MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні - 2008. 8. Свобода вираження поглядів

24.06.2009   

Свобода вираження поглядів[1]

1. Загальний огляд

Після 2004 року значно послабився тиск на ЗМІ та журналістів з боку влади. З 2006 року цей тиск почав зростати, хоча рівень свободи вираження поглядів є значно вищим за рівень, що передував 2004 року. Останні два роки ситуація є практично незмінною.

Основними викликами останнього року стали:

-  Непропорційні та не обґрунтовані обмеження свободи вираження з метою захисту суспільної моралі без чіткого та передбачуваного правового регулювання;

-  ріст адміністративного тиску на журналістів з боку власників ЗМІ: виражається в численних звільненнях, зарплаті «у конвертах», неофіційному працевлаштуванні журналістів і численними порушеннями трудового законодавства щодо журналістів, що використовується власниками ЗМІ з метою просування контрольованої редакційної політики, особливо в питаннях політичного життя;

-  непрозорість ринку власників ЗМІ, що не дає змогу забезпечити належний рівень плюралізму ЗМІ;

-  значний відсоток оплачених матеріалів у ЗМІ, що не позначається як реклама. Ситуація доходить до абсурду, коли в певних новинах більшість сюжетів є оплаченими.

Незалежність від влади не стала гарантією незалежності для ЗМІ. Надалі відсутнє відокремлення редакційної політики від власників ЗМІ, що робить ЗМІ надто залежними від бажань їхніх власників, котрі все більше контролюють редакційну політику, оскільки самі практично усі є політиками.

Не покращило ситуацію й поступове перетворення певної частини ЗМІ в прибутковий бізнес. Фінансова незалежність не зумовила незалежність редакційну.

Серйозною проблемою є розміщення в ЗМІ оплачених матеріалів, чи як це ще часто називають, «джинси». ЗМІ у своїх рекламних прайсах прямо вказують на вартість розміщення таких матеріалів, що змінюється в залежності від рейтингу програми та тривалості такого матеріалу. Серед таких послуг: підготовка і розміщення статті, сюжетів у новинах, журналістського однобокого розслідування чи телевізійного фільму. Різновидом цього є запрошення так званих «гостей» у студію: часто запрошуються політики чи бізнесмени, котрі лобіюють свої інтереси за оплату телерадіоорганізаціям, а не особи, що можуть внести додаткову інформацію в суспільну дискусію. Уся така інформація передається без зазначення, що це є реклама чи оплачений матеріал, що вводить людей в оману.

За таких умов у країні можна говорити про певну свободу ЗМІ, проте є істотні проблеми зі свободою слова через відсутність доступу до ЗМІ для висловлення власної позиції, оскільки такий доступ іноді практично повністю існує лише в режимі оплати чи вказівок власників ЗМІ. Також у значній частині ЗМІ є список заборонених до висвітлення тем чи заборонених до критики певних осіб, що пояснюється чи називається «редакційною політикою», котра диктується власниками ЗМІ.

Таким чином, функція ЗМІ в демократичному суспільстві спотворюється, а різносторонні дискусії в ЗМІ на суспільно-важливі теми відбуваються надто рідко. Частіше відбувається імітація такої дискусії, коли, наприклад, більшість запрошених так званих експертів чи політиків прийшли на передачу, оплативши свою участь, й дискусія відбувається на низькому фаховому, а іноді навіть «базарному» рівні. При цьому глядачі не знають, що транслюється фактично політична оплачена реклама, а не суспільно-важлива програма.

Цю ситуацію могло би змінити створення суспільного телерадіомовлення, проте, очевидно, що для цього не існує політичної волі Президента, голови уряду та парламенту.

Журналісти почуваються більш безпечніше, ніж раніше, хоча напади на журналістів залишаються частими, й, зазвичай, розслідування таких випадків є безуспішними. Почастішали затримання журналістів з боку міліції під час мирних зібрань.

Крім того, журналісти є під економічним тиском адміністрації ЗМІ: багато з них працюють неофіційно, їм сплачують неофіційну зарплату, а трудові права не захищені. Тому, наприклад, у випадку відкритого виступу проти менеджменту ЗМІ вони ризикують залишитися без зарплати принаймні за останній місяць.

Журналістам бракує самоорганізованості. Етичні механізми практично не працюють. Незалежні профспілки, як правило, є малочисельними або слаборозвиненими.

 

2. Обов’язковість державної реєстрації ЗМІ та видавничої діяльності

Друковані ЗМІ

Реєстрація друкованих ЗМІ залишається обов’язковою, що, на думку УГСПЛ, порушує статтю 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Чинною є відповідальність за поширення ЗМІ без державної реєстрації.

Міністерство юстиції упродовж 2008 року зареєструвало (перереєструвало) 1115 друкованих засобів масової інформації із загальнодержавною та/або зарубіжною сферою розповсюдження (2007 рік – 1331) та 14 інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності (24).

Територіальними органами протягом 2008 року зареєстровано (перереєстровано) 1273 видань місцевої сфери розповсюдження (за 2007 рік – 1393). З них виключно газет 952 (962) та 321 видання журнального типу (311).[2]

На думку Мін’юсту, серед основних проблемних питань, які виникають при здійсненні процедури державної реєстрації можна виділити:

−  невизначеність контрольних функцій у реєструючого органу при порушенні засновниками (співзасновниками) норм Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;

−  ненадходження контрольних примірників до реєструючого органу відповідно до статей 16 і 33 цього ж Закону;

−  неповернення у встановлений законодавством термін засновниками (співзасновниками) видань до реєструючого органу свідоцтв про державну реєстрацію друкованого ЗМІ, яке визнано недійсним чи втратило чинність;

−  невизначеність строку та відсутність місць для зберігання контрольних примірників друкованих засобів масової інформації тощо.

На нашу думку, обов’язок безкоштовно надсилати контролюючому органу один примірник кожного випуску ЗМІ не повністю узгоджується з міжнародними принципами свободи слова.

Виникають часті судові спори щодо реєстрації друкованих ЗМІ.

Ще у 2007 році за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Індепендент Медіа» до Міністерства юстиції України Окружний адміністративний суд міста Києва скасував відмову в реєстрації журналу «Украинское издание Good Housekeeping Домашний очаг». Мін’юст стверджував, що видання може бути виключно з назвою, викладеною українською мовою, а тому подана назва суперечить закону про мови. Суд, вказавши, що назва видання та мова видання є різними елементами видання, а також, що вимог щодо мови назви видання у законі про друковані ЗМІ не має, визнав підпункт 3 пункту 2.2 статті 2 Положення про Реєстрацію (назва видання (мовою/мовами, якою/якими виходитиме у світ) в частині обмеження визначення назви видання тільки мовою, якою видання виходитиме у світ) таким, що не відповідає закону про друковані ЗМІ.

Вищий адміністративний суд України Ухвалою від 19 лютого 2008 року поставив крапку у справі за позовом Редакції газети «Сорока» до Республіканського комітету з інформації Автономної Республіки Крим, котрий ще 22 листопада 2005 року видав свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – рекламної газети «Сорока-Крим». Редакція газети стверджувала, що зареєстрована рекламна газета «Сорока-Крим» є подібним від зареєстрованого редакцією газети «Сорока» знаку для товарів та послуг «Сорока». Раніше у 2006 році суд першої інстанції та апеляційний суд відмовили у задоволенні цього позову. Органи влади стверджували, що реєстрацію зроблено на підставі ст. 20 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», який містить перелік підстав для відмови у реєстрації. Порушення прав інтелектуальної власності іншої особи серед них немає. З цим аргументом погодився й Вищий адміністративний суд, вказавши, що:

«Видане Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України свідоцтво про реєстрацію знака для товарів і послуг 36629, відповідно до якого знак для товарів і послуг «Сорока» належить редакції газети «Сорока» до 07.03.2013, не є підставою для відмови в державній реєстрації друкованого засобу масової інформації газети «Сорока-Крим» КМ N 1200.»

Відповідно до пункту 14 Плану заходів з виконання завдань[3], передбачених Законом «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки», Міністерство юстиції визначено головним розробником проекту Закону «Про внесення змін до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в України». 25 листопада 2008 року було проведено «круглий стіл» з метою обговорення проблем у сфері реєстрації та діяльності друкованих ЗМІ, а також створення робочої групи для підготовки зазначеного законопроекту. Із прийняттям Закону планується вирішити проблемні питання в державній реєстрації друкованих ЗМІ, у тому числі змінити дозвільний порядок реєстрації.

Мін’юст з 10 грудня 2008 року відкрив доступ до Реєстру друкованих ЗМІ[4]. Тепер кожна особа має право доступу до відомостей про друковані ЗМІ, що містяться в Реєстрі, на веб-сайті Мін’юсту шляхом пошуку та перегляду інформації про засновника (співзасновників) видання, вид та назву видання, серію та номер свідоцтва, дату державної реєстрації друкованого ЗМІ та орган, який здійснив державну реєстрацію друкованого ЗМІ.

 

Телебачення та радіомовлення

Національна рада з питань телебачення і радіомовлення (далі – Національна рада, Нацрада) здійснює обов’язкову реєстрацію телерадіоорганізацій. При цьому реєстрації підлягають навіть ті, хто здійснює тільки виробництво аудіовізуального продукту, не поширюючи його самостійно та не мають ліцензії на мовлення (суб’єкти інформаційної діяльності). Крім того, ліцензуванню підлягає будь-який вид мовлення (ефірний, супутниковий, цифровий, кабельний чи проводовий), що не відповідає міжнародним стандартам.

