MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Dura lex sed lex

27.11.2014   
Олександр Павліченко
Критичний аналіз закону про очищення влади

«Закон суворий, але це закон». Саме таким латинським виразом часто виправдовують те, що закон вимагає вчиняти щось неприємне, нераціональне чи нерозумне, однак це має бути зроблено, бо так прописано законом. Таким же важким і неприємно-нерозумним видається застосування нещодавно ухваленого Закону «Про очищення влади», який сліпим катком котиться по чиновникам середньої управлінської ланки, «вичищаючи» з системи державного управління тих, хто за певними формальними ознаками потрапив під каток, тобто під сферу дії цього закону.

Передовсім слід зауважити, що кожна нова зміна влади, яка відбувалась в останні 15 років (дві великі хвилі змін відбулися, відповідно з січня 2005 та з лютого 2010) неминуче тягнула за собою досить масове «очищення» влади, хоч для цього ніяких пафосних законів чи підзаконних актів не ухвалювалось. Але в цих випадках зміни в системі управління як центральних органів виконавчої влади, так і системи місцевого та регіонального врядування відбувались кардинальні, при цьому заміщувались десятки тисяч керівних посад різного рівня. Знов-таки, критерієм тогочасного «очищення» влади виступав маркер «свій»-«не свій».    

Однак цього разу була матеріалізована давно обговорювана ідея проведення люстрації влади з ухваленням Закону «Про очищення влади», який був «продавлений» через парламент з серйозними порушеннями регламенту, з загадковою інтригою щодо остаточного тексту, за який з незрозуміло якої за порядком спроби проголосувала потрібна кількість парламентарів. Унікальність голосування полягала в тому, що самі парламентарі не бачили текст закону, за який вони голосували. І вже потім досить тривалий проміжок часу текст закону не з’являвся в публічній сфері, що також ставило питання стосовно його ухвалення саме в такому вигляді, в якому остаточна редакція тексту присутня сьогодні на сайті ВРУ. Але навіть якщо погодитись з тим, що все ж остаточний текст Закону є саме тим, за який проголосували парламентарі, то при більш детальному розгляді виявляється, що «очищення» влади відбувається від категорії інших осіб, ніж тих, що заявлені в меті й цілі закону.  

Заявлено таку мету: «Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб,  які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини» (ч. 2 статті 1 Закону).

Вона благородна, хоч досить розмита. Але зауважимо, що для досягнення цієї мети пропонується очистити державний сектор із забороною перебувати в ньому впродовж 10 років від тих, хто 1) доклався до узурпації влади Януковичем (хоч це явище не є визначеним в правовому сенсі та доведеним і закріпленим як факт, але це деталь, яку ми не аналізуємо), 2) «мінував і підривав» основи нацбезпеки й оборони, 3) протиправно порушував права людини і основоположні свободи.

Тепер порівняємо, які ж саме конкретно категорії чиновників закон пропонує люструвати для того, щоб досягнути ці заявлені цілі. Відповідаючи на питання про те, хто саме має підпасти під «очищення» (люстрацію), слід звернутись до статті 3, з якої можна виокремити чотири групи державних службовців або тих, хто прагне ними стати.

Першу групу складають чиновники «часів» Януковича (п.1. статті 3), яких розділено на десять підгруп – від президента, до заступників керівників самостійних структурних підрозділів центральних органів ГПУ, СБУ, МВС та деяких інших прирівняних до силових відомств.  

До другої групи осіб, які підпадають під дію закону «Про очищення влади», належать посадові особи, які можуть бути пов’язані з репресіями, що мали місце в час з 21 листопада 2013 по 22 лютого 2014 року (тут теж 13 підгруп з детальним визначенням кожної).

