Україна явила світові дивовижний феномен
На який ще в кінці травня 2011 року під час політекономічної лекції в Одесі звернув увагу президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер: «У нас є таке явище, як бідність працюючих. Як правило, це найпоказовіша характеристика бідної країни».
Монополізація економіки та жахливі умови для розвитку бізнесу – як свого, так і іноземного – призводять до технологічної відсталості та низького попиту на робочу силу. І, як наслідок, до рідкісного для Європи феномену – злиднів працюючих, – пише Максим Бутченко в № 2 журналу Кореспондент від 18 січня 2013 року.
Дві новини з ринку праці – одна хороша, інша – не дуже. Новина хороша: німецький концерн REWE Group відкрив в Україні свій 24-й продуктовий супермаркет Billa. Новина з розряду поганих: зарплати компанія пропонує надзвичайно низькі – близько 2 тис. грн., тобто на третину нижче, ніж середня по країні. Чому ж світовий гігант так скупий на гідну платню? Українське керівництво компанії знизує плечима.
Однак відповідь лежить на поверхні: навіщо платити більше? Компанії з мільйонними оборотами – великі продуктові роздрібні мережі, аграрні гіганти і навіть транснаціональні корпорації, що влаштувалися в Україні, – утримують сотні тисяч низькооплачуваних співробітників.
Головна причина низької платні полягає в тому, що українці погоджуються на практично безкоштовну працю через дефіцит робочих місць, що виник внаслідок звуження ділової активності. За минулий рік, за даними Держстату, 70 тис. підприємств згорнули свою діяльність.
Друга причина – високий фіскальний тиск на фонд заробітної плати. В Україні такі податки, наприклад, удвічі вищі, ніж у Німеччині.
Третя причина – низька продуктивність праці і технічна відсталість вітчизняних підприємств. Це формує маленьку частку заробітної плати в собівартості продукції.
Четверту причину озвучив Андрій Новак, голова Комітету економістів України, – низький рівень мінімальної зарплати. «Приватний бізнес орієнтується на офіційний показник мінімальної оплати праці (1.143 грн.). Це стосується навіть дуже благополучних компаній», – говорить експерт.
Бідність не порок
Чернівецька швейна фабрика Арніка шиє для вимогливих європейських модниць білизну. Замовник українців – всесвітньо відомий німецький бренд Triumph International. Потрапити на самий грошовий ринок світу – велика вдача. Але навіть такі сприятливі обставини не дуже-то відбиваються на добробуті чернівецьких швачок.
В середньому кожна з 300 робітниць отримує близько 2 тис. грн., себто, на третину нижче середньостатистичної зарплати по країні. Така сумна картина склалася по всьому периметру України. У більшості великих і дуже великих компаній платня співробітників катастрофічно низька при відносно пристойних доходах самих роботодавців.
Наприклад, луганська компанія Альфа – постачальник в Німеччину, США, Польщу, Південну Корею фільтрів для автомобілів – платить своїм підопічним близько 1,8 тис. грн. щомісяця. Не в кращому становищі персонал продуктової роздрібної мережі АТБ-маркет. Незважаючи на стрімке зростання (оборот мережі в 2007 році – $ 880 млн., в 2012-му – понад $ 2,2 млрд.), мережа пропонує своїм співробітникам жити на 1,7 тис. грн. на місяць.
25-річна касир торгової мережі АТБ, що попросила не називати в пресі її прізвище, порівнює свій трудодень з тимчасовим ув’язненням. Її режим роботи – чотири зміни з 7:00 до 23:00, потім два вихідних і знову «на галери». Молода луганчанка отримувала за свою роботу 650 грн. Такий режим вона не витримала і вже покинула компанію.
«Що заважає вам платити своїм підлеглим платню більше нинішнього», – запитав Кореспондент у АТБ-маркету. «Це складне питання, – сказали в компанії, – відповідати на нього не будемо».
