Нетолерантна діяльність та організації в Україні. Результати соціологічного дослідження

Харківський інститут соціальних досліджень

Міністерство внутрішніх справ України

Нетолерантна діяльність та  організації в Україні

Результати соціологічного

 дослідження

2008

  CANADA FUND

FOR LOCAL INITIATIVES

Канадський фонд

підтримки місцевих ініціатив

Це видання створене за сприяння Канадського фонду підтримки місцевих ініціатив.

This publication was made under financial support of the Canada Fund for Local Initiatives.

Думка авторів може не збігатися з офіційною позицією Фонду

Кобзін Д. О., Черноусов А. М. Нетолерантна діяльність та організації в Україні. Результати соціологічного  дослідження. -  Харків, ХІСД. – 2008.

Соціологічне дослідження «Нетолерантна діяльність та організації в Україні» проведено в 2008 році Харківським інститутом соціальних досліджень при сприянні Міністерства внутрішніх справ України. Результати дослідження дають відповіді на цілий ряд питань про сучасний ультраправий рух в Україні - його форми, методи, діючих осіб. Дослідження розкриває як і хто залучається в нетолерантну діяльність і пропонує ряд кроків з протидії поширенню расизму та ксенофобії в Україні.

Автори виражають щиру подяку працівникам Управління моніторингу дотримання прав людини МВС України Олегу Мартиненко та Юрію Белоусову за надану в ході дослідження організаційну та інформаційну допомогу.

Зміст

Вступ

 «20 липня біля дев’яти вечора у Деснянському районі Києва, біля столичного ринку «Троєщина», три парубки напали на п’ятьох студентів з Китаю. Трьом студентам, двом хлопцям і одній дівчині, вдалося втекти; двом іншим китайцям були нанесені серйозні тілесні ушкодження. Потерпілі з ножовими пораненнями були доставлені в лікарню швидкої допомоги, один з них - у стані коми. Жертви не були пограбовані. Кримінальна справа була порушена по статті «хуліганство»».

Інформація - Електронний інформаційний бюлетень «Антисемітизм, ксенофобія та права національних меншин в Україні: хроніка» № 7 (11), липень 2008, з посиланням на інформацію Міжнародної амністії в Україні (http//xenodocuments.org.ua)

«3 липня у Львові був здійснений акт вандалізму відносно пам’ятного знака жертвам Холокосту на місці залізничної станції, звідки нацисти відправляли євреїв у табори смерті на території Польщі» 

Інформація - Електронний інформаційний бюлетень «Антисемітизм, ксенофобія та права національних меншин в Україні: хроніка» № 7 (11), липень 2008, з посиланням на Bigotry monitor, Vol.8, No 27,  3 липня 2008.

День за днем ці та інші, не менш тривожні повідомлення  отримують розголос в українських ЗМІ. Якщо три – чотири роки тому злочини ненависті, в основі яких лежить расова та національна нетерпимість були чимось з ряду геть вихідним, то сьогодні для жителів великих міст вони поступово стають частиною повсякденної реальності. Іноземні студенти (чия оплата за навчання принесла українським університетам у 2006 році порядком 73 мільйонів євро - Урядові статистичні дані, наводяться за Третім звітом ECRI по Україні, ухваленим 29 червня 2007 року [CRI (2008 р.)], стор. 17]) змушені все більше побоюватися за своє здоров’я та життя, не ризикуючи в темний час доби вийти на вулицю або обходячи десятою дорогою окремі райони. Таку ж, все більше і більше зростаючу напругу зазнають біженці, шукачі притулку, мігранти і громадяни України, чия зовнішність відрізняється від слов’янської.

Все це відбувається на тлі періодично проведених акцій, де міцні хлопці у камуфляжному, чорному або спортивному одязі під різними прапорами (від футбольних клубів до прапорів дивізії «Галичина») висувають різні вимоги, які зводяться до лаконічних «Україна - для українців» або «Україна - для білих».

З огляду на серйозність зобов’язань дотримання прав будь-якої людини, незалежно від кольору її шкіри, національності і віросповідання, які взяла на себе Україна, підписавши цілий ряд міжнародних документів, і закріпивши їх конституційними гарантіями, а також оглядаючись на досвід Росії, де загальний фон зростаючого патріотизму періодично виливається у хвилі расового насильства, що йде вже від великих міст у регіони, громадське суспільство та державні інститути повинні зробити все можливе, щоб подібний сценарій подій не втілився і в Україні.

 Саме тому, сьогодні як ніколи виникає необхідність у тому, щоб зрозуміти наскільки організованим є екстремальний расизм і нетерпимість; чи дійсно існують організації, що ставлять своєю метою вигнати всіх неслов’ян з території України будь-якими методами, хто і як втягується в таку діяльність, наскільки відкрито та методично ведеться пропаганда расизму і нетерпимості в Україні. Це, на наш погляд, дозволить зрозуміти суть і особливості явища та виробити елементи стратегії  протидії організованої ксенофобії в країні.

Таким чином, в якості цілей дослідження стояло вивчення особливості діяльності нетолерантних націоналістичних, націонал-соціалістських і інших організацій в Україні та пропозиція кроків з протидії їх діяльності. Виконання цілей припускало виконання ряду завдань дослідження вивчити зв’язки між організаціями, мотиви залучення, способи та шляхи рекрутингу, види активності, об’єкти ненависті нетолерантних організацій.

З огляду на складність дослідницького поля, пов’язану з латентністю феномену та закритістю організацій для безпосереднього вивчення у якості методів дослідження, дослідження були обрані якісні – контент – аналіз, фокус-групи та інтерв’ю. У ході дослідження було проведено 20 інтерв’ю і 3 фокус-групи з учасниками наци-мобів та представниками різних організацій (у тому числі УНТП, Патріот України, УНА-УНСО) в декільках регіонах (Київ, Харків, Донецьк, Львів).

Крім того, був проведений контент - аналіз українського Інтернет-простору, у ході якого  було піддано аналізу 50 Інтернет - джерел, що належать нетолерантним або націоналістичним організаціям, групам або які поширюють нетолерантну інформацію.

1. Нетолерантність в українському Інтернет-просторі

 З метою вивчення того, який вид мають праві ідеї в українському інтернет-просторі нами був проведений контент - аналіз Інтернет - джерел. Для вивчення були обрані 50 сайтів, автори та відвідувачі яких у тому або іншому ступені заявляють про свою близькість до правих ідей.

Аналіз  показав, що досить рідко вже сама назва сайту вказує на те, що  його матеріали (всі або частина) присвячені расизму, ксенофобії, націонал-соціалізму, фашизму. Таких сайтів не набирається й п’ятої частини. Найчастіше для такої відвертої демонстрації використовуються словосполучення із приставкою наці (unazi, nsportal, slavnazi); згадування цифр 88, 14, 18 (сhurch18, ss88).

Разом з тим, слід зазначити, що як у колах правих організацій ідеї расизму, ксенофобії по-різному переплітаються і несуть різний зміст, так і в Інтернет - просторі вони висловлюються з різним ступенем радикалізму.

Серед сайтів, які піддавалися аналізу, менше третини представляли сайти будь-яких організацій (причому під поняттям «організація» у цьому випадку ми маємо організовану, що сповідає загальну ідеологію групу людей, що не обов’язково має юридичну реєстрацію). Слід зазначити певну закономірність - чим більше організація претендує на участь у політичному житті, заявляє про політичні амбіції, прагне бути зареєстрованою, тим менше відкритих висловлень расистського та ксенофобського толку на її Інтернет-сторінці. Так, дві праві націоналістичні організації відкрито задекларували цілі своєї діяльності та розмістили на сайті свій Статут і програму. Ці ж організації (УНА-УНСО, Бандерівець) вказують у своїх статутних документах, що їхньою позицією є надання національним меншостям тих же прав, що й українцям.

Аналіз показує, що расизм та ксенофобія в Інтернет - просторі найчастіше використовують настільки легко надавану павутиною анонімність. Як ми вже вказували вище, чим радикальніші ідеї, які висловлюють автори сайту, тим менше шансів, що він представляє  зареєстровану організацію. Так, відкриті заклики до насильства були виявлені нами на 6 сайтах. Частіше матеріали сайту не містять відвертих закликів (але, наприклад, розповсюджений заклик до ігнорування представників національних меншин), але такі зустрічаються у форумах, де можуть висловлюватися їхні відвідувачі. Проте, можна із упевненістю стверджувати, що багато чого в змісті сайту буквально провокує на формування у форумі дискусії про радикальні дії.

Точно так само і є справи з анонімністю лідерів. На всіх сайтах, де висловлювалися ідеї расизму та ксенофобії автори і лідери воліли залишатися анонімними. Деякі сайти, містили контакти (УНТП, Патріот України) у вигляді адрес або номерів мобільних телефонів, але імена і прізвища автори залишити побоювалися. Інтерв’ю з учасниками подібного роду організацій, показує на поширеність у цих колах постійного побоювання стеження, контролю з боку влади (МВС, СБУ), що  найчастіше надає їхній діяльності гостроти, привабливості для протестно налаштованої молоді.

Незважаючи на те, що аналізувався український Інтернет, частину сайтів містять матеріали російською мовою, або взагалі є російськомовними. У ряді випадків це пов’язано з тим, що автори сайту близькі до ідей панслав’янизму, у ряді позначаються їх зв’язки з російськими фашистами та нацистами (див. рис 1).

Для більшості ж сайтів націоналістичного толку російська мова є табу - особливо в ситуації існуючого сьогодні суперництва російської та української мов у країні, там не тільки неможлива поява матеріалів на російській мові, але, швидше за все, і буде піддана остракізму людина, яка посмітила писати пости на російській мові у форум. До речі, на одному із сайтів (єдиному на якому були правила) існує правило писати винятково на українській мові (поряд з «уникати лайок»). Інші сайти не містять чітко описаних правил. Така ж складається ситуація з Програмами діяльності. Більшість сайтів не пропонують ніяких програм. Серед тез програм тих сайтів, де вони все-таки присутні  (а це сайти націоналістичних організацій) можна відзначити «розвиток українських націй, як титульної в Україні», «розвиток консолідуючої ролі церкви в суспільстві», «визнання Голодомору», «пріоритетні квоти українців у владі», «обов’язкова вимога, щоб державні службовці були носіями національної ідеї», «повернення інформації про національності у документи», «розвиток української мови».

Більшість сайтів не містять прохань фінансової підтримки. Тільки два з них вказують номера рахунків і звертаються до відвідувачів за фінансовою допомогою. Причому слід зазначити, що сайт організації «Патріот України», не містить конкретної інформації про керівників (крім контактних телефонів і статей, які писали ідеологічні лідери), проте, містить прохання про фінансову допомогу та номера рахунків.

Хто конкретно є об’єктом ненависті, багато в чому залежить від ідеологічної складової сайту. У той же час досить важко провести однозначну класифікацію за цим критерієм. Кожний творець Інтернет - джерела, організації вкладає свій зміст у поняття «націоналізм», «фашизм», «расизм». Так для сайтів, що пропагують ідеї націоналізму об’єктами ненависті часто є росіяни (на них покладає відповідальність за Голодомор, знищення української культури, протистояння відродженню української нації, державності, перекручування історії) та євреї (як мотив ненависті - конкуренція з українцями на їх землі, непряме відношення до Голодомору, ігнорування інтересів українців, паразитизм, захват ресурсів, далекі традиції і навіть канібалізм (!)). У той же час, як для цієї групи, так і для інших, росіяни як суб’єкти нелегальної еміграції в Україну не викликають занепокоєння.

