Політичні переслідування

[1]

Ще до початку Євромайдану протягом 2013 року правозахисними організаціями були зафіксовані численні випадки переслідування за політичними мотивами представників громадянського суспільства, об’єктами яких ставали правозахисники, журналісти, громадські активісти, адвокати. В арсеналі таких переслідувань як використання юридичних процедур (порушення кримінальних та адміністративних справ на підставі фальсифікації доказів інкримінованого правопорушення або за відсутності події чи складу правопорушення, або його скоєнні іншою особою), так і переслідування у позаправовому порядку – тиск, погрози та побиття людей.

Відповідно до «Путівника»[2] під «політичними мотивами» розуміються реальні підстави неприпустимих у демократичному суспільстві дій або бездіяльності правоохоронних чи судових органів, інших суб’єктів владних повноважень, які спрямовані на досягнення хоча б однієї із наступних цілей:

1)   зміцнення чи утримання влади суб’єктами владних повноважень;

2)   недобровільне припинення чи зміна характеру публічної діяльності будь-якої особи;

Нижче стисло характеризуються окремі форми такого переслідування із наведенням найбільш показових прикладів, які мали місце у 2013 році.  Непоодинокими є вчинення явно незаконних дій самими працівниками міліції, наприклад, побиття техніки журналістки Наталії Барбарош, проведення обшуку у квартирі журналіста Анатолія Лазаренко, побиття членів громадської організації "Вільний простір" Романа і Назара Олексевичів, перешкоджання перегляду в регіонах країни фільму-альманаху «Відкритий доступ» тощо.

Протягом травня-липня 2013 року громадським активістам Максиму та Костянтину Лацибі неодноразово дзвонили та приходили додому слідчі Броварського та Бориспільського відділку міліції у зв’язку із відкриттям кримінальних проваджень щодо пограбування автомобілів. Нібито у розпорядженні міліції є відео, де зафіксовано автомобіль, на якому грабіжники поїхали з місця пограбування, номери якого схожі на номери автомобіля, який належить Максиму Лацибі. Така увага з боку правоохоронних органів до автомобіля громадських активістів ними пояснюється тим, що саме цей автомобіль був присутній на акції протесту у Межигір’ї, після якої почався тиск на її учасників.

Інший приклад – судова постанова про адміністративний арешт за порушення порядку проведення мирного зібрання Василя Любарця, організатора Врадіївської ходи, яка почалася після згвалтування 29-річної жінки міліціонерами. До цього 18 червня 2013 року сам мітинг на Майдані Незалежності був незаконно розігнаний правоохоронними органами.

Із того ж ряду – винесення адміністративного покарання у вигляді п’яти діб арешту учасникам акції 16 серпня 2013 року щодо нелегітимності Київській міській ради. На 4-х активістів було складено адміністративні протоколи за ст. 185 КУпАП – «Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції», а на журналістку – протокол за ст. 173 КУпАП – «Дрібне хуліганство».

Ще до Євромайдану поширеною практикою було незаконне обмеження свободи мирних зібрань правоохоронними органами. Зафіксовані випадки залучення співробітників правоохоронних органів без форменого одягу, у форменому одязі без належної ідентифікації, втручання з метою перешкодити взяти участь в мирних зібраннях, надання переваги одній із сторін під час їх проведення, бездіяльності під час конфліктів, що виникають у ході проведення мирних зібрань, безпідставного припинення проведення мирних зібрань та затримання їх учасників, надмірного застосування сили і спеціальних засобів проти учасників, переслідування учасників мирних зібрань після проведення заходу.

До цієї категорії відносяться справи Дениса Левіна про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення порядку проведення мирних зібрань, затримання  художників Давида Чічкана та Олександра Бурлака за акцію проти клерикаризації України біля Мистецького Арсеналу, вибіркове зняття з потягів до Києва пасажирів, які їхали на мітинг опозиції у травні 2013 році тощо.

Так, наприклад, 27 липня 2013 року троє активісток  жіночого руху Femen та журналіст Дмитро Костюков виходили із підїзду, щоб провести у центрі міста акцію протесту. У дворі на них накинулися люди у штатському, збили їх на землю та почали бити ногами. Після цього під’їхали міліцейські машини. Дівчат із журналістом було доставлено до райвідділку. Флешки із відзнятим матеріалом конфіскували. За якийсь час викликали швидку, яка надала першу медичну допомогу потерпілим, а Дмитру – зашили розбитого лоба.

Натомість міліція обвинуватила журналіста – у злісній непокорі працівникам міліції, а самих  жінок – у дрібному хуліганстві: за словами міліціонерів, дівчата ходили голі по Оболонському району. Суд визнав учасників винними, зокрема, Дмитро Костюкову було винесено покарання у вигляді сплати штрафу.

З огляду на зростання випадків побиття та тиску на осіб, які здійснюють активну суспільну діяльність, особливе занепокоєння викликає бездіяльність правоохоронних органів як під час здійснення  таких правопорушень, так і в ході розслідування з метою встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності.

Це прослідковується у відсутності результатів по розгляду скарги кореспондента ТСН каналу «1+1» Сергія  Гальченка щодо встановлення спостереження за його пересуваннями, відсутністю належної реакції на скарги журналіста Сергія Левітаненка щодо погрози вбивством від народного депутата від Партії регіонів, нападі на голову громадського комітету «Проти забудови на Серафімовича» Андрія  Наконечного, побиття кількох активістів «Гостинної Республіки»  тощо.

Найбільш показовою справою, яка наочно демонструє злочинну бездіяльність правоохоронних органів, є побиття журналістки "5 каналу" Ольги Сніцарчук та фотографа «Коммерсантъ-Україна» Влада Соделя. Так, останні 18 травня 2013 року у Києві для здійснення законної професійної діяльності журналіста прийшли на мітинг опозиції. Поблизу від місця проведення мітингу, а саме, біля будівлі головного управління МВС, вони намагалися сфотографувати, як невідомі спортивної статури б’ють представників ВО «Свобода».

Попри те, що поряд колом стояли працівники міліції, невідомі молодики у спортивних костюмах кинулися на журналістів, повалили їх на землю та почали завдавати удари. Попри звернення журналістів до міліції з проханням захистити їх, остання не перешкоджала побиттю журналістів.

Рішення суду щодо покаранню виних у побитті журналістів стало радше виключенням, яке було зумовлене масовими акціями протесту по всій країні. 

Промовистою є бездіяльність правоохоронних органів щодо розслідування побиття та тиску на осіб, які здійснюють активну суспільну діяльність на прикладі побиття активістів «Дорожнього контролю».

Так, 21 липня 2013 року у Донецьку двоє невідомих побили активіста «Дорожнього контролю» Олега Богданова біля під’їзду його будинку. Медики діагностували у потерпілого закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, перелом кісток носа і щелепи. За фактом побиття журналіста відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 296 КК (хуліганство, скоєне групою осіб).

