MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

КАМПАНІЯ ПРОТИ НЕЗАКОННОГО ЗАСЕКРЕЧУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

11.10.2005   
Євген Захаров, Харківська правозахисна група
Харківська правозахисна група вже близько десяти років намагалася привернути увагу до незаконного засекречування нормативно-правових актів, яким надавалися грифи обмеження доступу «для службового користування», «опублікуванню не підлягає», «не для друку». Ми фіксували появу актів з цими грифами, проводили аналіз законодавства і доводили, що ця практика є незаконною, оприлюднювали інформацію про цю практику в численних публікаціях...

Харківська правозахисна група вже близько десяти років намагалася привернути увагу до незаконного засекречування нормативно-правових актів, яким надавалися грифи обмеження доступу «для службового користування», «опублікуванню не підлягає», «не для друку». Ми фіксували появу актів з цими грифами, проводили аналіз законодавства і доводили, що ця практика є незаконною, оприлюднювали інформацію про цю практику в численних публікаціях, зокрема, публікували дані про документи з такими грифами, коли становилось відомо щось про їх зміст, провели в червні 2002 року громадські слухання на тему незаконного засекречування спільно з парламентським Комітетом з питань свободи слова та свободи інформації, підготували законопроект про зміни і доповнення до Закону України «Про інформацію», який вирішували, зокрема, і цю проблему. Проте ця практика виявилася глибоко вкоріненою, і наші дії не мали успіху: державний апарат не бажав її позбавлятися.

Ми сподівалися, що після Помаранчевої революції ми зможемо домогтися змін в цій площині. У перші дні Нового 2005 року я написав статтю «...Плюс «декучмізація» всієї країни», в якій намагався запропонувати програму дій для суспільства і держави. Вважаючи, що розкриття документів з цими незаконними грифами дасть суттєвий поштовх змінам, я одним з перших кроків пропонував це зробити:

...Що ж саме має містити в собі декучмізація?

По-перше, необхідно надати суспільству можливість дізнатися правду про злочини, здирництво та корисливі дії влади, що йде.

Потрібно розсекретити і оприлюднити численні укази президента, постанови уряду й інші нормативні акти, що під незаконними грифами доступу «для службового користування», «не для друку», «опублікуванню не підлягає» приховують інформацію про корупцію вищих посадових осіб і зайнятих їхнім обслуговуванням органів влади, як-от Державне управління справами, Конституційний Суд, Вища Рада юстиції тощо. Харківська правозахисна група веде моніторинг таких актів за допомоги комп’ютерної системи «Ліга:Закон» і може засвідчити, що в деякі місяці засекречено було до 10% президентських указів.

Конче потребує перегляду «Звід відо­мостей, що становлять державну таємницю», невиправдано широкий, а то й про­сто анекдотичний (державну таємницю становить, наприклад, кількість працівни­ків митної служби чи результати прокурорської перевірки скарг на порушення прав людини) та власне порядок засекречування інформації...

Проте вже через кілька днів пісня інаугураційної промови Віктора Ющенка два Укази Президента отримали гриф «опублікуванню не підлягає». Тоді ХПГ вирішила проводити широку публічну кампанію проти незаконного засекречування інформації. Ми почали її з відкритого листа Президенту і збору підписів під цим листом. Лист був надісланий 31 січня 2005 року.

Президенту України

Ющенко В.А.

м. Київ

Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!

Як стало відомо, 28 січня Ви підписали два укази №116/2005 і №117/2005 під грифом «опублікуванню не підлягає». Використання цього грифу є порушенням статті 34 Конституції України. Сподіваємось, що таке прикре непорозуміння є наслідком інерції старого апарату Адміністрації Президента. На нашу думку, ці укази мають бути або розкриті, або скасовані.

Обмеження доступу до інформації – це виключення, а не правило. Тим більше, коли йдеться про нормативно-правові акти. Для того, аби державним органам обмежувати доступ до інформації, що знаходиться в їх розпорядженні, мають бути достатні підстави: їх оприлюд­нен­ня повинне завдавати шкоду інтересам, які потребують захисту.

