MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Призначення сучасних конституцій

26.03.2013   
Всеволод Речицький, конституційний експерт ХПГ

Головне призначення сучасної конституції полягає у тому, що вона закріплює у правовій формі ліберально-демократичний політичний та ринковий економічний режим, що призводить до суттєво вищого, у порівнянні з докапіталістичною епохою, рівня соціальної динаміки. Як зазначав із цього приводу американський політолог С.Гантінгтон (1927-2008), всі ліберально-демократичні країни є процвітаючими і майже всі процвітаючі країни є ліберально-демократичними. Однією із найважливіших складових ліберальної демократії є верховенство права, конституціоналізм. При цьому норми писаної або неписаної конституції мають вищу юридичну силу у порівнянні з діяльністю та нормативно-правовими актами всіх суб’єктів влади.

У історичному плані сучасний конституціоналізм постав з теорії природного права як антитеза феодальній тиранії, ідейне обґрунтування правління, обмеженого вищим законом. Подібний закон визначав юридичні межі державної влади, встановлював чіткі кордони між нею і автономною сферою життєдіяльності громадянського суспільства. Тому верховенство права вважається нині синонімом конституційного правління. Ідея конституційної законності передбачає, що будь-яка політична чи нормотворча діяльність повинна здійснюватися відповідно до конституційних засад: будь-який декрет чи правова норма, ухвалені на референдумі або прийняті законодавчим органом зберігають свою чинність лише при умові, що вони не суперечить приписам конституції. Перевірка відповідності законів та інших нормативно-правових актів вимогам конституції забезпечується спеціальними інститутами конституційного нагляду і контролю.

Конституціоналізм як універсальний спосіб закріплення засад організації суспільства і держави, а також суб’єктивних прав і свобод людини і громадянина у вищому правовому акті матеріалізувався в епоху становлення буржуазних капіталістичних відносин. Новочасні ідеологи конституціоналізму дивилися на конституцію як на особливий закон, покликаний обмежувати персоніфіковану (уособлену в людях) державну владу, стимулювати ринок, підприємництво і торгівлю, гарантувати демократичний лад, захищати органічні (невідчужувані) права і свободи людини. І в наш час органічну конституцію розглядають в якості універсального правового способу реалізації цінностей свободи, демократії і ринку, гарантії ліберально-демократичного правління, засобу забезпечення інтересів громадянського суспільства в цілому. Зокрема, одним із найвідоміших сучасних гасел європейського конституціоналізму вважається вільне переміщення людей (робочої сили), товарів, послуг і капіталу.

Попри притаманне конституціям глибоке демократичне єство, основні закони іноді ухвалюють в умовах тоталітарних і авторитарних режимів. Проте авторитарні конституції не можна вважати справжніми (органічними). Адже вони заперечують або лише декларативно визнають засади свободи, вільного ринку, демократії і невідчужуваних прав людини. Такі конституції прийнято називати фіктивними. Вони закріплюють не ліберальну демократію, а партійну диктатуру, не вільний ринок, а розподільчу економічну систему. Паразитуючи на примітивних формах демократії, вони не визнають опозиції й нехтують правами меншин.

Утвердження органічного конституціоналізму від початку супроводжувалось дебатами з приводу духу і літери основного закону. Ключова проблема конституціоналізму у посттоталітарних (транзитних, перехідних) країнах, до яких належить і Україна, полягає у тому, що на час припинення домінування марксизму тут бракувало модерного розуміння функцій основного закону. Посттоталітарні суспільства потребували розробки або відновлення юридичних механізмів, спроможних ефективно гарантувати поступ в ліберально-демократичних, ринкових умовах. Нині посттоталітарні країни по-різному розбудовують ці механізми, багато питань і досі залишаються відкритими. Проте безсумнівним фактом є те що будь-який органічний конституціоналізм орієнтований на прискорення соціальної динаміки, поступ. Він є глибоко просякнутий духом свободи, демократії, прав людини…

Усе це проявляється в тому, що будь-яка органічна конституція виступає в якості нормативного чинника встановлення й підтримання горизонтальних (ринкових) правовідносин, гаранта свободи народу, суб’єктивних прав і свобод людини, захисника інтересів громадянського суспільства, юридичного важеля пришвидшення соціальних трансакцій. Можна сказати, що в сучасному світі є присутніми два основних типологічних підходи у визначенні модерного конституційного дизайну: американський (із пріоритетом громадянської свободи) і європейський (із пріоритетом демократії, яка не заперечує свободи).

