Зауваження та пропозиції до проекту Закону України №1089 від 23.05.2002 р. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні

Стаття 1. Право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні

Кожний, хто на законних підставах перебуває на території України, має право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, гарантоване Конституцією України та міжнародними актами з прав людини.

До статті 1

Після слів «…гарантоване Конституцією України та міжнародними актами з прав людини» додати «якщо інше не передбачено цим законом».

Стаття 2. Визначення термінів

В цьому Законі наступні терміни вживаються в такому значенні:

свобода пересування – право особи вільно переміщатися по території України;

вільний вибір місця проживання чи перебування – право особи самостійно обирати місце перебування чи проживання;

місце перебування – населений пункт чи місцевість, в якій особа тимчасово проживає в постійному чи тимчасовому житловому приміщенні;

місце проживання – населений пункт чи місцевість, в якій особа проживає чи має намір проживати постійно в постійному житловому приміщенні;

постійне проживання – проживання або намір особи проживати у певному населеному пункті чи місцевості строком понад шість місяців;

перебування – тимчасове проживання особи у певному населеному пункті чи місцевості строком менше за шість місяців.

До статті 2

Визначення конституційної свободи на рівні цього закону, на нашу думку, звужує конституційно-правові і міжнародно-правові га­рантії особи.

Стаття 29 Цивільного кодексу (2003 року) передбачає, що

Ч.1 «Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово».

Таким чином визначення терміну «місце про­живання» розходиться з його визначенням ст. 29 Цивільного кодексу (2003 року), тож в силу цього, визначення місця проживання і місця перебування є некоректними.

Очевидно слід розрізняти постійне і тимча­сове місце проживання. Не зовсім зрозу­міло, яким чином буде реєструватися місце переважного проживання.

Законопроект не передбачає особливості реєстрації неповнолітньої особи, тоді як той же ЦК вважає місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років «місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.» Інакше кажучи з тексту ЦК і відсутності окремої вказівки в цьому законопроекті можна зробити висновок про непотрібність такої реєстрації для осіб від 10 до 14 років. Такий же висновок можна зробити і на підставі ч.4 ст.29 цього ж ЦК щодо осіб у віці до 10 років.

Законопроект не передбачає особливого по­рядку реєстрації недієздатної особи, тоді як той же ЦК передбачає, що «місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна» (стаття 29 ЦК)

Так само не передбачено особливості реєстрації новонароджених.

Ст.29 ЦК визначає місце проживання незалежно від того чи особа проживає постійно, переважно чи тимчасово, тож термін «місце перебування» в значенні, в якому він застосовується в законопроекті вживати некоректно.

Стаття 4. Реєстрація осіб за місцем їхнього проживання та перебування

З метою забезпечення постійного зв’язку між особою та державою, необхідного для реалізації особою своїх прав та свобод, а також для виконання особою своїх конституційних обов’язків, така особа зобов’язана зареєструватися в органах реєстрації актів громадянського стану за місцем проживання та перебування.

До статті 4

Ч.6 ст.29 ЦК України (2003 року) передбачає, що фізична особа може мати кілька місць проживання. Цей законопроект не передбачає такої можливості і не встановлює права особи вибирати за яким місцем проживання слід реєструватися.

Стаття 5. Органи реєстрації осіб за місцем їхнього

проживання та перебування

Реєстрація осіб за місцем їхнього постійного проживання здійснюється органами реєстрації актів громадянського стану за місцем, де особа постійно проживає чи має намір проживати.

Реєстрація осіб за місцем їхнього перебування здійсню­ється органами внутрішніх справ у випадках передбачених цим Законом

До статті 5

Не зовсім зрозуміло, яка потреба існує для реєстрації осіб за місцем проживання у відділі РАГС, а за місцем перебування в ОВС. Пере­важна більшість РАГСів не пристосовані для виконання цих функцій, тоді як при МВС виділено спеціальний орган, до функцій якого належить проведення реєстрації громадян, який укомплектований спеціалістами в цій галузі, обладнаний технічно і забезпечений матеріально. На нашу думку захист персо­на­ль­них даних в ОВС здійсню­ється на дещо вищому рівні ніж в відділах РАГС

Стаття 6. Реєстрація особи за місцем постійного проживання

Реєстрація особи за місцем постійного проживання здій­снюється за заявою фізичної особи, яку вона повинна подати до місцевого органу реєстрації актів громадянського стану протягом одного тижня з дати переїзду на нове місце постійного проживання.