Ст. 34 Конституції України га­ра­н­тує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Конституцією передбачено виключний перелік підстав, за якими особа може бути обмежена в праві вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію: «в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.» Отже, кожен конкретний випадок відмови у наданні інформації має відповідати одному із вищенаведених суспільних інтересів. Органи державної влади не вправі встановлювати будь-які обмеження щодо надання інформації, якщо така інформація не може завдати шкоди інтересам, передбаченим Конституцією України. Відповідно до ст. 34 ці обмеження мають встановлюватися законом. Але інформація, яка захищається державою, законом не визначена, окрім інформації, яка складає державну таємницю. Тому грифи, якими державні органи щедро наділяють різні нормативні акти (Укази і розпорядження Президента, постанови, розпорядження, інструкції, накази органів виконавчої влади тощо) – «опублікуванню не підлягає», «для службового користування», «не для друку» – є самочинними й незаконними. Законними можна визнати тільки такі грифи секретності, як: «особливої таємності», «цілком таємно», «таємно», які відповідають встановленому ступеню секретності згідно із Законом «Про державну таємницю».

Втім, навіть якщо на документи ставляться грифи: «опублікуванню не підлягає», «не для друку», ДСК, тощо, то мають існувати відповідні процедури надан­ня та зняття (відкликання) цих грифів, визначатися підстави для таких дій. Вочевидь потрібним є також регламент організації доступу до подібних документів. Однак здійснений нами пошук відповідних нормативних актів не був успішним. Виявилося, що офіційно зареєст­ро­ваних Міністерством юстиції нормати­вних актів щодо порядку роботи з доку­мен­тами, які мають грифи «опублі­куван­ню не підлягає» або «не для друку» взагалі не існує.

Що ж до порядку роботи з документами, які мають гриф ДСК, то він був схвалений Кабінетом Міністрів України у Постанові № 1893 від 27 листопада 1998 р. «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави». Відповідно до другої частини статті 30 Закону України «Про інформацію» конфіденційна інфор­мація – це «відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпоряджен­ні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов». Зауважимо, що, хоча прямо це й не сказане, власниками конфіденційної інформації можуть бути тільки фізичні або недер­жавні юридичні особи, оскільки, згідно із статтею 19 Конституції, «органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», тобто не можуть поширювати інформацію «за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов». Отже, не можна вважати, що друга частина статті 30 дає визначення «конфіденційної інфор­мації, що є власністю держави». Проте, саме такій інформації надається обмежувальний гриф ДСК, а за розголошення такої інформації передбачена кримінальна відповідальність (ст. 330 Кримінального кодексу України). Яка ж інформація, що є власністю держави, віднесена до конфіденційної? А це невідомо, оскільки переліки даних, для яких застосовується гриф ДСК, що мали скласти органи дер­жавної влади відповідно до згадуваної вище постанови Кабміну №1893 від 27 листопада 1998 р., якщо і складені, то не оприлюднені. Таким чином, органи дер­жавної влади не можуть обмежити доступ осіб до інформації лише на підставі прав власника інформації і поширювати її за власним бажанням, як це передбачено ст. 30 Закону України «Про інформацію».

На нашу думку, за незаконними обме­жувальними грифами Ваші попередники ховали від суспільства свої корупційні діяння, кулуарні домовленості й безпрецедентні розміри соціальних благ для вищої номенклатури. Про це свідчать, наприклад, розкриті Юлією Тимошенко в кінці 2002 року Укази Президента № 1180/2002 від 17 грудня 2002 р. «Про Положення про Державне управління справами» та №1213 від 24 грудня 2002 р. «Про додаткові заходи щодо матеріального забезпечення працівників Вищої ради юстиції», які мали гриф «Опублікуванню не підлягає». Досі ховається під грифом ДСК «Національна Програма розвитку енергетики до 2010 року». Договір від 29 жовтня 2002 року між НАК «Нафтогаз України» та РАТ «Газпром» про створення газового консорціуму також має гриф ДСК. Він є закритим навіть для членів спостережної ради НАК «Нафтогаз України». Приклади можна наводити далі й далі.

Отже, незаконна практика засекречування має бути припинена, а численні незаконно засекречені нормативно-право­ві акти – розкриті та оприлюднені. Звертаємося до Вас з громадянською вимогою негайно припинити практику використання Президентом, Кабінетом міністрів України, окремими міністерствами та державними комітетами та іншими органами державної влади та місцевого самоврядування незаконних грифів обмеження доступу до інформації «опублікуванню не підлягає», «не для друку» та «для службового користування» (далі ДСК), розкрити та оприлюднити ті нормативно-правові акти (постанови, розпоряд­ження, тощо), до яких ці обмежувальні грифи були раніше застосовані. Додаємо до листа перелік таких актів за період 2000-2004 рр., знайдених нами за допомогою комп’ютерної правової системи «Ліга:Закон», і зауважимо, що це може бути тільки верхівкою айсбергу, оскільки, ймовірно, існують нормативно-правові акти з незаконними обмежувальними гри­фами, які не передавалися на реєстрацію до Міністерства юстиції України.

