MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України Бюлетень № 170 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 02.04.2018 – 06.04.2018

10.05.2018   
Ігор Усенко, Євген Ромінський
Надійшло 55 проектів законів і постанов Верховної Ради України, зокрема 14 проектів процедурних постанов, пов’язаних із прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів, звітами вищих державних органів тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

Надійшло 55 проектів законів і постанов Верховної Ради України, зокрема 14 проектів процедурних постанов, пов’язаних із прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів, звітами вищих державних органів тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

 

Проблеми національної безпеки, окупованих територій і АТО

 

Проект 8227 від 04.04.2018 (Третьяков О. Ю.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання статусу та соціальних гарантій окремим особам із числа учасників антитерористичної операції.

Черговий проект, подібних якому було вже чимало. Положення, ініційовані в ньому, теж неодноразово пропонувалися у попередніх проектах змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зокрема, пропонується виключити з числа учасників бойових дій осіб, які брали участь у  забезпеченні проведення антитерористичній операції. Натомість запроваджуються положення щодо надання статусу учасника бойових дій особам, які відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» були залучені до участі в антитерористичній операції та у період до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо статусу осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України» від 07.04.2015 брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах та у період її проведення, у взаємодії з Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України та іншими суб’єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом. Підставою для надання статусу учасника бойових дій таким особам є: а) довідка суб’єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, про період безпосередньої участі особи в антитерористичній операції в районах її проведення у взаємодії з Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України та іншими суб’єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом; б) витяг з наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення особи до проведення антитерористичної операції. Більшість же змін до Земельного кодексу України та Законів України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», «Про оздоровлення та відпочинок дітей», «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», «Про судовий збір» та «Про зайнятість населення» є суто технічними.

 

Ідеологічні питання

 

Проект 8224 від 03.04.2018 (Тарута С. О.) про внесення змін до деяких законів України щодо заборони розпалювання ворожнечі на мовному ґрунті під час проведення передвиборчої агітації.

Пропонується у диспозиції стаття 161 «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками» Кримінального кодексу України до переліку мети (спрямування) караних умисних дій додати розпалювання «ворожнечі на мовному ґрунті». А у Закони України «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України» та «Про місцеві вибори» внести однотипні зміни, якими передбачити, що до засад виборчого процесу буде віднесено «толерантність – повагу, прийняття і розуміння різноманіття культур у житті суспільства, форм самовираження і способів людського буття та обов’язку сприяти утвердженню прав людини,  демократії та верховенства закону», а обмеження щодо ведення передвиборної агітації включатиме поширення у будь-якій формі матеріалів, що містять заклики, окрім вже забороненого законодавством, до розпалювання ворожнечі на мовному ґрунті.

Як ідея ініціатива не викликає особливих заперечень, але її  реалізації у тексті проекту, як видається, не вистачає належної юридичної визначеності, що буде спричинювати труднощі у кваліфікації відповідних діянь як таких, що спрямовані чи не спрямовані на розпалення ворожнечі на мовному ґрунті.

Проект 8233 від 05.04.2018 (Мураєв Є. В.) про засади формування та діяльності політичних інститутів у Верховній Раді України.

Згідно з пояснювальною запискою проект розроблений у зв’язку із необхідністю врегулювання та законодавчого закріплення правового статусу парламентської більшості, парламентської меншості та парламентської опозиції з метою збалансування їх прав, повноважень та гарантій діяльності. Він складається з чотирьох розділів, що об’єднують дев’ятнадцять статей, та прикінцевих положень. Пропонується закріпити особливості формування, припинення, змін у складі парламентської більшості та парламентської опозиції. Також визначено повноваження парламентської більшості, зокрема, закріплено право парламентської більшості обирати Голову Верховної Ради. Визначаються умови віднесення депутатської фракції (групи) до опозиційної, передбачено можливість утворення опозиційного об’єднання депутатських фракцій та (або) груп. Запропоновано надати парламентській опозиції гарантоване право на заміщення посади Першого заступника Голови Верховної Ради України, голів комітетів з питань свободи слова та інформаційної політики; Регламенту та організації роботи Верховної Ради України; прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; запобігання і протидії корупції; соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення; культури і духовності, а також перших заступників комітетів з питань бюджету; правової політики та правосуддя; законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; закордонних справ; науки і освіти; національної безпеки і оборони; охорони здоров’я. Закріплено умови, за яких голова фракції (групи, об єднання) може отримати статус лідера опозиції, визначено перелік додаткових прав, які йому надаються. Також проект містить правила формування опозиційного уряду, його права та гарантії діяльності. Окремо закріплюються гарантії діяльності парламентської меншості, передбачається першочергове право парламентської меншості на висунення кандидатури на заміщення  посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Перехідні положення передбачають внесення змін до Регламенту Верховної Ради, Законів України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про комітети Верховної Ради України», «Про Кабінет Міністрів України», пов’язаних із необхідністю приведення їх у відповідність з основними положеннями проекту. Зокрема, вносяться зміни до порядку висування та обрання Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Голови та Першого заступника Голови Верховної Ради. Інші зміни стосуються зміни порядку призначення голів та перших заступників деяких комітетів.

Спроб закріпити статус парламентської меншості (опозиції) було вже чимало. Лише упродовж останнього парламентського скликання були внесені проекти 1066 від 27.11.2014 (Мірошниченко Ю. Р.) про внесення змін до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» (щодо забезпечення прав парламентської опозиції), перебуває на розгляді; 1066-1 від 23.12.2014 (Писаренко В. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності парламентської опозиції, перебуває на розгляді (див. Бюлетень №4/2); 3061 від 09.09.2015 (Бойко Ю. А.) про парламентську опозицію, перебуває на розгляді (див. Бюлетень № 39); 3061-1 від 15.09.2015 (Писаренко В. В.) про парламентську опозицію, перебуває на розгляді (див. Бюлетень № 40); 3061-2 від 24.09.2015 (Ляшко О. В.) про парламентську опозицію, перебуває на розгляді (див. Бюлетень № 41); 5284 від 18.10.2016 (Мірошниченко Ю. Р.) про внесення змін до Закону України «Про комітети Верховної Ради України (щодо прав опозиції)», перебуває на розгляді (див. Бюлетень № 96). Перевагою цього проекту його ініціатор вважає надання статусу опозиції кільком парламентським суб’єктом, з одночасним закріпленням додаткових прав за опозиційним парламентським утворенням, яке об’єднує більше половини депутатів меншості. Такому утворенню пропонується надати право створювати опозиційний уряд, а голова відповідної фракції (групі, об’єднання) матиме офіційний статус лідера опозиції Опозиційна парламентська фракція (група, об’єднання), яка матиме інституційну визначеність (власну програму розвитку країни, сформований потенційний уряд, лідера опозиції), на думку ініціатора проекту, буде дійсно демонструвати виборцям альтернативний шлях розвитку, а не просто виголошувати свою незгоду із існуючим курсом.