Третю групу осіб, яких за цим законом мають люструвати, становлять ті, хто був обраний і працював на керівних посадах в КПРС, КПУ, КП інших республік, починаючи від секретаря райкому і вище, секретаря ЦК ЛКСМУ і вище, хто був штатним працівником чи негласним агентом КДБ СРСР, КДБ УРСР, … закінчив вищі навчальні заклади КДБ СРСР (ч. 4 статті 3).

До четвертої групи люстрованих осіб входять ті, щодо кого встановлено перевіркою недостовірність відомостей, поданих державними службовцями у деклараціях про доходи.

А тепер знову поглянемо на статтю першу Закону. Постає питання, чи третя й четверта групи осіб, яких піддають люстрації, належать до заявленої категорії осіб, визначених в частині 2 статті 1 (див. вище) – виходить, що зовсім ні. Складно довести, як колишній агент КДБ, високий комсомольський чи партійний чин здійснював (ще в радянські часи!) заходи, спрямовані «на узурпацію влади Януковичем, підрив основ нацбезпеки і оборони України  або протиправне порушення прав і свобод людини», або як до такого результату міг спричинити чиновник, що вказав неправильні відомості в своїй декларації про отримані доходи. Це до того, що заявлена мета не поширюється на дві категорії чиновників, яких передбачено люструвати відповідно до цього закону.

Власне, за класичним люстраційним законом (Латвія, Литва, Естонія,  Польща, Болгарія, Чехія, Угорщина, Румунія) при проведенні люстрації йшлось про декомунізацію та декадебізацію влади. При цьому визнавались (принаймні на політичному рівні) злочинними комуністичний режим і силовий важіль цього режиму – КДБ. У нас ні законодавчо, ні на практиці такого визнання не відбулось, проте в законі «Про очищення влади» було прийнято рішення люструвати колишніх комуністичних та комсомольських ватажків,   а також агентів КДБ.

Однак під час проведення люстрації як колишніх комуністичних лідерів, так і агентів спецслужб або осіб, щодо яких існувала обґрунтована підозра у зв’язках з спецслужбами, постійно виникала проблема потрапляння під люстраційний каток осіб за формальними підставами. Це більш ніж актуальна проблема для сучасних українських реалій, і під нашими ногами лежать і вже готові лупонути в лоб граблі, на які наступили інші держави, заборонивши особам, що або перебували в керівних органах комуністичної партії республіки, або рахувались за КДБ. Є рішення у справах, ухвалених Європейським судом з прав людини, зокрема, Адамсонс проти Латвії, Жданок проти Латвії, в яких визнано недосконалість як процедури, так і порушення права особи бути обраною до вищого законодавчого органу. Так, пан Адамсонс служив в Прикордонних військах СРСР, які підпорядковувались КДБ СРСР, і це стало підставою відмови йому в реєстрації в якості кандидата на виборах до Сейму. Це приклад, який показує, наскільки все непросто навіть в цьому компоненті (належність до КПРС, КДБ) та люстрації осіб за цією ознакою. Але важливо зазначити, що при проведенні люстрації за цими двома ознаками має бути доданий ще один дуже важливий компонент – держава мала б очиститись від осіб, які перебували (перебувають) на службі або співробітничали (були агентами, інформаторами, тощо) із спецслужбами закордонних країн (неважливо яких – ФСБ Росії, ЦРУ або Моссад). У нас цієї норми немає, що прикро, і агенти того ж ФСБ видаються зовсім нешкідливими у порівнянні зі вже списаними до архіву або на заслужену пенсію співробітниками КДБ. І це робить норму очищення держорганів від агентів спецслужб куцою та значною мірою неактуальною, оскільки йдеться про співробітництво з органами спецслужб, які вже 23 роки як перестали існувати.   

Коли вже йдеться про люстрацію за ознакою співробітництва з сучасними спецслужбами, то така норма закріплена в європейських люстраційних законах, і, відтак, відповідає виробленій практиці очищення влади.