Враховуючи велику суспільну важливість цієї проблеми, ми надсилаємо це звернення у формі відкритого листа (що є усталеною практикою взаємодії правозахисних організацій з державними органами) і пропонуємо приєднатися до нього зацікавленим організаціям та особам.

З правдивою повагою,

[підпис]

Євген Захаров,

Співголова Харківської правозахисної групи, Голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, член правління міжнародного товариства «Меморіал»

Одночасно той же текст був надісланий на ім’я тоді ще в.о. Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Підпи­си під листом Президенту збиралися через сайт «Майдан» (www.maidanua.org). Паралельно ХПГ вела широку роз’яснювальну працю щодо свободи інформації і обмеження доступу до закритої інформації. Кампанія проти незаконного засекречування стала одним з пер­ших проектів Альянсу «Майдан» – об’єднання громадян­ських активістів та недержавних правозахисних організацій з метою координації зусиль, спрямованих до зміцнення громадянського суспільства в Україні та його впливу на розвиток країни. До кампанії приєдна­лися Всеукраїнська громадянська організація «ПОРА!», Українська гельсінська спілка з прав людини та інші правозахисні організації. Кампанія отримала назву «Для друку». 15 лютого Державний секретар Олександр Зін­ченко заявив на прес-конференції, відповідаючи на запитання журналіста, що така практика необхідна для захисту державної таємниці, показавши цілковите нерозуміння питання. На 20 лютого було видано 11 Указів Президента Віктора Ющенка з грифом «опублікуванню не підлягає». Відповіді з Секретаріату Президента ми не отримали. Замість відповіді з Кабінету міністрів звідти на початку березня був телефонний дзвоник, яким повідомили, що поставлене в зверненні питання є дуже складним, і тому відповісти на нього доручено Міністерству юстиції України. 26 лютого ми провели прес-конференцію в Києві, щоб привернути увагу до цієї проблеми. Проте відповіді все не було. У цій ситуації наш вибір не був надто широким. Або захищати своє право і законність у судовому порядку, або змиритися з порушенням закону і ігноруванням прав громадян. Перший варіант для нас був вельми прикрим і нелегким, з огляду на можливого відповідача, але другий – принципово і засадничо неприйнятним. 16 березня ми зробили ще одну спробу звернення до Президента: було направлено другого листа з відповідними вимогами, до якого знову було долучені підписи вже 580 громадян та 32 громадських організацій, зібраних за період з часу опублікування першого звернення. Ось таким був другий лист.

Президенту України

Ющенко В.А.

м. Київ

Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!

31 січня я надіслав на Ваше ім’я звернен­ня щодо припинення незаконної практики засекречування нормативно-пра­во­вих актів, яке було отримано Секретаріатом Президента 3 лютого. За цей час, до 16 березня, 33 Ваших Укази отримали незаконний гриф «Опублікуванню не підлягає» й тим самим втаємничені від суспільства. Відповіді на звернення не було, що є брутальним порушенням Закону України «Про звернення», який встановлює місячний термін для реагування. Протягом цього терміну під листом збиралися підписи через сайт www.maidan.org.ua. Лист підписали 28 об’єднань громадян та 580 небайдужих до проблеми відкритості влади людей – правники, журналісти, науковці, підприємці, студенти, тощо. Коментарі, додані до підписів, свідчать, що майже усі ці люди були активними учасниками виборчої кампанії та Помаранчевої революції і всі вони голосували за Вас, Вікторе Андрійовичу, – нашого Президента. Ми вважаємо, що Вам нема чого ховати від нас в своїх Указах з грифами «опублікуванню не підлягає», які самочинно та незаконно засекречуються якимсь чиновником Секретаріату. Тому я повторно надсилаю тепер вже колективне звернення.

Ми сподіваємося, що Ваші слова щодо відкритості та прозорості влади, які так безпардонно паплюжаться недобросовісними чиновниками, виправдаються: незаконна практика засекречування буде припинена, а усі нормативно-правові акти з незаконними грифами – розсекречені та оприлюднені. Особливо важливо оприлюднити такі акти влади, що пішла, оскі­льки, на нашу думку, за цими актами ховали або пільги, привілеї та корупційні оборудки вищих посадовців, або кулуарні політичні домовленості.