Півроку до цього 1 листопада 2012 Олегу Богданову спалили його автомобіль. Хоча за даним фактом міліція і порушила кримінальну справу за ч.2 ст.194 КК України (навмисний підпал), і на сьогоднішній день злочин не розкрито. На мобільний телефон Олега Богданова приходило безліч смс з погрозами.

У 2013 році були зафіксовані випадки переслідування незалежних адвокатів. Так, у липні 2013 року на розгляді в кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях знаходилися справи близько 15 адвокатів, стосовно 20 адвокатів були винесено постанови суду про ініціювання притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, можна навести наступний приклад: 17 квітня 2013 кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури притягнула до дисциплінарної відповідальності адвоката Миколу Сірого, підставою для чого стала оцінка адвокатом нового КПК України. При цьому попередження було винесено за порушення Правил адвокатської етики, а самі висловлювання адвокатом були зроблені ще за 4 дні до прийняття цих Правил.

Неабиякий резонанс викликала зафіксована у 2013 році нова форма переслідування – примусове лікування в психіатричній лікарні. Підставою судового рішення стосовно активістки, яка боролася проти незаконної забудови, Раїси Радченко з м. Запоріжжя cтали нібито звернення двірників і персоналу ресторану з скаргами на її неадекватне поводження. При винесенні діагнозу лікарі-психіатри посилалися на історію хвороби, яка не була представлена ​​в суді. Крім того, суд відмовив у проведенні незалежної експертизи в Києві. Більше двох тижнів активістка перебувала в психіатричній лікарні і була випущена тільки після активних протестів громадськості та втручання Уповноваженого з прав людини.

Відмова керівництва держави 21 листопада від підписання угоди про асоціацію з Європейскьи Союзом викликала хвилю протестів по всій країні, яка після жахливого побиття близько 300 протестантів на Майдані Незалежності вночі 30 листопада стала масовою. Саме побиття, безперечно, мало політичні мотиви (зокрема, припинення протестів проти політики держави), і всі його жертвами мають бути визнані жертвами політичних переслідувань. Частина з них обєдналися в групу «30 листопада» та ініціювали кримінальні провадження проти «Беркуту» як потерпілі.

До 18 січня протести були мирними, але вони не викликали жодної реакції влади, окрім нових переслідувань за політичними мотивами – заборон проведення мітингів, адміністративних переслідувань активістів, побиття активістів Євромайдану та журналістів, зокрема, Тетяни Чорновол, яку намагалися вбити, спалення автівок тощо. Розгляд політичних переслідувань та інших порушень прав людини під час подій Євромайдану буде здійснений в доповіді, присвяченій подіям 2014 року.

Окремої уваги заслуговують справи людей, які були позбавлені волі як протягом всього 2013 року, так і на певний період року, та з високою імовірностю підпадають під критерії Путівника із визначення поняття «політичний в’язень».  Цей список не претендує на вичерпність, охоплює 12 справ, в яких 39 активістів були позбавлені волі. 17 з них були затримані за участь у подіях Євромайдану.

1. Справа захисника прав найманих працівників Юрія Косарєва

Ввечері 22 травня 2011 року у селі Волнухіно подружжя Косаревих разом із знайомими Сергієм Ігнатьєвим та його дружиною Іриною смажили шашлики у подвір’ї будинку, який належав Юрію Косареву, члену громадської організації «Луганська правозахисна група».

До цього у рамках своєї діяльності 5 травня 2011 року Юрій Косарев написав скарги у різні інстанції про порушення трудового та екологічного законодавства керівництвом ВАТ «Успенський кар’єр».

До будинку під’їхав джип чорного кольору (номера ВВ 1122 ВХ), із якого вийшло троє чоловіків. Після розмови з ними Юрій Косарев повідомив, що приїжджали керівники ВАТ «Успенський кар’єр», які вимагали припинення його діяльності («мутить робочих») та погрожували йому неприємностями.

Через деякий час до будинку під’їхали дві машини: попередній джип та білі «Жигулі», із яких вийшли троє чоловіків у міліцейській формі. Дружина Юрія, Ірина Косарева стверджує, що один із них, підходячи до них, тримав пістолет у витягнутій руці.

«Вони хотіли забрати Юру, але він не погоджувався, вимагав повістку, адже на наступний день, 23 травня вранці мало бути розслідування у Лутугінській прокуратурі: за матеріалами про незаконну діяльність «Успенського кар’єра». Юрій пропонував зустрітися вранці і все з’ясувати в Лутугіно. Потім один із міліціонерів сказав по телефону: «Может валить его нах?», – повідомила Ірина Косарева. Ця сцена була знята на відео та виставлена на сайті «Lugansk. Медіа стиль».

Потім міліціонери повалили Ю.Косарева, надягли на цього наручники та почали бити його ногами. У побитті приймали участь чоловіки із джипу (Гапоненко Олександр Олександрович та його охоронець Андрієвський Н.В.). На захист Ю.Косарєва вступився С.Ігнатов.

Із матеріалів заяви Ю.Косарева до Європейського суду з прав людини: «Вони відмовились показати документи, я повідомив їх що в разі відмови надати документи, підтверджуючі, те що вони працівники міліції, і мають відповідне розпорядження суду, я маю право відповідно до існуючого законодавства не пустити їх на територію своєї власності та оборонятись в разі їх незаконного проникнення. Замість цього вони вдерлись на територію моєї приватної власності, повалили мене на землю, наділи наручники і почали лупцювати руками та ногами».

Юрій Косарев, Сергій Ігнатов та його дружина Ірина були затримані та відвезені до Лутугінської прокуратури, Ірина Косарева втекла. По поверненні до Луганська вона написала заяву в Луганську обласну прокуратуру.

Із скарги до прокуратури свідка Ірини Бімбат: «Мене привезли до Лутугінської прокуратури. Потім мене, Косарева, Ігнатова, працівників міліції Мельникова та ще двох працівників міліції повезли на медичне обстеження до Лутугінської міської лікарні. Там я побачила Юрія Косарева. На його обличчі були видимі пошкодження: крововиливи, шишки. Він скаржився на біль у ділянці ребер. Я не бачила видимих травм чи ушкоджень у людей у міліцейській формі. Я почула, як один із міліціонерів дорікнув товаришу – у нього під час експертизи у крові був виявлений алкоголь. Потім цього працівника міліції виключили із списку потерпілих, яких нібито побили Ігнатов та Косарев».

Із звернення до Сергія Ігнатова до Європейського суду з прав людини: «Мене без моєї згоди відвезли в Лутугінський районний відділ внутрішніх справ УМВС України в Луганській області. Косарев Юрій декілька раз визивав швидку допомогу. На ньому були видимі сліди побоїв, він скаржився на те, що в нього болить голова та зламані ребра». У своїй заяві до Європейського суду з прав людини Юрій Косарев стверджує, що медичних працівників до нього не пустили. За його словами, міліціонери боялися, що на його тілі залишилися сліди побоїв.