Коли розглядати четверту групу осіб, яких слід вилучити з влади або не допускати до неї – йдеться про тих, кого помітили в порушенні антикорупційного законодавства – то дії щодо такої категорії осіб взагалі не повинні бути об’єктом регулювання люстраційного закону, і сама ця група осіб виглядає в ньому недоречною.

Щодо першої групи осіб, від яких відповідно до Закону очищається нинішня влада, то викликає подив і сумнів механічне віднесення факту перебування особи на посаді, яка визначена в законі, як підстава для звільнення. Наскільки це видно з практики застосування закону, люстрація в нинішньому її вигляді зачіпає поки що лише цю першу категорію осіб, що є цілком некоректним і невірним.  При цьому слід звернути увагу на те, що визначений в Законі процес очищення влади «ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гapaнтування права на захист (частина 2 статті 1).

Ці заявлені принципи варто розглянути окремо, оскільки дотримання заявлених принципів не дозволило б «вичистити» з влади тих службовців, які вже сьогодні опинились в списку «люстрованих». Варто зазначити, що принцип верховенства права не суміщається з принципом законності, а багато в чому протиставлений йому, тому досить абсурдним видається поєднання цих двох концептуальних принципів в якості одного (!). Щодо  «відкритості, прозорості та публічності», то окрім появи прізвищ осіб, яких «пролюстрували», іншої транспарентності процесу не спостерігається – в чому полягає вина цих осіб, через що їхня трудова кар’єра завершується в такий принизливий спосіб – є неочевидним та незрозумілим. Принцип індивідуальної відповідальності вкупі з принципом презумпції невинуватості мав би передбачати хоч щось схоже на процедуру судового розгляду, де особі було б гарантоване право на захист. Натомість ці всі три принципи залишились на папері, а замість цього відбувається штампування рішень про звільнення люстрованих осіб.

Знов таки, якщо звернутись до визначення встановленого цим законом «злочинного періоду», то, можливо, варто визнати і закріпити, що в якийсь певний період влада була злочинною, і переглянути, які злочинні накази та розпорядження вона видала. Можливо, варто навіть скасувати дію указів тогочасного президента хоча б в кадрових питаннях, в питаннях відзнак, заохочень, присвоєння рангів (20 січня 2014 року – після ухвалення «диктаторських законів 16 січня – перший ранг держслужбовця було присвоєно, наприклад, тогочасному заступнику Генерального прокурора Ренату Кузьміну) і т. ін. Однак цього зроблено не було…

І ще один момент, який вказує на те, що закон про люстрацію не відповідає принципу верховенства права. Відповідно до визначеної в Законі норми «відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади»  (частина 1 статті 7), а Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру (частина 3 статті 7). Сам реєстр вже наповнюється прізвищами чиновників, яких усунуто з органів виконавчої влади. 

В результаті ми вже бачили прізвища осіб, яких влада пролюструвала й від яких «очистилась». Не берусь судити про всіх осіб, але декілька тих, з ким довелось працювати, зовсім не заслуговують на таку долю. Фактично, це призначені «цапи-відбувайли», яких влада публічно звинуватила й визнала винними в тому, що вони «своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади» Віктором Януковичем, яким нинішня влада вручила «чорну мітку», звільнивши їх із займаних посад, більше того – принизивши їх через поміщення їхніх прізвищ до згаданого вище реєстру «пролюстрованих» осіб. Зауважимо, про факти доведеної вини в жодному з випадків не йдеться. Отож, маємо ситуацію, коли без вини винуваті опинились прості чиновники-виконавці, тому що dura lex sed lex.    

І завжди слід пам’ятати про принцип, визначений в Резолюції 1069 (1996) Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 червня 1996 року «Про заходи, спрямовані на ліквідацію спадку колишніх комуністичних тоталітарних режимів», згідно з яким «Для ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів демократична правова держава має використовувати засоби правової держави і виключно такі засоби, в іншому випадку вона буде не набагато кращою за тоталітарний режим, який вона має намір ліквідувати».

 Поділитися