MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Коментар з приводу відсутності оприлюднення Указу Президента про позбавлення українського громадянства народного депутата Андрія Артеменка (оновлено)

07.05.2017   
Всеволод Речицький, член Конституційної Комісії України від Української Гельсінської спілки з прав людини
У традиційних медіа та соціальних мережах останнім часом розгорнулася широка полеміка щодо конституційності вищезгаданого указу та необхідності його оприлюднення. Оскільки даний Указ досі не розміщений на офіційному сайті Президента України, всі зацікавлені особи користуються текстом, представленим у Facebook на сторінках народних депутатів від Радикальної партії. Чи має бути цей Указ оприлюднений в офіційному виданні? Схоже на те, що відповідь на це питання має бути позитивною.

У традиційних медіа та соціальних мережах останнім часом розгорнулася широка полеміка щодо конституційності вищезгаданого указу та необхідності його оприлюднення. Оскільки даний Указ досі не розміщений на офіційному сайті Президента України, всі зацікавлені особи користуються текстом, представленим у Facebook на сторінках народних депутатів від Радикальної партії. Чи має бути цей Указ оприлюднений в офіційному виданні? Схоже на те, що відповідь на це питання має бути позитивною.

З одного боку, як про це йдеться в п. 7 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності від 10 червня 1997 р. № 503/97 в редакції від 23 листопада 2007 р., «акти Президента України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та  акти  з  обмежувальними грифами офіційно  оприлюднюються  шляхом  надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і  доведення  ними до відома   підприємств,   установ,  організацій  та  осіб,  на  яких поширюється їх чинність.». При цьому типовий указ Президента про позбавлення  особи громадянства України може не містити в собі ознак нормативно-правового акту.

З іншого – про юридичну природу правових актів зазвичай свідчить їх зміст, а не лише офіційна назва чи зовнішня форма. Найчастіше укази Президента про громадянство конкретної особи є актами індивідуального застосування права. Однак іноді подібний указ може містити в собі як окремі нормативно-правові, так і індивідуально застосовні приписи. Останнє зовсім не позбавляє їх правової природи.

У окремих випадках акти застосування права можуть впливати – як через вимогу достатньої юридичної визначеності велінь держави, так і через вимогу обґрунтованих легітимних очікувань громадськості, на обсяг не тільки персонально належних комусь прав і свобод, але й на права та свободи громадян, людини в цілому. Саме тому, за загальним правилом, акти застосування права підлягають офіційному оприлюдненню, доведенню до широкого відома. У більшості випадків ці акти є соціально значущими.

Тим більше офіційному оприлюдненню підлягають особливо авторитетні президентські акти застосування права, до яких традиційно відносять акти про надання або позбавлення громадянства. Загалом, оприлюдненню зазвичай підлягають майже всі укази і розпорядження Президента.

Зокрема, як зазначається у спеціальному Указі Президента України про інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України» від 12 лютого 2007 р. № 101/2007, у даному виданні підлягають оприлюдненню «державною мовою укази і розпорядження (курсив мій. – В.Р.) Президента України».

При цьому практично всі розпорядження Президента України є актами індивідуального застосування права. Ці акти друкуються у «Віснику» нарівні з нормативно-правовими актами. Наприклад, днями були оприлюднені два розпорядження Президента України за № 88 та 89 від 21 квітня 2017 р., якими було звільнено з посад голів районних державних адміністрацій Б. Кобилянського та Ю. Шворака.

При цьому ніякого несанкціонованого розсекречування персональних даних не відбулося. Так само не відбувається зазвичай несанкціонованого оприлюднення персональних даних у випадку позбавлення громадянства України будь-якої фізичної особи.

Але чи є неоприлюднений президентський указ про позбавлення громадянства добродія А. Артеменка таким, що… «не має загального значення»? Питання риторичне, бо даний указ не лише створює важливий для суспільного загалу прецедент, але й суттєво змінює всю політико-правову атмосферу в країні.

Подібна ситуація частково нагадує собою атмосферу, що її створюють рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення Основного Закону. Нових норм права тлумаченням не створюється, однак зміст і форма рішень Суду про тлумачення стають органічною частиною українського законодавства. До того ж, Конституційний Суд постійно оприлюднює свої ухвали – типові акти застосування права, якими не створюється жодних загальних норм.

Нині правозахисники багато пишуть про «міфічний» указ Президента України, яким був нібито позбавлений українського громадянства народний депутат А. Артеменко. Цей скандальний й сумнівний, без перебільшення, акт влади невипадково коментується вітчизняними журналістами, правниками й громадськими активістами. Адже він має очевидну соціальну значущість для всіх, хто не втратив почуття здорового глузду.  

Якщо Президент дійсно й виключно за власною ініціативою позбавив указом депутата А. Артеменка громадянства України, то це означає, що суттєво змінилася (звузилася) не лише індивідуальна політична правосуб’єктність останнього. Позбавлення громадянства за існуючих обставин – це офіційний акт публічної влади, яким суттєво й вибірково змінюються традиційні уявлення й очікування суспільства у сфері визначення реального обсягу конституційних прерогатив глави Української держави.