Станом на 31 грудня 2008 року до Державного реєстру телерадіоорганізацій внесено дані про 1 610 телерадіоорганізацій та суб’єктів інформаційної діяльності, а саме: 1513 телерадіомовних організацій та провайдерів програмної послуги, 97 суб’єктів інформаційної діяльності.

Із 1513 ліцензіатів за формою власності 36 – державних, 376 – комунальної власності, 1101 – інших форм власності.

Із Державного реєстру телерадіоорганізацій 2008 року було вилучено 63 телерадіоорганізації. Порівняно з 2007 роком загальна кількість телерадіоорганізацій збільшилася на 87.

За минулий рік Національна рада ухвалила 19 рішень про державну реєстрацію суб’єктів інформаційної діяльності. Станом на 31 грудня 2008 року Національна рада видала телерадіоорганізаціям (з урахуванням переоформлень) 579 ліцензій.

Серед них:

1) 391 ліцензія на мовлення (з них 199 – переоформлення):

−  супутникове – 38 (з них 9 – переоформлення);

−  ефірне – 229 (з них 163 – переоформлення);

−  кабельне – 42 (з них 10 – переоформлення);

−  проводове – 72 (з них 17 – переоформлення);

−  багатоканальне – 10;

2) 188 ліцензій провайдера програмної послуги – (з них 56 – переоформлення).

Відповідно до статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», протягом 2008 року Національною радою ухвалено 53 рішення щодо анулювання ліцензій на мовлення та провайдера програмної послуги, серед них:

Ø за власним бажанням телерадіоорганізацій – 49;

Ø через відсутність мовлення протягом року – 3;

Ø через скасування державної реєстрації – 1. [5]

Окружний адміністративний суд міста Києва 5 березня 2008 року скасував рішення Нацради, котрими була позбавлена ліцензій на мовлення на певних частотах Національна радіокомпанія України (НКРУ).[6] Нацрада встановила, що більше року НКРУ не здійснює мовлення на усіх наданих їй частотах. Тому вона вирішила позбавити ліцензії НКРУ на підставі положення закону про телебачення і радіомовлення, що ліцензія на мовлення скасовується, якщо ліцензіат не розпочав мовлення протягом року з моменту видачі ліцензії. Нацрада тлумачила це положення широко, що підставою для припинення ліцензії є відсутність мовлення протягом року. Суд вказав, що у випадку, коли телерадіоорганізація розпочала мовлення у встановлені строки, а пізніше тимчасово припинила мовлення через будь-які обставини, зокрема, через припинення чи обмеження державного бюджетного фінансування, пункт «г» частини 3 статті 37 Закону «Про телебачення і радіомовлення» застосуванню не підлягає.

 

Видавнича діяльність

Усі суб’єкти, що займаються видавничою діяльністю, повинні пройти державну реєстрацію. При цьому видавцями не можуть бути громадські, релігійні чи благодійні організації, а тільки підприємства.

 

3. Права журналістів та ЗМІ

 

Інформація про зафіксовані порушення[7]

 

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

Убиті, зниклі журналісти

3

4

0

0

0

0

1

Арешти, затримання

1

2

8

2

3

1

5

Побиття, напади, залякування

23

34

47

16

29

13

29

Перешкоджання виконувати професійні обов’язки, цензура

46

27

52

14

31

23

18

 

3.1. Убивства, побиття, погрози чи інше насильство щодо журналістів

 

Інформація про потерпілих від злочинів, що є працівниками ЗМІ[8]

 

Потерпіло від злочинів

з них: загинуло

2006

2007

2008

2006

2007

2008

Працівників ЗМІ

92

46

47

1

0

1

 

У минулому році не відбулося бажаного прогресу в розслідуванні справи Гонгадзе. Жодних результатів у пошуку замовників та організаторів убивства не було досягнуто. Вирок виконавцям було винесено в березні 2008 року, але на цьому слідство зайшло в глухий кут: організатором злочину заочно визнано Олексія Пукача, котрий роками переховується від слідства. Інших свідків, котрі могли б указати на реальних замовників убивства, у залі суду названо не було. Адвокати засуджених у квітні подали апеляційні скарги. У липні Верховний суд відхилив апеляції й залишив без змін попередній вирок трьом виконавцям цього злочину.

Жодний український журналіст не перебуває за ґратами через злочин, пов’язаний з виконанням журналістської діяльності.

Наведемо окремі факти нападів на журналістів.[9]

Невідомі 26 лютого розбили бокову шибу в авто директора одеського філіалу газети «Сегодня» Альони Чугуннікової. Цей і попередні напади, а також неодноразові дзвінки з погрозами, пані Чугуннікова пов’язала з публікацією низки резонансних матеріалів у газеті «Сегодня». Зокрема, йдеться про ДТП, учасником якої був син заступника голови Одеської облради, та про викрадення немовляти з пологового будинку. Редакція «Сегодня» звернулася до правоохоронних органів з вимогою провести розслідування.

Журналіст «Газети по-київськи» Андрій Манчук 15 березня був затриманий працівниками міліції із застосуванням надмірної фізичної сили під час мирної акції протесту проти будівництва висотного житлового будинку на території Жовтневої лікарні Києва. В Андрія Манчука швидка допомога діагностувала струс мозку та підозри на забій грудної клітки, що були отримані від міліції. Журналіст подав скаргу до прокуратури, проте про результати її розгляду не повідомлялося.

У Новій Каховці напали на керівника бюро журналістських розслідувань ТО «Каховський плацдарм» Сергія Цигипу. За словами Сергія, невідомий напав на нього 16 березня о 8 ранку, коли він заходив у під’їзд свого будинку. «Я гуляв із собакою, і якби не вона, не знаю, чи був би досі живий. У лікарні мені наклали шість швів. У мене переламаний ніс, струс мозку, вибиті два зуба та є підозра на те, що зламані два ребра», – сказав Сергій Цигипа. Журналіст був упевнений, що цей замах пов’язаний із його професійною діяльністю. Він був автором низки матеріалів, що змальовували міського голову та його оточення в не найкращому світлі. Він уважає, що каталізатором нападу могли стати матеріали, надруковані в №11 газети «Деловые новости» від 12 березня 2008 року. «Після цієї публікації мене неофіційно попередили, що скоро в мене «за борзость такую» почнуться великі проблеми. Також із погрозами неодноразово дзвонили мені та моїй дружині», – розповів він. За два дні до нападу, журналіст подав до міліції заяву про погрози. Одразу після нападу, він також звернувся до міліції. Незважаючи на ці факти, кримінальна справа була порушена лише за статтею 296 ККУ – хуліганство. Про результати розслідування не повідомлялося.

У Донецьку 16 травня співробітники спецпідрозділу «Грифон» побили журналіста газети «Острів» Ігоря Нежурка. Він був присутнім на судовому процесі у Ворошиловському райсуді. Цей процес не був закритим, але суддя висунув вимогу залишити зал засідання. Після спроби журналіста поцікавитися причиною заборони, співробітники підрозділу «Грифон», за вказівкою судді, вивели його із залу засідання й побили. У результаті побиття він отримав струс мозку, численні гематоми й був у непритомному стані доставлений швидкою з будівлі суду до найближчого травматологічного відділення. Після надання невідкладної медичної допомоги в госпіталізації йому було відмовлено в зв’язку з відсутністю донецької реєстрації. Колеги Ігоря Нежурка відвезли його додому в Горлівку, де його стан погіршився. Під час побиття журналіста один зі співробітників «Грифону» забрав у нього мобільний телефон. У червні Прокуратура Київського району міста Донецька порушила кримінальну справу з фактом перевищення посадових обов’язків співробітником спецпідрозділу.

Прокуратура міста Києва 19 травня закрила кримінальну справу стосовно інциденту, що стався між знімальною групою телеканалу СТБ та екс-депутатом від Партії регіонів Олегом Калашниковим. «Повідомляю, що слідчим відділом прокуратури міста Києва кримінальна справа, по якій вас було визнано потерпілим, закрита за відсутністю складу злочину», – зазначалося в постанові слідчого, що була надана потерпілому журналісту Новосаду. Разом із тим, Новосад уважає, що слідство було упередженим. «Я бачив, що слідчий, який вів нашу справу, упереджено ставився до неї. Були випадки, коли він відмовлявся вносити до справи покази тих свідків, що підтверджували нашу версію інциденту. На основі цього я зробив висновок, що він хотів скоріше закрити цю справу», – зазначив Новосад. Постанова була датована 10 квітня 2008 року, однак Новосад отримав її лише в понеділок 19 травня. Національна комісія з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президенті України висловила занепокоєння щодо факту закриття кримінальної справи за фактом побиття знімальної групи телеканалу СТБ, відомої як «справа Калашникова». Раніше, 12 липня 2006 року, група людей з Партії регіонів, серед яких був депутат Калашников, перешкодила роботі телевізійної групи СТБ під стінами Верховної Ради. Вони силоміць відібрали касету в знімальної групи СТБ, а журналісти були побиті. 14 липня 2006 року прокуратурою Печерського району Києва була порушена кримінальна справа за фактом перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

16 вересня в Донецьку було побито кореспондента газети «Острів», заступника голови Донецької незалежної медіапрофспілки Максима Абрамовського та його колегу Олену Михайлову. Журналісти вели відеозйомку на виїзді з Донецька в рамках власного розслідування. У кадрі опинилися працівники міліції, які безпосередньо на мосту зупиняли для перевірки автотранспортні засоби, що є порушенням правил дорожнього руху. Як розповів Максим Абрамовський, помітивши журналістів, правоохоронці поцікавилися їхніми документами. Їм було пред’явлено журналістські посвідчення, а також посвідчення помічника народного депутата. У відповідь на вимогу представитися, з боку міліціонерів посипалася нецензурна лайка та погроза фізичної розправи. Журналістське посвідчення в Максима Абрамовського відібрали. Усе це було знято на відеокамеру. При цьому представники преси попереджали міліціонерів про відповідальність і зажадали припинити ображати людську гідність. Та замість того почули лише погрозу: «Я тебе пристрелю». За словами Максима Абрамовського, з одного з автомобілів, які були на місці події, вийшла людина в цивільному та почала вимагати віддати камеру. Після відмови, цей чоловік ударив журналіста та почав його душити. Працівники міліції в цей час завдавали ударів по голові потерпілому та по відеокамері. Зрештою, її відібрали, трохи пізніше повернули зламаною й уже без плівки. Олена Михайлова розповіла, що спробувала викликати на місце події інший підрозділ міліції: «У той час, коли Максима вже, фактично, душили, я спробувала набрати 02. Але мені почали викручувати руки та намагалися відібрати телефон».