Сугубо націоналістичні організації найчастіше явно виражають релігійну прихильність і розміщують матеріали, присвячені як пропаганді християнства, так релігійної нетерпимості - наприклад, які пропагують інтолерантність до ісламу, іншим церквам або конкретним проповідникам.

Для частини сайтів, що представляють більш радикальні націоналістичні ідеї, об’єктом неприйняття №1 найчастіше служать мігранти. Слід зазначити, що під цим словом в Інтернет - просторі часто узагальнюють усіх, хто не підходить під традиційний образ українця, не має слов’янську зовнішність. Більшість авторів сайтів і їх відвідувачів не замислюються про статус конкретної людини іншої національності або раси, для них вони всі «мігранти». Причому легальний або нелегальний - не має значення.  По кількості матеріалів, опублікованих проти цієї групи, можна чітко говорити, що саме вони у свідомості авторів і відвідувачів сайтів є козлами відпущення за недостачу робочих місць, торгівлю наркотиками, людьми, сміття на вулицях та небезпечній обстановці у великих містах. Найбільші гріхи приписуються людям з характерною зовнішністю представника тієї або іншої національної меншини. Так, якщо людина чорношкіра - вона стереотипізується до торговця наркотиками, ошуканця, людини, яка грубо ігнорує наші традиції та правила поведінки, торговця людьми. Араба, пропонують сприймати, як людину, яка «псує наших жінок», ігнорує наші традиції та правила поведінки. Китайці, в’єтнамці, корейці обвинувачуються в захопленні території та знищенні вітчизняного виробника. Ромів розглядають не інакше як злодіїв, ґвалтівників та наркодилерів. Підсумком такого параноїдального нагнітання є розповсюджені матеріали про «захоплення України», геноцид українців на своїй землі.

Для сайтів найбільш радикальної спрямованості - націонал -соціалістичної, характерно також приписування всіх гріхів людям іншої раси та національності, опис їх як відсталих, близьких скоріше до тварин, чим до людей. Причому, як окрема небезпека, ними розглядається асиміляція представників національних меншин, змішані шлюби. На думку авторів матеріалів, фенотип українця повинен бути тільки слов’янський або нордичний, тому будь-який шлюб з представником іншої раси розглядається як зрадництво.

Як об’єкти ненависті можуть виступати також і самі українці.  Найчастіше виділяються дві групи - геї та  олігархи. Нетрадиційна сексуальна орієнтація описується як ненормальність, якесь невиліковне захворювання, людей з яким необхідно ізолювати. Як олігархи звичайно розглядаються представники великого бізнесу, їм приписується те, що вони «обирають народ».  Відповідно, на думку авторів матеріалів їх надбання підлягає націоналізації. Окремою групою, що піддається тавруванню та нападкам на деяких сайтах є антифашисти, які описуються як недалекі люди, що зрадили інтереси свого народу, своєї раси.

Зазначені вище ідеї найчастіше містяться в матеріалах різної форми - книги, статті, новини. Більш ніж у половині випадків сайти містили в тому або іншому виді бібліотеки. Зміст бібліотек досить різноманітний та містить в собі:

- художню літературу, поезію (наприклад, вірші Т. Шевченко, розповіді К. Гамсуна, Е. По, Г. Гессе, написані самими авторами сайту та відвідувачами розповіді про скінів, вірші націоналістичного або відверто фашистського змісту).

- філософські твори (здебільшого Ф. Ніцше)

- роботи з націоналізму (М. Сциборський, С. Бандера, Мирон - Орлик, роботи з назвою типу «Клич крові», «Російський хижак», «Нордична ідея», «Ідея України»)

- історія (роботи, присвячені козацтву, Другій Світовій війні)

- роботи, присвячені фашизму («Біблія скіна», роботи І. Геббельса, Ф. Берга, А. Гітлера, В. Авдєєва «Расологія», Д. Лейн, «Російське небо», «Фашизм як стиль»)

- релігія («Історія християнства», «Рунічне мистецтво»)

- публіцистика (статті М. Сенченко, Щокіна, Клімова, «Євреї на Україні», «Сіонські протоколи», «Міф про холокост», списки «замаскованих» євреїв).

Багато в чому, тим же темам і підпорядковані новини, що розміщені на сайтах. Так, як найпоширеніші можна виділити теми емансипації України від Росії, небезпеки міграції для України, висміювання олігархів, геїв, національних меншин; антисемітизм; опір системі (новини про праві акції, організації на Україні та в інших країнах). Цікаво відзначити, що найчастіше навіть матеріали, які не є  ксенофобськими,  подаються таким чином, щоб зробити їх такими. Так, наприклад, в якості новини кілька сайтів розмістили результати дослідження «Безпека України: ймовірні загрози», відповідно до якого українці вважають, що міграція становить небезпеку для України. Якщо ж ознайомитися із самими результатами дослідження, то можна відзначити, що 30 % українців розглядають «великий наплив іммігрантів до України» у якості «малоймовірної та зовсім не ймовірної загрози».

Окремим пропагандистським напрямком роботи сайтів є розміщення зображень, плакатів. Найчастіше пропагандистські плакати розроблені самими авторами сайтів, або зроблені на основі закордонних плакатів подібних організацій. До речі, в основному плакати зустрічаються на сайтах націонал-соціалістської спрямованості. 

Умовно можна розділити пропоновані зображення на чотири типи:

-  портретні галереї лідерів (Гітлер, Лейн);

-  фото заходів (концертів, ходів, мітингів);

-  пропагандистські плакати („не купуй, не спілкуйся, не здавай квартиру - разом ми їх зупинимо”, „Севастополь для білих”, White Power, ACAB («всі поліцейські - виродки»), „такими будуть українці в 2050 році”, „я теж громадянин України” (із гротескними зображеннями людей інших рас), „ми готові вбивати!”);

-  картини (А. Гітлера, В. Васильєва, Т. Шевченко).

Деякі сайти також містять аудіо та відео матеріали. Серед аудіо матеріалів можна виділити звукові файли із записами різних національно - орієнтованих рок-груп, етно-груп (Кому Вниз, Нахтингейл, Сокира Перуна), промови (Гітлер, Дж. Метьюз). Розміщені на сайтах відео файли містять сцени побиття «інородців», зіткнень футбольних фанів з міліцією, фрагменти документальних фільмів („Діяння сіоністів”, „Мирова змова”), фрагменти навчальних фільмів („Основи рукопашного бою”). Деякі сайти підтримують радіомовлення (радіо „нація”).

Також деякі сайти містять звернення, заяви, що, на наш погляд, свідчить про те, що за цими сайтами стоїть якась активна організація, що веде регулярну діяльність. Серед звернень можна знайти і звернення до Президента України (з питання Косово), відкриті листи (наприклад, „Патріот України” - до ВО „Свобода”, звернення до керівників родноверських організацій), заклики до вільного продажу зброї, забороні відсотків на кредити.

Як показав аналіз, сайти практично не використовують такий популярний у мережі метод збору зворотного зв’язку, як опитування. Так, серед невеликої кількості опитувань, які вдалося виявити (7) більша частина була присвячена оформленню сайту. Націоналістичні сайти використовують опитування для того, щоб учасники самі приймали рішення, де проводити наступний вишкол, вивчають відношення до російської мови та вакцинації.

Досить слабо використовуються також можливості форумів. На більшості вивчених сайтів така форма Інтернет - спілкування була відсутня. Частина націонал-соціалістських сайтів (російськомовних) містили посилання на російські нс-форуми.  У той же час, на сайтах де вони були, кількість зареєстрованих користувачів коливається від 61 до 10 355. Серед розділів, можна виділити традиційні для будь-якого форуму - новини, балаканина, оголошення, розваги та специфічні - ідеологія, українофоби, скінхеди. Часто обговорювані теми - антисемітизм, націоналізм. Причому, треба з жалем констатувати, що обговорення тем антисемітизму та ксенофобії присутні й на форумах сайтів організацій, чиї програми та ідеологія містять досить прогресивні і толерантні ідеї.

Найбільш складним завданням дослідження являється складання карти взаємних посилань таких сайтів. Завдання особливо ускладнило, що частина сайтів у момент дослідження були заблоковані. Дослідження дозволило побудувати такого роду інтернет-карту правих сайтів (мал.1).

2. Нетолерантна діяльність. Рівні організації

На жаль, дослідження не може зовсім точно окреслити все коло партій, організацій, груп, які у своїй ідеології, акціях, програмах, закликах дотримуються расистської або ксенофобської риторики. У той же час, ми можемо відзначити якісь вектори, по яких подібні соціальні настрої реалізуються в Україні.

2. 1 Вуличний екстремізм

Суб’єкт. Найбільш екстремістськи та радикально настроєними суб’єктами ксенофобії і расизму в Україні є найменш організовані. Моби (невеликі, нестійкі групи молодих хлопців, де самим старшим не набагато більше 20 років), що сформувалися на хвилі моди, в окремому районі, школі, училищі, являють собою найнебезпечніше і кримінальне крило нетолерантно налаштованих українців. Високий рівень агресивності, відсутність соціальних зобов’язань, родини, готовність ризикнути, авантюризм, бажання брати участь у протестній діяльності, чіткий поділ «свій - чужий» - небезпечний коктейль, що при з’єднанні з переконаннями, що люди з іншим кольором шкіри - «чужі», приведе до нападів, побиттів і образ іноземних громадян, а також громадян України неслов’янської зовнішності.

10 січня 2008 року на автобусній зупинці біля станції метрополітену "Шулявська" в Києві стався напад на громадянина Гани Чарлза Асанте-Єбоа, Директора Африканського центру в Києві, який має статус біженця та проживає в Україні вже протягом дев’яти років. Він повідомив представника Amnesty International, що на нього напала група майже з 10 юнаків віком від 16 до 25 років. Його вдарили ззаду по голові металевим предметом, а потім били ногами, поки він не впав на землю. Нападники били його металевими прутами та пляшками. Потерпілий повідомив  представника Amnesty International про те, що чув, як один з нападників запитував: "Де ніж?". Потім нападники обговорювали, чи варто перерізати йому горло. Юнаки нанесли йому декілька ударів ножем у лице та голову, а потім їх сполохали вогні фар мікроавтобуса. Чарлза Асанте-Єбоа було госпіталізовано з тяжкими пораненнями.

Доповідь Amnesty International (2008) - Україна: Уряд повинен вжити заходів щодо ліквідації расової дискримінації

http://amnesty.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=386&Itemid=41

У той же час відзначимо, що не варто недооцінювати неорганізованість цієї категорії. Під її неорганізованістю варто скоріше розуміти небажання цих людей постійно брати участь у якійсь регулярній формальній, партійній або організаційній діяльності (платити внески, ходити на збори, читати літературу). У той же час, вони в стані довгий час підтримувати контакт один з одним, залучати до цієї діяльності інших людей, вести її обговорення, планувати акції та іноді швидко мобілізовуватися для яких-небудь дій. Найчастіше, це робиться за допомогою мобільного зв’язку або інтернету. Таким чином, можна констатувати, що зараз цей сегмент правих  існує скоріше у вигляді певного роду співтовариства, чим організації.