22 травня 2011 року до Лутугінського РВ МВС України надійшли три виклики із скаргами на хуліганські дії зі сторони Юрія Косарева. Проти нього було порушено дві кримінальні справи за опір працівникові правоохоронного органу та погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу.

Начальник Центру громадських зв’язків УМВД України у Луганській області Тетяна Погукай офіційно заявила, що Юрій Косарев умисно виставив той фрагмент відео, який був йому вигідний. «Чому на цьому відео не показано, як він та його друзі накинулися на співробітників міліції та били їх?». Також Тетяна Погукай припустила, що Юрій Косарев накинувся на співробітників міліції у зв’язку з тим, що знаходився у нетверезому стані. «Він сам спровокував конфлікт. Навіть на його відео це видно, – там, де він з лопатою стоїть», – вважає вона.

У відповіді №6/6-2984 від 21 червня 2011 року за підписом Ю.С. Казанського, заступника начальника департаменту кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України на звернення Д.Снегірьова, президента БФ «Підтримки українських ініціатив» зазначено, що «…Відомості, викладені на сайті «Lugansk. Медіа стиль» у матеріалі «Может валить его нах?» Луганскую милицию обвиняют в исполнении бандитского «заказа» знайшли своє часткове підтвердження у частині грубої та нетактовної поведінки з боку окремих працівників міліції Лутугинського РВ під час спілкування з Косаревим Ю.М., за що їх притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Матеріали перевірки направлено до Прокуратури Лутугинського району для прийняття рішення відповідно до вимог законодавства України».

Водночас у відповіді зазначається, що в ході проведеної перевірки встановлено, що Юрій Косарев погрожував Н.В. Андрієвському фізичною розправою. Відповідно до документу Ю.Косарев та С.Ігнатьєв: «здійснили спротив та нанесли легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження» співробітникам міліції. У відповіді названі прізвища не трьох, а двох співробітників міліції, – Потапіна О.Г. та Мельникова О.С.

Ірина Імбат повідомила про тиск на неї, як на свідка. «Мене допитував слідчий прокуратури Мельник С.В. Він сказав, що йому власник каменоломні дав 3 тис. доларів за те, що він посадить Косарева. І якщо я не скажу, що Косарев напав на міліціонерів, він і мене посадить на п’ять років за напад на міліціонерів».

9 червня у Лутугінському суді відбулися попередні слухання по справі Юрія Косарева та Сергія Ігнатова, на яких було винесено обвинувальний вирок. На момент проведення попереднього слухання обоє звинувачених знаходилися у лікарні СІЗО (Ю.Косарев після виснаження в результаті голодовки, С.Ігнатьєву зробили операцію). На засідання не пустили офіційних спостерігачів від «Луганської правозахисної групи» – помічника депутата Анатолія Ягоферова Андрія Василенка і правозахисницю Ірину Олейникову.

За словами Ірини Косаревої, до кабінету судді зайшли співробітники Лутугінського РВ МВС України О.Мельников та О.Потапін. Потім до судді зайшов представник Лутугінської прокуратури. Офіційні спостерігачі чекали початку судового засідання декілька година. Згодом суддя Василій Шпичко повідомив їх, що слухання вже пройшло та постанова винесена.

Обвинувачені під час слухання справи планували подати клопотання про зміну запобіжного заходу та про залучення до справи нових свідків, але не мали такої можливості з огляду на проведення слухань у їх відсутність. Ірина Косарева подала скаргу на суддю.

Луганська обласна прокуратура у своїй відповіді на інформаційний запит стверджує, що за результатами розслідування прокурором затверджений обвинувальний висновок Ю.Косареву та С.Ігнатьєву та справа направлена до суду для розгляду по суті. У той же час у відповіді зазначено, що після розгляду заяви Ю.Косарева про побиття його робітниками міліції, Лутугінський відділ МВС та прокуратура відмовили йому у порушення кримінальної справи проти міліціонерів. Згодом Артемівський районний суд м.Луганськ визнав, що рішення прокуратури про відмову у порушенні кримінальних справ проти співробіників Лутугінського райвідділу міліції є незаконним.

Ю.Косарев та С.Ігнатьєв подали заяви до Європейського суду з прав людини. У вересні 2012 року постановою Лутугінського райвідділу міліції справу було повернено на додаткове розслідування. Водночас за зверненням прокуратури Апеляційний суд Луганської області на початку 2013 року відмінив постанову суду першої інстанції і повернув справу для повторного розгляду новим складом суду, який визначався більше ніж півроку. Нове слухання у Славяносербському районному суді почалося 25 квітня 2013 року, на якому другий обвинувачений Сергій Ігнатов був звільнений з-під варти прямо в залі суду після півтора року перебування в СІЗО.

Станом на кінець 2013 року тривав судовий розгляд кримінальної справи.

2. Справа «васильківських терористів» Ігоря Мосійчука, Сергія Бевза, Володимира Шпари

22 серпня 2011 року співробітники СБУ провели обшук в офісі КП «Васильківський комбінат комунальних послуг», де працювали двоє активістів організації «Патріот України». Вони вилучили понад 2 десятка CD-дисків, ряд листівок, комп’ютери та саморобний вибуховий пристрій. Одна з вилучених листівок стосувалася демонтажу пам’ятника Леніну в м. Борисполі та містила погрозу фізичної розправи над президентом України В. Януковичем. Свою причетність до даної листівки і вилученого вибухового пристрою активісти заперечили. Після прибуття до приміщення депутата Васильківської міської ради Сергія Бевза та співзасновника спортивного товариства «Соловей» ім. Романа Шухевича Віталія Зателепа усі четверо були заарештовані. Того дня був  заарештований командир Васильківського осередку організації «Патріот України» Володимир Шпара.

На допити, які тривали усю ніч, не були допущені адвокати. Вранці затриманих відпустили і не висунули жодного звинувачення. Допитувані стверджували, що до них застосовувалися засоби фізичного і психологічного впливу.

23 серпня 2011 року були заарештовані 8 чоловік: Ігор Мосійчук, Сергій Бевз, Володимир Шпара, Олексій Чернега, Максим Бондаренко, Юрій Бойко, Віталій Телепа, Віктор Пухтій. Трохи пізніше був затриманий юрист Васильківської міської ради Олександр Крикунов. Вночі з 23 на 24 серпня 2011 року вдома у заарештованих були проведені обшуки, під час яких співробітниками СБУ у І.Мосійчука були вилучені 8 бойових патронів від пістолета, а у В.Шпари — пістолет, тротилова шашка та пакетик з невідомим білим порошком. Обидва затриманих заявили про свою непричетність до вилучених речей. На обшуку квартири С.Бевза були присутні журналісти та громадські активісти, у нього вилучили газовий балончик та «ніж, схожий на холодну зброю».