Питання це виявився складним не тільки для акул продуктового роздробу. «Політика нашої компанії не передбачає докладного висвітлення її діяльності в ЗМІ», – парирує питання видання Олена Сосновенко, помічник директора Альфи.
Подібної політики дотримуються і в зарубіжних корпораціях, що прийшли в Україну. Наприклад, у Польщі зарплата касира в супермаркеті Billa – $ 700, в Україні – $ 270. Кореспондент запитав у керівництва компанії, в чому ж причина низької оплати праці в такий іменитої роздрібної мережі. Через два тижні надійшла коротка відповідь прес-служби: «Не можемо вам відповісти».
А от Ольга Климова, менеджер порталу rabota.ua, готова відповісти практично за всі вищезгадані компанії. І відповідь ця досить проста: такий ринковий рівень оплати праці в даних секторах. Попит на робочі руки став значно нижче пропозицій. Так навіщо ж платити більше? «У середньому на одну вакансію в АТБ, Billa роботодавець отримує кілька сотень резюме», – говорить Климова.
Людмила Черенько, експерт Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, підкреслює, що ганебний факт, коли в категорію жебракуючих потрапляють не безробітні, а важко трудящі, абсолютно унікальний. «Ніде, крім країн Африки, подібного немає», – обурена Черенько.
Як результат, середня зарплата по країні – 3,1 тис. грн. Це втричі нижче, ніж у сусідніх Польщі та Словаччині. Втім, і цей український показник не відображає дійсності. Якщо з підрахунку середньоарифметичної зарплати прибрати непропорційно високі доходи топ-менеджерів великих компаній, то, на думку Павла Розенка, колишнього заступника міністра соціальної політики, середній дохід українця опуститься до позначки 2,4 тис. грн.
У Європі, крім України та Молдови, вже не залишилося країн з такою принизливо низькою і широко поширеною платнею для працюючих людей.
Фініта ля трагедія
Американський фонд Heritage Foundation і експерти ділового видання The Wall Street Journal у січні 2013 року опублікували індекс економічної свободи. Україна традиційно опинилася в групі аутсайдерів на 161-му місці. Висновок експертів: корупція широко поширена, закони функціонують погано, прогрес у залученні іноземних інвестицій убогий.
«Це впливає на приплив закордонних інвестицій в країну, що, в свою чергу, не сприяє підвищенню заробітних плат», – пояснює Галина Хоменко, старший менеджер групи Human Capital компанії Ernst & Young. Наприклад, за останні два роки в Україну не увійшов практично жоден великий іноземний інвестор.
Таке положення справ привело до надзвичайно мізерної конкуренції майже на всіх ринках. Навіть торгівля, сама затребувана сфера економки, страждає від дефіциту гравців. За даними міжнародної маркетингової компанії GfK, у Польщі на 1 тис. чоловік припадає 850 кв. м. торгової нерухомості, в Україні – лише 200 кв. м., що свідчить про колосальну ненасиченість ринку. А де немає конкуренції, немає й причин для зростання зарплат співробітників.
Ще одна причина низьких доходів – фіскальний тиск. Марія Семикоз, експерт аналітичного агентства Мамай-Інститут, розповідає, що в Україні на зарплату тисне податок вагою 56%, тоді як у Німеччині – всього 30%, у Швеції, країні з одним з найвищих рівнів оподаткування в світі, – 46 %. «Але за свої податки шведи отримують реальний соцзахист і якісне медичне страхування», – додає Семикоз.
Головний же висновок з усіх цих числівників – підвищення зарплати в Україні обходиться роботодавцю в копієчку, оскільки значну частину доводиться переплачувати у вигляді податків у скарбницю.
Наступна причина бідності – тотальне безгрошів’я фінансового сектора. Український бізнес чи не єдиний у світі ось уже чотири роки примудряється жити фактично без кредитування. Якщо в 2007 році банкіри видали підприємцям на їх розвиток більше $ 54 млрд., то в 2011-му ця сума опустилася до позначки $ 9,6 млрд., а в 2012-му і зовсім впала до нічого не значущих $ 3,7 млрд.