Додатковим свідченням того, що існують спроби організації в цій сфері, є тісні контакти, які підтримують деякі представники скінівського співтовариства з їхніми колегами з Росії та Польщі. Так, сайт львівських наці - скінхедів містить дружнє посилання на російський сайт, присвячений «великій грі» - Інтернет - проекту, що пропонує web-money за виконання дій, що носять расистський характер (від розклеювання листівок до нападів іноземців і псування, належного їм  майна). Все це підноситься під соусом «опору системі».

Здійснюючи періодично спільні візити, проведення концертів, вони знаходять точки зіткнення (як в ідеології, так і в практичній діяльності). Більш того, відсутність язикового бар’єру дозволяє здійснювати певного роду експорт ультраправої ідеології з Росії, де більш спокушені та організовані скіни вже давно поставили на потік видання журналів, газет і книг. Загальна ідеологія, що ними розділяється, ґрунтується на думці про перевагу «білої раси» над всіх іншими та побоюваннях небезпеки, що їй загрожує, у вигляді «змішаних шлюбів», «засилля іммігрантів», «єврейських змов». Передбачається, що для протидії цьому скінхед повинен бути здоровим, фізично підготовленим, стійким, а також уникати паління та вживання спиртних напоїв. Однак, як показує досвід, виконання останніх двох вимог є досить складним для більшості членів цього співтовариства.

Полем для вирощування праворадикальних ідей в Україні сьогодні є середовище футбольних фанатів. Саме в їхніх рядах можна знайти нетерпимих, авантюрних, радикальних, агресивних, чітко поділяючих світ на „своїх і чужих” молодих людей, які не бояться, а іноді навмисно прагнуть  вступити в конфлікт із міліцією або представниками інших клубів або просто перехожими. Їхній відсоток у фанатському середовищі не такий вже і великий, однак резонанс від їхніх дій швидко поширюється в ЗМІ, чим вони пишаються. Крім того, навіть ця нечисленна група радикалів може в ряді випадків „завести” значну частину менш радикальних ультра та спровокувати на які-небудь злочинні дії. По оцінках міліції, сьогодні у фан-клубах українських футбольних команд перебувають від 6 до 8 тисяч чоловік (і ця цифра постійно росте), таким чином, стає зрозумілий інтерес ідеологів різних організацій, партій, рухів до цього джерела для рекрутування у свою діяльність. Клубами, уболівальники - ультрас яких не приховують свого расизму, сьогодні в Україні є в першу чергу Динамо (Київ) (моби Capitals, Kefirs Crew, Трудові Резерви, U㤣, Kids of Capital, Ultra’ Fazione), "Карпати" (Львів) (Green Lions, West Boys, Werwolf, Lviv City Firm, the Pride), "Дніпро" (Дніпропетровськ) (River Sharks Firm, Barracuda’s, Avangard Fight Club). У цілому, у середовищі вболівальників взагалі не прийнято заявляти про те, що ти не є расистом, так як така заява від якого - або фан - клубу автоматично приведе до постійних зіткнень із представниками зазначених вище клубів.

«Люди приходять в моб, щоб побитись. Можливо перший раз в житті. Для нас бійка- спосіб стати сильнішими. Фізично і духовно…….більшість нашого складу являються представниками руху Straight edge - руху за очищення своєї крові, волі і розуму. Тому, ви не побачите нас бухаючими по різним закоулкам, лежачими де-небудь, чи волаючими яку-небудь п’яну муть. Ви не побачите і не почуєте, щоб ми вели себе непристойно чи до когось просто так «бикували». Ми не бажаємо, щоб інші бачили в нас бидло, чи скам. Ми можемо сказати, що ми дискримінуємо раси, в прямому значенні цього слова…..Ми не проти інших рас - ми лише за те, щоб не загинула наша. Лише за те, щоб наші діти жили в достойному світі. Це - наш расизм!”

Повідомлення із сайту фанів футбольного клубу “Верес” (Рівне).

Часто сайти ультрас містять нетолерантні обговорення стосовно сексуальних меншин, ромів, євреїв. У той же час, далеко не завжди вболівальник - ультрас, із задоволенням приймаючи участь у «махачах», і може навіть є расистом, буде брати участь у діяльності будь-якого наци-моба або тим більше організації. Багатьом, як відзначали ті, у кого брали інтерв’ю, цікаво просто підтримувати свій клуб, без усякої ідеології про «велич білої раси».

Слід зазначити, що саме звеличення «білої раси» багато в чому і стає каменем спотикання у відносинах між наци-скінами та націоналістами. Вважаючи, що «Україна - понад усе» останні займають набагато більш толерантні позиції з багатьох питань і не схвалюють радикальних дій скінівських мобів.

Мотив. Серед мотивів, по яких молодь утягується у вуличну нетолерантну діяльність такого роду в першу чергу варто виділити:

- моду.

На жаль у певних колах молоді сьогодні стало модним бути скінхедом. Цьому в чималому ступені сприяє ореол таємничості, невловності, небезпеки, сили, безкарності, що створюють навколо цього явища деякі матеріали в ЗМІ. Прагнення відповідати якомусь модному образу іноді виражається в перевазі одягу та взуття певних торговельних марок, причому далеко не дешевих. Таким чином, переконання, що затятий наци-скін найчастіше виходець з бідного району, або сім’ї часто не відповідає дійсності.

Сприймаючи це, усього лише як спосіб виділиться з юрби, деякі поступово втягуються в екстремістську активність і піддаються ідеологічній обробці «старших товаришів».

- бажання належати до групи;

Стаючи скіном, виголюючи голову, беручи участь у тусовці, акціях, Інтернет - обговореннях можна відчути себе частиною чогось більшого, відчути за своїми плечима якусь силу з товаришів, які підтримають тебе у важку хвилину. Крім того, участь, частина мобів жадає від учасників певного ступеня самодисципліни (так, наприклад, деякі строго дотримуються здорового способу життя, посилено займаються спортом), що в складний юнацький період дає парубку відповідь на споконвічне питання «що робити». Що робити в кожний певний момент за нього вирішить лідер або група і потрібно просто виконувати, що набагато простіше чим думати та вибирати самому та самому відповідати за свої рішення.

- реакцію (помсту, образу)

У низці випадків люди ставали учасниками мобів через особисту образу, бажання помститися, особистих невдач. Ставши жертвою злочину, зробленого будь-яким злочинцем неслов’янської зовнішності, не маючи можливості влаштувати своє особисте життя, частину людей традиційно мітить ярликом «злочинець», «нелегал» відразу цілі національні групи та шукає способи завдати відповідного удару. Крім того, слід зазначити, що в принципі іноземцю, що перебуває в Україні, традиційно пробачається менше, ніж представникові «титульних націй», який може дозволити собі більш розв’язне поводження та висловлювання. Класичне «а чого вони до наших дівчат пристають?», що у радянські часи було аргументом у боротьбі сільських хлопців зі студентами, що приїхали на збирання врожаю, сьогодні екстраполювалося на цілі етноси неслов’янської зовнішності, від яких деякі очікують підпорядкованості, слабості, непомітності й не готові сприймати їх як людей, які можуть мати ті ж проблеми, недоліки та достоїнства. 

- ідеологічні переконання

Захоплення історією, спроба осмислити існування себе, країни, нації (часто - інтерес до питань Другої Світової війни) помножене на  доступність (як в Інтернеті, так і на книжковому ринку) для будь-якої бажаючої величезної кількості матеріалів (у першу чергу поверхневих і спекулятивних) та першоджерел класиків  з питань нацизму, фашизму, часто грає злий жарт із молодими людьми. Натхненні доступними для розуміння фальсифікаціями типу «Протоколу сіонських мудреців» або «викриттями» трагедії Холокосту, роботами Клімова, Гітлера, Геббельса вони починають поступово зміняться самі,  заглиблюючись у вивчення цієї тематики. Згодом, частина з них починає пошук однодумців, співрозмовників, формуючи цілі ідеологічні співтовариства в ЖЖ та на форумах в Інтернеті. Уявлювана ними соціальна значимість їхніх дій (заснована на 14 словах ідеолога наці-скінхедів Д. Лейна) (причому в масштабах міста, країни, Європи та миру в цілому) дозволяють багатьом з них впоратися з неминучою екзистенціальною кризою, з якою зіштовхується кожний підліток або юнак, що переходить у доросле життя. Нехай навіть все погано в його власному житті, але в нього є «місія» - по охороні білих від всіх інших, України та Європи, від «загарбників».

- ситуацію 

Частина акцій, здійснених радикальними мобами носить спонтанний характер - коли компанія молодих людей, що проводять час разом, раптово (або по чиїйсь підказці) вирішує почати «щось». Не бажаючи цим досягти ніякої кінцевої мети, вони можуть побити іноземця  або обрисувати свастиками єврейський цвинтар. Зробивши це, вони іноді навіть не в силах пояснити свої мотиви та посилаються на те, що «всі робили і я робив» або «не пам’ятаю, я був п’яний». У цьому випадку можна констатувати що певні переконання, які є у цих людей, просто знаходять вихід у той момент, коли під впливом групового порушення або алкоголю знижується контроль над своїми діями.

Самим серйозним простором для цієї категорії є Інтернет. Практично неконтрольований простір, що дає необмежені можливості для спілкування - прекрасний ґрунт для формування та розвитку будь-яких, навіть самих радикальних ідей. Анонімність, що дає можливість розміщувати та використовувати будь-які матеріали, коментувати будь-які події та дії, висловлюватися з будь-яким ступенем нетолерантності робить живі журнали, блоги та форуми тим «первинним бульйоном», у якому зароджуються нетолерантні співтовариства. Можливості швидкого переходу від одного посилання до іншого, участі в декількох співтовариствах відразу, обміну посиланнями, створює ідеальні умови для швидкого росту кількості людей, серед іншого, ті які відвідують і різні Інтернет - джерела, де розміщені ксенофобські орієнтовані матеріали. А їхня популярність визначає і кількість тих, що рекрутуються для наступної діяльності. 

Варто відзначити, що частина людей, яка приймає активну участь у різних Інтернет - обговореннях ніколи не приступає до будь-яких інших видів активності, однак для готових діяти та для тих, які діють цей простір надає прекрасний ресурс для пошуку однодумців, досягнення консенсусу, передачі інформації і розміщення звітів про результати своєї діяльності, одержання коментарів про неї, пошук нових однодумців і т.д.

Другі по значимості - концерти, футбольні матчі та різні види тусовок. Вони можуть бути як спеціально орієнтованими (де основним мотивом збору є обговорення ксенофобськи або нацистськи пофарбованих тим), так і просто алкогольними тусовками (де расизм буде всього лише однією з тем для розмови).

Таким чином, можна констатувати, що особисте та опосередковане Інтернетом спілкування - основний спосіб рекрутування в діяльність вуличного моба. Коло спілкування, засновано на особистих зв’язках (підтримка того самого клубу, спільне навчання, життя в одному дворі) або на спілкуванні в Інтернеті (відвідування тих самих форумів, участь в Інтернет-співтовариствах) дозволяє молодим людям із схожими переконаннями знайти один одного та згодом проводити час разом, обмінюючись інформацією, а надалі й здійснюючи вуличні акції.

