Біг на місці

(∞) перевернута вісімка – знак нескінченності. Цей знак може стати символом порушень прав людини при екстрадиційному арешті і самої процедури екстрадиції.

Порушення при затриманні осіб, які перебувають у міжнародному розшуку, різноманітні та креативні: порушення часу та простору вчинення злочину, аналогія кримінального права, при її прямій забороні, право на перекладача (і суд, і прокуратура, вважают, що громадяни колишніх радянських республік, просто зобов’язані знати російську мову, в об’ємах, достатніх для спілкування у судових засідання). В останньому, як правило, прокурор гордо заявляє про існування, так званої, Мінської конвенції (Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах). Яким чином ця Конвенція допомагає зрозуміти шоу, під назвою судовий процес – не зрозуміло. Ще «веселіше» стає, коли після ознайомлення із клопотаннями прокуратури та ухвалами суду, дізнаєшся, що особу, замість Таджикистану іноземця пропонують видворити до Російської Федерації, а норма кримінального права за яку прокуратура пропонує екстрадувати, не співпадає із нормою кримінального права, за якої людина заарештована українським судом. При чому, як розумієте, коми та помилки у клопотаннях прокуратури та ухвалі суду співпадають один до одній. Справжня кара Господня – це аналогія кримінального права. За відсутністю злочинів в українському законодавстві, замість звільнення людини, прокуратура та суди «натягують» кримінал у дусі 37 року минулого століття. Наприклад «екстремізм» дуже легко перетворюється на «тероризм», навіть при тому, що був прямо декриміналізований в Україні. Проте, і це здавалося мало, і прокуратура та суди пішли далі у своєму креативі. Прокурор просто перестає приходити на судові засідання по апеляційних скаргах – чи то своїх, чи то захисника. Так, 18 жовтня 2019 року був затриманий громадянин Таджикистану І.А.. Два дні прокуратура намагалася натягнути один неіснуючий злочин на інший, який є в українському законодавстві. Це при тому, що з боку таджицьких правоохоронців були порушені закони простору та часу, щодо його вчинення. Програли процес повністю і судом було відмовлено в обранні запобіжного заходу. Наслідком глухої обіди прокуратури Бориспільського району стала їхня апеляція на рішення суду першої інстанції та повне ігнорування її розгляду у Київському апеляційному суді. Вже декілька місяців прокурор не приходить у судове засідання, колегія судді спокійно перекидає розгляд на два-три тижня і нікого не хвилює, що 40 діб (теоретичного) тимчасового арешту давно пройшли. Але є апеляційна скарга, від якої прокуратура не відмовляється, а суди не хочуть закривати. Скарга на прокуратуру Київської області, щоби у процес прислали хоча б якого небуть прокурора, навіть люстрованого, результату не дала. Черговий процес на 9 січня 2020 року. І я не думаю, що прокурор прийде.

Але гірше, коли іноземець перебуває під екстрадиційним арештом. Ігнорування прокурором розгляду апеляційної скарги набуває ледь не форми злочину.

10 жовтня 2019 року відносно громадянина А.А. був обраний запобіжний захід – екстрадиційний арешт. Через день подана апеляційна скарга, враховуючи 5-й строк оскарження, а також той факт, що повні тексти ухвал по таких рішеннях видаються після закінчення строку апеляційного оскарження. Така собі гра «в темну» та оскарження за невідомих складових. З того часу йде апеляційний розгляд і кількість судових засідань перевалила за десятку – відсутність матеріалів справи, не доставка заарештованого, відсутність перекладача. Ну і звісно – не явка прокурора, який перестав ходити на засідання. Чергове засідання по апеляційній скарзі – 11 лютого 2020 року і це є чистий цинізм, подати скаргу на протязі 5 днів але розглядати законність прийнятого рішення невідомо коли, адже увесь час людина перебуває під вартою. Само рішення було прийнято формально і аргументи захисту, звісно не враховуються у принципі. Ігнорується, навіть, той факт, що Європейський суд з прав людини заборонив видворення цього іноземця, а в українському законодавстві відсутній злочин, за який намагаються притягнути до відповідальності. 05 грудня 2019 року прокурор з’явився із клопотанням про продовження до Шевченківського районного суду. Звісно продовжили і тепер, окрім, арешту, розглядається апеляційна скарга на рішення про продовження того самого арешту. Апеляційний суд перестає бути формальним, а стає пародійним. Якщо при формальному доступі до правосуддя, хоча б йде дотримання форми процесу, то у даному випадку йде пародія на судовий захист або доступ до правосуддя. 05 лютого 2020 року буде подане чергове клопотання про продовження на чергові два місяці екстрадиційного арешту – при тому, що чергове засідання по самому арешту призначено на 11 лютого і далеко не факт, що відбудеться. Звісно буде подана чергова апеляція і в апеляційному суді будуть розглядатися три апеляційні скарги – на арешт та два продовження. Тому зрозумійте, які негативні емоції викликає посмішка судді апеляційного суду, коли 26 грудня 2019 року він запитує адвоката – «Прокурор не з’явився, перекладач не прийшов, заарештований не доставлений, ваша думка з приводу можливості проведення засідання?»