З правдивою повагою,

[підпис]

Євген Захаров,

Співголова Харківської правозахисної групи, Голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, член правління міжнародного товариства «Меморіал»

26 березня ми провели другу прес-конференцію в Києві. Відповіді з Секретаріату Президента все не було. На той час вже було 36 Указів Президента з грифом «Опублікуванню не підлягає», а уряд незаконні грифи обмеження доступу не застосував, що ми і відзначили на прес-конференції. У прес-релізі ми писали: «Ми наголошуємо: дотепер ми не маємо підстав запідозрити самого Віктора Ющенка у схильності до нехтування законами і можливий судовий позов розглядатимемо не як атаку на позиції Президента, якого ми підтримували на Майдані і від якого не відступилися і тепер, а як допомогу йому у зламі антиправової, антиконституційної і закоснілої практики, породженої радянською системою і кучмізмом, якщо Президент з якихось причин не може цього зробити власноруч. У тому разі, якщо і другий лист не отримає належної реакції і проблеми не буде вирішено, вибору не залишиться. Ми розглядаємо можливе звернення до суду як прикрий, вимушений, але необхідний для захисту Права і духу Помаранчевої революції крок – якщо лише у цей спосіб можна добитися виконання закону від чиновників, котрі, свідомо чи несвідомо, дискредитують нову владу.»

Для більш широкого інформування ми запропонували головному редактору програми «Подвійний доказ» студії «1+1» Вахтангу Кіпіані присвятити одну з передач цій проблемі. На мою думку, команда «Подвійного доказу» блискуче впоралася з цим завданням. Передача була показана 5 квітня і мала доволі високий рейтинг. Гостями студії були Микола Полудьонний, який тільки за тиждень до зйомки почав працювати радником Президента з правових питань, і я. Подивившись передачу, я одразу написав та оприлюднив такий коментар до неї.

Навздогін

(коментар до телепередачі «Подвійний доказ» 5 квітня на 1+1)

Подивившись вчора передачу, присвячену незаконній практиці засекречування указів Президента, я відчув необхідність прокоментувати її у контексті продовження операції «Для друку» альянсом «Майдан».

По-перше, я хочу красно подякувати всім, хто підписав на сайті «Майдан» лист до Президента, і ведучим передачі Вахтангу Кіпіані та Анатолію Борсюку, а також Миколі Полудьонному. Як на мене, передача добре висвітлила проблему. Виявилися речі, які можна було тільки передбачати – що ці грифи ставляться відповідно до внутрішньої інструкції Адміністрації Президента, введеної Указом Кучми з таким же грифом. Точна копія ситуації в СРСР, коли інструкція №0125, що визначала, яка інформація є таємною, сама була таємною.

Для тих, хто не знає: Микола Миколайович Полудьонний – один з найкращих українських адвокатів, який виграв багато резонансних прав. Можна тільки поважати його вибір, те, що він обміняв вільне адвокатське життя на працю радника Президента з правових питань. Це подає надію на те, що повага до прав людини і верховенства права почнуть, нарешті, хоч якоюсь мірою втілюватися в державній політиці.

Що ж стосується суті проблеми, то наміри вирішити її виглядають з боку влади таким чином. Органи державної влади відмовляться від використання незаконних обмежувальних грифів «опублікуванню не підлягає» та «не для друку», і будуть користуватися тільки грифом «Для службового користування» (ДСК). При цьому фактично дана обіцянка, що всі нормативні акти, на яких стоять незаконні грифи, будуть переглянуті і або розкриті, або переведені до категорії конфіденційної інформації, що є власністю держави, і на них з’явиться гриф «ДСК». Для цього, як сказав Микола Полудьонний, будуть створені переліки такої інформації.

В принципі, проти застосування категорії конфіденційної інформації, доступ до якої держава вправі обмежувати, важко виступати. Гриф «Confidential» існує в багатьох країнах, ним користуються Рада Європи і Європейський Союз. Наприклад, доповіді Європейського комітету запобігання катуванням та жорстокому поводженню про періодичні візити в Україну у 1998, 1999 та 2000 роках були конфіденційними та не розголошувалися, поки наш уряд не дав згоду на їх оприлюднення, що було зроблено тільки 10 жовтня 2002 року.

