MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Не віддавайте Тараса Росії!

16.02.2015   
Олена Грудень
Ціна питання – право на життя громадянина РФ, який, тікаючи від російського «правосуддя», опинився в Україні.

Питання початково – цінності людського життя, але, на превеликий жаль, переросло, можливо голосно сказано, в політично-бюрократичне, а також виконання обов’язків перед країною-агресором! Ціна питання – право на життя громадянина РФ, який, тікаючи від російського «правосуддя» (засуджений за тяжкі злочини), опинився в Україні.

Зараз Тарас знаходиться в СІЗО міста Харкова (до цього пройшов нелюдське поміщення в загальну камеру СІЗО Львова та відправку «столипінським» вагоном до Дніпропетровського СІЗО).

В Україні вже 8 років. Перебував неофіційно, зрозуміло, з яких причин. Два роки тому потрапив в аварію, після якої отримав спинно-мозкову травму (перелом) з безліччю наслідків (остеомієліт, золотистий стафілокок, хроніосепсис, відкриті пролежневі рани...). Він паралізований.

Може себе обслуговувати сам – частково. Друзі, яких у нього за час життя у Львові дуже багато, допомагали йому боротися за життя після аварії. Розумію, що зараз нікому немає діла до якогось хлопця, за словами якого, злочинів, в яких він звинувачується, не скоював. Доказів цьому у мене немає.

Тому він і не намагався залишитися в Україні офіційно, а розумів, що свої проблеми треба вирішувати самому. І планував повернення до РФ. Але з 21 січня 2015 р., після взяття його під варту для екстрадиції, він без надії вижити, чекає свого повернення туди, де його чекає…

В Україні злочинів не скоював. Сам прибув на засідання суду з лікарні (ми привезли його самотужки в інвалідному візку), де його і взяли під варту. Помістили в СІЗО в загальну камеру і, не дочекавшись апеляції, відправили етапом до Дніпропетровська. Ми приїхали з рішенням (про відпущення під особисте зобов’язання) згідно з ухвалою Львівського обласного апеляційного суду в Дніпропетровське СІЗО, але нам Тараса так і не віддали.

І знову по новому колу – телефонні дзвінки, лист терміновий Мін’юсту і суд.

Питання його життя стоїть на терезах виконання міждержавних домовленостей. Хіба може це бути важливіше життя ?! Адвокати з вторинної безоплатної допомоги м. Харкова вже перестали з нами спілкуватися, аргументуючи тим, що лікарня, в якій знаходився Тарас 2 роки в м. Львові, повідомила про можливість транспортування Тараса та утримання в СІЗО (у нас є неофіційна інформація, що умови спеціалізованого транспортування не дотримуються, відповідальних немає, де їх шукати – невідомо).

Але зараз не про це! У Тараса через прогресуючий остеомієліт регулярно підвищена температура, відкрита пролежнева рана, постійні проблеми з нирками, а всім все одно, чи виживе він! Розумію, що зараз у всіх є важливіші питання, пов’язані з рятування людей на Сході України. Але Тарас також беззахисна людина!

Я написала до Львівської районної прокуратури заяву про взяття Л. Тараса під особисту опіку, але це не аргумент для чиновників.

Кожен з них допускав незначні помилки, які, одна за одною, доводили, що їхня кар’єра важливіше життя. Телефонними дзвінками – вирішується все. Історія життя Тараса від 21 січня – дуже насичена. Але, на превеликий жаль – ніхто з чиновників не хоче взяти на себе відповідальність і заявити про те , що загрози суспільству ця людина не несе і дати людині шанс на отримання кваліфікованої медичної допомоги та спростування винесеного вироку в Російській Федерації. А це ще якось можливо в Україні, проте, на превеликий жаль, напевно ніяк не в РФ. І тільки в тому випадку, якщо Бог дасть Тарасу ще один шанс на життя!

Тарас не потрібний ні Україні, ні Росії. Він тягар для будь-якого суспільства. У нас шанс (за неофіційними даними) до 17 лютого. Потім долю Тараса вирішуватиме РФ. Тарас особисто жодного разу не просив залишитися в Україні, оскільки розумів, що ніхто не буде рахуватися з його правдою. Два ключових завдання, які стоять перед нами:

1. Призупинення екстрадиції, а це – або позитивна відповідь від Європейського суду (шансів дуже небагато), або скасування чи призупинення наказу Мін’юсту (що виглядає нереально, але сподіваємося). Адже приймає рішення про видачу особи Україна! І підстави НЕ ВИДАВАТИ у нас є.
2. Забезпечення права на життя і адекватну медичну допомогу.

 Поділитися