Донбас як дзеркало України
Одна відома всім жінка була дуже залежною від розмов зі своїм дзеркальцем. Час від часу вона тероризувала його питаннями про те, хто на світі всіх миліший. І якщо б це дзеркало було брехливим та казало тільки приємну неправду, не було б жодного сюжету із вбивствами, зрадами та поцілунками й щасливим одруженням
Донбас як те саме дзеркало. У ньому, хочемо ми цього чи ні, відображається обличчя України. Таке, яким воно є на момент побачення.
Динаміка образів – красномовна. І печальна.
У серпні в дзеркалі Донбасу Україна була стійкою, амбітною країною. Єдиною, соборною. Красивою була. Вона не кидала своїх. Вона через труднощі та втрати йшла до перемоги. Вона була впевнена у майбутньому. Вона щиро обіцяла і навіть щось виконувала.
На початку вересня, коли Донбас було вирішено технічно геттоізувати до кращих часів, він сам був названий Ольстером, а Україна побачила себе чи то Ірландією, чи то Британською імперією. Образ був непоганий. З давніми асоціаціями, заслуженими зморшками, тривалою традицією нелегких та до сьогодні вибухових історичних проблем. Щось нордичне було у новому портреті України.
Але корону Україна приміряла недовго. Політичний вітер помінявся. Заклик: «Усі на вибори!» затьмарив розум самим досвідченим політикам й експертам, і Донбас був проголошений … Сербською Крайною.
Україна в цьому дзеркалі знову виглядала непогано. В ролі Хорватії вона нібито готувалась до масштабного, але відкладеного у часі воєнного стрибка. Не просто зараз, як це було у серпні, однак вона все одно планувала перемогу, дивилась на свої нові, не дуже ще розкачані м’язи, планувала для себе тренування та дієти і вся просто палала від передчуття відкладеного спасіння свого підступно відрізаного тіла.
Зараз концепція помінялась знову. Тепер кинутий та проклятий, засміяний та таврований у якості зрадника Донбас проголошено … Північною Кореєю. Тою самою країною, яка впевнена, що виграла чемпіонат світу з футболу, бо так сказали по телевізору.
Відповідно, Україна тепер бачить себе як Корею Південну. Квітуча, заможна і немилосердно прекрасна. Кордон, колючий дріт й економічна прірва. Там – гетто та результат нелюдського соціального експерименту. Тут, у новому дзеркалі – реформи та стабільний європейський поступ.
Однак дзеркало не бреше. Не виходить відобразитися Південною Кореєю. Ані реформ, ані люстрації, в Раду йдуть ті самі, що роками продавали країну, зрада та хабарництво у владі прийшли в норму й набули тих самих, домайданних розмірів та форм.
Можна розбити дзеркало. Бо замість Південної по той бік скла корчить рожі Друга Північна. Така сама, як на Донбасі. Тільки в більш цивілізованих формах.
Мерзенне, брехливе, сите. Вона сміється та поступово знищує все живе та чесне. І зморшки – все ті ж. І вік не сховаєш. Ясна річ, можна услід за злою мачухою вигукнути: «Ах ти, капоснеє скло! Брешеш ти мені на зло! Як рівнятись їх зі мною? Я пиху їй заспокою!»
Однак дзеркало не бреше. Тому на наших очах закручується новий сюжет про вбивства, отруєння, підлість. Чи будуть поцілунки та щасливий кінець? Чи прокинеться від напівсмерті таврований Донбас? Час покаже…