Кількість зареєстрованих проектів переконує, що проблему слід вирішувати комплексно і, ймовірно, на рівні відповідних змін в Конституції України, а не лише в окремих законах.

Проект 8234 від 05.04.2018 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо запобігання порушенню процедури внесення змін до Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму, прийняття законів).

Основна пропозиція проекту полягає в доповненні Кримінального кодексу України новою статтею 3642 «Порушення процедури внесення змін до Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму, прийняття законів», якою встановлюється відповідальність (максимально - обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років) за порушення народним депутатом України конституційної процедури внесення змін до Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму, розгляду та ухвалення проектів законів під час їх прийняття на пленарному засіданні Верховної Ради України, які мали системний характер та істотно вплинули на остаточний результат внесення змін до Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму, прийняття законів. Підвищена відповідальність (максимально -  до 6 років позбавлення волі) передбачається за такі саме дії, вчинені  Головою Верховної Ради України, Першим заступником чи заступником Голови Верховної Ради України. Також передбачається підслідність злочинів, вчинених зазначеними керівниками парламенту, детективам Національного антикорупційного бюро України.

Як видається, у кримінальній відповідальності за процедурні порушення немає потреби. Головне, щоб жодне таке порушення не залишилося непоміченим і не вплинуло на наслідки голосування.

 

Відносини між владними суб’єктами

 

Проект Постанови 8217 від 02.04.2018 (Батенко Т. І.) про звернення Верховної Ради України до Кабінету Міністрів України щодо посилення заходів забезпечення пожежної безпеки в спорудах масового скупчення людей.

Проект зумовлений відомою трагедією у місті Кемерово, РФ. Уряду України пропонується 1) провести позапланові перевірки всіх споруд масового скупчення людей, таких як торгові та торгово-розважальні центри, залізничні вокзали, автобусні станції, аеропорти, готелі, концертні та ігрові зали, плавальні басейни, заклади освіти, заклади охорони здоров’я тощо; 2) внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. № 1043 «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки Державною службою з надзвичайних ситуацій», спрямовані на: віднесення споруд масового скупчення людей, таких як торгові та торгово-розважальні центри, залізничні вокзали, автобусні станції, аеропорти, готелі, концертні та ігрові зали, плавальні басейни, заклади освіти, заклади охорони здоров’я тощо до об’єктів з високим ступенем ризику; та зменшення періодичності проведення планових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням суб’єктами господарювання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки для торгових та торгово-розважальних центрів, залізничних вокзалів, автобусних станцій, аеропортів, готелів, концертних та ігрових залів, плавальних басейнів, закладів освіти, закладів охорони здоров’я тощо; 3) розробити та внести на розгляд до Верховної Ради України проект Закону України про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу цивільного захисту України, Кримінального кодексу України стосовно посилення відповідальності за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки; 4) створити робочу групу з координації дій центральних органів виконавчої влади стосовно перевірки і забезпечення пожежної безпеки торгових та торгово-розважальних центрів, залізничних вокзалів, автобусних станцій, аеропортів, готелів, концертних та ігрових залів, плавальних басейнів, закладів освіти, закладів охорони здоров’я тощо.

Проект є переважно політичним, створеним у відповідь на побоювання суспільства щодо можливості повторення в Україні трагедії, аналогічної пожежі у торгівельному центрі в м. Кемерово, де загинула велика кількість людей.

Проект 8157-2 від 03.04.2018 (Острікова Т. Г.) про правові засади організації та діяльності Фінансової поліції.

Проект є альтернативним до проектів 8157 від 19.03.2018 (Южаніна Н. П.) про Національне бюро фінансової безпеки України і 8157-1 від 20.03.2018 (Журжій А. В.) про Національне бюро фінансової безпеки України (обидва див. Бюлетень № 168). В основі цього законопроекту лежить проект № 4228 від 15.03.2016 (Острікова Т. Г.) про фінансову поліцію (див. Бюлетень№ 65), який було суттєво доопрацьовано його ініціаторами. Метою проекту проголошено розділення сервісної та правоохоронної функцій фіскальної служби, ліквідація податкової міліції, оптимізація структури та чисельності органів, які ведуть боротьбу зі злочинами у сфері фінансів, усунення дублювання їх функцій, та cтворення Фінансової поліції – центрального органу виконавчої влади, який здійснює діяльність із запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, що віднесені до її підслідності. Згідно із пропонованими змінами до Кримінального процесуального кодексу України (стаття 216) до підслідності Фінансової поліції належатиме досудове розслідування таких злочинів, визначених Кримінальним кодексом України: порушення порядку фінансування політичної партії, передвиборної агітації … (ст. 1591); привласнення, розтрата або заволодіння бюджетними коштами шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191-1); фіктивне підприємництво (ст. 205); ухилення від сплати податків, зборів (ст. 212); ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування … (ст. 2121); доведення банку до неплатоспроможності (ст. 2181); доведення до банкрутства (ст. 219); порушення порядку ведення бази даних про вкладників або порядку формування звітності (ст. 220-1); фальсифікація фінансових документів та звітності фінансової організації … (ст. 220-2); шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222); маніпулювання на фондовому ринку (ст. 2221); незаконна приватизація державного, комунального майна (ст. 233); фінансування тероризму (ст. 258-5). Щодо ключового питання про місце Фінансової поліції в системі державних органів України зазначається, що діяльність Фінансової поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Проект не поступається обсягом іншим аналогічним проектам, передбачає зміни до 4 кодексів і 27 законів.

Належний аналіз проекту в рамках цього огляду не видається можливим через його обсяг, але маємо ще раз наголосити, що щодо всіх цих однотипних проектів бажано почути думку Уряду і з її урахуванням вирішити питання про підготовку узгодженого проекту.

Проект Постанови 8220 від 03.04.2018 (Бондар В. В.) про вжиття заходів щодо утворення Міністерства промислової політики та інвестицій України.