З погляду своєї внутрішньої логіки і головного призначення, органічний конституціоналізм – це свобода, яка передує демократії, тобто стан, у якому провідною вважається не демократія, а свобода. Універсальна свобода пропозиції та попиту стимулює глобальний ринок, на якому демократія виступає важливим політичним сегментом. Найбільш істотним у даній системі фундаментальних відносин є те, що саме ринок уможливлює той якісний прорив у соціальній динаміці, який прийнято пов’язувати з конституціоналізмом. Невипадково головна мета органічної конституції – не що, а як. Її стратегічне завдання не стільки матеріального, скільки процесуального значення й змісту. Конституції функціонують тому, що активно діють люди і соціальні інститути. Взаємодія осіб і інститутів здійснюється за конституційних умов у найбільш короткий, швидкий та ефективний спосіб. Швидкість, принципово новий тип взаємин між активно діючими юридичними та фізичними суб’єктами становить основу сучасного конституціоналізму. Конституція забезпечує правовий лад, за умов якого кожен отримує можливість вийти на горизонти ринку з тим, що він має чи виробляє, не питаючись дозволу в бюрократичних структурах політичної або адміністративної влади.

Причому не має істотного значення те, на боці попиту чи пропозиції дійовий суб’єкт перебуває. Головне у конституціоналізмі – це юридична рівність можливостей, прямий доступ до викликів і символічних зваб, максимальне спрощення і вкорочення соціальних трансакцій. Владна ієрархія при цьому не скасовується, але ніби відступає на другий план. Тобто у органічному конституціоналізмі на «тіньові» перетворюються інститути влади, а не ринку. Влада виступає тут не стільки як володар, скільки як корисна соціальна інституція, служба.

Оскільки сутність органічного конституціоналізму становить свобода, ринок і демократія, результати даного союзу іноді вражають уяву. Тобто органічна конституція є обов’язковою умовою будь-якого високорозвиненого суспільства. Варто підкреслити, що в органічному конституціоналізмі свобода хоча й спирається на демократію, проте не є її факультативним продуктом. У генетичному плані свобода є ключовою умовою, але не наслідком народоправства. Ліберальна демократія може бути заснована лише в колі рівноправних і вільних суб’єктів. Навпаки, необмежена конституцією демократія може становити загрозу для свободи і ринку. Саме тому органічна конституція вважає свободу пріоритетним об’єктом свого нормативного впливу.

Свобода становить вищий ідеал конституціоналізму, мета якого – максимально прискорити і спростити всі соціальні взаємодії. Оскільки ринок є основним економічним гарантом прогресу, свобода виступає тут як критичний фактор. Стратегія конституції націлена на свободу, динаміку і поступ, які далеко не завжди підпорядковуються парламентським процедурам. Як зауважив з цього приводу видатний філософ ХХ століття Л.Вітгенштейн (1889-1951), наш світ рухається в напрямку, який постійно змінюється. Тому конституції повинні вести суспільства не до конкретної мети, а виступати юридичними гарантіями досягнення будь-яких актуальних для нього цілей. Мірилом конституційного успіху є поступ, демократії ж належить дещо скромніша роль. Навіть ліберальна демократія працює як результат незчисленних виборів більшості, поступ же здійснюється під впливом складніших чинників. Недивно, що етика поступу не завжди збігається з етикою демократії, хоча вона значною мірою залежить від неї.

Поступ втілює у собі вільний політичний, економічний та культурний розвиток. Фактично йдеться про тотальний ринок, ефективність якого визначається кількістю, темпом і амплітудою більшості здійснюваних тут трансакцій. Гарантом ринку є органічна конституція, за допомогою якої забезпечується успішне просування суспільства вперед. У свою чергу, головним гуманітарним призначенням конституції є забезпечення свободи громадянського суспільства, від якого безпосередньо залежить соціальний поступ. Відтак, цілком логічним є сприйняття конституціоналізму у якості верховенства безособових правил гри – права.

Свого часу французький філософ П.-А. Гольбах (1723-1789) назвав конституцію вуздечкою для вождів і народів. Її глибинну мету становить творчість, своєчасне розпізнання й визнання людських чеснот і талантів. Органічна конституція – це юридичний гарант здійснення творчого потенціалу народу. Демократія при цьому виробляє закони, які мають бути конституційними, тобто такими, які не зазіхають на свободу і поступ. Відсутність поступу зазвичай вказує на хворобу чи занепад органічного конституціоналізму. У якості втілення правової парадигми ринку конституціоналізм вимагає творчої свободи всюди, де діють люди. Коли держава досягає конституційної фази свого розвитку, це означає, що творчість і бізнес потрапляють у ній під надійний правовий захист.

Органічна конституція забезпечує недоторканність власності, забороняє бюрократичне втручання у творчість, гарантує вільне переміщення людей, товарів, послуг і капіталу. Варто зазначити, що відповідні для цього норми закріплюються нині не лише на конституційному (національному), але й на міжнародному рівні. При цьому особливості окремих країн проявляються в мірі стимулювання ними ринкових відносин. Що ж стосується транзитних (перехідних) суспільств, до яких належить і Україна, то тут усвідомлення імперативів органічного конституціоналізму відбувається поступово й непросто.

Головну ідею, на яку спирається сучасний конституціоналізм, становить ідея про те, що державна влада і держава в цілому мають діяти лише в межах, дозволених їм народом, вільними громадянами. Тому сучасну органічну конституцію прийнято вважати правовим актом не стільки держави, скільки громадянського суспільства. Отже, в умовах конституціоналізму не держава має навчати громадян належній поведінці, а громадяни мають вказувати державі на необхідне і корисне для них спрямування її діяльності. У противному випадку, як казав англійський політичний філософ Г.Спенсер, громадяни ризикують отримати під виглядом конституції черговий засіб пониження стандартів їх свободи.