«Фактично у підприємств немає грошей, щоб розвиватися, а отже, і підвищувати заробітну плату», – констатує Анастасія Туюкова, старший аналітик інвесткомпанії Dragon Capital.
Не можна сказати, що у банкірів зовсім немає фінансових ресурсів, просто вони стали казково дорогими. Ніде в Європі немає таких відсотків за кредитами, як в Україні, – 28% річних (у сусідній Росії – 13%). Сергій Козлов, топ-менеджер Надра-Банку, говорить, що подібні ставки для бізнесу убивчі. При ідеальній рентабельності 15-20% просто неможливо відбити позику, пояснює Козлов.
Четверта причина бідності працюючих – низька продуктивність праці. Згідно з результатами досліджень Міжнародної організації праці, Україна за цим показником знаходиться на 88-му місці – між Марокко і Пакистаном. За останніми даними Світового банку, в середньому українець щорічно виробляє ВВП на суму $ 10 тис., росіянин – на $ 19 тис., американець – на $ 68 тис.
Причина такого відставання від близького та далекого зарубіжжя – відсутність технічної модернізації і знову-таки монополізація ринку. Наприклад, всього лише дві структури (Миронівський хлібопродукт (ТМ Наша Ряба) і Комплекс Агромарс (ТМ Гаврилівські курчата) контролюють понад 60% внутрішнього ринку виробників м’яса птиці. 66% видобутку енергетичного вугілля – під ковпаком у компанії ДТЕК. Більше 50% всіх українських авіаперевезень забезпечує одна-єдина фінансово-промислова група – Приват.
Таких прикладів у вітчизняній економіці більш ніж достатньо. У підсумку Україна ставить сумнівні рекорди по концентрації капіталу. Капітал 100 найбагатших українців, список яких Кореспондент представив у листопаді 2012-го, досягає 38% від ВВП країни. У сусідній Росії цей показник знаходиться всього лише на рівні 20%, у Франції – 10%, в США – 7%. Більшості українських монополістів немає сенсу платити своїм співробітникам більше, оскільки тим просто нікуди піти.
У результаті через технічну відсталість, низьку продуктивність праці і високий фіскальний тиск частка заробітної плати в собівартості української продукції мікроскопічна. Василь Юрчишин, експерт Центру Разумкова, для порівняння наводить приклад автомобілебудування. У ціні авто, випущеного в Україні, зарплати персоналу складають всього 8,1%, тоді як у Франції – 58%.
Скромність українських зарплат змушений компенсувати бюджет, пояснює Олег Мірошниченко, заступник голови Федерації роботодавців України. У 2006 році за субсидіями до держави звернулися 520 тис. сімей, за 11 місяців 2012-го – 1,7 млн. сімей. За даними Держстату, в доходах населення заробітна плата становить 42%, а соціальна допомога (субсидії, дотації) – вже 40%. Ще п’ять років тому ця ж пропорція виглядала інакше – 45% на 24%. Крім усього іншого, низький рівень доходів руйнує економіку, оскільки знижує купівельну спроможність населення. За попередні п’ять років в Україні було закрито 3 тис. ресторанів. Це означає, що без роботи залишилися близько 150 тис. чоловік, і, щоб вижити, вони погоджуються на низькооплачувану працю.
Ольга Наносова, глава компанії Ресторанний консалтинг, розповідає, що середнє число відвідувань точок, що залишилися, скоротилася вдвічі. Якщо чотири роки тому в середньому українці ходили в ресторани два рази на тиждень, то тепер тільки один раз.
Або ось ще сумна статистика: у 2008 році в Україні було продано 3900000 одиниць великої побутової техніки (кухонних плит, холодильників, пральних машин), а в 2011-му – всього 2,8 млн.
«Кожному четвертому вистачає на покупку їжі, але для того, щоб купити одяг, він вже повинен економити або позичати гроші», – підводить підсумок Гліб Вишлінський, заступник директора GfK Ukraine.