Після того, як на місце інциденту все ж прибув наряд міліції, журналісти написали заяву та дали пояснення. У Київському РВВС Донецька, куди прибули Максим Абрамовський та Олена Михайлова, вони побачили й правоохоронців, і людину в цивільному, з якими в них стався конфлікт. «Нам завадили провести впізнання цих осіб, хоч я прямо вказував на них», – розповів журналіст.

Максим Абрамовський потрапив до лікарні. Кримінальну справу за фактом події не було порушено. Результати перевірки, здійсненої міліцією, за словами Максима Абрамовського, знаходилися в прокуратурі.

У Києві на вулиці Первомайського, 2 жовтня, у сутичці під час акції протесту проти захоплення Будинку Звукозапису постраждали журналісти. Охорона, яка захопила будинок, кидала в учасників акції протесту, які намагались зламати паркан, каміння і дошки. Зокрема, Ігоря Луценка, головного редактора сайту «Фінансист» та активіста ініціативи «Збережемо старий Київ», побили троє охоронців, а також забрали в нього відеокамеру, на яку він знімав те, що відбувалось. Також серйозне поранення отримав фотокореспондент інформаційного агентства УНІАН Володимир Гонтар. За інформацією більд-редактора агентства Ірини Тимофеєвої, у Володимира травмовані ноги. Постраждав також фотокор газети «КоммерсантЪ» Олександр Течинський, якому під час сутички зламали руку. За свідченнями постраждалого, міліція, яка була присутня під час інциденту, нічого не зробила щоб зупинити побиття журналістів.

Кореспонденту інформаційної програми «ТСН» телеканалу «1+1» Жану Новосельцеву погрожували наприкінці листопада. Анонімні погрози почались після показу в програмі «ТСН» першого сюжету із циклу журналістських розслідувань «Жерсть мундиру», де розкривалася корупція в правоохоронних органах. Керівник департаменту інформаційного та суспільно-політичного мовлення «1+1» Наталія Катеринчук звернулась до Генерального прокурора та керівника Служби безпеки України з проханням надати журналістові тимчасову охорону.

«Автор проекту Жан Новосельцев у своїх репортажах розповідає саме про тих, хто незаконно опинився за ґратами та взяв провину на себе через катування співпрацівниками міліції, про історії кари без злочину та приголомшливі подробиці того, що зазвичай залишається поза міліційними звітами та офіційною статистикою МВС. Зрозуміло, що ідея створення та оприлюднення проекту далеко не всім прийшлась до вподоби. У першу чергу, це стосується тих, хто боїться бути покараним за злочини, що до цього залишалися нерозкритими завдяки прикриття їх так званим «міліцейським мундиром», – йдеться в зверненні Наталії Катеринчук. За словами Жана Новосельцева, погрози почались наступного дня після виходу першого сюжету. «Я не розумію, хто б це міг бути. Однак погрози надходять із декількох джерел. По-перше, людям, які брали участь у сюжеті, недвозначно дали зрозуміти, що «вам торба і торба вашому журналісту». По-друге, мені подзвонили з невідомого номера й повторювали погрози з нецензурщиною. Тому моє керівництво вирішило перестрахуватись», – сказав він. За його словами, під час роботи над сюжетами циклу виникали конфліктні ситуації, які могли призвести до погроз на його адресу.

 

3.2 Арешти та затримання журналістів

Журналістів газети Всеукраїнського політичного об’єднання «Свобода» Тараса Боднара та Миколу Кіндзерського було затримано працівниками міліції біля виборчої дільниці №53 у Києві. «Журналісти, які прийшли виконувати свій професійний обов’язок – простежити за ходом голосування й підготувати для нашого видання репортаж – навіть не встигли увійти до приміщення, коли правоохоронці виявили нездоланне бажання відвезти їх у відділок для визначення особи», – повідомила головний редактор газети Галина Миць. За її словами, журналісти показували посвідчення, але вони не справили враження на міліцію; голова виборчої комісії начебто вимагала «забрати представників видання «Свободи» якомога далі від місця, де відбувається голосування». У міліцейському відділку особи журналістів установлювали на протязі трьох годин.

14 липня журналіст Інтернет-видання «Українська правда» Сергій Лещенко був затриманий та доставлений у Генеральну прокуратуру для допиту. Увечері, після понад 7-годинного допиту, він був відпущений із зобов’язанням з’явитися на повторний допит 16 липня о 9 годині. На допит Сергія Лещенка доставили під примусом, оскільки перед тим журналіст не з’явився на допит після отримання двох повісток. Причиною допиту стало інтерв’ю з народним депутатом Давидом Жванією[10], яке стосувалося отруєння Віктора Ющенка. Проте журналіст стверджував, що питання задавалися щодо багатьох публікацій інтернет-видання. Секретаріат президента у своїй заяві засудив примусовий допит журналіста.

У Полтаві 15 жовтня співробітники міліції затримали редактора місцевої газети «Приватна справа» Анатолія Банного. Банний спробував сфотографувати затримання патрульними одного з активістів молодіжної організації «Тризуб». Міліціонери, за словами Анатолія Банного, спробували вирвати в нього фотоапарат, самого повалили на землю, вдягли наручники і допровадили в патрульну машину. Журналіст провів дві години у відділку, де провели експертизу на предмет уживання ним алкоголю. Лікар підтвердив, що журналіст тверезий. Після цього його відпустили.

Журналіста «Української правди» Віталія Селика затримали біля будинку Київської міської адміністрації, коли він вирішив постежити за акцією протесту проти підвищення тарифів на проїзд у комунальному транспорті. Підійшовши до місця події, журналіст побачив як зіштовхнулися дві міліцейські машини і поплескав у долоні. Після цього його затримав міліціонер. Селика взяли під руки, але він спробував вирватися, сказавши, що піде сам. Саме за ці дії журналісту дали одну добу арешту за статтею 185 КпАП (злісна непокора законному розпорядженню працівника міліції).

Працівники Служби безпеки України 28 листопада забрали в машину і відвезли в невідомому напрямку журналіста сайту «Daily.ua» Назара Цапка. Йому навіть не дали можливості передзвонити й повідомити, куди його везуть. Згодом Голова Служби безпеки В.Наливайченко підтвердив, що журналіст перебуває на допиті в СБУ. Причина – публікація на сайті копії документу про продаж зброї Україною.

 

3.3 Непропорційність покарання за зловживання свободою слова

Після сплеску позовів проти ЗМІ в 2006 році, бачимо спад подібної практики. При цьому зменшилася кількість не тільки поданих, але й задоволених позовів.

 

Інформація про позови в справах про захист честі, гідності та ділової репутації до засобів масової інформації [11]

 

Найменування показника

2003

2004

2005

2006

2007

2008

1.

Знаходилося на розгляді

-[12]

-

753

926

 

719

 

737

2.

Закінчено провадження справ

627

514

441

605

490

494

2.1

У тому числі

з винесенням рішення

308

250

246

356

265

281

 

2.1.1

у тому числі: задоволено позов

187

158

150

193

 

168

165

 

2.2

із закриттям провадження в справі

118

158

-

-

67

 

-

2.3

Залишення заяви без розгляду

151

141

-

-

150

 

-

2.4

переведено в інші суди

50

34

-

-

8

-

3.

Суми матеріальної й моральної шкоди, що пред’явлені до стягнення, грн.

71 247 890

20 315 264

-

-

39 511 170

-

4.

Суми матеріальної й моральної шкоди, що присудженні до стягнення, грн.

4 534 785

591 591

-

-

636 562

-

 

Важливо вказати, що ця статистика не повною мірою показує ситуацію щодо суми моральної шкоди, присудженої до стягнення зі ЗМІ. Вона не включає судові витрати, сплату яких покладає суд на ЗМІ (відповідача) у разі задоволення позову. До таких витрат включається окрім іншого й державне мито, що може бути дуже великою сумою. Наприклад, позивач звернувся з великим позовом, позов було задоволено, проте було відмовлено у виплаті моральної шкоди чи її розмір був істотно зменшений. Проте розмір державного мита в розмірі від 1 до 10 % ціни позову підлягає також сплаті відповідачем, що є фактичною новою формою стягнення чи покарання.