26 серпня 2011 року у Солом’янському районному суді м. Києва відбулося засідання по обранню запобіжного заходу. Не зважаючи на заяви про готовність взяття на поруки 3 народних депутатів (Андрія Парубія, Андрія Павловського та Івана Зайця), всього складу Васильківської міської ради і Васильківського міського голови Сергія Іващенка, Ігор Мосійчук, Сергій Бевз та Володимир Шпара отримали по 2 місяці утримання під вартою. Олександр Крикунов, який вийшов на підписку про невиїзд та показав журналістам сліди від побоїв, був заарештований повторно і випущений пізніше тільки після відмови від заяв про побиття. Щодо Олексія Чернеги та Віталія Зателепи не було прийнято жодних рішень, інших затриманих було оголошено свідками.

Після цього розпочався тиск на окремих очільників організації. Так, у Луцьку очільник місцевого осередку та двоє людей були затримані під стінами місцевого СБУ при спробі передати звернення із вимогами звільнити затриманих. У Луганську очільника місцевого осередку було затримано за “вчинені попередньо правопорушення”. Попри це у багатьох містах країни пройшли протесту проти незаконного ув’язнення.

Солом’янський районний суд м. Києва ще двічі (18 жовтня та 16 грудня 2011 року) подовжував для затриманих термін перебування за гратами.

2 вересня 2011 року нещодавно затриманий і визнаний свідком у справі «васильківських терористів» Олексій Чернега оприлюднив своє відкрите відео-звернення до президента В.Януковича. У зверненні він заявив про те, що після затримання 23 серпня його допитували 4 доби без перерви у Київському обласному управлінні СБУ, не даючи спати і їсти, змушуючи дати неправдиві свідчення на Володимира Шпару, Сергія Бевза та Ігоря Мосійчука. В ніч з 26 на 27 серпня О.Чернегу силою змусили підписати згоду на негласну спіпрацю з СБУ і лист до голови СБУ, в якому повідомлялося про добровільність цієї згоди і незастосування методів фізичного впливу. У зв’язку з вищезазначеними фактами О.Чернега повідомив, що від всіх своїх попередніх свідчень відмовляється і для запобігання подальшого тиску змушений буде переховуватися.

Від своїх попередніх показів відмовився ще один свідок — Юрій Бойко, який написав відповідну заяву до Генеральної прокуратури. Після цього оперуповноважений СБУ Дмитро Єрмакович призначив йому неформальну зустріч, на якій обурювався відмовою Бойка від попередніх свідчень, хоча й сам визнав факт фізичного і психологічного тиску на свідків, а також сфальсифікованість справи взагалі. Цю зустріч було таємно відзнято, а згодом оприлюднено журналістами каналу TVI (на судовому засіданні 19 березня 2012 року суд розгляне це як спосіб тиску каналу на слідство).

9 лютого 2012 року від своїх свідчень відмовився ще один свідок Максим Бондаренко, який також звернувся з відповідною заявою до Генеральної прокуратури.

У процесі слідства Володимиру Шпарі було запропоновано визнати свою причетність до знайденого у нього вдома під час обшуку пакетику з невідомим білим порошком, у іншому разі його дружині будуть інкримінувати зберігання наркотиків. В.Шпара відмовився від цієї пропозиції і через адвокатів домігся її оприлюднення у ЗМІ.

4 січня 2012 року у Києво-Святошинському районному суді розпочався розгляд по суті справи «васильківських терористів». Ігоря Мосійчука, Сергія Бевза та Володимира Шпару було звинувачено у підготовці до теракту, публічних закликах до повалення конституційного ладу насильницьким шляхом, незаконному поводженні зі зброєю та вибуховими речовинами.

23 січня 2012 року напередодні чергового судового засідання була вчинена проба несанкціонованого вивозу «васильківських терористів» за межі Лук’янівського СІЗО, але завдяки розголосу у пресі, яку встигли повідомити звинувачені, ця спроба не вдалася.

Під час судового розгляду під головуванням судді Юрія Бурбела було зафіксовано цілий ряд грубих порушень права на захист з боку головуючого та необгрунтоване затягування процесу. Безпідставність існування самої справи підтверджується тим фактом, що пам’ятник Леніну в м. Бориспіль Київської області, який начебто намагалися підірвати «васильківські терористи», був задовго до того демонтований місцевою владою.

Станом на листопад 2013 року тривав судовий розгляд кримінальної справи.

3. Справа «промислових шпигунів» Олексія Рудя, Сергія Чичотки, Володимира Чумакова

У 2008 році до професора Володимира Чумакова,  завідуючого кафедрою в Харківському національному університеті радіоелектроніки (ХНУРЕ), звернувся його колишній студент Олексій Рудь із пропозицією інвестувати кошти у наукові розробки вченого. Олексій Рудь співпрацював із китайською фірмою, яку зацікавили старі роботи професора, а саме наукова праця «Захист – В», що описує роботу апарата рельсотрон. Вже на той час принцип дії рельсотрона був викладений у відкритому доступі в мережі Інтернет.

Було складено і підписано договір про науково-технічне співробітництво між кампанією «Сінонінвестом» та університетом, причому цей договір затвердив проректор з наукової роботи. За умовами договору Володимир Чумаков мав скласти розрахунково-пояснювальну записку про можливість реалізації електродинамічного прискорювача мас з конкретними параметрами. Роботу професор виконав, скориставшись матеріалами до власного навчально-методичного посібника, укладеними на основі публікацій та довідкової літератури з тематики досліджень, які є в загальнодоступній науковій періодиці і монографіях.

Після цього Володимира Чумакова відвідали працівники СБУ та повідомили, що іноземний інвестор є резидентом китайської спецслужби. Науковцю доручили конфіденційно повідомити китайського представника в офісі компанії «Сінонінвест» про те, що запланована до співпраці робота містить державну таємницю України, на що останній ніяк не відреагував.

Восени 2009 року Володимира Чумакова запросили на зустріч із начальником Харківського обласного управління СБУ, який попросив вченого призначити зустріч китайському представнику та передати йому папку, в якій нібито містяться матеріали таємної розробки. У момент передання папки китайського представника мали затримати. Володимир Чумаков відмовився це зробити та змінив місце роботи, для чого переїхав у Севастополь. Там його неодноразово відвідували працівники СБУ, які стверджували, що Олексій Рудь та Сергій Чичотка, керівник фірми «Top Science Ukraine» (нова нава «Сінонінвест») є шпигунами та схиляли професора дати проти них свідчення.

9 серпня 2012 року професор Володимир Чумаков був обвинувачений у державній зраді у формі шпигунства на користь Китаю. Згідно з висновками експертизи Харківського фізико-технічного інституту, навчально-методичний посібник “Імпульсні процеси та системи”, який ліг в основу даної наукової праці професора, не має наукової цінності, оскільки містить загальновідомі факти, що знаходяться у відкритому доступі.  Крім того посібник має акт експертизи комісії академії ВМС, що дала дозвіл на його публікацію.