У проекті зазначається, що з метою визначення розвитку реального сектору економіки одним із ключових пріоритетів діяльності органів виконавчої влади, забезпечення конкурентоздатності вітчизняної промисловості та сприяння залученню інвестицій на осучаснення українських виробничих потужностей задля підвищення економічної незалежності України Верховна Рада України пропонує: 1) визнати необхідність створення центрального органу виконавчої влади у системі центральних органів виконавчої влади задля забезпечення формування та реалізації державної промислової політики та політики щодо  інвестиційної діяльності у галузі військово-промислового комплексу, конверсії, машинобудування, металургійної, хімічної, легкої, деревообробної промисловості, виробництва дорогоцінних металів та інших галузях промисловості України; 2) рекомендувати Кабінету Міністрів України утворити та затвердити Положення про Міністерство промислової політики та інвестицій України, яке має бути центральним органом виконавчої  влади,  який  забезпечує  формування та реалізацію державної промислової політики та політики щодо  інвестиційної діяльності у галузі військово-промислового комплексу, конверсії, машинобудування, металургійної, хімічної, легкої, деревообробної промисловості, виробництва дорогоцінних металів та інших галузях промисловості України. У проекті постанови також пропонується визначити, що на новостворюване міністерство покладається: 1) формування та реалізація державної промислової політики та політики щодо інвестиційної діяльності у галузях промисловості України, які є взаємоузгодженими та відповідають актуальним зовнішнім і внутрішнім ринковим реаліям, обґрунтованим потребам національних виробників всіх галузей промисловості; 2) здійснення технічного регулювання, стандартизації та сертифікації продукції всіх галузей промисловості відповідно до кращих світових практик; 3) розробка скоординованих й економічно обґрунтованих національних та регіональних стратегій, програм та планів щодо розвитку промисловості, сприяння інвестиціям та впровадженню промислових інновацій у співпраці з якнайширшим колом зацікавлених сторін – промисловцями, підприємцями, розробниками інновацій, інститутами громадянського суспільства та громадами тощо.

Парламент цим проектом перебирає на себе компетенцію уряду. Крім того, проекту, навіть такому короткому, притаманні ряд негараздів, зокрема нове міністерство називається то «Міністерство промислової політики та інвестицій України», то «Міністерство промислової політики України».

Проект 8221 від 03.04.2018 (Сисоєнко І. В.) про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України» (щодо реалізації конституційного принципу рівності усіх громадян під час забезпечення права на охорону здоров’я, медичну допомогу).

Пропонується скасувати положення про те, що «Народний депутат безкоштовно забезпечується медичним обслуговуванням» та «За народним депутатом, строк повноважень якого закінчився, зберігається безкоштовне медичне обслуговування у тих закладах охорони здоров’я, до яких він був прикріплений у період виконання депутатських повноважень. Це положення не поширюється на колишнього народного депутата, повноваження якого припинено достроково у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком щодо нього або за рішенням суду у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата».

Проект є політичним і певною мірою популістським, оскільки спрямований на задоволення позиції найбільш критично налаштованої частини електорату. Сама по собі наявність спеціального медичного забезпечення для перших осіб держави не є чимось надзвичайним. Загалом проблема лежить саме в політичній площині.

Проект 8225 від 04.04.2018 (Бурбак М. Ю.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення управління об’єктами державної власності.

Більшість змін пропонується до Закону України «Про управління об’єктами державної власності». Зокрема зазначається, що здійснюючи управління об’єктами державної власності, Кабінет Міністрів України приймає рішення про розпорядження (списання, відчуження, передачу в користування, оренду, концесію) окремим індивідуально визначеним майном підприємств, що не підлягають приватизації, а також уточнюється, що Уряд визначаючи порядок розпорядження активами державних господарських організацій, визначає у тому числі, і порядок розпорядження об’єктами державної власності, що не підлягають приватизації. Також пропонується виключити норму про те, що «Державне акціонерне товариство, утворене у процесі перетворення державного підприємства, 100 відсотків акцій якого належать державі, не має права безоплатно передавати закріплене за ним майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майно, що належить до основних фондів, державне акціонерне товариство має право лише за попередньою згодою органу, який здійснює управління корпоративними правами держави, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне акціонерне товариство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом». Водночас пропонується доповнити названий закон положеннями про те, що майно, передане його власником до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, є майном такого товариства, за винятком майна, у тому числі пакетів акцій, що включені до статутних капіталів господарських товариств та залишені у державній власності. Розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, здійснюється за рішенням органів товариства, якщо інше не передбачено статутом. Майно, що не підлягає приватизації та закріплене за господарським товариством на праві господарського відання, є державною власністю. Також пропонується ряд уточнень. Зокрема, в положенні «Нерухоме майно об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження», пропонується слова «об’єкти державної власності» замінити на «державні підприємства» тощо.

Головною особливістю проекту є помітне звуження певних положень щодо контролю за державним майном. Загалом проект потребує ретельної уваги з боку спеціалістів, аби не створити умов для нових корупційних ризиків.

Проект 5395-д від 05.04.2018 (Кожем’якін А. А.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань.

Проект є опрацьованою в Комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності редакцією проекту 5395 від 15.11.2016 (Паламарчук М. П.) про внесення змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» щодо уточнення окремих положень (див. Бюлетень № 100).

У Висновку комітету зазначається, що метою доопрацьованого законопроекту є вирішення комплексу правових, організаційних та кадрових питань, пов’язаних із забезпеченням початку повноцінного функціонування Державного бюро розслідувань (далі – ДБР). Задля реалізації зазначеної мети пропонуються внести зміни до Законів України «Про Державне бюро розслідувань» та «Про оперативно-розшукову діяльність», якими зокрема: встановлюються кваліфікаційні вимоги до директорів територіальних управлінь, керівників підрозділів (управлінь) центрального апарату та керівника підрозділу внутрішнього контролю ДБР; врегульовуються питання притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ДБР; уточняється місцезнаходження територіальних органів ДБР, доповнюється перелік підрозділів ДБР, які мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність; встановлюється та затверджується текст присяги осіб рядового і начальницького складу ДБР; визначаються інші ефективні механізми та засади організації діяльності ДБР, що спрямовані на швидку організацію початку роботи зазначеного органу.

Загалом проект є трохи розширеною і значно краще викладеною версією основного проекту. Найбільший же негаразд проекту в тому, що незважаючи на значні зміни, при підготовці проекту майже не були враховані зауваження ГНЕУ до основного проекту. Як наслідок і альтернативний проект так само отримав вкрай критичний і негативний висновок ГНЕУ

Проект 8244 від 05.04.2018 (Лапін І. О.) про внесення змін до статті 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо проведення публічних закупівель.

Пропонується у нормі про те, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить слова «розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах та організаціях» замінити наступними словами «здійснення закупівлі товарів, робіт, послуг у порядку, встановленому законодавством про публічні закупівлі».

Проект 8245 від 05.04.2018 (Лапін І. О.) про внесення змін до статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» щодо проведення публічних закупівель органами державної влади та місцевого самоврядування.

Пропонується статтю 2 «Сфера застосування Закону» доповнити таким положенням: Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх структурні підрозділи можуть здійснювати закупівлю товарів, робіт, послуг виключно для власних потреб. Забороняється проведення процедур закупівель товарів, робіт, послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх структурними підрозділами для інших юридичних осіб (підприємств, установ, організацій) та їх об’єднань.

Проект 8252 від 06.04.2018 (Бублик Ю. В.) про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України» щодо інформування виборців про свою депутатську діяльність.

Пропонується частину другу статті 7 «Взаємовідносини народного депутата України з виборцями» про те, що «Народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого  самоврядування, об’єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації» та пункт 12 частини першої статті 24 «Обов’язки народного депутата України» про те, що Народний депутат зобов’язаний «інформувати виборців про свою депутатську діяльність через засоби масової інформації, на зборах виборців періодично, але не рідше двох разів на рік» доповнити однаковим положенням про те, що усі ці відомості повинні також оприлюднюватися на особистій веб-сторінці, розміщеній на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.