За даними Асоціації медіа-юристів, загалом за період з 1998 по 2008 рік відповідно до результатів аналізу 738 судових рішень, лише 25% позивачів заявляли позови, в яких вимагали спростування інформації, тоді як 70% разом зі спростуванням вимагали компенсації моральної шкоди, а 1, 37% – припинення виходу ЗМІ. Лише 7% вимагали відшкодування на суму в межах 1-1700 гривень, а 68, 7% сподівались на компенсацію в розмірі 1700 – 170 000 гривень, а ще 25% прагнули отримати більш ніж 170 000 гривень. При цьому найбільше задоволених позовів на значні суми відбуваються в роки після виборів, а найбільш «жадібними» позивачами є політики та посадові особи (48, 8%)[13].

Наведемо декілька прикладів судових справ.

Апеляційний суд Києва на засіданні 24 вересня частково змінив рішення Деснянського районного суду за позовом голови консультаційної ради Консорціуму «ЄДАПС» Юрія Сидоренка до ЗАТ «Бліц-інформ», редакції газети «Бізнес» та журналіста цього видання Максима Біроваша[14]. Зокрема, суд повністю відмовив позивачу в задоволенні його вимог щодо компенсації моральної шкоди. Ідеться про стягнення 22 мільйонів гривень із ЗАТ «Бліц-інформ», 5 тисяч гривень із Максима Біроваша й 5 тисяч гривень із Сергія Кобишева, у минулому редактора газети «Бізнес». Водночас, суд залишив у силі частину рішення Деснянського райсуду щодо спростування та заборони використання фотографії позивача. Також суд стягнув із позивача судові витрати в зв’язку з поданням «Бліц-інформом» апеляційної скарги в сумі 1 мільйон 250 тисяч гривень. Нагадаємо, що своє рішення Деснянський районний суд ухвалив 23 травня 2008 року[15]. В листопаді 2007 року Юрій Сидоренко подав позов до «Бліц-Інформу» на суму 46 млн грн., а також сплатив держмито у розмірі 4, 6 млн грн. Максим Біроваш на сторінках газети «Бізнес» публікував своє журналістське розслідування, яке стосувалося проблем паспортної системи України.[16] Національна спілка журналістів надала судді Деснянського районного суду, що винесла це рішення, перший номер в списку посадовців, що визнані «ворогами української журналістики» у 2008 році[17]. Видання та журналіст подали касаційну скаргу на рішення апеляційного суду.

Голова Апеляційного суду Харківської області Михайло Бородін позивався до ТРК «Фора» за трансляцію в прямому ефірі 25 липня 2008 року на телеканалі АТ Телерадіокомпанія «Фора» у прес-центрі «Майдан Свободи» прес-конференції народного депутата Юрія Кармазина. Крім того, вона дублювалася цим же телеканалом у записі ще 4 рази: 26, 27, 28, 29 липня 2008 року. Справа розглядалася в суді тієї ж Харківської області, тобто суддею, щодо якого голова Апеляційного суду має вагомі важелі впливу. Відповідно до Закону «Про судоустрій» голова апеляційного суду має контрольні повноваження по відношенню до всіх суддів загальної юрисдикції області. 1 вересня 2008 року Дзержинським районним судом м. Харкова за результатами розгляду заяви про забезпечення позову, поданої позивачем, було накладено арешт на майно або грошові кошти, що належать АТ «Телерадіокомпанія «Фора», яке розташоване за адресою: 61018, м. Харків, вул. Дерев’янка, 1-а в межах позовних вимог на суму 100 000 грн. Рішенням суду першої інстанції з ТРК «Фора» стягнуто 74 985 гривень 33 копійки.[18]

Ігор Калєтнікнародний депутат України, член депутатської фракції КПУ, Голова Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією та Григорій Калєтнікколишній голова Вінницької облдержадміністрації, подали вісім позовних заяв до вінницької газети «33 канал» за висловлені у газеті оціночні судження щодо попередньої й теперішньої діяльності цих політиків, а також листи трудового колективу газети до голови Верховної Ради та народних депутатів України з приводу тиску на видання. Загальна сума вимог по відшкодуванню моральної шкоди за позовами складає 710 000 гривень. Один із позовів був задоволений місцевим судом у розмірі 270 000 грн. Пізніше рішенням Апеляційного суду міста Києва це рішення було залишено в силі, хоча сума відшкодування була зменшена до 150 000 грн.[19]

Голова Охтирського районного суду Сумської області Микола Верес подав позов до газети «Панорама», журналістів Д.Литовченко та О.Весни й вимагав відшкодувати 300 000 грн. за публікацію «По беспределу», що розповідає про конфлікт між головою суду та депутатом Сумської міської ради Байдаком. Інформація в газеті була викладена на підставі заяв депутата міської ради до правоохоронних органів. Позивач поводив себе зухвало, у судовому засіданні заявляв про те, що «розбереться з журналістами без суду», а також вимагав заборонити будь-яке поширення інформації про нього. Судом першої і апеляційної інстанцій у позові було відмовлено, але Верховний Суд України направив справу на новий розгляд.[20]

 

Телебачення та радіомовлення

Усього в 2008 році Національною радою з питань телебачення та радіомовлення було здійснено 398 перевірок діяльності телерадіоорганізацій, у тому числі 203 планових і 195 позапланових. Тобто, було перевірено 25 % усіх телерадіомовників країни

У результаті розгляду матеріалів перевірок на засіданні Національної ради 118 телерадіоорганізаціям оголошено попередження, подавалися позови до суду про анулювання ліцензій на мовлення 5 телерадіоорганізацій (ТОВ ТРК «Суми-Транс-теле-сервіс», м. Суми, ТОВ «ТРК «Сумські кабельні телемережі», м. Суми, ПП ТРК «Сюзерен», м. Суми, ТОВ «ТРК «Клас», м. Київ, ЗАТ «Воля кабель», м. Київ).[21]

Найтиповішими порушеннями в діяльності телерадіоорганізацій, зафіксованими Нацрадою під час перевірок, були:

−  недотримання умов ліцензії щодо виконання окремих пунктів програмної концепції (44 телерадіоорганізації);

−  недотримання норм рекламного законодавства (25 телерадіоорганізацій);

−  недостатні обсяги програм власного або вітчизняного виробництва (16 телерадіоорганізацій);

−  недотримання умов ліцензії в частині мови ведення передач (16 телерадіоорганізацій);

−  порушення законодавства про захист суспільної моралі (2 телерадіоорганізації);

−  інші порушення (6 телерадіоорганізацій).

Найтиповіші порушення ліцензійних умов і умов ліцензій та вимог чинного законодавства, виявлені в діяльності провайдерів програмної послуги:

– недотримання умов ліцензій у частині «загальна концепція програм для ретрансляції» (57 телеорганізацій);

– відсутність угод на право розповсюдження програм (5 телеорганізацій);

– незабезпечення можливості отримання абонентами програм універсальної програмної послуги в повному обсязі (13 телеорганізацій);

– ретрансляція іноземних програм, зміст яких не адаптовано до вимог законодавства України (14 телеорганізацій).

 

3.4. Цензура

Наведемо декілька прикладів втручання Національної ради з питання телебачення і радіомовлення в редакційну політику телерадіоорганізацій та цензурі окремих передач. Окремо в подальшому буде висвітлення питання цензури з метою захисту суспільної моралі. Ці приклади яскраво показують методи та способи адміністративного впливу на зміст програм і передач, що здійснюється регулюючим органом.

У лютому 2008 року до Національної ради зверталася низка громадських організацій, об’єднань, партій, окремі глядачі щодо трансляції в ефірі таких телекомпаній, як Черкаська обласна державна телерадіокомпанія, Вінницька громадська ТРК «Вінниччина», Полтавська ТРК «Місто» фільму «Момент істини», в якому стверджується, що окремі представники органів влади та українські політики сприяють поширенню фашистської ідеології в Україні. З метою отримання висновків про достовірність історичних фактів та правомірність тверджень, що містяться у фільмі «Момент істини», а також висновків щодо відповідності змісту фільму законодавству України про захист суспільної моралі та наявності законних підстав для його трансляції в телеефірі, Національна рада звернулася до Інституту історії України НАН України, Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, Українського інституту національної пам’яті, Служби безпеки України. Ці державні установи підтвердили необ’єктивність, упередженість, заангажованість фільму «Момент істини» та наявність у його змісті ознак порушень вітчизняного законодавства. У своєму висновку Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі зазначає, що, згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист суспільної моралі», в Україні забороняється виробництво і розповсюдження продукції, яка пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, фашизм та неофашизм, принижує або ображає націю чи особистість, пропагує неповагу до національних та релігійних святинь. Відповідно до цих висновків, Національна рада рекомендувала телеорганізаціям України утриматися від трансляції фільму «Момент істини».

У червні 2008 року в ефірі ЗАТ „Регіональна телемовна компанія „Тоніс-Центр», м. Харків, та АТ „Телерадіокомпанія «Сімон», м. Харків, було зафіксовано трансляцію фільму «Імперія добра». Під час здійснення аналізу змісту цього фільму було встановлено, що у використаному в ньому відео– та аудіоматеріалі стосовно подій, пов’язаних з «помаранчевою революцією» в Україні, було намагання дискредитувати чинну українську владу та звинуватити її в змові з тодішнім президентом США, який начебто надавав моральну, політичну, фінансову підтримку певним політичним силам. Експерти Нацради звернули увагу на те, що глядачеві було запропоновано лише один, кон’юнктурний погляд на події, факти, що суперечило нормам редакційного статуту щодо забезпечення точності, об’єктивності, неупередженості та збалансованості інформації, яка розповсюджується телерадіоорганізацією. Національна рада рекомендувала телеканалам утриматися від трансляції фільму «Імперія добра», виготовленого за межами України, оскільки його зміст «міг викликати негативний резонанс та загострити протистояння у суспільстві, а також розцінюватись як некоректний крок до держави, з якою наша країна має дипломатичні відносини».[22] Дивна підстава для обмеження свободи вираження поглядів.

