Чого все ж таки чекати від наказу Мінздраву № 360?

Нарешті, Наказ Мінздрава № 360 доповнився списком медикаментів, які можна буде придбати без рецептів. Це ще одна перлина нормотворчості мінздравівських чиновників. Якщо розбиратися, чому деякі препарати будуть продаватися за рецептом, а інші без рецепту – то складається враження, що логіка у тих, хто складав цей наказ, зовсім відсутня. Або можливо – якісь «темні сили» впливали на цей перелік. Хоча, більш ймовірно, недостатня кваліфікація чиновників (якщо заступник Міністра охорони здоров’я В.Рибчук – історик за освітою!) та велике бажання імітувати активну діяльність та проведення реформ. Бо пояснення чиновника Мінздраву, що саме з цього наказу ми переходимо до європейської системи страхової медицини, в якій рецепт є одночасно бухгалтерським документом для страхової компанії, не витримують ніякої критики. Ми то вважали, що спочатку потрібно прийняти закон про страхову медицину, який врахує і стан нашої медицини, і можливості населення України, і необхідність забезпечити населенню пристойний рівень медичної допомоги, і створить систему взаємодії між страховими компаніями та медичними закладами. Помилялись… Чиновники вважають, що можна вихватити якісь окремі шматки з існуючих та надійно працюючих європейських систем страхової медицини, а потім змусити населення повірити, що це і є справжня реформа в медицині. Не спрацює, народ буде незадоволений, от і добре – чиновники скажуть, що немає у нас умов для страхової медицини, знов повернуться до звичних обламків радянської медицини і все буде як сьогодні – високі цифри смертності населення, поширення соціальних хвороб, перш за все туберкульозу, низький рівень медичного обслуговування, безвідповідальність медичних працівників в комплексі з їх незацікавленістю підвищувати свій професіональний рівень, корупція і при цьому розкрадання бюджетних коштів і т.і.

Що ж пропонують нам купувати без рецептів?

Тепер навіть деякі ліки, які відносяться до прекурсорів, що дозволяє виготовити саморобні наркотики, і які раніше можна було придбати лише за рецептом з трьохкутною печаткою, з 20-го жовтня з’являться у вільному продажі Це, перш за все, актифед, який вміщує ефедрин.

Це і не стероїдні протизапальні препарати, наприклад, ібупрофен, анальгетики, які на відміну від парацетамолу і аспірину, в інших країнах зовсім заборонені внаслідок значних побічних ефектів, або відпускаються тільки за рецептами. А от не стероїдні протизапальні препарати останніх поколінь: діклоберл, німесуліт, німесіл , перепрошую, – фіг вам, як і купа пробіотиків, починаючи з лінексу, біфілакту, лактобактеріну. А от пробіотик – біфіформ – бери до не схочу. А таки і не схочеш, бо дуже дорогий. Пробіотики взагалі не шкідливі, тобто залишаючи у без рецептурному переліку тільки деякі з них і, при тому найдорожчі – мабуть чиновники переслідують якісь інші цілі, а зовсім не здоров’я хворих.

Що мали на увазі чиновники, залишаючи у вільному продажу шкідливий для шлунку ібупрофен і викреслюючи з без рецептурного списку німесіл, німесуліт, діклоберл?

Зате новий і досить дорогий моваліс можна придбати без рецептів. Може справа в тому, що, примусивши громадян України купувати дорожчі ліки, можна допомогти фармацевтичним фірмам підвищити ціни та збільшити і так немалі доходи. І, складаючи цей перелік, дивилися чиновники Мінздраву, перш за все, на те, яка фірма першою добігла до них? Чи якось заохотила тих, хто складав перелік безрецептурних ліків? На жаль, ми цього не знаємо. Бо ніякого відкритого обговорення змісту цього переліку не було, невідомо чи обговорювали цю проблему з практикуючими лікарями, чи взяли за зразок якийсь перелік з іншої країни, чи просто прикривають загальне підвищення цін на ліки, чи створюють преференції для «близьких» до Мінздраву фірм?

На нашу думку, накази № 360 і 411 – це просто примітивне неподобство, розраховане на суцільний бардак в медичній галузі. Коли і лікарям, і пацієнтам і так настільки погано в їхньому взаємному професійному спілкуванні, що автори наказів сподіваються: одним ідіотизмом менше чи більше – населення все проковтне.

Але люди з осені 2004 року вже не ті, щоб ковтати все (навіть – пігулки за рецептами чи без рецептів МОЗу.

Також зовсім не вирішене питання, як все ж таки будуть отримувати ліки мешканці сільської місцевості? Звісно, якщо ані в держбюджеті, ані в місцевих бюджетах на 2004 рік не були закладені гроші на відкриття та існування фельдшерсько-акушерських пунктів в селах, то звідки ж вони візьмуться. А пояснення чиновників, що фельдшери отримують право виписувати рецепти та й ще ставити на них свою печатку аналогічну лікарській, взагалі схоже на маячню. По-перше, це не передбачено законодавством України, по-друге, зовсім нівелює різницю в освіті та виконанні службових обов’язків фельдшерів та лікарів. Навіщо тоді державі мати вищі навчальні заклади, навчати лікаря п’ять років, потім вчити його в інтернатурі, періодично навчати його на курсах підвищення кваліфікації, нарешті надавати йому лікарську категорію, коли вистачить середніх закладів та фельдшерів?