 

Права громадян та їх об’єднань

 

Проект 8209-1 від 02.04.2018 (Парубій А. В.) про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо звільнення окремих категорій осіб від виконання вимог фінансового контролю.

Формально альтернативний проекту 8209 від 29.03.2018 (Тимошенко Ю. В.) про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо звільнення від відповідальності окремих категорій осіб (див. Бюлетень № 169) та фактично альтернативний проектам 8120 від 14.03.2018 (Лещенко С. А.) про внесення змін до Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей фінансового контролю окремих категорій посадових осіб» (див. Бюлетень № 167), 8120-1 від 21.03.2018 (Герасимов А. В.) про внесення змін до розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей фінансового контролю окремих категорій посадових осіб» (щодо відтермінування заходів фінансового контролю для окремих суб’єктів декларування) та 8158 від 19.03.2018 (Кабінет Міністрів України) про внесення зміни до статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» (обидва див. Бюлетень № 168).

Ключовими є ініціативи по-новому визначити пункти «а» та «в» переліку осіб (пункт 2 частини першої статті 3), які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: «посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, особи, які входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку (крім осіб, які є іноземцями – нерезидентами)» та «представники громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних комісій, утворених відповідно до Закону України «Про державну службу», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»». При чому радикально скорочується перелік підстав, в яких остання категорія осіб, подає декларації, за минулий рік, а саме лише «у разі входження до складу конкурсної комісії, утвореної відповідно до Закону України «Про державну службу», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»». Натомість із числа осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» виключаються інші фізичні особи (скасовується пункт 5 частини першої статті 3) – власне це є однією з найбільших вимог ряду громадських активістів та політиків. Уточнюються й інші положення. У Прикінцевих положеннях проекту пропонується установити, що з дня набрання чинності цим Законом від виконання обов’язку, передбаченого статтею 36 Закону України «Про запобігання корупції», а також обов’язків щодо здійснення заходів фінансового контролю, передбачених частинами першою – третьою статті 45, статтею 52 Закону України «Про запобігання корупції» звільняються вищеназвані фізичні особи, а також 1) особи, які є іноземцями – нерезидентами та входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку; та 2) представники громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», громадських рад, рад громадського контролю, що утворені при державних органах та беруть участь у підготовці рішень з кадрових питань, підготовці, моніторингу, оцінці виконання антикорупційних програм.

Загалом проект є доволі конструктивним, втім, як на це звернули увагу й у висновку ГНЕУ, ряд положень щодо включення чи не включення певних громадських рад до числа тих, які підпадають під дію Закону України «Про запобігання корупції» вимагають подальшої аргументації.

Проект 8247 від 05.04.2018 (Міщенко С. Г.) про внесення зміни до статті 182 Сімейного кодексу України (щодо підвищення мінімального розміру аліментів до прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку).

Пропонується визначити, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 100 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У пояснювальній записці зазначається, що станом на квітень 2018 року мінімальний розмір аліментів на 1 дитину до 6 років складає 746 грн., а на дитину з 6 до 18 років – 930 грн. на місяць. Наразі законом встановлена занадто низька мінімальна соціальна норма для дітей, які отримують аліменти. Саме тому конче потрібно зазначену суму підвищити хоча б до прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Таким чином після прийняття запропонованих змін мінімальна виплата аліментів на дитину до 6 років станом на квітень 2018 року складе 1492 грн., а на дитину від 6 до 18 років – 1860 грн., а з 1 липня по 30 листопада 2018 р.: 1559 грн. та 1944 грн. відповідно. Також слід зазначити, що оскільки мінімальна заробітна плата у 2018 році становить 3723 грн., ця законодавча ініціатива узгоджується зі статтею 128 Кодексу законів про працю України, де встановлено, що розмір відрахувань аліментів із заробітної плати не може перевищувати 70 %.

Автори проекту, особливо при співставленні розміру пропонованих аліментів із мінімальною заробітною платою, здається забувають, що йдеться про мінімальний розмір аліментів. Крім того, порівняння із мінімальною заробітною платою є некоректним з огляду на те, що фактичний мінімальний розмір оплати праці наразі прив’язаний до прожиткового мінімуму і фактична зарплата може бути меншою від мінімальної, що може призвести до конфлікту пропонованої норми та згаданої норми статті 128 Кодексу законів про працю України.

Проект 8248 від 05.04.2018 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення сфери поховання.

Метою проекту проголошені дерегуляція підприємницької діяльності в сфері ритуальних послуг; створення здорового конкурентного середовища серед суб’єктів господарської діяльності, що надають ритуальні послуги; розвиток такого виду поховання, як кремація, відповідно до європейського досвіду; створення умов для отримання якісних ритуальних послуг за економічно обґрунтованими цінами. Більшість змін має редакційно-уточнюючий характер. Принципово новим є запровадження біопоховання померлих – виду поховання померлого, що передбачає використання матеріалів, які розкладаються протягом п’яти років, місце розташування якого не містить намогильних споруд, а облаштовується інформаційною табличкою.

Враховуючи важливість предмета регулювання, проект потребує особливої прискіпливої уваги.

 

Кримінальне, кримінальне процесуальне і цивільне процесуальне законодавство, судівництво

 

Проект 8218 від 03.04.2018 (Шахов С. В.) про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо посилення ефективності боротьби із корупцією шляхом встановлення єдиного тривалого строку давності для корупційних злочинів).

Ініціатива фактично зводиться до запровадження положення про те, що у разі вчинення будь-якого корупційного злочину, передбаченого статтею 45 Кримінально кодексу України, особа звільняється від кримінальної відповідальності та відбуття покарання лише, якщо від дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули п’ятнадцять років, незалежно від тяжкості злочину.

Рішення є політичним і загалом не відповідає існуючій системі відповідальності залежно від тяжкості злочину. З іншої сторони – наявна важка ситуація, можливо, найбільшою мірою потребує реформи саме цієї частини кримінального законодавства.

Проект 8223 від 03.04.2018 (Лапін І. О.) про судову експертизу та самоврядування судових експертів.