Треба відзначити, що більшість учасників мобів з віком і нагромадженням певного життєвого досвіду відходить від екстремізму і кладе армійські черевики в далекий ящик. Можливо залишаючись ксенофобом у душі, більшість з них все-таки вбудовується в соціальну систему, що не терпить радикалізму в будь-яких його проявах. У той же час,  як сказав один з опитаних в інтерв’ю:

 «....мені зовсім не обов’язково виділятися голеною головою та татуюваннями. Я знаю, хто я є і сам вирішую, кому ще повідомляти про свої переконання. Але це не виходить, що я з ними розстався. Просто тепер - інший рівень...».

Ця цитата є яскравою ілюстрацією того, що частина вчорашніх бритоголових, розуміючи небезпеку та безперспективність вуличної боротьби згодом звертається до більш латентних форм діяльності, де їх чекають організації.

Як ми вже вказували, ця категорія не дуже любить різні формальні заходи. Тому вони не бажають постійно відвідувати які-небудь збори, зустрічі. Крім акцій та тусовок, їх можна знайти на мітингах, ходах. У цілому, для них більш звичним є зустріч із приводу футбольного матчу, концерту або щотижневий прихід на місце тусовки. Деякі з таких груп мають лідера та декілька трохи «відданих справі» учасників, які становлять їхній кістяк і задають характер активності. Саме ці люди займаються плануванням і організацією акцій, дістають та поширюють літературу, формують ідеологію групи, шукають та підтримують контакти з ідеологічними колегами в інших містах, країнах. Часто вони дотримуются деякого морального кодексу - «не пити, не курити, не вживати наркотики, не спілкуватися з людьми іншої раси, бути спортивним, тренованим; бути готовим атакувати». Сайти та Інтернет співтовариства буквально рясніють деталізованими інструкціями про те, як організувати та провести акції, що спрямовані проти людей іншої національності і раси та залишитися безкарним, у яких рекомендується «завести "ліві" мобільники», «одягтися належним чином», «підібрати знаряддя зачищення, довгий ніж або заточену викрутку, не дуже великий молоток», та інше.

 В іншому, слід зазначити, що здебільшого групи не мають постійного складу та мети для постійного існування, вони виникають для проведення часу, у них легко з’являються та зникають знайомі, друзі, подруги, випадкові люди. Дії екстремістського характеру стосовно людей з іншим кольором шкіри або іншої національності можуть носити спонтанний характер, коли хтось з членів групи пропонує йти «бити чорних» або вивішує прапор зі свастикою на стадіоні, що носить при собі, сам не знаючи для чого. У той же час, такі групи можуть і організовуватися (наприклад, до дня народження Гітлера або без формального приводу) для свідомого виконання яких-небудь дій, після чого  розпадатися до наступної акції.

2. 2 Організований націонал-соціалізм

Володіючи певного роду політичними амбіціями, а також сповідаючи ідеологію націонал-соціалізму, ультраправі організації прагнуть розширити коло своїх потенційних послідовників. Саме тому як об’єкти рекрутингу для них важливі не тільки футбольні фани, школярі та студенти. Беручи участь у різних акціях, виступаючи проти олігархізації та криміналізації економіки вони отримують можливість працювати з такими аполітичними сегментами як робітники, дрібні торговці, службовці. Так, наприклад, отримали розголос їхні акції з захисту прав працівників готелю «Спорт» у Києві, торговців декількох ринків у Харкові.

Ще одну категорію, що легко вербується під прапори українського націонал–соціалізму (і націоналізму, втім, теж) становлять люди, зайво заклопотані ідеями величі українських націй. Цей феномен був докладно описаний ще в 1946 році французьким філософом Сартром в його есе «Роздуми щодо єврейського питання» (Сартр Ж.-П. Портрет натисемита. – СПб.: Азбука-классика, 2006. - 256 с.). Аномія, відсутність послідовного політичного курсу у внутрішній і зовнішній політиці, соціальні та політичні потрясіння, що не залишають країну протягом багатьох років, ведуть до прагнення реагувати. Однією з реакцій  є оголошення української нації певного роду елітарним клубом, що дає деяку примарну перевагу над іншими або наближення до націй, які є традиційно «великими». Відповідно, таким чином, нація розглядається як якась невід’ємна та природжена ознака, властива людині від народження та яка дає їй право на доступ до ресурсів та можливостей приймати важливі рішення (поза залежністю від її особистих якостей і компетенції). В цьому випадку досягнення одного представника «титульної» нації сприймається як досягнення всіх її представників, а злочин, зроблений представником національних меншин розглядається як злочин всіх його представників.

Слід зазначити, ще одну парадоксальну особливість, виявлену нами в інтерв’ю. Розвиток організацій подібного роду безпосередньо пов’язаний з демократизацією суспільства і його інститутів (у першу чергу правоохоронних). Так, у період гострої політичної кризи, що країна переживала в 2004 році, всі ультраправі активно підтримали померанчеву революцію (з ряду причин, серед яких у першу чергу - побоювання, що прихід другої сторони до влади неминуче «закрутить гайки») і не прогадали. Період наступних змін у всіх сферах громадського життя дозволив багатьом організаціям вийти з тіні:

«.....під час торішньої акції, присвяченої дню пам’яті жертв голодомору 1932-33 років, наші хлопці надпили вухо пам’ятнику Постишеву. А поруч стояли співробітники «Беркут» ті нічого не зробили. Так якби це було у  2003 – 2004 роках, у часи Кучми, то нас би, напевно, вже всіх палками побили та у відділи порозвозили. У цьому проявляється слабість держави, вона слабка не тільки стосовно нас, але у всіх інших сферах»

з інтерв’ю з активістом «Патріот України»

Найбільш серйозною організацією в цьому колі, що має політичні амбіції і претендує на наступну політичну легалізацію, є «Патріот України». Заявлені філії в  областях України, голосні акції, забезпечують їй постійну медійну присутність, що у свою чергу сприяє залученню нових членів. У той же час, не слід переоцінювати її масштаби. По оцінці, що дали безпосередньо її члени, сьогодні сама велика Харківська філія нараховує порядка 150 чоловік.

Серйозний підхід до організаційної діяльності пояснюється тим, що керівники «ПУ» вже мають досвід роботи в партіях, зокрема СНПУ.

Сьогодні «Патріот України» робить опору на ідеї українського націоналізму, вивчення історії, національну самосвідомість. Проект програми організації „Патріот України”  як і будь-яка передвиборна програма більшості політичних партій - досить утопічний набір ідеальних уявлень про те суспільство, де хотів би жити кожний. «Підтримка дрібного та середнього підприємництва», «захист усіма можливими засобами національного товаровиробника», «фінансове забезпечення кредитування села», «впровадження фіксованих не спекулятивних цін на сільськогосподарську продукцію», «грошові компенсації українському населенню в процесі опанування українською мовою», «заборона ввезення на територію України будь-яких шкідливих речовин та трансгенних продуктів», «безкоштовна медицина», «пропаганда та державна підтримка здорового способу життя громадян» та інші обіцянки без якогось чіткого плану дій можна зустріти в передвиборчої програмі будь якої політичної сіли. Однак, є ряд відмінностей, які дозволяють виділити цю організацію в загальному політичному потоці та придивитися уважніше до її діяльності.

«Європейська Раса є творцем людської цивілізації і культури. Все вище, цінне і найкраще на нашій планеті пов’язане з Білою Людиною. Втім, зараз Європеєць стоїть на межі біологічного знищення. Проти Білої Раси йде добре спланована війна на фізичному, духовному, культурному, цивілізаційному рівнях. Україна всю свою історію була авангардом Білої цивілізації. Тепер настає час виконати своє головне призначення – стати не щитом, а мечем Білої Європи, врятувати Білу Людину від вимирання, створити нові Ідеали, стати новим Сонцем, що засвітить Європейським Націям». 

Цитата з проекту програми діяльності «Патріот України»

З погляду закону - необразлива теза, у жодному разі не розпалює національної та расової ворожнечі, однак внесена у програму організації, вона дає чітко знати про щирі цілі її членів. Уважне прочитання проекту програми показує, що очікує українців у випадку поширення подібної ідеології:

«Українська Держава максимально сприяє індивідуальному розвитку кожної української людини та її творчих здібностей, а також заохочує всі форми самоорганізації в рамках професійних груп та територіальних громад. Разом з тим в Українській Державі заборонено існування політичних партій, груп, організацій та ідеологічних гуртів»

«Кінцевою метою української зовнішньої політики є світове домінування»

«Відновлення смертної кари за особливо важкі злочини, як засіб оздоровлення суспільства»

 «Посилення покарань за злочини проти Нації та Держави»

Цитати з проекту програми діяльності «Патріот України»

Ще більше інформації про щирі наміри організації дає стаття її лідера Андрія Білецького „український соціальний націоналізм”. Серед міркувань про те, що собою представляє соціал-націоналізм в Україні та яку роль в ньому повинна грати його організація, автор виводить кілька ключових принципів діяльності - серед яких другим за значенням іде «Расовість».

«…….якщо Українська духовність, культура та мова унікальні, то це тільки тому, що унікальною є наша Расова природа……Відповідно, лікування нашого Національного організму необхідно починати з Расового очищення Нації. …….Білі народи всього світу в останній хрестовий похід за своє існування. Похід проти очолюваного семітами недолюдства».

Звичайно, в офісі «Патріот України» не висить портрета Гітлера, а в матеріалах, розташованих на Інтернет - сайті, керівники організації вказують, що відкрита декларація націонал-соціалізму як ідеологічна платформа - шлях у нікуди в сучасній Україні, однак це не значить, що вони не розділяють подібних ідей. Ідеологічна обробка, «фірмове» написання слова нація з великої латинської букви N, міркування про расу та нації, військова підготовка членів, прагнення до легалізації, неприкритий антисемітизм, смолоскипні ходи - це свідчить про те, що керівництво організації та її членів прагнуть повторити нацистський тріумф у Німеччині 30-х років, очевидно розглядаючи ситуацію в сучасній Україні як схожу і обравши для цього такі ж методи. Активісти «Патріота України» регулярно спілкуються через Інтернет з російськими Формат - 18. Багатьох лідерів «білого руху» у Росії, наприклад, Тесака, вважають героями, які страждають за праву справу. В Україні вважають своїми соратниками УНТП - Українську націонал - трудову партію. 

Відзначимо відразу, що не можна недооцінювати серйозність намірів керівників цієї організації, наскільки б утопічними вони не здавалися в сучасному світі. «Патріот України» - організація в самому дійсному змісті цього слова, що має чітку ієрархію, план дій, методи роботи з молоддю та засобами масової інформації. Сьогодні «Патріот України» веде інформаційну роботу, рекрутинг, ідеологічну обробку своїх членів, фізичну підготовку, дає навички володіння зброєю. Зареєструвавши майже всіх членів організації як членів харківського товариства «Просвіта», організація одержала можливість легально вести роботу з молоддю в навчальних закладах.