22 листопада 2008 року Національна рада здійснювала контроль за програмним наповненням телерадіоорганізацій відповідно до Указу Президента України № 856/2008 від 25 вересня 2008 року «Про заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів» та Правил ведення мовлення на теле– і радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам’яті, затверджених Національною радою. Результати моніторингу загальнонаціональних, регіональних та місцевих телерадіоорганізацій засвідчили, що практично всі компанії внесли зміни до сітки мовлення, зважаючи на особливу тональність цього дня, а також підготували власні проекти, в яких засуджувалися події, що спричинили геноцид українського народу.[23]

Індустріальний телевізійний комітет оскаржив у адміністративному суді згадані Правила мовлення. Окружний адміністративний визнав протиправним в повному обсязі рішення Нацради № 1101 від 11 червня 2008 року «Про затвердження Правил ведення мовлення на теле– і радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам’яті», а також заборонив Нацраді застосовувати його у правових відносинах, що регулюють діяльність теле– і радіо організацій.[24]

 

4. Обмеження свободи вираження поглядів через захист суспільної моралі

Взагалі існування окремого контрольного державного органу – Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі (далі по тексту НЕК, Національна комісія чи комісія), – діяльність якого спрямована лише на захист суспільної моралі, не узгоджується з демократичними принципами. На нашу думку, існування такого органу – це інституалізація державної цензури, межі якої чітко не визначені й будуть постійно розширюватися. На сьогодні практика показує істотні порушення стандартів свободи слова через усе більше активну діяльність цього органу влади.

Не може не хвилювати розміщення знаку тотожності між поняттям «суспільна мораль» та «національна безпека», що може мати наслідком істотне обмеження свободи слова. Наведемо надзвичайно дискусійну тезу з рішення Національної експертної комісії від 23 червня 2008 року:

«Відзначити, що питання захисту суспільної моралі та морального здоров’я громадянського суспільства, недопущення пропаганди расової і національної ворожнечі, фашизму і неофашизму, неповаги до національних та релігійних святинь, образи нації чи особи за національною ознакою, пропаганди наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, а також боротьба з приниженням гідності і честі особистості та боротьба проти розповсюдження порнографії і насильства є конституційним обов’язком держави та складовими захисту національної безпеки України.»

Ця цитата, як жодна інша, показує масштаби діяльності Національної комісії та її подальшу серйозну загрозу правам і свободам.

Діяльність Національної комісії з питань захисту суспільної моралі породжує чимало дискусій, пов’язаних з обмеженням свободи вираження поглядів. На засіданні парламентського комітету з питань свободи слова та інформації депутати розглянули питання про рішення Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі та рекомендації[25] Нацради з питань телебачення і радіомовлення телеканалам з приводу окремих популярних програм. Після тривалої дискусії, в якій взяли участь народні депутати, представники телеканалів і голова НЕК Василь Костицький, члени комітету одноголосно прийняли рішення, в якому зазначили: «Звернути увагу НЕК та Нацради, що рішення комісії та рекомендації Нацради, адресовані ТРК, з переліками програм, від показу яких, як вважає комісія, слід утриматися, мають ознаки втручання у редакційну політику телекомпаній, що є неприпустимим із точки зору забезпечення конституційного принципу свободи слова та чинного законодавства, що регулює правовідносини в інформаційній сфері».[26]

Відповідно до вимог Європейської Конвенції про захист прав людини та практики Європейського суду з прав людини обмеження свободи вираження з метою захисту суспільної моралі повинно відбуватися виключно на підставі закону та воно повинно бути необхідним у демократичному суспільстві. Як видно з наступного, законодавству бракує чіткості та передбачуваності, а рішення комісії не є пропорційними поставленій меті.

 

4.1. Якість та чіткість правового регулювання

Термін «відповідно до закону» означає доступність такого закону та відповідність критерію якості: він повинен відповідати принципу верховенства права та повинен мати достатньо чіткі формулювання. Така чіткість повинна надавати можливість особі обґрунтовано передбачати за певних обставин певні наслідки, які може потягнути за собою певна дія й, відповідно, скорегувати свою поведінку. Ця вимога не передбачає абсолютної точності, що виключало б взагалі всяку можливість тлумачення закону під час його застосування. Тим не менше, вона вимагає певного рівня передбачуваності, який варіюється в залежності від змісту даного закону, сфери, на яку його спрямовано, та від кількості й статусу осіб, на яких він розрахований.

Якщо оцінити закон про захист суспільної моралі крізь призму цього критерію, то стане очевидним його не відповідність Конвенції про захист прав людини.

Визначення термінів закону не витримують критики. Наприклад, закон визначає окремо продукцію порнографічного, еротичного та сексуального характеру. При цьому їхнє формулювання не дає чітких критеріїв розмежування продукції до одного із цих трьох видів продукції.

Зокрема, продукція порнографічного характеру – будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, у тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, змістом яких є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру. Тобто, якщо прибрати те, що тлумачить термін «продукція» з цього визначення вийде, що продукція порнографічного характеру – це продукція, що містить інформацію порнографічного характеру. Тобто, визначення тавтологічне й не дає чітких передбачуваних критеріїв віднесення продукції до цієї категорії.

Таким же чином побудоване визначення й продукції сексуального характеру.

Відповідно до статті 2 закону «критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер, установлюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в сфері культури та мистецтв». Єдиним таким органом є Міністерство культури та науки. Незважаючи на це, всупереч цій норми закону та перевищуючи свої повноваження, Національна комісія своїм рішенням № 1 від 20 лютого 2007 року затвердила «Критерії віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, у тому числі реклами, а також переданих та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів до розряду порнографічної або еротичної продукції». Також усупереч законодавству, цей нормативний акт не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України, хоча й прямо стосується питання дотримання прав людини.

Національна комісія 11 листопада 2008 року прийняла в першому читанні нову редакцію цих критеріїв.

Окрім незаконності прийняття цих критеріїв, дивує й зміст. Так, серед формальних і змістовних ознак порнографії є такі:

-  відсутність у творі сюжету, інтриги, контексту, характеру, настрою;

-  використання псевдонімів;

-  суто умовний зв’язок окремих сцен і епізодів;

-  використання ненормативної лексики.

Проте не меншою заплутаністю є численне використання оціночних суджень у законі про захист суспільної моралі щодо продукції, що жодним чином не дозволяє передбачити свою поведінку особі.

Наприклад, стаття 2 закону про захист суспільної моралі забороняє виробництво й поширення продукції, котра:

-  пропагує невігластво, неповагу до батьків;

-  пропагує бузувірство, блюзнірство.

У сукупності, жодна особа не може передбачити свою поведінку для того, щоби не порушувати закон про захист суспільної моралі. Тому, на нашу думку, закон про захист суспільної моралі не відповідає критерію якості, а тому потребує більш чіткого регулювання, щоби відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини.

Окремо варто сказати, що закон про захист суспільної моралі передбачає обов’язкове ліцензування для поширення продукції еротичного чи сексуального характеру. Проте до сьогодні таке ліцензування не введено.

У травні 2008 року в парламенті був зареєстрований законопроект «Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України (щодо захисту суспільної моралі)».[27] Ним пропонується встановити відповідальність за порушення закону про захист суспільної моралі: обігу еротичних і сексуальних заходів чи видань, а також обіг будь-якої іншої продукції, що завдає шкоди суспільній моралі. Даний закон через термінологічну невизначеність закладає істотні основи для обмеження свободи слова через застосування серйозних кримінальних покарань. Профільний комітет парламенту пропонує прийняти цей закон у першому читанні, проте слухань в парламенті ще не відбулося.

 

4.2. Дискримінація в правовому регулюванні

Відповідно до Критеріїв порнографії, затверджених Національною комісією[28], до характеристики порнографії відносяться зображення анормальних та збочених форм сексуальної взаємодії, зокрема:

Гомосексуальна взаємодія в ближньому ракурсі, широким планом, з демонстрацією збуджених геніталій та їхньої взаємодії. У тому числі у виданнях, спеціалізована гомосексуальна спрямованість яких не застережена у вихідних даних і на обкладинці (упаковці) як предмет сексуального призначення для спеціального контингенту.

– Демонстрація сексуальної взаємодії з особами, які мають явні ознаки інвалідності, вад і аномалій розвитку, явно страждають на соматичні та/або психічні захворювання.

Відповідно до цих критеріїв будь-яка така продукція визнається порнографією і є забороненою для виготовлення та поширення, що, на нашу думку, є проявом дискримінації за ознакою статі, сексуальної орієнтації, поглядів та фізичного стану.

Саме тому було заборонене до поширення єдине національне ЗМІ громадської організації геїв та лесбійок «Наш світ», а його редактор і голова організації переслідувався в порядку кримінального судочинства за поширення порнографії.

 

4.3. Призначення членів Національної комісії

Парламент 20 листопада 2003 року прийняв закон «Про захист суспільної моралі». Проте рік після його прийняття нічого не відбувалося.

Це було пов’язано, перш за все, з неможливістю відповідно до закону сформувати експертний і контролюючий позавідомчий державний орган у сфері захисту суспільної моралі – Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі. Відповідно до статті 18 цього закону склад Національної комісії повинен бути затверджений Урядом за поданням Голови комісії, проте Голова комісії повинен обиратися членами комісії. Виконати ці дві умови закону не можливо при створенні комісії.