Водночас, слідство вважає, що заслужений діяч науки і техніки України Володимир Чумаков вчинив державну зраду, а саме: видав у 2012 році власний посібник для студентів «Імпульснi процеси i системи» та розмістив його для вільного доступу в Інтернеті. Посiбник вилучили із бiблiотек, з огляду на кілька абзаців, якi складають державну таємницю, що було встановлено за рік після виходу посібника і читання на його основі курсу лекцій студентам.

На початку січня 2012 року Сергій Чичотка був заарештований. Олексія Рудя заарештували в квітні 2012 року. Їх обвинуватили в державній зраді в формі шпигунства на користь Китаю. За професора Чумакова поручилися двоє відомих харків’ян, що рятувало його від утримання в слідчому ізоляторі. Станом на кінець 2013 року розгляд цих двох кримінальних справ триває. На запит до Національної академії наук прийшла відповідь за підписом віце-президента НАН України Володимир Горбуліна, в якій стверджується, що монографія Чумакова не може містити таємних відомостей, бо вся ґрунтується на відкритих джерелах. Ще раніше державний експерт з державних таємниць Міністерства оборони зняв гриф секретності з усіх фрагментів посібника Чумакова, після чого посібник знову з’явився в Інтернеті. Суд чекає результатів вже шостої експертизи. А Чичотка і Рудь досі утримуються в СІЗО.

4. Справа учасника Мовного Майдану Віталія Грузинова

Віталія Грузинова затримали 27 серпня 2012 року у зв’язку із порушенням кримінальної справи за опір працівнику правоохоронного органу та нанесення останнім тілесних ушкоджень під час акції протесту проти прийняття «мовного закону», яка відбулася у липні 2012 року під Українським Домом.

Його було затримано прямо в приміщенні Шевченківського суду м.Києва, де розглядалася кримінальна справа про пошкодження плитки на Майдані Незалежності під час протесту підприємців проти прийняття Податкового кодексу у листопаді-грудні 2010 року (відомого як «Податковий Майдан»). Віталій по ній проходить як один із обвинувачених.

За версією слідства Віталій начебто зірвав із бійця спецпідрозділу «Барс» шолом, чим спричинив йому легкі тілесні ушкодження (синець). Своєї вини Віталій Грузинов не визнав. На відео сутички, яке було додане до матеріалів справи, свідки, серед яких і працівники міліції,  Віталія не впізнали.

30 серпня 2012 року рішенням судді Голосіївського суду Наталі Чередниченко  Віталій Грузинов відправлений на 2 місяці  в Лук’янівське СІЗО м. Києва, де провів 2,5 місяці. Після цього суд змінив запобіжний захід на підписку про невиїзд.

1 жовтня 2013 року на черговому засіданні в Подільському районному суді м. Києва прокурор вніс постанову про зміну обвинувачення та  зняв обвинувачення у нанесенні тілесних ушкоджень правоохоронцю.

17 жовтня 2013 року суддя Василь Бородій засудив Віталія Грузинова до 2 років обмеження волі з випробувальним терміном 1 рік.

5. Справа Віталія Применка

26 вересня 2011 року в Слов’янський міськвідділ міліції звернулася директор місцевого підприємства, яка розповіла про те, що о 10.20 її водій і за сумісництвом охоронець виявив під її автомобілем, що стоїть навпроти адмінбудинку, підозрілу барсетку. З барсетки стирчали дроти. Охоронець взяв у руки знахідку і відкинув убік. Прогримів вибух, в результаті якого було пошкоджено фасад будівлі і три віконних отвору. Ніхто з людей не постраждав.

За даним фактом міліція порушила кримінальну справу за злісне хуліганство, вчинене із застосуванням вибухового присрою, та незаконне зберігання вибухових речовин і зброї. 28 вересня 2011 року за підозрою в цьому злочині був затриманий Віталій Применко, засновник відділення "Тризуба" на Донеччині, який з того часу перебуває під вартою.

Напередодні вибуху Віталій Применко знаходився у своєї матері в м. Сіверськ Донецької області, а з ранку 26 вересня 2011року провідав знайомого в місті Слов’янськ. Звідки відправився в село Аули Дніпропетровської області, де і був затриманий.

Слідство вважає, що мотивом злочину, скоєного в Слов’янську, стало бажання надати дружню послугу товаришеві, який є колишнім чоловіком підприємниці. Основним доказом у справі є визнання обвинуваченого, зроблені ним на початку слідства. Віталій стверджує, що зробив це під погрозами здоров’ю його дружини та матері.

До цього 22 січня 2011 року на квартирі Віталія Применка у м. Києві був проведений обшук у зв’язку з вибухом пам’ятника Сталіну в Запоріжжі.

26 квітня 2013 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області під головуванням судді Профатило засудив Віталія до 6 років і 6 місяців позбавлення волі.

6. Справа трафаретчиків «із простреленим Януковичем» Володимира Никоненка, Олександра Кірноса

14 січня 2013 року Володимир Никоненко був засуджений Зарічним судом до 1 року обмеження волі за статтею 296 КК («Хуліганство»). По цій же справі суд засудив до різних строків позбавлення волі ще трьох молодих людей: І.Ганненка, Д.Данилова та М.Писарцова. У грудні 2010 року ці троє обкидали поліетиленовими пакетами з фарбою світло-коричньового кольору фасад будівлі Сумського благодійного єврейського центру «Хесед Хаїм». У квітні 2011 року вони ж кинули у фасад цієї ж будівлі скляні цоколі з чорною фарбою. 29 серпня 2011 року Ганненко з другом написали HOME! і поруч намалювали свастику на гуртожитку для іноземних студентів. Після того вони розбили вікно, підпалили димову шашку і вкинули її до кімнати гуртожитку, де знаходилися три студентки з Нігерії. Розпочалася пожежа, згоріли меблі, ліжка та інше майно Сумського університету, особисті речі та кошти студенток. Ідучи додому, Ганненко малював надписи на асфальті та стінах споруд – «ЧУРКИ ДОМОЙ, NS-WP.WS», «BLACK SHIT GO HOME NS-WP.WS». Отже, вважати цих людей політв’язнями жодним чином не можна.

Звинувачення Володимиру Никоненко полягало у розміщенні графіті з зображенням людини, схожої на президента України В.Януковича, з цяткою на лобі, немовби від пострілу. У суді Володимир Никоненко підтвердив, що графіті в Сумах малював він, проте відмовився визнавати в цьому діяння, за яке передбачена кримінальна відповідальність. У вироку суду немає жодного слова про Януковича. Там ідеться про зображення особи, «яка викликає співчуття, тому що вона поранена». Сам же Никоненко заявив, що цятка на лобі людинги на малюнку – це кришнаїтський знак.

У повідомленні прокуратури про результати судового процесу  з-поміж переліку злочинів, скоєних юнаками, про скандальне графіті не згадується. Захист назвав вирок політично вмотивованим.

