MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Як Чернігівський громадський комітет захисту прав людини опікується долею нелегальних мігрантів

07.08.2005   
Надя Акімова, Чернігів
Автор наводить конкретні приклади захисту прав біженців в рамках виконання проекту «Сприяння дотриманню прав людини та основних свобод біженців та мігрантів, протистояння нелегальній міграції в Україні».

Перш, ніж розпочати дану статтю, хочемо наголосити, що представники Чернігівського громадського комітету захисту прав людини, не являються дипломованими журналістами та красномовними репортерами, і нам не відомі усі тонкощі даної професії. Пріоритетом нашої організації є захист прав людини та основних свобод. В нашій діяльності не існує чітко визначеної межі для роботи. Звісно, адже які можуть бути межі в такому вагомому питанні, як захист прав людини. Особливо це стосується людей, які за тих чи інших негативних обставин не мають змоги самостійно себе захистити. Для того, щоб якомога ширше та детальніше охопити всі моменти допомоги незахищеному населенню, Комітет, за сприяння різних міжнародних організацій, співпрацюючи з іншими державними та громадськими структурами на локальному рівні, реалізовує свої проекти.

Одним із таких проектів, в даний час, є проект «Сприяння дотриманню прав людини та основних свобод біженців та мігрантів, протистояння нелегальній міграції в Україні». Він стосується болючої і водночас достатньо непопулярної для України теми захисту прав біженців.

Серед необізнаних людей існує необґрунтована думка, що реалізація проекту – це виключно проведення публічних заходів: круглих столів та семінарів, виступи на радіо та телебаченні, публічні заяви. Але це тільки зовнішня сторона діяльності, яка, на жаль, для багатьох «знавців» і є першочерговою і вирішальною при оцінці роботи Комітету. Чим же насправді наповнений кожен день Чернігівського громадського комітету захисту прав людини?

За останні 2 місяці в «опікунстві» Комітету побували шість шукачів притулку: три представники Лівану і три з Шрі-Ланки. В межах реалізації вищезгаданого проекту, на Комітет покладається лише надання ПРАВОВОЇ допомоги. За межами реалізації – харчування, одяг, житло, прогулянки містом, знайомство з представниками міжнародних правоохоронних організацій, і все це не за рахунок донорів, як прийнято вважати, а з власних коштів. Не задля показовості, а лише з власної ініціативи; керуючись не пунктами проектів, а позовом власних сердець.

Якщо докладніше говорити, про тих людей, які опинилися на території України в пошуках притулку, можу сказати, що це не просто «мігранти», «безпритульні», «жебраки». Як правило, кожен з них – цікава, інтелігентна людина, часто з вищою освітою, зі своїм унікальним і неповторним внутрішнім світом.

Група шукачів притулку з Лівану складалася з двох чоловіків: Алі 28 років, Махамед 30 років і його 18 річна дружина – Іхеб. Ці люди залишили власні домівки, батьків та родичів через нестабільну і ворожу ситуацію у рідній країні. В своїй країні Алі та Махамед отримали вищу освіту та працювали механіками, мали власну майстерню по ремонту авто і мріяли про сім’ї і щасливе майбутнє. Але все це було втрачено, коли хлопців насильно було завербовано у солдати. Нам, громадянам України, важко уявити, як це жити в країні, де кожної миті на вулицях міста лунають вибухи і гинуть діти. Через постійні переслідування з боку військових угрупувань, через небажання воювати, вбивати і померти в бою Алі, Махамед і його молода дружина залишили Батьківщину.

Так вони опинилися на території України, як шукачі притулку. Після перебування деякий час у прикордонній заставі, вони потрапили до Чернігівського громадського комітету захисту прав людини. З власних кишень представники Комітету оплачували місячне проживання ліванців, 3-разове харчування. Паралельно надавалась правова допомога, готувалися документи для вирішення питання про надання статусу біженців. На запитання «Що ви плануєте робити, якщо отримаєте статус біженця?» Махамед Азаб відповів, що перш за все він хоче вивчити свою дружину, разом з найкращим другом займатися улюбленою справою і мріє, щоб його діти народилися громадянами України. Але, на жаль, попри всі сподівання, в наданні статусу біженця було відмовлено.

Нещодавно, до Чернігівського громадського комітету захисту прав людини потрапили 3 громадянина з Шрі-Ланки. Рамеш Мадука Апухамі, Сарат Гамаралаладж, Джарахан Дінеш Раджапаша, провівши місяць в Росії, залишили її територію і потрапили до Української прикордонної застави, де провели 3 місяці. 4 квітня 2005 року, рішенням органу міграційної служби в Чернігівській області, їм було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. На рішення міграційної служби, Комітетом було подано скаргу до суду.

Рамеш, Сарат, Дінеш – це троє чоловіків різного віку, віросповідання (Сарат – буддист, а інші – католики), різного сімейного стану: Рамен має дружину і дворічну донечку на ім’я Нурі, Сарат щасливий батько 5-х малюків, а Дінеш, в свої 40 років не одружений. Не дивлячись на всілякі різності, всіх трьох об’єднує любов до Батьківщини, яку нажаль довелося залишити: в рідній країні дуже нестабільна ситуація, пов’язана з ворожнечею навколо території держави. Громадяни Шрі-Ланки розділилися на два внутрішніх ворожі табори – одні належать до терористичних організацій, а інші – до миротворців. Рамеш, Сарат і Дінеш стали суб’єктами ворожнечі та переслідування в рідній державі з боку терористичних угрупувань, що і підштовхнуло їх на залишення території своєї країни. Порівнюючи своє тимчасове перебування в Росії та в Україні, хлопці відмітили велику і вагому різницю в ставленні до них людей. За словами шріланкійців, російські охоронці порядку відрізняються расизмом, агресивним, насильницьким ставленням до представників іншої раси. На відміну від яких, українські громадяни, мають добре і дбайливе серце.

Потрапивши до Комітету, хлопці одразу стали суб’єктами уваги та піклування. Їм було надано проживання у готелі, 3-х разове харчування, міжнародний телефонний зв’язок, знайдено житло, де хлопці проживають в очікуванні прийняття рішення суду. Представники комітету, ставляться до шукачів притулку, з розумінням і співчуттям, оскільки важко уявити, що відчуває людина, якій довелося залишити дім, сім’ю, країну, опинитися в незнайомій державі і не знати, що принесе наступний день.

 Поділитися