Не зважаючи на цей недолік закону, Кабмін розпорядженням № 862-р від 17 листопада 2004 року затвердив склад Національної комісії. Одночасно розпорядженням Кабміну № 1550 від 17 листопада 2004 року було затверджено Положення про Національну комісію, а також установлений граничний ліміт працівників у 90 осіб.

Після незначних змін у складі комісії, Кабмін розпорядженням № 294-р від 27 липня 2005 року знову затверджує оновлений склад комісії, проте тепер цим же розпорядженням Головою комісії було призначено Бойко Юрія Анатолійовича. Тобто, це розпорядження всупереч закону призначило як членів комісії так і його Голову.

Проте на практиці комісія так і не працювала, а її засідання практично не проводилися.

Постановою № 97 від 1 лютого 2006 року Кабмін знову змінює Голову комісії, призначивши на цю посаду Сумську Наталію В’ячеславівну. Невдовзі Розпорядженням № 614-р від 5 квітня 2006 року Кабмін знову затверджує новий склад Комісії. Хоча склад комісії майже зберігся від попереднього. За словами членів Комісії, засідання відбулося один раз, проте конкретних рішень прийнято не було.

Постановою № 1012 від 26 липня 2006 року Н.Сумська була звільнена з посади Голови Національної комісії.

Проте через певний час, Кабмін скасовує своїм Розпорядженням попередні два зміни складу Національної комісії – фактично членами комісії знову стали особи, що увійшли до її складу ще в 2004 році. Це було зроблено, оскільки ці два розпорядження уряду приймалися начебто з порушенням статті 18 закону про захисту суспільної моралі.[29] Головою знову став Юрій Бойко.

Потім знову склад Комісії неодноразово змінювався в зв’язку з формуванням нового уряду й новими представниками міністерств, а також з інших міркувань. Одночасно з цим Головою комісії з 5 грудня 2007 року став Курдінович Олександр В’ячеславович, що працював у Держкомтелерадіо.[30]

Проте знову змінився уряд, котрий в чергове затвердив новий склад комісії.[31] Практично одночасно з цим Головою комісії з 25 червня 2008 року став Костицький Василь Васильович.[32]

Такі постійні перестановки пояснюють малу публічну активність Національної комісії.

Таким чином, хоча Національна комісія й формується з представників органів влади, журналістів, артистів і письменників, критерії та процедура добору членів є невідомими. Також відзначимо, що фактична процедура призначення Голови комісії суперечить закону про захист суспільної моралі.

Також незаконними фактично є й Постанови про призначення членів Комісії. З однієї сторони, такі призначення здійснювалися не за поданням Голови комісії, як це вимагається законом. З іншої – відповідно до закону про захист суспільної моралі, строк повноважень членів комісії – 5 років, хоча, як бачимо, зазвичай, таке членство припинялося протягом 1-2 років.

 

4.4. Повноваження Національної комісії

Національна комісія має такі основні контрольні та регулюючі повноваження:

-  проведення експертизи будь-якої продукції, творів чи заходів на відповідність закону про захисту суспільної моралі;

-  проведення перевірок з метою відповідності закону про захист суспільної моралі.

У разі негативного висновку Національної комісії щодо продукції, твору чи заходу їхнє поширення та проведення або забороняється взагалі або дозволяється при дотриманні достатньо жорстких умов. Чи обов’язково оформлюється висновок рішенням Комісії – із законодавства не зрозуміло. На практиці абсолютна більшість висновків здійснюється працівниками комісії й не затверджуються рішеннями Комісії. Тобто, члени Комісії взагалі не впливають на такі висновки.

Відповідно до частини третьої статті 17 закону про захист суспільної моралі та статті 10 Положення про Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі її рішення є обов’язковими для виконання. Рішення комісії приймаються більшістю голосів на її засіданні.

При не виконанні рішень Національної комісії може наступати дисциплінарна та кримінальна відповідальність, а також Національна комісія може ініціювати відкликання ліцензії господарюючого суб’єкта, що порушує закон про захист суспільної моралі (стаття 19 закону про захист суспільної моралі).

Крім того, уся продукція, що за висновком Національної комісії не відповідає вимогам закону про захист суспільної моралі або поширення якої відбувається без такого висновку, підлягає вилученню з продажу.

Для виконання своїх повноважень Національна комісія має право без рішення суду витребувати документи та продукцію від органів влади та суб’єктів господарювання, що навіть перевищує повноваження правоохоронних органів, для котрих необхідна санкція суду для таких дій.

 

4.5. Цензура

Відповідно до закону про захист суспільної моралі без попереднього позитивного висновку Національної комісії забороняється:

-  проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру фізичними та юридичними особами;

-  продаж і розповсюдження друкованої продукції та поліграфії сексуального чи еротичного характеру;

-  продаж або прокат населенню продукції електронних засобів масової інформації сексуального характеру, продукції та аудіо-, відеокасет із записами сексуального чи еротичного характеру;

-  публічні демонстрації кіно-, аудіо-, відеопродукції сексуального чи еротичного характеру.

Якщо врахувати, що критерії віднесення продукції до цієї категорії явно не чіткі та не передбачувані, то виконати цю умову надзвичайно важко.

Попередній контроль за виходом інформації та продукції є очевидною цензурою.

Тому така вимога цього закону прямо суперечить статті 15 Конституції та статті 45-1 закону про інформацію, що прямо забороняють цензуру, як пряму вимогу попереднього погодження з органом влади змісту інформації.

 

4.6. Відповідність обмежень критерію «необхідний у демократичному суспільстві»

Відповідно до статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини обмеження свободи вираження може відбуватися з метою захисту суспільної моралі, проте таке втручання має бути «необхідним у демократичному суспільстві». При цьому держава має широкі можливості вільного розсуду щодо потреб і необхідності в такому обмеженні. Проте такі рішення мають бути пропорційними, тобто, безумовно, повинна оцінюватися наявність альтернативних рішень, а також важкість санкцій, що зумовлюють такі рішення.

У даному випадку кримінальне переслідування лідера організації геїв та лесбійок «Наш світ» за випуск власної газети навряд чи відповідає критерію пропорційності. Мало того, що порнографічним це видання визнано фактично лише за зображення гомосексуальних стосунків відповідно до критеріїв порнографії, так за ці дії йому загрожувало ще й ув’язнення.

Також важко буде оцінювати заборонні та репресивні дії органів влади, коли особа поширює твір із застосуванням певних обмежень доступу для неповнолітніх. Наприклад, згадане видання геїв та лесбійок взагалі поширювалося виключно в закритому конверті та за передплатою й не було у вільному продажу.

 

4.7. Проблема оскарження дій Національної комісії

Особи, що прагнули оскарження рішень Національної комісії, зіштовхнулися з проблемою оскарження рішень Національної комісії чи її експертних висновків.

З однієї сторони з невідомої причини всупереч закону суди вважають експертні висновки рекомендаційними, а, отже, їх не можна скасувати в судовому порядку. Проблему ускладнює те, що ці висновки не затверджуються рішеннями комісії, а тому не зрозуміло, чи вони є рішеннями комісії, котрі можна оскаржити. Оскільки, якщо висновки не є рішенням комісії, то виникає питання хто буде належним відповідачем у такій справі. Іншими словами, у правовому сенсі є проблемою подавати позов, де відповідачем є Національна комісія, хоча одночасно вона, як колегіальний орган, не приймала жодного рішення.

Але більшої проблеми додає нечіткість закону про захист суспільної моралі.

Відповідно до статті 20 закону про захист суспільної моралі експертні висновки комісії можуть бути оскаржені в порядку цивільного судочинства. На підставі цього, адміністративні суди відмовляють у розгляді таких справ, не зважаючи на те, що мова йде про оскарження рішення органу владних повноважень. Цивільні суди також відмовляли в прийомі таких заяв, оскільки спір іде в сфері публічного права, й оскарження дій органів влади повинно здійснюватися в порядку адміністративного судочинства.

Саме з-за цього жодне рішення Національної комісії не було оскаржено в судовому порядку, хоча перші такі позови були подані ще в 2007 році.

 

4.8. Огляд діяльності Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі

Щорічна інформація про діяльність Національної комісії відсутня. Так само є недоступними значна частина рішень Комісії. Взагалі не доступними для громадськості є її експертні висновки.

 

Зведена таблиця результатів експертної діяльності НЕК

(1 червня 2006 р. – 31 грудня 2007 р.)[33]

Найменування опрацьованої продукції

Кількість одиниць

Відеопродукція (DVD – диски, CD – диски, відеокасети)

3155

Друковані засоби масової інформації (журнали, газети, книги, брошури, листівки тощо)

491

Рекламна продукція (ролики та зовнішня реклама)

29

Телепередачі

33

Продукція сексуального характеру

516

Спеціально визначені місця

70

Системи накопичення даних (жорсткі диски)

7

Контенти мобільних телефонів

2765

Комп’ютерні ігри

46

Інтернет – сайти

6

Фотографії

88

Видовищні заходи

6

 

Лише за ці півтора роки Національна комісія надала 864 висновки, абсолютна більшість яких не розглядалася на засіданні Національної комісії й не затверджена рішеннями комісії.

Комісією за цей же період було ініційовано 68 перевірок спеціально визначених місць для продажу продукції сексуального характеру та проведення видовищних заходів, здійснено 799 профілактичних рейдів.

У 2007 році за висновками Національної комісії було порушено 131 кримінальну справу за ст. 300 КК України (збут продукції, що пропагує культ насильства та жорстокості) та ст. 301 КК України (збут продукції порнографічного характеру), що на 33, 7 % більше, ніж за аналогічний період 2006 року.