Сумно констатувати, що сьогодні саме «Патріот України» одна з деяких організацій, що реально займається молоддю. Для багатьох вона надає відмінну можливість пограти в гру типу радянської «Зарниці». Всі активні члени носять військову форму з військовими черевиками (берцями), на куртках нашиті нашивки із зображенням стилізованого тризуба у вигляді свастики. Цікавим є той факт, що всі члени Патріота входять до складу Українського суспільства сприяння збройним силам та флоту, крім того, є членами Реєстрового українського козацтва, Слобожанського козачого війська. Структура організації побудована по військово-козачому типу. В організації є старшини, десятники. Члени організації ведуть здоровий спосіб життя, алкоголь не допускається, за вживання наркотиків можуть вигнати. Кілька разів на місяць молоді люди, що перебувають в організації їдуть за місто та беруть участь у «вишколі» - свого роду занятті з фізичної підготовки з елементами рукопашного бою, марш-кидком, ідеологічними бесідами. Це цікаво, це дає якусь упевненість у собі, опору на товаришів, організацію та природно тягне молодь. При цьому, слід зазначити, що організація існує на добровільні пожертвування, наприклад у Харкові, активісти організації щоп’ятниці виходять до танка біля станції метро з коробками з написом „в підтримку української держави”, куди всі бажаючі кидають гроші. У середньому сума становить близько 30-40 гривень. 

Вся підготовка знаходить своє застосування в регулярному проведенні акцій, які крім прямої дії та резонансу, сприяють перевірці нових членів і зімкненню команди активістів. Акції проводяться постійно і є реальними діями, а не анонсованими для преси подіями, причому значна частина з них є діями, що носять інтолерантний характер - пікети гуртожитків, антиіммігрантські мітинги, пікетування Міністерства освіти та науки з вимогою скасувати у школах введення курсу «Толерантність», смолоскипові ходи. Відзначимо, що керівництво «Патріота України» підкреслено прагне діяти в рамках правового поля - в організації є навіть юристи, які займаються оформленням заявок на проведення маршів, мітингів, акцій. В інтерв’ю активісти з гордістю вказували, що бували випадки, коли «Патріот України» оскаржив відмову міської влади в проведенні масових заходів та їхні скарги задовольнялися.

У той же час, організація здійснює поступовий перехід до акцій прямої дії. Відкидаючи безладне вуличне насильство в стилі скінівських мобів, як марне та яке не наносить шкоди «справі», «Патріот України» патрулює вулиці біля студентських гуртожитків, нібито для того, щоб запобігати злочинність іноземців. У дійсності це є частиною великої стратегії з залякування та створення для іноземців нестерпних умов перебування в Україні для того, щоб змусити їх покинути країну. Відомий також випадок взаємодії з міліцією, коли бійці Патріота України здійснили затримання декількох в’єтнамців із сумнівним статусом і передали їх працівникам Управління МВС України в Харківській області. Те, що вони не мали права входити на територію, де проживали ці люди, затримувати їх чомусь замовчується та не викликає реакції міліції, крім цього, невідома подальша судьба «затриманих» та чи дійсно вони були «нелегалами».   

Вся діяльність «Патріота України», що має псевдосоціальну спрямованість, не може розглядатися  окремо від ідеології. А разом з тим рекрути та члени організації все більше поринають у середовище нетерпимості. Так, в організації прийняті і схвалюються категорично різкі висловлювання відносно національних меншин, а особливо євреїв, африканців та вихідців з Кавказу.  Керівництво організації  розмежовує «нормальних людей» і «жидів», «жидівню».  У ході ідеологічних «вишколів» постійно підкреслюється, що Україною керують не представники українського етносу.

  Як основні канали рекрутингу нових членів організація використовує:

·  Зустрічі в навчальних закладах. Активісти з числа старих членів зобов’язані організовувати періодичні зустрічі зі студентською молоддю навчальних закладів. Вони приходять в аудиторії і починають розповідати про свою організацію, про те, що вони носять форму, їх навчають рукопашному бою, поводженню з холодною та вогнепальною зброєю, розповідають про свої «місії». Можливість провести зустрічі у навчальних закладах досягається шляхом домовленостей, або юридично оформлена, як наприклад у Харкові за допомогою «Просвіти», статус та репутація якої дозволяють проводити просвітитницькі заходи в навчальних закладах.

·  Інтернет - сайт організації. Організація має професійно зроблений Інтернет-сайт, що постійно оновлюється. На сайті викладені всі дані про «Патріот України», його цілі, акції, контактні телефони і адреси електронної пошти. Сайт містить стрічку новин, у якій тенденційно висвітлюються події в Україні та світі (через призму погрози «нації» і «білій людині» з боку всіх інших), бібліотеку, фото та відео матеріали, форум.

·  Акції. Організація постійно планує та проводить акції. Деякі з них носять скандальний і провокаційний характер – факельні ходи, пікети (причому саме вони викликають найбільший інтерес ЗМІ), а деякі соціальний  - так, наприклад, активісти ПУ допомагають відстоювати права працівників підприємств, що ліквідуються, або проводять прибирання ділянки лісу від сміття, доглядають за могилами воїнів УПА. Можливість виявити себе залучає молодь.

„Біля двох років тому побачила акцію - мітинг на площі, підійшла, почала цікавитися. До Патріота України я була в організації ПОРА, брала участь у помаранчевій революції, але через деякий час розчарувалася та перейшла в Патріот. Це більш радикальна, більш діюча організація. Брала активну участь у багатьох акціях”

з інтерв’ю з активістом «Патріот України»

·  Музичні збори або фестивалі. Використати музичні пристрасті молоді в якості каналу рекрутингу не нова, але усе ще працююча ідея. У таких містах як Київ, Харків, Одеса є клуби, які з радістю надають свої сцени для виступу радикальних музичних груп і навіть проводять фестивалі подібної музики. Спочатку подобається музика, потім одяг, потім спільні заході, потім ідеї.

«Музикою та спортом я займався і до Патріота, але після вступу в організацію зрозумів, що це те, що шукав.... рух непрофесійних музикантів – радикалів, беремо в Шотландії й Англії, де це давно розвивається. Вони виконують рок в стилі RAC (Rock Against Communism). Головними ідеями цієї музики є антикомуністичність і антитолерантність. National Social Black Metal, взагалі. Граючи таку музику, я виконую ту ж місію, що й хлопці на акціях і мітингах. Але ми в першу чергу українці і не повинні забувати про це. Тому намагаємося використовувати національні музичні інструменти такі як домри, трембіти, цимбали. Якщо наша музика допомагає усвідомлювати свою етнічну приналежність, то це вже добре. Нам потрібно, щоб людина сама зрозуміла, що бути українцем - це гордо. 2-3 рази в рік націоналістичні організації проводять музичні фестивалі «Нав’я  ніч», в основному в Одесі, Донецьку, Харкові».

з інтерв’ю з активістом «Патріот України»

·  Футбольні матчі. Як і деякі інші організації Патріот України веде пропагандистську та рекрутингову роботу серед уболівальників футбольних клубів. Найчастіше це роздача листівок і бесіди на трибунах, у секторах ультрас.

·  Особисте спілкування. На ідеологічних вишколах, які проводяться раз у тиждень, всім активістам організації нагадується, що необхідно постійно в спілкуванні на роботі, навчанні  і у побуті популяризувати ідеї націократії, розповідати про організації, залучати нових учасників.

„Про існування такої організації дізнався невдовзі після її появи від друзів по інституту. Почав цікавитися націоналістичною літературою, читав І. Франка, Т. Шевченка, Л. Українку. Цікаво, що мої батьки взагалі навіть не розмовляють українською мовою у побуті, не цікавляться подібною тематикою. Хоча вони проти цього нічого не мають, але й не підтримають мене”.

з інтерв’ю з активістом «Патріот України»

  З новачками проводиться бесіда, у ході якої кандидата розпитують про життєві погляди, фізичний стан, оцінюється схильність до вживання алкогольних напоїв, наркотиків. Вживання наркотиків стає перешкодою до вступу в організацію, більш того організація суворо карає за пияцтво аж до виключення з членів. Одним із прикладів, що привів респондент, стала розповідь про спільну акцію з іншою націоналістичною організацією, коли активісти тієї організації після декілька годинного пікетування просто почали пити пиво та хуліганити між собою, що викликало невдоволення активістів „Патріота України”. Рекрутів протягом 3 місяців „обробляють”, придивляються, дають можливість виявити себе і після цього приводять до присяги. 

Близькими „Патріоту України” по ідеології і партнерами по багатьом акціям є інша організація - УНТП (Українська націонал-трудова партія). Кияни часто зіштовхуються з її символікою та листівками, які розклеєні в метро й громадських місцях. Незважаючи на голосну назву «партія» - це неформальна організація, не зареєстрована Мін’юстом, що існує з 2005 року. Ідеологію, що сповідають керівники партії: націонал-соціалізм, що не ховається в бесіді або інтерв’ю.

Статут та програма організації, що доступні на веб-сайті, містять украй узагальнені, традиційні для будь-яких статутно-програмних документів тези, серед яких принципи добровільності, неприбутковості. Як цілі розглядаються універсальні - «сприяння росту національно - патріотичної свідомості в української молоді та осіб старшого віку», «підвищення соціальної та політичної активності українського народу», «сприяння захисту прав і інтересів українських націй», «пропаганда здорового способу життя». Для досягнення цих цілей передбачається ведення «нещадної боротьби зі злочинністю, відновлення страти та винесення справедливого покарання паразитам на тілі наших націй, насамперед ціновим спекулянтам і всім, хто обкрадає народ...…....усі нетрудові олігархічні прибутки та вкрадені гроші повинні бути конфісковані». Передбачається, що такі круті міри і тверда національна політика приведуть до того, що будуть виконані вимоги «гідної зарплати для трудящих і її ріст відповідно до прибутків підприємств; створення та розвиток середнього класу, шляхом державної підтримки дрібних і середніх підприємців;  реформи села, спрямованої на його відродження відповідно до інтересів селян; всебічної підтримки пенсіонерів».

Як основна умова успіху ідеологи УНТП бачить зміну національної політики держави, коли «громадянином України може бути тільки людина українського або родинного походження» і «право займати державні посади повинна належати тільки громадянам України». Ці тези набагато більш явно розкриваються в інтерв’ю і пропаганді та у дійсності зводяться до банальних «Україна для українців».

Інтерв’ю з лідерами УНТП, аналіз матеріалів їхнього сайту та ЖЖ - співтовариства показують, що в основі ідеології організації лежить антисемітизм і расова нетерпимість. Так, коренем всіх проблем України націонал - трудовики бачать «сіоністську окупацію», до наслідків якої відносять «владу міжнародного капіталу» і «деструктивний вплив ворожих держав». Серед інших проблем, важливих для України вони виділяють «вимирання народу, деградацію, соціальний нестаток, імміграцію та пов’язану з нею злочинність, кровне змішування» тощо. Як методику нейтралізації припускають «боротьбу із Системою та проблемами, виховання нового покоління політиків і керівників, які будуть національно орієнтовані і мати сильну волю».

Як прихильники соціалізму й послідовники ідей Сциборського, Гітлера та Муссоліні, лідери УНТП вважають за необхідне «ліквідацію «лихварства» (відсотки на фінансові операції); ліквідацію «нетрудових доходів» (кожний одержує тільки те, що заробив безпосередньою працею); націоналізацію й земельну реформу (заборону ринку землі)». Як і націонал-соціалісти 30-х р.р. 20 сторіччя вони виступають проти олігархів, вимагають націоналізації капіталів, наполягають на допомозі малому та середньому бізнесу. Природно УНТП - ідеологія управління країною робить ставку на  сильного лідера, що володіє надзвичайними повноваженнями.

