Заборонити не можна помилувати, або як здолати тінь «кремлівської стіни»?

Депутати Львівської обласної ради проголосували за звернення до генерального прокурора України про вжиття заходів щодо заборони на території України Комуністичної партії України. http://gazeta.lviv.ua

Питання про заборону цієї політичної сили в Україні виникає практично з початку здобуття нашою державою незалежності, але належний розділовий знак у тезі: «Заборонити не можна помилувати», - так і не було поставлено. За більш як два десятиліття…

Заборона без заборони

«Про заборону діяльності Компартії України» - така назва  Указу Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року. http://zakon2.rada.gov.ua

Цей документ, мабуть, був єдиною рішучою спробою зупинити вплив комуністичної ідеології на Україну. Тим більше й прийнято його було за цілком вагомих підстав – Комуністична партії України підтримала спробу державного перевороту в серпні 1991 року.

Та минуло десять років і за рішенням Конституційного суду від  27.12.2001 цей документ втратив чинність.

Відтоді тоталітарна ідеологія, породжена прибічниками комунізму, так і продовжує нависати над нашим суспільством, маскуючись і видозмінюючись, але постійно загрожуючи самій нашій незалежності.

Це підтвердили і події останнього часу. І тоді коли Верховною Радою приймалися диктаторські закони  (від 16 лютого 2014 року), коли дехто з тих,   кому народ довірив управління державою, вдалися до підтримки сепаратизму і тероризму в Україні.

Мабуть, невипадково кажуть, що відповіді на питання сьогодення треба шукати у минулому. То повернімося хоча б у не такі далекі, як здається,   90-і роки минулого століття. Саме тоді Україна, ставши незалежною, почала будувати демократичне суспільство, формувати нову національну еліту. У суспільства були очікування, що країна швидко і впевнено вийде на новий шлях розвитку. Та дорога виявилася не такою простою.

Вчитаймося у ці рядки (цитата мовою оригіналу):

«Образовалось бюрократическое болото, где нельзя добиться ответа на депутатский запрос, достучаться до должностного лица, где самозароджаются бесконечные чиновничьи инстанции, плетутся запутанные интриги, где исчезают документы, а государственная информация, действительно секретные сведения утекают, как вода из решета, где взяточничество перекрыло брежневский размах». 

Це невеличний витяг з публікації в журналі «Огонек» №29-30 за 1992 рік (В. Кардин, «Кто там, за кремлевской стеной?»). Та попри назву, публікація стосувалася  як тодішньої Росії, так і України.

Минуло чимало літ, а написане ніби про наш сьогоднішній день.

Бо, ми, на жаль, так і не змогли до дна «осушити» того бюрократичного болота, яке нам залишили застійні брежнєвські часи. Ті, кого вчора називали «партократами» дуже швидко одягли маски «демократів». А «бюрократичне болото»  почасти стало, мабуть, ще й в’язкішим.

Чи можна у такій ситуації очікувати на належну оцінку  комуністичній ідеології, її злочинам проти України, на те, що заборона політичної сили, яка сповідує цю ідеологію, стане доконаним фактом?

Злочини, що залишаються без кари

Так, тінь «кремлівської стіни», що й досі певною мірою нависає над нами, за всяку ціну намагається приховати злочини комунізму проти українців. Наприклад, хоча б у доступі до тих баз даних, що дають можливість більш повною мірою вивчити і систематизувати їх.

В Україні на законодавчому рівні вирішене питання про доступ до архівних документів, особливо тих, де йдеться про протиправні факти у галузі прав людини. І, як стверджують фахівці, наша країна відноситься до тих небагатьох пострадянських держав, де активно відкриваються ці архівні документи.

Та не завжди.

Знайомий журналіст розповідав як у обласному архіві йому вчинили справжній допит, коли звернувся туди, аби познайомитися з матеріалами періоду 40-х років минулого століття.

Необхідні для  написання історичної розвідки матеріали йому все ж дали, але, як зізнався,   неприємний осад залишився, ніби робив щось протизаконне. Врешті вирішив, що йому просто трапилася надто вже доскіпливий працівник архівної установи.

Насправді все набагато складніше. Відповідь на те, чому в Україні у останні 2-3 роки ускладнився доступ до архівних документів радянської пори є цілком конкретною.

Російська Федерація, де  доступ до архівів обмежено навіть дослідникам історії, виступила ініціатором підписання між країнами – колишніми республіками СРСР – угоди про заборону самостійно приймати рішення про розсекречування інформації, яка «зачіпає інтереси» інших країн-учасників.

В Україні робота експертів щодо цієї угоди почалася з приходом до влади Президента Януковича, а основний текст угоди було погоджено на засіданні Ради Міністрів закордонних справ СНД у Києві 2011 року.

(«Открытые» архивы. Владимир Вьятрович. http://gazeta.zn.ua )

Україна  ніби то цей документ так і не підписала. Хочеться сподіватися, що й не підпише. А доступ до відомостей про злочини комуністичного режиму проти України і українців стане настільки вільним, що жоден архівний працівник навіть не насмілиться підозріло запитати:

А для чого це вам потрібно?

Голоси з минулого

Чи буде заборонено на території України Комуністичну партію? Офіційна відповідь на це питання лежить у площині права.

Та за моральними і людськими законами ми маємо зробити все, щоб наше суспільство якомога більше дізнавалося, що насправді несе для України комуністична ідеологія. А тому варто якомога частіше звертатися до свідчень минулого. До тих голосів, які розповідають про все з точки зору очевидців нашого минулого (далі - цитати мовою оригіналу):

З щоденника   Доненка Данила Васильовича, київського професора

«25 декабря 1929 г.

 Когда-нибудь история скажет: «Было время полного бессилия, было время, когда украинцы спали тяжелым сном. Веками выкованная рабская психология дала себя знать, этим воспользовались и снимали с украинца все, что можно было; ему было чрезвычайно холодно, но он терпел. Изо рта у него забирали пищу, а он только облизывался и молчал».

«Народы жили, развивались, имели свои достижения и радости, а украинцев утешали словами: «Никогда Украина не имела столько прав для развития своей культуры и своего хозяйства, только соввласть дала ей это, и только при соввласти возможно существование украинского государства». Очень благодарны.

Украина не просит у кого-либо подачки и не просила. Украине никто не давал прав – она их имеет, об условиях говорить не нужно. Провались такая Украина, я не признаю такой Украины, которая является убежищем для тех, кто смеется над украинцами и питает к ним лишь одну ненависть».

http://reabit.org.ua  

З листа київського робітника П.В. Смирнова

«Тов. Сталин, ... на селе несчастье, люди голодают, лошади дохнут и уже люди начали с голоду умирать, зерна нет даже на 50% на площадь сева, в общем полное разорение. Я два дня тому приехал из села, я там своими глазами видел все несчастья, как через каждые 2-3 сажня по дороге лежат дохлые лошади и их крестьяне режут по куску и едят. Больно смотреть на тех несчастных детей и женщин, пропадающих с голоду, ожидающих, что с Москвы отец привезет одну-две буханки хлеба, ибо все едут в Москву, Ленинград, Минск за хлебом.

Тов. Сталин, у нас делается то, что делалось при царе – царь далеко, а бог высоко, но сейчас в тысячу раз большая беда. Те, кто информируют, получают хлеб и булку, в все это ясно, они имеют закрытые столовые РПК, РВК, а несчастные люди умирают с голоду». (газета “Станица», №34, 2007 г.).

Схожих фактів за «тінню кремлівської стіни» приховано ще дуже багато…