Але ж проблема полягає у тому, що визначення конфіденційної інформації, яке дане в статті 30 Закону «Про інфор­мацію» принципово виключає використан­ня її в цьому контексті: держава не може мати у власності таку інформацію...

...Таким чином, щоб реалізувати висловлену Миколою Полудьонним ідею, необхідно змінити закон «Про інформацію», і дати визначення конфіденційної інформації, яка належить державі, і яку держава має право засекречувати; повністю переробити інструкцію про порядок роботи з документами, які містять конфіденційну інформацію, скласти переліки даних, які класифікуються таким чином. А ще краще було б застосувати іншу назву для такої інформації, наприклад, згадати таке поняття як «службова таємниця».

Можна очікувати, що у зв’язку з цим планом розкриття та оприлюднення нормативно-правових актів з незаконними грифами буде затягнене, і все буде відбу­ватися так, як передбачав Борсюк: протягом «розумного» терміну ми просто не побачимо, що саме ховається за грифами.

У зв’язку з цим слід згадати про один із міжнародних стандартів свободи інфор­мації: якщо частина документу містить відкриту інформацію, а частина – таємну, то відкрита частина документу має надаватися усім бажаючим. Отже, на мою думку, ми маємо вимагати розкриття і оприлюднення незаконно засекречених нормативно-правових актів з гри­фами «не для друку» та «опублікуванню не підлягає».

Існують також інші напрямки кампанії, які необхідно розвивати. Частково я згадував про них в передачі, але всі ці сюжети не торкалися основної теми і тому були «вичищені». Йдеться про особливу роль нормативно-правових актів Генеральної прокуратури, які не реєструються Міністерством юстиції, й тому взагалі невідомі громадськості. Між тим, частина їх просто жахлива. Інша тема торкається державної таємниці: коло інформації, яка потрапила під засекречування, на мою думку, є невиправдано широким, а гриф «таємно» використовується просто в анекдотичних ситуаціях, як-от, наприклад, таємними є топографічні карти і плани масштабу 1:50000 та інших більших масштабів. І таких радянсь­ких рудиментів в «Зводі відомостей, що становлять державну таємницю», багато.

Отже, треба подумати, яким чином проводити кампанію «Операція для друку» далі. До завершення її, вочевидь, ще далеко.

Через день нарешті прийшла відповідь з Секретаріату Президента на перше звернення, а 15 квітня – лист з Міністерства юстиції. Відповіді, на мою думку, цікаві, тому наводяться в повному вигляді.

Державний секретар України

___

 

«04» 04 2005 р. №02-02/576

Співголові Харківської правозахисної групи

Є.Захарову

Шановний Євгене Юхимовичу!

За дорученням Президента України повідомляємо, що Ваше звернення стосовно реалізації права громадян на інфор­мацію розглянуто.

Як відомо, Президент України В.Ющен­­­­ко неодноразово наголошував на необхідності утвердження принципів відкритості, гласності та прозорості у діяльності Президента України, органів державної влади. Саме на таких принципах, на думку глави держави, мають ґрунтуватися відносини між владою та громадянами.

Впровадження такого підходу в діяльність глави держави, органів державної влади є однією з гарантій реалізації конституційних прав громадян брати участь в управлінні державними справами, а також вільно збирати, зберігати. Використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Водночас слід ураховувати, що згідно зі статтею 34 Конституції України здійснення громадянами права на інформацію може бути обмежене, зокрема, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.

Ураховуючи зазначену конституційну норму, а також статтю 57 Основного закону, за якою обов’язковим є доведення до відома населення законів та інших нормативно-правових актів, що визначають права і обов’язки громадян, Указом Президента України від 10 червня 1997 року №503 затверджено порядок офіційного оприлюднення нормативно-право­вих актів та набрання ними чинності. При цьому передбачено, що акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного ха­рактеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органами місцевого самоврядування і доведен­ня ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширю­ється їх чинність (стаття 7).

Укази Президента України від 28 січня 2005 року № 116 та №117, про які йдеться у вашому зверненні, жодним чином не визначають прав і обов’язків громадян, не є нормативно-правовими актами, тобто не мають ознак, за якими вони відповідно до Конституції України повинні бути обов’язково доведені до відома населення. Ці Укази не мають також загального значення, а є актами індивідуального характеру, стосуються призначення на посаду та звільнення з посади керівників регіональних органів Служби безпеки України. За таких умов оприлюднення зазначених Указів було здійснено шляхом надіслання їх до відома відповідних установ, організацій, а також осіб, на яких поширюється їх чинність.