Як безмовний об’єкт, на який покладає провина за більшість лих, виділений мігрант. Причому лідерів УНТП не цікавить легальний він або нелегальний, або це біженець, або громадянин України з іншим цвітом шкіри. Вони апріорі виступають проти всіх видів міграції в Україну, «дозволяючи» іноземцям перебувати на території України тільки в ролі фахівців або туристів. Однак, реальні дії показують, що серед рядових учасників УНТП є члени, що стоять на більш радикальних позиціях і наполягають на тому, що Україна повинна бути білою.

«Україна для українців. Представники інших білих народів можуть бути громадянами, але їхня частина на державних посадах не може перевищувати частину в населенні, що великою не буде точно»

з інтерв’ю з одним з  лідерів УНТП

Інформація, розміщена на сайті й інтерв’ю з лідерами організації прагнуть переконати у тому, що організація одержала всеукраїнське поширення і має активні філії у всіх великих містах України. Однак це спроба видати бажане за дійсне. Найчастіше, навіть у правих колах УНТП сприймають як київську організації, чия активність по більшій частині зосереджена в столиці. 

У якості одного зі своїх ресурсів для рекрутингу лідери УНТП обрали «об’єднавчу ідеологію», що, як вони думають, дозволить об’єднати активістів як із заходу так і зі сходу України. Саме тому вони займають толерантну позицію в язиковому питанні, виступають проти педалювання проблеми української мови та вважають, що її впровадження необхідно, але воно повинно пройти природним шляхом.

Своїх прихильників в УНТП розділяють на три групи:

- активісти, які не приховують своїх переконань (декілька десятків чоловік);

- активісти, які не афішують своїх переконань (в організації вважається, що в масштабах України це 1000 – 1200 чоловік, однак це явно завищена цифра);

-  симпатики (співчувають ідеології, але не вживають ніяких активних дій) оцінити масштаб цієї групи складно навіть для УНТП, однак поза всякими сумнівами в Україні найдеться чимало людей, яких могли б зацікавити популістські ідеї про моноетнічну владу та націоналізацію багатств.

УНТП інтенсивно реалізує себе в Інтернет - просторі, маючи сайт, що постійно обновлюється, ЖЖ - співтовариство, розміщуючи відео ідеологічного змісту. Ця організація взяла участь у підготовці і проведенні декількох акцій, що мали резонанс у ЗМІ - марші, пікети. Слід зазначити, що зараз УНТП перебуває в активному пошуку партнерів і цільової аудиторії для своєї діяльності - так вони ведуть активну пропагандистську роботу серед наци-скінів і співчуваючих їм школярів, взаємодіють із профспілками, політичними об’єднаннями. Працюють із партнерськими організаціями, серед яких найбільш відданий партнер «Патріот України», близький за духом і ідеологією, а також ВО «Свобода», з якими проводяться спільні акції в регіонах. Вважають також своїми партнерами УНА-УНСО, тому що перетинаються з ними на заходах, присвячених пам’ятним датам УПА, дивізії «Галичина», на футбольних трибунах. Однак УНА-УНСО підкреслює, що цього співробітництва не існує і вважає такі заяви такими,  що дискредитують їхню організацію. УНТП підтримує контакти із закордонними націонал-патріотичними організаціями в Польщі, Росії, Сербії.

У питаннях релігійної терпимості організація має досить чітку позицію. Так лідери толерантно ставляться до всіх видів релігії християнської і слов’янської, язичеської, вважаючи їх релігіями «білих» і спрадавна властивим українцям. Переконанням є також крайня нетерпимість до ісламу й іудаїзму в Україні, тому що, на їхню думку, ці релігії далекі українцям, носять наддержавний характер і будуть підкоряти ідеї українського націоналізму релігійним.

Соціальний статус учасників організації досить різний. Значна кількість активних членів становлять молодь, студенти. Відношення батьків до їхнього захоплення поступово перетерплює еволюцію від різкого неприйняття, до терпимості і навіть деякому інтересу.

Частина  людей (старше 30 років), у силу завантаженості особистими проблемами, планами не приймають участі в діяльності, однак розділяють ідеї і підтримують партію внесками. Вони є як службовцями, так і дрібними бізнесменами та найчастіше мають скінівське минуле за плечима і є старими товаришами керівників організації.

Рекрутинг в УНТП здійснюється декількома способами. Найпоширеніший і ефективний – через особисте спілкування. Цьому сприяє активне прагнення до спілкування багатьох членів організації, відомі місця зборки «правих», Інтернет - форуми. Лідери організації в інтерв’ю відзначали, що навіть негативне висвітлення в ЗМІ їхньої діяльності викликає сплеск активності на їхньому сайті і сприяє рекрутингу. Крім того, особисте спілкування є для них своєрідною перевіркою потенційного члена, якого серйозно вивчають перед тим як прийняти в організацію.

Можна виділити дві схеми залучення в цю діяльність:

- через субкультуру (коли йде від зовнішнього до внутрішнього, від прагнення наслідувати, виділяться, бути незвичайним, небезпечним, схожим на свою групу, діяти як вони) до ідеології, бажанню не просто бути членом якої-небудь невеликої групи, а прагнути стати частиною більшої сили та змінити ситуацію, бажання відійти від вуличних бійок, агресії, розуміння їхньої кримінальної небезпеки й безглуздості для себе особисто.

- минаючи субкультуру (винятково ідеологічний підхід, заснований на читанні літератури, вивченні теорій, великого обсягу інформації по цій темі, росту індивідуальної національної самосвідомості, гіпертрофізації національної ідеї). Прийнятний для рекрутингу інтелектуалів, що розділяють ті ж ідеї нетерпимості, але яким відлякує агресивна, заснована на насильстві наци-скін субкультура.

Як ключовий орган агітації розглядається Інтернет - сайт, за рахунок розміщених програм, матеріалів і можливості спілкування через форум.

  Дисципліна в організації претендує на те, щоб бути суворою. Член організації повинен розділяти ідеологію; виконувати завдання організації; вести здоровий спосіб життя, займатися спортом. Як і в «Патріоті України» членам УНТП суворо заборонено з’являтися на людях п’яними, вживати наркотики. Невиконання правил веде до того, що людину виганяють з організації. Добровільний вихід з організації не переслідується і йому не перешкоджають. 

  Натягнуті відносини із правоохоронними органами виражаються у тому, що міліція періодично нагадує членам організації про те, що вони «під контролем». Найчастіше це виливається в  незаконну затримку на троє діб, під надуманим приводом, що носить характер лякання. Ті, хто давав інтерв’ю знають, що міліція склала якийсь «список скінхедів», однак ставляться до цього скептично, стверджуючи, що в цей список потрапило багато випадкових людей (навіть з антіфа), і в ньому легко загубитися. Визнається, що міліції нецікаво серйозно працювати з організаціями, а заходи, які вона вживає, скоріше, носять характер деяких дій для звітності.

  У той же час констатується, що методи, якими працюють із правими стали трохи м’якші, зникло незаконне застосування сили та катувань. Однак це пов’язується скоріше із загальною гуманізацією діяльності інституту міліції.

  У якості планів на майбутнє керівники УНТП виділяють для себе виконання наступних завдань:

- боротьба за партійний статус (реєстрація, розширення рядів, участь у виборах);

- факультативна участь в інших рухах;

- прихід у владу (для початку в районах);

- вихід до широких мас населення, через більш активну пропагандистську роботу та Інтернет;

- пошук фінансування, в першу чергу завдяки середньому та дрібному бізнесу.

  Взагалі, варто констатувати, що в даний момент в Україні досить мало організацій, ідеологія яких відкрито містить положення, засновані на расизмі і ксенофобії. Серед них можна виділити ще одну - НД «РІД» (національна дія „РІД”). Її лідери вважають себе націоналістами, відкрито декларують антидемократизм. Серед програмних положень - масове озброєння громадян, зведення статусу всіх неукраїнців в Україні до статусу тимчасово перебуваючих на території країни, апартеїд, заборона міжрасових шлюбів. Позиціюють себе як національний рух, що  передбачає в якості основних цілей інформаційну війну, пропаганду ідей націоналізму, історичні дослідження, проведення акцій. Сайт організації містить значну кількість матеріалів антисемітської та антиіммігрантської спрямованості; статті, що демонструють нетолерантність до інших національностей, свідків Ієгови. НД РІД є партнерами Патріота України і УНТП по акціях «Чужинець - геть додому», у марші пам’яті УПА в Києві в листопаді 2008 (обидві акції закінчилися зіткненнями, з антіфа та міліцією).

У той же час, можна констатувати, що подібні організації найчастіше являють собою локальні групи, осередки, які в ряді випадків навіть не витрачають час на реєстрацію. Є інформація про тимчасову діяльність таких локальних організацій у великих містах - Донецьку, Києві, Харкові, Львові. Їх активність і форми роботи найчастіше зводяться до проведення зборів, обговорень, читанню літератури; рідше - розклеюванню листівок, нанесенню на стіни графіті, усної агітації серед молоді. У більшості випадків вони розпадаються, частина з них продовжує існувати, перетворившись у локальний осередок УНТП або «Патріота України». Саме тому оцінити масштаб залучення українців у діяльність таких організацій сьогодні представляється досить скрутним завданням.

«.....Організація кілька разів розпадалася, коли я прийшов - було 30-40, ті, хто перебував раніше, говорили, що було більше. Після чергового розколу залишилося 10, а потім ми взагалі збиралися втрьох. Усім говорилося, що організація існує на членські внески. Ми платили  по 50 копійок щотижня. За прочитання книги ми платили 2 - 5 гривень. А якщо хтось із соратників влаштувався на роботу завдяки організації, то 5% від зарплати йшло в організацію. Раз у рік виходила газета, листівки теж були.

На мій погляд, ця організація взагалі була створена спецслужбами для того, щоб контролювати наци настрої серед молоді, і тому чисельність її ніколи не перевищувала п’ятдесяти чоловік. Була можливість пропагувати ідеї, але ніхто цим не займався. Лідеру було складно удержати людей. Люди хотіли діяти, але все стояло на місці, тому соратники і стали уходити».

(з інтерв’ю з одним з  активістів

 націонал-соціалістичної організації.  Донецьк)

Фактори, що сприяють залученню в діяльність організацій національно-патріотичної спрямованості досить схожі з тими, які сприяють залученню в діяльність скінівських мобів:

- Особистісні мотиви. Залучення в діяльність організацій  здійснюється через образу, бажання помститися.

- Чіткі антикомуністичні, антирадянські переконання. Ненависть до всього «радянського».

- Бажання відповідати певному колу знайомих (у школі, у районі). Проводити з ними час, слухати музику, бути в групі. Бажання додержуватися локальної моди.

- Бажання протесту, бажання щось зробити, щось змінити, чогось досягти – самоактуалізація.

- Прагнення до влади, управління, можливості управляти своєю чи чиєюсь долями.

- Існуюче в родині неприйняття людей з іншим кольором шкіри, антисемітизм.

Однак серед організацій, що беруть участь у регулярній діяльності, можна також виділити інші мотиви, такі як:

- Відчуття соціальної несправедливості, невдоволення соціальною політикою держави, своїм положенням у соціальній структурі, які були генералізовані на тяжке становище «українців».

- Сильний, але центрований на вивченні історії (України, Третього Рейху) пізнавальний інтерес.