Органічна конституція дбає про те, щоб держава надмірно не обмежувала громадян навіть з міркувань національної безпеки. Якщо право, як прийнято вважати, є джерелом управлінських зв’язків, що узгоджують поведінку різних людей, забезпечують справедливість і уможливлюють розв’язання конфліктів, то конституційне право складається з основоположних правил існування вільного суспільства. Втім, ще Ж.-Ж. Руссо писав про те, що конституція складається із сукупності законів, які визначають належне ставлення народу-суверена до держави. Тобто конституція для нього – це закон, який визначає фундаментальні відносини між громадянським суспільством і державою. Ухвалення органічної конституції означає, що громадяни віднині підпорядковуються не спільній конкретній меті (що є типовим для авторитаризму), а абстрактним правилам гри, які є доступними й водночас однаковими для всіх. Це означає, що конституція забезпечує найширший простір для втілення індивідуальних стратегій і тактик.

Сучасна конституція становить зібрання юридичних принципів і норм, необхідних і достатніх для організації життя в цивілізованому суспільстві. Дотримання її вимог дозволяє задовольняти інтереси як окремих індивідів, так і громадських організацій, держави в цілому. Невипадково Д.Локк вбачав у конституції верховний акт суспільства, який передує всім іншим законам й залежить виключно від волі народу. Очевидно, що така конституція має бути захищена від невиправданих змін з боку держави та її агентів.

Оскільки забезпечення демократії і прав людини є одним із головних призначень основного закону, політичний філософ К.Поппер (1902-1994) вважав допустимим змінювати конституцію лише за умови, що це не загрожуватиме її демократичному змісту. На думку ж видатного економіста ХХ століття Ф.фон Гаєка, конституція забезпечує розділення влад відповідно до головних сфер політичного управління. У свою чергу, американський історик А.Шлезінгер (1917-2007) вважав конституцію документом, у якому  віддзеркалюються фундаментальні цінності, тенденції і звичаї нації, які неможливо легко змінити. Французький політолог Р.Арон підкреслював здатність основного закону регламентувати правила соціальних конфліктів, визначати основи громадянської єдності, встановлювати межі марнославним устремлінням людей.

Що ж стосується найбільш стислого визначення конституційної мети, то нею прийнято вважати обмеження урядової (в широкому сенсі) компетенції. Конституційне правління завжди передбачає розмежування суспільних ідеалів і державних функцій, публічної і приватної сфер, економічної і політичної свободи.

Як зазначив ще у 1821 році суддя Верховного Суду США Д.Маршалл (1755-1835), народ творить конституцію і лише народ може її змінити. Конституція – це витвір власної волі народу, який може існувати лише завдяки підтримці народу. Видатний філософ ХХ століття Д.Ролз вбачав у конституції зібрання правил справедливої політичної процедури, форму інкорпорації рівних для всіх політичних прав і свобод, за допомогою яких громадяни можуть здійснювати своє життєве призначення. Особливо важливим конституційним завданням він вважав забезпечення інтелектуальної свободи як передумови загальної поінформованості суспільства. При цьому Д.Ролз заперечував доцільність конституційного закріплення засад економічного ладу, залишаючи економічні стосунки на розсуд ринку.

У свою чергу, американський економіст, нобелівський лауреат Д.Б’юкенен називав конституцію «охоронною грамотою» ліберального ринкового суспільства. Конституційну філософію він ототожнював з громадянською філософією, яку вважав, у свою чергу, близькою до християнських засад етичної поведінки індивідів. Д.Б’юкенен високо оцінював американський конституціоналізм, називаючи Конституцію США універсальним мірилом допустимого втручання держави й засад колективізму в цілому в життя досконало організованого суспільства.

Утім, для досягнення цілей конституціоналізму самих лише основних законів недостатньо. Конституцію має доповнювати механізм її реалізації. Здійснення конституційних прав і свобод не повинно переобтяжуватись обмеженнями, достатніми мають бути гарантії справедливості і незалежності суду. Важливими є також конституційний захист власності і свободи договору, підтримка творчої ініціативи. Проте у першу чергу будь-яка органічна конституція має працювати як незамінний обмежувач державної (у тому числі демократичної) влади.

Якщо демократичні інститути держави не будуть обмежені владою конституцій, це може призвести до тиранії демократії, про що попереджали мало не всі політичні філософи ХХ століття. Тобто органічна конституція виступає нормативним запереченням державної репресивності по відношенню до громадянського суспільства. Для досягнення цієї мети органічні конституції переносять свободу слова, преси, совісті і релігії, а також академічну свободу у правовий простір, звільнений від політичного та адміністративного контролю. Виступаючи основним правовим результатом стратегії демократії, конституція зберігає свій пріоритет перед поточним законодавством як результатом демократичної тактики.

 

 

 Поділитися