Метою проекту проголошено зміну підходу до системи проведення судових експертиз та підвищення ролі і статусу експерта, як процесуальної особи. На думку авторів проекту, на сьогоднішній день важливо сформувати систему незалежних від органів влади судово-експертних інституцій для забезпечення верховенства права та незалежності правосуддя. Проект зберігає певну наступність з чинним Законом України «Про судову експертизу», проектом 6264 від 30.03.2017  (Лапін І. О.) про судово-експертну діяльність в Україні (див. Бюлетень № 118) та новітніми ініціативами щодо підстав і порядку призначення судової експертизи, викладених в проектах 8112 від 13.03.2018 (Кишкар П. М.) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо порядку призначення експертизи, 8116 від 14.03.2018 (Воропаєв Ю. М.) про внесення змін до деяких законів України щодо підстав проведення експертизи, 8150 від 16.03.2018 (Дроздик О. В.) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення кримінального судочинства (всі див. Бюлетень № 167). Втім, ініціатор нового проекту заперечує його зв’язок з проектом 6264, оскільки попередній проект не забезпечує вирішення питання самоврядування судових експертів і, відповідно, не формує нову систему діяльності судових експертів. Основні новели дійсно зосереджені у третьому розділі проекту, який має назву «Самоврядування судових експертів». В ньому все самоврядування здійснюється в рамках Національної асоціації судових експертів України через діяльність рад судових експертів за видами судових експертиз, Експертно-кваліфікаційної комісії судових експертів, Ради науково-методичного забезпечення та Ревізійної комісії Національної асоціації судових експертів України, Ради судових експертів України, з’їзду судових експертів України. Серед інших змін звернемо увагу на закріплення можливості проведення комплексної експертизи не лише комісією експертів, а й одним експертом, який володіє знаннями в різних галузях або різних напрямів у межах однієї галузі знань, що необхідні для вирішення питання.

Проект видається цікавим, але, як і в інших аналогічних випадках, вважаємо недоцільним створення «згори» єдиної професійної організації, яка в умовах відсутності належного державного контролю матиме монополію на здійснення певних державних функцій.

Проект 8249 від 06.04.2018 (Сотник О. С.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури проведення експертиз.

Ініціативи загалом дублюють пропозиції щодо розширення прав сторони кримінального провадження на призначення експертизи, викладені в проектах 8112 від 13.03.2018 (Кишкар П. М.) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо порядку призначення експертизи, 8116 від 14.03.2018 (Воропаєв Ю. М.) про внесення змін до деяких законів України щодо підстав проведення експертизи, 8150 від 16.03.2018 (Дроздик О. В.) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення кримінального судочинства (всі див. Бюлетень № 167), а також у наведеному вище проекті 8233. Окремо слід звернути увагу на доволі дискусійну пропозицію, щоб психіатричну експертизу призначав не слідчий суддя, а прокурор або слідчий. Також проект містить ряд ініціатив шодо суттєвого збільшення строків досудового розслідування, які не відповідають предмету правового регулювання, заявленого в назві проекту.

З урахуванням вторинного характеру одних пропозицій і дискусійності інших проект видається таким, що не заслуговує на підтримку.

Проект 8228 від 05.04.2018 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо уточнення переліку дій, які можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами).

Пропонується частину другу статті 43 «Неприпустимість зловживання процесуальними правами» Господарського процесуального кодексу України, статті 44 «Неприпустимість зловживання процесуальними правами» Цивільного процесуального кодексу України та статті 45 «Неприпустимість зловживання процесуальними правами» Кримінального процесуального кодексу України доповнити однаковим пунктом, передбачивши, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного (господарського, адміністративного) судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Проект є доволі сумнівним з огляду на невизначеність пропонованої в ньому термінології, зокрема, нез’ясованість терміносполучень «відсутності предмету позову», «штучності позову», «безпідставності позову» тощо.

Проект 8229 від 05.04.2018 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення порядку відновлення втраченого провадження).

Проект частково подібний до попереднього. Однотипні зміни пропонуються до Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України і Кодексу про адміністративне судочинство України: У разі, якщо в ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі в зв’язку з втратою незакінченого провадження не зазначено про цю обставину, суд може з власної ініціативи або за заявою особи, яка бере участь у справі, виправити в ухвалі цю помилку. Заява про виправлення помилки в ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі у зв’язку з втратою незакінченого провадження розглядається протягом десяти днів з дня її надходження. Суд без виклику учасників процесу вирішує питання про внесення виправлень, про що постановляє ухвалу. Натомість до Кримінального процесуального кодексу України пропонується ряд змін, зокрема, в статті 524 «Умови відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження» положення про те, що відновленню підлягають втрачені матеріали в тому кримінальному провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду, уточнюється доданням вказівки, що також і у разі постановлення ухвали про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру або про відмову в їх застосуванні або в якій кримінальне провадження закрито судом. Далі, уточнюється, що відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження подається саме до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. В статті 528 «Наслідки недодержання вимог до змісту заяви, відмова у відкритті провадження або залишення заяви без розгляду» пропонується норму про те, що якщо у заяві не зазначено мету відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження або відомості, необхідні для їх відновлення, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків доповнити новим положенням: Якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк усуне зазначені недоліки, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявнику. Також пропонується визначити, що у разі подання заяви про відновлення провадження, втраченого до закінчення судового розгляду, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито.

Проект 8230 від 05.04.2018 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Закону України «Про Конституційний Суд України» (щодо забезпечення виконання рішень і висновків Конституційного Суду України).

Проект передбачає три основних групи пропозицій. По-перше, пропонується встановити, що Конституційний Суд України не пізніше наступного робочого дня після ухвалення рішення чи надання висновку надсилає рішення, висновок не тільки учаснику конституційного провадження, а ще Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Верховному Суду, Генеральній прокуратурі України. По-друге, передбачається, що майнова чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується їм у встановленому чинним законодавством порядку. Про виконання рішення і висновку Конституційний Суд України сповіщається у встановлений ним термін. Посадові особи, які не виконали рішення та (або) не додержалися висновку Конституційного Суду України несуть відповідальність, передбачену цим Законом. Контроль за виконанням рішень і висновків Конституційного Суду України здійснюється Секретаріатом під керівництвом Судді-доповідача. По-третє, Закон України «Про Конституційний Суд України» пропонується доповнити новою Главою 15 «Відповідальність за порушення цього закону», яка міститиме статтю 99, що встановлюватиме відповідальність за порушення процедури конституційного судочинства. Пропонується встановити штраф у розмірі до двадцяти п’яти мінімальних заробітних плат за втручання в процесуальну діяльність суддів Конституційного Суду України, спробу впливу на суддів непроцесуальними методами; невиконання без поважних причин у встановленому порядку і у встановлений термін вимог суддів Конституційного Суду України, а також рішень і висновків Конституційного Суду України; прояв неповаги до Конституційного Суду України, що виражається в непідкоренні розпорядженням головуючого в засіданні, порушення порядку під час засідання, а так само вчинення інших дій, що свідчать про явну зневагу до Конституційного Суду України і процедури конституційного судочинства. Також закріплюється, що за порушення процедури конституційного судочинства можуть застосовуватися інші види відповідальності, встановлені цим чи іншими законами. Заходи, спрямовані на забезпечення належних умов для здійснення конституційного судочинства, приймаються ухвалою головуючого в засіданні, яка вноситься до протоколу засідання або додається до нього.