Водночас повідомляємо, що Президент України з метою вдосконалення нормативно-правового забезпечення прозо­рості та відкритості діяльності глави держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, недопущення безпідставного обмеження реалізації права громадян на доступ до інформації доручив Кабінету Міністрів України підготувати з урахуванням положень міжнародно-правових актів, світового досвіду пропозиції щодо вдоскона­лення законодавства, яке регулює відно­сини в інформаційній сфері.

Крім того, за дорученням Глави дер­жа­ви в Секретаріаті Президента України змінено інструкції, які штучно і безпідставно обмежували доступ громадян до інформації.

З повагою

[підпис]

О.ЗІНЧЕНКО

 

Міністерство юстиції України

Україна, 01001, м. Київ,

вул. Городецького, 13

 

 Харківська правозахисна група

Тел.: (38 044) 299 66 64 61002,

м. Харків, вул. Іванова 27, кв.4

Факс: (38 044) 229 56 31

08.04.2005/ №22-9-2127

На №4732/1/1-05 від 11.03.2005 р.

 

У Міністерстві юстиції України на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 11 березня 2005 року № 4732/1/1-05 розглянуто лист Харківської правозахисної групи від 31 січня №06/05 щодо використання обмежувальних грифів і повідомляється.

Відповідно до частини третьої стат­ті 30 Закону України «Про інформацію» стосовно інформації, яка є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, уста­нов та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ – надано статус конфіденційної. Порядок обліку, зберігання і вико­ри­стання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інфор­мацію, визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 5 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27 листо­пада 1998 р. №1893, тиражовані докумен­ти, видані з грифом «Для службового користування» до 1991 року, а також тира­жовані документи, випущені у світ в різ­ний час з іншими обмежувальними гри­фами, крім грифів «Службова таємниця», «Таємно», «Цілком таємно» та «Особливої таємності», можуть розглядатися як відкриті документи за наявності пись­мової згоди організацій, що їх підготували, або правонаступників цих організацій.

Щодо неможливості обмеження органами державної влади доступу осіб до інформації лише на підставі прав власника інформації повідомляємо, що відповід­но до частини сьомої статті 38 Закону України «Про інформацію» інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю. Частинами другою та третьою цієї ж статті Закону інформація є об’єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації щодо об’єктів своє власності має право здійснювати будь-які законні дії.

Також повідомляємо, що частиною одинадцятою статті 30 цього ж Закону встановлено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

Згідно з частиною третьою статті 471 цього ж Закону суд встановлює, що інформація є суспільно значимою.

Крім того, зазначаємо, що на виконання Указу Президента України «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27 червня 1996 року №468 Міністерство юстиції України здійснює ведення Єдиного державного реєстру нор­мативно-правових актів. До Державного реєстру включаються чинні, опубліковані та неопубліковані нормативно-правові акти, у тому числі з обмежувальними грифами. Нормативно-правові акти України, що містять відомості, які становлять державну таємницю, включаються до окремого розділу Державного реєстру з відповідним грифом секретності.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється Міністерством юстиції України в офіційному друко­ваному виданні «Офіційний вісник України» після включення їх до Єдиного дер­жав­­ного реєстру нормативно-правових актів та набрання ними чинності». В Офіційному віснику України» не публікуються нормативно-правові акти, які мають обмежувальний гриф і включені до окремого розділу Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Акти з обмежувальними грифами офіційно опри­люднюються шляхом надіслання відповід­ним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.

Одночасно повідомляємо, що інформа­ція щодо зняття обмежувальних грифів з Указів Президента України від 17 грудня 2002 року №1180 та від 24 грудня 2002 року №1213 у Міністерстві юстиції України відсутня.

