацій. Можна відмітити активність приватних фондів та підтримку діяльності громадських організацій задля захисту прав дітей.

Вдосконалюючи закони, змінюючи на краще захист прав дитини на практиці, також необхідно не забувати про роботу з населенням, оскільки суспільство демонструє занадто толерантне ставлення до порушення прав дитини. Необхідно навчити людей проявляти нульову толерантність до таких порушень, що сприятиме дотриманню прав дитини в Україні та запобіганню порушенням цих прав.

Рекомендації[72]

1.Забезпечити ефективний перерозподіл функцій після адміністративної реформи серед органів центральної та місцевої влади та координацію дій для повного забезпечення виконання обов’язків держави щодо прав дитини.

2.Відновити роботу Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства. Оновити її склад, включивши до неї представників громадських організацій, що займаються захистом прав дитини в Україні. Проводити регулярні засідання Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства.

3.Розробити механізм включення дітей у процес прийняття рішень із питань, що стосуються охорони дитинства, захисту прав дітей. В тому числі розробити механізм врахування думки дитини у вирішенні питань, що стосуються самих дітей.

4.Розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо гармонізації законодавства України із положеннями Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства. Зокрема, розробити положення щодо комплексної протидії дитячій проституції, дитячій порнографії, криміналізувати зваблення дітей через використання інформаційно-комунікаційних технологій, запровадження корекційних програм для осіб, що вчиняють злочини сексуального характеру щодо дітей, створення банку даних осіб, які вчинили злочини сексуального характеру щодо дітей, реабілітації дітей, постраждалих від сексуального насильства та експлуатації.

5.Дослідити питання щодо середнього віку досягнення статевої зрілості в Україні і на цій основі закріпити вік вступу у статевий зв'язок у законодавстві України.

6.Розробити ефективну методологію моніторингу порушення прав дітей у освітніх та інтернатних закладах та забезпечити ефективний механізм притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні прав дитини.

7.Передбачити та забезпечити достатнє фінансування із Державного бюджету на забезпечення дітей-інвалідів та тяжкохворих дітей ліками, медичними препаратами, реабілітаційними послугами, імунопрофілактикою тощо.

8.Провести широку інформаційно-просвітницьку кампанію серед населення України щодо необхідності скасування таємниці усиновлення та включити у програми підтримки для батьків-усиновлювачів питання, пов’язані із таємницею усиновлення

9.Продовжувати обладнання та використання в рамках кримінального провадження «зелених кімнат» для опитування дітей, які постраждали від насильства та експлуатації.

10.Проводити широкі інформаційні кампанії щодо прав дітей, підтримувати роботу Національної «гарячої лінії» з прав дітей.