Заява особи про реєстрацію її за місцем постійного проживання є єдиною підставою для реєстрації за місцем проживання, якщо їй Закон не вимагає інших документів та дозволів для реєстрації особи за місцем проживання чи перебування.

(…)

До статті 6

З тексту статті незрозуміло, чи можливо зареєструватися надіславши заяву пош­тою (наприклад, рекомендованим листом), що значно спростило б громадянам процедуру реєстрації, з подальшим повідомлення особи про її реєстрацію.

Незрозуміло чим місце знаходження відрізняється від місця проживання чи перебування

Стаття 7. Зняття з реєстрації за місцем постійного проживання

Зняття з реєстрації за місцем постійного проживання здійснюється за повідомленням, яке орган реєстрації актів громадянського стану, в якому особа зареєструвалася для постійного проживання, надсилає протягом двох тижнів до органу реєстрації актів громадянського стану, в якому ця особа була зареєстрована раніше.

До статті 7

Як вже зазначалося, на нашу думку, на даному етапі відділи РАГСу не готові до виконання такої роботи.

Стаття 8. Тимчасова реєстрація особи за місцем перебування

Особа, яка не зобов’язана реєструватися за місцем тимчасового перебування, згідно з вимогами цього Закону може за власним бажанням зробити це, надіславши відповідну заяву до органу внутрішніх справ за місцем тимча­со­вого перебування.

(…)

До статті 8

(…)

Некоректним є вислів «місце тимчасового перебування», оскільки перебування за текстом закону це вже тимчасове проживання (ст. 2 цього проекту)

Стаття 9. Зняття з тимчасової реєстрації особи за місцем перебування

(…)

Органи внутрішніх справ, отримавши повідомлення зареєстрованої особи, знімають таку особу з тимчасової реєстрації та повідомляють про це орган реєстрації актів громадянського стану, в якому особа зареєстрована за постійним місцем проживання.

До статті 9

Не зовсім зрозумілою є потреба повідомляти органи РАГСу за місцем проживання зареєстрованої особу. Як відомо, взаємодія двох різних відомств супроводжується численними непорозуміннями, більше того в цьому випадку значно зростає можливість зловживання персональними даними.

Стаття 11. Обмеження права на свободу пересування

Право на свободу пересування може бути обмежено:

(…)

– в зонах, які згідно Закону належать до зон з обмеженим доступом;

– на приватних земляних ділянках, за відсутності згоди їх власника та відсутності виключень з цього правила, передбачених Земельним кодексом України;

(…)

Крім того, право на свободу пересування обмежується щодо таких категорій осіб:

(…)

осіб, які згідно законодавства про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

шукачів притулку та осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття відповідного рішення компетентним органом (про надання цим особам притулку чи статусу біженця);

(…)

До статті 11

З тексту законопроекту незрозуміло, які зони належать до зон з обмеженим доступом

Законопроект не передбачає права користуватися чужою земельною ділянкою, передбачене ст. 404 ЦК (2003 р.) і загалом главами 30-34

Бажано визначити конкретні закони (а не законодавство), які б передбачали можливість піддати особу примусовій госпіталізації і лікування. Справа в тому, що в цьому випадку обмежується не лише свобода пересування, а й інші права і свободи людини.