«... у школі історією захоплювалася. Потім шукала скінхедів. Знайшла. Розчарувалася. Ніби то не моя компанія і я себе там почувала чужою. Потім вступила в організацію, вивчала ідеологію, займалася діяльністю партійної, потім зрозуміла, що не можу себе цим обмежити, тому як інтереси мої не занадто й уписуються у тверді рамки ідеології. Через два роки я пішла з організації. Залишила при собі деякі ідеї й мирно живу в суспільстві»

(з інтерв’ю з одним з  активістів

 націонал-соціалістичної організації.  Харків)

Як найбільш істотну відмінність організацій від мобів можна виділити політичні амбіції їхніх лідерів, які найчастіше ведуть:

- до маскування націонал-соціалістської, нацистської, расистської риторики в програмах, статутах і інших програмних документах для того, щоб одержати політичну підтримку, фінансування, можливості легалізації;

- регулярної діяльності, що виражається в зборах, організаційній роботі, вивченні документів, літератури, плануванні, акціях, ідеологічній і фізичній підготовці;

- пропагандистської діяльності (як в Інтернеті, так і на вулицях, у навчальних закладах, на стадіонах).

Це, з одного боку, виключає участь найбільш радикально настроєні й неконтрольовані елементи (або ставить їхню активність у певні організаційні рамки), а з іншого боку, - дозволяє залучати й використовувати людей, чиї переконання в різному ступені радикальні, але які уникають насильства й криміналу. Відзначимо, що саме тому ці організації становлять найбільшу небезпеку з погляду розвитку ксенофобії і расизму в Україні, тому що  їхня ідеологія маскується під розмитими формулюваннями типу «сприяти розвитку національної самосвідомості», «духовному і фізичному розвитку молоді», їхня діяльність найчастіше будується в рамках юридичного поля, планується і містить соціально привабливі елементи, хоча має схожі з вуличними скін-мобами цілі. Крім того, націонал-соціалістичні, націонал-патріотичні організації вибирають у якості «ікони» ті ж символи та фігури, що і націоналістичний рух. Так, вони «шанують пам’ять УПА», захоплюються дивізією СС «Галичина» і її діячами, що часом робить їх практично не відмінними в загальному колі правого руху в Україні і дозволяє сподіватися на рекрутинг націоналістично орієнтованої молоді та наступну легалізацію в рамках націоналістичних рухів, об’єднань, як це відбулося з однієї із фракцій колишньої соціал-національної партії України (СНПУ), що дала початок ВО «Свобода» і «Патріотові України».  Тим більше, що заяви лідерів цих організацій вказують на те, що ідеї такої реанімації існують

«Організація „Патріот України”, що будується за принципом „партії-армії”, бере стратегічний курс на створення потужного Всеукраїнського Соціал-Націоналістичного Руху, в якому гідне місце займе і новоутворена Соціал-Націоналістична Партія України разом з бойовими загонами „Патріота України” та соціал-націоналістичними профспілками»

Из тексту заяви організації „Патріот України” про розрив стосунків

 з ВО „Свобода” (17 грудня 2007 року).

Слід зазначити також, що певні побоювання викликає залучення сучасного українського козацтва  в повсякденну діяльність радикальних організацій. Так,  марш на честь ОУН -УПА який відбувся в Києві 18 жовтня 2008 року організовували ВОО «Патріот України», УНТП, ОО «Українська Альтернатива», Національна Дія «РІД», ОО «СІЧ», Характерне Козацтво, Свято - Андріївський Козачий Курінь. Є дані, що вказують на те, що «Патріот України» тісно співробітничає з козацтвом у ході проведення вишколів, частина членів організації є козаками.

Нажаль, можна констатувати, що основною причиною, що стримує ріст і поширення подібних організацій в Україні сьогодні здебільшого є не зусилля правоохоронних органів або громадського суспільства, а відсутність  фінансування, що не дає можливості їм проводити більш масштабну пропагандистську роботу.

2.3 Український націоналізм

(УНА - УНСО, КУН, МНК, ВО «Свобода», СПАС, Тризуб, Бандерівець)

Неможливо заперечувати провідну роль українського націоналізму в багатьох подіях, що  визначили історію України кінця ХХ - початку ХХІ ст. Активісти націоналізму були провідною і найбільш діючою силою в багатьох доленосних для країни акціях 1991 - 2004 р.. Саме націоналістичні ідеї є найбільш обговорюваною темою в ході будь-яких виборів, будь то вибори в парламент або президентські. Саме ідеї і поводження націоналістичних організацій, депутатів, рухів найчастіше визначають відносини України й Росією, Західної й Східної України протягом двадцяти років, волею або неволею стаючи об’єктом для багатьох спекуляцій, мішенню для критики, навішення ярликів. Зробивши багато помилок, емоційних дій і висловлень, переживши численні розколи й зрадництва, сьогодні український націоналізм усе більше і більше політизується, що неминуче веде до врівноваженості позиції, обережності у виборі партнерів, плануванні діяльності.

У той же час, було б великим перебільшенням сказати, що в рядах українських націоналістів існує єдина думка з приводу відносин до людей іншої національності, віросповідання, раси. Різноманіття організацій зі схожою ідеологією, назвами, методами роботи створює досить заплутану ситуацію, у якій легко замаскувати расизм і ксенофобію під боротьбу за відродження української держави. Саме тому, найбільш серйозні організації, що розуміють можливі наслідки росту расизму та ксенофобії взагалі для країни і для образу націоналізму зокрема, прагнуть відмежуватися від радикальних рухів. Так, 22  січня 2008 на Конгресі націоналістичних партій і рухів, УНА-УНСО, ВО "Свобода", "Тризуб”, "Українська партія", "Національний альянс", ОУН (р), ОУН (м), "Молодіжний націоналістичний конгрес" і "Патріот - захисник батьківщини" заявили про співробітництво. У той же час, Українську націонал – робітничу партію та "Патріот України" - не запросили до участі.

"Це дуже сумнівні організації, очевидно, проплачені тими, кому вигідно показати ’звіряче обличчя українського націоналізму’ і вони не мають авторитету, щоби бути рівноправними учасниками об’єднання"

Голова київського відділення УНА-УНСО Ігор Мазур.

Цим же можна пояснити чітку позицію більшості націоналістичних організацій на те, щоб відмежуватися від будь-яких обвинувачень у расизмі та ксенофобії, а також партнерських відносин з організаціями, в ідеології яких містяться такі положення.  

"Ми звертаємось до членів ОУН, які одночасно беруть участь у діяльності ГО "Патріот України", угруповань скінхедів, інших груп, що здійснюють провокативні і екстремістські дії, з вимогою - протягом найближчого місяця вирішити для себе питання: якщо вони є членами ОУН, то мають припинити свою співпрацю з такими організаціями, об’єднаннями і групами. У разі незгоди з рішенням Проводу, такі особи мусять відкрито вийти з членства ОУН. Провід Українських Націоналістів наголошує на своїй рішучості очистити організацію від ідейно чужих людей і провокаторів, аж до ліквідації певних первинних організацій, які будуть чинити спротив виконанню рішень ПУН”

Резолюція Проводу Українських Націоналістів (ПУН) з політичних питань. Українське слово.

http://ukrslovo.com.ua/work/archive/2008/14/07.html

Нажаль, дослідження дозволяє констатувати, що заклик ПУН для багатьох залишився всього лише закликом, а не керівництвом до дії. Варто тільки глянути на форуми більшості націоналістичних організацій і можна виявити численні обговорення антисемітського характеру, заклики до вигнання чужинців з України, обговорення заходів „Патріота України”. Як показав аналіз Інтернет - джерел, сайти націоналістичних організацій містять посилання на портали і сайти, де розміщується велика кількість матеріалів ксенофобського характеру і навпаки посилання на націоналістичні організації як партнерські розміщують націонал-соціалістські та наці-сайти. Це додатковий раз вказує на те, що навіть якщо керівництво цих організацій розуміє, що расизму і ксенофобії немає місця в сучасній державі, вони усе ще недостатньо роблять для розвитку толерантності стосовно людей іншої раси або національності.

Так, «небезпечною» з погляду схильності ідеології переваги титульних націй над іншими в українському суспільстві, є ВО «Свобода», створена в 2004 році. Передісторія цієї партії тісно зв’язує її керівників з керівництвом Патріота України, УНТП і одіозною фігурою українського наці-руху Олесем Вахнієм. Колись вони прагнули зробити політичну кар’єру в «Соціал-національній партії України» (СНПУ). Після, частина кістяка цієї партії відмовилися від демонстрації радикальних ідей про перевагу українських націй над іншими і під керівництвом Олега Тягнібока, обрала політичний шлях. Це, на жаль, не означає того, що в партії відмовилися від самих ідей. Так, в 2004 році Тягнібок потрапив у скандал через те, що його мова, приправлена антисемітськими висловленнями, потрапила на телеканали. 

Інтернет-сайт організації не містить матеріалів по розпалення національної ворожнечі та расової ненависті, але на ньому розміщено досить матеріалів, у яких говориться про непропорційність українців у владі. Набагато відвертіше відвідувачі форуму - так, серед найбільш обговорюваних тем - «Що робити з іноземцями», у багатьох темах - антисемітські пости. Разом з тим, сайт Луганської філії ВО «Свобода» містить статті, у яких відкрито висловлюються ідеї про заборону міжрасових шлюбів і якої-небудь міграції в Україну.

Слід зазначити, що після розколів, що відбулися, і переформатувань в Україні сформувалося дві організації УНА-УНСО. Перша (Шухевич, Воронов, Зайченко, Мазур) у тісній взаємодії з „Тризубом” підкреслює відсутність расизму та ксенофобії в її програмних документах, ідеології і діяльності, припускаючи що українцем може вважатися кожний житель країни, небайдужий до її долі, незалежно від національності. Лідери цієї організації зберігають гарні відносини із чеченцями, грузинами, з якими воювали в локальних конфліктах, однак з побоюванням ставляться до поширення ісламу в країні.

Сьогодні їхня діяльність спрямована в першу чергу на молодь, зокрема футбольних фанатів, людей, які цікавляться історією і культурою країни, колишніх активістів ПОРИ - що власне являє собою не таке вже і велике поле для дій. До певної міри можна сказати, що націоналістичним, соціал-націоналістичним організаціям і скінівським та хуліганським мобам часто доводиться конкурувати між собою за потенційних кандидатів, вступаючи в ідеологічну боротьбу.

«Ми вважаємо що у середовищі фашистів, антифашистів, футбольних хуліганів є досить нормальних людей. Максималізм пройде з часом. Саме тому, ми прагнемо їх деяким чином витягувати до націоналізму. Наша задача полягає в тому, щоб довести, що бути націоналістом круче ніж бути фашистом»

Із інтерв’ю з одним з лідерів УНА-УНСО (Шухевича)

У той же час, лідери цієї організації виступають за графу «національність» у паспорті, жорсткість режиму міграції в країну. Як потенційних партнерів УНА-УНСО розглядає ВО Свобода, Українську Партію і її лідери виношують ідею про створення широкого впливового правого політичного фронту в країні. Однак у даний момент такої можливості об’єднання не бачать.