28 березня 2013 року апеляційний суд Сумської області під головуванням Миколи Гончарова відхилив скаргу адвокатів та залишив вирок без змін. З іншого боку, судді відхилили апеляцію прокурора, який вимагав суворішого вироку для автора графіті.

На знак солідарності подібні малюнки з’явилися в Києві, Одесі, Сумах, Севастополі, Львові, Миколаєві, а також в Броварах Київської області та Кривому Розі. Акції солідарності пройшли в Сумах, Харкові, Рівному, Києві та ніших містах.

Згодом народний депутат Сергій Пашинський повідомив, що дізнався із засобів масової інформації про те, що Никоненко звертається до людей з проханням взяти його на роботу, бо працевлаштування дозволить йому вже в серпні вийти на волю. Народний депутат просив вважати свою заяву «офіційною пропозицією про працевлаштування».

Володимир перебував у Конотопській трудовій колонії із 12 квітня до серпня 2013 року.

25 червня 2013 року ввечері в Севастополі на пляжі «Омега» на Олександра Кірноса та його друзів напала група невідомих осіб спортивної тілобудови та побили хлопців. Одному із хлопців зламали ребра, вибили зуби, розбили носа та відбили нірки. Олександра повалили на землю і по землі протягнули за торгівельну палатку. Після цього вдягли наручники та відвезли у невідомому напрямку.

Олександр Кірнос два дні знаходився у райвідділку, до нього  не допускали адвоката, мотивуючи це тим, що на вихідних слідчого немає на місці.

Водночас сектор по зв’язкам з громадськістю МВС України в м. Севастополі інформує, що Олександр був затриманий у ході операції «Гастрабайтер». За їх словами працівники правоохоронних органів звернули увагу на молодого хлопця, який почав тікати. Після затриання у нього був вилучений ніж та пістолет.  

Проти Олександра було порушено кримінальну справу за незаконне носіння вогнепальної зброї та вандалізм (графіті). Олександр стверджує, що пістолет йому підкинули. Суд обрав у якості запобіжного засобу тримання під вартою на 60 діб.

Олександр Кірнос стверджує, що раніше до нього приходили міліціонери та погрожували розправою у випадку, якщо він продовжуватиме малювати трафарети «із простріленим Януковичем».

7. Справа захисників броварського парку Миколи Смірнова, Руслана Ткаченко, Олега Шевчука

25 травня 2013 року активісти броварських осередків політичних партій провели акцію для демонтування незаконно встановленого будівельного паркану, що загороджував ділянку парку. Під час бійки, ініційованої невідомими молодиками спортивної тілобудови, міліція затримала Миколу Смірнова та Руслана Ткаченка. Натомість, самі молодики, зокрема й той, хто побив журналіста Андрія Качора під час проведення акції, затримані не були.

Проти Миколи Смірнова та Руслана Ткаченка була порушена кримінальна справа за хуліганство, вчинене групою осіб. Суддя по справі Тетяна Міхієнкова, посилаючись на клопотання слідчих СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області за погодженням з прокурором Броварської міжрайонної прокуратури Київської області, зазначила, що під час масового заходу кожен з активістів «грубо порушив громадський порядок, який супроводжувався особливою зухвалістю, що виразилась у заклику інших учасників зібрання демонтувати паркан навколо орендованої земельної ділянки ПП «Феско» на території парку «Перемога» в м. Бровари та одним із перших кинувся через заслін працівників міліції демонтувати дерев’яний паркан, пошкодивши частину огорожі, нанісши удари ногами та ламаючи руками паркан, тим самим підбуривши виконувати аналогічні дії інших присутніх осіб».

Як доказ вчиненого правопорушення Смірновим та Ткаченком в ухвалі суду наводяться свідчення Бондаря В. В., Аксеніна В. С. та Добаша М. О. За словами підозрюваних, перші двоє є звичайними робітниками на будівництві ПП «Феско», у той час як Добаш – практикант у броварській міліції. За словами Романа Сімутіна, колишнього захисника у справі Смірнова та Ткаченка, усі троє не можуть фігурувати як свідки, оскільки є зацікавленими чи заангажованими особами.

Слід зазначити, що свідок Бондар розповідає, що під час подій 25 травня 2013 року 5-ро людей повалили на землю підполковника міліції та били його. Це заперечується всіма учасниками акції. Водночас, є фото- та відео, на якому видно як 5-ро міліціонерів повалили Миколу Смірнова на землю та довго утримували його.

Щодо Олега Шевчука в ухвалі в якості доказу «порушення громадського порядку» та «ламання паркану» наведені свідчення лише одного свідка – дільничного міліціонера Дяченка О. С., що проводив затримання активістів.

Судові засідання над Миколою Смірновим та Русланом Ткаченком відбулися 25-го та 30-го травня – щодо адміністративного правопорушення. Однак згодом справу перекваліфікували у кримінальну.

5 червня 2013 року Броварський міськрайонний суд під головуванням судді Тамари Міхієнкової призначив активістам запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до 4 серпня 2013 року.

Прокурор Броварської міжрайонної прокуратури Людмила Таран, зазначила, що підсудні Смірнов та Ткаченко підозрюються у вчиненні тяжкого злочину, а Шевчук – у вчиненні злочину середньої тяжкості. На думку прокурора, є підстави вважати, що активісти можуть вчиняти незаконний вплив на свідків у вказаному кримінальному провадженні, можуть вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим способом, що обґрунтовується тим, що під час акції на зауваження працівників міліції чоловіки не реагували, чинили непокору.

7 червня 2013 року відбувся суд по кримінальній справі над Олегом Шевчуком  після акції «Геть політичний терор!», проведеної опозиційними партіями на підтримку «арештантів» та проти політичних  переслідувань. Суддя винесла запобіжний захід у вигляді «домашнього арешту» до 5 серпня 2013 року.

Слід зазначити, що Смірнов та Ткаченко фактично були позбавлені правового захисту під час розгляду клопотання про запобіжний захід. Адвоката Романа Сімутіна у день суду, 5 червня, перекваліфікували у свідка, до цього його також двічі затримувала міліція. Пізніше стало відомо,  що вже наступного дня Київський апеляційний адміністративний суд позбавив депутата права на адвокатську діяльність з виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України.

Незважаючи на вищевикладене, суддя Тамара Міхієнкова повністю задовольнила всі три звинувачення. Варто зауважити, що, за словами активістів, у всіх трьох активістів на утриманні є малолітні діти, яких тепер буде проблематично прогодувати, оскільки чоловіки протягом двох місяців не можуть виходити з власних помешкань, а тому не мають змоги працювати. Також відео, на яке спочатку посилався слідчий міліції у своєму клопотанні, і яке врахував суд першої інстанції, відсутнє у матеріалах справи. Водночас, прокурор наголосила, що наразі ведеться слідство, через що цей доказ не був доданий у матеріали справи.