Зауважимо, що пропозиція про відшкодування майнової чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, на нашу думку, входить в колізію з положеннями статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», відповідно до яких «Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення». Сумнівною видається й ініціатива щодо запровадження адміністративних санкцій поза Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Проект 8231 від 05.04.2018 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до статті 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо розширення переліку підстав для притягнення до адміністративної відповідальності військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів).

Пропонується установити, що військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту і Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, поліцейські несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах за порушення також і законодавства про ліцензування господарської діяльності та законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру, самовільне зайняття земельної ділянки чи жилого приміщення, жорстоке поводження з тваринами, невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Ідея проекту є цілком зрозумілою, але запропонований перелік складів адміністративних порушень виглядає доволі безсистемним.

 

Культура та освіта

 

Проект 8222 від 03.04.2018 (Геращенко А. Ю.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійного розвитку художнього та артистичного персоналу театру.

У статті 20 Закону України «Про театри і театральну справу» пропонується визначити, що «з метою забезпечення потреб у професійному розвитку художнього та артистичного персоналу театру в контракті з професійними творчими працівниками може визначатися індивідуальний граничний строк відпустки без збереження заробітної плати». Відповідні відсилочні норми вносяться до Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».

Проект 8251 від 06.04.2018 (Княжицький М. Л.) про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні».

У Законі України «Про кінематографію» пропонується визначити положення кіно комісій та державних кіностудій. Кінокомісії утворюються і діють при сільських, селищних, міських радах, їх виконавчих органах, з метою надання організаційної, консультаційної та іншої не забороненої законом допомоги виробникам фільмів, демонстраторам фільмів, іншим суб’єктам кінематографії, а також залучення українських та іноземних інвесторів для фінансування виробництва, прокату і показів фільмів. Функціями Кінокомісії, зокрема, є: 1) розгляд звернень суб’єктів кінематографії та підготовка передбачених законодавством матеріалів щодо узгодження з сільськими, селищними, міськими радами проведення зйомок; 2) допомога в організації переговорів з власниками, користувачами об’єктів нерухомості, земельних ділянок, з метою надання доступу для проведення зйомок; 3) консультування щодо різних аспектів кіновиробництва; 4) координація з органами державної влади та місцевого самоврядування (МВС тощо) щодо отримання передбачених законодавством погоджень для проведення зйомок; 5) забезпечення зайнятості місцевим спеціалістам в галузі кінематографії; 6) популяризація місцевих кіностудій, в тому числі державних; 7) популяризація місцевих об’єктів зйомок – об’єкти архітектури, ландшафт, вулиці, приміщення тощо; 8) надання грантів, субсидій для підтримки кінематографії в порядку і межах, передбачених законодавством, рішеннями відповідної сільської, селищної, міської ради, за рахунок коштів місцевих бюджетів; 9) надання консультаційних та інших послуг щодо отримання державної підтримки в порядку, передбаченому Законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні». Натомість державна кіностудія визначається як господарська організація, єдиним учасником (акціонером) якої є держава. Органи місцевої влади в межах, встановлених власними бюджетами, можуть передбачити порядок часткового покриття витрат суб’єктів кінематографії на виробництво фільмів, що здійснюються за участю та/або замовленням державних кіностудій, розташованих в межах території відповідної територіальної громади. Основною метою діяльності державних кіностудій є здійснення підприємницької діяльності у кінематографії. Обов’язковою умовою приватизації державної кіностудії (у тому числі – шляхом приватизації пакета акцій) є збереження основної мети її діяльності впродовж 10 років з дати завершення приватизації. Державна кіностудія не може змінити статус суб’єкта кінематографії внаслідок приватизації. Відповідно у Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад пропонується віднести утворення місцевих фондів фінансової підтримки кінематографії, в тому числі програм грантової, конкурсної або позаконкурсної підтримки кінематографії, визначення умов та порядку витрачання цих фондів, а також прийняття рішень про створення кінокомісій, організацію територій та об’єктів як привабливих локацій для кінозйомок, а також ефективного  використання потенціалу української сервісної індустрії в галузі кінематографії, створення реєстрів відповідних об’єктів, визначення умов та режиму їх використання. Відповідно, до числа повноважень у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку виконавчих органів сільських, селищних, міських рад пропонується віднести: «забезпечення популяризації та ефективного використання територій та об’єктів для потреб кінематографії, розробка відповідних місцевих програм фінансової підтримки кінематографії та місцевих програм використання потенціалу місцевої сервісної індустрії в галузі кінематографії, проведення заходів кінокомісій з просування (промоції) відповідних територій та об’єктів, забезпечення співпраці з кінокомісіями інших територіальних громад», «звернення до Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, Ради з державної підтримки кінематографії щодо одержання державних субсидій для проведення заходів кінокомісій, спрямованих на просування (промоцію) локацій України як привабливого місця для створення кінематографічної та аудіовізуальної продукції» та «узгодження із суб’єктами кінематографії питань проведення зйомок на території відповідної територіальної громади за поданням кінокомісій». Також проектом передбачається визнати такими, що втратили чинність Закони України «Про Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003–2007 роки» та «Про заборону приватизації, відчуження, передачі в заставу та внесення до статутних капіталів господарських товариств усіх форм власності пакета акцій, що належить державі у статутному капіталі Закритого акціонерного товариства «Одеська кіностудія»». Одночасно Кабінету Міністрів України дається завдання впродовж дев’яти місяців від дати набрання чинності цим Законом подати на розгляд Верховної Ради України проект закону України «Про Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2019–2024 роки».

З огляду на лаконічність пропонованих положень цілком реальною видається небезпека поширення в цій сфері корупційних ризиків через відсутність як приписаних процедур діяльності кінокомісій, так і належного порядку контролю за їх діяльністю.

 

Охорона здоров’я

 

Проект 8250 від 06.04.2018 (Богомолець О. В.) про лікарське самоврядування.

Ще один проект про професійне самоврядування. На цей раз йдеться про лікарське самоврядування, під яким розуміється «професійне самоврядування лікарів, яке забезпечується гарантованим державою правом лікарів самостійно вирішувати питання своєї професійної діяльності і реалізується шляхом створення в порядку, встановленому цим Законом, організації самоврядування лікарів». Інституційною основою лікарського самоврядування визнається «національна самоврядна організація лікарів зі спеціальним статусом, визначеним цим Законом, діяльність якої поширюється на всю територію України і реалізується через організаційні форми лікарського самоврядування». Такими організаційними формами визначаються: З’їзд лікарів, Головна Лікарська Рада; Фахова Лікарська Рада, Національна палата лікарів-спеціалістів, Національна палата лікарів-стоматологів, Національна палата лікарів загальної практики, Вища комісія з лікарської етики; Вища комісія з належної лікарської практики, Національне бюро медичного арбітражу, Вища контрольна комісія, військове і регіональні відділення та їх органи. У проекті Національна організація самоврядування лікарів ототожнюється лише з однією структурою – Українським Лікарським Товариством (самоврядною професійною організацією зі спеціальним статусом, заснованою Установчим з’їздом лікарів України на підставі цього Закону). Родзинкою цього проекту є запровадження «професійної відповідальності», поняття якого досі не знало наше законодавство.