Інше УНА-УНСО (Тіма, Коваленко, Бобрович, Долженко) займає набагато більш радикальні позиції, які істотно ближчі до ідеології націонал-соціалізму в трактуванні УНТП і „Патріота України”. Так, програма пропонує „вирішити проблему міграції шляхом її повного скасування”. Право на постійне проживання в Україні та громадянство пропонується надати тільки „іноземцям українського походження, які можуть його довести та відповідають вимогам відповідного законодавства”. На сайті цього УНА-УНСО розміщені нетолерантні матеріали, відносно біженців і шукачів притулку, які прибувають на Україну, критика законопроектів, спрямована на захист їхніх прав, а також жорстка критика проекту введення в школах курсу „Толерантність”.

„Расова політика – полягає в двох аспектах. По-перше, це чітке усвідомлення катастрофічного стану Білої раси, проти якої ведеться планомірна війна на знищення. Оскільки українська нація є органічною її частиною, то доля раси є також і її долею. Годі сподіватися, що в разі, коли вся Європа перетвориться на семіто-негроїдо-монголоїдний субстрат, то наша доля може бути іншою. По-друге, оскільки українська нація є нацією асимілятором, то ми маємо чітко визначати, хто може бути асимільованим, а хто ні. Очевидно, що ми маємо асимільовувати лише представників Білої раси”

з матеріалів сайту УНА-УНСО (Тіма, Коваленко, Бобрович, Долженко)

Немаловажним фактом, що свідчить про спрямованість діяльності організації є те, що партнером цього УНА-УНСО є „Патріот України”, чия заява про розрив відносин з ВО „Свобода” розміщена на їхньому сайті.

Саме це дає можливість гордо заявляти на прав-радикальних сайтах, що „марш патріотів об’єднав у своїх колонах активістів Націонал - трудової партії, УНА-УНСО, харківського Патріота України, скінхедів, футбольних хуліганів, послідовників Гетьмана Павла Скоропадського, прихильників ІІІ Гетьманату, Руху проти нелегальної міграції, делегації правих з регіонів”.

Ще однією організацією, що має статус партії і у той же час відкрито декларує прихильність деяким аспектам націонал-соціалізму є партія «СПАС» - соціал-патріотична асамблея слов’ян. Партія перебуває під керівництвом активістів-націоналістів, які раніше складалися в УНА-УНСО та СНПУ, а сьогодні претендує на «установлення права слов’ян бути хазяями своєї землі, природних ресурсів і засобів виробництва, створення слов’янської системи керування державою на соціалістичній основі». Залишаючи осторонь традиційні для кожної партійної програми декларації про народний добробут і державотворення зупинимося на опублікованому на сайті партії маніфесті. Будучи також одним із програмних документів партії Маніфест містить тези про те, що «влада і великий капітал в Україні представляють неслов’яни. Слов’яни на своїй землі зараз є рабами». У маніфесті СПАС призиває до «національно – визвольної боротьби і проголошує повернення слов’ян до влади в Україні та в інших слов’янських державах». Відповідно до переконань лідерів партії «представляти владу і великий капітал в Україні повинні тільки слов’яни».

Слід відзначити, що в програмних документах почувається значний вплив ідеології СНПУ і ідеї переваги білої раси над іншими, котре трансформувалося в ідею створення якогось «слов’янського братерства». Так, Маніфест СПАСа призиває до «об’єднання всіх слов’ян у рядах СПАС і під прапором національно – визвольної боротьби. Слов’янських братів в Україні (росіян, білорусів, болгар та інших) допомагати українцям у побудові держави і створити дійсну, справедливу, сильну слов’янську державу».

Серед заявлених партнерів організації - український націонал-соціалістський портал, Народний оглядач, а також праворадикальні організації з Австрії, Чехії, Німеччини.

Набагато більш радикальний характер носять матеріали, розміщені на сайті та деякі з акцій, проведених активістами партії. Так, на сайті партії розміщені статті та повідомленнями антисемітського характеру; матеріали, що розповідають про неповноцінність людей не білої раси; матеріали, присвяченими критиці толерантності, а також демонізації міграції в Україну. Рядовим закінченням для публікації є гасло «Україна – для українців!» Природним і логічним чином це перегукується з антиамериканською риторикою та виступами проти євроінтеграції України. Метою патріотів зі СПАСа є інтеграція України в якийсь «союз братніх слов’янських держав».

Що стосується діяльності партії, то можна відзначити, що вона носить скандальний і спорадичний характер, її активність проводиться так, щоб залишатися на очах у ЗМІ. Так, активісти СПАСа пікетували посольство ОБСЄ, протидіяли антирасистському маршу в Києві, закидали бананами скандально відомого чорношкірого пастора, вимагали зміни неслов’янського керівництва міста та області в Енергодарі, пікетували різні установи та прес-конференції висловлюючись проти НАТО і за позицію Росії в ході Грузино-Абхазького конфлікту. У ході цього конфлікту ряд активістів навіть відвідували зону бойових дій, підтримуючи «братів - слов’ян» у «боротьбі проти США та Грузії».

Рекрутингова діяльність партії не афішується, однак відомо, що лідери партії зустрічаються з молоддю у ВУЗах, проводять пропагандистську роботу в ході акцій. Подібно багатьом націоналістичним рухам в Україні та Росії СПАС працює з радикально настроєною молоддю і навіть вживало спробу створити бойове крило - «Чорну сотню».

3. Висновки та рекомендації

Таким чином, можна констатувати наступну ситуацію, що склалася в правому русі в Україні - найбільш екстремістські групи досить слабко організовані та розрізнені, а чим більше організація претендує на політичне майбутнє - тим  більш ретельно її лідери прагнуть уникати екстремізму як у публічних висловленнях, так і в діях, прагнучи діяти в рамках правового поля. У той же час, на тлі загальної нетолерантності українського суспільства стосовно представників іншої раси або національності, організації такого роду становлять серйозну небезпеку, бо ведуть сплановану роботу з рекрутингу нових членів, поширенню ідеології та літератури, яка містить висловлення расистського толку, проводять акції у великих містах. 

У якості найбільш радикального та схильного до насильства прошарку, дослідження дозволило виділити «моби» - спорадично виникаючі невеликі групи молодих людей, які часто формуються з представників футбольних фан-клубів. Склад цих груп демократичний і різнорідний, у нього можуть входити як підлітки так і студенти, як молоді люди з робочих районів, так і представники «золотої молоді». Натхненні ідеологією Третього Рейху і сучасних представників наці-скін-культури, ці групи планують і здійснюють невеликі акції, спрямовані на залякування представників інших рас і національностей, (в тому числі й напади), обмінюються досвідом в Інтернеті, вступають у протиборство з антифашистами. Профілактична робота відносно представників цих груп ведеться слабко, тому що міліція воліє вже реагувати на зроблене ними (причому, уникаючи кваліфікації їхніх дій, як розпалення національної ворожнечі). Періодично (наприклад, напередодні дня народження Гітлера), найбільш відомих «діячів» затримують під надуманим приводом для того, щоб ізолювати їх від суспільства, однак ці дії малоефективні. Про діяльності в цій сфері прокуратури та СБУ, на жаль, немає ніяких даних. З оглядкою на те, як поширювалася ця субкультура в Росії, а також з огляду на підготовку країни до проведення Євро - 2012, сьогодні необхідна більш принципова позиція міліції та прокуратури в профілактиці, кваліфікації і розслідуванні злочинів, скоєних на ґрунті расової і національної ворожнечі, а також більш активна робота громадських організацій у цьому середовищі.

Дослідження дозволяє говорити про те, що сьогодні в Україні існує тенденція до формування перехідних форм від вуличного насильства до поступової організації, при збереженні основних ідеологічних мотивів діяльності. Це є найбільш істотним викликом громадському суспільству на найближчі кілька років. В умовах правової невизначеності, у відношенні всього, що стосується злочинів на ґрунті расової та національної ворожості, пропаганді расової нетерпимості і розпаленні міжнаціональної ворожнечі, грань між діяльністю напівлегальних громадських організацій націонал-соціалістського характеру і деяких організацій, що зараховують себе до менш радикального націоналістичного руху усе більше стирається. Використовувані і тими і іншими однакові національні символи (козацтво, міф про арійське походження українців, дивізія СС «Галичина», ветерани ОУН-УПА) формують у обивателя відчуття того, що всі ці організації поділяють загальні ідеї та  працюють у тісному співробітництві. У той же час, намічені глобальні тренди - такі як світова фінансова криза, ріст міграції в сукупності з відсутністю якої-небудь чітко спланованої політики держави в сфері розвитку толерантності в суспільстві, створюють ризик істотного росту радикальних нетолерантних настроїв у суспільстві та відповідно приросту активних членів вищеописаних організацій.

У сучасному українському націоналізмі існує кілька ідеологічних тенденцій, у ряді яких, на жаль, закладені основи для розвитку расизму та ксенофобії. Саме тому, державним інститутами (у першу чергу Міністерству освіти та науки і МВС України) необхідно приділяти більш уваги розвитку толерантності як взагалі серед громадян, так і в середовищі націоналістично настроєної молоді. Це вимагає взаємодії з найбільш прогресивними націоналістичними організаціями в сфері розробки та впровадження спеціальних програм толерантності, знайомства із представниками національних меншин в Україні і навпаки, проведення заходів, спрямованих на ознайомлення меншин з історією та культурою України.

Спільна діяльність держави, ЗМІ та громадського суспільства повинна бути в першу чергу спрямована на контроль і запобігання поширенню інформації, що розпалює нетерпимість до представників інших національностей (причому, як у ході вуличних акцій, так і в друкованих виданнях, в Інтернеті).  Ця діяльність повинна опиратися на розроблену систему показників, по яких можна було б оцінити чи містять матеріали та дії расистський і ксенофобний характер. Крім того, необхідно переглянути критерії легальної діяльності багатьох організацій і партій в Україні виходячи з їхньої діяльності, а не із заявлених у програмах і статутах цілей та  методів.

В той же час, для підвищення ефективності заходів МВС щодо протидії расизму та ксенофобії в Україні необхідно:

-  створити в структурі МВС України окремий підрозділ, який би спеціалізувався виключно на розкритті злочинів, вчинених на ґрунті ненависті. Основна увага даного підрозділу має бути сфокусована на діяльності груп екстремістської спрямованості;

-  проаналізувати досвід закордонних країн в сфері протидії расизму та ксенофобії, зокрема в сфері розслідування злочинів, вчинених на ґрунті ненависті;

-  вдосконалити процедуру реєстрації та обліку інформації про злочини, вчинені на ґрунті ненависті. З цією метою доцільно створити єдину комп’ютерну базу даних, яка б дозволяла акумулювати таку інформацію;

-  запровадити в системі професійної підготовки МВС окремих занять, присвячених проблематиці расизму та ксенофобії, спеціалізованих курсів для оперативних та слідчих підрозділів з методології розкриття та розслідування злочинів, вчинених на ґрунті ненависті, а також занять із працівниками центрів громадських зв’язків щодо недопущення використання мови ворожнечі в засобах масової інформації;

-  запровадити у навчальних закладах МВС України різних рівнів спеціальних курсів, присвячених проблематиці расизму та ксенофобії, а також сучасним методикам розслідування злочинів на ґрунті ненависті;

-  розробити серію буклетів та практичних посібників для щоденного використання в діяльності служб та підрозділів МВС з міжнародних та національних стандартів захисту осіб від будь-яких проявів расизму та дискримінації.