13 червня 2013 року у Київському апеляційному суді розглянули апеляційні скарги Смірнова та Ткаченка щодо неправомірності рішень, прийнятих судом першої інстанції. За словами Миколи Смірнова, суд щодо обох активістів лише виправив деякі помилки броварського суду, однак залишив запобіжний захід «домашній арешт» у силі.

14 червня 2013 року відбувся розгляд апеляційної скарги Олега Шевчука щодо запобіжного заходу «домашній арешт», вжитого щодо активіста Броварським міськрайонним судом. Колегія суддів підтвердила рішення першої інстації.

8 липня 2013 року суд змінив міру запобіжного заходу Олегу Шевчуку, Миколі Смірнову і Руслану Ткаченку з домашнього арешту на неособисте зобов’язання. Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Олена Кічинська мотивувала це тим, що домашній арешт для цих людей фактично означає втрату можливості забезпечувати їхні родини, а також є «спробою перешкодити діяльності парламентській політичній силі на території всього Броварського району».  Також суддя відхилила клопотання щодо продовження домашнього арешту активістам до осені.

8. Справа учасників мирного протесту під Міжигір’ям

10 квітня 2013 року активісти партії «Демократичний альянс» планували провести акцію проти поганого стану доріг в Україні біля президентської резиденції в селі Нові Петрівці (біля Межигір’я). Київський окружний адмінсуд заборонив проведення мирного зібрання через те, що в цей день у селі заплановано ліквідацію наслідків весняного паводку.

З огляду на це, активісти вирішили перевірити хід ліквідації наслідків повені, для чого прибули на місце проведення акції, де працівники міліції затримали Максима Панова. Суд присудив активіста до адміністративного арешту в Іванківському СІЗО терміном на 7 діб за порушення порядку організації та проведення мирного зібрання.

12 квітня була проведена акція на підтримку Максима Панова у селі Нові Петрівці біля Межигір’я. На акції був затриманий Василь Гацько та засуджений до п’яти днів адміністративного арешту за порушення порядку організації та проведення мирного зібрання.

9. Справа організатора «врадіївської ходи» Василя Любарця

18 липня 2013 року у центрі Києва на Майдані Незалежності відбувався мітинг жителів смт. Врадіївка в рамках всеукраїнської акції «Врадіївська хода». Акція «Врадіївська хода» розпочалася 7 липня після групового зґвалтування 29-річної жінки на Миколаївщині, яка впізнала в нападниках двох місцевих міліціонерів.  До мітингувальників приєдналися столичні громадські активісти. Ввечері 18 липня міліція почала зносити встановлені на Майдані Незалежності намети та затримувати активістів.

Проти Василя Любарця було складено два протоколи за звинуваченням у порушенні правил проведення мирних зборів у різні дні 19 і 20 липня.

Шевченківський суд міста Києва під головуванням судді Анзора Саадулаєва
виніс рішення про десять діб адміністративного арешту Василя Любарця за порушення порядку організації та проведення мирного зібрання. На судове засідання допустили лише двох журналістів і двох активістів. У відповідь на таке рішення Василь Любарець оголосив голодування. 

У цей же день інший суддя Шевченківського суду за таким же обвинуваченням виправдав Василя Любарця, з огляду на відсутність в його діях складу правопорушення.
 

10. Справа учасників протесту проти нелегітимної Київської міської ради

16 серпня 2013 року активісти громадського руху "Збережи старий Київ" й політичної ініціативи «Воля», а також журналістка Тетяна Чорновол прийшли до сесійної зали Київради. Вони сіли у місця головуючих на знак протесту проти проведення запланованої на 19 серпня сесії міськради, термін роботи якої скінчився 2 червня 2013 року та відмовилися покинути залу.

Працівники правоохоронних органів затримали Олексія Германа, Ігоря Луценка та Єгора Соболєва та привезли їх до райвідділку. Шевченківський районний суд м. Києва засудив усіх трьох до  адміністративного арешту терміном на 5 діб.

11. Справа  Раїси Радченко

10 липня 2013 року за словами її доньки до них у квартиру подзвонили 3 людей, які представилися міліціонерами і психіатром. Вони повідомили про рішення суду від 27 червня 2013 року щодо психіатричного огляду Раїси Радченко у примусовому порядку. Вона відмовилася відчиняти двері, оскільки чиновники не надали документи на підтвердження такого рішення суду.

11 липня 2013 року Раїса Радченко пішла в Ленінський районний суд м. Запоріжжя, щоб отримати інформацію про судове рішення. У суді жінку затримали, вона ледве встигла подзвонити доньці та попросити про допомогу. До доньки та її 5-річної дитини інваліда, які прийшли до суду,  щоб з’ясувати місцезнаходження матері та бабусі, кілька чоловіків у цивільному одязі застосували фізичне насилля. Хоча суд надав дозвіл лише на психіатричний огляд Раїси Радченко, психіатрами було негайно розпочато її «лікування» попри неотримання на це згоди від пацієнтки.     

13 липня  керівництво психіатричної лікарні відмовило у відвідуванні Раїси Радченко  громадським активістам, журналістам і навіть адвокату п. Радченко, мотивуючи це можливим погіршенням психічного здоров’я. Доньці дозволили кількахвилинне побачення з матір’ю. За словами доньки, мати вивели під руки, бо сама вона вже не могла ходити.

15 липня голова Комунарського районного суду Запоріжжя Сергій Герасименко задовольнив заяву обласної психіатричної лікарні щодо її примусової госпіталізації. Як стверджує її донька, і що підтверджується наявними матеріалами, Раїса Радченко ніколи не була на обліку з приводу психічного захворювання. При винесенні діагнозу «органічне ураження головного мозку» лікарі-психіатри посилаються на її історію хвороби, яка не була представлена суду. Натомість, суд відмовив  у проведенні незалежної експертизи в Києві.

Як повідомили у відділі по зв’язкам з громадськістю РУГУ МВС України в Запорізькій області, причиною відправлення на примусовий огляд у психіатричну лікарню стали звернення двірників, місцевого банку та персоналу ресторану із скаргами на, нібито, неадекватну поведінку Раїси Радченко.

Водночас пояснення надавалися представниками організацій, з якими Раїса Радченко перебувала у конфліктних стосунках виключно внаслідок того, що відстоювала інтереси громади, яка виступала проти забудови.

Попри звинувачення у агресивній та протиправній поведінці, жодного разу щодо Раїси Рдаченко не складалися протоколи про адміністративні правопорушення, не застосовувалися адміністративні затримання. Перед цим Раїса  повернулася з поїздки до м. Києва, де зустрічалася з чиновниками та подавала скарги, зокрема, і до Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини.

26 липня 2013 року Раїсу Радченко відпустили з психлікарні. На даний час вона перебуває вдома з дочкою і внуком. За словами її дочки,  Дарини Радченко, стан здоров’я її матері погіршився через ліки, які вона приймала у психлікарні.

8 серпня 2013 року Апеляційний суд Запорізької області скасував рішення Комунарського районного суду Запоріжжя про примусове психіатричне лікування активістки Раїси Радченко.