Повальне тяжіння до створення самоврядних і безальтернативних професійних організацій вимагає певного загального підходу до таких спроб, широкої дискусії щодо доцільності їх існування. Досі більш-менш чітко витримувався поділ на державні самоврядні організації (фактично, здається, лише в сфері науки) та недержавні самоврядні організації, тобто об’єднання громадян, які не претендують на жодні державні функції. Тепер же дедалі більше пропонується, щоб держава передала функції управління в певних галузях або сферах «самоврядним» корпораціям монопольного характеру. Складається враження, що ми повертаємося до ремісничих цехів доби феодалізму або до одержавленої кооперації часів воєнного комунізму.

 

Питання сільського господарства та земельних справ

 

Проект 8236 від 05.04.2018 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо передачі права власності фермерським господарствам на земельні ділянки, надані засновникам таких господарств у постійне користування, довічне успадковуване володіння для створення та/або ведення фермерського господарства (селянського (фермерського) господарства).

Підставою розроблення і прийняття проекту в пояснювальній записці зазначається те, що сьогодні існує проблема у законодавчому врегулюванні питання переоформлення права довічного успадковуваного володіння землею та права постійного користування землею громадянами, які ведуть фермерське господарство. Пропонується Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнити пунктом 6-1, яким зокрема, передбачити, що земельні ділянки, надані засновникам фермерських господарств у постійне користування, довічне успадковуване володіння для створення та/або ведення фермерського господарства (селянського (фермерського) господарства), передаються у власність фермерського господарства. Для передачі у власність фермерського господарства таких земельних ділянок, засновник фермерського господарства, якому земельні ділянки були надані у постійне користування, довічне успадковуване володіння, звертається із заявою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України. До заяви додається технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка замовляється без надання дозволу на її розроблення, та копія документа, що підтверджує право постійного користування, довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, у місячний строк з дня отримання заяви  приймає рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), припинення права постійного користування, довічного успадковуваного володіння та передачу земельної ділянки у власність фермерському господарству для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Право власності на земельну ділянку, передану фермерському господарству відповідно до положень пункту 6-1, виникає з моменту державної реєстрації цього права. Втім, чи не найважливішим положенням є таке: У разі смерті засновника фермерського господарства, якому надано земельні ділянки у постійне користування, довічне успадковуване володіння для створення та/або ведення фермерського господарства (селянського (фермерського) господарства) із заявою, технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), та копією документа, що підтверджує право постійного користування, довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, та документом, що підтверджує успадкування фермерського господарства звертається громадянин України (громадяни України), який успадкував фермерське господарство (цілісний майновий комплекс). Відповідні саме цим положенням зміни пропонується внести до Закону України «Про землеустрій». Інша важлива зміна запроваджується до Закону України «Про фермерське господарство», якою скасовується положення про те, що «Громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали  в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на  придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років».

Проект 8238 від 05.04.2018 (Кіт А. Б.) про внесення змін до Лісового кодексу України (щодо удосконалення механізму фінансового забезпечення лісової галузі).

Пропонується запровадити Державний фонд розвитку лісового господарства (нова стаття 98-1) у складі спеціального фонду Державного бюджету України. Джерелами формування Державного фонду розвитку лісового господарства є частина рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої від рубок головного користування та інші надходження, визначені законом про Державний бюджет України. Кошти цього фонду спрямовуються на фінансове забезпечення заходів з: 1) відтворення лісів, створення полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень, в тому числі південно-східному регіоні України; 2) охорони (у тому числі від пожеж) і захисту лісів, придбання протипожежної техніки і обладнання; 3) поліпшення якісного складу лісів та збереження біорізноманіття в лісах; 4) лісовпорядкування (базове, безперервне) та інші проектно-вишукувальні роботи, ведення державного лісового кадастру, обліку та моніторингу лісів; 5) створення лісорозсадників, придбання обладнання та вирощування в лісорозсадниках лісового і декоративного садивного матеріалу із закритою кореневою системою.

Проекти 8239 від 05.04.2018 (Кіт А. Б.) про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо удосконалення механізму фінансового забезпечення лісової галузі) та 8240 від 05.04.2018 (Кіт А. Б.) про внесення змін до пункту 256.3 статті 256 Податкового кодексу України (щодо фінансового забезпечення лісової галузі).

Проекти спрямовані на законодавче забезпечення функціонування та наповнення Державного фонду розвитку лісового господарства, запровадження якого передбачено попереднім проектом.

Проект 8241 від 05.04.2018 (Кіт А. Б.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективного ведення лісового господарства та посилення охорони лісів.

Проект пов’язаний з попередніми. Майже усі зміни стосуються Лісового кодексу України. Запроваджується Національна інвентаризація лісів, яка визначається як система регулярних вибіркових обстежень для отримання статистично обґрунтованої інформації про кількісні та якісні показники стану і динаміки лісів держави, їх ресурсного потенціалу для потреб державного управління, стратегічного планування ведення лісового господарства, державного лісового кадастру, моніторингу довкілля, міжнародної звітності про ліси. Значні зміни стосуються компетенції посадових осіб державної лісової охорони, лісової охорони власників лісів і постійних лісокористувачів. Щодо двох постійних категорій запроваджується спеціальна стаття. Загалом слід звернути увагу саме на те, що чільне місце присвячено саме лісам, які перебувають у приватній власності чи постійному користуванні. Натомість зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення є спрощенням статті 241 без принципової втрати її змісту: Посадові особи державної лісової охорони розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 49, 63-70, 73, 75, 77, 188-5 КУпАП.

Проект 8242 від 05.04.2018 (Кіт А. Б.) про внесення змін до статті 39 Закону України «Про тваринний світ» (щодо охорони тваринного світу).

Пропонується замінити положення про те, що «У період масового розмноження диких тварин, з 1 квітня до 15 червня,  забороняється проведення робіт та заходів…» на таке: «У місцях розмноження диких тварин, з 1 квітня до 15 червня, забороняється проведення робіт та заходів». У пояснювальній записці зазначається, що у відповідності до чинної норми в роботі сільськогосподарських товаровиробників, лісогосподарських підприємств, органів рибоохорони, органів місцевого самоврядування встановлено численні законодавчі обмеження ведення господарської діяльності. Зазначені  заборони діють на всіх територіях (землі сільськогосподарського призначення, лісові землі, парки, водні об’єкти та інші), проте не всі перераховані території є місцем масового розмноження тварин (ліси вздовж доріг, населених пунктів, парки тощо). На думку авторів проекту, питання створення сприятливих умов для розмноження диких тварин повинно вирішуватися через визначення місць розмноження. На їх думку, такий підхід вирішить питання оптимального співвідношення тваринного світу та господарської діяльності.