Подібний акт створює не лише принципово важливий прецедент дискретного застосування конституційного законодавства до десятків, якщо не сотень тисяч потенційних суб’єктів, але й свідчить про доволі агресивну налаштованість влади до своїх політичних опонентів. Адже достеменно не відомо, чи є пан А. Артеменко повноправним громадянином Канади, як про це пишуть вітчизняні ЗМІ. Так або інакше, у повідомленнях ЗМІ можна зустріти інформацію про те, що канадське громадянство А. Артеменка вже давно скасоване, а його канадський паспорт піддано стандартній процедурі перфорації (знецінення).

Якщо після указу Президента А. Артеменко опинився в стані «без громадянства» (став апатридом), то це свідчить про політичне свавілля, умисне порушення закону в застосуванні президентських прерогатив. Адже позбавлення громадянства «в нікуди» чинний Закон України «Про громадянство» беззастережно забороняє. Ба більше, висилка з будь-якої країни особи без громадянства невипадково кваліфікується Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) як різновид жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.

Саме ж по собі втаємничення подібних дій з боку Президента суперечить засадам верховенства права, принципу прозорості публічної влади, її реальної підзвітності народу. Подібний стиль поводження з парламентарієм не відповідає обґрунтованим легітимним очікуванням громадськості, суперечить ідеї раціональності й справедливості у застосуванні конституційного права на українських теренах в цілому.

Будь-яка діяльність публічної влади в конституційній державі має бути максимально зрозумілою, етично виправданою в очах громадськості. Винятком з даної норми може бути лише ситуація, що вимагає збереження державної або іншої передбаченої законом таємниці.

Навіть в законодавстві традиційно авторитарної для нас Російської Федерації (див. Указ Президента Російської Федерації від 23 травня 1996 р. в ред. від 14 жовтня 2014 р. «О порядке опубликования и вступления в силу актов Президента Российской Федерации, Правительства Российской Федерации и нормативно-правовых актов федеральных органов исполнительной власти») йдеться про те, що єдиним винятком з правила про обов’язковість публікації всіх офіційних актів влади може бути лише збереження державної або іншої охоронюваної законом таємниці.

Крім того, залишається відкритим питання про відповідність гаданого указу Президента України елементарним вимогам Основного Закону. Адже якщо цей указ дійсно існує, то незрозуміло, яким чином він узгоджується з положеннями частини першої ст. 25 Конституції України, яка говорить: «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство». Традиційно дане положення тлумачиться в тому сенсі, що питання як набуття, так і позбавлення громадянства є питаннями вибору й власної ініціативи особи.

Як про це добре знають фахівці з конституційного права, саме по собі проголошення в ст. 4 Основного Закону України «єдиного громадянства» означає лише те, що в Україні не визнається існування громадянства її адміністративно-територіальних одиниць або автономних утворень. Щоб переконатися в цьому, достатньо звернутися до першого-ліпшого солідного наукового коментаря до українського Основного Закону.

Що ж стосується фактично можливої паралельної належності українських громадян до іншого громадянства (громадянств), то вона не більше ніж просто ігнорується українською владою доти, доки особа залишається українським громадянином. Само по собі визнання окремими країнами подвійного чи множинного громадянства означає, що ці країни беруть до уваги й реально рахуються не лише зі своїм громадянством, але й з іншими громадянствами індивіда. Перелік країн, що нині визнають подвійне громадянство є досить широким. Зокрема, це Бразилія, Аргентина, Греція, Ірландія, Іспанія, Ізраїль, Росія, Латвія, Туреччина тощо.

Що ж стосується відомого юридичній спільноті позбавлення громадянства як міри кримінально-політичної репресії, то воно офіційно визнавалося (див. Основні начала кримінального законодавства СРСР та союзних республік 1924 р.) майже до кінця 60-х років в Радянському Союзі. Але ж саме хибних звичок і забобон радянського минулого прагне позбутися сучасна незалежна й демократична Україна.

У своєму коментарі з приводу гаданого позбавлення громадянства України А. Артеменка народний депутат України О. Ляшко наголошує на тому, що А. Артеменко був не «позбавлений» громадянства в тому сенсі, як про це говорить частина перша ст. 25 Конституції України, а став особою, чиє громадянство було… «припинено» президентською правицею. Тобто він наполягає на гранично вузькому розумінні поняття «позбавлення громадянства», яке не охоплює ситуації «припинення» чи іншого розірвання зв’язку індивіда з Українською державою. Однак, правила юридичної техніки в конституційному праві зазвичай не дозволяють законодавцеві вдаватися до використання надто вузьких, доступних лише фахівцям термінів чи понять.

За логікою депутата О. Ляшка, в Основному Законі не можуть використовуватися синонімічні або інші подібні до них поняття. Й тому «припинення громадянства» А. Артеменка не дорівнює за своїм змістом поняттю його «позбавлення». Однак Конституція України насправді використовує синонімічні поняття. У одному випадку вона говорить (частина третя ст. 103), що Президент України не може обіймати свій пост більше ніж два строки «підряд», у іншому – див. ряд поправок до Конституції від 2016 р. – вона вказує на неможливість обіймати посади кілька разів «поспіль».

Розтлумачити зміст частини першої ст. 25 Конституції України (й встановити тим самим офіційні межі поняттю «позбавлення») міг би Конституційний Суд. Але допоки цього не сталося, виглядає так, що більш переконливими в своїх аргументах є ті, хто вважає указ Президента відносно А. Артеменка таким, що суперечить Конституції України. Мабуть саме тому вони вимагають його офіційного оприлюднення. Таємниця ж є вочевидь найгіршим об’єктом критичної оцінки з боку громадськості.

 Поділитися