Заступник Міністра [підпис]

І.І.Ємельянова

Отже, кампанія принесла перші позитивні результати. Секретаріат припинив використовувати гриф «опублікуванню не підлягає», а Президент дав доручення Міністерству юстиції підготувати два законопроекти: про доступ до інформації та про інформаційну відкритість влади. У той же час можна відзначити, що так само відповідали на наші листи декілька років тому з Адміністрації Президента, хіба що не було останнього абзацу і не розкривали зміст засекречених документів. Зауважимо, що засекречування кадрових призначень на посади регіональних керівників СБУ свідчить про цілковите нерозуміння того, які відомості можна і які не можна засекречувати, і що ані слова немає про зняття незаконних грифів з нормативно-правових актів, прийнятих за часів Кучми. У листі Міністерства юстиції звертає увагу обґрунтування засекречування нормативно-правових актів тим, що вони є власністю держави: «Власник інформації щодо об’єктів своє власності має право здійснювати будь-які законні дії». З цього приводу влучно пожартував один з колег: «А чому б не влаштувати аукціон, я би придбав пару указів Кучми з грифом «Опублікуванню не підлягає». У цьому листі нічого не сказано про відсутність визначення цих грифів в законі, проте, є забавна згадка, що грифи з указів від 17 та 24 грудня 2002 року досі не зняті. А ми вже їх друкували багато разів...

У квітні стало відомо, що ми влучили в точку, коли говорили, що ці незаконні грифи – інструмент для корупції. Голова Фонду держмайна Валентина Семенюк у виступі на прес-конференції сказала (і це транслювалося по телебаченню), що Ігор Бакай через Державне управління справами продав у приватну власність об’єкти, заборонені для приватизації, зокрема, київський готель «Дніпро», десять санаторіїв з цінними мінеральними джерелами, проводячи ці рішення саме через оці незаконні грифи обмеження доступу. Як повідомила «Україна молода» в номері від 16 квітня, указом Президента Кучми від 3 лютого 2004 року (а цей указ має гриф «опублікуванню не підлягає») «ДУСю було наділено правом відчужувати передане їй майно та кількома іншими господарськими повноваженнями, які насправді належать до компетенції Кабміну або фонду Держмайна». З цього приводу були навіть чутки, що немовби через акти з такими грифами повертали ПДВ ФІКТИВНИМ фірмам, проте ніяких підтверджень тим чуткам немає. Отже, необхідність розкриття нормативно-правових актів з незаконними грифами обмеження доступу стала ще очевиднішою.

Учасники кампанії обговорили шляхи її продовження і вирішили перейти до другого етапу: надсилання інформаційних запитів до Президента з вимогою надати назви, номер і дату підписаних ним указів, які мають обмежувальні грифи «для службового користування» або «опублікуванню не підлягає», і такі ж дані плюс назви указів, виданих Президентом Л.Д. Куч­мой – для вирішення питання щодо запиту текстів окремих указів з цього списку. Ми сподівалися отримати позитивну відповідь, а якщо її не буде – вже звер­татися до суду в порядку глави 31А ЦПК з оскарженням незаконних дій у разі відмови в наданні цієї інформації (чи бездіяльності у разі відсутності відповіді у місячний термін). Такі запити були надіслані декількома учасниками кампанії.

26 квітня учасники Альянсу громадянських активістів «Майдан» та Всеукраїнської громадської організації «ПОРА!» влаштували публічну акцію на вулиці Банковій біля Секретаріату Президента. Впоперек вулиці на стрічці був простягнутий напис «Перший крок до кучмізму – засекречування Указів Президента». Наперед було винесено великий бутафорський Указ «Не для друку», а також таблички «Їжа не для вживання», «Газети не для читання» і «Презервативи не для використання». Після цього активісти почали вживати ці предмети не за призначенням за аналогією з «указами не для друку». З газет зробили м’яча, яким почали грати у волейбола, попередньо проколоті презервативи роздавали разом з листівками чиновникам, які ходили по Банковій. А кетчупом, майонезом і гірчицею розмальовувати двометровий синій паркан, яким нова влада всуціль перегородила прохід до резиденції Президента. Детальніше про цю акцію дивиться за адресою http://maidan.org.ua/static/news/1114605012.html.

28-29 квітня відбулася велика конференція, присвячена правовій реформі та організована парламентським Комітетом з питань правової політики. Учасники кампанії «Для друку» взяли участь в секції «Доступ до інформації» та підготували рекомендації органам державної влади, куди включили усі вимоги кампанії (текст рекомендацій див. нижче).

На жаль, протягом місяця жодної відповіді на свої інформаційні запити до Президента з Секретаріату Президента учасники кампанії не отримали. Тому ми були змушені розпочати третій етап кампанії – скарги до суду щодо бездіяльності Президента. Про подаль­ший хід кампанії «Для друку» ми повідомимо читачів СВіПу.

 Поділитися