Проект вимагає ретельного підходу з боку спеціалістів, оскільки в ньому порушується доволі вузька проблема. Втім, чинна норма видається універсальнішою, хоча, можливо, і слід зробити з неї певні виключення.

 

Проекти з інших питань

 

Проект 8152-1 від 03.04.2018 (Сотник О. С.) про валюту.

Альтернативний однойменному президентському проекту 8152 від 19.03.2018 (див. Бюлетень № 168).

В основі альтернативного проекту лежить текст основного проекту і співпадіння складає значно більше половини тексту. Однак проект помітно розширений (приблизно на третину). Основні відмінності стосуються розширенню положень статей «Заходи захисту та загальні умови їх запровадження» та «Заходи захисту у вигляді запровадження граничних строків розрахунків за операціями з експорту та/або імпорту продукції, транспортних послуг», а також доповнення проекту статтями «Порядок продовження запроваджених граничних строків розрахунків за окремими зовнішньоекономічними операціями», «Декларація щодо продовження запроваджених граничних строків розрахунків за окремими зовнішньоекономічними операціями», «Заходи захисту у вигляді обов’язкового продажу частини надходжень резидентів в іноземній валюті» і цілий Розділ ІV «Забезпечення виконання валютного законодавства». Крім того, розширені Прикінцеві і перехідні положення щодо внесення змін до чинного законодавства.

Загалом проект виглядає більш опрацьованим, але водночас значна частина новел стосується контрольних повноважень. З огляду на це, проект потребує особливої уваги представників валютного ринку.

Проект 8232 від 05.04.2018 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо дозволеної безліцензійної діяльності).

Черговий проект, спрямований на впровадження принципу мовчазної згоди в сфері ліцензування. З початку діяльності Верховної Ради України чинного скликання подано ряд проектів на цю тему, які відрізняються переважно методом впровадження названого принципу. В цьому разі пропонується установити, що якщо здобувачем ліцензії до органу ліцензування у встановленому порядку подано заяву про видачу ліцензії та відповідні документи у повному обсязі, але у визначений законом строк органом ліцензування рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі не прийнято або не оприлюднено у відповідності до частини сьомої цієї статті, суб’єкт господарювання через 10 днів з дня закінчення строку встановленого для прийняття рішення дістає право здійснювати господарську діяльність із застосуванням принципу мовчазної згоди. Тобто формальна видача ліцензії не потрібна, якщо реакції на подані документи немає. Підтвердженням подання заяви і документів для отримання ліцензії є копія опису прийнятих органом ліцензування документів з відміткою про дату їх прийняття або підтвердження отримання електронних документів відповідно до частини восьмої статті 12 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Зазначається, що плата за видачу ліцензії не справляється у разі здійснення діяльності без отримання ліцензії із застосуванням принципу мовчазної згоди або у разі відсутності відповідних ліцензійних умов. Деякі з положень проекту ледь не дослівно повторюють попередників, зокрема положення: «Застосування принципу мовчазної згоди не позбавляє органи ліцензування обов’язку видати ліцензію або прийняти рішення про відмову у її видачі. Органи ліцензування не мають права анулювати ліцензію, яка не була видана при застосуванні принципу мовчазної згоди» було ще в проекті 2294 від 03.03.2015 (Безбах Я. Я.) про внесення змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (щодо застосування принципу мовчазної згоди в сфері ліцензування) (див. Бюлетень № 12).

Ініціатива є слушною і порівняно з попередніми проект вирізняється кращою технікою викладу. Втім, проект є доволі сумнівним з огляду на можливості контролю за діяльністю суб’єктів, які будуть займатися такою ліцензійною діяльністю фактично без отримання ліцензії. Як вбачається, для ефективного впровадження подібних ініціатив слід передусім радикально реформувати відповідні структури державного адміністративного нагляду та управління. Без таких реформ згадані ініціативи призведуть лише до більших ускладнень у діяльності як господарюючих суб’єктів, так і контролюючих органів, зокрема і до підвищення корупційних ризиків.

Проект 8235 від 05.04.2018 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо стимулювання навчання та підвищення кваліфікаційно-професійного рівня працівників).

Пропонується в положенні про те, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається «сума, сплачена будь-якою юридичною або фізичною особою на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за здобуття освіти, за підготовку чи перепідготовку платника податку, але не вище трикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за кожний повний або неповний місяць навчання, підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи» фрагмент в лапках спростити до такого: «сума, сплачена будь-якою юридичною або фізичною особою на користь вищих та професійно-технічних навчальних закладів за здобуття освіти, за підготовку чи перепідготовку платника податку».

Ініціатива, як видається, заслуговує на увагу.

Проект 8237 від 05.04.2018 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до Податкового кодексу України щодо сприяння розвитку благодійної діяльності.

Метою проекту у пояснювальній записці визначається сприяння розвитку благодійної діяльності в Україні за рахунок розширення кола отримувачів благодійної допомоги, звільненої від оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором – осіб з інвалідністю, малозабезпечених та незахищених верств населення, а також залучення фізичних осіб до благодійництва. Пропонується звільнити від оподаткування податком на доходи фізичних осіб: кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку або члена сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення, дитини, яка перебуває під опікою або піклуванням платника податку, за умови документального підтвердження витрат, пов’язаних із наданням зазначеної допомоги за рахунок коштів фізичної особи; кошти, надані підприємствами, установами та організаціями, які внесені до Реєстру неприбуткових установ та організацій, дитині з інвалідністю; дитині, у якої хоча б один із батьків є особою з інвалідністю; дитині-сироті, дитині, в якої один із батьків помер або загинув; дитині з багатодітної чи малозабезпеченої родини тощо; цільову благодійну допомогу, що надається юридичними чи фізичними особами у будь-якій сумі (вартості): іноземним закладам охорони здоров’я, за умови дотримання вимог, встановлених Кодексом, для компенсації вартості платних послуг з лікування платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю тощо; протезно-ортопедичним підприємствам, реабілітаційним установам або іноземним закладам охорони здоров’я, за умови дотримання вимог, встановлених цим підпунктом, для компенсації вартості платних реабілітаційних послуг, протезно-ортопедичних виробів, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення для індивідуального користування осіб з інвалідністю, наданих за медичними показаннями платнику податку або члену його сім’ї першого ступеня споріднення, або дитині, законним представником якої є платник податку, у розмірах, що не перекриваються виплатами з бюджетів і фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування за наявності відповідних підтверджуючих документів; центрам соціальної підтримки дітей та сімей. Також пропонується збільшити суму нецільової благодійної допомоги, у тому числі матеріальної, що надається резидентами – юридичними або фізичними особами на користь платника податку протягом звітного податкового року, яка не включається до оподатковуваного доходу, з одного до трикратного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, встановленого на 1 січня такого року, сукупно за рік.

 Поділитися