Не зовсім зрозумілий статус шукачів притулку

Законопроект не передбачає обмеження свободи пересування військовослужбовців строкової служби,

Стаття 11. Обмеження права на вільний вибір місця проживання та перебування

Право на вільний вибір місця проживання може бути обмежено:

(…)

– в зонах, які згідно Закону належать до зон з обмеженим доступом;

(…)

– в житлових приміщеннях, без згоди усіх проживаючих там осіб, якщо вселення додаткових мешканців порушує норми житлової площі, передбачені Житловим кодексом України;

(…)

Крім того, право на вільний вибір місця проживання та перебування обмежуються щодо таких категорій осіб:

– особи, що не досягли 16-річно віку, без згоди батьків чи законного представника;

– особи, які згідно законодавства про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу, підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

(…)

Стаття 11 (Дубль) Очевидно тут збито нумерацію статей

Цей законопроект не визначає, що відноситься до зон з обмеженим доступом.

Більш точно: «…без згоди осіб, що там проживають…»

Житлового кодексу України не існує. Діє Житловий кодекс УРСР.

Ч.2 статті 29 ЦК України (2003 передбачає надання фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, права вільно обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Слід вказати конкретні назви законів.

Стаття 12. Обов’язкова реєстрація осіб за місцем перебування

Наступні категорії осіб, якщо вони перебувають за межами населеного пункту чи місцевості, в якій вони зареєстровані за місцем постійного проживання, більше одного місяця, зобов’язані зареєструватися в органах внутрішніх справ за місцем свого перебування:

(…)

До статті 12

Стосовно учасників судового процесу, це положення входить в суперечність з законом про захист свідків, мета якого приховати їхнє пересування., тоді як в даному випадку можливе зловживання вказаною інформацією

Стаття 14. Відповідальність за порушення вимог цього Закону

Порушення строків повідомлення особою про зміну місця проживання тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу, розмір якого встановлюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Порушення інших вимог цього Закону тягне за собою відповідальність у відповідності з законодавством України.

До статті 14

Вважаємо за необхідне подання на розгляд разом з цим законопроектом законопроектів про внесення змін до КпАПП, про покарання його порушників

Стаття 15. Застосування норм міжнародного права

Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

До статті 15

Слід додати після слів «міжнародним договором» слова «ратифікованим Верховною Радою України»

Прикінцеві положення

Кабінету Міністрів України в тримісячний термін з дня набуття цим Законом юридичної сили підготувати проекти законів про внесення змін до законів України, з метою приведення їх у відповідність з положеннями цього Закону.

 Центральним та місцевим органам виконавчої влади в тримісячний термін з дня набуття цим Законом юридичної сили здійснити анулювання прописки з одночасним автоматичним перенесенням для всіх фізичних осіб, що мали постійну прописку на території України, відповідних даних про них у Єдиний реєстр фізичних осіб.

Здійснити автоматично відповідне перенесення даних про реєстрацію осіб у житлові черги за місцем проживання.

При здійсненні автоматичної перереєстрації фізичних осіб письмово довести про це до їх відома.

До Перехідних положень

Не зовсім зрозуміле перекладання відповідальності з підготовки законопроектів з Верховної Ради на Кабінет Міністрів. На нашу думку ці законопроекти повинні готуватися разом з даним законопроектом і прийматися разом з ним. тоді як Кабінет Міністрів повинне привести свої нормативно-правові акти у відповідність з новим законом

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. N 35 «Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання»: «фізичні особи, місце проживання яких на момент набрання чинності цією постановою підтверджується пропискою, вважаються такими, що зареєстровані за місцем проживання». Таким чином прописку вже анульовано.

Не зовсім зрозуміла процедура перенесення даних в Єдиний реєстр а так само конкретний орган влади відповідальний за це.

Слід відзначити, що відсутнє нормативне регулювання функціонування Єдиного реєстру фізичних осіб [за місцем проживання], тож не зовсім зрозумілий його статус.

Також в законопроекті не передбачено ви­зна­чення рівня захисту інформації про фізичних осіб.

З такого формулювання не зовсім зрозуміло, що і куди переносити.

Викликає сумнів доцільність цього кроку. Адже ця перереєстрація здійснюється на підставі закону як загальний захід, який стосується всіх