У листопаді-грудні 2007 року Національна комісія здійснила моніторинг ЗМІ щодо «питання насильства та жорстокості в дитячому середовищі, пропаганда паління, дитячої порнографії, гомосексуалізму, результатів проведення правоохоронними органами перевірок з метою дотримання вимог чинного законодавства в сфері захисту суспільної моралі». Зокрема, протягом тижня (20-27 листопада 2007 року) подавалась інформація про те, що прокуратурами Рівненської, Сумської та Івано-Франківської областей здійснено перевірки додержання вимог Закону «Про захист суспільної моралі». За результатами цих перевірок прокуратурою Івано-Франківської області порушено 4 кримінальні справи, внесено 57 документів прокурорського реагування, в яких встановлено вимогу про притягнення винних осіб до передбаченої законом відповідальності. Також у Рівненській області за висновками Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі порушено кримінальну справу за ознаками злочину щодо розповсюдження кінопродукції (художнього фільму «Хостел – 2», режисер К.Тарантіно), яка пропагує культ жорстокості та насильства та ведеться розслідування з приводу розміщення в інтернеті аматорського відео рівненських підлітків, які називають себе «Рівненськими придурками».[34]

Наведемо приклади деяких рішень Національної комісії.

За результатами моніторингу телевізійних каналів Комісією було встановлено, що серія «Матрешки с обложки» телесеріалу «Счастливы вместе», яка транслювалася в ефірі «Нового каналу», згідно зі ст. 1 Закону «Про захист суспільної моралі» є продукцією еротичного характеру та порушує вимоги абзацу 4 ст. 7 цього Закону. Виходячи з цього, Національна комісія прийняла рішення поінформувати керівництво «Нового каналу», що згідно з Законом «Про захист суспільної моралі» використання образу неповнолітніх у продукції сексуального чи еротичного характеру забороняється. За фактом виявлених порушень Національна комісія вирішила звернутися до Міністерства культури і туризму України з проханням ужити передбачених законодавством заходів щодо недопущення порушення телерадіокомпаніями чинного законодавства в сфері захисту суспільної моралі. Ця серія серіалу була заборонена до показу.[35]

Національна комісія ухвалила рішення про необхідність проведення моніторингу друкованих ЗМІ, що надходять до державних бібліотек України, на предмет їх відповідності чинному законодавству про захист суспільної моралі. Для реалізації цього рішення вирішено звернутися до Міністерства культури і туризму України щодо проведення спільного моніторингу видавничої продукції, що надходить до бібліотек, підпорядкованих обласним управлінням культури і туризму, Головному управлінню культури та мистецтв Київської МДА, управлінню культури і туризму Севастопольської МДА та Міністерству культури і мистецтв АР Крим.[36]

При проведенні дослідження Національною комісією публіцистичних передач «Речовий доказ», «Свідок» та «Найвідоміші українські маніяки», які транслювалися телеканалом «НТН» 6, 7, 8, 9 та 10 жовтня 2008 року (початок програми о 08:45, 18:30, 19:00, 21:30), нею були виявлені «порушення» законодавства про захист суспільної моралі, а саме:

-  міститься багато сюжетів, що розповідають про різні випадки вбивств, демонструються документальні кадри понівечених тіл потерпілих;

-  містяться детальні описи скоєння злочинів;

-  відсутні спеціальні позначки для цієї категорії програм[37].

З метою дотримання вимог Закону «Про захист суспільної моралі» Національна комісія вирішила визнати інформацію, що міститься у цих передачах, такою, що:

-  може зашкодити фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх, юнацтва;

-  може бути використана для скоєння злочинів, які за своїм змістом відтворюватимуть або будуть схожі на події, що мають місце у передачах;

-  порушує законодавство України у сфері захисту суспільної моралі, а саме, частину другу статті 62 Закону «Про телебачення і радіомовлення», частину другу статті 2 Закону «Про захист суспільної моралі».[38]

В іншому випадку в рекламі комп’ютерної техніки «Impression S.T.A.L.K.E.R.» містилися зображення молодої особи чоловічої статі, яка тримає в руках вогнепальну автоматичну зброю (автомат), що, на думку НЕК, згідно вимог абзацу четвертого пункту першого ст. 20 Закону України «Про рекламу» не допускається.[39] Ця реклама була заборонена виключно з-за зображення автомата.

Як видно з цих прикладів, НЕК у своєму рішенні не вказує свою аргументацію, чому той чи інший твір порушує закон про захист суспільної моралі. Вона обмежується лише констатацією факту невідповідності, що надає надто широке поле для тлумачення. У цих рішеннях навіть часто не згадують відповідні експертні висновки, на яких мало би базуватися таке рішення. Така ситуація дозволяє забороняти чи обмежувати до поширення твори фактично за власним розсудом та уподобанням. Інша супутня проблема – складність оскарження такого рішення, оскільки незрозуміло, які аргументи були покладені в основу такого рішення.

В абсолютно більшій кількості випадків рішення НЕК приймається без запрошення особи, котрої воно стосується, а тому вона не знає ні дискусії, ні аргументів НЕК, ні може сама висловити свою точку зору на аргументи комісії.

Наприклад, коли була визнана порнографією та, відповідно, заборонена книжка Олеся Ульяненко «Жінка його мрії», то в листі до автора не було вказано жодних аргументів щодо порнографічності цього твору. Автору на його запит був надісланий Висновок НЕК № 32Е від 2 лютого 2009 року. Проте цей висновок не був затверджений рішенням НЕК, а був затверджений виконуючим обов’язки Голови НЕК А.А.Попок. У цьому висновку вказується, що «якщо твір містить хоча б один епізод, що підпадає під визначення порнографічного, усе видання отримує аналогічну оцінку». Й далі в цьому висновку стверджується:

«Разом з тим у творі присутні епізоди, основна мета яких полягає в брутальному натуралістичному зображенні процесу статевого акту персонажа із анатомічними деталями статевих органів, орально-генітальні, орально-анальні, пестощі, фістінг, мастурбаторні та еякуляторні дії (наприклад, стор. 8-11, відповідно до макету) і описання задоволення хтивості персонажа. При цьому художня майстерність, мовна виразність автора може сприяти спонуканню негідних інстинктів у читача, що дає підстави визнати їх порнографічними».

Це вся аргументація НЕК, що загалом, разом з іншими двома творами, вміщується на 4 сторінках висновку, з якого значна частина – це цитування законодавства.

Очевидно, що даному рішенню бракує аргументованості.

Проте твір лауреата Шевченківської премії, присвячений загалом наслідкам моральної деградації суспільства, залишається забороненим.

 

4.9. Діяльність Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в сфері захисту суспільної моралі

Здійснюючи контроль за програмним наповненням ефіру телерадіоорганізацій України, Національна рада неодноразово фіксувала наявність програм (передач), зміст яких мав ознаки порушення законодавства про захист суспільної моралі. Усі виявлені програми чи передачі такого змісту надавалися Національною радою до Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі з проханням надати додатковий експертний висновок щодо їхнього змісту. Якщо ознаки порушення Закону «Про захист суспільної моралі» підтверджувалися, Національна рада розглядала такі факти на засіданнях, уживаючи до телерадіокомпаній відповідні заходи в межах своїх повноважень.

Упродовж 2008 року Національна рада надіслала понад 20 звернень до Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі стосовно відповідності змісту програм і передач, які транслювалися в ефірі і загальнонаціональних, і регіональних та місцевих телерадіокомпаній, нормам чинного законодавства.

Зокрема, Національна рада зверталася до Комісії з проханням надати висновки щодо відповідності змісту програм, передач, окремих відеоматеріалів законодавству про захист суспільної моралі та щодо правомірності їх трансляції в ефірі таких телеканалів:

Ø ДКП ТРК «Київ» – рекламні відеоролики, які подавалися як соціальна реклама;

Ø ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ІСТV) – передача «Голі та смішні», передача «Надзвичайні новини», передача «Максимум», серіал «Леся+Рома», передача «Надзвичайні новини», передача «Українці афігенні», фільм «Скелелазка»;

Ø АТЗТ «Українська незалежна ТВ-корпорація» («Інтер») – концерт М. Галкіна «Мы снова вместе», фільм «Кремень», передача «Вечірній квартал», фільм «Перекладачка»;

Ø ЗАТ «ТелеОдин» (М1) – передача «Погода», відеокліп «Возьми меня» дуету «Крем’L», мультсеріал «Сімпсони»;

Ø ТОВ «Телестудія «Служба інформації» (НТН) – передача «Клуб нічки», передача «Речовий доказ», передача «Свідок», передача «Найвідоміші українські маніяки»;

Ø ЗАТ «Новий канал» – передача «Камеді Клаб», телесеріал «Счастливы вместе»;

Ø ТОВ ТРК „Студія 1+1» – фільм «Горбата гора», реклама чіпсів «Санчо»;

Ø ТОВ «Гравіс» (СІТІ) – передача «Таємне життя жінок. Порно»;

Ø ВАТ «Київтелемонтаж» (К 1) – фільм «Дика орхідея»;

Ø ТОВ «Музичне телебачення» – мультсеріали «Південний парк» та «Бівес і Батхед».[40]

 

5. Рекомендації

1)  Здійснити програму реформування державних ЗМІ через зміну їхньої системи управління та фінансування відповідно до рекомендацій Ради Європи та ОБСЄ. Найкращим прикладом такого реформування є запровадження суспільного телерадіомовлення на базі державного телеканалу УТ-1 (НТКУ) та Першого національного радіоканалу. Важливо прискорити роздержавлення ЗМІ.

