MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Право на гідність

21.11.2018   
Наталка Ковальчук
Здається, страх, залишений у спадок минулою радянською системою, потроху залишає суспільство. Сьогодні українці все частіше намагаються впливати на ситуації, пов’язані з випадками корупції, порушенням громадянських прав, розслідуванням резонансних ДТП за участю можновладців, зі знищенням культурної спадщини чи знущанням над тваринами тощо.

Влітку 2002 року в Одесі, біля будинку обласної державної  адміністрації, відбувалися навчання для силових структур. Як писала тоді газета «Україна молода» (№108 від 12.06.2002), на площі знаходилися шеренги бійців внутрішніх військ та загони «беркутівців», у захисній екіпіровці, зі спецщитами. Залучений також був спецзагін бойових плавців «Морські котики».

Силовиків атакував натовп молодих людей з палицями та камінням у руках, які імітували непокору населення незадоволеного діями влади.

Навчання мали кодову назву «Хвиля». У них взяли участь понад 800 військовослужбовців внутрішніх військ. Таким чином силовики «навчалися» як у максимально стислий строк ліквідувати масові безпорядки населення.

Як зазначається у невеликій замітці з цього приводу, до навчань військові готувалися три місяці. Під час цих, з дозволу сказати, «маневрів» проти молодиків, які  імітували дії населення, застосовувався широкий спектр спецзасобів – аж до бронетранспортерів, водометів.

З позицій сьогоднішнього дня якось особливо коментувати цей факт, мабуть, марно. І так зрозуміла асоціальна суть такого заходу.

Фактично тоді як  внутрішні війська, так і залучені «іміататори» - майбутні «тітушки», проходили той урок жорстокості, який обернувся вбивствами на Майдані під час Революції  Гідності.  

Можливо, в той час схожі події відбувалися не тільки в одній Одесі? Одеські загони міліції вважалися ударним бойовим кулаком для умиротворення народних протестів, найперше у столиці, як сказано в тій же газетній публікації. Але такі «кулаки» цілком могли бути й в інших областях. Скажімо, на Донеччині…

Та наразі хочеться сказати про інше.

Важко  уявити, щоб такий «захід», як описаний у газеті шістнадцятирічної давнини,  відбувався сьогодні: серед білого дня, у центрі будь-якого обласного міста.

Але навіть якби таке й сталося, то, мабуть, вже через кілька годин ця новина «підірвала» б  соцмережі. Про це, очевидно, широко говорили б ЗМІ.

 І, звичайно, такий факт викликав би збурення громадських активістів. В першу чергу тих, хто працює в царині захисту моральних і суспільних прав.

Здається, страх, залишений у спадок минулою радянською системою, потроху залишає суспільство. Сьогодні українці все частіше намагаються впливати на ситуації, пов’язані з випадками корупції, порушенням громадянських прав, розслідуванням резонансних ДТП за участю можновладців, зі знищенням культурної спадщини чи знущанням над тваринами тощо.

Отже, все добре:  формується громадянське суспільство, представники третього сектору мають змогу більш активно реалізувати та представляти інтереси українців у багатьох сферах життя.

Звичайно, ми не досягли того рівня розвитку громадської активності, який мають розвинені країни. Бо, скажімо,  у Німеччині, Британії, Франції , у громадській сфері працює по 1 мільйону осіб, у Японії – 4 мільйони. У США діють 1,5 мільйонів неурядових організацій. В Україні зареєстровано поки що (за даними на минулий рік)  понад 90 тисяч громадських об’єднань.  https://censor.net.ua

Тобто, як то кажуть, нам є куди розвиватися.

Однак, на жаль, на мріях про гарні перспективи громадянського розвитку в Україні позитив закінчується.

Все частіше самі громадські активісти, експерти у цій сфері, журналісти говорять, що сьогодні стало небезпечно демонструвати активну громадянську позицію. Ситуація зовсім інша ніж та, яку мали відразу після Революції Гідності.

Вона погіршилася.

Взагалі, якщо говорити про історію питання, то за роки незалежності громадянський сектор переживав як періоди піднесення, так і моменти, коли його намагалися, даруйте за таке визначення, затовкти.

Однак якщо раніше це, як правило, робилося через намагання протиставити суспільству громадських активістів і громадські організації, дискредитувати їх аж до образливих формулювань, то сьогодні справа набагато гірша.

Є реальна фізична небезпека для тих, хто демонструє активну громадянську позцію.

Американський неурядовий аналітичний центр в області міжнародних відносин Atlantic Council (Атлантична рада) провів опитування серед громадянських активістів і експертів з громадянських рухів.

Представники Харківського антикорупційного центру, Центру протидії корупції, фонду DEJURE , Transparency International – Ukraine та співробітники  Atlantic Council, які працюють в Україні, зазначали, що громадський сектор сьогодні відчуває як фізичну небезпеку, так і юридичну незахищеність, моральний тиск.http://atlanticcouncil.org, https://liga.net

Загалом за 2017-2018 рік на громадянських активістів було вчинено п’ятдесят п’ять нападів. У кількох випадках вони закінчилися смертю.

Як довелося якось прочитати в одному інтерв’ю на запитання «Як ти?», громадські активісти відповідають «Поки живий».

І це вже навіть не сумний жарт, а констатація тих фактів, що відбуваються у країні.  

Критичність ситуації підтверджують самі представники «третього» сектору.

Майже три десятки правозахисних та громадських організацій як загальноукраїнських, так і регіональних – Харківщини, Тернопільщини, Чернігівщини, Сумщини та інші прийняли  Звернення правозахисного порядку денного до голів депутатських фракцій Верховної Ради України з вимогою створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів.

У ньому йдеться про те, що значний суспільний інтерес становлять питання неналежного розслідування нападів на активістів, пошуку і покривання замовників, неминучості покарання винних у переслідуваннях громадянського суспільства тощо. https://ppd-zakon.org.ua

Невипадково до цієї теми долучилися й відомі українські дисиденти Семен Глузман, Степан Хмара.

Вони відстоювали право суспільства на гідність у тоталітарній країні, зазнали впливу її жорстокої репресивної машини. Тож, як ніхто інший, можуть проаналізувати ті процеси, що відбуваються у суспільстві, зокрема й щодо стану громадянського руху.

На http://vgolos.com.ua вміщено їхні думки щодо ситуації, котра склалася з переслідуванням громадських активістів. Їхня позиція така, що країна стає небезпечною для життя. Людей знищують за право мати власну думку, за можливість відстояти її. А резонансні вбивства спрямовуються не тільки проти громадського сектору, а й на залякування українців загалом. Бо чим більш заляканим буде населення, тим менше говоритиме про корупцію, про порушення законів, про неправомірні дії можновладців. Не виступатиме проти цих негативних проявів відкрито.

Це небезпечний шлях. Бо тоді суспільство буде скочуватися до такого стану, коли демократичні норми не діятимуть. Власне, не буде жодних демократичних норм.

Втім поганий приклад того, що відбувається, коли зневажається громадянський сектор ми маємо у сусідній Росії, де влада не тільки відверто тисне на третій сектор, а й з її прямих чи непрямих вказівок вбивають громадських активістів, журналістів, опозиціонерів.

Не заради такого майбутнього Україна пройшла Помаранчеву революцію, Революцію Гідності, відстоювала і відстоює  досі своє право на гідність ціною життя тих, кому не байдуже, в якій країні ми житимемо.

 Поділитися