Я з повагою ставлюся до праці фельдшерів, і серед них трапляються люди з високою кваліфікацією і досвідом роботи, але вони мають свої задачі в наданні медичної допомоги.

І знову на думку приходить запитання: а може є якісь економічні причини? Наприклад, допомогти фірмам, які виготовляють печатки, отримати додаткові замовлення та відповідно прибутки? Коли виготовляли печатки всім лікаря – це затягнулося на декілька місяців і люди заробили на цьому пристойні гроші.

Все це якось обходить громадськість, яка суцільно переймається сварою між двома Ю. Суспільство б’ється в істериці і вже само потребує швидкої допомоги, санітарів з гамівними сорочками і галоперідолом. На тлі цієї суспільної істерії ніхто нічого, що могло б нормалізувати повсякденне життя, від влади майже не вимагає. Тільки і чуєш – хто кого зрадив – чи то пані Ю. – пана Ю., чи навпаки. А насправді важливе, що кожного дня народжуються діти, люди хворіють, багато людей передчасно йдуть з життя, часто зовсім молоді, бо вчасно не виявили хворобу або не лікували як треба, що часто служити до армії йдуть хворі хлопці, бо, незважаючи на те, що допризовники стоять на обліку у поліклінічних лікарів, вони не були належним чином обстежені і хвороба не була виявлена. І це не тільки медична проблема, бо вона викликає, перш за все, економічні наслідки – державні кошти витрачаються на процедури, пов’язані з призовом, з утриманням хворого солдата (іноді з перших днів служби) у шпиталі, проходженням комісії і поверненням хлопця додому. І ніхто – ані Верховна Рада, ані Президент не збираються реформувати медичну галузь і здається навіть не розуміють, як до цього підступитися. І це при тому, що від медицини і, мабуть ще від екології прямим чином залежить наше життя та його якість. І від цього залежить і обороноздатність держави і її виробничі сили.

Тому затягування з реформуванням галузі – це створення небезпеки для країни.

Повернемося до запропонованого Мінздравом безрецептурного переліку ліків. Якщо цей перелік не буде змінений, вибух соціального невдоволення неминучий. Тому що, рецепти на необхідні ліки, особливо хронічно хворим, прийдеться отримувати в величезних чергах. І, якщо в звичайних поліклініках будуть покращені показники чисельності відвідувань лікарів, а не яка не якість медичного обслуговування, бо, наприклад, лікарі відділень невідкладної допомоги, у яких просто немає часу на метушню з рецептами, їх виписуванням, а потім списуванням бланків. В приватній розмові лікар-педіатр, який працює у відділенні невідкладної допомоги сказала: «Здається, Мінздрав робить все можливе, щоб не дати нам ефективно працювати». Прокоментувала вона і позиції переліку Мінздраву – багато ліків, які необхідні при невідкладній допомозі, відсутні, а деякі, так само, як пробіотики , невмотивовано присутні.

До речі, ніхто з чиновників не згадав і про водіїв – в аптечці, яку за Правилами дорожнього руху повинен мати кожний водій, є обезболюючий препарат, як засіб першої допомоги при аварії. Тепер цей препарат буде відпускатися тільки за рецептом. А комплектація аптечок водіїв, пожежників, нарешті, частин громадської оборони? Коментарі зайві – ніхто не подумав.

Вже колишній міністр Микола Поліщук на запитання журналістів, чи не вважає він, що втілення цього наказу в життя призведе до повної руйнації системи медичної допомоги населенню, відповів, що сам він цілком здоровий, до лікарів ніколи не звертався і не розуміє, в чому складності сходити до лікаря і отримати рецепт. На жаль, мабуть він один в Україні має такий стан здоров’я, бо більшість наших громадян досить часто відвідують аптеки і з острахом чекають 20 жовтня. А серед пенсіонерів взагалі існує думка, що все це робиться для того, щоб швидше в Україні поменшало пенсіонерів – так би мовити природним шляхом. А для державного бюджету – економія.

Дивує реакція Комітету ВР з питань охорони здоров’я. Точніше, майже відсутність адекватної реакції на цей наказ Мінздраву. На нашу думку, Комітет повинен був спрогнозувати можливі наслідки такого рішення Мінздраву, можливо, провести громадські слухання чи обговорення разом з Мінздравом загальної ситуації, яка склалася на ринку медикаментів в Україні. Бо з одного боку, в телевізійному ефірі йде активна реклама медикаментів, що само по себе привчає населення до самолікування. І, якщо Мінздрав цілком логічно воює із самолікуванням, то реклама пропонує нам вдень і вночі  ліки від алергії, і від аденоми простати, і ферментативні препарати, і знеболюючі. Нікому не треба доводити, що ця реклама шкідлива, але чомусь МОЗ цим не переймається. І це наводить на думку, що вводячи в дію цей без рецептурний перелік МОЗ переслідує зовсім інші цілі, а не боротьбу з самолікуванням.

Від редакції «ПЛ»: Міністерство охорони здоров’я відклало введення в дію наказу № 360 про правила продажу ліків з 20 жовтня на початок червня .Про це «Українським новинам» повідомив представник міністерства. «За цей час наказ №360 буде допрацьований, будуть внесені зміни... а тоді він вступить в силу», – сказав он. За його словами, рішення о перенесенні ведення в дію наказу на такий великий проміжок часу було прийнято для того, щоб зробити його максимально ефективним и правильним.