MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Європейський суд виніс рішення у справі «Осаковський проти України»

18.07.2014   
17 липня 2014 року Європейським судом з прав людини було винесено рішення у справі «Осаковський проти України». Справа була підтримана фондом Харківської правозахисної групи (ХПГ).

17 липня 2014 року Європейським судом з прав людини було винесено рішення у справі «Осаковський проти України». Справа була підтримана фондом Харківської правозахисної групи (ХПГ).

Заявник у цій справі зазнав кримінального переслідування. Він був затриманий за підозрою у нанесенні тілесних ушкоджень Ф. Заявник був поміщений під варту і тримався під вартою і Харківському СІЗО, де до нього, з його слів, працівниками СІЗО та його співкамерниками було застосоване жорстоке поводження. Так, за його твердженням, він був побитий працівниками СІЗО та його співкамерниками з метою змусити його зізнатися у вбивстві Д. Крім того, заявник стверджував, що його співкамерник порізав його ліву руку бритвою, щоб змусити його зізнатися у злочині. Заявник зазначає, що внаслідок вищеописаних знущань він дав зізнання у вчиненні злочинів, яких він не скоював.

11 листопада 2004 року слідчі органи закрили кримінальну справу стосовно заявника за звинуваченням у вбивстві Д., встановивши, що не було достатніх доказів його участі у цьому злочині.

18 серпня 2006 року районний суд виправдав заявника відносно звинувачень, що стосуються заподіяння тілесних ушкоджень Ф., оскільки докази, зібрані слідчими органами, не були достатніми, щоб довести його вину. Заявник був звільнений з-під варти.

30 жовтня 2007 року апеляційний суд Харківської області скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції, винесений щодо заявника, та направив справу на додаткове розслідування. Станом на червень 2013 року, коли відбулося останнє листування між сторонами, розслідування у справі все ще тривало.

Заявник скаржився до Європейського суду на порушення статті 3 Конвенції («Заборона катування»), стверджуючи, що під час його кримінального переслідування до нього застосовувалися жорстоке поводження з боку працівників міліції, працівників СІЗО та його співкамерників.

Заявник також скаржився до Європейського суду на те, що тривалість його тримання під вартою була необґрунтованою всупереч вимогам статті 5 § 3 Конвенції («Право на свободу та особисту недоторканність»), оскільки у його справі не було ніякої реальної небезпеки того, що він може сховатися від слідства і суду, перешкоджати розслідуванню чи продовжити займатися злочинною діяльністю. Навпаки, його поведінка в період, коли він був звільнений з-під варти під підписку про невиїзд (у період з 14 грудня 2004 року до 16 березня 2005) демонструвала, що він належно виконував свої процесуальні обов’язки і не зловживав своєю свободою.

Він також скаржився, що в період його тримання під вартою з 16 березня 2005 до 18 серпня 2006 він не мав доступу до ефективної судової процедури, щоб оскаржити правомірність його тримання під вартою всупереч статті 5 § 4 Конвенції («Право на свободу та особисту недоторканність»), оскільки всі його клопотання про звільнення з-під варти, подані після березня 2005 року, були відхилені з формальних підстав, без розгляду необхідності його безперервного тримання під вартою у світлі його особистих обставин.

Крім того, заявник стверджував, що розгляд його кримінальної справи був необґрунтовано тривалим всупереч вимогам статті 6 § 1 Конвенції («Право на справедливий суд»). Він скаржився, що тривалість судового розгляду, який відзначався неодноразовими поверненнями справи на додаткове розслідування і тривалими періодами бездіяльності з боку влади, була необґрунтованою. На думку заявника, хоча вже було достатньо доказів, щоб винести вирок у його справі, органи влади тримали його в стані тривалої невизначеності щодо його долі.

Європейський суд констатував порушення статей 3, 5 §§ 3 і 4 та 6 § 1 Конвенції у цій справі.

Так, Європейський суд дійшов висновку, що держава-відповідач не надала задовільне і переконливе пояснення, яке б базувалося  на об’єктивних доказах щодо обставин, за яких заявник, який тримався під вартою і перебував під контролем держави, отримав порізи руки і вирішив визнати себе винним у вбивстві, у вчиненні якого він згодом був виправданий. За таких обставин Європейський суд вважає, що відповідальність за травми заявника, отримані у СІЗО, лежить на державі. Він також приймає версію заявника, що він був змушений зізнатися у вбивстві п. Д. Відтак, Європейський суд у цій справі вирішив, що заявник був підданий нелюдському і такому, що принижує гідність, поводженню в Харківському СІЗО, у зв’язку з чим констатував порушення статті 3 Конвенції.

Оцінивши особисту ситуацію заявника, Європейський суд вирішив, що органи влади тримали заявника під вартою в період з 16 березня 2005 року до 18 серпня 2006 на підставах, які не можуть розглядатися як «достатні», щоб виправдати його безперервне тримання під вартою. Відповідно, мало місце порушення статті 5 § 3 Конвенції у цій справі.

Європейський суд зазначив також, що в даній справі судові органи відмовляли у задоволенні клопотання заявника про його звільнення з-під варти у багатьох випадках. Проте, ці рішення не містили аналізу його особистих обставин. У зв’язку з цим Європейський суд дійшов висновку, що процедура, за допомогою якої розглянуто питання про законність тримання заявника під вартою, не відповідає стандартам, передбаченим у статті 5 § 4 Конвенції. Таким чином, мало місце порушення статті 5 § 4 Конвенції

Крім того, Європейський суд відзначив, що справа щодо заявника неодноразово направлялася на новий судовий розгляд або додаткове розслідування. Він також зазначив, що, на основі наявних матеріалів, поданих до Суду після останнього направлення справи на додаткове розслідування 30-го жовтня 2007 року справа знаходилася у «сплячому» режимі. За таких обставин Суд не знаходить правдоподібне пояснення загальної тривалості провадження у цій справі. Таким чином, мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції.

Інтереси заявника у Європейському суді представляв юрист ХПГ, адвокат Геннадій Токарев.

 Поділитися