2)  Скасувати процедуру дозвільної реєстрації друкованих засобів масової інформації, що не узгоджується із вимогами статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини[41].

3)  Розширити коло суб’єктів, що мають право займатися видавничою діяльністю, з підприємств до всіх видів юридичних осіб. Для цього необхідно внести зміни до закону про видавничу діяльність.

4)  Розробити та впровадити відповідне законодавство та програми саморегулювання для журналістів і ЗМІ з метою зменшення поширення оплачених інформаційних матеріалів або інформаційних матеріалів, здійснених на замовлення, з порушенням журналістських стандартів щодо об’єктивності та збалансованості подачі інформації.

5)  Скасувати закони «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»; при цьому передбачити скасування окремих пільг журналістам державних ЗМІ та прирівняти їх у правах із журналістами недержавних ЗМІ.

6)  Доцільно переглянути законодавство про вибори з метою забезпечення вільної дискусії в ЗМІ про кандидатів, їхні сильні та слабкі сторони та різні аспекти їхньої політичної програми та діяльності. З цією метою слід більш чітко визначити поняття реклами та передвиборчої агітації.

7)  Доцільно на рівні закону заборонити спонсорство новин.

8)  Доцільно розробити проект закону про права журналістів, використовуючи напрацювання, здійснені Держкомтелерадіо, та проект закону № 9175 від 27 лютого 2006 року «Про захист професійної діяльності журналістів». Ця проблема є достатньо суттєвою на практиці, оскільки, наприклад, права журналістів ТРО законодавством взагалі не визначені.

9)  Унести зміни до Закону про телебачення та радіомовлення з метою приведення його у відповідність стандартам Ради Європи, ОБСЄ та Європейського Союзу, а також нещодавно ратифікованої парламентом Європейської конвенції про транскордонне телебачення.

10)  Унести зміни до законодавства щодо можливості визначення справжнього власника ЗМІ, особливо телеканалів і радіостанцій, а також перехресного володіння друкованими, електронними та іншими ЗМІ, впровадження ефективного контролю за концентрацією ЗМІ в руках одного власника чи його родини, антимонопольними обмеженнями на інформаційному ринку відповідно до рекомендацій Ради Європи (наприклад, Рекомендації № R (94) 13), ОБСЄ та Європейського Союзу, а також впровадження необхідних процедур щодо покарання порушників законодавства про концентрацію ЗМІ.

11)  Забезпечити швидке та прозоре розслідування всіх минулих заяв щодо випадків насильства та смерті журналістів, а також випадків перешкоджання журналістській діяльності.

12)  Ліквідувати Державний комітет телебачення і радіомовлення під час розгляду проекту змін до Конституції України. Крім того, необхідно посилити контроль за використанням коштів цим органом влади через численні зловживання, зокрема, слід зробити прозорою систему замовлення створення телерадіопрограм, книговидання та інших послуг за державні кошти.

13)  Прийняти в новій редакції Закон України «Про захист суспільної моралі», де передбачити більш чіткі підстави обмеження свободи вираження поглядів з метою захисту суспільної моралі, ліквідувати Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі, надавши окремі її повноваження інших органам влади, виключити положення щодо ліцензування, а також виключити попередній контроль за поширенням продукції (цензуру).



[1] Підготовлено виконавчим директором УГСПЛ Володимиром Яворським.

[2] Довідка про основні підсумки діяльності Міністерства юстиції та його територіальних органів у 2008 році та завдання щодо підвищення ефективності їх роботи у 2009 році, http://minjust.gov.ua/.

[3] Затверджений Розпорядженням Кабінету Міністрів від 15 серпня 2007 року №653-р.

[4] Наказ Міністерства юстиції від 21 листопада 2008 року № 2018/5 "Про внесення змін до Положення про Державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності".

[5] Звіт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за 2008 рік, www.nrada.gov.ua.

[6] Він скасував частину 3 рішення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України N 1706 від 28 листопада 2007 року – анулювання ліцензії НР N 0500 від 11 грудня 2002 року в частині мовлення на частотах, зазначених у додатку N 3 до ліцензії, вилучивши з додатку N 3 частоти мовлення, на яких не здійснюється мовлення; частину 4 рішення N 1706 від 28 листопада 2007 року – анулювання ліцензії НР N 0500 від 11 грудня 2002 року в частині мовлення на частотах, зазначених у додатку N 3 до ліцензії, вилучивши з додатку N 3 частоти мовлення, на яких не здійснюється мовлення та оголошення конкурсу на отримання ліцензії на мовлення; частину 5 рішення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України N 1706 від 28 листопада 2007 року – відповідно до пункту "б" частини 1 статті 59 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" зобов’язати Національну радіокомпанію України подати документи для внесення відповідних змін до ліцензії.

[7] За даними багаторічного моніторингу Інституту масової інформації: http://imi.org.ua

[8] За даними МВС, оприлюдненими на офіційному сайті: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/categ@ory/img/commxon/uk/publish/article/170319

[9] Подається за матеріалами Інституту масової інформації, якщо не зазначено інше.

[10] Інтернет-видання «Українська правда», http://pravda.com.ua/news/2008/7/7/78459.htm.

[11] За даними Державної судової адміністрації України за різні роки.

[12] «-» – означає, що ми не маємо точної інформації.

[13] «Їхній гіпноз – це наш страх» // Інтернет-видання «Телекритика», 06.06.2008, http://telekritika.ua/media-corp/prava/2008-06-06/38854

[14] Ми згадували про цю справу у минулорічній доповіді, як приклад одного з найбільш брутальних порушень свободи слова.

[15] Рішення доступне на персональному сайті народного депутата Грицака, що має безпосереднє відношення до цієї справи: http://grytsak-rada.org.ua/?section=rish.

[16] Суд відхилив вимогу матеріальної компенсації у справі за позовом до «Бліц-інформу» та Максима Біроваша // Портал ХПГ «Права людини в Україні», http://khpg.org/1222284465

[17] «У переддень всесвітнього дня захисту свободи слова – 3 травня – Національна спілка журналістів України оприлюднює список посадовців, що чинили спротив суспільно значущій роботі ЗМІ» // Сайт НСЖУ, 29 квітня 2009 року, http://nsju.org/events/2009-04-29/vorogy_ukr_jurnal

[18] Див.: «У переддень всесвітнього дня захисту свободи слова – 3 травня – Національна спілка журналістів України оприлюднює список посадовців, що чинили спротив суспільно значущій роботі ЗМІ» // Сайт НСЖУ, 29 квітня 2009 року, http://nsju.org/events/2009-04-29/vorogy_ukr_jurnal; Позовна заява, відзив на неї відповідача: http://maydan.tv/articles/r271/p2 та http://maydan.tv/articles/r270/p2/.

[19] «У переддень всесвітнього дня захисту свободи слова – 3 травня – Національна спілка журналістів України оприлюднює список посадовців, що чинили спротив суспільно значущій роботі ЗМІ» // Сайт НСЖУ, 29 квітня 2009 року, http://nsju.org/events/2009-04-29/vorogy_ukr_jurnal.

[20] Там же.

[21] Звіт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за 2008 рік, www.nrada.gov.ua.

[22] Там же.

[23] Там же.

[24] Див. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва на сайті ІТК: http://itk.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=280&Itemid=37.

[25] Див. Інтернет-видання «Телекритика», http://telekritika.ua/news/2009-01-19/43196.

[26] Комітет з питань свободи слова вважає, що НЕК і Нацрада втручаються в редакційну політику, Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/index2.php?option=com_content&task=view&id=174516&pop=1&page=0&Itemid=42.

[27] Проект закону № 1340 від 15.05.2008 року, автор народний депутат Г.Москаль.

[28] Рішення НЕК № 1 від 20 лютого 2007 року.

[29] Розпорядження Кабінету Міністрів від 8 серпня 2007 р. N 614-р «Питання Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі».

[30] Розпорядження Кабінету Міністрів від 10 жовтня 2007 р. N 855-р «Про зміни у складі Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі», від 5 грудня 2007 р. N 1095-р «Про склад Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі»

[31] Розпорядження Кабінету Міністрів від 11 червня 2008 р. N 835-р «Про затвердження складу Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі»

[32] Розпорядження Кабінету Міністрів від 25 червня 2008 р. N 865-р «Про призначення Костицького В. В. Головою Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі»

[33] Діяльність НЕК України з питань захисту суспільної моралі в системі забезпечення інформаційної безпеки держави (Бойко М.І.). Сайт Національної комісії: http://moral.gov.ua/

[34] Моніторинг засобів масової інформації щодо стану суспільної моралі, http://moral.gov.ua/.

[35] Рішення Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі від 18 грудня 2008 року, http://moral.gov.ua/. «Нацсовет запретил одну из серий Счастливы вместе из-за эротики» // КорреспонденТ.нет, http://korrespondent.net/ukraine/events/752364/print.

[36] Рішення НЕК від 27 січня 2009 року, http://moral.gov.ua/

[37] Такі позначки для програм, насправді, не визначені. Система позначок діє тільки для фільмів, проте не для всіх передач.

[38] Рішення НЕК № 3 від 23 жовтня 2008 року, http://moral.gov.ua/

[39] Рішення НЕК № 6 від 7 жовтня 2008 року, http://moral.gov.ua/.

[40] Звіт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за 2008 рік, www.nrada.gov.ua.

[41] Детальніше про це можна дізнатися зі Спеціальної доповіді Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Міклоша Харасті «Реєстрація ЗМІ в регіоні ОБСЄ: спостереження те рекомендації» від 29 березня 2006 року.

 Поділитися