Документальне кіно про історію та упередження щодо ромів

Життя ромів не оминуло уваги митців на Міжнародному фестивалі документального кіно «Docudays UA». До уваги глядачів було представлено 2 фільми – «Табір» українського режисера Олександра Балагури і «Народ незліченний» канадського режисера Аарона Єґера.

У фільмі «Табір» – авторський погляд Олександра Балагури на життя одного поселення ромів у Закарпатській області. Незважаючи на неймовірну бідність, брак роботи та інші проблеми, з якими зустрічаються герої фільму, вони прагнуть до краси та гармонії. Як і будь-яка інша людина, без «прив’язки» до національності.

Фільм «Народ незліченний», присвячений геноциду ромів у роки Другої світової війни.

Зневагу до ромів штучно зрощували роками. Майже однакові стереотипи побутують щодо ромів і в Словаччині, і в Німеччині, і в Угорщині, й в Україні. Так, при згадці про ромів, у кращому випадку уявляється вуличний музикант або танцівниця, у гіршому – злодій, крадій (і це зважаючи на той факт, що за даними досліджень злочинність серед ромського населення менша у 2,5 рази).

Часто такий образ культивується завдяки ЗМІ, що розповідають не про проблеми цих людей, а про крадіжки чи мародерство, або ж акцентують увагу на так званих баронах, а не звичайних людях.

Інший стереотип щодо ромів – вони вправні лише в галузі спорту і розваг. На спроби ромів займатися серйозними речами відповідають насмішками, говорить Аарон Єґер у «Народі незліченному». Найчастіше ЗМІ показують лише знаменитих футболістів чи музик, а не юристів чи економістів.

Багато міфів народжуються з віри у надприродні можливості ромів: ніби усі вони ворожать, гіпнотизують, одурманюють інших. Це уявлення виникло через те, що протягом століть вони зарекомендували себе як люди, які добре розбираються у лікувальних травах й нетрадиційній медицині.

Помилковим є твердження, що роми – це виключно безхатьки та «кочівники». Водночас замовчується, що в деяких країнах ромам заборонялось мати свою землю, тому вони були вимушені мандрувати.

Геноцид ромів – ще одне «незручне питання», яке часто забувається, коли мова заходить про ромів. Експерт Українського центру вивчення історії Голокосту Михайло Тяглий наголошує, що важливо інформувати громадськість про факти геноциду ромів під час нацистського панування в Європі. Про свою трагедію роми почали говорити лише через 50 років – саме стільки часу знадобилося, щоб довести, що їх, ромів, знищували так само, як і євреїв.

У фільмі «Народ незліченний» Аарон Єґер нагадує, що ставитися до подій 40-х років ХХ століття як до безумства, до того, що не можна зрозуміти й осягнути, – надзвичайно небезпечна тенденція. Слід усвідомлювати, що подібні настрої з’явилися не за один день, це не було колективною «втратою глузду». Люди, що тоді жили у Німеччині, були освіченими, їх позиція не була обумовлена браком знань чи невіглаством.

На жаль, сьогодні повернення до нацизму – не якась туманна фікція. Варто лише подивитися на радикальні націоналістичні рухи та висловлювання їх лідерів, скажімо, угорської партії «Йоббік», що активно використовує ромофобську риторику.

І це відбувається не десь там «далеко і не в нас». Зовсім недавно саме представників партії «Йоббік» Росія запросила як «міжнародних спостерігачів» на так званий референдум до Криму…

Рік тому затверджена державою «ромська стратегія» має поки що декларативний характер. І життя національних менших мало турбує державу, допоки не трапляються трагедії.

Анна Якутенко, Центр інформації про права людини