MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

І сім мішків гречаної вовни?

28.07.2015   
Наталка Ковальчук
Україна знову стрибнула у гречку. У ту саму «передвиборчу гречку», яка за минулі роки, здавалося б, набила всім оскомину. І мала б піти у безвість. Та ось сьогодні знову публікації у ЗМІ та коментарі у соцмережах значною мірою присвячені «гречаним передвиборним технологіям». Хтось з приводу того, що відбувалося у період недавньої передвиборної агітації на окрузі 205, що у Чернігові, просто іронізує. Хтось обурюється підкупом виборців як ганебним явищем. Ще хтось називає цей процес зрадою стандартів демократичного суспільства і цивілізованих правил життя у ньому. У більшості коментарів також йдеться про необхідність посилити відповідальність за підкуп виборців, як, врешті, й за інші порушення законодавства у ході виборчої кампанії. Хочеться сподіватися, що законодавчі ініціативи у цьому плані будуть згодом реалізовані. Та відкритим залишається питання, чому у випадку з довиборами на чернігівському окрузі 205 не спрацювали вже існуючі законодавчі норми? Адже у минулому році було внесено зміни до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за порушення виборчих прав громадян. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 45, ст. 2045). Цим законом вже передбачено як адміністративне стягнення у вигляді штрафу, так і кримінальна відповідальність аж до позбавленням волі за пропозиції, обіцянки або надання неправомірної вигоди виборцю чи учаснику референдуму за безпосередню реалізацію ним свого виборчого права. Чому ж у випадку з довиборами у Чернігові певні події розгорталися так відверто поза будь-якими правовими нормами, що взагалі можна сказати: верховенство права, до якого прагне українське суспільство, і у цьому випадку виявилося кульгавим на обидві ноги. Так, можна багато говорити про правове підґрунтя того, що відбувалося під час виборчого процесу у Чернігові. Про відповідальність самого суспільства, котре «купується» на дріб’язкову милостиню і про моральність (чи аморальність) тих, хто роздає цю милостиню заради власного доступу до високих коридорів влади. Однак, виникає інше питання: а чи не станеться раптом так, що чернігівський синдром виявиться доволі заразним і чи не перекинеться на майбутні вибори до місцевих рад? Особливо в умовах змін, пов’язаних з реформою місцевого самоврядування, яка обіцяє передати більше владних повноважень на місця. В українських реаліях, на жаль, там, де більше влади, як правило, вища й ціна питання доступу до неї. Адже, як показує практика, вибори на місцевому рівні також нерідко проходять, як то кажуть, гаряче – аж пристрасті киплять. Можливість впливу на виборців тих, хто йде у місцеві органи влади, часто досить суттєва. І не тільки у плані підкупу. Депутатами районних, міських, обласних рад переважно стають керівники. Вони мають безпосередній вплив на свої трудові колективи. І саме їх підлеглі, зазвичай, входять до виборчих комісій. І високопоставлені місцеві чиновники, від яких певною мірою залежить життя громади, також, як правило, прагнуть отримати депутатський мандат. Нерідко не тільки для себе, а й для потрібних людей, яких і вносять до списків. Це не завжди ті, хто має потужні фінансові чи інші можливості. Таких людей все-таки не надто багато. А тому іноді мандат депутата отримує просто слухняна Марія Іванівна, яка буде голосувати так, як слід і підтримувати всі ініціативи районного чи міського керівництва. Що так трапляється, якось вдалося переконатися на власні очі. Волею долі довелося спостерігати за ходом однієї регіональної сесії. Чи, скоріше сказати, за однією депутаткою. Поки сесія розглядала якісь там громадські питання, ця бабуся сиділа й ласувала собі цукерками. Потім, певно, цукерки набридли, і вона почала гризти яблуко. Згодом взагалі кудись вийшла. А через деякий час знову повернулася. Такий стиль виконання депутатських повноважень для цієї старенької, треба сказати досить поважного віку, очевидно, був звичним, бо на її маніпуляції ніхто практично жодної уваги не звертав. Зате під час голосування свою руку «Марія Іванівна» піднімала, тільки дочекавшись того самого від голови ради. Справді, не така вже й рідкість у ході виборчого процесу на місцях й містечковий принцип кругової поруки. Але і різноманітні передвиборні технології тут теж в ходу. Бо сьогодні зовсім не дивина, коли навіть до невеликого міста для просування того чи іншого кандидата чи політичної сили приїздить найчастіше більш чи менш молодий чоловік, скажімо, з тієї ж столиці. Його професійний рівень залежить від фінансової спроможності самого кандидата чи місцевого осередку політичної партії. І від того, скільки виборчих кампаній він пройшов. Він може представляти, наприклад, цілком нейтральну громадську організацію, котра нібито ніяк з виборами не пов’язана. Та насправді йдеться саме про вибори і про вплив на виборців. Він знає, як «це» робили, скажімо, у Вінниці, чи Харкові, чи Полтаві, чи деінде А відтак, набравши собі команду з місцевих активних людей, «зарядивши» як то кажуть потрібні видання та журналістів, або навіть зареєструвавши газету-одноденку, починає просувати «свого кандидата». Першими у передвиборну місцеву орбіту зазвичай потрапляють колективи шкіл, дитсадків, лікарень, інших соціальних установ, які у нинішніх умовах потребують більшого, ніж зазвичай мають фінансування, де люди готові заради кращого життя повірити у будь-які обіцянки, взяти подарунки, «гречку», навіть «сім мішків гречаної вовни»… І цей біг по колу продовжується в Україні, як не прикро про це говорити, не одне десятиліття. Не вирвалися ми з нього й досі. Як показав Чернігів…
 Поділитися