12 серпня 2013 року в апеляційному суді адвокат Раїси Радченко оскаржила рішення Ленінського районного суду Запоріжжя про примусове психіатричне обстеження активістки у Запорізькій обласній психіатричній лікарні

12. Справа «в’язнів Банкової»[3]

Після сутичок мітингувальників із підрозділами Беркут та внутрішніми військами 1 грудня 2013 року на вулиці Банковій у Києві біля Адміністрації Президента України було затримано 9 осіб: Ярослав Притуленко, Владислав Загоровко, Єгор Превір, Юрій Болотов, Олександр Остащенко, Валерій Гарагуц, Сергій Нужненко, Микола Лазаревський, Геннадій Черевко. Усім було пред’явлено кримінальне обвинувачення в організації масових заворушень. Суд обрав їм запобіжний захід –  2 місяці взяття під варту.

Затримані не були знайомі між собою раніше, не мали проблем із законом, не були членами політичних партій.

Від адвокатів, родичів та друзів затриманих про них відомо наступне:

Лазаревський Микола – 23 роки, вчиться на архітектора-дизайнера, з Тернополя. О 22.00 01.12.13 зателефонував нареченій і повідомив, що знаходиться в Лікарні швидкої допомоги. На відео з Банкової видно, що Миколу, який не чинить спротиву, жорстоко б’ють ногами по обличчю, а потім забирають гаманець. Розбита голова, струс мозку, зламаний ніс, забої та гематоми по всьому тілу.

Превір Єгор – 27 років, навчається на ІТ-спеціаліста. Вперше брав участь в акції протесту. Єгора сильно побили беркутівці: черепно-мозкова травма, струс мозку, зламаний ніс, вивихнута щелепа. З Єгора зняли куртку, поклали обличчям на асфальт, періодично проходжуючись по лежачому тілу, при будь-якій спробі поворушитися. Так його протримали до 22-ї і перевезли в Голосіївське районне управління міліції. Першу медичну допомогу отримав о 10 ранку 2 грудня. Ще майже тиждень після подій 1 грудня періодично втрачав свідомість.

Загоровко Владислав – 38 років, водій-дальнобійник міжнародних перевезень, батько трьох дітей. Затримано о 16:55 01.12.13 на Банковій, адвокатам повідомили о 03:50 02.12.13. Світло-шумовою гранатою йому пошкодило око. Після затримання його кілька годин утримувли лежачим на асфальті, ставили на коліна і жорстоко били. Окрім забитого ока в нього розбита голова, перелом ребра, численні гематоми по всьому тілу, особливо на ногах. Після численних прохань адвоката переведений в лікарню з СІЗО.

Остащенко Олександр – 32 роки, інженер-проектувальник, батько маленької доньки. Друзі Олександра розказали, що він є на відео про побиття людей під Адміністрацією – це чоловік, що піднімає обидві руки, щоб його не били, далі на відео видно, як беркутівці б’ють Олександра, є момент, коли його штовхають ногою, перевіряючи чи живий. У нього струс мозку, переломи пальців, забита грудна клітина, гематоми по всьому тілу.

Болотов Юрій – 39 років, підприємець, екс-директор гурту “Океан Ельзи”, батько двох дітей. За словами друга, Юрій спостерігав за подіями на Банковій. Одразу після зачистки вулиці зв’язок із Юрієм зник. На відео з подій на Банковій є кадри, де беркутівець б’є кийком Юрія з криком: "На колени, мразь". В результаті побиття має численні пошкодження м’яких тканин, гематоми та синці, збиті коліна, лікті. Як й інші, після затримання 2 години пролежав на асфальті.

Гарагуц Валерій – 45 років, відомий дніпропетровський журналіст і громадський діяч, засновник видання «Лица». 01.12.13 мав із собою аптечку і намагався надати першу медичну допомогу постраждалим на Банковій, натомість його схопили і почали бити, а потім він не менш ніж 2 години мусив лежати на асфальті, вставати на ноги не дозволяли, час від часу били кийком по спині та голові. В нього струс мозку, численні гематоми на ногах і тілі.

Нуженко Сергій – 31 рік, фотограф із Кіровограда, проживає в Києві. Не належить до жодних політичних організацій, працює в торгівлі, захоплюється фотографією. Сергій як волонтер опікується дитячими інтернатами. За словами друга Сергія, 01.12.13 на Банковій він просто фотографував, але йому сильно дісталось від Беркута. Черепно-мозкова травма, численні забої, гематоми. Після затримання його тримали на асфальті і били ногами до втрати свідомості. Після побиття Сергія доставили до лікарні швидкої допомоги.

Притуленко Ярослав – 21 рік, студент, працює в магазині, до жодних політичних сил і організацій відношення не має. За словами друга, на Банкову вони зашли подивитись, що коїться. Певний час після затримання у нього працював телефон, Ярослав повідомив, що його били, але не сильно. Його затримали вже на вулиці Шовковичній – люди в штатському збили його з ніг, притисли грудями до асфальту, били в обличчя та по ниркам.

Черевко Геннадій – 41 рік, торгівельний агент з Лубен, позапартійний, батько двох дітей. При затриманні його продовжували бити вже збитого з ніг, за словами адвоката, Геннадія вели повз вишикуваних беркутівців, кожен з яких бив його. В результаті – зламано кисть руки, розсічення голови, численні гематоми, у тому числі, на обличчі.

«Вязнів Банкової» примусили підписати письмову згоду про звільнення від кримінальної відповідальності і визнання вини, якої насправді не існувало. Єдиний Валерій Гарагуц не погодився на звільнення таким шляхом і продовжує брати участь у кримінальному провадженні проти бійців «Беркуту» як потерпілий від побиття.

Кількома днями пізніше було затримано активіста "Дорожнього контролю" Андрія Дзіндзю і Володимира Кадура. Їх звинувачували у викраденні бульдозера 1 грудня. Згодом було побито і затримано адвоката Дзіндзі – Віктора Смолія, який нібито напав на суддю під час засіданні по справі Дзіндзі. У м. Львові було затримано фотографа Олега Панаса та доправлено до Києва. Усім суд виніс рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді два місяці взяття під вартою.

Крім того, три людини – Віталій Благодарний, Олег Матяш та Роман Біленький – також знаходилися під вартою за  звинуваченням у бійці з міліцією під Кабінетом міністрів України 24 листопада. Ще один затриманий активіст Майдану – Олександр Солоненко, якого підозрюють у бійці біля пам’ятника Леніну 1 грудня.

[1] Підготовлено Олександрою Матвійчук, Центр громадянських свобод, та Євгеном Захаровим, ХПГ.  

[2] Путівник із визначення поняття «політичний в’язень» http://khpg.org/1384001187

[3] З інформаційна довідки Євромайдан SOS “Огляд подій в період масових мирних протестів, Випуск 1 (30.11.2013р. по 18.12. 2013р.)”